Лекція з навчальної дисципліни " філософія"



Скачати 486.79 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації31.03.2017
Розмір486.79 Kb.
1   2   3

Емпіричне та теоретичне пізнання. Основний вертикальний «розріз» науки складають емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання. Розглянемо ці рівні більш детально. Емпіричне дослідження спрямовано безпосередньо на досліджуваний об'єкт та реалізується через спостереження та експеримент. Теоретичне ж дослідження сконцентровано навколо узагальнених ідей, гіпотез, законів, принципів. Дані як емпіричного, так і теоретичного дослідження фіксуються у вигляді висловлювань, які містять як емпіричні, так і теоретичні терміни. В принципі неможливо абсолютним чином розділити емпіричні та теоретичні рівні наукового дослідження. Але ми можемо відокремити специфічні ознаки цих двох рівнів дослідження, виділивши в них найсуттєвіше.

Так, емпіричний рівень науки передбачає: вивчення об'єкту на рівні явища, а не сутності; безпосереднє вивчення його з допомогою експерименту; існування особливої мови, термінів (температура, тиск, тощо); збір фактів та їх класифікацію. В науці розроблено методи емпіричного дослідження, до яких, в першу чергу, відносять експеримент та спостереження.

Спостереження - це цілеспрямоване та організоване сприйняття об'єкту в його природних умовах. В структуру спостереження входить об'єкт спостереження, тобто те, що спостерігають, а також суб'єкт спостереження - дослідник. Крім того, тут важливі умови спостереження та спеціальні засоби: прилад та особливе знання, з допомогою якого спостереження організується, а результати тлумачаться. Тому спостереження завжди завантажено теорією. Спостереження неможливе без опису, як правило, це фіксація емпіричних даних з допомогою символів, графіків та інших елементів мови. Результатом спостереження є факт.

Спостереження розділяють на прямі та опосередковані, останні фіксують не сам об'єкт, а ефект його взаємодії з іншими предметами (спостереження, наприклад, за елементарними частинами). В методології науки сформульовано принцип спостереження, який означає, що досліджувати можна не лише об'єкти, які дійсно спостерігаються, але й ті, які можуть спостерігатися при певних умовах, а це означає, що явищ, які не можна спостерігати, не існує.

Експеримент (від латинського слова, яке означає спроба, досвід) - складає серцевину емпіричного дослідження. Це є випробування досліджуваних явищ в контрольованих та керованих умовах. Експериментатор прагне виділити явище в чистому вигляді, з тим щоб було якомога менше перешкод в отриманні необхідної інформації. Експеримент передбачає: програму експерименту, спеціальні прилади, саме досліджуване явище і, зрозуміло, професійно підготовленого експериментатора, який володіє певною теорією.

Дані експерименту повинні бути доведені до чуттєвих рецепторів людини. Однак, чуттєве пізнання - це лише один з моментів складного пізнавального процесу, який здійснює експериментатор. Доречно зауважити, що емпіричне та теоретичне не слід плутати з чуттєвим та раціональним, які відносяться до пізнання в цілому. І чуттєве і раціональне використовують на двох рівнях: на емпіричному, там де потрібна раціональна обробка чуттєвих даних; на теоретичному, де не обійтись без чуттєвих, наочних уявлень.

Сучасний експеримент містить точні заміри, які іноді виділяють в особливий самостійний метод з використанням математичних засобів обробки отриманих результатів. Звичайно, не все в світі піддається фізичному виміру. Соціальні відношення прямому фізичному виміру не піддаються, але вони теж мають свій вимір. Вельми показовим в цьому відношенні є ринковий механізм, через який заміряють вартість товарів не безпосередньо, а опосередковано. Немає такого технічного засобу, яким можна було б замірити вартість товару безпосередньо, але опосередкованим шляхом, з урахуванням всієї діяльності покупців та продавців, це вдається зробити.

Світ наукового експерименту досить поширений, і тут можна виділити його основні види: пошуковий експеримент (коли ставиться завдання вияви ті невідомі властивості об'єкту, наприклад, дослідження І. Павловим рефлексів у собак, тощо); демонстративний (коли демонструють дослідникам властивості об'єкту); перевірочний (коли на основі теоретичного передбачення відшукуються невідомі об'єкти та їх властивості, наприклад, відкриття Діраком позитрона, або Паулем нейтрино).

Після аналізу емпіричного рівня досліджень розглянемо органічно пов'язаний з ним теоретичний рівень дослідження.

Теоретичний рівень пізнання реалізується через поняття, закони, принципи. Теорія - це досить складна система, яка передбачає: вивчення об'єкту на рівні сутності; теоретичні закони, які отримані на основі ідеальних моделей (наприклад, формули теорії відносності); опосередковане вивчення об'єкту з допомогою мисленого експерименту або моделі (модель атому); особлива теоретична мова, спеціальні поняття - конструкти, з допомогою яких конструюється теорія («ідеальний газ», «матеріальна точка»), вчені приписують цим поняттям властивості, яких немає у реальних об'єктів, але без цих понять не можливе пізнання сутності явища. Важливою особливістю наукового дослідження є узгодження емпіричних та теоретичних даних. В принципі неможливо абсолютним чином розділити емпіричні та теоретичні факти, тому що, той, хто експериментально досліджує об'єкт вже володіє теоретичними знаннями. В той же час теоретичні знання без експериментальних даних не мають наукової сили, перетворюються в умоглядні конструкції. Узгодженість емпіричного та теоретичного - найважливіша риса науки.



Форми організації наукового знання та методи пізнання. Наукове знання передбачає певні форми йото організації. Почнемо з того, що будь-який процес наукового дослідження передбачає спочатку постановку проблеми, потім формулювання припущень у вигляді гіпотези для вирішення поставленої проблеми та, врешті створення самої теорії. Що таке наукова проблема?

Проблема - це теж знання, тобто це форма знання, яка організована у вигляді питань, для відповіді на які недостатньо наявного знання. Для вирішення проблеми необхідно створити нове знання. Весь хід розвитку науки можна уявити, як перехід від постановки проблем до їх вирішення, а потім до нової постановки проблем і знову їх вирішення, і так далі. Будь-яке теоретично значиме питання можна сформулювати як проблему, хоча існують і псевдо-проблеми, тобто такі питання, які видаються за значимі, хоча насправді такими не є.

Подальший розвиток організації наукового знання пов'язаний з висуванням гіпотези. Гіпотеза - це припущення, яке сформульоване для вирішення проблеми. Вона складається з тверджень, які не доведені та не піддаються безпосередній перевірці, із яких виводяться наслідки, що піддаються перевірці, для співставлення їх з фактами. Гіпотеза має свої етапи розвитку: узагальнення фактів (осмислення фактичного матеріалу); виведення з гіпотез висновків у вигляді законів, (перехід від фактів до законів); співставлення висновків з фактами, тобто перевірка гіпотези, після чого вона приймається, або відкидається. Гіпотеза повинна відповідати низці вимог: вона повинна охоплювати якомога більше фактів, бути простою, принципово піддаватися перевірці, тому що гіпотеза, яку неможливо перевірити в науці не має сенсу, вона повинна передбачати нові факти. Якщо гіпотеза підтверджена, тобто пояснює та передбачає певну сукупність явищ, то вона переростає в теорію.

Теорія має свою структуру та методи дослідження. Спочатку досліджуване явище виступає як конкретне, як єдність множинного. Очевидно, що необхідної ясності в розумінні конкретного на перших етапах немає. Шлях до неї починається з певних мисленнєвих процедур, з аналізу (мисленнєве розчленування цілісного предмета на складові частини з метою їх всебічного вивчення). Аналіз дозволяє зосередити увагу дослідника на частині, відношенні, елементі цілого. Вчений чинить подібно дитині, яка розбирає іграшку на частини, щоб вивчити її "внутрішні органи", однак зібрати її, як правило, не може. Дослідник, на відміну від дитини, не забуває про ціле, він доповнює аналіз синтезом, з'єднанням множинного в ціле. Аналіз вважається успішним, якщо він дозволяє здійснити синтез, відновити ціле. В науковому дослідженні аналіз та синтез доповнюють один одного. Аналіз є переходом від конкретного до абстрактного, синтез - від абстрактного до конкретного.

Подальший аналіз доповнюється класифікацією, тобто певні риси досліджуваних явищ розподіляються по класам. Класифікація - це шлях до понять. Вона неможлива без проведення таких операцій як порівняння, знаходження аналогій, схожого в явищах. Наступний крок в теоретичних дослідженнях пов'язаний з такими логічними операціями як індукція чи дедукція. Дедукція дає достовірні висновки, індукція - лише вірогідні, але загальні знання, із якого виходить дедукція можна отримати лише індуктивним шляхом. Тому індукція і дедукція доповнюють одна одну.

Узагальнення передбачає відокремлення загального, частіше за все воно неочевидно і виступає науковою таємницею, головні секрети якої виявляються в результаті ідеалізації мисленого конструювання об'єктів, неіснуючих та нездійснених в реальності. Результат ідеалізації - це утворення ідеальних об'єктів, без яких неможливі теорії та наукові знання, наприклад, «абсолютне чорне тіло», «ідеальний газ» тощо.

Врешті, кожний новий успіх в збагачені теоретичного рівня дослідження супроводжується упорядкуванням матеріалу та з'ясуванням субординаційних зв'язків. Зв'язок наукових ідей створює закони. Головні закони часто називають принципами. Тобто, теорія - це не просто система наукових абстракцій та законів, а система їх субординації та координації.

Отже, головними моментами становлення наукової теорії є аналіз та синтез, індукція та дедукція, узагальнення, ідеалізація. Разом з тим, теорія структурована і містить в собі: принципи, постулати, аксіоми, ідеалізовані об'єкти, поняття, закони, емпіричний базис.

Становлення теоретичного дослідження проходить складно, і часто не передбачено. Формування нового теоретичного знання проходить на фоні вже відомої теорії, тобто має місце зростання теоретичного знання. Тому, часто філософи акцентують увагу не на становленні наукової теорії, а на зростанні теоретичного знання. Відома книжка К. Поппера так і називається: «Логіка та зростання наукового знання».

Нове теоретичне знання до певної пори вписується в рамки існуючої теорії. Але наступає така стадія, коли подібне вписування неможливе. В такій ситуації, одна частина колишніх прихильників старої теорії здатна засвоїти нову теорію. Інша ж, кому це не під силу, залишається при своїх попередніх теоретичних орієнтирах. Але їм стає все складніше знаходити собі учнів і нових прихильників. Як жартують вчені, прихильників старих теорій не переконати, вони вимирають.



Функції науки. Наука здійснює різноманітні функції, систематизацію, класифікацію, доказування, описування, передбачення. Особливого ж значення в процесі наукового пізнання набувають функції пояснення та розуміння, вони активно обговорюються в сучасній філософії та методології науки. Коротко зупинимося на цих функціях.

Пояснення - це функція науки, яка покликана встановити сутність досліджуваного об'єкту. Ця процедура виражається у встановлені зв'язку між певними законами, теоріями та досліджуваним об'єктом. Наприклад, із твердження, яке виражає певний закон та вихідні умови, в яких знаходиться пояснювальний об'єкт, виводиться твердження, яке описує даний об'єкт з допомогою правил дедуктивної логіки. Пояснення неможливо, якщо такий висновок не отримують, або необхідний закон не вдається сформулювати.

Пояснення принципово багатозначно, оскільки пояснювальне явище можна вивести з різних законів та теорій. В цьому зв'язку виникають важливі методологічні проблеми. Наприклад, яку теорію вибрати для пояснення даного явища, або яке пояснення можна вважати надійним, коректним. Так, загибель динозаврів можна пояснювати декількома десятків теорій, які не уступають одна одній в надійності.

Найбільш відому модель пояснення розробили К.Поппер та американський філософ німецького походження К. Гемпель (1905-1997). Вона отримала назву пояснення через «загальні закони»: щоб пояснити як-небудь явище, його потрібно підвести під один або декілька загальних законів, застосувавши їх в певних конкретних умовах.

Наприклад, припустимо, ви залишили на ніч автомобіль на вулиці і вранці помітили, що в нього лопнув радіатор. Як пояснити, чому це відбулося? В основу пояснення входять два загальних закони: вода при низькій температурі перетворюється в лід; об'єм льоду більше об'єму води. З цього можна зробити висновок: вночі вода в радіаторі замерзла, і лід розірвав трубки радіатора.

Проблема пояснення та розуміння розглядалась неокантіанцями В. Віндельбандом, Г. Ріккертом, котрі своєрідно поставили проблему розуміння та пояснення в процесі наукового пізнання.

Так, вони вважали, що явища природи підвладні об'єктивним законам і тому їх пізнання є узагальнюючим. В той час, як явища соціального життя, культури залежать від людей та неповторних історичних ситуацій, таке пізнання є індивідуалізуючим. Тому, для природознавства основне завдання - це підведення одиничних фактів під загальні закони, а для соціального пізнання головним є пізнання внутрішніх мотивів діяльності людей.

Із цих суджень В. Дільтей робить висновок, що основним методом пізнання в природничих науках є пояснення, а в науках про культуру та суспільство - розуміння. Але ті, хто з ним не погоджуються стверджують, що пояснення та розуміння - це два взаємопов'язаних пізнавальних процеси, і існують вони в будь-якій сфері наукового пізнання.

Теорія пізнання відокремлює різні типи пояснення: структурне пояснення (тобто дає відповідь на питання, як влаштовано об'єкт); функціональне пояснення (як діє та функціонує об'єкт); причинне пояснення (чому виникло дане явище?).

Проблема розуміння досить ретельно представлена у філософії герменевтики (В. Дільтей, Г. Гадамер). Ними була сформульована ідея "герменевтичного кола".

Отже, розуміння - це функція науки, яка приписує зміст тому, що є предметом розуміння. Сам зміст задається поняттями даної теорії. Наприклад, в теоретичній фізиці зміст заданий конструктами (ідеальними об'єктами) фізичних теорій. Знати цей зміст - означає розуміти теорію. Втім, проблема розуміння в науці загострюється, коли виникають нові теорії зі своїм полем, не співпадаючим з попереднім. Тоді вчені часто не розуміють один одного.

Пояснення та розуміння взаємопов'язані. Будь яке пояснення завжди дасться в певному смисловому полі, тобто передбачає розуміння, або нерозуміння у випадку не володіння даним змістом.

Наука виконує ще одну важливу функцію передбачення. Суть цієї функції зводиться до отримання висновку про майбутній стан предмету, об'єкту, або ще невідоме явище. Наукові передбачення, на відмінну від ненаукових (буденних, астрологічних, хіромантичних) спираються на закони, теорії та інші компоненти науки.

Творчість та інтуїція. Наступний крок у дослідженні сутності пізнання пов'язаний з аналізом процесу творчості та невід'ємної від неї інтуїції.

Творчість - це діяльність, яка породжує щось нове, таке, чого раніше не існувало. Філософія розглядає питання творчості з точки зору її сутності, яка по-різному вирішувалась у різні епохи. В античності, Платон вважав творчість божественною здатністю, поривом, захопленістю людини до досягнення вищого розумного сприйняття світу. В середньовіччі, творчість розглядалась як вищій прояв божественного в людині. Доба Відродження взагалі пройшла під пафосом безмежних творчих можливостей людини. В Новий час, І.Кант спеціально аналізував творчу діяльність у своєму вченні про продуктивні здатності уявлення. Він вважав, що справжня творчість доступна великим пророкам, філософам або художникам - це доля геніїв. В той час, як наукова діяльність доступна талантам. У філософії XX ст. розгляд ідеї творчості було активізовано в ірраціональній філософії. Так, А. Бергсон у філософії інтуїтивізму розглядав творчість як постійне народження нового, як прояв сутності життя. В екзистенціалізмі ідея творчості розглядається через екзистенцію особистості, як ірраціональне начало свободи, як екстатичний прорив природної необхідності та розумної доцільності, як вихід за межі цього світу в потойбічний світ.

Особливу увагу ідеї творчості приділив М. Бердяєв. В книжці «Сенс творчості» він визначає творчість як політ в безкінечність; творчий акт — це завжди екстаз, завжди свобода. Творчість не виводиться із буття, вона виникає із нічого, із свободи. Це - таємниця, яка завжди ірраціональна.

Певна річ, механізм творчості не вивчено досконало. В психології цей механізм вивчається досить детально. Так, англійський вчений Г. Уоллес розділив творчий процес на чотири фази: підготовку, дозрівання (ідеї), осяяння та перевірку. Оскільки головні ланцюги процесу не підлягають свідомо-вольовому контролю (дозрівання та осяяння) - це послужило доказом на користь ідеї про визначальну роль в творчості підсвідомих, ірраціональних факторів. Разом з тим, експериментальна психологія показала, що підсвідоме та свідоме, інтуїтивне та розсудливе в процесі творчості доповнюють одне одну.

Творчість представляє собою процес, в якому освоєння істини, формулювання нових ідей та створення винаходу часто здійснюється без логічної обґрунтованості, або інтуїтивно.

Тобто, інтуїція - це такий процес відкриття істини шляхом безпосереднього бачення, який відбувається поза логікою доказу. Вона (інтуїція) близька такому стану людини як натхнення, або духовне видіння, одкровення і має витоки в позасвідомому прошарку її психіки Ще в античності, Платон розумів її як внутрішній зір, вищу здібність розуму, умогляд, що охоплює вічні та незмінні ідеї. А Р. Декарт в інтуїції вбачав силу, яка дозволяє доглянути ідеї в нашій душі. В новітній історії, А. Бергсон висуває інтуїцію в якості ідеального виду пізнання. Лише інтуїція, яка незалежна від практики, від різних точок зору досвіду дає істину. Якщо інтелект служить практиці і обирає те, що йому потрібно, відкидаючи все зайве, то інтуїція - це інстинкт. Зробившись безкорисною, вона усвідомлює саму себе. За Бергсоном, щоб пізнавати інтуїтивно, непотрібно нічого вміти, нічого знати, нічого робити: треба лише зусилля волі, спрямованої свідомості проти усіх звичок та точок зору інтелекту, і треба дивитися на речі чисто споглядально.

Інтуїція, таким чином, це - безпосереднє охоплення сутності речей. В книжці «Творча еволюція» (1907) А.Бергсон писав: «Існує одна реальність, яку ми охоплюємо зсередини, шляхом інтуїції, а не простим аналізом... Це наше Д яке триває».

Отже, на питання, як співвідносяться творчість та інтуїція, раціональне та ірраціональне в пізнавальному процесі прямої та однозначної відповіді бути не може. Вже з наведених думок та підходів, ми бачимо, що ця тема занадто складна для свого вирішення. Але в будь-якому відношенні інтуїцію не треба вважати якимось відхиленням від звичайних шляхів освоєння істини; вона, як ми вважаємо, опосередкована логічним мисленням та досвідом. За здатністю як би «раптово» вгадати істину насправді стоїть і накопичення понять в системі пам'яті, і чітке усвідомлення завдання, і несподіване для даної людини вирішення. Так, французький вчений А. Пуанкаре розказав, як він працював над науковою проблемою і ніяк не міг її вирішити. Ідея рішення прийшла до нього зовсім випадково, в той час, як він сідав в омнібус, щаслива думка осяяла його «раптово».

«Раптовість» інтуїтивного осяяння основана на здатності індивіда відображати наряду з прямим (усвідомленим), ще й побічний (неусвідомлений) продукт. При певних умовах, така раніше неусвідомлена частина результату дії стає ключем до вирішення творчої задачі. Результати ж інтуїтивного пізнання згодом логічно доводяться та перевіряються практикою.

Доречно було б зазначити у зв'язку з розглядом цієї теми, що в науці та філософії добре відомі дві «нормальні» пізнавальні здатності людини: розум та відчуття, які мають багато проявів. До них відносяться деякі особливі властивості, погано вивчені, але також визнанні "нормальними", наприклад: феноменальна пам'ять, яка дозволяє запам'ятовувати будь-який текст з першого прочитання; швидкий рахунок, який дозволяє миттєво рахувати багатозначні числа; різні види чуттєвої та інтелектуальної інтуїції.

Цікавим є і те, що за межами науки часто обговорюються і інші здатності людини. їх називають надчуттєвими (екстрасенсорними) та над-розумними, або пара-психологічними (від грец. пара - біля), або пара-нормальними. Йдеться про, так звані, телепатію, телекінез, телепортацію, ясновидіння та інші.

Телепатія («теле» далеко, «патос» відчуття) - термін, котрий позначає здатність деяких людей передавати на великі відстані свої відчуття та думки. Існує багато описів, проведено чимало експериментів, багато з яких, до речі, як пізніше з'ясовувалось були або прямим обманом, або неякісно проведених.

Телекінез - здатність (або немовби здатність) окремих людей пересувати предмети силою думки, погляду, бажання. Багато експериментів показали, що деякі люди, сидячи перед столом, силою погляду пересувають по столу сирники, ґудзики тощо. Однак, як доведено методологією науки, жоден експеримент не може підтвердити остаточно будь-яку теорію чи явище, поки не розроблена надійна методика проведення експерименту, а вона, в свою чергу, неможлива, поки не висунута відповідна гіпотеза, яка б відповідала всім вимогам науковості. Ще складніше провести експерименти з приводу, так званої, телепортації, тобто перенесення власного тіла, або предмету з однієї точки простору в іншу, або левітації (підняття власного тіла над землею). Це стосується і ясновидіння, і різноманітних пара-нормальних, екстрасенсорних феноменів, які використовуються в нетрадиційній медицині для встановлення діагнозу або лікування.

Деякі вчені спробували висунути гіпотези відносно пара-нормальних явищ, вважаючи, що наші думки, образи не ідеальні, а матеріальні і складаються з особливих елементарних часток - мікролептонів, відтворюваних з допомогою думки. Сукупність мікролептонів можуть переходити від людини до людини, і таким чином передавати думки, відчуття, рухати предмети, можуть стати примарами, тощо. Існують й інші ідеї, що пов'язані з уявленнями про особливий простір, де можна миттєво переміщувалися, або про особливі поля, котрі відмінні від фізичних та несуть особливу енергію. Усі ці погляди, безперечно, оригінальні, цікаві, але не відповідають поки що ознакам науковості та природності.



Ідеали, норми, та етика науки. Ідеали та норми науки виражають її ціннісні та цільові установки. Ідеал фіксує уявлення про досконалість форм, видів та організації знання, що склались па певному етапі розвитку науки. Норми представляють вимоги до знання, або наукової діяльності, які характерні для даної епохи. Ідеали та норми представлені у формах обґрунтованості, доказовості; побудови та організації знання; описання та пояснення. Так, з точки зору певних наукових та філософських напрямків, пануючих в ту, чи іншу епоху, знання повинні бути: обґрунтовані в досвіді (так вважають емпіристи), або, навпаки, - в розумі (як вважають раціоналісти); організовані індуктивним шляхом (точка зору Ф.Бекона), або, навпаки - дедуктивним (точка зору Р.Декарта); пояснення повинно бути телеологічним (позиція Аристотеля), або причипномеханічним (наука Нового часу).

Ідеали та норми науки відрізняються за рівнями. Так, існують ідеали та норми науки певного етапу наукового розвитку, які визначають стиль наукового мислення. Для класичної науки XIX століття ідеалом були однозначно-детерміністичне пояснення, а для науки XX ст. - вірогідно-статистичні, наприклад, в квантовій механіці, де не можна однозначно пояснити поведінку електрона.

Виділяють також ідеали та норми в окремих дисциплінах. Так, в класичній механіці виникає механіцизм як ідеал та норма пояснення та описання, а у фізиці XIX-XX ст. - енергетизм, як ідеал пояснення складних явищ, завдяки особливим успіхам термодинаміки. Енергетизм, наприклад, основою світу вважав не механічні атоми, а енергію.

Наукова діяльність підпорядкована певній системі етичних норм, які визначають, що припустимо та може заохочуватись в науці, а що - ні. Велику роль в розробці та вивченні етичних норм відіграв американський соціолог Р. Мертон. Ним були вироблені та узагальнені етичні вимоги, та заборони в науці. Наприклад, існує заборона на плагіат, коли людина видає чужі ідеї за свої. Важливою є заборона на фальсифікацію, тобто умисне спотворення, підробка даних експерименту або спостереження. З моральної точки зору, ще з античних часів була зрозумілою необхідність вимоги безкорисного пошуку істини, незалежно від симпатій чи антипатій. Про цю вимогу дуже коротко сказав Арістотель: «Платон мені друг, але істина дорожче».

В останній час активно обговорюється моральна проблема відповідальності вченого за свої відкриття, особливо в генній інженерії, біотехнології, біомедицині. Справа в тому, що вчені знайшли спосіб конструювання організмів з наперед заданими властивостями (так зване, клонування). За таких умов, виникає небезпека непоправних наслідків для людства. Це змусило в 1975 році прийняти мораторій на ряд досліджень в області генної інженерії. І лише пізніше, коли були прийняті найсуворіші міри безпеки, дослідження оновилися. В дискусіях з цих проблем відмічається, що людина може сконструювати нову форму життя, але повернути її в небуття не зможе. Чи ми маємо на це право? Таких питань стає все більше, і без філософського аналізу важко знайти шляхи вирішення подібних проблем.

Зараз виникло особливе вчення - біоетика. Основну проблему цього вчення можна сформулювати таким чином: чи може вчений бути абсолютно вільним в своїх дослідженнях, чи, навпаки, він повинен суворо керуватися певними нормами та законами. Однозначної відповіді на ці питання немає, але зрозуміло, що без урахування соціальної, моральної відповідальності вченого сучасний розвиток науки неможливий.


Висновок

На завершення розглянутої теми необхідно резюмувати все вищевикладене і підвести деякі підсумки, отже:



  • свідомість - вища форма відображення дійсного світу, притаманна тільки людині. Вона пов'язана з членороздільною мовою, логічними узагальненнями, абстрактними визначеннями;

  • «ядром» свідомості, способом його існування є знання;

  • формування свідомості пов'язане з виникненням праці;

  • необхідність праці у процесі спілкування викликала появу мови. Праця і мова зробили вирішальний вплив на становлення людської свідомості;

  • свідомість - складної матеріальної, фізіологічної системи – людського мозку;

  • свідомість має багатокомпонентну структуру, але ж бо, вона єдине ціле;

  • свідомість наділена можливістю впливати на навколишню дійсність, вона активна.


1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка