Лекція з навчальної дисципліни " філософія права" тема № Філософія права, її гуманістичний зміст та призначення



Скачати 464.87 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації05.11.2016
Розмір464.87 Kb.
  1   2


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра філософії права та юридичної логіки

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

ФІЛОСОФІЯ ПРАВА”



ТЕМА № 1. Філософія права, її гуманістичний зміст та призначення
Для здобувачів вищої освіти навчально-наукових інститутів та факультетів НАВС

Київ – 2015



Вид лекції: вступна.

Дидактичні цілі:

1. Навчальні: розширити та поглибити пізнавально-орієнтаційні знання слухачів, юристів-правоохоронців у методології дослідження сучасної правової реальності.

2. Розвиваючі: формувати творчо-юридичне мислення у пізнанні філософсько-правових аспектів феномену права та виявлення світоглядно-методологічних джерел сучасних доктрин праворозуміння.

3. Виховні: усвідомити значення методології філософії права як світогляду та методологічної основи юриспруденції, практичної діяльності працівників міліції.



Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: філософія, політологія, логіка, етика та естетика, педагогіка вищої школи, психологія вищої школи.

Забезпечувані дисципліни: конституційна реформа в Україні, адміністративна реформа в Україні, реформування кримінальної юстиції, робота з кадрами, актуальні проблеми кримінального права.

Навчально-методичне забезпечення лекції: програма навчальної дисципліни “Філософія права”, робоча програма навчальної дисципліни “Філософія права”, навчально-методичний комплекс з навчальної дисципліни “Філософія права”.

Наочність: малюнки та схеми, мультимедійні презентації.

Технічні засоби навчання: мультимедійний проектор, ПК.


ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Філософське обґрунтування права.

2. Дисциплінарний статус філософії права як науки. Предмет філософії права.

3. Особливості філософії права як науки про граничні засади права.



Рекомендована література:

  1. Чупринський Б. О. Філософсько-правові аспекти формування професійної культури майбутніх юристів [Текст] : монографія / Б. О. Чупринський. - Луцьк : ФОП Захарчук В. В., 2012. - 144 с.

  2. Бандура О.О. Правознавство у системі наукового знання: Аксіологічно-гносеологічний підхід (Текст): монографія для науковців, виклад., аспірант., ад’юнкт., магістрант., студ. і курсант. юрид. навч. закл. та факульт. |- К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2010. – 272 с.

  3. Баумейстер А.О. Філософія права: навч. посіб.. – Вінниця: О.Власюк, 2007. – 224 с.

  4. Бачинін В.А., Панов М.І. Філософія права: Підручник. – К.: Видавничий дім “ІН ЮРЕ”, 2006. – 472 с.

  5. Безкоштовні електронні підручники онлайн «Гуманітарні науки» (http://www.сhitalca.html).

  6. Великий енциклопедичний юридичний словник / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / Ю.С. Шемшученко (ред.). – К.: Юридична думка, 2007. – 992 с.

  7. Вовк В.М., Кравець В.М., Симон Ю.С. та ін. Словник основних термінів з філософських дисциплін. – К.: КНУВС, 2006. – 120 с.

  8. Кальной И.И. Философия права: Учебник. – СПб.: Издательство Р. Асланова “Юридический Центр Пресс”, 2007. – 259 с.

  9. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). – М.: Аванта + , 2001. – 560 с.

  10. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці: Рута, 1999. – 295 с.

  11. Козюбра М. Верховенство права: українські реалії та перспективи // Право України. – 2010.   № 3. – С. 6-18.

  12. Костицький М.В. Натурфілософія чи матеріалістична діалектика (до питання про методологію юриспруденції) // Філософські, методологічні й психологічні проблеми права. – К.: КНУВС, 2010. – С. 3-6.

  13. Костицький М.В. Соціальні проблеми сучасного етапу творення української держави і права як проблеми людинознавчі // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права. – К.: КНУВС, 2009. – С. 6-9.

  14. Костицький М.В. Філософські та психологічні проблеми юриспруденції: Вибрані наукові праці. Книга перша – Чернівці: Рута, 2008. – 560 с.

  15. Кремень Василь Григорович. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору: монографія / АПН України.   К.: Педагогічна думка, 2009. – 520 с.

  16. Кузнєцов В.І. Філософія права. Історія та сучасність: Навчальний посібник.-К.: ВД “Стилос”: ПЦ “Фоліант”, 2006.-382 с.

  17. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. – Х.: «Право», 2002. – 322 с.

  18. Малахов В.П. Философия права: Учебн. пособие. – 2-е изд. –Екатеринбург: Деловая книга, 2007. – 360 с.

  19. Моделі політичної комунікації: політичні партії та громадянське суспільство / Ю. Тищенко, П. Байор, М. Товт. – К.: Агенство Україна, 2010. – 148 с.

  20. Моисеев С.В. Философия права. Курс лекций.-3-е изд.,- Новосибирск: Сиб. Унив. изд-во, 2006. – 262 с.

  21. Нерсесянц В.С. Философия права. – М.: ИНФРА-НОРМА, 2008.– 286 с.

  22. Рабінович П. Верховенство права як соціально-природний феномен (контури ідеалу) // Право України. – 2010.   № 3. – С. 19-23.

  23. Тихомиров А.Д. Юридическая компаративистика: философские, теоретические и методологические проблемы. – К.: Знання, – 2005. – 334 с.

  24. Философия права: конспект лекций. 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Эксмо, 2009. – 112 с.

  25. Філософія прав людини / За редакції Ш. Госепата та Г. Ломана; Пер. з нім. О. Юдіна. – К.: Ніка-Центр, 2008. – 320 с.

  26. Філософія права / За ред Дж.Фейнберга.– К.: “Основи”, 2007. – 1256 с.

  27. Філософія права: Навч. посіб. / О.Г.Данільян, Л.Д.Байрачна, С.І.Максимов та ін.; за заг. ред. О.Г.Данільяна. – Х.: Прапор, 2006. – 272 с.

  28. Філософія права: Навч.-метод. посіб. / О.О.Бандура, В.М.Вовк, М.В.Костицький, Ю.С.Симон та ін.; За ред. акад. М.В.Костицького. – К.: КНУВС, 2007. – 160 с.

  29. Філософія права: Словник. ./ Бачинін В.А., Журавський В.С., Панов М.І – К.: Концерн «Видавничий дім» «Ін Юре», 2009. – 408 с.

  30. Філософські, методологічні й психологічні проблеми права: тези доп. ІІІ Всеукр. наук.-теорет. конф. (Київ, 23 квіт. 2010 р.) / ред. кол.: В.В. Коваленко, М.В. Костицький, О.М. Джужа та ін. – К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2010. – 260 с.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

Вступ. На всіх етапах свого історичного буття людина прагнула осмислити, зрозуміти, осягнути саму себе, світ навколо себе, себе у світі й світ у собі. В цьому аспекті не є винятком і світ права. Людство здавна цікавлять природа й сутність людських взаємовідносин, норм, правил, які визначають їх особливості. Предметом людського осмислення завжди були поняття «рівність», «свобода», «справедливість», «закон», зміст яких проливає світло на специфіку природи права, його онтологічні засади, цінності та значимість у житті людини і суспільства. Цими проблемами переймається і філософія права з її постійним пошуком істини про право.

Філософсько-правова проблематика привертала до себе увагу мислителів ще давнього світу. Геракліт, Демокріт, Фукідід і Гіппій, Антіфонт і Алкадімант, Епікур та багато інших неодноразово звертались до проблем свободи, права, закону. Щоправда, тривалий час питання права, праворозуміння розглядалися фрагментарно як окремі аспекти більш загальних тем. І лише згодом вони стали самостійними об'єктами дослідження, здебільшого як вчення про природне право. Наприкінці XVIII ст. завдяки ініціативі німецького юриста Г. Гуго з'явилося в науковому вжитку поняття «філософія права». Оскільки воно прижилося в юридичній науці, то й сама філософія права вважалась її складовою. На думку Гуго, юриспруденція повинна охоплювати юридичну догматику, філософію права й історію права. Філософія права, згідно з його розумінням, є «частиною метафізики голої можливості (цензура й апологетика позитивного права за принципами чистого розуму), частиною політики доцільності певного правоположення (оцінка технічної і прагматичної доцільності за емпіричними даними юридичної антропології)».



Філософія права – розділ філософії, що займається вивченням змісту права, його сутності й поняття, форм існування й цінності, ролі у житті людини, держави, суспільства.
Питання 1.Філософське обґрунтування права

Щоб розкрити суть філософії як форми суспільної свідомості, слід почати з поняття світогляду. Світогляд є системою знань людини про світ і саму себе, про відношення людини до світу, про свою роль та призначення у перетворенні світу, створенні умов, гідних людини. Необхідність світогляду зумовлена глибокою потребою загального осмислення людиною зовнішнього і свого внутрішнього світу, яке дозволяє їй бути господарем своєї долі, забезпечити орієнтований розвиток, духовний поступ. Специфічність світоглядної форми відображення дійсності визначається тим, що в ній людина «оглядає» дійсність не саму по собі, в її незалежності від власних свідомих дій, а відповідно до своїх життєвих цілей та ідеалів. Характер світогляду визначається особливостями історичної епохи, цивілізаційної системи, держави, суспільства тощо. Істотно впливають на світогляд стан науки й освіти, загальний культурний рівень конкретної людини. Тому люди, які живуть в той самий час, можуть мати різний світогляд. Світогляд має кожна людина, але в одних він складається стихійно, пов’язаний з повсякденністю, а в інших будується свідомо на основі особистого досвіду та наукових знань. Наприклад, світоглядними є такі положення: „Людина повинна підкорити собі природу” та „Людина повинна прагнути до гармонії з природою”. Але подібні положення потребують відповідного обґрунтування.

Коли люди не просто висувають те чи інше світоглядне положення, а подають підстави для нього, обґрунтовують його, це вже філософські міркування.

Філософія дає теоретичне вирішення проблем світогляду, виробляє загальний цілісний погляд на світ, місце людини в ньому, досліджує практичне, пізнавальне, ціннісне, етичне та естетичне ставлення людини до світу. Зрештою вона покликана дати теоретично обґрунтовані відповіді на запитання про мету і сенс життя, створити теоретичну основу для побудови системи життєвих цінностей та ідеалів.

Можна визначити філософію як теоретичний світогляд, який обґрунтовує свої положення.

Взагалі існує дуже багато визначень філософії. Мабуть, найстислішим є таке: „Філософія – це вчення про кінцеві підстави буття”. Але за змістом воно близьке до того, яке ми щойно розглянули. Адже йдеться про найглибші причини буття, тобто існування і розвитку всього, що є, світу і людини в ньому, в цілому про найзагальніші їх риси, про сенс людського життя.

Щоб повніше висвітлити предмет філософії, слід розглянути її структуру. До основних розділів філософії відносяться такі. По-перше, онтологія, тобто вчення про буття. Далі, філософська антропологія, тобто вчення про власне людське буття, власну природу людини, людської індивідуальності. До складу філософії входить загальне вчення про людську діяльність – праксеологія. Такий розділ філософії, як аксіологія, являє собою загальну теорію цінностей, якими керується людина у своїй діяльності. Особливе значення мають моральні та естетичні цінності. Тому до кола найдавніших розділів філософії входять етика й естетика. Пізнаючи світ і людину, філософія розробляє і теорію пізнання. Вона складається з вчення про методи пізнання (гносеологію) та вчення про мету пізнання – істину (епістемології). Але гносеологія та епістемологія тісно переплітаються одна з одною і зазвичай усі три терміни – „теорія пізнання”, „гносеологія” та „епістемологія” – вживають як синоніми. До складу філософії входять соціальна філософія, філософія історії, філософія культури, філософія політики, філософія релігії та філософія права.

Філософія також містить низку різних напрямків, течій. Основними серед них є екзистенціалізм, позитивізм, феноменологія, структуралізм, томізм та інші. Усі філософські концепції більш-менш строго можна поділити на матеріалістичні та ідеалістичні, раціоналістичні та ірраціоналістичні тощо.

Необхідно взяти до уваги те, що філософська свідомість ніколи не думає просто про об'єкт, але, міркуючи про будь-який об'єкт, вона також висловлює свою власну думку про цей об'єкт. Тому філософію можна назвати думкою іншого порядку - думкою про думку. Філософія за своєю природою критична, вона постійно оцінює свої підстави. Така оцінка називається філософською рефлексією. Якщо сферу предмета філософії коротко можна визначити терміном "підстави", то сферу її методу — терміном "рефлексія" чи "критика". Рефлексія у сучасному гуманітарному знанні розуміється як аналіз власних думок і переживань; міркування, сповнене сумнівів і коливань.

Філософію у певному розумінні можна назвати наукою. Справді, кожне своє положення, кожну свою відповідь на питання, яке він розглядає, філософ зобов’язаний належним чином обґрунтувати.

Разом з тим вчені мають на меті досягнення консенсусу, спільної, єдиної точки зору на кожне обговорюване питання, єдиного його рішення. Але серед тих питань, які постають перед наукою, є й такі, на які дуже важко, навіть неможливо дати однозначну відповідь. Скажімо, фізика і астрономія намагаються з’ясувати історію Всесвіту. Встановлено, що Всесвіт розширюється – про це свідчать цілком строгі спостереження. На цьому ґрунтується так звана „теорія великого вибуху”, відповідно до якої колись уся матерія була зосереджена в ядрі дуже малого об’єму, а потім відбувся вибух, внаслідок якого це ядро розірвалось і його уламки (космічні тіла) досі продовжують розлітатись у всіх напрямках. Цю теорію можна вважати достатньо обґрунтованою. Але виникає нове питання: „як далі розвиватиметься цей процес?” Тут вже думки вчених розходяться. Одні вважають, що він буде нескінченним. Їх опоненти висловлюють припущення, що через певний час сили тяжіння переборють сили інерції, одержані внаслідок вибуху, і космічні тіла почнуть зближуватись і знов утвориться одне ядро. Але жодна з цих теорій не має і не може мати остаточного обґрунтування у межах людських можливостей.

Так от питання про світ загалом, про людину, її місце у світі та призначення й інші світоглядні питання відносяться до категорії тих питань, на які людський досвід не здатний забезпечити однозначні відповіді. Ці питання є вічними. Кожне нове покоління і кожна особистість повинні знайти для себе власні відповіді на ці питання. На кожне з них можна дати різні, інколи прямо протилежні відповіді. Причому кожна така відповідь може мати досить глибоке обґрунтування. Звичайно, експерименти у філософії неможливі, тому вона може спиратись тільки на теоретичні міркування.

В цьому полягає специфіка філософії як науки.

Кожна людина обов’язково замислюється над питаннями про світ загалом, про своє місце в ньому, про сенс свого життя тощо, тобто має свій світогляд. Її світогляд, як вже зазначалось, може складатися стихійно, і в цьому випадку вона часто нездатна обґрунтувати свої позиції. Або він може бути результатом свідомих зусиль. Велику користь тут може принести філософія. Вона подає цілий спектр відповідей на світоглядні питання і глибокі підстави для кожної такої відповіді, вироблені протягом усієї історії людства мислителями найвищого ґатунку. Людині, яка прагне свідомо побудувати собі такий світогляд, який би відповідав найвищим досягненням думки, доцільно звернутись саме до філософії. З усього спектру аргументів, запропонованих філософами усіх часів і народів, вона може і повинна обрати ті, які здаються їй найбільш вагомими, і приєднатись до відповідної відповіді на поставлене світоглядне питання або сформулювати свою.

Наприклад, положення „Людина повинна підкорити собі природу” спирається на такі аргументи: людина є вінцем природи, її царем, господарем, найвищим результатом усього її розвитку, і має право перетворювати природу відповідно до своїх потреб. Такі міркування були поширені в посткартезіанський (після Рене де Карта), домінували в Новий і Новітній періоди, в тім числі у нас в радянській, марксистсько-ленінській філософії. Протилежне положення „Людина повинна прагнути до гармонії з природою” є більш давнім, бере початок в індуїстській та буддистській філософії та набуло поширення у вітчизняній та західній філософії й наукознавстві ХХ ст. і спирається на інші підстави: історичний досвід свідчить, що прагнення взяти від природи якнайбільше, не піклуючись про наслідки, призводить до руйнування нашого навколишнього середовища і є згубним для самої людини. Тому людина повинна піклуватись про природу, про світ загалом, про буття, прагнути досягти гармонії у світі.

На новий світоглядний рівень взаємини людини і природи підняв геніальний вітчизняний вчений, енциклопедист ХХ ст. академік В.І.Вернадський. Він визначив роль живої речовини у розвитку нашої планети, вказав на роль діяльності людини як глобального чинника, попереджав людство про відповідальність за науково-технічний прогрес, його негативний вплив на довкілля, передбачав можливі екологічні потрясіння, зміни клімату, про вичерпність природних ресурсів тощо. Свою фундаментальну філософську й наукознавчу працю «Наукова думка як планетарне явище» він починає словами: «Людина, як і все живе, не є самодостатнім, незалежним від навколишнього середовища природним об’єктом» та вказує, що існує «функціональна залежність людини як природного об’єкта, людства як природного явища від середовища життя і думки». Розвиток ідей Вернадського знаходимо у творах Богдана Гаврилишина, Ауреліо Печчеї, П’єра Тейяра де Шардена, Альберта Швейцера та інших видатних сучасних мислителів.

Такої точки зору дотримувався, зокрема, видатний німецький філософ ХХ ст. Мартін Гайдеггер. Він проголосив людину не володарем всього сущого, а пастухом буття. Людське існування для нього – це не панування, влада, підкорення, а піклування про буття. Кожна людина може обрати з наведених аргументів ті, які здаються їй вагомішими, і відповідно одне з цих двох положень – або „Людина повинна підкорити собі природу”, або „Людина повинна прагнути до гармонії з природою”.

Отже, практичне значення філософії полягає в тім, що вона допомагає людині свідомо формувати світогляд, який ґрунтуватиметься на розумінні нерозривного зв’язку з природою і буде спрямованим не на боротьбу з нею, а на гармонійне співіснування з нею. Важливим підгрунття цього процесу є право як одне із найважливіших соціальних явищ, що поширюється на всі сфери суспільного життя. Неоднозначність, багатомірність і складність права зумовлює необхідність міждисциплінарного підходу у його вивченні. Тому право є об'єктом вивчення багатьох наук: філософії, соціології, юриспруденції та ін.

Сьогодні відбувається інтенсивний інтеграційний процес, який характеризується тенденцією до синтезу філософського і частково-наукового підходів до пізнання права. Ця тенденція виразилась у формуванні і розвитку особливого напрямку, який називається "філософія права".
Основні види філософського обґрунтування права:

1. Категоріальне філософське обґрунтування права превалювало в античності. Правові погляди базувалися на основних чотирьох поняттях: діке (справедливість), феміс (звичай), тіме (честь) і номос (закон). Головним вважалось поняття справедливості, яка розумілась як об'єктивна основа і критерій права. Демокріт пов'язував справедливість з правовими явищами. Платон виділяв три значення поняття "справедливість": заняття кожного своєю справою; володіння кожним своїм і відмову від захоплення чужого; існування в суспільстві певної рівності.

Арістотель вважав справедливість законним і рівномірним відношенням до людей. Політична справедливість виступає основою права, яке в свою чергу, служить обґрунтуванням закону. Таким чином, античні мислителі здійснюють категоріальне обґрунтування юридичних знань з позицій відповідних філософських теорій.

Категоріальне обґрунтування права виконує дуже важливу роль: воно визначає вираження концептуальних установок організації системи права, що можна прослідкувати на прикладі працюючого в юриспруденції концептуального оформлення пріоритету тих чи інших основоположних юридичних понять античності: справедливості, звичаю, честі і закону.

Древні вважали, що вказані категорії повинні рівномірно співвідноситись одна з одною в системі обґрунтування права.

2. Концептуальне обґрунтування права інтегрує правові знання в широку систему наукових уявлень, завдяки чому відбувається ефект їх перевірки через принцип кореспонденції (відповідність конкретних правових уявлень загальнотеоретичним установкам відповідної наукової парадигми і логічним правилам побудови наукової теорії). Важливим принципом концептуального обґрунтування філософії права є антропоцентризм, сутність якого полягає в оцінці правової системи або її елементів з позицій людини. Найбільш яскравого втілення принцип антропоцентризму знайшов у філософсько-правових поглядах І. Канта. Німецький філософ вважав, що право людини повинно вважатися священним, яких би прагматичних жертв це не вимагало б від пануючої влади.

3. Методологічне обґрунтування права виражає природу філософського знання. Складність права як феномена визначає необхідність міждисциплінарного підходу до його обґрунтування, що може бути здійснено тільки з позицій філософського підходу. Філософсько-методологічне обґрунтування – це теоретична система принципів і способів осмислення правової реальності в її різноманітних зв'язках і проявах соціального буття. В науковій літературі досить детально описані особливості діалектичного, феноменологічного, екзистенційного, позитивістського, неокантіантського та інших методів.

4. Доказове обґрунтування – безпосередньо пов'язане з самими основами формування та існування правової системи. Доказове обґрунтування правових теорій може здійснюватись самостійно, на основі їх дедуктивного співвіднесення з більш загальним і достовірним філософським знанням, або опосередковано, через функції доведення інших видів філософського обґрунтування права.
Питання 2. Дисциплінарний статус філософії права як науки

Розробляючи філософську частину вчення про право, Гуго заперечував основні ідеї метафізичного вчення про право Канта, під впливом якого він перебував. Філософія, історія права в його інтерпретації є антираціоналістичними, позитивістськими, спрямованими проти природноправових ідей розумного права.

Самостійною філософською дисципліною філософія права стала завдяки зусиллям Гегеля, який у 1820 р. видав знамениту «Філософію права», що дотепер не втратила своєї значущості. Наука про право, за Гегелем, є частиною філософії. Тому вона мусить розвинути із поняття ідею, що репрезентує розум предмета, або спостерігати власний іманентний розвиток самого предмета. Звідси випливає й визначення предмета філософії права: «Філософська наука про право має своїм предметом ідею права — поняття права і його реалізацію». Гегель ставить перед філософією права завдання осягнути думки, що покладені в основу права, «осягнути те, що є, оскільки те, що є, є розум». Тобто його тлумачення предмета філософії права зумовлено його ж ідеями про тотожність мислення і буття, розумного і дійсного.

Підходи Гуго й Гегеля щодо змісту філософії права набули подальшого розвитку у філософсько-правових концепціях неогегельянства (Ю. Біндер, В. Дільтей, Р. Кронер, Б. Кроче, К. Паренц), неотомізму (Ж. Маритен, Ж. Дабен, Й. Меснер, А. Ауер), екзистенціалізму (В. Майхофер, Е. Фехнер, Г. Кон, К. Коссіо), неопозитивізму (Г. Харт, О. Вайнбергер, П. Колер, М. Пришінг, П. Штрассер) тощо.

Філософське праворозуміння справило відчутний вплив як на окремі філософсько-правові підходи і концепції, так і на юридичну науку загалом. З іншого боку, юриспруденція, юридичні теоретичні положення про право, проблеми його становлення, удосконалення і розвитку визначають вектори філософських досліджень правової тематики. Подібним взаємовпливом і взаємодією філософії та юриспруденції відзначаються майже всі сучасні підходи до права незалежно від системи, до якої вони належать, — юридичної науки чи філософії. Оскільки філософсько-правові концепції XX ст. розвиваються зусиллями філософів і юристів, це зумовлює певну розбіжність між ними щодо розуміння предмета, цілей і завдань філософії права.

Так, серед загальних проблем теорії права німецького правознавця А. Кауфмана перебувають такі питання, як людина у праві, право як міра влади, співвідношення природого права і правового позитивізму, права і моралі, подолання правового релятивізму, онтологічна структура права тощо. Французький професор права Г. Шварц-Ліберман фон Валендорф вбачає сенс філософії права в аксіологічному підході до позитивного права, оскільки філософія, на його думку, за своєю суттю є встановленням ієрархії цінностей щодо навколишнього світу.

Австрійський дослідник Г. Луф як основні проблеми філософії права виокремлює: поняття і сутність права, джерела права, дію права, співвідношення права і моралі, природне право, справедливість тощо. Іспанські правознавці П. Бельда і Х.-Ф. Лорка-Наваретт, вказуючи на важливість дослідження сутності права, особливу увагу звертають на необхідність аналізу принципів природного права, що зумовлені природою людини, та на з'ясування зв'язку природного права з позитивним.

У філософсько-правовій концепції німецького мислителя К. Роде філософія права, за своєю суттю, постає як історія філософії права, в якій він виокремлює три основні етапи: філософію права античності, християнську філософію права і філософію права Нового часу — від Макіавеллі до сучасних авторів.

У контексті екзистенційного підходу до права (В. Майхофер, Е. Фехнер, К. Коссіо) основне завдання філософії права полягає в розумінні й тлумаченні права як екзистенційного явища, в його розрізненні й співвідношенні з офіційним законом (позитивним правом). У цьому аспекті екзистенційне право постає як справжнє (автентичне) право (як вияв «справжнього існування», екзистенції), а закон (позитивне право) — як щось несправжнє, відчужене від людини, а отже, як таке, що суперечить його екзистенційній сутності, як знеособлена об'єктивована форма вияву «недійсного існування».

У неопозитивістській концепції (О. Вайнбергер, П. Колер, П. Штрассер та ін.) філософія права охоплює аналіз структурних проблем права, загальні юридичні поняття й основні теоретичні проблеми правової науки, теорію справедливості та юридичне вчення про методи.

З точки зору представників неотомізму (Ж. Марітен, Ж. Дабен, Й. Месснер) філософія права має вивчати природне право, яке онтологічно притаманне людині з часів її творення Богом, тобто яке походить від вічного закону, що є джерелом усіх інших законів і загальним законом світобуття. Природне право розглядається ними як ідеальний порядок людських дій, а тому йому мусить відповідати позитивне право і його застосування на практиці.

Філософія права безпосередньо взаємодіє з дисциплінами, які направлені на теоретичне вивчення права. Ці дисципліни, включаючи філософію права, в цілому є елементом системи пізнання права. Серед дисциплін, суміжних з філософією права слід виділити:



  • загальну теорію права – особливе наукове осмислення сутності і специфіки права;

  • соціологію права – науку, яка досліджує суспільні корені, соціальні детермінації і наслідки права;

  • політологію права, яка направлена на дослідження місця права у функціонуванні політичної системи суспільства;

  • антропологію права – науку про правові звичаї і правові системи різних народів.

Філософія права дозволяє створювати можливість для фіксування принципової відмінності останньої від юридичної науки – спеціальної теоретико-пізнавальної дисципліни, предметно зорієнтованої виключно на чинне право (право як явище) і яка прагне виробити про право систему всебічних знань. Разом з тим є моменти, які ріднять філософію права та юридичну (правову) науку. Перш за все, це форма організації знання (теоретична), яка вибудовує уривочні і більш менш узагальнені відомості і думки про правові явища (тобто емпіричні правові знання) в ступінь загальних і необхідних суджень. І філософії права, і правовій науці притаманне прагнення до теоретичного осягнення істини, дух критичної раціональності, наявність спеціально розробленого категоріального апарату, систем аргументації.

Але разом з тим, філософію права не можна цілком зводити до науково-теоретичного пізнання. Її природу (світоглядну за генезою) не можуть задовольнити тісні межі раціонально-пізнавальної діяльності мислення, непорушність яких є обов'язковою умовою існування правової науки. З самого свого зародження філософія права (як і філософія взагалі) не тільки раціонально пізнає свій об'єкт (право), але і духовно переживає, оцінює, виправдовує (або осуджує) його за шкалою світоглядних критеріїв. При чому ці критерії безпосередньо не випливають з логіки пізнавального процесу (що обов'язково для правової науки). Навпаки, вона в певному сенсі передує йому, задає йому напрям і визначає границі, всередині яких правове пізнання і його результати мають смисложиттєве значення. Саме в площині світоглядної генеалогії філософії права найбільш очевидними стають специфічність, своєрідність і відносна суверенність у відношенні до правової науки. Філософію права відрізняє від правової науки перш за все своєрідність предметного змісту: для першої – це сукупність фундаментальних, світоглядних за своєю природою проблем правосвідомості, які знаходять своє обґрунтування в ідеї права і набувають завдяки останній сенсо-життєвого звучання; для другої – це головним чином проблематика, пов'язана із пізнанням чинного права (права як явища) в самих різноманітних аспектах його концептуальної констатації (загальнотеоретичний, аналітичний, соціологічний, психологічний і т.д. аспекти).

Вітчизняна філософсько-правова думка займається сьогодні проблемою демаркації філософії права – намагається встановити критерії, завдяки яким стало б можливим визначення міждисциплінарного статусу філософії права. Новітня західна філософія не знає такої проблеми, оскільки все більше тяжіє до системного розгляду проблем соціального. І все ж, віддаючи данину вітчизняним пошукам “місця” філософії права під сонцем, хотілося б, перефразовуючи Б.Рассела, сказати, що філософія права займає нічийну територію між філософією і теорією права разом з юриспруденцією. Хоча сьогодні ми можемо констатувати тезу про міждисциплінарне положення вітчизняної філософії права, проте її проблемно-предметний статус залишається нез’ясованим. Причинами такого стану речей у вітчизняній науці може бути і довготривале панування “істматівських” теоретичних і методологічних настанов, і перервана культурна традиція, і дещо поки що учнівське “відкриття” і освоєння теоретичної спадщини та сучасної західної літератури.

Як суто філософська дисципліна філософія права неможлива, оскільки віднайдення “граничних” основ права не є плідним без аналізу та рефлексії щодо предметних форм права. Свій категоріальний апарат філософія права формує за рахунок запозичення як філософської, так і правової лексики.

В ході історичного розвитку змінювався і статус філософії права, змінювалися погляди на філософію права як на напрям дослідження і як на специфічно-теоретичний підхід. Теж саме можна сказати і про міждисциплінарні зв’язки філософії права, про її місце між філософією та юриспруденцією, а під юриспруденцією будемо розуміти діяльність, основне призначення якої є обслуговування механізму функціонування та розвитку права. Якщо найяскравіше “філософський характер” філософії права проявився у філософії права Гегеля, який визначав її як “філософське осмислення всієї соціально-політичної дійсності (з широким застосуванням правових категорій)” , то пізніше вона поступово стала розглядатися як спроба дати відповідь на філософському рівні на питання: що таке право? Поступова юридизація філософії права призвела до того, що на початку ХХ століття вона стала розглядатися в руслі диференціювання юридичної науки.

Хоча і в ХХ столітті є автори, які визнають філософський характер філософії права. Наприклад, Р.Н.Бек в "Perspectives in Social Philosophi Realings in Philosophie Sourcek of Social N Y 1967 розглядає філософію права, як і політичну філософію як синоніми соціальної філософії, яка, в свою чергу, є філософською критикою соціального прогресу щодо принципів, які лежать в основі соціальної структури і функцій суспільства.

І самі філософські вчення безпосередньо, і відповідні філософські трактування права вплинули і впливають на юридичну науку в цілому. Так, саме філософсько-правові роздуми про внутрішній взаємозв'язок та єдність права, свободи і справедливості привели до сучасних уявлень про права і свободи людини, про панування права, про правовий закон і правову державу. В свою чергу юриспруденція значно впливає на філософські дослідження правової тематики. Сьогодні досить актуальні філософські роздуми про проблеми сучасної юриспруденції: про прийоми юридичної аргументації і природу юридичного доведення, про ієрархію джерел позитивного права, про удосконалення чинного законодавства, про природу вини і відповідальності і т.п. Подібною взаємодією і взаємним впливом філософії та юриспруденції в тій чи іншій мірі відмічені всі філософські підходи до права, незалежно від їх приналежності до системи юридичних наук чи філософії.

  1   2


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка