Лекція з навчальногої дисципліни "Право Європейського Союзу"



Скачати 335.79 Kb.
Дата конвертації05.12.2016
Розмір335.79 Kb.


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра конституційного та міжнародного права


ЗАТВЕРДЖУЮ


Начальник кафедри конституційного та міжнародного права

полковник міліції

А.М. Колодій

“__” ______________2015 р.




ЛЕКЦІЯ


з навчальногої дисципліни “Право Європейського Союзу”

на тему: " Інституційний (організаційно-правовий) механізм Європейського Союзу "


Для слухачів НАВС за ОКР

“магістр”

за напрямом підготовки

“Правознавство” 8.03040101

Обговорено і схвалено на засіданні кафедри

30.08.2014 р.

протокол № 1

Київ – 2015 р.

Мета і завдання лекційного заняття інституційний (організаційно-правовий) механізм Європейського Союзу становить одну з основ підготовки юриста-професіонала, має за мету озброєнні слухачів, студентів, курсантів НАВС системою знань в галузі міжнародного права, щоб правовим засобом шляхом угод між суверенними і рівноправними суб'єктами сприяти нормальному функціонуванню міжнародної системи і забезпеченню миру і вирішенню міжнародних проблем, а також формування у курсантів й студентів навичок та вмінь юридичної діяльності.

Предметом лекційного заняття є багатогранні явища і процеси, що охоплюють великий обсяг специфічних понять і термінів, пов`язаних в силу свого предмету із багатьма галузевими дисциплінами.

Вимоги до знань та вмінь. Знати: поняття, особливості права Європейського Союзу; історію його становлення і розвитку; систему і структуру інституцій ЄВРОСОЮЗУ; принципи, норми та джерела ; поняття і юридичну природу інституційного механізму та інституцій Євросоюзу. Вміти: орієнтуватись у проблемах сучасного Європейського права, механізмах реалізації його норм; приймати практичні рішення з питань міжнародної проблематики; аналізувати інституційний механізм Європейського Союзу.

ПЛАН

1. Загальна характеристика інституційного механізму та інститутів Європейського Союзу.

2. Правовий статус Європейського Парламенту в інституційному механізмі ЄС.

3. Європейська Комісія.

4. Рада Європейського Союзу.

5. Суд Європейських Спільнот.

6. Рахункова палата (Палата Аудиторів).

Список рекомендованих джерел:



  1. Грицяк І. А. Право та інституції Європейського Союзу: Навчальний посібник. – К.: К.І.С., 2004. – 260 с.

  2. Довгань В. М. Європейський Парламент. Правовий статус і компетенція в системі органів Європейського Союзу: Монографія. – К.: КНТ, 2007. – 204 с.

  3. Кериз В. Вступ до права Європейського Союзу: Навч. посіб.: Пер. з англ. –К.: “Знання”, 2002. – 381 с.

  4. Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Навч. посіб.: - К.: Ін Юре, 2001. – 448 с.

  5. Міжнародне право: Основні галузі: Підручник / За ред. В. Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2004. – 816 с.

  6. Опришко В. Ф., Омельченко А. В., Фастовець А. С. Право Європейського Союзу: Загальна частина: Підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Вид. КНЕУ., 2002. – 460 с.

  7. Топорнин Б. Н. Европейское право: Учебник. – М.: Юристъ, 2001. – 456с.

  8. Тюшка А. В. Договір про Конституцію для Європи: генезис, юридична природа, політична цінність (Монографія). – К.: К.І.С., 2007. – 228 с.

1. Загальна характеристика інституційного механізму та інститутів Європейського Союзу.

Особливості договірного механізму інтеграції, здійснюваної в Європейському Союзі (далі Євросоюз, ЄС), дістали відображення в характерних рисах інституційного механізму цього об'єднання. За допомогою спеціальних інститутів та органів Європейський Союз забезпечує досягнення поставлених цілей та реалізацію завдань у різних сферах суспільного життя. Разом ці органи утворюють цілісну систему або організаційний механізм, в якому кожний інститут та орган ЄС має значення як окремо, так і в правовому зв'язку з іншими.



Значного розвитку набули й правові форми регулювання інтеграційних процесів у Європейському Союзі, в його рамках відбувається активне формування власної системи правових норм. Тенденція до зближення правового статусу громадян держав-учасників, значна частина прав і обов'язків в економічній і соціальній сферах визначається не національним, а наднаціональним правом ЄС, свідчить про встановлення безпосереднього і постійного правового зв'язку між громадянином і цією організацією, аналогічного тому, що існує між державою і громадянином. Зважаючи на те, що національні інтереси України безпосередньо пов'язані з поступовою інтеграцією до Європейського Союзу, одним із найважливіших інструментів для реалізації даного завдання є право ЄС. Необхідно звернути особливу увагу на тенденцію збільшення впливу права ЄС на правопорядок України у зв'язку з поглибленням процесу співробітництва (прийняття Концепції Сусідства та Плану дій), розширення Європейського Союзу та вступу до нього в травні 2004 року безпосередніх країн-сусідів України. Тому питання інституційного механізму Євросоюзу, — нині становить актуальну проблему української правової науки в цілому.

З огляду на довготривалу мету "ще тіснішого об'єднання" народів Європи, засновники ЄС віддали перевагу інституційній структурі, яка має дві суттєві властивості.

По-перше, вона відображає склад держав-учасників у законодавчому органі — виборній асамблеї, у виконавчому органі, який віддзеркалює рівновагу сил всередині цієї асамблеї, та в судовому органі, який розглядає всі спори щодо застосування права ЄС.

По-друге, всі інституції ЄС є незалежними від органів національної влади держав-учасниць і розміщуються в одному місці — на території Співтовариства.

З огляду на це інституційна структура ЄС має такі характерні риси.

Суміщення функцій. Принаймні три найважливіших інституції Співтовариства (Комісія, Рада та Європейський Парламент) наділені функціями різного характеру, які не можуть бути чітко пристосовані до традиційного розмежування між законодавчими, виконавчими, судовими та наглядовими органами. Наприклад, хоча Комісія традиційно розглядається як виконавчий орган Співтовариства, вона суміщає усі ці чотири функції.

Поліцентричність структури. Незважаючи на те, що центр ваги інституцій Співтовариства незмінно знаходиться у Брюсселі, його структура поширюється принаймні на три міста: Брюссель (Бельгія), Люксембург і Страсбург (Франція) — не враховуючи виключно функціонального розташування, наприклад, Центру ядерних досліджень Євроатому в Іспрі (Італія) та Калхемі (Сполучене Королівство). Це може спричиняти деякі перешкоди в управлінні, але надає іншим важливим європейським центрам можливість робити свій внесок у розбудову Європи. Поліцентрична структура була затверджена спеціальним Протоколом до Амстердамського договору.

Розподілена лояльність. Теоретично всі інституції Співтовариства задумані й створені в такий спосіб, щоб бути відданими тільки одній справі — інтересам Співтовариства. Однак це виявилося практично неможливим з принципових і прагматичних міркувань. Комісія, безумовно, є органом, який зобов'язаний присвячувати себе тільки інтересам Європейського Союзу — у зв'язку з цим від єврокомісарів вимагається навіть складати присягу. Однак Рада представляє інтереси держав-учасниць, а від Суду Європейських Співтовариств вимагається, щоб до всіх спорів, які передаються йому на розгляд, він ставився з повною і беззастережною неупередженістю.

Розподіл влад. Цей принцип уперше був сформульований французьким філософом-конституціоналістом Монтеск'є у ХVIII ст., і створення французьких післяреволюційних інституцій базувалося саме на цьому принципі. Він полягає в тому, що, здійснюючи свою владу, законодавчі, виконавчі й судові органи мають бути повністю незалежними один від одного. Цей принцип застосовується до інституцій ЄС тому, що всі вони є повністю незалежними одна від одної, хоча, як було згадано вище, і виконують змішані функції.

Термін “інститут” в європейському праві відноситься до установ Союзу, які наділені повноваженнями приймати юридично обов'язкові рішення. В інших випадках використовується поняття “орган”. Такий поділ було закладено у договорі – Європейського об’єднання з вугілля та сталі (Париж, 1951 р., учасники договору – Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург), яким започатковано процес правового регулювання інтеграції в Європі.

Всього у ЄС нараховується п’ять інститутів: Європейський парламент; Рада Європейського союзу; Європейська комісія; Суд європейських співтовариств; Рахункова палата (Палата аудиторів).

Інститути доповнюють наступні органи: судовий – Суд першої інстанції. Два органа консультативного характеру – Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів, що діють у дорадчій якості.

Органами фінансової і валютної політики є – Європейський центральний банк, Європейська система центральних банків, Європейський інвестиційний банк.

Європейський Парламент призначає Уповноваженого по правам людини (омбудсмена).

Поняття інституційно-правового механізму діяльності застосовують у праві міжнародних організацій для опису системи їх органів, повноважень і функцій органів та процедур прийняття рішень.

Відтак під інституційним механізмом Європейського Союзу слід розуміти систему органів, встановлену установчими договорами, та інші органи, які закріплені в договорах, а також створені на основі вторинного права Європейських Співтовариств та Європейського Союзу.

Важливим принципом побудови інституційної системи Євросоюзу є її цілісність та єдність, тобто інститути ЄС визнаються керівними органами Європейського Союзу, що наділені владними повноваженнями.

Кожна система органів повинна дотримуватись певних меж, які можна визначити як рамки діючого для неї власного правового порядку. В свою чергу, такими рамками організаційної структури Європейських Співтовариств можна визначити:



  • дотримання кількості органів, передбаченої установчими договорами;

  • здійснення завдань і цілей виключно органами, передбаченими ними;

  • виконання органами тільки передбачених договорами повноважень.

У рамках Євросоюзу та Співтовариств ці межі встановлюються принципом інституційної рівноваги, своєрідним замінником системи стримувань і противаг, знаної із національного права як принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Головним завданням принципу інституційної рівноваги на рівні Європейських Співтовариств є відображення, хоча б і в обмеженому обсязі, демократичних принципів функціонування суспільств у країнах Західної Європи, згідно з якими народи мають право на активну участь у здійсненні публічної влади через своїх представників і, зокрема, у обраних прямо і безпосередньо представницьких органах.



Нормативним проявом принципу інституційної рівноваги є закріплені в установчих договорах положення про так званий вертикальний та горизонтальний поділ компетенції в ЄС.

Під вертикальним поділом компетенції розуміють розмежування повноважень між державами-учасницями і Європейськими Співтовариствами (ст. 5 Договору про ЄС).

Закріплені в установчих договорах повноваження органів ЄС і форми та методи співпраці між ними становлять принцип горизонтального поділу компетенції (ст. 7 Договору про ЄС, ст. 5 Договору про Євросоюз).



Складовими елементами поняття органу міжнародної організації визначають: утворення на основі установчих договорів, наявність компетенції, повноважень та функцій, наявність внутрішньої структури, порядку прийняття рішень, закріплений в установчих актах правовий статус та його роль як складової частини міжнародної організації.

Спираючись на наведене вище, загальними критеріями визначення статусу органа в інституційному механізмі ЄС є:



  • правові підстави для створення;

  • участь його у процесі управління та прийняття рішень та у реалізації завдань Європейського Співтовариства та Євросоюзу;

  • самостійність його та незалежність серед інших органів, закріплену установчими договорами.

Застосувавши вищезазначені критерії, пропонується наступна дефініція інституту в системі інституційного механізму Європейського Співтовариства: «інститут Європейського Співтовариства — це створена статутними договорами самостійна установа з власною компетенцію, яка бере активну участь у здійсненні завдань, виконує суттєві функції керівництва, управління та прийняття рішень у рамках Європейського Співтовариства».

Таким чином, інституційний механізм ЄС діє як єдина інституційна структура, має забезпечувати узгодженість та безперервність діяльності, здійснюваної з метою досягнення його цілей, при дотриманні відповідного рівня інтеграції в Співтоваристві.

Отже, як певний підсумок даної проблематики, слід резюмувати те, що головними ознаками інституту ЄС можна визначити:


  • формальне його заснування на основі установчих договорів;

  • закріплену в договорах самостійність;

  • здійснення діяльності на основі горизонтального поділу компетенції;

  • участь у процесах управління і прийнятті рішень.

Дякую за увагу (короткий підсумок даного питання). Які у Вас є запитання (відповідь викладача на висловлені запитання).

Наступне питання лекційного заняття.

2. Правовий статус Європейського Парламенту в інституційному механізмі ЄС.

Термін «парламент» є латинського походження, що означає «говорити», «розмовляти». Парламент є найважливішим загальнонаціональним представницьким органом. На даний час у Європі функціонують щонайменше дві установи, що своїми назвами принаймні вказують на зв'язок з «парламентом» у його загальнонаціональному розумінні. Це Європейський Парламент та Парламентська асамблея Ради Європи.



Європейський Парламент — одна з основних інституцій Європейського Союзу та є наднаціональним органом, який представляє інтереси близько 450 мільйонів громадян держав — учасників ЄС.

Попередником теперішнього Європейського Парламенту була Загальна Асамблея Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС).

Повноваження Асамблеї, однак, були досить обмежені — вона здійснювала незначний контроль за діяльністю Верховного органу і загальне спостереження за деякими іншими сферами діяльності ЄОВС. Представники Асамблеї не обирались населенням, а призначались від держав-учасниць.



У 1962 році депутати Асамблеї прийняли рішення про зміну назви на «Європейський Парламент». Але в офіційних документах Співтовариств ця назва почала вживатись значно пізніше, після набрання чинності Єдиного європейського акта з 1 липня 1987 року.

Європейський Парламент (Європарламент) найчастіше характеризують як представницький орган Європейського Союзу і Європейських Співтовариств, який діє незалежно від держав-учасниць, а його діяльність практично виведена з-під контролю національних парламентів (це формулювання базується на положеннях ст. 189 Договору про ЄС. Згідно з цими положеннями Європарламент складається з представників народів держав-учасників, об'єднаних в Співтовариство).

Кількісний склад представників народів держав у Європарламенті, має не перевищувати 732 (сімсот тридцять два) депутата, які обираються прямим загальним голосуванням строком на п’ять років. Кількість парламентарів від кожної держави-учасниці залежить від кількості її населення.

У 1979 році відбулися перші прямі вибори до Європарламенту.

На даний час депутати Європарламенту обираються відповідно до національного законодавства держав-учасників. За винятком Великої Британії, яка використовує мажоритарну виборчу систему відносної більшості. Вибори до Європарламенту в усіх інших державах-учасницях відбуваються за пропорційною системою.

Умови неможливості обрання чи несумісності мандата встановлюються згідно загального правила національним законодавством держав-учасниць.

Деякі з положень, що стосуються несумісності мандата, встановлені нормативно-правовими актами Співтовариств та Союзу. Акт «Про введення загальних та прямих виборів депутатів Європейського Парламенту» 1976 року був затверджений рішенням Ради ЄС, а потім ратифікований всіма державами-учасницями, тому й вважається джерелом первинного права ЄС. Акт закріплює, що депутат Європейського Парламенту може бути одночасно депутатом парламенту держави-учасниці.

Водночас встановлений перелік посад, несумісних з мандатом депутата Європейського Парламенту — член уряду держави-учасниці; член Комісії; суддя, генеральний адвокат або канцлер Суду ЄС; член Рахункової Палати; член Консультативного комітету ЄОВС або член Економічного та соціального комітету ЄЕС і Євратому; член комітету або іншого органу, який відповідно до статутних договорів розпоряджається коштами Співтовариств чи безпосередньо виконує довгострокові управлінські завдання; член Ради Керівників або Директорату, або службовець Європейського інвестиційного банку.

Дострокова вакансія депутатського мандату є можлива з причин смерті депутата, добровільної відставки, незалежно від мотивів, або примусової відставки, пов'язаної з втратою депутатського мандату. Останнє рішення про втрату мандата приймається більшістю голосів від конституційного складу. Права і обов'язки депутата визначаються самим Європейським Парламентом, який встановлює загальні умови здійснення депутатських повноважень. Відповідний акт має бути погоджений Радою ЄС, яка приймає рішення на основі принципу одноголосності після отримання висновків Комісії.


Парламентарі засідають один раз на рік, проводячи щорічні сесії, збираючись у другий вівторок березня. Сесія триває 1-2 тижня і відбувається у Страсбурзі (Франція) в Палаті Європи (більше часу депутати проводять не на пленарних засіданнях, а на засіданнях комітетів).
Європарламент може збиратися для проведення у Брюсселі позачергової сесії на вимогу більшості його депутатів або на вимогу Ради чи Комісії, як правило не довше двох днів.
Оскільки парламенти відіграють важливу роль в управлінні та формуванні державної політики, для виконання таких функцій сам парламент повинен бути дієздатним та раціонально організованим. Тому при розгляді питання внутрішньої структури Європарламенту слід відзначити такі необхідні риси для реалізації повноважень в системі органів Євросоюзу як:

  • чіткі правила внутрішньої процедури,

  • наявність допоміжних структур,

  • незалежність депутата.


Рішення приймаються Парламентом за загальним правилом абсолютною більшістю його членів, присутніх на засіданні.

Кворум складає не менш ніж третину від загального складу депутатів.

Спеціальні процедури можуть бути встановлені для прийняття окремих конкретних рішень. Так, прийняття позитивного рішення з питання розширення Союзу вимагає не тільки кваліфікованої більшості голосів, але і в якості обов'язкової умови — присутність на засіданні абсолютної більшості загального складу депутатів.

Якщо в залі присутні менше третини парламентаріїв, а запиту про перевірку кворуму не надходило, то Парламент має право продовжувати роботу в звичному режимі та приймати рішення, що мають юридичну силу.

Голосування депутатів завжди реалізується особисто парламентаріями, а порушення цього принципу кваліфікується як серйозне порушення порядку засідання відповідно до ст. 132 Внутрішнього регламенту, і відтак депутат притягується до дисциплінарної відповідальності.

За своїм характером голосування може бути відкритим, поіменним і таємним.

У якості загального правила використовується відкрите голосування за допомогою підняття рук або електронної системи.

Таємне голосування застосовується під час призначення органів і посадових осіб ЄС, а також на вимогу 1/5 від загального складу Парламенту. Поіменним голосуванням Парламент призначає Президента і весь склад Єврокомісії, а також виносить їй вотум недовіри відповідно до ст. 32-34 Внутрішнього регламенту.

Поіменне голосування також відбувається на вимогу 32 членів Парламенту, але заявлена одночасно вимога про таємне голосування має в даному випадку перевагу. Парламентські дебати публікуються в «Офіційному віснику ЄС».
За своїм складом Європарламент є однопалатним — внутрішня організація якого пов'язана з особливостями його функціонування та працює на постійній основі. Структура і порядок функціонування Парламенту регулюються його Внутрішнім регламентом.

Роботою Парламенту керує його Голова, який обирається з числа парламентаріїв на половину строку самої легіслатури, тобто на два з половиною роки.

Голова керує засіданнями палати, здійснює адміністративні та дисциплінарні функції, приймає участь поряд з Президентом Комісії та особою, яка головує в Раді, в представництві Співтовариства та Союзу. Відповідно до ст. 19 Внутрішнього регламенту Європарламенту до основних повноважень голови належить: «керувати діяльністю Парламенту і його структур, відкривати, переносити і закривати пленарні засідання, виносити проекти рішень на голосування та представляти Парламент».

Голові допомагають 14 заступників та 5 квесторів, які обираються одночасно і входять під керівництвом Голови до складу Бюро Парламенту. Питаннями порядку денного займається конференція голів, до якої входять керівники парламентських груп (фракцій) та комітетів.

Аналізуючи внутрішню структуру Парламенту вважаємо за необхідне розглянути інститут квесторів Європарламенту. Квестори, відповідно до ст. 29 Внутрішнього регламенту, це посадові особи Парламенту, які відповідають за виконання адміністративних і фінансових завдань, що безпосередньо стосуються депутатів, вони ведуть спеціальний реєстр професійної діяльності депутатів. Для цього кожен член Парламенту зобов'язаний щорічно подавати квесторам декларацію, що містить відомості про його професійну діяльність та доходи. До повноважень квесторів також належить видача перепусток особам, «які часто відвідують Європарламент з метою надання депутатам інформації в межах їх мандата», в тому числі представників лобістських груп. Це свідчить про унікальність Європейського Парламенту як інституту з політичного лобіювання процесів європейської інтеграції.


Винятково важливу роль у роботі Парламенту відіграють комітети, які створюються на постійній або тимчасовій основі (місце перебування - Брюссель (Бельгія).

Це можуть бути комітети загального та спеціалізованого характеру, чисельний склад яких є досить різноманітний. Члени комітетів обираються на вимогу та пропорційно чисельності політичних груп, водночас до уваги беруться фактори географічного поділу.



Засідання постійних комітетів займають, як правило, від одного до двох тижнів щомісяця.

Комітети, які створюються на постійній основі, складаються в залежності від предмету розгляду. В Європейському Парламенті створено 20 комітетів: із закордонних справ; розвитку, міжнародної торгівлі; бюджетного і контролю за виконанням бюджету; з економічних і фінансових питань; праці та соціальних питань; з питань навколишнього середовища, здоров'я та безпеки харчових продуктів; промисловості та енергетики; спільного ринку та захисту прав споживачів; транспорту і туризму; регіонального розвитку; сільського господарства і рибальства; культури та освіти; з правових питань; з громадянських свобод та внутрішньої політики; з конституційних питань; прав жінок; з питань петицій.



Комітети обирають свої керівні органи, в тому числі голову та генерального доповідача.

Комітети виконують основну масу роботи з підготовки проектів рішень для подальшого розгляду на пленарних засіданнях Європарламенту; комітети беруть участь у здійсненні установчої та бюджетно-фінансової діяльності Європарламенту; у здійсненні об'єктних — внутрішніх та зовнішніх функцій тощо. Комітети також надають можливість обговорення конкретних питань з участю представників Комісії та Ради ЄС. Парламентські комітети в рамках своєї компетенції здійснюють парламентський нагляд за виконавчою владою. Отже, комітети в межах своєї компетенції беруть участь у реалізації майже всіх функцій Європарламенту.


Амстердамський договір формально закріпив створення тимчасових слідчих комісій Парламентом, які створювались раніше на основі спільного рішення Парламенту, Комісії та Ради, прийнятого 6 березня 1995 року. Комітети готують як чергові сесії цього органу, так і зустрічі політичних груп, які представлені в Європарламенті. Європарламент обирає голову з-поміж його депутатів (ст. 197 Договору про заснування ЄС).
Одним важливим чинником незалежності Європарламенту є об'єднання депутатів у політичні партії та фракції на загальноєвропейському рівні. Це розглядається як важлива передумова для формування європейської ідентичності й вираження політичної волі громадян Союзу (ст. 191 Договору про заснування ЄС).
В розпорядженні Європейського Парламенту знаходяться численні технічні служби та служба перекладу, які об'єднуються в Секретаріат Європейського Парламенту. Секретаріат Парламенту і деякі інші служби розміщуються в Люксембурзі, що призводить до того, що парламентарі майже безперервно знаходяться в роз'їздах і витрати на переїзди та тимчасове проживання складають досить значні суми.
У роботі Європарламенту важливе значення мають гарантії забезпечення діяльності депутатів.

Заробітна плата депутата приблизно відповідає зарплаті, яку отримують депутати національного представницького органу. Оскільки єдиного правила в цій сфері немає, то різниця в отриманій зарплаті між членами Європарламенту з різних держав-учасниць виявляється досить значною. Безпосередньо з бюджету ЄС нараховуються також дотації та виплати, які іноді перевищують основну винагороду. При цьому діє правило, згідно з яким депутати Європейського Парламенту платять податки з тієї частини свого доходу, яка встановлюється національним законодавством. Дотації та додаткові виплати Євросоюзу не обкладаються податком в державах-учасницях.

Крім того, на депутата розповсюджуються також правила Угоди про привілеї та імунітети, яка укладена між Співтовариствами та державами-учасницями. Депутатські привілеї та імунітети, які надаються членам легіслатури, майже аналогічні тим, які встановлені для національних парламентаріїв у державах-учасниць, наприклад, правила індемнітету та імунітету. Всім парламентарям компенсуються витрати, пов'язані з численними переїздами і зміною місця проживання, адже основні пленарні засідання Парламенту проводяться в головній резиденції Європейського Парламенту в Страсбурзі.

Члени Європейського Парламенту, які знаходяться на своїй національній території, користуються всіма імунітетами, якими володіють національні парламентарі (незатримання, непідсудність і т. д.). У випадку, коли вони знаходяться на території іншої держави-учасниці Союзу, відповідні імунітети розповсюджуються на них на основі Протоколу про імунітети та привілеї. Депутат не підлягає кримінальному переслідуванню за судження, висловлені ним протягом парламентських дебатів та голосування або в зв'язку виконання ним посадових повноважень і обов'язків. Згідно загального правила звільнення від кримінального переслідування, затримання і арешту повинно діяти в період проведення сесій Парламенту.
У системі інституційного механізму європейської інтеграції Європарламент виконує низку важливих функцій. Зокрема, він є форумом для проведення демократичних дебатів. Його повноваження зосереджені в таких сферах, як:


  • участь у нормотворчому процесі,

  • здійснення контролю над діяльністю інститутів Євросоюзу,

  • зовнішні зносини (відносини),

  • фінансування діяльності Євросоюзу.

Унікальною є роль Європарламенту як інституту з політичного лобіювання процесів європейської інтеграції. Політичні дебати в Європарламенті суттєво впливають на визначення подальших кроків, спрямованих на поглиблення європейської інтеграції.

Законодавчі повноваження Європарламенту є дуже обмеженими. Установчими угодами йому надана компетенція щодо формулювання положень та ухвалення актів вторинного законодавства Євросоюзу в тісній співпраці з його іншими інститутами (ст. 251, 252 Договору про заснування ЄС).

Більш розвинутими є контрольні повноваження Європарламенту. Він вважається інститутом, який здатний здійснювати демократичний контроль над іншими структурами Євросоюзу.

Серед контрольних повноважень Європарламенту найбільше значення має право на винесення вотуму недовіри Комісії. З такою пропозицією може виступити кожен член Європарламенту. У разі, якщо вотум недовіри підтримає подвійна більшість — 2/3 поданих голосів, яка представляє більшість членів Європарламенту, — усі члени Комісії колективно подають у відставку (ст. 201 Договору про заснування ЄС). За всю історію існування Євросоюзу питання про вотум недовіри Комісії ставилося на голосування лише один раз.

Європарламент затверджує і може відправляти у відставку шляхом винесення вотуму недовіри 2/3 своїх членів голову Комісії (ст. 214 Договору про заснування ЄС).

Для здійснення своїх контрольних повноважень щодо Комісії Європарламент широко використовує інститут інтерпеляції, коли Комісія відповідає усно чи письмово на запитання, поставлені депутатами. Крім того, Європарламент щорічно затверджує як програми діяльності Комісії на новий рік, так і загальні звіти про її роботу за рік, що минає (ст. 197 Договору про заснування ЄС).

Контроль Європарламенту за діяльністю Ради є набагато вужчим. Так, Рада заслуховується Європарламентом відповідно до процедури, визначеної самою Радою (ст. 197 Договору про заснування ЄС). Правило 19 процедури Ради передбачає можливість направляти голову або члена Ради для участі в сесіях Європарламенту (ст. 197 Договору про заснування ЄС). Починаючи з 1960 р. відповідно до практики, що склалася, голова Ради робить перед Європарламентом усний звіт про діяльність очолюваного ним органу за рік, що минув.

Для здійснення своєї контрольної функції Європарламент наділений повноваженнями проводити розслідування. Так, на вимогу чверті його членів він може створити тимчасовий комітет з метою розслідування можливих порушень чи недоліків у впровадженні права Євросоюзу, за винятком випадків, коли такі виявлені факти розглядаються в суді, і поки ця справа ще не вирішена (ст. 193 Договору про заснування ЄС).

Європарламент на час його повноважень після кожних виборів призначає омбудсмена. Останній уповноважений приймати скарги від будь-якого громадянина Співтовариства, будь-якої фізичної чи юридичної особи, яка мешкає або має зареєстрований офіс в одній з держав-учасниць, щодо порушень у діяльності інститутів та органів ЄС, окрім судових. Омбудсмен проводить розслідування правопорушень та інформує особу, яка подала скаргу, про результати такого розслідування (ст. 195 Договору про заснування ЄС).

Отже, на практиці й громадяни України, якщо вони мають зареєстровані в державах-учасниць офіси, можуть звертатися до омбудсмена, якщо їхні права порушуються інститутами або органами ЄС.

Установчими угодами передбачені різні форми участі Європарламенту у сфері зовнішніх зносин: від консультацій до надання згоди на ті чи інші дії в цій сфері.

Так, угоди про створення асоціацій з однією чи кількома державами або міжнародними організаціями, угоди, які створюють інституційні рамки шляхом організації процедури співпраці, угоди, які мають важливі бюджетні наслідки для Євросоюзу, та угоди, які містять поправки до актів, прийнятих із застосуванням процедури спільного прийняття рішень Радою та Європарламентом, укладаються після отримання згоди Європарламенту (ст. 300.3 Договору про заснування ЄС). Останній також дає згоду на початок переговорів про прийняття держав до Євросоюзу (ст. 49 Договору про Євросоюз).

Згода Європарламенту необхідна і для дій проти держав-учасниць, котрі допускають суттєві умисні порушення принципів, на яких базується Євросоюз (ст. 7 Договору про Євросоюз).



При укладанні всіх міжнародних угод, окрім торговельних, Європарламент надає консультації. З Європарламентом. повинні консультуватися й у разі внесення змін до установчих угод (ст. 8 Договору про Євросоюз).

Європарламент залучений також до проведення спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Він консультує головуючу в Євросоюзі державу-учасницю із приводу здійснення спільної політики в цих галузях, а також може звертатися з цих питань до Ради та давати їй рекомендації. Європарламент організовує щорічні дискусії про стан справ у цих сферах (ст. 21 Договору про Євросоюз).

Європарламент має важливі повноваження в бюджетній сфері. Хоча бюджет готує Комісія, Європарламент має право змінювати проект бюджету. Йому також належить останнє слово у прийнятті або відхиленні бюджету (ст. 272.6, 8 Договору про заснування ЄС). Європарламент дає Комісії дозвіл стосовно виконання бюджету (ст. 276 Договору про заснування ЄС).

Бюджетні повноваження дають Європарламентові змогу впливати на всю політику Євросоюзу.

Розглянувши процедури формування, склад та структуру Європейського Парламенту, права та обов'язки депутатів можна зробити висновок, що за всіма формальними ознаками Європарламент є виборним представницьким органом Європейського Союзу. Прямі вибори депутатів Європарламенту змінюють міждержавну природу Співтовариств і Союзу на наднаціональну та додають легітимності даному органу.

Дякую за увагу (короткий підсумок даного питання). Які у Вас є запитання (відповідь викладача на висловлені запитання).

Наступне питання лекційного заняття.

3. Європейська Комісія.
У рамках Євросоюзу, Комісія є інститутом виконавчого спрямування, що здійснює контроль за діяльністю цього об’єднання, фактично керує усіма його справами, уособлює загальносоюзну владу, охороняє інтереси Євросоюзу від національних зазіхань держав-учасниць та є головним консультативним органом.

З 1 січня 2005 року Члени Комісії обираються на п’ятирічний термін, за системою ротації на підставі їх загальної компетенції та їх незалежність не повинна викликати сумнівів. Кількість членів комісії визначається Радою за одностайним рішенням, при цьому кількість їх повинна бути меншою ніж кількість держав учасниць Євросоюзу.

Рада, у складі глав держав або урядів, на основі кваліфікованої більшості, висуває кандидата на посаду Голови Комісії (Президента Комісії), приймає список інших осіб, розроблений до пропозицій кожної з держав-учасниць, які будуть призначені членами Комісії (комісарами Комісії).

Після схвалення Європарламентом кандидатури Голови та списку осіб членів Комісії, всі вони повинні бути призначені Радою кваліфікованою більшістю.

Комісія виконує свої функції під політичним керівництвом Голови, який вирішує питання її внутрішньої організації, а за колективною згодою Комісії ним призначається Віце-голова (Віце-президент) з числа членів самої Комісії.



Комісія проводить свої засідання раз на тиждень у Брюсселі. Кворум становить присутність більшості.

Апарат комісії складається з 25 департаментів, які називаються генеральними дирекціями.

Як інституція Євросоюзу, Комісія наділена правом ініціативи внесення пропозицій до Європейської Ради й Європарламенту щодо розвитку нових видів діяльності в рамках договору.



Реалізується дане право у формах пояснювальних звернень та у законодавчих пропозиціях.

Комісія є охоронцем договорів Євросоюзу, а відтак її одним з головних завдань є забезпечення належного застосування державами-учасницями положень відповідних договорів. З цією метою їй надані права наглядача, які застосовуються нею як за власною ініціативою чи у відповідності на запит від уряду або за скаргою від окремих осіб.

Якщо у результаті розслідування Комісія прийде до висновку, що має місце порушення договорів Євросоюзу, вона вимагає від держави-порушниці пояснень. У випадку незадоволення вимог або якщо її пояснення не переконують Комісію, остання подає аргументоване рішення яке держава-порушниця має обов’язково виконати. В іншому випадку Комісія передає справу в Суд.

Як виконавчий орган Євросоюзу – Комісія виконує адміністративні функції, зокрема, імплементує рішення його інституцій (Ради та Європарламенту), здійснює управлінням бюджетом, програмами з наукового та технічного розвитку.

Представницьку функцію Комісія реалізує забезпечуючи представництво Євросоюзу в третіх країнах, міжнародних організаціях. Інструкції щодо даної діяльності нею отримуються від Ради.

Комісія наділена консультативними повноваженнями в питаннях пов'язаних із внесенням змін та доповнень до установчих угод про Євросоюз, а також щодо прийняття нових держав-учасниць.

Відтак саме Комісія від імені Євросоюзу веде перемовини (переговори) щодо угод про асоціацію та угод про вступ нових держав до Європейського Союзу.

Виконавчі рішення Комісія формулює в імплементаційних регламентах, постановах, директивах, рішеннях.

Дякую за увагу (короткий підсумок даного питання). Які у Вас є запитання (відповідь викладача на висловлені запитання).

Наступне питання лекційного заняття.

4. Рада Європейського Союзу.

Рада Євросоюзу це найвища політична установа та є інститутом, що забезпечує узгодження національних інтересів держав-учасниць із виконанням завдань та досягненням цілей інтеграційного об’єднання, й діє як міжурядова конференція.

Постійним місцем засідань Ради є – Брюссель (Бельгія). У квітні, червні та жовтні засідання відбуваються в Люксембурзі. Засідання Ради мають закритий характер, але кожні шість місяців проводяться публічні засідання, або дебати які можуть транслюватись по ЗМІ.

Як інститут Євросоюзу, що діє на основі європейського права, Рада складається з міністрів держав-учасниць і зазвичай її називають Радою міністрів.

Поряд з Європарламентом, Рада наділена законодавчою та бюджетною владою.

Рада Євросоюзу немає постійного складу. В залежності від характеру поставлених проблем, вона скликається у складі міністрів відповідальних за певну сферу, оскільки фактично існує 16 спеціалізованих Рад. Зокрема, рада з загальних питань, сільського господарства, економіки й фінансів, соціальної й трудової політики тощо.

До складу кожної спеціалізованої ради входять відповідні профільні міністри, і вона має власний розклад нарад.

Окремі ради проводять щомісячні наради, як, наприклад, спеціалізовані ради із загальних питань, зовнішньої політики та сільського господарства тощо.

Інші ради збираються на зустрічі три чи чотири рази на рік, зокрема такі, як ради з економіки й фінансів, соціальної політики, з питань транспорту та з питань бюджету.

Решта рад збираються на спільні наради в робочому порядку. Це стосується рад із промисловості, енергетики, регіонального розвитку та рибальства.

В окремих випадках дві або три ради проводять спільні наради. Хоча пропозиції Комісії обговорюють у перебігу спеціалізованих рад, погоджені всіма державами-учасницями рішення можуть ухвалювати без обговорення («пункт А» порядку денного) в рамках будь-якої спеціалізованої ради. Це зазвичай застосовується в раді із загальних питань, що до неї входять міністри закордонних справ держав-учасниць. Останні є головними представниками держав-учасниць у Раді.



Головування в Раді змінюється щопівроку у алфавітному порядку (держав-учасниць) у січні та в липні кожного року. Перевагою ротаційного принципу головування є надання можливості кожній країні якнайефективніше реалізовувати спільні політики на основі пропозицій Комісії, у такий спосіб стимулюючи конкуренцію серед держав-учасниць у досягненні цілей європейської інтеграції.

До обов'язків Голови (Президента), на вимогу одного з її членів або членів Комісії, належить скликання засідань ради та головування на них. Голова (Президент) затверджує порядок денний на шестимісячний термін свого головування.

В організації діяльності Ради особливу роль виконує її Секретаріат, що виконує допоміжну функцію. Очолюється Генеральним секретарем який має заступника. Їх призначення відбувається за одностайним рішенням Ради. Генеральний секретар є відповідальним за діяльність Секретаріату та є його адміністративним головою.

Для успішного виконання завдань Ради, в рамках Секретаріату функціонують юридична служба та 10 (десять) Генеральних Директоратів – відповідальних за відповідну галузь функціонування Ради (управління, інфраструктура, ведення документації, сільське господарство, внутрішній ринок, митний союз, промислова політика, телекомунікації, політика безпеки, монетарні та фінансові питання тощо).



Юридична служба має п’ять відділів (груп).

Перший відділ є відповідальним за юридичну підтримку діяльності Ради в галузі внутрішнього ринку, промисловості, телекомунікацій, туризму, енергетики, цивільного захисту, досліджень, транс'європейських зв'язків, транспорту, соціальних відносин, культури, проблем молоді, регіональної політики, здоров'я, навколишнього середовища, вироблення єдиних стандартів щодо якості продовольчих продуктів та захисту прав споживачів.

Другий відділ опікується питаннями сільського господарства, рибного промислу, економічної та монетарної політики, вільного руху капіталу.

Третій відділ охоплює сферу зовнішніх відносин, а також усі питання, що стосуються міжнародних угод та відносин із міжнародними організаціями.

Четвертий відділ опікується проблемами взаємозв'язків між внутрішніми інститутами Євросоюзу, питаннями в бюджетній сфері та управлінні персоналом.

Діяльність П'ятого відділу присвячена виключно питанням юстиції та внутрішнім справам.

До обов'язків юридичної служби належить представництво інтересів Ради у судових засіданнях, надання юридичних консультацій, а також аналіз нормативних актів Ради щодо їх форми, змісту та юридичні дії.

Важливу роль у підготуванні обговорень Ради відіграє Комітет постійних представників (далі – КОРЕПЕР), що відповідає за налагодження повсякденної роботи Ради й виконує функції, котрі визначила для нього сама Рада (ст. 207 ДЄСп). Фактично в разі представлення Комісією пропозиції, доповіді або меморандуму Рада доручає їх розгляд або Комітетові постійних представників, або Спеціальному комітетові з питань сільського господарства (СКСГ), якщо справа стосується сільськогосподарських питань.



Засідання Кореперу проводяться щонайменше один раз на тиждень. Корепер готує акти та рішення Ради. В залежності від результатів засідання Кореперу порядок денний Ради складається з двох частин — А і В. Частина А охоплює питання, які були повністю узгоджені в рамках Кореперу, і не потребують додаткових дискусій, частина В – питання, стосовно яких попередньо не було досягнуто згоди та які необхідно вирішити на рівні міністрів.

Ключовим у роботі КОРЕПЕРу є координування діяльності на технічному та політичному рівнях, що здійснюється за допомогою робочих груп національних держслужбовців, які розглядають кожне питання і подають відповідні звіти.

Власне КОРЕПЕР поділяється на дві частини: КОРЕПЕР 1 складається із заступників постійних представників і займається загалом технічними питаннями, КОРЕПЕР 2 складається власне з послів і займається, передусім, політичними питаннями.

Генеральний секретаріат Ради сприяє КОРЕПЕРу й відповідним робочим групам у виконанні покладених на них завдань. Європейська Комісія бере участь у всіх його нарадах для роз'яснення своєї позиції.

Розглянувши те чи інше питання КОРЕПЕР або подає звіт до Ради, в такий спосіб готуючи ґрунт для обговорення, акцентуючи особливу увагу на політичних аспектах, що заслуговують на особливу увагу, або в разі одностайної згоди між постійними представниками та представниками Європейської Комісії КОРЕПЕР рекомендує ухвалити підготовлений текст «як пункт А», тобто такий, що схвалюється без обговорення. В обох випадках робота Ради здійснюється за сприяння КОРЕПЕРу.
Дякую за увагу (короткий підсумок даного питання). Які у Вас є запитання (відповідь викладача на висловлені запитання).

Наступне питання лекційного заняття.

5. Суд Європейських Спільнот.

Суд Європейських Спільнот – є вищою судовою інстанцією Євросоюзу, та як незалежний орган, в межах своєї юрисдикції, забезпечує дотримання права при тлумаченні та застосування відповідних договорів Євросоюзу.

Суд ЄС складається із суддів, по одному від кожної держави-учасниці (27). Свої засідання суд проводить у Люксембурзі у палатах чи у Великій Палаті. Суду допомагають вісім Генеральних Адвокатів (раніше їх було дев’ять). На вимогу Суду, Рада голосуючи одностайно, може збільшити кількість Генеральних Адвокатів.

Судді ЄС та Генеральні Адвокати призначаються відповідно до загальної згоди між урядами держав-учасниць на термін шість років. Кожні три роки відбувається ротація (часткова зміна) суддів та адвокатів (відповідно до умов встановлених у Статуті Суду ЄС – заміщуються по черзі вісім і сім суддів; адвокати – по чотири кожного разу).

Суддею ЄС може бути призначена особа, незалежність якої не підлягає сумніву і відповідає вимогам, необхідним у її країні, для виконання вищих судових функцій, або з числа юридичних експертів (юрисконсультів), що має визнану кваліфікацію (більшість кадрових призначень – це практикуючі судді й наукові працівники).

Судді обирають зі свого складу Голову Суду ЄС на термін три роки, який може бути переобраним.

Суд ЄС призначає свого Секретаря і встановлює правила його служби.

Прийняті Судом ЄС його Правила Процедури повинні бути схвалені Радою (кваліфікованою більшістю).

Звільнені Судді та Генеральні Адвокати можуть бути знову призначені.



Функціонально Генеральні Адвокати зобов’язані неупереджено та незалежно, надавати у відкритому судовому засіданні, обґрунтовані висновки (подання) по справам, які, відповідно до статуту Суду ЄС, вимагають їх участі (генеральні адвокати являють собою феномен, який властивий системам континентального права і полягає у тому, що представник уряду має бути присутнім у суді під час слухання справи, коли цього вимагають державні інтереси. Посада Генерального Адвоката Суду ЄС змодельована з подібної французької інституції).

Ці висновки (подання) завжди виносяться до того, як Суд ЄС прийме рішення (Суд ЄС не є залежним від висновків Генеральних Адвокатів).

Правом звертатися до Суду ЄС наділені держави-учасниці, інститути ЄС, фізичні та юридичні особи. При цьому для звернення з позовом до Суду ЄС не треба згоди іншої сторони спору, окрім випадків, коли спір між державами-учасницями, що стосується предмета Договору про заснування ЄС, подається на розгляд за особливою згодою між сторонами.

Суд ЄС виконує функції міжнародного, конституційного й частково адміністративного суду.

Як міжнародний суд – він вирішує спори між державами-учасницями стосовно об’єкта установчої угоди (Договору про заснування ЄС), а також між державами-учасницями та інститутами ЄС чи між останніми, якщо цей спір подається на його розгляд за особливою згодою між сторонами.

Як конституційний суд – Суд ЄС розглядає законність актів, прийнятих спільно Європарламентом і Радою, актів Ради, Комісії та Європейського центрального банку, які не належать до рекомендацій та висновків, а також актів Європарламенту, що мають правові наслідки для третіх сторін (позови подаються протягом двох місяців з дати публікації рішення, або повідомлення позивача, або від дня коли про таке рішення стало відомо).

Суд ЄС уповноважений також робити висновки щодо відповідності міжнародних угод, які укладаються між ЄС та однією чи кількома державами або міжнародними організаціями.

Водночас Суд ЄС має юрисдикцію виносити преюдиціальне рішення стосовно тлумачення Договору про заснування ЄС; дійсності і тлумачення рішень інститутів Співтовариства та Європейського центрального банку; тлумачення статутів органів, створених за рішенням Ради (якщо такі статути вимагають цього). Суд має юрисдикцію надавати висновки стосовно будь якого арбітражного застереження, що міститься в контракті, укладеному Співтовариством, або за його дорученням.

Виконуючи функції адміністративного суду, Суд ЄС може вирішувати спори, пов'язані з незаконною бездіяльністю (що порушує Договір про заснування ЄС) Європарламенту, Ради чи Комісії. Наділений юрисдикцією у спорі між ЄС та його службовцями, а також у випадках вирішення спорів, що стосуються відшкодування збитків, заподіяних інститутами ЄС чи його службовцями при виконанні ними своїх повноважень.
Дякую за увагу (короткий підсумок даного питання). Які у Вас є запитання (відповідь викладача на висловлені запитання).

Наступне питання лекційного заняття.

6. Рахункова палата (Палата Аудиторів).

Останнім інститутом у системі Євросоюзу є Рахункова палата (Палата Аудиторів), створена в 1975 р. У її складі один представник від кожної держави-учасниці, які призначаються Радою після консультації з Європарламентом.

Членами Рахункової палати можуть бути особи, які належали у своїх країнах до органів зовнішнього аудиту, або ті, хто має спеціальну кваліфікацію для цієї посади. Термін призначення членів Рахункової палати — 6 років із правом переобрання на повторний строк.

Зі свого числа вони обирають Голову Рахункової Палати на термін три роки. Голова може переобиратися на повторний строк.

При виконанні своїх обов'язків члени Рахункової палати не повинні керуватися інструкціями будь-якого уряду чи будь-якого органу; вони також не можуть вести будь-яку іншу діяльність, та є повністю незалежними у виконанні своїх обов'язків.

На вимогу Рахункової палати Суд ЄС може звільняти окремих її членів, якщо вони не виконують свої посадові обов'язки або не відповідають умовам зайняття своїх посад (ст. 247 Договору про заснування ЄС).

Основні повноваження Рахункової палати охоплюють: перевірки звітів про всі доходи та видатки ЄС; розгляд звітів про всі доходи та видатки всіх органів ЄС; підготовку щорічних звітів після закінчення кожного фінансового року; підготовку спеціальних звітів щодо певних питань; формулювання висновків на вимогу інститутів ЄС; допомогу Європарламентові та Раді у здійсненні ними повноважень щодо контролю за виконанням бюджету ЄС.

Палата приймає щорічний звіт, спеціальні звіти та висновки більшістю своїх членів які публікуються у “Офіційному журналі Європейського Союзу”.

Рахункова палата має право звертатися з позовом до Суду ЄС у разі порушення її повноважень.
Дякую за увагу. На цьому лекційне заняття є завершеним. Які у Вас є запитання (відповідь викладача на висловлені запитання).


ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ.

Інституційний (організаційно-правовий) механізм Європейського Союзу




База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка