Лекція з «Кримінального права»



Сторінка1/5
Дата конвертації28.12.2016
Розмір0.74 Mb.
  1   2   3   4   5


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра кримінального права


З А Т В Е Р Д Ж У Ю

Начальник кафедри

кримінального права,

доктор юридичних наук,

професор, полковник міліції

А.В. Савченко

“___”______________ 2015 р.

ЛЕКЦІЯ

з «Кримінального права»

(назва навчальної дисципліни)


ТЕМА 5

Актуальні проблеми злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності пов’язаної з наданням публічних послуг та проти правосуддя”

(номер і назва теми)

Навчальний час 2 години


Для підготовки фахівців:

навчально-наукового інституту заочного навчання освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” спеціальності “Правознавство” (7.03040101)

(назва навчально-наукового інституту)
Обговорено і ухвалено на засіданні кафедри “___” ___________ 2015 р., протокол № ____.


КИЇВ – 2015

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Вступ


  1. Поняття, загальна характеристика і види злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг.

  2. Актуальні проблеми зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК).

  3. Актуальні проблеми прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК).

  4. Поняття, загальна характеристика і види злочинів проти правосуддя.

Висновки

Список рекомендованих джерел:

  1. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (ст. 27).

  2. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (ст. ст. 12–15-1).

  3. Закон України «Про засади запобігання корупції». Науково-практичний коментар. – К. : «Видавничий дім «Скіф», 2012. – 512 с.

  4. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р. Ратифікована УРСР 26 січня 1986 р. Застереження, зроблені при ратифікації, зняті Законом України від 5 листопада 1998 р. (ст. ст. 1).

  5. Постанова ПВС № 15 від 26 грудня 2003 р. “Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень”.

  6. Постанова ПВС № 5 від 26 квітня 2002 р. “Про судову практику у справах про хабарництво”. – “Юридичний вісник”, № 28 (368), 13-19 липня 2002 р.

  7. Постанова ПВС № 1 від 26 квітня 2002 р. “Про судову практику у справах про необхідну оборону” .

  8. Постанова ПВС № 15 від 8 жовтня 2004 р. “Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів”.

  9. Алексеева Н. Ю. Кримінальна відповідальність за злочин проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них: історія становлення // Держава і право : збірник наукових праць : юридичні і політичні науки / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Київ, 2012. – Вип. 55. – С. 140-146.

  10. Вартилецька І.А. Кримінально-правова охорона правосуддя за законодавством зарубіжних країн /І.А.Вартилецька //Дні науки Національного університету “Києво-Могилянська академія” на факультеті правничих наук. 2011-2012: тези наукових доповідей та повідомлень на круглих столах 30 листопада 2011 р., 26 та 30 січня 2012 року. – Національний університет “Києво-Могилянська академія”, 2012. – С. 108-111.

  11. Вартилецька І.А. Однозначність та чіткість лексики кримінально-правових норм – запорука постановлення судами законних обґрунтованих вироків // Проблеми та стан захисту прав людини в Україні: 3-я Всеукраїнська науково-теоретична конференція 29 листопада 2012 року. – К.: Нац. акад.. внутр.. справ, 2012. – С. 234-237.

  12. Габро О.І. Поняття злочинів, передбачених ст.384 Кримінального кодексу України, соціальна їх криміналізація / О.І. Габро // Юридична наука: науковий юридичний журнал – К.: Національна академія управління, 2012. –№2. – С.115-121.

  13. Квасневська Н.Д. Кримінальна відповідальність судді за неправосуддя в Україні: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 192 с.

  14. Кузнецов В.В., Сийплокі М.В. Кримінальна відповідальність за притягнення як обвинуваченого завідомо невинуватої особи: Монографія. – Ужгород: ЗакДУ, 2011. – 284 с.

  15. Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. – К.: Парламентське вид., 2000. – 256с.

  16. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії: Монографія. – К.: Атіка, 2001. – 304 с.

  17. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 9-те вид., переробл. та допов. – К. : Юридична думка, 2012. – 1316 с.

  18. Савченко А. В. Щодо особливостей предмета злочину, передбаченого ст. 368 «Одержання хабара» КК України / А. В. Савченко // Протиправна поведінка: погляд крізь призму юридичної науки : матер. І Всеукраїн. наук.-практ. конф. / за заг. ред. І. Г. Богатирьова. – Ніжин : Видавець ПП Лисенко, 2012. – С. 143–145.

  19. Сміх В.В. Кримінальна відповідальність за порушення права особи на правову допомогу. Монографія / За заг.ред. Мельника М.І. – К., Атіка-Н, 2012. – 200 с.

  20. Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 10 від 7 липня 1995 р.

  21. Про деякі питання, що виникають при застосуванні судами законодавства, яке передбачає оскарження до суду санкції прокурора на арешт: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 10 від 30 вересня 1994 р.

  22. Габро О.І. Поняття злочинів, передбачених ст.384 Кримінального кодексу України, соціальна їх криміналізація / О.І. Габро // Юридична наука: науковий юридичний журнал – К.: Національна академія управління, 2012. –№2. – С.115-121.

  23. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2 т. – Т.2 / Заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – 3-те вид., перероб. та доп. – К.: Алерта; КНТ; Центр Учбової літератури. - 2009. - 624 с.

  24. Кримінальне право України: Практикум: нов. посіб. / Заг. ред. С.С. Яценка. – 3-те вид., переробл. і доповн. – К. – Алерта; КНТ; Центр учбової літератури, 2010 – 640с.

  25. Кримінальне право України. Особлива частина. Альбом схем: Навч. посіб /[В.Я. Горбачевський, І.А. Вертилецька, О.В. Микитчик, В.С. Плугатир, М.В. Плугатир]. – К.: Алерта, 2015. – 576 с.

Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини (у схематичних діаграмах) : посібник / Савченко А. В., Шуляк Ю. Л. – К. : «Центр учбової літератури», 2015. – 312 с.

  1. Кримінальне право України: Особлива частина : підручник/ Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація – 4-те вид., перероб. і доповн. – Х. : Право, 2010 – 608с.

  2. Кузнецов В. В. Теорія кваліфікації злочинів : [підручник] (4-е вид., перероб.) / В. В. Кузнецов, А. В. Савченко / За заг. ред. В. І. Шакуна. – К. : Алерта, 2012. – 316 с.

  3. Кримінальний кодекс України 2001 року : станом на 1 січня 2015 року (офіційний текст) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до кодексу :

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341-14

  1. Кримінальний кодекс України : [науково-практичний коментар] / Відп. ред. Є. Л. Стрельцов. – [8-те вид., перероб. та доповн.]. – Х. : Одіссей, 2012. – 904 с.

  2. Кримінальний кодекс України : [науково-практичний коментар] / Відп. ред. Є. Л. Стрельцов. – [8-те вид., перероб. та доповн.]. – Х. : Одіссей, 2012. – 904 с.

  3. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. / за заг. ред.. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, В.І.Борисова, В.І.Тютюгіна. – 5-те вид., допов. – Х.: Право, 2013. Т.2 : Особлива частина / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін. – 2013. – 1040 с.

  4. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник /[Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, О.О. Володіна, О.В. Євдокімова, І.О. Зінченко, В.А. Ломако, М.І. Панов, Ю.А. Пономаренко, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, В.І. Тютюгін, О.В. Харітонова]; за ред. В.Я. Тація, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. - [вид. 5-те, перероб. та допов.]. – Х.: Право, 2015. – 528 с.

  5. Савченко А.В., Кришевич О.В. Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням професійних послуг. Науково-практичний коментар до розділу ХVІІ Особливої частини Кримінального кодексу України/ За заг.ред.д.ю.н., проф. В.І.Шакуна. – К.: Алерта, 2012. – 160 с.

  6. Сердюк П. П. Теоретичні й методологічні проблеми сучасного кримінального права : монографія / П. П. Сердюк. – Запоріжжя : Акцент Інвест -Трейд, 2012. – 800 с.



Вступ

Важливим фактором у розвитку і побудові правової держави є законодавче зміцнення апарата держави. Державний апарат містить у собі не тільки 3 галузі влади, але і безпосередні, зв'язані з ним різні громадські організації, підприємства, установи й організації незалежно від їхніх форм власності, адже саме вони зараз перетерплюють структурні зміни і реформування. Для подальшого зміцнення законності необхідні рішучі заходи по припиненню будь-яких порушень у діяльності державного апарата.

Не досконала правова база, що дає можливість відчути безкарність, приводить до того, що різного рівня службові особи, що покликані стояти на сторожі і дотриманні закону – самі допускають порушення і вчиняють злочини, порушуючи тим самим законодавство України. Динаміка цих злочинів неухильно йде вгору. Істотна шкода чіткої організації і діяльності державного апарата будь-якої держави заподіюється злочинним і корумпованим відношенням службової особи до виконання своїх службових обов'язків. Будучи наділені великими правами і розпоряджаючись нерідко значними матеріальними цінностями, такі особи своїми зловживаннями заподіюють не тільки велику матеріальну, але і моральну шкоду, дискредитують державний апарат.

В даний час матеріальні цінності в нашому суспільстві придбали більше значення, ніж моральні. І в таких умовах поводження людини, у першу чергу, залежить від його моральних принципів. Це пов’язано з тим, що службові особи так чи інакше, у більшості випадків, уникають кримінальної відповідальності, або підпадають під кримінальну відповідальність, але не в тім ступені, у якій потрібно в обставинах, що склалися в даний час у країні. А це спричиняє негативні наслідки в країні, що у свою чергу, веде до руйнування апарата керування суспільством і державою в цілому.

Ще в царській Росії панувала кругова порука чиновників і найглибша переконаність у некараності винних. Службові злочини мають поширення практично у всіх державах світу, про що свідчить, зокрема і те, що у всіх кримінальних кодексах світу передбачена відповідальність за ці злочини.

Проблемам кримінально-правової боротьби з службовими злочинами приділялося значне місце в працях учених юристів. Відомі роботи з цього питання Б.В.Волженина, И.О.Гельфанда, Б.В.Здравомислова, Ю.Г.Ляпунова, П.С.Матишевского, О.Я.Свєтлова, О.И.Трайнина, Б.С.Утевского.

Відповідно до ст. 19 Конституції України посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами нашої держави. Від реалізації цього положення значною мірою залежить правильна діяльність державного апарату, функціонування підприємств, установ і організацій усіх форм власності, своєчасне і справедливе вирішення соціальних проблем, забезпечення реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб.

КК 2001 р. вживає термін “службова особа”, яке за своїм змістом є ідентичним поняттю “посадова особа”, що вживалось у КК 1960 р. Назва розділу XVII Особливої частини КК 2001 р. видається більш вдалою за ту, яку мала відповідна глава КК 1960 р. (глава VII Особливої частини КК “Посадові злочини”), оскільки, по-перше, суб'єктами окремих злочинів, передбачених у цьому розділі (давання хабара), можуть бути і не службові особи, і, по-друге, низка злочинів, які можуть бути вчинені лише службовими особами, знаходяться за межами розділу XVII.

Взагалі, злочини у сфері службової діяльності – це передбачені розділом XVII Особливої частини КК суспільно небезпечні діяння, які порушують правильну діяльність державного апарату або апарату підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, полягають у порушенні службовою особою обов’язків по службі чи в протиправному впливі на службових осіб і заподіюють істотну шкоду правам та інтересам, які охороняються законом.

Конституцією України органи правосуддя віднесені до самостійної гілки влади. У зв’язку із цим посягання на нормальну їх діяльність є злочинами підвищеної небезпеки.

Злочини проти правосуддя належать до відносно мало поширеної у судовій практиці – кримінальні справи такого виду одиничні. Разом з тим, вони порівняно поширені в реальному житті. Дача завідомо неправдивих показань свідками, протиправний вплив на потерпілих, свідків з боку обвинувачених чи їхніх родичів має місце чи не в кожній кримінальній справі. Багато обгрунтованих нарікань на справедливість судових рішень. При колосальному зростанні кількості цивільно-правових угод і спорів з приводу виконання їх число звернень з позовами та скаргами до судових органів адекватно не зростає, поширеними є випадки звернення за допомогою про стягнення заборгованостей до кримінальних угрупувань. Поширеність посягань проти правосуддя, при безкарності більшості з них засвідчує високу суспільну небезпеку цих злочинів, необхідність використання всіх передбачених законом засобів для боротьби з ними.

У теорії кримінального права проблемам відповідальності за злочини проти правосуддя приділялася певна увага. Однак, майже не проаналізовано в спеціальній літературі законодавчих новел останніх років, які знайшли відображення у нормах Кримінального кодексу 2001 р.

Ряд питань застосування законодавства про злочини проти правосуддя роз’яснено в постановах Пленуму Верховного Суду України. Проте в цих постановах немало неясних та спірних положень. Без сумніву, таке становище в кримінально-правовій літературі та судовій практиці, яка знайшла відображення в узагальненнях Пленуму Верховного Суду, негативно впливає на стан практики, ускладнює вивчення відповідних положень курсу Особливої частини кримінального права України.

Отже, вивчення науково-практичних положень щодо злочинів проти правосуддя є актуальним з урахуванням їх високої суспільної небезпеки, значення правової протидії їх розповсюдженню на сучасному етапі становлення правової держави в Україні.




  1. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг

Злочини у сфери службової та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, які посягають на встановлений порядок реалізації службовими особами своїх повноважень (управлінських функцій) в межах наданих їм прав та покладених на них обов’язків, якими заподіюється шкода правам, свободам, чи право охоронюваним (законним) інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, а також авторитету органів влади, об’єднань громадян, суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб, від імені та (або) в інтересах яких діють службові особи.

До цих злочинів відносяться: Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст.364-1), Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (ст.365), Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 365-2), Службове підроблення (ст. 366), Службова недбалість (ст. 367), Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368), Незаконне збагачення (ст. 368-2), Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст.368-3), Підкуп особи, яка надає публічні послуги (368-4), Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369), Зловживання впливом (369-2), Провокація підкупу (ст. 370) КК.

Однак, низка норм КК передбачають відповідальність за так звані спеціальні види службових злочинів (наприклад, ч.2 ст. 162, статті 210, 238, 351, 371–373, 375 КК), вчинення яких також обумовлено службовим становищем суб’єкта, але їх основним безпосереднім об’єктом є інші суспільні відносини, такі як: конституційні права та свободи людини і громадянина, господарська діяльність, власність, нормальна діяльність у сфері правосуддя тощо. Кваліфікація таких діянь ХVII розділу КК можлива лише за наявності реальної сукупності загальних та спеціальних видів службових злочинів та злочинів в сфері професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг.

Родовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в органах державної влади, місцевого самоврядування, а також в юридичних особах публічного і приватного права.

Безпосереднім об'єктом аналізованих злочинів є правильна (нормальна) службова діяльність певних ланок державного та громадського апарату, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного і приватного права, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій.

Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами цих злочинів можуть бути: здоров'я і гідність особи, її права та свободи, власність, інші блага.

Таким чином, окремі злочини у сфері службової діяльності є багатооб’єктними. Наприклад, у диспозиції ст. 364, 365 та 367 КК міститься вказівка на основні безпосередні об’єкти, без заподіяння шкоди хоча б одному з них злочин у сфері службової діяльності відсутній. Тому, шкода повинна бути заподіяна одним з перелічених об’єктів, а саме: 1) охоронюваним законом правам; 2) охоронюваним законом свободам; 3) охоронюваним законом інтересам окремих громадян; 4) державним інтересам; 5) державним інтересам; 6) інтересам юридичних осіб.

Деякі склади цих злочинів мають предмет, наприклад:

1) документи, в тому числі офіційні та завідомо неправдиві документи (ч. 1 ст. 366 КК). Під офіційним документом слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи – докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

2) завідомо неправдиві відомості (ч.1 ст. 366 КК);

3) неправомірна вигода – це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову (ст. ст. 364, 364-1, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2 та 370 цього Кодексу.

Зміст цього поняття визначають три обов'язкові ознаки, відповідно до яких неправомірною вигодою:

1) можуть бути лише такі предмети, як: а) грошові кошти; б) інше майно; в) переваги; г) пільги; ґ) послуги; д) нематеріальні активи;

2) ці предмети обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав;

3) перелічені предмети обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову.

Визначимось із змістом цих трьох ознак.

Майно взагалі - це окрема річ або сукупність речей, які є об'єктом права власності і можуть виступати предметом різних цивільно-правових (купівлі-продажу, дарування, найму, оренди житла, підряду, страхування, управління майном, факторингу тощо), так само, як і господарсько-правових (поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, комерційної концесії тощо) договорів. У цивільному праві майном як особливим об'єктом вважаються також майнові права та обов'язки. Як особливі види майна виділяються тварини, підприємство як єдиний майновий комплекс, гроші (грошові кошти), валютні цінності, цінні папери. До нематеріальних благ віднесені результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності, інформація, а також особисті немайнові блага (статті 180-181, 190-201 ЦК України). Незважаючи на існування такого поняття, як «торгівля людьми» (наприклад, у ст. 149 КК України), зрозуміло, що людина не є і не може бути майном.

У п. «d» ст. 2 Конвенції ООН проти корупції дано визначення поняття «майно» як будь-яких активів, матеріальних або нематеріальних, рухомих або нерухомих, виражених у речах або в правах, а також юридичних документів або активів, що підтверджують право власності на такі активи або інтерес у них.



Переваги - це додаткові матеріальні чи інші вигоди або можливості, які суб'єкт має порівняно з іншими, які ставлять його в нерівне становище з іншими особами. Синонімами слова «переваги» є слова «пріоритет», «привілей», «першість», «вищість», «виключне право».

Переваги можуть полягати, зокрема, у праві на позачергове або першочергове одержання матеріальних благ чи послуг або пільг, які належать особі ipso jure. Наприклад, як отримання переваги може бути розцінене одержання квартири від держави особою, яка хоча і перебувала на обліку як така, що має право на першочергове одержання житла, але у відповідному списку таких осіб не була першою, тобто фактично одержала житло поза чергою. Надання незаконних переваг полягає втому, що вони надаються особі, яка не мас на них права, і при цьому порушуються інтереси інших осіб.

У Законі «Про боротьбу з корупцією» 1995 року вживалось словосполучення «пільги або інші переваги», з чого випливало, що пільги є частиною переваг. Під пільгами слід розуміти соціальні та Інші пільги, встановлені законодавством для різних категорій осіб, що полягають у звільненні їх від певних обов'язків, або, іншими словами, у наданні додаткових можливостей майнового чи немайнового характеру. До майнових належать І пільги, що надаються у виді додаткових виплат, повного або часткового р звільнення окремих категорій громадян від обов'язкових платежів. Немайновими вважаються пільги у виді додаткових оплачуваних відпусток, f скорочення робочого часу тощо (отже, немайновими ці пільги названі досить умовно). Неправомірною вигодою можуть вважатися ці обидва види І пільг, адже жодних винятків чи уточнень закон не робить. І за категоріями осіб, яким встановлюються пільги, останні можна поділити на: пенсійні, житлові, у галузі охорони здоров'я, фінансово-кредитні".

Згідно з чинним законодавством певні категорії громадян України мають право на такі, зокрема, пільги, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів: надання бюджетних кредитів та позик; звільнення або зменшення плати за житло, комунальні послуга, електроенергію, газ, паливо; безкоштовний проїзд всіма видами пасажирського міського (комунального) та приміського транспорту, а також капітальний ремонт житлових приміщень громадян; безплатне або за зниженою платою встановлення телефону і користування ним, забезпечення автомобілем, санаторно-курортне лікування тощо.

Крім пенсіонерів за віком, право на пільги за соціальною ознакою мають певні категорії осіб відповідно до законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про міліцію», «Про пожежну безпеку», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про освіту», «Про державну податкову службу в Україні», «Про прокуратуру», «Про Службу безпеки України», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про захист рослин», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», «Про правові засади цивільного захисту», «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України», «Про охорону дитинства», «Про соціальний захист дітей війни», «Про культуру», Основ законодавства України про охорону здоров'я, Гірничого закону України . При визначенні суб'єктів існуючих в Україні пільг слід керуватися також Положенням про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. № 117.

Відповідно до законодавства України послуги - це здійснювана на замовлення споживача і з метою задоволення його особистих потреб діяльність з надання чи передачі споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага (п. 17 ст. і Закону «Про захист прав споживачів», ст. 1 Закону «Про загальну безпечність нехарчової продукції»), або результат економічної діяльності, яка не створює товар, але продається та купується під час торговельних операцій (ст. 1 Закону «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності»).

Серед послуг законодавство України виділяє «транспортні послуги», у т. ч. «послуги з перевезення пасажирів та вантажів», «житлово-комунальні послуги», « послуги з технічного сервісу», «послуги з оцінки відповідності», «послуги в галузі охорони здоров'я», «послуги з доставки балонів з газом», «послуги в закладах (підприємствах) ресторанного господарства», «освітні послуги», « послуги мобільного зв'язку та доступу до мережі Інтернет», «ритуальні послуги», «фінансові послуги», « соціальні послуги» тощо.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка