Лекція з елементами тренінгу «Керівництво, лідерство, влада»



Скачати 116.47 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір116.47 Kb.
Лекція з елементами тренінгу «Керівництво, лідерство, влада»

Завдання розраховане на 10 хвилин

Мета тренінгу: розкриття важливості науково-методичного супроводу підготовки керівників навчальних закладів як лідерів освітніх ініціатив.
Очікувані результати: вдосконалені лідерські і професійні навички керівників навчальних закладів з подальшим використанням цих навичок для вирішення проблем в освітньому закладі.
У межах семінару-тренінгу розглядалися питання

1. Суть і природа керівництва. Влада. Форми влади.

2. Лідерство в освіті. Розвиток компетентностей сучасного лідера, його авторитет.

3. Керівництво і лідерство.




Мотивація на діяльність (обговорення ситуації)

Визначення (на розсуд учасників тренінгу) рис ефективного і неефективного керівника.

(Члени тренінгу розбиваються на дві команди, отримують журнали, папір, клей, ножиці та розроблять із підручних матеріалів «Портрет ефективного лідера»(І команда) та «Портрет неефективного лідера» (ІІ команда). Наступне обговорення створених портретів).


Змістовний блок

Протягом усієї історії розвитку суспільства точаться суперечки навколо визначення суті і природи керівництва. При цьому слід враховувати і ту обставину, що більшість людей підсвідомо переконана - керувати вони вміють якнайкраще (навіть не володіючи теоретичними знаннями чи практичним досвідом) на відміну від будь-якої іншої галузі чи виду діяльності. Але й досі одні з найбільш дискусійних в дослідженні управління питання:



«Чи керівником треба народитися, чи керівні здібності та якості можна культивувати або набути з досвідом, чи можна зарадити у виборі керівного стилю?»

Донедавна переважала думка, що між поняттями "керівництво", "лідерство" та "влада" немає суттєвої відмінності, оскільки особа, яка наділена повноваженнями здійснювати керуючі функції, автоматично вважається лідером колективу і має владу над підлеглими. Однак на практиці ці три складові управлінського впливу не обов'язково зосереджені в одних руках.

Розглянемо всі три поняття.

Керівництво – процес використання влади задля досягнення впливу на людей.

Владаінструмент соціального управління,можливість реально вплинути на поведінку інших людей, знаряддя впливу. Влада - право наказувати, вимагати виконання, приймати рішення, розподіляти ресурси, діяти |як організатор, керівник та контролер водночас.

Баланс між владою та обов'язками називається принципом паритету.

У співпраці четверо американських дослідників - Джон Френч, Бертрам Рейвен, Пол Херсі та В.І.Натемайєр розробили зручну класифікацію підстав влади. Згідно з їх висновками існує сім основних форм влади:

1. Влада, що заснована на примусі, штрафних санкціях та загрозі покарань ( в її основі побоювання підлеглих: страх втратити роботу, потрапити в «чорний список», бути покараним).

2. Влада, що заснована на винагородах (простежується зв'язок між стараннями, наполегливістю і досягненням результатів з однієї сторони та позитивною реакцією керівника-лідера).

3. Експертна влада (передбачає унікальний досвід, високу кваліфікацію, спеціальні глибокі знання та фахові практичні навички. Дії та вчинки такого керівника сприймаються підлеглими як "істина в останній інстанції", на віру, без перевірки).

4. Еталонна влада (харизматичний вплив, базується на магнетичних якостях лідера).

5. Законна або традиційна влада.

6. Влада, заснована на участі.

7. Інформаційна влада.

Якщо керівництво полягає у праві особи давати офіційні доручення і розпорядження підлеглим і вимагати їх виконання, то реальна влада залежить від особистих якостей і ситуації, у якій перебуває керівник.



Лідерство (англ. leader — провідник, ведучий, керівник) – це соціально-психологічний процес в колективі чи групі, побудований на випливі особистого авторитету людини на поведінку їх членів.

Лідер не узурпує право приймати рішення, а, навпаки, запрошує до цього кожного співробітника. В результаті змінюється статус кожного працівника.

Якщо керівник виступає як зовнішня сила, то лідер перетворює колектив у єдину команду.

Існує ряд теорій щодо лідерства:



  1. Дж.Хоманс - «Теорія соціального обміну»(Соціальні відносини – це постійний процес обміну, у цих процесах людина схильна вести розрахунки з «очікуванням винагороди». Це є мотивом видозмінюватися).

  2. Р.Бейлс – «Теорія ролей» (розглядає ролі "професіонала" лідера,
    орієнтованого на вирішення ділових проблем, і "соціально-емоційного фахівця", який вирішує проблеми людських стосунків).

  3. «Харизматична концепція» (Харизма – це наділення особистості властивостями, що викликають поклоніння перед нею і беззаперечну віру в її можливості. Ось деякі характеристики харизматичних особистостей: показна зовнішність, добрі риторичні здібності,
    незалежність характеру, гідна і впевнена манера триматися. У реальному житті
    харизматичність лідера викликає добровільне визнання його винятковості, що зумовлює безперечне підкорення, наслідування його дій і поведінки в цілому.

  4. «Ситуативна теорія» (Цей підхід є загальновизнаним. Він визначає лідерство як продукт ситуації. Вимогли ситуації диктують вибір адекватних засобів і прийомів поведінки, відповідної комбінації особистісних рис, здатних максимально враховувати можливі зміни у її розвитку).

Чи можна поєднати в собі якості керівника і лідера?

Феномен лідерства ґрунтується на авторитеті керівника. Лідер може бути керівником групи, а може ним і не бути.



Виділяють такі розбіжності між лідером і керівником:

  1. керівник звичайно призначається офіційно, а лідер висувається стихійно;

  2. керівникові надаються законом певні права й обов’язки, а лідер може їх не мати;

  3. керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які він може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані;

  4. керівник представляє свою групу в зовнішній сфері стосунків, а лідер у сфері своєї активності обмежений в основному внутрішньо-груповими стосунками;

  5. керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі;

  6. висунення лідера в більшій мірі залежить від настрою групи, в той час як керівництво – явище стабільне;

  7. у сфері дій лідера – в основному мала група; поле діяльності керівника ширше, оскільки він представляє трудовий колектив в більш широкій соціальній системі.

Розрізняють формальний, особистий і повний авторитет

  1. Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи розпоряджатися підлеглими, цілеспрямовувати, мотивувати і контролювати їх працю та поведінку.

  2. Особистий авторитет керівника ґрунтується на його особистих якостях як людини (наприклад, толерантність, товариськість, компетентність, здоровий глузд, логічність дій та ін.).

  3. Повний авторитет керівника, або авторитет лідера, виявляється при поєднанні формального та особистого авторитету особи, яка обіймає керівну посаду.

Мен Цзи стверджував: «Тільки завоювавши прихильність народу, можна стати правителем». Тож невід’ємною властивістю лідера є наявність наслідувача.

Типи лідерів (Л.І.Уманський): лідер-організатор, лідер-ініціатор, лідер-умілець, лідер-емоційного притягання.

Практична робота в групі

Визначити, які особистісні риси характеру мають бути притаманні лідеру (робота до 5 хвилін)

Особистісні риси лідера (за Л.І.Уманським) – представити після групової роботи на слайді:

  1. впевненість у собі;

  2. енергійність;

  3. творчий підхід до справ;

  4. здатність розуміти і впливати на людей;

  5. управлінські здібності;

  6. чесність;

  7. емоційна стійкість.

Розглянемо ситуації, які можуть виникнути в колективі, виходячи із функціональних і психологічних відмінностей між керівником і лідером.

ЯКЩО:


  • Лідер і керівник – різні особи, які не знаходять спільних точок взаємодії (не в одному "запрягу"). Ця ситуація не сприятиме успішній діяльності групи і гармонізації міжособистісних стосунків.

  • Лідер і керівникрізні особи, які на основі самоповаги і компромісів знаходять точки взаємодії. Така група може працювати успішно, і в ній пануватиме певний "дух" змагання і суперництва. Якщо група виконуватиме роль третьої сили, тобто буфера між лідером і керівником, то висловлюючись фігурально, "цей корабель
    не затоне, а плистиме вперед".

  • Лідер і керівник – одна і та сама особа. В цьому випадку група працюватиме як єдина команда, віддана своєму капітанові, тобто найефективніше з погляду діяльності і найбільш гармонійно з погляду людських стосунків.

Пам’ятка керівнику

    1. Формувати систему необхідно під конкретний задум (мету)

    2. Всі люди різні, і ні одна людина не краща іншої. Питання полягає в тому, наскільки ефективно людині вдається використати свій потенціал, а лідеру – створити оптимальні умови для реалізації задатків неповторної своєрідності рис кожної людини.

    3. Для людини легше підібрати відповідне місце в системі, ніж намагатися змінити його особистісні особливості шляхом тиску і насилля.

    4. Коли відповідне місце в системі для людини знайдене, слід регулювати взаємовідносини як по горизонталі (між співробітниками), так і по вертикалі (керівник – підлеглий).



P.S. До цих пір не відкритий спосіб управління, який не можна було б назвати або “кнутом” або “пряником”, тобто система заохочення і покарання – єдина система регулювання в руках керівника.

Основні чинники, які діють на людину при формуванні її як керівника:



  • політична система суспільства (тоталітарне, демократичне і т.д.);

  • виробничі відносини, які залежать від способу господарювання;

  • загальнолюдські цінності (не вбий, не вкради і т.д.);

  • цінності певного суспільства, які становлять мораль. Сюди можна віднести релігію, традиції, “неписані закони” тощо;

  • психофізіологічна природа людини, яка зумовлена самим способом існування індивіда (проявляється в основному в потребах);

  • національний менталітет (розум, інтелект, склад розуму, умонастрій).

(Стилі керівництва – це тема, яку ми вже розглядали на попередніх «Управлінських студіях», але треба зауважити, що в практиці управлінської діяльності це важіль, який впливає на організацію виробничого процесу. Тож нагадаю, що

Стиль керівництва —це система принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності та досягнення поставлених цілей.

За цими показниками у межах традиційної концепції управління, нагадую, виокремлювали


авторитарний, демократичний, ліберальний стилі керівництва.

Роздатковий матеріал на столи:



  1. Авторитарний стиль. Він передбачає ухвалення всіх рішень керівником, чітку
    окресленість «меж компетентності», тобто жорстку визначеність рангів керівників,
    які мають право приймати рішення з певних питань, пов'язаних з діяльністю організації.
    Структура керівництва є гранично жорсткою, вертикально-ієрархічною. Це означає,
    що ухвалені на верхніх рівнях ієрархії рішення надходять униз як директиви (саме
    тому цей стиль називають директивним), які не підлягають обговоренню — їх потрібно
    чітко виконувати. Усі керівники та підрозділи нижчих рівнів ознайомлені тільки
    із своїм функціональним завданням, не завжди уявляють загальні цілі та сенс
    завдань. Контроль та оцінювання якості діяльності підрозділу також є прерогативою
    вищого керівництва. Формально відповідальність покладена на управлінську ланку,
    яка приймає рішення й контролює виробничий процес, але реально в організаціях
    з авторитарним стилем управління при невдачах завжди виникає феномен «перекладання» відповідальності на нижчі рівні, тобто на виконавців.

  2. Демократичний стиль. Ґрунтується він на колегіальному прийнятті рішень керівниками
    (за особливо складних умов до розв'язання проблем можуть бути залучені й професіонали,
    але співробітників до прийняття рішень переважно не залучають), широкій поінформованості
    управлінського апарату про розв'язувану проблему, цілі організації, а також
    поінформованістю усіх співробітників про виконання накреслених завдань і цілей.
    Участь управлінців усіх ланок у процесі прийняття рішень сприяє тому, що кожний
    з них добровільно перебирає на себе відповідальність за свою роботу і усвідомлює
    її значущість у досягненні загальної мети. Функції контролю та оцінювання розподіляються
    між рівнями влади, дедалі більше переходячи від верхніх рівнів до нижчих. Співробітники
    за демократичного стилю керівництва є не просто виконавцями чужих рішень, а
    сприймають цілі організації як власні цінності та інтереси. Керівники нижчої
    ланки, як правило, репрезентують і обстоюють інтереси співробітників перед вищим
    керівництвом, що породжує зустрічний потік інформації від співробітників до
    керівництва. Цей стиль активізує ініціативність співробітників, є передумовою
    нестандартних рішень, сприяє поліпшенню морально-психологічного клімату та загальної
    задоволеності співробітників організацією.

  3. Ліберальний стиль. Його характеризують невисока активність, небажання і нездатність
    керівника приймати будь-які рішення, намагання уникнути будь-яких інновацій,
    перекладання виробничих функцій та відповідальності на інших керівників і підрозділи.
    Підрозділи й організація за такого керівництва неухильно втрачають свою мобільність,
    співробітники — мотивацію, ініціативу та інтерес до справ організації. Активні,
    творчо зорієнтовані співробітники починають використовувати робоче місце та
    час для діяльності, не пов'язаної з організацією. Чим сильнішою є залежність
    підрозділів або організації від вищих владних структур, тим частіше формується
    ліберальний стиль керівництва. Його Ще називають непослідовним стилем, адже
    він дезорієнтує діяльність і спілкування з підлеглими. Керівник часто діє залежно
    від свого емоційного стану, що призводить до застосування певного стилю керівництва
    або поєднання кількох стилів. Загалом, стиль керівництва формується під впливом
    суб'єктивних (характерологічні якості керівника, загальна культура індивіда,
    рівень вимог, особливості самооцінки та ін.) та об'єктивних (стиль керівництва
    адміністрації, характер відносин між керівниками, наявність упорядкованих місць
    для роботи тощо) чинників.

Тренінг з визначення стилю керівництва

(Тренер просить провести розрахунок у кожній групі. Кожний 1,2,3,4 номери беруть участь у наступній роботі - 7 хвилин)



Завдання: побудувати басейн для школи із зав’язаними очима (5 членів команди). Керівник групи керує процесом. Інші учасники тренінгу – спостерігачі. Обговорення та зۥясування почуттів членів групи, результатів роботи. Коментар психолога. (Матеріали: 10 хусток, дитячий конструктор. Працюють 2 команди по 5 членів та по 1 керівнику групи.

Б.Б.Коссов «Стиль керівництва визначається, в основному, співвідношенням управлінських умінь і особливістю адаптації до посади керівника».

Причини неуспішного керівництва:

  1. Манія величі, ілюзорна віра в свою непогрішність, у те, що ти маєш виключне право розпоряджатися діями інших людей.

  2. Надмірна підозрілість, хибна переконаність у тому, що коли ти "шахрай", то всі навколо схожі на тебе.

  3. Амбітність і, виходячи з цього, зверхність, непривабливість у стосунках з оточуючими.

  4. Незнання потреб та інтересів своїх підлеглих.

  5. Невміння стимулювати за добру працю і карати за недобросовісну.

  6. Невміння або небажання бути відвертим і привітним зі своїми підлеглими.

  7. Невіра в здібності своїх підлеглих.

  8. Тримання всіх віжок управління в одних руках, прийняття рішення за підлеглих і тим самим стримування їхньої ініціативи.

  9. Невіра у професійні якості своїх підлеглих, виконання за них відповідальної роботи.

  10. Виконання тільки знайомої і приємної роботи.

  11. Невміння розробляти стратегію і тактику діяльності, планувати роботу і передбачати наслідки.

Напрямки розвитку лідерських здібностей

  1. Самоосвіта і самооцінка. Визначальним тут є вислів Сократа про те, що «пізнання самого себе» є основою правильних і мудрих рішень. Розвиток у менеджера потреби в постійній самооцінці своїх дій, самоповазі. Такі заходи ,як презентації, групові обговорення, розгляд кейсів, сприяють розумінню учасниками своєї цінності, своїх можливостей розвиватися.

  2. Розширення світогляду. Розширення знань і вмінь менеджера, тобто отримання нової інформації. «Планка» має бути встановлена достатньо високо.

  3. Зміна способу мислення. Необхідність зміни способу мислення виходить з того, що будь-якій людині притаманно мислити стереотипами — при вирішенні повсякденних питань завжди легше «звертатися» до вже придбаного досвіду, ніж активізувати процес мислення. Але стереотипний спосіб мислення може «відмовити» у критичних випадках, які не мають аналогів у нашій попередній практиці.

  4. Накопичення досвіду у вирішенні завдань. Суперечливим є до попереднього твердження, але ж можна твердити про необхідність накопичення професійного досвіду. Хоча б тому, що це допоможе скоротити відсоток невдач, пов'язаних з необхідністю «навчатися на власних помилках».

  5. Взаємовідносини всередині організації. Вміння слухати і чути поради співробітників, підлеглих або безпосередніх керівників — більш важлива якість для лідера, ніж навіть його фахові знання.

  6. Взаємовідносини всередині організації. Розуміння менеджером моделі своєї поведінки як лідера, розуміння можливості її зміни. Спостереження за поведінкою інших дає підґрунтя для міркувань і самокорекції.

  7. Глобалізація. Зважаючи на глобалізацію у світі, лідери повинні не тільки орієнтуватися в сучасних технологіях, але й використовувати кращі методики управління, що розробляються та застосовуються провідними всесвітніми інституціями.

Тренінг з організації роботи в команді, виявлення лідерських якостей, зміна способу мислення, встановлення оптимальних взаємовідносин всередині групи. Завдання розраховане на 10 хвилин
(Матеріали: одноразовий посуд, скотч. Працюють 4 команди. Завдання: збудувати найвищу вежу з підручних матеріалів). Наступне обговорення виконаного завдання. Коментар психолога.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка