Лекція з дисципліни "Професійна етика державного службовця"



Дата конвертації06.12.2016
Розмір258 Kb.
Лекція з дисципліни "Професійна етика державного службовця".
План.

  1. Мораль та етика: основні поняття.

  2. Професійна етика: виникнення, призначення, функції у суспільстві.

  3. Основні засади професійної етики державного службовця.

  4. Морально-правове регулювання поведінки державних службовців в Україні.


1.Мораль та етика: основні поняття.

Мораль — одна із форм духовного життя, один із найдав­ніших універсальних способів соціальної регуляції. Вона має загальнолюдський сенс і конкретно-історичний зміст. Мораль­ний вимір дає нам уявлення про міру людяності суспільства і особистості.

Мистецтво та релігія, філософія та право завжди звертали­ся до проблем добра і зла, справедливості й гуманності, сенсу життя та щастя людини й узагальнили досвід духовних пошу­ків людства.

Особливо гостро проблема місця і ролі моральних ціннос­тей у суспільному житті постала у XX ст., у період постра­дянських трансформацій, зокрема, в Україні. Найвидатніші досягнення науково-технічного прогресу обернулися ката­строфічними наслідками для людини. Проблема війни у ядер­ний вік, глобальна екологічна криза, проблеми хвороб і голоду, взаємодії культур і освіти стали планетарними пробле­мами. Вирішення їх без опори на моральну складову людсько­го існування неможливе, оскільки інтелект, не наповнений, не пронизаний моральністю (моральними цінностями), здатний зруйнувати не тільки навколишній світ, а й самого себе. Мо­ральне відродження і духовне вдосконалення людини — мета і засіб прогресивного розвитку українського суспільства та людства у цілому.

Етика - це філософська наука про мораль. Вона осмислює, узагальнює, систематизує історичний розвиток моралі, історію становлення й розвитку етичних теорій, концепцій, які обґрунтували природу, сутність, специфіку, функції моралі, за­кономірності її розвитку та функціонування, взаємозв'язок з іншими формами матеріального та духовного життя людей.

Етика як моральна філософія — це теоретичне знання, що відбиває моральну свідомість у всій її складності та суперечли­вості й конкретно-історичну моральну практику в її розмаїтті та колізіях.

2.Професійна етика: виникнення, призначення, функції у суспільстві.


За сучасних умов, коли формуються ринкові відносини, розбудовується громадянське суспільство і правова держава, зростання вільного саморегулюючого першопочатку в праці, підсилення моральних чинників у системі її стимулів, гумані­зація різних сфер праці веде до постійного розширення кола професій, що претендують на формування власних моральних кодексів. Крім традиційно відомих медичної, педагогічної та юридичної, поряд з дипломатичною та військовою етикою, рішуче заявляють про себе адміністративна і депутатська ети­ка, міліцейська і спортивна, етика вченого й журналіста, ін­женера і працівника сфери обслуговування. Дедалі більш оче­видним стає те, що прогресивний розвиток сучасного суспільства, усіх боків суспільного життя залежить від рівня загальноосвітньої та професійної підготовки, загальної культу­ри, моральних якостей працівників — активних і мислячих учасників історичної творчості. Безумовно, кожна трудова ді­яльність (незалежно від професії) базується на моральній сис­темі суспільства. В її лоні можуть обґрунтовуватися особливі моральні норми, цю відбивають специфіку професійної діяль­ності.

Професійна діяльність, об'єктом якої виступають живі люди, утворює складну систему взаємоперехідних, взаємозумовлених моральних стосунків. До цієї системи належать перш за все: а) ставлення спеціалістів до об'єкта праці (слід­чий — обвинувачений, лікар — хворий, вчитель — учень); б) стосунки спеціаліста з колегами; в) ставлення спеціаліста до суспільства. Ці стосунки вивчаються професійною етикою. Конкретизація ж загальних моральних принципів і норм та­ких стосунків відповідно до особливостей того чи іншого виду професійної діяльності являє собою «професійну» мораль. Во­на виникає у зв'язку з суспільним розподілом праці, що по­клав початок відокремленню соціально-професійних груп. З їх утворенням виникла потреба в регулюванні стосунків між професіоналами та професіоналів з клієнтами. Спочатку це було невелике коло професій, котрі у процесі подальшої спе­ціалізації праці все більше диференціювалися, у результаті чо­го виникали все нові й нові професії. Залежно від конкретних історичних умов переважала та чи інша сфера професійної ді­яльності. Ставлення до неї суспільства визначає її цінність.

Моральна оцінка професії суспільством зумовлюється двома чинниками: по-перше, тим, що дана професія дає об'єктивно для суспільного розвитку, по-друге, тим, що вона дає людині суб'єктивно, а саме в плані морального впливу на неї. Будь-яка професія, оскільки вона існує, виконує певну соціальну функцію. Представники цієї професії мають своє суспільне призначення, свої цілі. Та чи інша професія визначає вибір специфічного середовища спілкування, яке накладає відбиток на людей незалежно від того, хочуть вони цього чи ні. Всере­дині кожної професійної групи складаються певні специфічні зв'язки і стосунки людей.

Залежно від об'єкта, знарядь праці, прийомів, що вико­ристовуються, і завдань, які вирішуються, виникає неповтор­на своєрідність ситуацій, труднощів і навіть небезпеки, які ви­магають від людини певного типу дій, психологічних реакцій. У кожній професії свої моральні «спокуси», моральні «доблес­ті» і «втрати», виникають певні суперечності, конфлікти, ви­робляються своєрідні засоби їх вирішення. До професійної ді­яльності людина залучається з її суб'єктивним світом почуттів, переживань, устремлінь, способом мислення, моральних оці­нок. Серед різноманітних ситуацій у професійних стосунках починають виділятися найбільш типові, які й характеризують відносну самостійність професій, її специфічну моральну ат­мосферу. А це, у свою чергу, зумовлює специфіку вчинків лю­дей, своєрідність моральних норм їх поведінки. Отже, як тіль­ки професійні стосунки набули якісної усталеності, це привело до формування особливих моральних настанов, що відповідають характеру і змісту праці, відображають практичну доцільність певних стосунків як між членами професійної групи, так і самої групи з суспільством.



Морально-професійні норми історично розвивалися від конкретного до абстрактного. Спочатку їх значення було над­то конкретним і пов'язувалося з певними реальними діями чи предметами. І лише в ході тривалого історичного розвитку їх смисловий зміст набуває загального, власне морального зна­чення.

Кожна епоха має свій комплекс вироблених морально-професійних норм, які стають певною духовною реальністю. Морально-професійні норми можуть жити своїм власним життям і перетворюватися на об'єкт осмислення, вивчення, аналізу і засвоєння, стають силою, що спрямовує поведінку представника тієї чи іншої професії.

Витоки професійної етики простежуються ще в рабовлас­ницькому суспільстві. Давньогрецький філософ Аристотель вважав її особливою галуззю етичного знання. Припускають також, що давньогрецький лікар, «батько» медицини Гіппо­крат розробив вперше в історії професійний кодекс у формі клятви лікаря як вихідний пункт розвитку професійної етики. Пізніше теоретичною проблематикою професійної етики зай­малися І. Бентам, Ш. Монтеск'є, О. Конт, Е. Дюркгейм та ін.

У феодальну епоху професійний розподіл праці досягає свого помітного розвитку, про що свідчить поява численних морально-професійних кодексів, статутів, заповідей цехів, чернецьких та лицарських орденів, купецьких гільдій, суддів тощо. Спочатку ці кодекси виражали прагнення представни­ків панівного класу закріпити за собою привілеї займатися розумовою працею, а пізніше ця тенденція почала виявлятися і серед людей так званих вільних, творчих професій (худож­ників, акторів, письменників тощо). У період Середньовіччя виросла ціла піраміда суворо регламентованих моральних сто­сунків, верствово-корпоративних розмежувань, які обросли застарілими правилами, казуїстикою.

У новий час, з утвердженням буржуазних відносин, як відомо, триває професійний розподіл праці, зберігаються і поглиблюються професійні суперечності. Анархія капіталіс­тичного виробництва, жорстка конкуренція, невпевненість у завтрашньому дні, індивідуалізм у боротьбі за виживання сприяли створенню замішених кланів, корпоративних груп. Разом з розвитком буржуазного суспільства, подальшого фор­мування професій набуває розвитку й морально-професійна свідомість. Моральний склад людини зумовлювався «кастовіс­тю» професії, що мало вплив на ставлення «професіоналів» до справи, поведінку в повсякденному житті, у суспільстві. На­приклад, професійна етика бізнесменів американського вели­кого бізнесу є визначальним чинником не тільки їх ставлення до своєї праці (відданість «босу», «фірмі»), а й особистих якостей морального складу.

Мораль буржуазного суспільства була пройнята духом корпоративності — на перший план виставлялись інтереси професійної групи, а вони за своєю сутністю виражають не професійну, а саме вузько корпоративну мораль. Неважко по­мітити, що наше сучасне життя дуже нагадує згадані вище об'єктивні умови існування корпоративної моралі. З проява­ми її нам доводиться стикатися майже щоденно, наприклад, у працівників торгівлі, водіїв громадського транспорту, чинов­ників усіх рівнів тощо.



Корпоративна мораль захищає окремі групові інтереси, створює особливі норми поведінки і оцінки вузького прошарку людей, які часто протистоять нормам су­спільної моралі й носять у своїй суті антисоціальний характер. Інколи, з точки зору суспільства, ці норми корпоративної мо­ралі виступають як явний аморалізм, своєрідна антимораль, перевернуті норми моралі. У сучасному суспільстві існуванню подібної моралі в окремих соціальних і професійних групах сприяє розбалансованість ринку і фінансової системи, кри­зовий стан виробництва, що збільшує спокусу для морально нестійких людей скористатися професійним і службовим ста­новищем для вирішення власних проблем за рахунок оточую­чих. На перешкоді цим явищам можуть стати як моральний осуд, так і заходи правового характеру, що покликані зупини­ти антисуспільну поведінку людей, котрі керуються у своїй ді­яльності нормами корпоративної моралі.

Узагальнюючи викладене, слід зазначити, що морально-професійні норми є невід'ємною частиною загальнолюдської моралі та конкретно-історичної моральної системи. Мораль­но-професійні норми, професійно-етичні кодекси, як і мо­ральна система суспільства взагалі, історично і соціальне тісно пов'язані з конкретною епохою, є «дітищем» свого часу, ві­дображенням конкретно-історичних суспільних відносин. Ос­кільки морально-професійні норми не ізольовані, а є складо­вою частиною загальної моралі суспільства, і водночас відбивають специфічний характер професійної діяльності, то і професійна етика є частиною загальної етичної теорії.



Професійна етика, крім того, це прикладна соціально-фі­лософська дисципліна, яка вивчає походження, сутність, спе­цифіку, суспільні функції морально-професійних норм і сто­сунків, закономірності їх розвитку на різних історичних етапах. Із цього визначення випливає, що об'єктом вивчення професійної етики є специфічні, морально-професійні норми, стосунки, а також норми, принципи, заповіді пануючої у су­спільстві моралі трансформовані до особливостей того чи ін­шого виду професійної діяльності, що регулюють поведінку професіоналів при виконанні ними функціональних обов'яз­ків, санкціонованих громадською думою і особистими пере­конаннями професіоналів.

Морально-професійні кодекси, що стали частковим еквіва­лентом суспільної моралі, виковують такі соціальні функції:

  • пізнавальну, яка реалізується у відображенні об'єк­тивних процесів суспільно-професійного розподілу праці за конкретних історичних умов;

  • регулятивну (забезпечується взаємозв'язок спеціаліс­тів з суспільством; набір специфічних прийомів праці);

  • ціннісно-орієнтаційну (даються уявлення про мо­ральний ідеал професіонала, професійні обов'язок, честь, со­вість, справедливість тощо).

Професійна етика покликана дати теоретичне обґрунтування сутності трансформації загальних норм і принципів мо­ралі до специфічних умов професійної діяльності людей відпо­відно до уявлень про професійний обов'язок, благо, добро і зло, справедливість, совість, честь та інші моральні цінності.

Слід підкреслити, що професійна етика розвивається на перетині теоретичного, нормативного і прикладного складни­ків (компонентів) етики, її зміст визначається специфічними завданнями конкретного виду професійної діяльності. На теоретичному рівні розглядаються_сутність, специфіка морально-професійних відносин, їх місце і роль у житті суспільства, сучасний стан і тенденції розвитку.

Завдання професійної етики в тому, щоб вивчити склад­ний процес віддзеркалення професійних стосунків у мораль­ній свідомості, у морально-професійних нормах, провести чіт­ку межу між морально-професійними явищами і явищами професійної майстерності, вивчити суспільні завдання, цілі професії і їх значущість у соціальному прогресі, саме цим сприяючи їх успішному виконанню.

Нормативний рівень концентрує в собі вивчення та обґрунтування практичних рекомендацій, конкретних моральних норм. При цьому важливо підкреслити, що професійна етика не створює норм, особливих нормативів для спеціаліс­тів тієї чи іншої професії. У такому разі вона перестає бути наукою, перетворюється на моралізаторство.

Завдання професійної етики щодо свого об'єкта — мо­рально-професійних стосунків на прикладному рівні полягає у сприянні й втіленні гуманістичних імперативів у специфічні умови професійної діяльності, встановленні меж бажаного, дозволеного і неприпустимого, обґрунтуванні морально-професійного ідеалу та певного зразку, еталону, взірця поведінки, "нормативного ідеалу в конкретній сфері професійної діяль­ності.

Професійна етика далека від дріб'язкової регламентації поведінки людей. Вона своїми рекомендаціями виробляє у працівників здатність до максимальної моральної орієнтації, до встановлення моральних кордонів застосування творчих прийомів, тим самим визначаючи лише основні моральні нор­ми і принципи професійної поведінки. Спосіб же поведінки у кожному окремому випадку визначається самою особистістю, стає справою її морального досвіду, професійного такту1.

У професійній етиці можна простежити зв'язок тих чи ін­ших видів діяльності й морально-психологічних якостей, по­єднання суспільних інтересів із спрямованістю, інтересами і покликанням окремої особистості. Потреби практики визначають ціль тієї чи іншої професії і вимагають від працівників відповідного профілю необхідної кваліфікації (професіоналіз­му, компетенції) , з одного боку, її етичної підготовки, що передбачає теоретичне освоєння норм і принципів моралі для застосування їх у професійній практиці, — з іншого. Кожна людина в силу обставин життя постійно тією чи іншою мірою втягується у рольове спілкування з різними професіоналами, наприклад, з лікарем, юристом, педагогом тощо. При цьому вона очікує від них не тільки кваліфікованого виконання їх обов'язків щодо задоволення її потреб, інтересів, а й уважно­го, увічливого до неї ставлення. Тому професійна етика покли­кана дати рекомендації професіоналам, посадовим особам, у тому числі й керівникам, щодо моральної складової у вико­нанні професійних функцій.

Внаслідок цього моральна характеристика працівника не може обмежуватися його широкими соціальними позиціями,] а за необхідності, має поширюватися на його суто професійні властивості, розглядатися завжди під кутом зору стосунків, що формуються у рамках даної професії, її місця і ролі у житті суспільства.

Призначення професійної етики полягає не тільки в тому, щоб розкрити об'єктивні причини виникнення, закономірності й тенденції розвитку морально-професійних відносин, не тільки конкретизувати зв'язки моральних норм, принципів та оціночних суджень сучасної моралі, уявлень про добро, справедливість, чесність відповідно до особливостей професійної діяльності, а й показати сам характер впливу цих загальнолюдських моральних норм і принципів на практику професійних стосунків, розкрити те, як вони відбиваються у свідомості пред­ставника тієї чи іншої професії та втілюються в його поведінці, ставленні до людини як споживача професійних послуг.



Професійну етику не меншою мірою цікавлять і «антино­мії професійних вчинків», які виявляються у конфліктних формах поведінки, і в зв'язку з цим — розкриття засобів роз­в'язання конфліктів у рамках конкретної професії. На підста­ві цього вона пропонує практичні рекомендації з урахуванням конкретних історичних умов і суспільних завдань. Професійна етика покликана також дати рекомендації щодо розкриття причин деформації морально-професійної свідомості, і шля­хів, методів її викорінення.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що сенс і призначення професійної етики пов'язані з гуманізацією суспільної праці. Закладені в традиційних морально-професійних кодексах, ко­дексах честі лікаря, юриста, педагога, журналіста, державного службовця та ін., гума­ністичні імперативи мають загальнолюдське значення. У наш час, завдяки, технічній могутності та ефективності, людина ви­являється здатною скоїти (через неуважність, некомпетент­ність, безвідповідальність) багато зла. Внаслідок цього гинуть люди, матеріальні й духовні цінності. Зростає диспропорція між скоєним людиною і її здатністю нести моральну відпові­дальність. Це стає однією з передумов виникнення морально-професійних чи етичних кодексів широкого кола сучасних професій.




  1. Основні засади професійної етики державного службовця.

У вітчизняній науковій літературі з управління майже не висвітлювались питання моралі та професійної етики управлінських кадрів. Це пояснюється тим, що вимоги до службовців зводяться, головно, до їх ділових якостей і державне керівництво мало ці­кавить "моральна якість" службових відносин, окрім ієрархії під­леглості.

Особиста, громадська і професійна діяльність членів суспільст­ва так чи інакше переплітається з державною діяльністю. Політич­ний і суспільний клімат серед широких мас визначальним чином створюється працівниками державної адміністрації, які вирішують повсякденні питання життя людей. Тому моральна атмосфера в суспільстві суттєво залежить від поведінки державних службовців, етичних норм, якими вони керуються.

Кризовий стан українського суспільства вимагає великого мо­рального й інтелектуального напруження усіх груп населення, щоби замість хаосу та безнадійності з'явилися позитивні тенденції, а компасом внутрішньої політики став би баланс інтересів усіх соціальних верств. Це можливо, коли парадигма політики суміс­титься з парадигмою моралі й високої етики носіїв державної політики. Сьогодні, як ніколи раніше, ефективність роботи апа­рату державного управління залежить від професійної етики служ­бовців, їх особистих моральних і психологічних якостей.

Хоча існують "вічні" норми людської поведінки, що закріплені у народних традиціях і в догматах різних релігій, але за своєю природою мораль не абстрактна, а історична категорія, яка формується під впливом, прямим чи непрямим, усіх форм суспіль­ної свідомості і в кінцевому рахунку зумовлюється матеріальними умовами життя суспільства. Справедливість цих положень під­тверджується не тільки історичним досвідом, але й дуже перекон­ливо сучасною дійсністю. Відкинувши як негативні, так і пози­тивні риси моралі недавнього минулого, ми вступили в період моральної деградації. Це зумовлено не відсутністю засадничих моральних принципів суспільства, яке хочемо збудувати, а голов­ним чином економічними умовами, що характеризуються руйну­ванням матеріального й інтелектуального потенціалу, створеного попередніми поколіннями, грабунком народного надбання, коруп­цією, спекуляцією, брудним гендлярством. Нині торжествує мо­раль крамарів і нуворишів.

Як форма суспільної свідомості, що містить загальні уявлення про добро і зло, мораль обіймає в собі ідеали суспільства, соці­альних груп і тим самим дає критерії оцінки поведінки людей, а вони, свідомо чи несвідомо, черпають свої моральні погляди з економічних відносин, на яких ґрунтується їх соціальне стано­вище.

У західній науковій літературі активно розробляється еволюційна теорія моральності. В її основу закладено постулат про те, "що моральні норми не породжені інстинктом і не є витвором ро­зуму, а становлять самостійний феномен — "між інстинктом і розумом". Суспільний розвиток — це еволюція культури, а будь-яка еволюція (культурна чи біологічна) являє собою процес без­перервного пристосування до нових обставин, непередбачених подій, які неможливо вгадати наперед. У зв'язку з цим Бертран Рассел слушно зауважив, що якби еволюційна етика виявилася переконливою, то можливий хід еволюції мав би стати для нас цілковито байдужим, оскільки, хоч яким би він був, він все одно виявився б найкращим.

Суперечливість моральних поглядів та норм характерні і для нашого суспільства, що відображає стійку його економічну ос­нову, величезне соціальне розшарування, а також розрив між по­літикою і мораллю. Потворні економічні відносини призводять на світ моральних виродків, існуючий нині правовий і моральний безкрай.

Кожна професія має свою власну мораль. Соціальне і мо­рально-психологічне обличчя особи невіддільне від трудової осно­ви. Праця — це продовження особистості. Професійна етика позначає деяку сукупність рис професії, що вказують на якісну характеристику відносин як усередині виробничої групи, так і її ставлення до суспільства.

Особливе місце в системі професійної етики посідає етика дер­жавного службовця, оскільки вона значною мірою характеризує взаємовідносини держави і громадянина. Етика управління — це галузь деонтології державної діяльності, проблема обов'язку і на­лежного. "Адміністративна етика" може стосуватися моральних характеристик, які є або які відсутні. Звідси адміністратор чи адміністративна система можуть розглядатися як етичні чи неетичні. Моральність, переважно, розуміється як особиста чесність, порядність, а в адмі­ністративній поведінці — як майже універсальна норма, згідно з якою службова посада не повинна використовуватися для досяг­нення особистих корисливих цілей. Антонім "етики-моральності" — корупція.

На тлі падіння суспільної моралі, розпаду загально­людських етичних норм у нашому суспільстві процвітає свавілля, хабарництво, здирництво чиновників, втрачається ними почуття відповідальності за доручену справу, що практично призвело до паралічу управлінського апарату.



Етика державного службовця і юридична відповідальність — категорії нерозривні. Коли ним порушуються етичні правила, які втілені у правових нормах, і неетична поведінка стала відомою суспільству, це відразу викликало реакцію громадськості. Більшість службових осіб державного апарату не робить різниці між моральністю і владою або, точніше, моральністю та здійсненням владних повноважень. За їх уявленням останні завжди етичні. Це, на жаль, сталий принцип повсякденної поведінки державних службовців. Для багатьох з них моральність стала чимось другорядним або категорією, що заважає "ефективно" працювати. Характеристика "добрий організатор", "вмілий бізнесмен" виявляється часом важливішою, ніж оцінка "порядна людина". Подібними діями або без­діяльністю посадові особи держапарату формують аморальне се­редовище у суспільстві. Таким чином, державне і громадське життя значною мірою залежить від мораль­них цінностей, що утвердилися в суспільстві, від моральних відносин держави і громадянина, соціальної справедливості, нетерпимості до моральних відхилень особи і державних інституцій. Зрілість громадянського суспільства визначається ставленням до мораль­них цінностей усіх його структур. Процес відкритості державної діяльності іде важко, натрапляючи на жорсткий опір чиновництва, яке звикло діяти подалі від сторонніх людських очей, аби "не виникла небезпека підриву державної будівлі".

Без відкритості суспільства немає демократії. Всі ці проблеми особливо важливі для становлення демократії і правової держави у нашому суспільстві. Моральність — умова і рушійний чинник розвитку суспільства. Національне державне відродження і моральне виховання гро­мадян — процеси, котрі повинні протікати паралельно. Будь-яке питання управлінської діяльності має етичний аспект, оскільки визначальним у соціальному управлінні є людський фактор. В цьому комплексі моральних відносин істотну роль відіграє така їх специфічна форма, як професійно-управлінська. Носіями цих мо­ральних відносин с службовці апарату управління. Тому етика управлінської діяльності передбачає здійснення у відносинах між службовцями апарату, а також між ними і населенням сукупності моральних норм.

Важливою особливістю управлінської етики є її політична забарвленість і спрямованість, привілейоване становище осіб, які здійснюють цю діяльність. Саме оцінка держави, її політичної, економічної і соціальної орієнтації у свідомості громадян фор­мується під впливом враження, яке в них складається від безпо­середнього контакту з представниками державної адміністрації. Державний службовець має велику перевагу над прохачем, і це може можуть стати передумовою для зловживання владою. Тільки наявність у нього розвинутих професійно-етичних якостей може вберегти від зловмисних вчинків і тим самим вберегти не тільки свою честь і гідність, але й престиж держави.

В міру ускладнення організаційних проблем формування ново­го апарату державного управління зростає значення професійної етики як інструменту подолання морально-психологічних бар'єрів, що постають. На жаль, цим питанням ще мало приділяється уваги в теорії і практиці управління. Ще не досить ясно, в якій мірі етика управління становить самостійну галузь державного знання і в якій площині вона лежить стостовно правової матерії.



Мораль і право перебувають у тісній взаємодії. Етичні вимоги поведінки посадових осіб і громадян, піднесені до рангу закону, набирають форми державно-владного характеру, виконання яких є обов'язковим. Природно, не можна врегулювати з допомогою права увесь процес управлінської діяльності, всю розмаїтість від­носин, що виникають усередині і поза органом управління. Мо­ральний аспект службових відносин, який характеризує ставлення членів колективу до виконання свого суспільного обов'язку, міжособисті стосунки, ґрунтується на нормах моралі даного су­спільства.

Необхідність правової регламентації сфер державного управ­ління продиктована потребою фіксувати і заохочувати передові і найбільш суттєві риси в управлінській діяльності. Однак питома вага цієї регламентації більша у сфері організації праці, менша – стосовно професійної етики, хоча моральні стосунки теж не вільні від певної регламентації і виступають як упорядкований комуні­кативний зв'язок, який враховує правила службового етикету, звичаї і традиції. Управлінська праця піддягає чіткому правовому регулюванню, що аж ніяк не суперечить її творчій природі і залишає достатньо простору для вияву індивідуальних якостей службовця. Право є найважливішим елементом нормативної ос­нови розвитку ініціативи і, з огляду на свою прогресивно-за­охочувальну скерованість, активно впливає на етичний бік від­носин у галузі державного управління.


4. Морально-правове регулювання поведінки державних службовців.

Відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо реалізації Стратеги реформування системи державної служби в Україні на 2000—2001 роки» від 26 липня 2000 р. № 925/2000 (Офіційний вісник України. — 2000. — № ЗО. — Ст. 1260) розроблені і прийняті Загальні правила поведінки державного службовця — далі Правила (Урядовий кур'єр. — 2000. — 29 листопада ).

Правила мають відомчий характер, є підзаконним нормативним актом, затвердженим наказом Головного управління державної служби України від 23 жовтня 2000 р. № 58, і поширюють свою дію тільки на працівників органів державної влади.

У п.2 Правил передбачено, що для деяких інших категорій державних службовців (наприклад, які працюють в органах прокуратури, судів, митній чи податковій службах) можуть затверджуватися відповідними органами правила з урахуванням особливостей роботи в них. У ч.4 ст.6 Закону «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. (далі — Закон) наголошується, що питання функціонування державної служби в інших державних органах, правове становище яких регулюється спеціаль­ними законами України, вирішуються останніми.

В Україні повинен діяти єдиний законодавчий акт, що регулював би поведінку всіх категорій зазначених службовців. Ним міг би стати Кодекс поведінки державного службовця України. Проект цього документу вже створено та зареєстровано у Верховній Раді за номером 3332 від 3 квітня 2003 року.

Згідно з теорією права поняття «норма» і «правило» вживаються як рівнозначні, взаємо­замінні. Разом з тим, при уважнішому аналізі з'ясовується, що термін «правило» вужчий за змістом ніж «норма» Отже, вони не завжди і не повністю збігаються. Зокрема, правові норми складні за своєю конструкцією, де правило заміщене лише в їх диспозиціях, не охоплюючи гіпотезу і санкцію2

Державні службовці є особливими суб'єктами права, їх діяльність регулюється, поряд із загальним, і спеціальним законодавством. До останніх пред'являються підвищені правові вимоги в зв'язку з їх професійною діяльністю, а також поширюються обмеження, пов'язані з прийняттям на службу та її проходженням.

Заняття такою діяльністю передбачає додержання державними службовцями встановлених в законі заборон та їх готовність нести загальну і спеціальну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання посадових обов'язків.

Законодавець до названих службовців пред'являє й етичні вимоги, засновані на загаль­новизнаних етичних стандартах І принципах, які повинні бути зрозуміло і точно сформульовані. Надання етичним нормам правового статусу обумовлене подальшим прискоренням реформу­вання системи державної служби.

Проблеми моральності такої служби актуалізуються у зв'язку з необхідністю подолання елементів негативного її іміджу, з потребами гармонізації відносин чиновників і громадян, а також для взаємодії службовців у середині своєї соціально-професійної групи.

Високі моральні риси державного службовця не формуються стихійно, а тому актуальною є поява згаданих вище Правил, спрямованих на зміцнення моральних основ зазначеної служби, виховання у службовців патріотизму, неухильного виконання законів і етичних норм профе­сійної поведінки.

Етика державної служби як один з видів професійної етики3 є кодексом поведінки, який приписує певний тип людських взаємовідносин і є оптимальним, з точки зору виконання службовцями їх професійної діяльності. Кодекс поведінки включає основні принципи і норми, що виражають у загальній формі моральні вимоги до діяльності державного службовця.

Право нерідко представляють у вигляді юридично оформленої моральності, тому що воно засновується на моралі і не може бути аморальним. Тому в багатьох статтях чинної Конституції України, Декларації прав і свобод людини та інших важливих актах (до них можна віднести і Правила) оцінки права і моралі збігаються.

Зокрема, присяга державних службовців передбачає обов'язки не тільки юридичного змісту («суворо дотримуватись Конституції та законів України» тощо), а і морального («з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки»). Включення моральних обов'язків у зміст присяги надає їм юридичного значення. Порушення таких зобов'язань є порушенням присяги і тягне припинення названої служби.

Правила чітко визначають, чого слід вимагати від кожного службовця, цій поведінці надається вольове регламентування. Державний службовець повинен бути ознайомлений з положеннями Правил, про що робиться письмова відмітка в його особовій справі.

Деякі науковці вважають, що Правила можна розглядати як частину трудового договору, і у такому разі вони можуть бути підписані найманим службовцем. Після підписання будь-яка неправомірна поведінка може розглядатися як порушення договору.

Серед принципів, на яких ґрунтується державна служба, і котрий набув особливої акту­альності, — принцип професіоналізму. Вимога щодо останнього відображає сутність державної служби як професійної діяльності із забезпечення виконання повноважень державних органів. Названа служба як професія є особливим видом трудової діяльності.

На думку Д Бахраха, професіоналізм державних службовців потребує, по-перше, компе­тентності. А вона тим вища, чим більше знань і досвіду в працівника. По-друге, організатор­ських здібностей, для розвитку і вдосконалення яких суспільство повинно створювати необхідні умови. По-третє, постійного заняття тільки такою службою (без відволікання на політику, підприємництво тощо). Далі чіткість і дисциплінованість в роботі, своєчасне виконання наказів вищестоящих органів.3

Низький рівень професіоналізму викликає зниження виконавської дисципліни і порушення законності.

Тому, проводячи реформу системи державної служби, насамперед, необхідно здійснювати професійну підготовку висококваліфікованих кадрів. Указом Президента України від 9 листо­пада 2000 р. затверджена Комплексна програма підготовки державних службовців (Урядовий кур'єр — 2000 — 6 груд ), яка визначає основні завдання щодо вдосконалення професійного навчання працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Правила називають загальні обов'язки зазначених службовців, надаючи їм значення законодавчих приписів.

Перебуваючи на службі, державні службовці підпадають під спеціальний правовий режим який відрізняється від загальних норм права.

Поряд із загальними обов'язками працівників, передбачених нормами законодавства про працю, для державних службовців встановлені додаткові обов'язки.

Обов'язок дотримання Конституції та законів України є головним, з якого випливають всі інші, передбачені Правилами.

Порушення, невиконання чи неналежне виконання законів частіше полягає у порушенні порядку реалізації норм і строків виконання доручень. Невиконання законів не тільки дис­кредитує державну владу, створює умови для корупції і зловживань, а й порушує права і свободи громадян, підриває основи конституційного ладу.

Правила передбачають, що державний службовець повинен сумлінно виконувати свої обов'яз­ки, проявляти ініціативу і творчість, постійно вдосконалювати організацію роботи. Якщо державний службовець виконує свої обов'язки несумлінно (в інших цілях чи виходить за межі наданих прав), то його дії можуть бути кваліфіковані не тільки як дисциплінарний проступок, адміністративне правопорушення, а й злочин. Так, згідно зі ст.167 КК України відповідальність настає за халатність, тобто невиконання або неналежне виконання посадовою особою своїх службових обов'язків через недбале чи несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди або спричинило тяжкі наслідки державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб.

Державна служба вимагає від службовців чесності при виконанні посадових обов'язків. Вони перебувають не тільки на службі у керівництва, а й повинні виконувати свої обов'язки як службу суспільству.

У Правилах є численні оціночні поняття («сумлінно», «чесно», «неупереджено» тощо) тому що їх не можна однозначно визначити. Зміст даних понять може відрізнятися залежно від конкретної ситуації, правосвідомості суб'єкта, що застосовує правову норму, а також від існуючої соціально-економічної ситуації, адже йдеться про дотримання, в основному, моральних норм, притаманних даному суспільству.

Оціночне поняття в праві відрізняється за трьома суттєвими особливостями. Воно не конкретизоване законодавцем чи іншим компетентним органом, уточнюється і конкретизується у процесі правозастосування, воно дає органу, що застосовує закон, можливість вільного розсуду, вільної оцінки фактів.

Встановлення обмежень дій державних службовців покликане забезпечити ефективну про­фесійну діяльність з виконання повноважень державних органів, поставити перешкоди можливому зловживанню службовців своїми обов'язками створити умови для незалежності службової діяльності.

Необхідно зазначити, що заборона займатися іншою оплачуваною діяльністю обумовлена також і необхідністю весь робочий час виконувати трудові обов’язки на державній службі. В зв’язку з тим, що виконання такої служби на тій чи іншій державній посаді означає виконання функцій відповідного державного органу, то не можна виконувати роботу на державній посаді за сумісництвом.

Дозвіл державним службовцям займатися науковою, викладацькою творчою діяльністю випливає з ч.1 ст. 54 Конституції України.

Обмеження роботи за сумісництвом на державній службі передбачено і зарубіжним законодавством, але воно не має абсолютного і категоричного характеру. Обмеження на іншу професійну діяльність відсутнє там, де ця діяльність не може вплинути на виконання службових обов'язків, і вводиться воно залежно від розміру заробітної плати службовця. Тому такий фактор як низький рівень грошового забезпечення деяких категорій дер­жавних службовців в Україні потребує допущення виконання ними іншої оплачуваної роботи.

V деяких країнах існують правила, що регулюють можливість отримання сторонньої чи іншої роботи державними службовцями. але необхідна згода наймодавця щодо можливості виконувати певні функції, крім виконання службових обов'язків на державній службі. Заборона займатися іншою оплачуваною діяльністю не може виключати, за необхідності (в межах спеціальності, кваліфікації), виконання державним службовцем, за вказівкою керівника, додаткових обов'язків. При цьому останні можуть виконуватися лише за згодою працівника і в інтересах державного органу.

Законом «Про державну службу» і Правилами ще не вирішене питання, чи мають право державні службовці відразу після звільнення зі служби займатися, наприклад, підприємницькою діяльністю, що має відношення до їх попередньої посади на службі. Зарубіжним законодавством воно у багатьох країнах врегульоване. У проекті Міжнародного кодексу поведінки державних посадових осіб ("Государство и право". - 1996-№ 8. - С.89-91) вказано, що протягом встановленого періоду часу після звільнення з державної служби посадові особи, які займати адміністративні посади, одержують дозвіл уряду, перш ніж прийняти запрошення на постійну чи тимчасову роботу як консультанти від ділових чи приватних кіл, що знаходяться у фінансових взаємовід­носинах з державною установою чи відомством, в яких працювали ці посадові особи протягом такого ж періоду після звільнення зі служби аналогічний дозвіл необхідно мати також, перш ніж державна посадова особа стане займатися будь-якою приватною чи комерційною діяльні­стю, яка має відношення до й попередньої посади на державній службі чи такої, що залежить від неї.

Введення заборони на участь у страйках, безумовно, є необхідним заходом, оскільки державні органи виконують публічні функції і порушення їх роботи торкається інтересів усього суспільства. Така заборона санкціонована міжнародно-правовими актами і передбачена у багатьох зарубіжних країнах. У п.2 ст.8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р5 передбачено, що стаття, у якій йдеться про страйки, не перешкоджає введенню законодавчих обмежень користування даними правами для осіб, які входять до складу збройних сил, поліції чи адміністрації держави

У практиці Міжнародної організації праці загальні заборони про участь у страйках розцінюються як перешкода для реалізації трудящими їх прав і законних інтересів. МОП вважає такі заходи виправданими лише у випадках гострої національної кризи і при цьому тільки протягом обмеженого періоду часу і в тому разі, якщо це відповідає вимогам даної ситуації. До них належать кризові ситуації, що виникли в результаті серйозного конфлікту громадянських заворушень чи стихійного лиха, коли немає нормальних умов для життєдіяльності суспільства.

Ефективність Правил значною мірою залежить від передбачених санкцій. У ст.26 встановлена відповідальність за недотримання правил поведінки державних службовців у вигляді застосування дисциплінарних стягнень. Але порушення службовцями трудових обов’язків може викликати неоднакові правові наслідки. Залежно від виду правопорушення, ступеня вини і обставин, в результаті яких трудові обов’язки були порушені, до державних службовців можуть застосовуватися й інші види юридичної відповідальності: кримінальна. адміністративна, матеріальна.

Кримінальна відповідальність державного службовця настає, якщо він при виконанні обов’язків, скоїв діяння, що кваліфікується як злочин (статті 163, 166, 172 КК).



1 Чангли Й. Й. Философские аспекты труда. — М., 1981. — С. 92—94.


2 М а т у н о в Н.И. М а л ь к о А.В. Теория государства й права: Курс лекций. — М., 1997. — С. ;


3 Словарь по зтике. — М., 1989. — С. 278.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка