Лекція з дисципліни «Адміністративна відповідальність за правопорушення, які підвідомчі органам внутрішніх справ» тема №1 «Адміністративна юрисдикція органів внутрішніх справ»



Сторінка4/4
Дата конвертації05.11.2016
Розмір0.63 Mb.
1   2   3   4

До загальних умов належать досягнення визначеного законом віку, наявність у протиправних діях провини, стан осудності і карності. До спеціальних умов - посадове положення суб'єкта відповідальності, громадянство, відсутність права на екстериторіальність. Вік має особливо важливе значення, ним, зокрема, визначається коло осіб, що взагалі підлягають дії адміністративного законодавства, умови його застосування, порядок адміністративного пересліду­вання.

Залежно від характеру адміністративного проступку законодавством передбачено різноманітний вік, по досягненні якого громадянин може брати участь у відношеннях адміністративної відповідальності.

Деліктність за загальним правилом настає з 16-річного віку, тобто при наявності обмеженої дієздатності. Проте й обмежена дієздатність, якою особи во­лодіють до 18-річного віку, є умовою адміністративної відповідальності. І тіль­ки за деякі адміністративні правопорушення відповідальність настає з 17 або 18-річного віку. Так, наприклад, із 17-річного віку відповідальність настає за порушення військовозобов'язаними або призовниками законодавства про зага­льний військовий обов'язок і військову службу (ст. 210 КУпАП), навмисне псу­вання обліково-військових документів або втрату їх через недбайливість (ст. 211 КУпАП), неявку за викликом у військовий комісаріат (ст. 2111 КУпАП).

При досягненні повної дієздатності з 18-річного віку відповідальність настає, в основному, за правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління. Наприклад, за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних ходів і демонстрацій (ст. 185 КУпАП) організатор як суб'єкт підлягає відповідальності саме з цього віку. Так само з 18-річного віку настає адміністративна відповідальність за порушення правил адміністративного на­гляду (ст. 187 КУпАП) особами, які перебувають під адміністративним нагля­дом в органах внутрішніх справ. Можна навести й інші приклади.

Деліктоздатність перебуває в прямій залежності від осудності суб'єкта. Лише осудні особи мають дієздатність, можуть виступати активними учасниками правових відношень. Проте не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час учинення протиправної дії або бездіяльності перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану.

До неосудності, проте, не належить стан сп'яніння. Стаття 35 КУпАП установлює, що вчинення правопорушення особою, яка перебуває в стані сп'яніння, є обставиною, що обтяжує відповідальність.

Втім, орган (посадова особа), що накладала адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

Умовою деліктності є також карність, що розуміється як допустимість, застосовність покарання. Це період часу, протягом якого правопорушник може бути підданий стягненню за проступок, обмежений строком давнини адміністративного покарання.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 268 КУпАП має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користува­тися юридичною допомогою адвоката, виступати рідною мовою і користувати­ся послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову в справі.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається при особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. У відсутності цієї особи справа може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляди справи і, якщо від неї не надійшло клопо­тання, про відкладення розгляду справи.

При розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 44, статтями 51, 145, 157, 160, 1602, 173, ч. З ст. 178, статтями 185, 185і, ч. 1 ст. 185 , статтями 1857 і 187 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, обов'язкова.

Потерпілим, відповідно до ст. 269 КУпАП, є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржити постанови в справі про адміністративне правопорушення.

Законний представник - особа, на яку за законом покладено обов'язок захищати права і подавати інтереси неповнолітнього або дорослого громадянина, що у силу фізичних або психічних хиб не може самостійно реалізовувати свої права.

Над неповнолітніми у віці до 15 років, які залишилися без батьківського піклування, а також над особами, визнаними у встановленому порядку душевнохворими, установлюється опіка опікунськими радами районних державних адміністрацій. Щодо неповнолітніх у віці від 15 до 18 років і дорослих, які у силу стану здоров'я не можуть самі захищати свої права, установлюється піклу­вання. Піклувальники надають цим особам допомогу у здійсненні їхніх прав і обов'язків як у випадках притягнення цих осіб до адміністративної відповідаль­ності, так і у випадках, коли вони є потерпілими в справі.

Правовий статус законних представників регламентується ст. 270 КУпАП, відповідно до якої вони вправі:


  • знайомитися з матеріалами справи;

  • заявляти клопотання від імені особи, інтереси якого вони представляють;

- приносити скарги на рішення органа (посадової особи), що розглядає
справу.

Адвокат також є особою, яка має інтерес при провадженні в справі про адміністративне правопорушення, і він може брати участь у процесі після складання протоколу.

  • Адвокат зобов'язаний точно і неухильно додержуватися вимоги чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян, які притягаються до адміністративної відповідальності. Правовий статус адвоката регламентується Законом України "Про ад­вокатуру". Процесуальне положення адвоката при його участі в справі про ад­міністративне правопорушення встановлюється ст. 271 КУпАП

3. Особи й органи, що сприяють здійсненню провадження в справі про адміністративне правопорушення: свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, поняті. Одні з них (свідки, експерти) повідомляють дані повноважному органу або посадовій особі. Інші (перекладачі, поняті) - потрібні для закріплення доказів або забезпечення необхідних умов адміністративного провадження.

Свідок як учасник адміністративного процесу відіграє важливу роль у з'ясовуванні обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, нею є будь-яка особа, яка може дати показання про відомі їй які-небудь обставини, що підлягають встановленню в справі. Законодавець не встановлює об­межень для виклику як свідків у справі залежно від їхнього віку. Припускається опитування неповнолітніх і навіть малолітніх з урахуванням ступеня розвитку, умов сприйняття і стану органів їхніх почуттів, якщо посадові особи, яка здійс­нюють провадження в справі про адміністративне правопорушення вважають, що поряд з іншими доказами показання зазначених осіб є достовірними. Право­вий статус свідків визначається ст. 272 КУпАП, відповідно до якої вони зобо­в'язані явитися в зазначений час за викликом органу (посадової особи), у прова­дженні якого перебуває справа, дати правдиві пояснення, повідомити усе відо­ме їм у справі і відповісти на поставлені запитання.



Експерт також є особою, яка сприяє здійсненню провадження, і його правовий статус визначено адміністративним законом (ст. 273). Експерт - це особа, що володіє спеціальними глибокими пізнаннями в якійсь сфері людської діяльності і реалізуючи ці пізнання відповідно до науково розробленої методики. По­рядок участі експерта при провадженні по справах про адміністративні право­порушення визначено законом: у винесеному посадовою особою постанові про призначення експертизи вказується, якому експерту або установі доручено про­ведення конкретного виду експертизи.

На відміну від експерта притягнення спеціаліста у провадженні по справах про адміністративні правопорушення для вирішення спеціальних питань, що стосуються обставин вчиненого правопорушення, не має жорсткої процесуальної процедури, тобто не потребує винесення процесуального документа - по­станови, а припускає навіть варіант усного запрошення.



Перекладач, як учасник провадження, призначається у випадках, коли особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, або інші особи, які беруть участь у справі (потерпілий, свідок), не володіють мовою, якою ведеться провадження. Участь перекладача надає їм можливість користуватися рідною або іншою мовою, якою вони володіють, що сприяє об'єктивному, усебічному, повному дослідженню обставин справи.

Перекладач призначається органом (посадовою особою), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. Він зобов'язаний з'явитися за викликом органу (посадової особи) і зробити повно і точно доручений йому переклад. За відхилення від явки або відмову від перекладу до нього можуть бути застосовані міри громадського впливу.

Правовий статус перекладача регламентується ст. 274 КУпАП.

Поняті - особи, які сприяють здійсненню провадження в справі про адміністративне правопорушення, не зацікавлені у результаті справи. Завдання їх полягає в засвідченні своїми підписами факту правильного відображення в про­токолі характеру проведених дій, їхньої послідовності і результатів. Об'єктив­ність відображення того, що відбувається, забезпечується участю принаймні двох понятих.

Практика провадження по справах про адміністративні правопорушення наполегливо потребує участі спеціалістів і понятих у справі, визначення їхнього процесуального положення, проте законодавцем їхній правовий статус не визначено.



ВИСНОВКИ

Розглянуті питання цієї лекції надали можливість пересвідчитися у важливому значенні адміністративно-юрисдикційної діяльності для забезпечення адміністративного провадження працівниками ОВС та дотримання законності щодо притягнення громадян до адміністративної відповідальності.

Матеріалами лекції з’ясовано, що характерними рисами адміністративно-юрисдикційної діяльності ОВС є, по-перше, її виключно державно-владний характер, що здійснюється тільки в офіційному порядку, юрисдикція ОВС завжди є адміністративною, тобто здійснюється тільки спеціально уповноваженими підрозділами та посадовими особами (ст. ст. 222, 255 КУпАП), найважливішим у здійсненні юрисдикційних повноважень ОВС є забезпечення ними в особі повноважних органів та посадових осіб правоохо­ронної діяльності.

До числа особливостей адміністративної юрисдикції органів внутрішніх справ варто віднести тільки одноособове її здійснення. Якщо одні органи адміністративної юрисдикції мають винятково колегіальні повноваження (адмініст­ративні комісії, виконавчі комітети селищних, сільських рад), а інші - органи внутрішніх справ приймають рішення тільки особисто (державтоінспектор, начальники управлінь у справах захисту прав споживачів), то в системі орга­нів внутрішніх справ властива тільки одноособова форма адміністративної юрисдикції (наприклад, попередження, накладення штрафу начальником ор­гану внутрішніх справ).

Обов'язковими умовами здійснення юрисдикції є наявність події правопорушення, специфічного процесуального регламенту вирішення справи, а також прийняття юрисдикційного акту у встановленій законом формі та по­рядку.

В основі змісту юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ є збирання, дослідження та оцінка обставин вчиненого правопорушення та прийняття рішення по справі.

Підвідомчість конкретних адміністративних справ органам внутрішніх справ, їх посадовим особам, які здійснюють юрисдикцію, визначається насамперед предметною ознакою, яка означає, що справи про адміністративні право­порушення вирішуються тими компетентними носіями юрисдикційних повноважень, у веденні яких постійно перебувають об'єкти протиправних посягань. Цим самим конкретні юрисдикційні повноваження конкретних посадових осіб органів внутрішніх справ безпосередньо пов'язуються з основними їх посадо­вими повноваженнями, є ніби продовженням виконавчо-розпорядчої діяльності, яка здійснюється органами внутрішніх справ у підвідомчій галузі.

Дано визначення провадження у справах про адміністративні правопорушення. Воно являє собою комплекс взаємозалежних і взаємозумовлених процесуальних дій, спрямованих на своєчасне, усебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності до законодавства, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, попередження правопорушень, виховання громадян у дусі дотримання законів, зміцнення законності, здійснюваних спеціально уповноваженими посадовими особами органів внутрішніх справ з метою охорони прав і законних інтересів громадян, охорони власності, виконання завдань з охорони громадського порядку і громадської безпеки

Процесуальний регламент провадження по справах про адміністративні правопорушення складається із сукупності однорідних груп процесуальних дій, однопорядкових за своїм змістом. Ці однорідні групи процесуальних дій прийнято називати стадіями провадження по справах про адміністративні правопо­рушення.

Основними стадіями провадження по справах про адміністративні правопо­рушення в цілому і провадження по справах, підвідомчих органам внутрішніх справ зокрема, як відомо, є:

1) порушення адміністративного провадження по справах про адміністрати­вні правопорушення й адміністративне розслідування;

2) розгляд справ про адміністративне правопорушення;

3) оскарження, опротестування і перегляд справ про адміністративні правопорушення;

4) виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Суб'єкти адміністративної юрисдикції органів внутрішніх справ мають пра­во виносити тільки два види постанов - 1-е і 3-е, 2-е - заходи впливу, передба­чені ст. 24 КУАП, застосовуються винятково судом (суддею) до неповнолітніх, які вчинили адміністративне правопорушення у віці від 16 до 18 років (ст. 13 КУпАП).

Адміністративне доказування направлене на встановлення фактичних обставин у всіх галузях і сферах державного управління.

Доказування, як і всяка пізнавальна діяльність, є єдністю думки і практики.

За носієм фактичних даних і механізму формування докази можуть бути розмежовані на особисті і речові.

Подія правопорушення відображається у свідомості людей, які брали участь у ньому або ж його спостерігали, і у вигляді різних змін на предметах і документах. Механізми цих відображень істотно відрізняються один від одного. В першому випадку це образи і поняття, що належать до сфери психіки, у другому - ця зміна предметів матеріального світу речей, їх властивостей і відносин, тобто фізичні і механічні зміни. Вирішальним критерієм в цій класифі­кації є зміст джерела інформації, тобто чи виходить інформація від осіб або мі­ститься в предметах і документах.

Особисті докази у свою чергу можна розділити на три групи. До першої групи особистих доказів можна віднести пояснення свідків, потерпілих, осіб,

які притягуються до адміністративної відповідальності.



До другої групи особистих доказів належать протоколи про адміністративне правопорушення, протоколи огляду окремих предметів, протоколи особис­того огляду, огляду речей і т. ін. У вказаних протоколах відображаються і за­кріпляються процесуальні дії. Обставини, а також обстановка правопорушення і пов'язані з ним події безпосередньо сприймаються суб'єктом доказування, і при розгляді справи закон не вимагає повторного проведення дій, про які йдеться, на відміну від пояснень правопорушників і свідків, і тому кожний з протоколів вказаних дій є джерелом доказу.

До третьої групи особистих доказів належать інші документи. Вони додаються до матеріалів справи і не вимагають ні відтворення викладеної інфор­мації укладачем, ні опису його і умов виявлення суб'єктом доказування.

Існують докази, які важко чітко розмежувати. Це плани, схеми, фотознімки, об'ємні копії. Відносно цих доказів можна вести мову лише приблизно

За джерелом відомостей про факти докази поділяються на первинні і похідні. Первинні докази це ті, що їх юрисдикційні органи отримують безпосере­дньо від первинного носія інформації. Похідні докази - ті, які органи адмініст­ративної юрисдикції отримують від опосередкованого джерела інформації.

Початковими особистими доказами будуть свідчення (усні і письмові) свідків, потерпілих, правопорушників про факти, які мають значення для справи, що їх вони самі бачили або чули. Речовими початковими доказами будуть описи предметів і документів зі слідами правопорушення в протоколах і висно­вках експертів.

Похідні докази відтворюють інформацію, якою володіє і передає першо­джерело. Водночас похідні докази формуються пізніше початкових, на їхній основі і тому містять менший обсяг фактичних даних. При переході інформації через проміжного носія можливі перекручування, частина інформації може не сприйматися і не сприймається. Будучи неповним відображенням, похідна інформація залежить від початкової.

Прямий доказ - такий, що прямо вказує на один або декілька елементів предмета доказування.

Непрямий доказ - такий, що у результаті багатоступінчастої процедури спочатку обґрунтовує існування проміжного факту, а потім, через нього, - предмета доказування або його елемента.

Таким чином, побічні докази являють собою відомості про проміжні факти, окремі деталі якоїсь події, що стосується правопорушення. Ці деталі, будучи встановлені, використовуються для встановлення елементів предмета доказу­вання.

Обвинувальні докази - відомості про факти, що встановлюють обставини, що підтверджують винність особи у вчиненні адміністративного правопо­рушення або обтяжують його відповідальність.

Виправдувальні докази - відомості про факти, що виключають винуватість особи в адміністративному правопорушенні або пом'якшують його відпо­відальність.

Розмежування орієнтує на всебічний підхід до дій по збиранню, дослідженню й оцінці доказів (опитування свідків, потерпілих, правопорушників, огляд речей, особистий огляд, експертиза).

Особи й органи, що сприяють здійсненню провадження в справі про адміністративне правопорушення: свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, поняті. Одні з них (свідки, експерти) повідомляють дані повноважному органу або посадовій особі. Інші (перекладачі, поняті) - потрібні для закріплення доказів або забезпечення необхідних умов адміністративного провадження.

Свідок як учасник адміністративного процесу відіграє важливу роль у з'ясовуванні обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, нею є будь-яка особа, яка може дати показання про відомі їй які-небудь обставини, що підлягають встановленню в справі.

Експерт також є особою, яка сприяє здійсненню провадження, і його правовий статус визначено адміністративним законом (ст. 273). Експерт - це особа, що володіє спеціальними глибокими пізнаннями в якійсь сфері людської діяльності і реалізуючи ці пізнання відповідно до науково розробленої методики.

Перекладач, як учасник провадження, призначається у випадках, коли особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, або інші особи, які беруть участь у справі (потерпілий, свідок), не володіють мовою, якою ведеться провадження. Участь перекладача надає їм можливість користуватися рідною або іншою мовою, якою вони володіють, що сприяє об'єктивному, усебічному, повному дослідженню обставин справи.

Поняті - особи, які сприяють здійсненню провадження в справі про адміністративне правопорушення, не зацікавлені у результаті справи. Завдання їх полягає в засвідченні своїми підписами факту правильного відображення в про­токолі характеру проведених дій, їхньої послідовності і результатів. Об'єктив­ність відображення того, що відбувається, забезпечується участю принаймні двох понятих.

Практика провадження по справах про адміністративні правопорушення наполегливо потребує участі спеціалістів і понятих у справі, визначення їхнього процесуального положення, проте законодавцем їхній правовий статус не визначено.



1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка