Лекція з дисципліни «Адміністративна відповідальність за правопорушення, які підвідомчі органам внутрішніх справ» тема №1 «Адміністративна юрисдикція органів внутрішніх справ»



Сторінка2/4
Дата конвертації05.11.2016
Розмір0.63 Mb.
1   2   3   4

3. Поняття і особливості провадження у справах про адміністративні правопорушення, які підвідомчі міліції та його стадії.

Під адміністративним провадженням ряд авторів розуміють усі сторони діяльності державного апарату, починаючи з підготовки і видання актів і закінчуючи організаційними і матеріально-технічними операціями, а адміністратив­ний процес розглядали як діяльність, пов'язану із застосуванням примусових заходів. Більшість же авторів розглядала провадження як структурну частину адміністративного процесу.

Нині законодавець чітко вказав, що вирішення справ про адміністративні правопорушення здійснюється за допомогою процесуального провадження. Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити ще один важливий висновок - про єдине провадження для всіх без винятку справ про адміністратив­ні правопорушення. Як відомо, у літературі виділялося:

а) звичайне провадження;

б) прискорене (чи спрощене);

в) спеціальне провадження по застосуванню адміністративних стягнень за вчинення злочинів, що не становлять великої суспільної небезпеки;

г) провадження в органі адміністративної юрисдикції другої інстанції.

Така класифікація провадження була цілком виправдана. Кожен з його ви­дів регламентувався звичайно самостійним правовим актом, провадження мали специфіку. Однак у даний час цю позицію розділити не можна. Законодавець установив єдині цілі провадження по справах про адміністративні правопорушення, єдині гарантії забезпечення законності при провадженні по справах про адміністративні правопорушення, єдині докази і єдині засоби та прийоми їх ви­явлення і т. ін.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення не згадується про спрощене провадження. Єдине, про що йдеться, так це про справи, по яких протоколи про адміністративне правопорушення не складаються (ст. 258 КУАП). Але це не "спрощене провадження" - всі інші вимоги, що висуваються до ве­дення провадження по справах про адміністративні правопорушення, повинні бути дотримані і виконані.

Зберігають свою силу і всі встановлені законодавцем гарантії, що забезпечують права й інтереси осіб, які притягуються до адміністративної відповідаль­ності. Ст. 268 КУпАП надає особі, яка притягується до адміністративної відпо­відальності, право знайомитися з матеріалами справи; давати пояснення; подавати докази; заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову в справі.

Неухильно повинна дотримуватися вимога про всебічний, повний і об'єкти­вний розгляд справи. Відсутній тільки один, нехай дуже важливий, процесуаль­ний документ - протокол про вчинене правопорушення.

У ряді країн Східної Європи законодавець передбачає спрощене провадження, і воно відрізняється від звичайного не тільки тим, що не складається протокол про порушення, але й відсутністю цілого ряду гарантій, що забезпе­чують інтереси порушника. Так, наприклад, у силу ст. 59 п. З Закону "Про ад­міністративні порушення і покарання" Республіки Болгарії штраф, накладений у розмірі до 20 левів, не оскаржується. У Чехії визнання порушника у вчиненні провини виключає необхідність збору інших доказів у справі.

Це, однак, не виключає неможливості якої-небудь класифікації різних проваджень про адміністративні правопорушення. Зберігає свою силу, наприклад, запропонована В.Ф. Фефиловою класифікація провадження залежно від органу, що його здійснює. На її думку “можна виділити провадження, що здійснюється в суді; провадження в органах внутрішніх справ; провадження в адміністративних комісіях при виконавчих комітетах місцевих рад і т. ін.”

Незважаючи на єдині правила провадження по справах про адміністративні правопорушення, їх реалізація відрізняється специфікою залежно від суб'єкта адміністративно-юрисдикційної діяльності. Одні органи, наприклад, розгляда­ють справи колегіально, інші - одноосібно. Деякі органи не беруть участі у ви­конанні винесених постанов, інші - роблять це в обов'язковому порядку. Мож­на знайти й інші підстави.

Провадження по справах про адміністративні правопорушення здійснюється на підставі єдиних принципів. В адміністративно-процесуальній науці країн Східної Європи проблема принципів провадження по справах про адміністра­тивні правопорушення ще до кінця не вирішена. У країнах СНД із представни­ків адміністративно-процесуальної науки до цих проблем, зокрема, зверталися Д. М. Бахрах, А.П. Клюшниченко, В.Д. Сорокін, Н.Г. Салищева і ряд інших ав­торів. В адміністративно-правовій літературі країн Східної Європи ці питання розглядалися в працях Е. Старосьцяка (Польща), І. Сюча (Угорщина), К. Сво­боди (Чехія), І. Дермеджиєва (Болгарія).

Незважаючи на розходження в поглядах на коло принципів, що лежать в основі адміністративного процесу, ідея про те, що вони, по суті, є похідними від конституційних, на яких засноване і діє державне управління, не викликає суперечок. Отже, принципи провадження по справах про адміністративні правопорушення є похідними від основних принципів державного управління.

Принцип провадження по справах про адміністративні правопорушення є, по-перше, його вихідною установкою, що визначає разом з іншими установка­ми особливості і призначення цього провадження, його специфіку в порівнянні з іншими провадженнями, що складають у комплексі адміністративний процес.

По-друге, принцип повинен знайти своє закріплення в правових нормах. Так був закріплений принцип розгляду справи на засадах рівності громадян (ст. 248 КУпАП). Одержав свій подальший розвиток принцип забезпечення прав і інтересів учасників провадження за допомогою надання права адвокату захищати їхні інтереси (ст. 271 КУпАП) і т. ін.

Не ставлячи своєю метою докладний аналіз принципів адміністративного провадження і визначення їх кола, досить підкреслити, що принципи, зафіксовані законодавцем в обов'язковому порядку, повинні дотримуватися у прова­дженні по справах про адміністративні правопорушення. До числа цих принци­пів належать: принцип законності; принцип охорони інтересів особистості і держави; принцип об'єктивної істини; принцип національної мови; принцип змагальності сторін; принцип публічності і гласності; принцип швидкості й оперативності; принцип рівності громадян.

Ґрунтуючись на загальних принципах, властивих провадженню по справах про адміністративні правопорушення, можна виділити специфічні риси прова­дження, що здійснюється органами внутрішніх справ.

Ця специфіка, по-перше, виявляється в тому, що зазначена діяльність щодо їх основної є допоміжною. Основним призначенням органів внутрішніх справ, відповідно до Закону України “Про міліцію”, є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і законних інтересів, забезпечення охорони громад­ського порядку і громадської безпеки, охорона власності від протиправних по­сягань і ін.

По-друге, органи внутрішніх справ розглядають широке коло справ про ад­міністративні правопорушення, що належать до різних сфер і галузей держав­ного управління. Якщо інші органи державного управління, наділені адміністративно-юрисдикційними повноваженнями, розглядають справи про адмініст­ративні правопорушення тільки у певній галузі чи тільки з певних питань, то органи внутрішніх справ уповноважені вирішувати справи про адміністративні правопорушення, об'єктом посягань яких є суспільні відносини різних сфер і галузей державного управління (правопорушення на транспорті, правопорушення в галузі охорони здоров'я, правопорушення у сфері громадського поряд­ку і громадської безпеки і т. ін.).

По-третє, органи внутрішніх справ побудовані і діють на принципі єдиноначальності. Начальник у конкретних випадках приймає рішення одноособово без узгодження з громадськими організаціями в межах наданих йому прав і обов'язків. Об'єктивно необхідними передумовами єдиноначальності в міськрайорганах внутрішніх справ є:

а) специфіка вирішуваних завдань у сфері боротьби зі злочинністю й охорони громадського порядку, що обумовлює підвищені вимоги щодо організова­ності і дисципліни;

б) необхідність швидкого прийняття і негайної реалізації управлінських рішень;

в) необхідність оперативного та комплексного використання сил і засобів органів внутрішніх справ із метою найбільш ефективного виконання оперативно-службових завдань.

Цей же принцип виявляється й у провадженні по справах про адміністрати­вні правопорушення. Справи розглядаються одноосібно особами, зазначеними, наприклад, у ст.ст. 222, 223 КУпАП і ін.

По-четверте, здійснення адміністративно-юрисдикційних повноважень в органах внутрішніх справ, як правило, не пов'язано зі здійсненням інспектування. Ця ознака властива тільки адміністративно-юрисдикційній діяльності дер­жавної автомобільної інспекції. Для них виявлення адміністративних деліктів і вжиття по них заходів випливає з характеру їхньої роботи як державних інспек­цій. Начальники органів внутрішніх справ і їхні заступники здійснюють розгляд справ про адміністративні правопорушення, що виявляються при адміністрати­вному нагляді.

По-п'яте, органи внутрішніх справ виступають не тільки як головний суб'єкт по справах про адміністративні правопорушення, але й сприяють забезпеченню розгляду справ про адміністративні правопорушення іншими органами державного управління, наділеними адміністративно-юрисдикційними повно­важеннями (адміністративними комісіями, виконавчими комітетами селищних, сільських рад, судами).

Отже, можна дати визначення провадження у справах про адміністративні правопорушення, підвідомчих органам внутрішніх справ. Воно являє собою комплекс взаємозалежних і взаємозумовлених процесуальних дій, спрямованих на своєчасне, усебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності до законодавства, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, попередження правопорушень, виховання громадян у дусі дотримання законів, зміцнення законності, здійснюваних спеціально уповноваженими посадовими особами органів внутрішніх справ з метою охорони прав і законних інтересів громадян, охорони власності, виконання завдань з охорони громадського порядку і громадської безпеки.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення в цілому і по справах, підвідомчим органам внутрішніх справ, зокрема служать одним із самостійних видів адміністративних проваджень. У своїй сукупності вони складають поняття адміністративного процесу і здійснюються в рамках певного процесуального регламенту (режиму) шляхом здійснення певних процесуаль­них дій, що слідують одна за іншою.

Чітке дотримання регламенту цих процесуальних дій і їхньої послідовності суб'єктами адміністративно-юрисдикційних повноважень органів внутрішніх справ є надійною гарантією дотримання законності при розгляді і вирішенні справ про адміністративні правопорушення.

Процесуальний регламент провадження по справах про адміністративні правопорушення складається із сукупності однорідних груп процесуальних дій, однопорядкових за своїм змістом. Ці однорідні групи процесуальних дій прийнято називати стадіями провадження по справах про адміністративні правопо­рушення. У підручнику “Адміністративне право” за редакцією Д. М. Бахраха стверджується, що “під стадією слід розуміти таку порівняно самостійну части­ну провадження, яка, поряд з його загальними завданнями, має властиві тільки їй задачі, документи й інші особливості”.

У кожній стадії є, як правило, “ведучий” суб'єкт адміністративно-процесуальних відносин. Його обов'язком є проведення тих процесуальних дій, що формують дану стадію. Так у стадії порушення справи таким є орган внутрішніх справ; у стадії розгляду справи - орган внутрішніх справ, суд (хоча мо­жна виділити, наприклад, і адміністративну комісію, що розглядає справи, під­відомчі органам внутрішніх справ); у стадії оскарження - суд, вищий орган управління і т. ін.

Основними стадіями провадження по справах про адміністративні правопо­рушення в цілому і провадження по справах, підвідомчих органам внутрішніх справ зокрема, як відомо, є:

1) порушення адміністративного провадження по справах про адміністрати­вні правопорушення й адміністративне розслідування;

2) розгляд справ про адміністративне правопорушення;

3) оскарження, опротестування і перегляд справ про адміністративні правопорушення;

4) виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

У рамках цих процесуальних стадій і здійснюється адміністративна юрисдикція органів внутрішніх справ. Зупинимося коротко на кожній із зазначених стадій з урахуванням провадження по справах про адміністративні правопору­шення в органах внутрішніх справ, тому що характеристика загальних стадій провадження докладно розглядалася в навчальній літературі.

Порушення адміністративного провадження в справі про адміністративне правопорушення є первісною стадією. Дії, вчинені в цій стадії, створюють необхідні передумови нормального розгляду кожної справи органом внутрішніх справ, усебічного, повного й об'єктивного її вирішення. Ця стадія складається із сукупності процесуальних дій, що можуть бути зведені до трьох груп:

- порушення справи (провадження);

- проведення перевірочних дій;

- підготовка матеріалів до розгляду справи по суті і передання матеріалів справи уповноваженому органу чи посадовій особі за підвідомчістю.

Приводами до порушення провадження по справах про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ можуть бути:

- заяви потерпілих, очевидців, причому як письмові, так і усні;

- рапорти працівників міліції, членів громадських формувань по охороні громадського порядку;

- безпосереднє сприйняття факту неправомірної поведінки суб'єктом адміністративної юрисдикції;

- сигнали засобів масової інформації;

- повідомлення судових, прокурорських працівників, адміністрації підпри­ємств, установ, організацій тощо.

Спеціального процесуального акта про порушення справи про адміністративне правопорушення, подібно постанові про порушення кримінальної справи, працівник органу внутрішніх справ не складає.

Об'єктивним вираженням акту порушення справи про адміністративне правопорушення є протокол, що, як правило, оформляється по кожній адміністративній провині з урахуванням вимог ст.ст. 254, 256 КУпАП. За окремі незначні правопорушення адміністративне стягнення у вигляді штрафу може накладати­ся на місці без складання протоколів. Міліції також надається право на місці виносити усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення (ст. 11 п. 1 Закону України “Про міліцію”), а посадовим особам, уповноваженим вирішувати справу, - звільнити порушника від адміністратив­ної відповідальності й обмежитися усним зауваженням (ст. 22 КУпАП).

Таким чином порушення справи, будучи початковою стадією провадження по справах про адміністративні правопорушення, являє собою комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлення самої події правопорушення, об­ставин провини, їх фіксування і кваліфікацію. Завершальним етапом цієї стадії є направлення матеріалів справи і протоколу про адміністративне правопорушення на розгляд за підвідомчістю.

Розгляд справ по суті - центральна стадія провадження по справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами внутрішніх справ. Попередні їй підготовчі дії хоча і мають велике значення, однак мають субсидіарний (допоміжний) характер. Вони відбуваються саме для того, щоб стало мо­жливим дати категоричну відповідь по даній справі у спеціально винесеній ор­ганом адміністративної юрисдикції постанові.

При одержанні необхідних матеріалів начальник органу внутрішніх справ, чи його заступник, інші суб'єкти адміністративної юрисдикції в органах внутрішніх справ зобов'язані ретельним образом їх вивчити і підготуватися до роз­гляду справи про адміністративне правопорушення. Статті 278, 279, 284, 285, 286 КУпАП містять у собі три етапи розгляду справи:

- підготовка справи до розгляду;

- власне розгляд справи;

- винесення постанови в справі.

Підготовка справи до розгляду починається з моменту надходження її в орган, правомочний розглядати справу. За загальним правилом справи про адміністративні правопорушення розглядаються по місцем вчинення порушення (ст. 276 КУпАП). Однак, коли правопорушення вчинене водієм, - справи можуть розглядатися також за місцем обліку транспортних засобів чи за місцем проживання порушника.

За місцем вчинення чи за місцем проживання правопорушника справи про адміністративні правопорушення розглядаються за ст.ст. 177 і 178 КУпАП начальниками органів внутрішніх справ чи їхніми заступниками.

Розгляд справи обмежено часовими рамками. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в 15-денний строк із дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення й інших матеріалів справи. Однак справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 422, ч. 1 ст. 44, статтями 441, 1062, 106, 1731, 173, 178, 185, ч. 1 ст. 1853, ст. 1857, розглядаються протягом доби, статтями 146, 157, 160, 1602, 1851 і 1862, 1864 і 1865 - у триденний термін, статтями 461, 51 і 176 - у п'ятиденний строк, статтями 101-103 - у семиденний строк.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа), що володіє правом здійснення юрисдикції, виносить постанову в справі. Ст. 284 КУпАП передбачає три види постанов у справі про адміністративне правопорушення:

1) про накладення адміністративного стягнення;

2) про застосування заходів впливу, передбачених ст. 241 КУпАП;

3) про припинення справи.

Суб'єкти адміністративної юрисдикції органів внутрішніх справ мають пра­во виносити тільки два види постанов - 1-е і 3-е, 2-е - заходи впливу, передба­чені ст. 24 КУАП, застосовуються винятково судом (суддею) до неповнолітніх, які вчинили адміністративне правопорушення у віці від 16 до 18 років (ст. 13 КУпАП).

Наступною стадією провадження є оскарження, опротестування і перегляд постанов по справах про адміністративні правопорушення. На відміну від ін­ших стадій провадження по справах про адміністративні правопорушення ста­дія перегляду є факультативною, необов'язковою.

“Перегляд - це перевірка законності й обґрунтованості справи суб'єктом, наділеною правом скасовувати, змінювати чи залишати раніше прийняту постанову без змін”. Слід звернути увагу, що лише невелика кількість справ розглядається в порядку контролю. Але вже сам факт здійснення такої стадії має велике попереджувальне значення, дисциплінує тих, хто правомочний застосовувати адміністративні стягнення.

Знаючи про те, що постанова може бути переглянутою, що суд чи вищий орган може перевірити його законність, орган (посадова особа) відповідальніше ставиться до визначення винності громадянина, кваліфікації його дій, вибору міри стягнення.

“Право на оскарження постанови в справі про адміністративне правопорушення, - стверджує С.В. Ківалов, - одна з найбільш важливих гарантій захисту прав особистості, яка притягується до адміністративної відповідальності”.

Про цю ж стадію адміністративного провадження говорить і Є. В. Додін, відзначаючи, що важливе місце в системі правових гарантій від необґрунтованого притягнення до адміністративної відповідальності займають гарантії, за­кріплені нормами адміністративно-процесуального права. Вони складаються з загальних гарантій законності і гарантій, спрямованих на охорону прав грома­дян на окремих стадіях процесу.

Постанову в справі про адміністративне правопорушення може бути також опротестовано прокурором (ст. 290 КУпАП).

Закон України “Про прокуратуру” визначив правові форми реагування про­курора на порушення законності - протест, розпорядження, подання і постано­ва, на які орган (посадова особа), що виніс неправомірну постанову в справі, зобов'язаний вчасно реагувати. При цьому суб'єкт адміністративної юрисдик­ції органів внутрішніх справ при розгляді скарги громадянина чи протесту про­курора на постанову в справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність (вимогу про це встановлено ст. 7 КУпАП) і обґрунтованість винесе­ної постанови і приймає одне з наступних рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скаргу чи протест - без задоволення.

2) скасовує постанову і направляє справу на новий розгляд.

3) скасовує постанову і припиняє справу.

4) змінює міру стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень суб'єктів адміністративної юрисдикції органів внутрішніх справ - заключна стадія провадження по справах про адміністративні правопорушення, розглянутих орга­нами внутрішніх справ. Воно має якість виконуваності, тобто обов'язковості здійснення дій, запропонованих органом (посадовою особою) адміністративної юрисдикції.

Вимоги постанови про накладення адміністративного стягнення мають обо­в'язковий характер як для того, кому вони адресуються, так і для офіційних ор­ганів і посадових осіб, на кого законом покладено обов'язок виконання, тому постанови мають характер індивідуального акта управління.

Сутність виконання постанов полягає в “практичній реалізації адміністра­тивного стягнення, призначеного правопорушнику постановою”.

Виконання постанови про накладення конкретних заходів адміністративно­го стягнення здійснюється в специфічних формах залежно від того, який захід адміністративного стягнення виконується. При цьому постанова про накладен­ня адміністративного стягнення виконується або тим органом адміністративної юрисдикції, що його виносить (п. 4 ст. 299 КУпАП), або іншим органом. По­станови органів внутрішніх справ найчастіше виконуються ними самими (штра­фи на місці, попередження).

Крім того, органи внутрішніх справ виконують постанови про застосування заходів адміністративного стягнення, винесених іншими органами (адміністра­тивний арешт, виправні роботи й ін.).

Початкову стадію практичної реалізації постанов про накладення адміністративних стягнень регулює стаття 299 КУпАП, відповідно до якої постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення. Однак при оскарженні чи опротестуванні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги чи протесту без задоволення. Виняток складають лише постанови про застосування міри стягнення у вигляді попередження (ст. 26 КУпАП), а також ті випадки, коли штраф накладається і стягується на місці вчинення адміністра­тивної провини (ст. 258 КУпАП). В останніх двох випадках постанови про на­кладення адміністративних стягнень суб'єктами адміністративної юрисдикції органів внутрішніх справ виконуються негайно, незалежно від того, чи будуть вони згодом оскаржені або опротестовані.

Стаття 301 КУпАП передбачає відстрочку виконання таких постанов, якими накладено адміністративні стягнення у вигляді штрафу, виправних робіт і аре­шту. Відстрочка, так само як скарга і протест, припиняє виконання даних постанов. Надати відстрочку до одного місяця має право той орган (посадова осо­ба), що виніс постанову, звернув його до виконання.

Підставою її надання служать обставини, наявність яких унеможливлює не­гайне його виконання (важка хвороба особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, складні сімейні обставини, нещасний випадок у сім'ї тощо), або ініціатива самого органу, що виніс постанову про адміністративне стя­гнення.

Зрозуміло, суб'єкт адміністративної юрисдикції органів внутрішніх справ має право відстрочити тільки виконання постанови про накладення штрафу. Однак саме це право органам внутрішніх справ і слід використовувати, напри­клад, для підвищення рівня стягнення при накладенні штрафів.


4. Докази та доказування в адміністративно-юрисдикційній діяльності ОВС.

Законодавець, визначаючи завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення, вказує насамперед на необхідність своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного вивчення всіх обставин вчиненого правопору­шення (ст. 245 КУпАП). Вивчення обставин юридичної справи в правовій літе­ратурі отримало найменування доказування.

Доказування визначається центральною частиною юридичного процесу, який здійснюється за допомогою активної цілеспрямованої діяльності суб'єктів адміністративно-юрисдикційної діяльності.

В адміністративно-правовій літературі вже відмічалася особливість адміністративного доказування. Адміністративна відповідальність є відповідальність ретроспективна, тобто факти, що служать підставою такої відповідальності, ле­жать в минулому. Навіть у тому випадку, якщо порушення правил дорожнього руху, громадського порядку і т. ін. здійснюються на очах у працівника органів внутрішніх справ, до моменту порушення справи вони вже події минулого, і за­вданням працівника є правильне і об'єктивне відтворення довершеного факту. Адміністративне доказування направлене на встановлення фактичних обставин у всіх галузях і сферах державного управління.

Як свідчить практика, більшість адміністративних правопорушень, які під­відомчі органам внутрішніх справ - це правопорушення у сфері громадського порядку і громадської безпеки. Тому доказування у справах про адміністратив­ні правопорушення, що здійснюється органами внутрішніх справ, направлене головним чином на встановлення фактичних обставин справ про порушення громадського порядку і громадської безпеки.

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка