Лекція Витрати виробництва та собівартість видобувної продукції Тема Поняття і характеристика витрат на виробництво продукції



Скачати 114.82 Kb.
Дата конвертації05.11.2016
Розмір114.82 Kb.
Лекція 9. Витрати виробництва та собівартість видобувної продукції

Тема 9.1. Поняття і характеристика витрат на виробництво продукції.

Усі витрати підприємства (загальні витрати) поділяються на:


  • операційні

  • інвестиційні

Операційні витрати – це витрати основної діяльності підприємства, яка забезпечує основну частку його доходу. Операційна діяльність не включає інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Операційні витрати ще називають поточними (витрати на сировину, матеріали, з/п, споруди, утримання приміщень, управління персоналу).

Витрати виробництва представляють у натуральній і вартісній формах.

Натуральна форма має важливе значення для організації самого процесу виробництва на підприємстві.

Вартісна форма оцінювання витрат є вирішальною в процесі визначення ефективності виробничої діяльності підприємства, вона відображається у вартості виготовленої продукції, виконаних робіт (послуг).

Собівартість продукції – це вартісна форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення продукції та її збут (реалізацію).

Собівартість – це показник, що характеризує:



  • виробничо-господарську діяльності підприємства;

  • організаційно-технічний рівень;

  • величину прибутку та рентабельності;

  • встановлення оптових цін.

Собівартість продукції включає витрати на:

  • вивчення ринку (попит на продукцію);

  • обслуговування виробничого процесу та управління ним;

  • збут;

  • дослідження, використання та охорона природних ресурсів;

  • вдосконалення процесу виробництва, підвищення його ефективності.


Тема 9.2. Класифікація витрат.
В основу класифікації витрат, що формують собівартість продукції, покладено такі ознаки:

1. Ступінь однорідності витрат.

Витрати за цією ознакою поділяються на:


  • одноелементні (прості) – сировина, матеріали, з/п тощо;

  • комплексні (непрямі) – різнорідні за своїм складом і охоплює декілька елементів витрат (загальновиробничі, адміністративні та витрати від браку).

2. Спосіб віднесення на окремі види продукції:

Витрати за цією ознакою поділяються на:



  • прямі (пов'язані з виготовленням конкретного виду продукції);

  • непрямі (пов'язані з процесом виробництва в цілому: амортизація, зар.плата АУП, цехові і загальнозаводські витрати).

3. Зв'язок з обсягом виробництва:

Витрати за цією ознакою поділяються на:



  • постійні (витрати на утримання і експлуатацію будівель, споруд, управління);

  • змінні (залежать від обсягу виробництва), поділяються на:

а) пропорційні (сировина, матеріали, комплект., напівфабрикати, паливо, енергія, тара, з/п) ;

б) непропорційні (прогресуючі, дегресуючі).

4. За економічними елементами і калькуляційними статтями. Ця класифікація є найважливішою. Класифікація витрат за економічними елементами проводиться за ознаками однорідності витрат, що дозволяє легко зводити їх по підприємству, об'єднанню, галузі.
В промисловості прийнято групування витрат за економічними елементами:


  1. сировина і основні матеріали (за виключенням відходів), в т.ч. покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати;

  2. допоміжні матеріали (малоцінні, швидкозношуючі предмети, тара, лісні матеріали, вибухові речовини, кабельна продукція і електропродукція, запасні частини);

  3. паливо (не тільки покупне паливо, а і вугілля на особисті потреби по виробничій собівартості);

  4. енергія (теплова і електрична);

  5. з/п (основна, додаткова);

  6. відрахування на соціальні заходи;

  7. амортизація основних фондів;

  8. інші грошові витрати (відрядження, канцелярські й телефонні витрати, а також оплата послуг сторонніх організацій, випробування, поточні ремонти, страхування майна, витрати від надзвичайних подій та по підготовці кадрів і т. п.);

  9. інші операційні витрати (вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, сума податків, зборів, крім податку на прибуток, втрати від різниці в курсах валют, знецінення запасів, сума фінансових санкцій і т. п.).

У вугільній промисловості склад витрат має ряд специфічних властивостей. На шахті відсутнє групування витрат по елементу «Сировина і основні матеріали» так як предметом праці є корисна копалина. Витрати по даному елементу мають місце тільки на збагачувальних фабриках.

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції. Класифікація витрат за калькуляційними статтями дозволяє визначити у що обходиться одиниця кожного виду продукції, робіт чи послуг, а також для виявлення факторів, які сприяють зниженню собівартості. При такій класифікації витрати групуються в залежності від місця і цілі їх виникнення на кожний вид виробу. В якості типової класифікації приймається таке групування по таким статтям витрат:



  1. сировина і матеріали;

  2. допоміжні матеріали;

  1. паливо i енергія на технологічні потреби;

  2. основна зарплата виробничих працівників;

  3. додаткова зарплата основних робітників;

  4. відрахування на соціальні заходи (% від основної + додаткової);

  5. транспортні витрати (для кар'єрів);

  6. витрати на утримання i експлуатацію обладнання (амортизація обладнання, ремонт, утримання, електрична енергія силова, зарплата допоміжного персоналу);

  7. цехові витрати (амортизація цехових споруд, ремонт, утримання, електрична енергія побутова, охорона праці, раціональна пропозиція, зарплата персоналу).

Всього: цехова собівартість

  1. втрати від браку;

  2. загально-виробничі витрати (амортизація, ремонт, утримання).
    Всього: виробнича собівартість

12. Позавиробничі витрати (маркетинг, реалізація, науково-дослідні роботи).

Всього: повна собівартість

У вугільній промисловості планування i розрахунок собівартості ведеться за економічними елементами.

В залежності від місця формування витрат, повноти обліку i їх призначення виділяють:

- дільничну (цехову):

сировина (для збагачувальних фабрик);

допоміжні матеріали ;

електрична енергія;

зарплата (основних, допоміжних робітників);

відрахування на соціальні заходи;

амортизація ;

- виробничу (шахтну):

дільнична собівартість + інші гpoшовi витрати

- повну:


виробнича собівартість + поза виробничі витрати.

В інших галузях розрахунок собівартості ведеться за калькуляційними статтями (використовується для планування, обліку i калькуляції витрат на виробництво i реалізацію одиниці продукції, уciєї товарної продукції).

Під структурою coбівартостi продукції розуміють відношення окремих елементів витрат в загальних витратах на її виробництво. В умовах ринкової економіки класифікація витрат буде спрощуватись i наближатись до зарубіжної практики.

В розвинутих країнах використовується метод відрахування витрат на виробництво продукції по обмеженій, скороченій номенклатурі калькуляційних статей.

У витрати включаються лише змінні витрати (сировина, матеріали, з/п, плата за електричну енергію). У відповідності з цим прийнято поділяти витрати на:


  • постійні (з/п працівників підприємства, амортизація ОФ, оренда);

  • змінні (витрати, величина яких залежить від обсягу виробництва i реалізації продукції - сировина, матеріали, паливо, енергія, оплата робочої сили i т. д.);

  • валові (постійні + змінні).

Таблиця 9.1. Поведінка змінних і постійних витрат при зміні обсягу виробництва.

Обсяг виробництва

Змінні витрати

Постійні витрати




На одиницю




На одиницю

Збільшується


Збільшуються

Незмінні

Незмінні

Зменшуються

Зменшується


Зменшуються

Незмінні

Незмінні

Збільшуються


Тема 9.3. Управління витратами підприємства.

Управління витратами передбачає цілеспрямований вплив на формування витрат, контроль за їх рівнем та економічне стимулювання їхнього зниження.

Система управління витратами включає:


  • пошук та виявлення чинників, що впливають на економію усіх видів ресурсів;

  • нормування витрат ресурсів;

  • планування витрат за їхніми видами;

  • облік та аналіз витрат;

  • економічне стимулювання економії ресурсів та зниження витрат.

За кожен елемент цієї системи відповідають певні виконавці, структури, підрозділи підприємства. Вони розробляють комплекс заходів, спрямованих на зниження сукупних витрат на виробництво і реалізацію продукції.
Тема 9.4. Види та показники собівартості продукції.
Види собівартості:

  • Залежно від часу формування затрат:

  • планова;

  • фактична;

  • нормативна;

  • кошторисна.

  • Залежно від місця формування затрат:

  • цехова;

  • дільнична;

  • виробнича.

  • Залежно від тривалості розрахункового періоду:

  • місячна;

  • квартальна;

  • річна.

  • За складом продукції:

  • товарної продукції;

  • валової продукції;

  • реалізованої продукції;

  • незавершеного виробництва.

  • За ступенем охоплення підприємств:

  • індивідуальна;

  • галузева.

Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого підприємства, а галузева показує середні витрати у галузі на виготовлення і реалізацію продукції і визначається за формулою:



, грн.,

де - соб-ть певного виду продукції на і-му підприємстві, грн.;

- к-ть виготовленої продукції певного виду на і-му під-ві, нат.один.;

- к-ть під-в у галузі, що виготовляють даний вид продукції.

Витрати на готову продукцію – це добуток собівартості продукції і-го виду та кількості одиниць готової продукції і-го виду.

, грн.,

де - к-ть видів продукції;



- собівартість і-го виду продукції, грн.;

- обсяг і-го виду продукції, нат.один.



Витрати на незавершене виробництво – це різниця загальних витрат на виробництво та витрат на готову продукцію.
В Н.В. = В заг. - В Г.П.
Тема 9.5. Джерела та шляхи зниження собівартості продукції.
Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:

  • ріст продуктивності праці;

  • економія енергії та матеріалів;

  • стандартизація і уніфікація;

  • зменшення витрат на адміністративне керування.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.

Факторами зниження є:



  • підвищення технічного рівня виробництва;

  • вдосконалення організації виробництва і праці;

  • зміна структури та обсягу виробництва;

  • галузеві та інші фактори.


Тема 9.6. Планування зниження собівартості товарної продукції.

План по зниженню собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:



  • планування зниження собівартості продукції;

  • складання кошторису витрат на виробництво;

  • складання планових калькуляцій окремих видів продукції;

План по зниженню собівартості продукції на підприємстві здійснюється шляхом планування зниження затрат на 1 грн. товарної продукції.

Розрахунок зниження собівартості продукції за факторами виконують у такій послідовності:



  1. Визначають затрати на 1 грн. товарної продукції в базовому році:


, коп. / грн.


  1. Визначають вихідну собівартість товарної продукції в плановому році:

С вих..пл. = В 1 грн. т.п. δ·Qт.п.пл. , грн.


де Qт.п.пл. – плановий обсяг продукції у плановому році.


  1. Визначають економію затрат за техніко-економічними факторами методом прямого розрахунку:

  • підвищення технічного рівня виробництва може спричинити економію витрат за рахунок зниження норм витрат матеріалів ( Ем ):

Ем = ( Н0·Ц – Н1·Ц) · N1 , грн.


де Н0, Н1 – норма витрат матеріалів до і після здійснення заходу, натур.один.

Ц – ціна одиниці матеріального ресурсу, грн.

N1 – обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натур.один.


  • за рахунок росту продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості виготовлення продукції ( Ет ):

Ет = ( t0· – t1·) ·( 1 + %дод. / 100)· ( 1 + %соц.зах. / 100)· N1 , грн.

де t0 , t1 – трудомісткість одиниці продукції до і після здійснення заходу, н-год.;

, – середня тарифна ставка робітників до і після здійснення заходу, грн. / год.;

N1 – обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натур.один.;

%дод. – середній відсоток додаткової з/п для певної категорії робітників;

%соц.зах. – встановлений відсоток відрахувань на соціальне страхування.



  • удосконалення організації виробництва і праці спричиняє економію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування виробництва ( Еск ):

Еск = [ С – (Ц с + Т р)] · Nк , грн.

де С – собівартість виробу, виробництво якого планують проводити на спеціалізованих підприємствах, грн./од.;

Ц с – гуртова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізованому підприємстві , грн.;

N к – кількість виробів, що отримують по кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту проведення спеціалізації до кінця року, натур.один.;

Т р - транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн./од.



  • зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження умовно-постійних витрат ( Еумовн.-пост. ):

Е умовн.-пост = ( Δ Q пл · П умовн.-пост ) / 100 , грн.
де Δ Q пл - приріст обсягу випуску продукції у плановому році, %;

П умовн.-пост – сума умовно-постійних витрат у базовому році, грн.




  1. Визначають планову собівартість продукції

, грн.,

де - сума економії витрат з усіх техніко-економічних факторів, грн.



  1. Визначають рівень затрат на 1 грн. ТП в плановому році ():

, коп./грн.

  1. Розраховують відсоток зниження затрат на 1 грн. ТП в плановому році порівняно з базовим (γ):

.
Індексний метод розрахунку зниження собівартості продукції.

Цей метод має можливість враховувати вплив чинників укрупненим способом.



  • Зниження соб-ті продукції внаслідок зміни цін на них .:


, %,

де - індекс зміни норм витрат матеріалів на один виріб;



- індекс зміни цін на одиницю матеріального ресурсу;

- питома вага мат-х затрат у соб-ті продукції;%.

  • Зниження соб-ті прод-ї внаслідок росту продукт. праці :


,%,

де - індекс росту середньої зар.плати;



- індекс росту продуктивності праці;

- питома вага зар.пл. в собівартості продукції, %.

  • Зниження соб-ті прод-ї за рахунок зниження умовно-пост. витрат:

,%,

де - індекс росту умовно-пост. витрат;



- індекс росту обсягу виробництва продукції;

- питома вага умовно-пост. Затрат у соб-ті продукції, %.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка