Лекція вікові особливості серцево-судинної



Скачати 204.94 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір204.94 Kb.
Лекція

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ

СИСТЕМИ ТА КРОВІ

План


  1. Будова серця і судин.

  2. Цикл роботи серця. Вікові зміни серця.

  3. Рух крові по судинах.

  4. Велике і мале кола кровообігу. Особливості кровообігу у плода.

  5. Вікові особливості крові.


1. Будова серця і судин

Рух крові по замкнутих порожнинах серця і кровоносних судинах називається кровообігом. Система органів кровообігу підтримує сталість внутрішнього середовища організму. Завдяки кровообігу до всіх органів і тканин надходить кисень, поживні речовини, солі, гормони, вода і виводяться продукти обміну. Через малу теплопровідність тка­нин передача тепла від органів людського тіла (печінка, м'язи, тощо) до шкіри і в навколишнє середовище здійснюється, головним чином, за рахунок кровообігу.

Кровообіг забезпечується діяльністю серця і кровоносних судин, Судинна система складається із двох кіл кровообігу — великого і малого.

Серце — порожнистий м'я­зовий орган з порожнинами конусоподібної форми, який роз­ташований у грудній клітці. Маса серця у дорослої людини 250-350 г. Стінки серця складаються з трьох шарів. Внутрішній (епітеліальний) шар називається ендокардом. Він вистилає камери серця всередині і утворює сер­цеві клапани. Середній шар (м'язовий) утворений особливою посмугованою м'язовою ткани­ною і називаються міокардом. Зовнішній шар, представлений серозними клітинами, вкриває поверхню, і називається епі­кардом. Серце розташоване в навколосерцевій сумці — перикарді, яка виділяє рідину, що зменшує тертя сер­ни під час скорочень.

Основна маса серцевого м'яза представлена типовими для серця волокнами, які забезпечують скорочення відділів серця. їхня основна функція скоротність. Це типова, робоча мускулатура серця.

Крім того, в серцевому м'язі є атипові волокна, з діяльністю яких пов'язане виникнення збудження в серці і проведення його від перед­сердь до шлуночків.

Суцільною поздовжньою перегородкою серце поділяється на дві частини праву і ліву. У верхній частині знаходиться праве і ліве передсердя, в нижній частині правий і лівий шлуночки. Серце у людини чоти­рикамерне. У правій частині знаходиться венозна кров (збагачена вуглекислим газом), а в лівій — артеріальна (збагачена киснем). Перед­сердя і шлуночки сполучаються між собою передсердношлунковим отвором, який має стулкові клапани. В правій половині серця цей клапан має 3 стулки, в лівій — 2 стулки (митральний клапан). Стулки відкри­ваються, якщо кров виштовхується нормально, і герметично закрива­ються, щоб попередити зворотну течію крові. Відкривання і закривання клапанів відбувається внаслідок скорочення і розслаблення серця.

В аорті на межі з лівим шлуночком і в легеневому стовбурі на межі його з правим шлуночком є клапани у вигляді трьох кишень, дно яких звернене до серця — півмісяцеві клапани. При зменшенні тиску в шлуночках кров не може повернутись у серце, бо при цьому вона виті­кає в кишені півмісяцевих клапанів, розтягує їх, і заслінки клапана зми­каються.

У процесі серцевої діяльності серцевий м'яз виконує велику робо­ту. Тому він потребує надходження поживних речовин і кисню та виве­дення продуктів розпаду. Це забезпечується через коронарні артерії серця, по яких кров надходить до серця, та через власні вени, по яких кров іде від стінки серця в праве передсердя. По коронарних судинах протікає приблизно 5% хвилинного об'єму крові, при важкій роботі цей потік може збільшитись в 4 рази. Причиною руху крові по кровоносних судинах є різниця тисків в артеріях і венах. Ця різниця тисків створюєте ся і підтримується ритмічним скороченням серця. Серце людини в стані спокою скорочується 65-75 разів за хвилину, перекачуючи 5 л крові.

У системі кровоносних судин людини розрізняють артерії, вени капіляри.



Артерії (від грец. агtегіа — судина) — це судини, по яких кров рухається в напрямі від серця. Стінки артерій складаються з трьох шарів внутрішнього ендотеліального (шар плоских клітин, які щільно прилягають одна до одної), середнього м'язового і зовнішнього сполучнотканинного. Середній шар — найтовщий, складається з кільцевих гладень­ких м'язів.

Вени — це судини, по яких кров надходить від органів тіла, ру­хається в напрямі до серця. Стінки вен складаються з таких шарів як і артерії, хоча м'язовий шар у них менш розвинений і еластичних волокон мало. На відміну від артерій, усередині вен є кишеньковоподібні клапани, які під час руху крові в бік серця притискуються до стінок судин, а при зворотному русі крові розправляються і перегороджують їй шлях.

Капіляри (від лат. сарilаrіs — волосяний) — це найтонші судини, які зв'язують дрібні артерії з найдрібнішими венами. Стінки капілярів складаються з одного шару плоских епітеліальних клітин, які дістали назву ендотелію. Через стінки капілярів відбувається обмін речовин між кров'ю і тканинами. Загальна кількість капілярів великого кола крово­обігу 2 млрд., а загальна довжина їх 100 тис. км. Унаслідок того, що кров у капілярах знаходиться під тиском і рухається повільно, в артері­альній її частині вода і розчинені в ній поживні речовини просочуються в міжклітинну рідину. У венозній частині капілярів тиск крові зменшуєть­ся і міжклітинна рідина надходить знов у капіляри.

Загальні дані (розмір, швидкість руху крові, кров'яний тиск) про кровоносні судини подано в табл.


Таблиця

Загальні дані про кровоносні судини

Судини

Діаметр (мм)

Швидкість руху крові (см/сек)

Тиск (мм рт.ст.)

Артерії:

  • аорта

• артерії

■ артеріоли



20

10-5


0,5

50-60 50-20 20-1

125-50

80-20


50-20

Капіляри

0,5-0,0 і

0,05-0,1

32-15

Вени

10-30

10-20

(-5)-(+5)


2. Цикл роботи серця. Вікові зміни серця

Безперервний рух крові по судинах зумовлюється роботою серця, яка складається з правильного чергування скорочень серцевого м'яза—систол і його розслаблення — діастол. Цикл роботи складається з трьох фаз: скорочення передсердя 0,1 сек., скорочення шлуночків 0,3 сек., загальна пауза — 0,4 сек., під час якої розслаблені і передсердя і шлу­ночки (рис.). Протягом серцевого циклу передсердя скорочуються 0,1 сек. і 0,7 сек. знаходяться в розслабленому стані, шлуночки скоро­чуються 0,3 сек. і 0,5 сек. відпочивають. Цим і пояснюється здатність серцевого м'яза працювати не втомлюючись протягом усього життя.





Рис. Фази скорочення серця (схема):

1 скорочення передсердь; 2 скорочення шлуночків;

З загальне розслаблення серця.

Під час скорочення серця у дорослої людини, яка перебуває в стані спокою, кожний шлуночок виштовхує 60-80 см3 крові. Частота серце­вих скорочень у здорових людей може збільшуватись з різних причин (підвищення температури навколишнього середовища, після їди, від емоцій і особливо м'язової роботи). У цих випадках час кожного серце­вого циклу зменшується (головним чином, за рахунок тривалості діас­толи серця).

Кількість крові, яка викидається шлуночком за одне скорочення, називається ударним або систолічним об'ємом. Кількість крові, яка виштовхується серцем за 1 хвилину, називається хвилинним об'ємом.

Періодичне коливання стінок аорти, зумовлене періодичним над­ходженням у неї крові, поширюється в вигляді хвилі по всіх артеріях. Ці коливання артерій називаються пульсом. Пульс можна промацати у таких місцях, де артерії лежать на кисті безпосередньо під шкірою (про­менева і скронева артерії, артерії тильної сторони стопи). По пульсу можна визначити частоту і силу скорочень серця, що в деяких випад­ках використовується в діагностичних цілях.

У дітей серцевий м'яз збуджується швидше, ніж у дорослої люди­ни. Тому в дитини скорочення серця і пульс частіші, ніж у дорослої лю­дини. Чим менша дитина за віком, тим частіший ритм її серцевих ско­рочень.

Серце новонародженого має поперечне положення і майже куляс­ту форму. Відносно велика печінка робить високим склепіння діафраг­ми, ось чому і положення серця у новонародженого вище (на рівні IV лівого міжребер'я). На кінець першого року життя під впливом сидіння і стояння та у зв'язку з опусканням діафрагми серце займає косе поло­ження. В 2-3 роки верхівка серця доходить до V ребра, а у 10 років серце розташоване як у дорослих.

Ріст передсердь протягом першого року життя випереджає ріст шлуночків, потім вони ростуть однаково, і тільки після 10 років ріст шлуночків починає обганяти ріст передсердь.

Маса серця у дітей становить приблизно 0,63-0,8% маси тіла, тоді як у дорослої людини 0,48-0,52%. Найінтенсивніше серце росте в пер­ший рік життя: до 8 місяців маса серця збільшується вдвоє, до 3 років потроюється, до 5 років збільшується в 4 рази, в 16 років — вії разів. Вага серця хлопчиків більша, ніж у дівчаток.



3. Рух крові по судинах

Серце скорочується ритмічно, тому кров надходить у кровоносні судини порціями. Проте тече кров по кровоносних судинах безперерв­ним потоком, що посилюється еластичністю стінок артерій і опором течії крові, який виникає в дрібних кровоносних судинах. Завдяки цьому опорові кров затримується у великих судинах і викликає розтягнення їхніх стінок. Розтягуються стінки артерій і при надходженні крові П1д


тиском при скороченні шлуночків серця. Під час розслаблення серця
кров із серця в артерії не надходить, стінки судин, Що відрізняються
еластичністю, при цьому звужуються і пропускають кров забезпечую
чи рух ії по кровоносних судинах.

Кров рухається по судинах завдяки скороченням серця і різниці тиску крові, яка встановлюється в різних частинах судинної системи. Із зменшенням діаметра судин тиск зростає.

У венах, які розташовані нижче від серця, рух крові утруднений, бо їй доводиться підніматись проти сили власної ваги. Рухові крові по венах сприяють додаткові фактори: скорочення скелетних м'язів, які стискують розміщені в них вени; скорочення діафрагми, яка стискує черевні нутрощі та їх вени; негативний тиск у грудній порожнині який зменшуючись при кожному вдихові, присмоктує кров до серця.

Змінний тиск, під яким кров перебуває в кровоносній судині називається тиском крові. Найвищий тиск в аорті, найменший у капілярах. У плечовій артерії систолічний тиск (або максимальний) стано­вить 110-125 мм рт.ст., а діастолічний (у фазі розслаблення серця) 60-85 мм рт.ст. У новонародженого максимальний тиск кров, приблизно 76 мм рт.ст., мінімальний — 40-50. В період статевого дозрівання ріст


серця випереджає ріст кровоносних судин, що позначається на величині
артеріального тиску. Після 50 років - тиск стає 130-145 мм рт.ст. Артеріальний тиск збільшується при м'язовій діяльності

У новонароджених кров здійснює повний кругообіг за 12 сек., у


З роки— 15 сек., 14 років — 18,5 сек., у дорослих -22 сек.
4. Велике і мале кола кровообігу. Особливості кровообігу у плода

Закономірності руху крові по колам кровообігу були відкриті англійським лікарем Гарвеєм у 1628 р.

Велике коло кровообігу починається від лівого шлуночка серця і переходить в аорту. Аорта розгалужується на вінцеві артерії, які, утворюючи коронарне або серцеве коло кровообігу, постачають кров'ю серцевий м'яз. Аорта утворює поблизу серця дугу (ліву) і йде вниз по грудній, а потім че­ревній порожнині. Від дуги аорти відхо­дять три артерії — плечоголовий сто­вбур, який поділяється на праву підключичну артерію і праву спільну сонну артерію, ліва спільна сонна артерія і ліва підключична артерія. Ці судини несуть кров до голови, шиї і верхніх кінцівок.

У грудній і черевній порожнинах від аорти відходять дрібніші артерії до м'язів і шкіри тулуба, до внутрішніх органів. На рівні 4-го поперекового хребця аорта розпадається на 2 великі артерії {права і ліва клубові спільні), що йдуть до нижніх кінцівок. У кожно­му органі вони поділяються на дедалі менші судини, які переходять у густу капілярну сітку. Проходячи по капіля­рах, кров омиває всі тканини, віддає їм кисень і при цьому перетворюється на венозну, насичується вуглекислим га­зом і продуктами розпаду. З капілярів

кров збирається у дрібні вени, потім у більші, і у 2 великі. Вени голови, шиї, верхніх кінцівок утворюють верх­ню порожнисту вену, а вени усіх інших частин тіла впадають у ниж­ню порожнисту вену. Обидві вони впадають у праве передсердя. Сюди ж відкриваються своїми отворами і вінцеві вени, що несуть кров від стінки серця.

Мале коло кровообігу починається в правому шлуночку, куди венозна кров надходить із правого передсердя. З правого шлуночка венозна кров потрапляє через ве нозний стовбур, який поділяється на дві легеневі артерії — праву і ліву — в легені. Легеневі артерії розпадаються на дедалі дрібніші артерії і переходять у кап­іляри, які густо оплітають альвеолярні пу­хирці, куди надходить атмосферне повітря. У капілярах легенів венозна кров перетво­рюється на артеріальну. Від капілярів по­чинаються дрібні вени, які зливаються і утворюють 4 легеневі вени, що впадають у ліве передсердя, а звідси — у лівий шлу­ночок.

В утробному періоді організм дістає необхідні речовини і кисень з крові матері через дитяче місце (плаценту).

Вже під кінець 2-го місяця життя за­родка встановлюється плацентарний кровообіг — через дитяче місце. Із плаценти по пупковій вені в тіло плода надходить артеріальна кров. Частина надходить у печінку, частина у нижню порожнисту вену, де вона змішується з веноз­ною кров'ю, що відтікає з нижньої части­ни тіла. У правому передсерді до цієї крові домішується венозна кров, що надходить верхньою порожнистою веною від верхньої частини тіла, Із правого передсердя частина змішаної крові попадає в правий шлуночок, а частина — через овальний отвір у перегородці між перед­сердями у ліве передсердя, куди вливається і невелика кількість крові з легень. З лівого шлуночка змішана кров виштовхується в аорту, звідки вона по артеріях розходиться по всьому тілу і по двох пупкових артеріях потрапляє в плаценту, там вона окислюється і збагачується поживними речовинами.

Частина крові, яка з правого передсердя потрапила в правий шлу­ночок, виштовхується в легеневу артерію, звідки менша її частина над­ходить у капіляри легень, які ще не функціонують, а більша частина через боталлову протоку — безпосередньо в аорту.

Після народження дитини внаслідок перев'язування пуповини рух крові по пупкових артеріях і вені припиняється. Під час першого акту вдиху розширюються легеневі судини і в них надходить вся кров з леге­невої артерії, внаслідок чого боталлова протока спадається і перетво­рюється в артеріальну зв'язку. Овальний отвір між передсердями заро­стає і перетворюється в овальну ямку правого передсердя.


5.Вікові особливості крові.

У процесі індивідуального розвитку людини поступово формується система крові, що об’єднує органи кровотворення, кров, яка циркулює по судинах, лейкоцити, що виходять із кров’яного русла в тканини, органи, в яких відбувається руйнування формених елементів крові, а також механізми регуляції цієї системи.

Кровотворення (гемопоез) – процес виникнення і дозрівання формених елементів крові. Органи, в яких відбувається гемопоез, називають органами кровотворення.

Кров, тканинна рідина, лімфа утворюють внутрішнє середовище організму і безпосередньо приймають участь у процесах обміну речовин і підтримці гомеостазу організму. Разом з нервовою системою кров встановлює зв’язок між окре­мими органами, завдяки чому організм функціонує як єдине ціле.



Кров – рідка тканина внутрішнього середовища, що забезпечує життєдіяльність організму. Функції крові: дихальна, транспортна, трофічна, видільна, регуляторна, терморегуляторна, гомеостатична, захисна.

Кров складається з рідкої частини – плазми (55–60%) і форме­них елементів – еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів (40–45%).

У кровоносних судинах циркулює не вся кров, частина її міститься у кров’яних депо – печінці (20%), селезінці (16%), шкірі (10%), за рахунок яких підтримується постійна кількість циркулюючої крові. Клітини крові живуть певний час, після чого руйнуються. У крово­творних органах (кістковому мозку, лімфатичних вузлах, селезінці) відбувається безперервне утворення нових клітин крові.



Об’єм крові. Абсолютний об’єм крові з віком збільшується: у новонароджених він складає 0,5 л, у дорослих – 4–6 л. У співвідношенні з масою тіла об’єм крові (мл/кг) з віком, навпаки, знижується: у новонароджених цей показник становить 150 маси тіла (14,7%), в 1 рік – 110 (10,9%), у віці від 6-ти до 12–16 років – 70 мл/кг (7%), у дорослих – 50 (7–8%) маси тіла.

Об’єм циркулюючої крові (ОЦК). На відміну від дорослих, у яких ОЦК складає 2/3 від загального об’єму крові, а 1/3 знаходиться в депо, у дітей майже вся кров циркулює, тобто показник ОЦК наближається до об’єму крові. Наприклад, ОЦК у 7–12-річних дітей складає 70 мл/кг маси, а у дорослих – 50–60 мл/кг маси тіла.

Гематокритне число. Співвідношення між об’ємом формених елементів і об’ємом плазми оцінюється спеціальним показником – гематокритом. Гематокрит – це виражене у відсотках визначення об’єму крові. У чоловіків середня величина гематокриту – 45%, у жінок – 40%. Це означає, що у чоловіків формені елементи складають 45%, а плазма – 55% загального об’єму крові, у жінок відповідно – 40 і 60%. Статеві особливості гематокриту зумовлені тим, що у чоловіків кількість еритроцитів у крові більше ніж у жінок.

У новонароджених частка формених елементів складає 57% від загального об’єму крові, в 1 місяць – 45%, в 1–3 роки – 35%, у 5 років – 37%, в 11 років – 39%, у 16 років, як і у дорослих, – 42–47%. Таким чином, у дітей частка формених елементів нижча, ніж у дорослих.



Кількість еритроцитів. Основну масу формених елементів крові складають еритроцити – високо спеціалізовані без’ядерні клітини, головна функція яких – транспорт кисню і вуглекислого газу. Окрім того, еритроцити здатні адсорбувати і транспортувати гормони, токсичні продукти обміну білків. Відома роль еритроцитів у ферментативних процесах розщеплення білків, жирів та вуглеводів.

У нормі в 1 мм3 крові у чоловіків міститься 4,5–5,0 млн., у жінок – 4,0–4,5 млн. еритроцитів; 95% сухого залишку еритроцитів становить гемоглобін, решта 5 % – припадає на інші білки, ліпіди, глюкозу, мінеральні солі.

При народженні кількість еритроцитів складає 5,8 млн., у перший день життя їх кількість збільшується до 7,2 млн., у 1 місяць – 4,7 млн., на 6-му місяці – 4,1 млн., з 2-ох до 4-ох років – 4,6млн., від 10-ти до 15 років – 4,8 млн., а в 16–18 років досягає значень, характерних для дорослих, – 4,5–5 млн.

Велику кількість еритроцитів при народженні пов’язують з недостатнім постачанням киснем плода в останні дні ембріонального розвитку. Після народження умови газообміну поліпшуються. Частина еритроцитів зростає, а гемоглобін, що міститься в середині їх, перетворюється на пігмент білірубін. Утворення великої кількості білірубіну може стати причиною так званої жовтяниці новонароджених, коли шкіра і слизові оболонки забарвлюються у жовтий колір.



Середній діаметр еритроцита у новонароджених становить 8,12мкм; у 1 місяць – 7,83 мкм; у 1 рік – 7,35 мкм; у 3–5 років – 7,30 мкм; у 10 років – 7,36 мкм; у 14–17 років (як і у дорослих) – 7,50 мкм.

Тривалість життя еритроцита у немовляти складає 12 днів, на 10-му дні життя – триває 36 днів, а в один рік, як і у дорослих, – 120 днів.

Осмотична стійкість еритроцитів. У новонароджених мінімальна резистентність еритроцитів нижча, ніж у дорослих (0,48–0,52% розчин NaCl порівняно з 0,44–0,48%); проте, вже до 1-го місяця вона набуває властивостей, як у дорослих.

Гемоглобін. У новонароджених рівень гемоглобіну складає 215 г/л, в 1 місяць – 145 г/л, в 1 рік –116 г/л, в 3 роки – 120 г/л, у 5 років – 127 г/л, у 7 років – 127 г/л, в 10 років – 130 г/л, до 14 років – 120 – 140г/л, а до 17 років рівень гемоглобіну сягає рівня дорослих – 140–160 г/л. Заміна фетального гемоглобіну (HbF) на гемоглобін дорослого (НЬА) відбувається до 3 років.

Кольоровий показник при народженні становить складає 1,2; у 1 місяць – 0,85; у 1 рік – 0,80; у 3 роки – 0,85; у 5 років – 0,95; у 10 років – 0,95; у 14–17 років, як і у дорослих, – 0,85–1,0. Таким чином, у дітей має місце нижчий вміст гемоглобіну в еритроциті, ніж у дорослих.

Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ). При стоянні крові в пробірці з антикоагулянтом спостерігається осідання формених елементів крові. При цьому кров ділиться на два шари – прозорий (верхній) і непрозорий темно-червоний (нижній). Зменшення ШОЕ спостерігають, коли збільшується кількість еритроцитів на одиницю об’єму крові – при еритремії та вторинному еритроцитозі.

Збільшення ШОЕ спостерігають при інфекційних, запальних, онкологічних захворюваннях, некрозі тканини, анемії, інтоксикації, під час вагітності та інших захворюваннях, що зумовлено наявністю в крові патологічних білків – парапротеїнів.

У нормі ШОЕ у жінок 2–15 мм/год., у чоловіків 1–10 мм/год., у новонароджених від 0,5 до 2 мм/год., у грудних дітей – 4–8 мм/год., у дітей до З років – 2,7 до 17 мм/год.

Лейкоцити – безколірні ядерні клітини розміром 8–20 мкм. Основною функцією лейкоцитів є фагоцитоз і синтез антитіл. Також лейкоцити стимулюють регенеративні процеси в організмі, прискорюючи загоєння ран, беруть участь в процесах руйнування відмерлих клітин, токсинів білкового походження, мутантних клітин. Тривалість життя більшості форм лейкоцитів 2–4 дні.

Розрізняють зернисті або гранулоцити (нейтрофіли, еозинофіли і базофіли), і незернисті або агранулоцити (моноцити, лімфоцити) лейкоцити.



Нейтрофіли (65–75% від усіх лейкоцитів крові) залежно від фази зрілості розрізняють юні, паличкоядерні, сегментоядерні нейтрофіли. В кровоносних судинах нейтрофіли довго не затримуються (6–8 год.) і швидко мігрують в слизовій оболонці, фагоцитують хвороботворні бактерії, виконуючи неспецифічну захисну функцію. Руйнуються бактеріальними клітинами, а також продуктами розпаду тканин.

Базофіли (0,5 % всіх лейкоцитів крові) функціонують в кровоносних судинах близько 12 годин. Містять гепарин, тобто речовину, яка запобігає зсіданню крові.

Середньодобова норма еозинофілів – 2–4%: зранку та під вечір приблизно на 20 % менше, а опівночі – на 30 % більше. Такі коливання корелюють з рівнем глюкокортикоїдів наднирникових залоз чим вищій рівень глюкокортикоїдів в крові, тим менший вміст еозинофілів і навпаки. Основна функція – фагоцитоз і руйнування токсинів білкового походження.



Моноцити (4–8 %) – найбільші лейкоцити, округлої форми, здатні до фагоцитозу. Моноцити часто збільшуються і стають макрофагами, які швидко рухаються і поглинають 100 і більше бак­терій, відіграють роль в опірності організму до хронічних інфекційних хвороб.

Лімфоцити (20–30%о) – найменші лейкоцити. Розрізняють Т- лімфоцити, що виробляються в тимусі, та В-лімфоцити – в кістковому мозку, в лімфовузлах, мигдалинах, селезінці, апендиксі. Т- лімфоцити. У новонародженого на частку Т-лімфоцитів припадає 33–56% від усіх форм лімфоцитів, починаючи з 2-річного віку, показник становить, як і у дорослих – 60–70%.

Лімфоцити можуть перетворюватись в моноцити, макрофаги, беруть участь в утворенні антитіл, циркулюють у крові 100–200 днів. Живуть 20 і більше років. Вони формують специфічний імуні­тет і здійснюють функцію імунного нагляду.

У 1 літрі крові у новонародженого – 30 х 109 лейкоцитів, з другої доби кількість зменшується до – 12,1 х 109, в 1 рік – 10,5 х 109, в 3–10 років – 8–10 х 109, в 14–17 років, як і у дорослих, – 5–8 х 109. Таким чином, чим менший вік дитини, тим її кров містить більше незрілих форм лейкоцитів.

Тромбоцити – безбарвні, без’ядерні клітини діаметром 2–4 мкм (в 1мм3 крові їх міститься близько 200–400 тис). Основна функція пов’язана з процесами зсідання крові: володіючи здатністю прилипати до неадекватної (чужорідної) поверхні (адгезивність) і один до одного (агрегація), тромбоцити започатковують перебіг складних процесів згортання крові, утворення кров’яного згустку і його стягування (ретракцію). Відома також захисна (фагоцитарна) функція тромбоцитів. Циркулюють у крові протягом 1–2-ох тижнів, руйнуються в печінці і селезінці.

У новонароджених тромбоцитів від 150 тис. до 350 тис. в 1 мм3 крові, у немовлят – 150–424 тис. у віці від 1-го до 16 років кількість тромбоцитів сягає значень, як у дорослих осіб – 200–300 тис. Кількість тромбоцитів у крові змінюється: вдень їх більше, вночі – менше, після важкої роботи спостерігається підвищення їх кількості у 3–5 разів.



Лейкоцитарна формула. У крові підтримується відносна постійність кількісного співвідношення усіх форм лейкоцитів. Це співвідношення, виражене у відсотках, називають лейкоцитарною формулою. Вона має вікові особливості, пов’язані із вмістом нейтрофілів і лімфоцитів.

У новонароджених, як і у дорослих, на частку нейтрофілів доводиться 68%, а на частку лімфоцитів – 25 %; на 5–6-ий день після народження виникає так званий „перший перехрест” – нейтрофілів стає менше (до 45%), а лімфоцитів – більше (до 40%). Таке співвідношення зберігається приблизно до 5–6 років (“другий перехрест“). Наприклад, упродовж на 2–3-го місяць частка нейтрофілів складає 25–27%, а частка лімфоцитів – 60–63%. Це вказує на істотне підвищення інтенсивності специфічного імунітету у дітей перших 5–6 років. Після 5–6-ти до 15 років співвідношення, характерне для дорослих, поступово відновлюється.



Продукція імуноглобулінів. Вже внутріутробний плід здатний синтезувати Ig М (12 тижнів), Ig G (20 тижнів), Ig А (28 тижнів). Від матері плід одержує Ig G. На першому році життя дитина продукує в основному Ig М і практично не синтезує Ig G і IgА. Відсутність здатності продукувати IgА пояснює високу сприйнятливість грудних дітей до кишкової флори. Рівень “дорослого” стану досягається за Ig М у 4–5 років, за Ig G – у 5–6 років і за IgА – в 10–12 років. В цілому, низький вміст імуноглобулінів у перший рік життя пояснює високу сприйнятливість дітей до різних захворювань органів дихання і травлення. Виключенням є перші три місяці життя – в цей період має місце майже повна несприйнятливість до інфекційних захворювань, тобто виявляється своєрідна ареактивність.

Показники неспецифічного імунітету. У новонародженого фагоцитоз наявний, але він „неякісний”, оскільки у нього відсутній завершальний етап. Рівня „дорослого” стану фагоцитоз досягає після 5 років. У новонародженого лізоцим наявний у слині, слізній рідині, крові, лейкоцитах; причому рівень його активності вищий, ніж у дорослих. Вміст інтерферонів у крові новонароджених є високим, як у дорослих, проте, в наступні дні знижується, залишаючись таким від 1-го до 10–11-ти років; з 12–18 років досягає значень, характерних для дорослих. Система комплементу у новонароджених по своїй активності складає 50 % від активності дорослих; до 1 місяця вона стає такою ж, як у дорослих. У цілому, гуморальний неспецифічний імунітет у дітей майже такий же, як у дорослих.

Система гемостазу. Число тромбоцитів у дітей всіх років, включаючи новонароджених, таке ж, як і у дорослих (200–400 × 109 в 1 л). В середньому, швидкість згортання у дітей, включаючи новонароджених, така ж, як і у дорослих (5–5,5 хв., за Бюркером), аналогічно – тривалість кровотечі (2–4 хв. за Дюком ), час рекальцифікації плазми, толерантність плазми до гепарину. Виняток становлять протромбіновий індекс і протромбіновий термін – у новонароджених вони нижчі, ніж у дорослих. Здатність тромбоцитів до агрегації у новонароджених теж виражена слабше, ніж у дорослих. Після року вміст чинників згортання й антикоагулянтів у крові такий же, як і у дорослих.

Фізико-хімічні властивості крові. У перші дні життя питома вага крові більша (1060–1080 г/л), ніж у дорослих (1050–1060 г/л), але згодом досягає цих значень. В’язкість крові у новонародженого вища в’язкості води в 10–15 разів, а у дорослого – в 5 разів; зниження в’язкості до рівня дорослих відбувається до 1-го місяця. Для новонародженого характерна наявність метаболічного ацидозу (рН 7,13–6,23), хоча вже на 3–5-у добу рН досягає значень дорослої людини (рН =7,35–7,40). Упродовж всього дитинства спостерігається понижена кількість буферних основ, тобто має місце компенсований ацидоз. Вміст білків крові у новонародженого досягає 51–56 г/л, що значно нижче, ніж у дорослого (70–80 г/л), в 1 рік – 65г/л. Рівень „дорослого” стану спостерігається в 3 роки (70 г/л). Співвідношення окремих фракцій, подібно „дорослому” стану, спостерігається з 2–3-річного віку (у новонароджених відносно висока частка γ-глобулінів, що потрапили до них від матері).
Інволюційні зміни. При старінні організму не відмічено істотної зміни в’язкості крові. Загальний вміст білків залишається сталим, проте змінюється співвідношення між альбуміном і глобулінами: вміст альбуміну падає, а глобулінів – зростає. З віком у кістковому мозку знижується кількість клітин, що мають ядро; а частка жирових клітин збільшується (так, після 65 років 2/3 кісткового мозку зайнято жиром).

У літніх людей збільшується об’єм еритроцитів, що пояснюється порушенням стану їх мембран під впливом продуктів перекисного окислення. Макроцитоз особливо виражений в осіб, котрі зловживають алкоголем та нікотином. Тривалість життя еритроцитів збільшується до 145 днів; знижується кількість ретикулоцитів у периферичній крові, що вказує на зменшення інтенсивності еритропоезу. У багатьох літніх людей спостерігається дефіцит заліза, фолієвої кислоти та вітаміну В12, тобто провідних чинників еритропоезу. Проте, в цілому, число еритроцитів і рівень гемоглобіну зменшуються незначно – відповідно до 5×1012 г/л і 135–120 г/л. Незначно підвищується з віком ШОЕ, що спричинене збільшенням вмісту глобулінів у крові; осмотична резистентність еритроцитів зростає, а кислотна знижується.

Поряд з цим знижується інтенсивність лейкопоезу. Вміст лейкоцитів в периферичній крові зменшується, при цьому знижується частка еозинофілів і паличкоядерних нейтрофілів. Інволюції піддаються органи, багаті на лімфоїдну тканину (селезінка, лімфатичні вузли, мигдалини). Для старих людей характерне явище імунодефіциту – зниження активності клітинних і гуморальних чинників імунітету. Зокрема, при старінні знижується абсолютне число лімфоцитів, вміст Т-хелперів, імуноглобулінів G і А; у крові з’являються аутоантитіла.

Після 40 років згортання крові проходить інтенсивніше за рахунок підвищення рівня фібриногену та фактора VIII, завдяки чому зростає ймовірність внутрішньо-судинного тромбоутворення. Одночасно збільшується фібринолітична активність крові, а також вміст антикоагулянту гепарину. При старінні знижується синтез простациклінів в ендотелії судинної стінки, що сприяє підвищенню тромбоутворення. Вміст тромбоцитів в периферичній крові спадає, що, з одного боку, знижує тромбоутворення, а з іншого – зменшує їх вплив на ендотелій судин.



Вікові зміни системи крові впливають на структуру захворюваності у старих людей. Серед захворювань крові у людей після 70 років найпоширенішими є лейкози (до 55 % серед захворювань системи кровообігу). У літніх людей часто зустрічаються анемії, що мають важкий перебіг і складні у лікуванні. Найчастіше розвиваються залізодефіцитні анемії, пов’язані з дефіцитом фолієвої кислоти, та проявляються гіпоксією, серцево-судинною недостатністю, м’язевою слабкістю, трофічними розладами (ламкість нігтів, сухість шкіри), зміною смаку та нюху. У випадку дефіциту фолієвої кислоти і вітаміну В12 виникає мегалобластна анемія, що супроводжується розладами ходьби, діареєю, набряками, симптомами декомпенсації серцевої діяльності. У літніх людей понижена функція кісткового мозку призводить до апластичних анемій, пов’язаних з імунними механізмами, що проявляються у гіпоксії, кровоточивості ясен, проявах інфекційно-запальних процесів.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка