Лекція Творчість духу в містичному одкровенні



Скачати 181.19 Kb.
Дата конвертації18.11.2016
Розмір181.19 Kb.
Лекція 2.

Творчість духу в містичному одкровенні.

  1. Роль інтуїції в творчому процесі.

  2. Сон як засіб натхнення.

  3. Проблема таланту та стрес.

  4. Принцип всемогутності та феномен марнославства.




  1. Роль інтуїції в творчому процесі.

До питання про інтуїтивне збагнення душевного світу людини в співвіднесенні його з світом культурно-історичних цінностей оригінальні ідеї були висловлені представниками розуміючої психології В. Дільтеєм та Е. Шпрангером.

Розуміюча психологія - напрямок у німецькій психології кінця XІX - початку XX століття, що вважала головним завданням психологічного дослідження не причинне пояснення душевного життя людини, а його розуміння шляхом співвіднесення її внутрішніх значеннєвих утворень (переживань) зі світом культурно-історичних цінностей. Ідею розробки даного напрямку висунув німецький філософ В. Дільтей, що затверджував, що - "природу ми пояснюємо, а душевне життя розуміємо". В основі цієї ідеї лежало протиставлення наук про природу наукам про суспільство й заперечення можливості вивчити соціально-історичну обумовленість психіки людини за допомогою об'єктивних, у тому числі експериментальних, наукових методів.

Виступ Дільтея проти експериментальної психології як науки, що нібито ігнорує самі істотні особливості людської свідомості, стикнулося з рішучими запереченнями з боку ряду її представників, зокрема німецького психолога Г. Еббінгауза, що відзначав, що програма розуміючої психології зводиться до інтуїтивного збагнення психіки, що не має об'єктивних критеріїв. Послідовник Дільтея Е. Шпрангер, що й ввів сам термін, виділив 6 типів людського з різних областей культури. Як ідеальна модель виступала людина - теоретична, економічна, естетична, соціальна, політична і релігійна. Надалі ця типологія була використана в роботах американського психолога Г. У. Олпорта й ін. для експериментального вивчення ціннісних орієнтації особистості. Феноменологічний, описовий підхід, запропонований Дільтеєм на противагу причинно-аналітичному, вплинув на багатьох психологів-ідеалістів - А. П. Фендера, Ф. Крюгера й ін. Дільтей (Dіltey) Вільгельм (1833-1911) заявив про своє розуміння психології в 1880-1890 р. Однак його вплив не відчувався до початку XX століття; в 1914 р. Н. Н. Ланге писав про Дільтея як мислителя рідкої оригінальності, але маловідомого. Дільтей підкреслював, що людину можна зрозуміти тільки з історії, що він розглядав ідеалістично як історію духу.

Пізніше постало питання вивчення ролі інтуїції в пізнанні та творчому процесі. Явище, що носить назву – інтуїція не доведено та не зафіксовано документально, але і не спростовано його існування. Часто інтуїцією називають скрите, чуттєве знання, що ніби підказує відповідь на запитання, або дає можливість передбачити майбутні події. Інтуїція проявляє себе у формі переживань тривожного характеру. Іноді інтуїцію плутають з явищем «хінсайду», коли після того, як подія відбулася людині здається, що вона знала все заздалегідь.

Існування інтуїції пов’язують з дією несвідомого, умовно несвідоме аналізує фактичний матеріал і «підказує» людині можливі наслідки. Дочування до інтуїції може носити як позитивний так і негативний характер, приводячи людину до надмірного дослуховування до почуттів. Про наявність інтуїтивних знань частіше повідомляють жінки, в силу своїх гендернех особливостей.


  1. Сон як засіб натхнення.

За всіх часів сни привертали до себе серйозну увагу всіх народів. Будучи містком з свідомого життя в світ підсвідомого, сни зайняли своє таємниче місце в духовному житті людства. У сні людина бачить фантастичні світи й тварин, бере участь у неймовірних подіях, запросто літає без крил, у невагомості гуляє по космосі, порушуючи всі закони, які все життя утовкмачувалися йому наукою.

Чаклуни, тлумачі снів, мудреці минулого постійно намагалися розкрити загадку сновидіння. Навіть знаменитий психіатр Зиґмунд Фройд у своїй праці "Тлумачення сновидінь" постарався підняти завісу над таємницею сну, а сон продовжував і дотепер продовжує задавати загадки.

23-річний французький філософ Рене Декарт після віщого сну став великим вченим XVІІІ століття. За його словами, наукове формування його відбулося 10 листопада 1619 року, коли болісно виношуючи план математичних наук, він заснув. У сні йому з'явилося не тільки все його життя, але і як одкровення розкрився основний напрямок всіх його майбутніх робіт.

"Дух Істини розкрив мені в сні загадки взаємозв'язку всіх наук", - говорив Декарт. Протягом 300 років роботи, написані філософом після його знаменного сновидіння, впливали на праці всіх наступних вчених. Саме сни Декарта вперше підняли питання про живий зв'язок сновидіння із творчістю.

Відомо, що видатний вчений Росії Д. І. Менделєєв, що багато років займався структурним розташуванням хімічних елементів, прийшов до своєї знаменитої таблиці в сні. Після болісних роздумів, в безсонну ніч у марних пошуках закону, вчений забувся й заснув. Саме в цьому стані він раптом зовсім чітко побачив основну схему, і негайно її записав.

Німецький фізик Кекуле зробив справжній переворот в органічній хімії відкриттям формули бензолу. "Один раз після важкої роботи я вирішив відпочити біля каміна й задрімав. У моїй голові ще крутились атоми в хаотичному безладді, що ізвиваються подібно зміям. Одна змія схопила себе за хвіст, продовжуючи крутиться. І раптом у сні я неминуче відчув: формула молекули бензолу повинна бути замкнутою, подібно змії, побаченій в сновидінні".

При подальшій розробці це припущення підтвердилося.

Також у сні до знаменитого фізика-теоретика Нильса Бора прийшла визнана нині структура атома: від неї вчений прийшов до створення теорії будови атомів всіх елементів.

Генеральний конструктор, академік Олег Антонов згадує: "Мені ніяк не давалася форма хвостового оперення "Антея" - надгрузопідйомного літака-гіганта. Думав, розраховував, малював - і все ні так.

Один раз вночі в сні, перед моїми очами чітко вималювався незвичайний за формою хвіст літака. Я навіть прокинувся від несподіванки. Запалив каганець, накидав на листку паперу конструкцію й знову ліг спати. Ранком, побачивши начерк, я був вражений, як раніше мені не спадало на думку таке рішення й от прийшло в сні".

Таке одкровення сходить не тільки до вчених і конструкторів. Мабуть, ще частіше зустрічається воно в середовищі діячів мистецтва. Італійський композитор XVІІІ століття Джузеппе Тартіні бачив у сні диявола, що грав йому на скрипці. Коли музикант прокинувся, він схопив скрипку й записав почуту в сні мелодію. Добуток так і названий композитором - "Трелі диявола" - і є кращим з його добутків.

Розповідають, що знаменитий письменник Чарльз Діккенс, як правило, спочатку бачив персонажів своїх добутків у сні. У цьому ж стані в його дрімаючій свідомості народжувалися й багато етюдів його добутків. Письменник упевнено відновлював на папері хитку гру своїх сновидінь - рукопис ставав його творчою вдачею.

Відома французька письменниця Шарлотта Бронте навіть виробила певну систему творчого поводження, пов'язаного зі сном. Перед тим як лягати в постіль, вона довго роздумувала, про що вона збирається писати ранком. Готові сюжети добутків народжувалися в неї в сні. Прокинувшись, вона сідала за стіл, цілком чітко представляючи, який буде її нова повість, що відбудеться з героями. А Роберт Стівенсон, що подібно А. С. Пушкіну, любив писати, сидячи в ліжку, іноді по ходу писання засипав. У сні він "додивлявся" незавершений наяву сюжет і знову продовжував його, прокинувшись.

Стан сну мобілізує наші духовні сили: переходячи в нову якість, свідомість загострює усе раніше пережите, переводячи його на рівень натхнення, а останнє й породжує результат.


3. Проблема таланта і стрес.

Існують такі види творчості, де все залежить від фактора стресу, неврозів, станів, які заважають творчості. Так наприклад, всі актори знають про затиски. Переважно всі актори відчувають страх сцени. Але іноді цей страх досягає такої сили, що під погрозою виявляється навіть кар'єра. Такі артисти часто переживають завдяки феномену нав'язливого або удаваного пильного спостереження публіки. Артистові в цей час здається, що глядачі пильно спостерігають за кожним його неспритним рухом. Далі, все це переходить на другий рівень. Артист починає заводитися, з'являється серцебиття, підвищення рівня адреналіну, потіють руки, починається тремор. Артист все це бачить, і усвідомлення всього цього піднімає занепокоєння ще на один рівень.

Психологи прийшли до висновку, що тривога на сцені просто необхідна. Тобто вона володіє й позитивною властивістю. Багато акторів визнавалися, що якби не було цієї тривоги, то не було б феномена театру й насолоди їм. Саме тому сцена притягує. Багато психологів стверджують, що без сценічного переживання, акторові взагалі нецікаво. Більшість досліджень показують, що тривога піднімає якість виконання. Саме тому, у цей час, коли в студії записуються концерти й передачі, то спеціально організується й збирається аудиторія. Музиканти грають гірше тоді, коли немає глядача й аудиторії, що аплодує. Музикантам необхідна якась частка стресу й тиску з боку залу. Вони так краще мобілізуються й грають краще. І навпаки, коли запис на радіо йде в студії, де немає глядача (там іноді електрик або прибиральниця може випадково виявитися глядачем), нічого гарного не відбувається. Деякі артисти від відсутності аудиторії навіть дратуються. Таким чином, успіх з'являється тоді, коли має місце оптимальний рівень стресу. Є психологічна закономірність Йеркса-Додсона. Відповідно до неї, мотивація підвищує якість виступу доти, доки надто високий рівень порушення не починає робити негативного впливу. Таким чином, є такий рівень оптимального збудження, “перевищувати” який не рекомендується.

Коли акторові необхідно виходити в четвертій дії, то він переживаючи в плині чотирьох дій, розморюється й виходить на сцену вже "ніяким".

Вищенаведений закон затверджує, що негативні афекти проявляються швидше, коли виконавцеві пропонують більше складні завдання, і завдання, до яких виконавець не підготовлений. Очевидно, що чим важливіше для успішного виконання завдань ясність думки, тим імовірніше, що тривога перешкодить досягненню оптимального результату.

У психології сценічного переживання існує три групи факторів:

1) Характерна тривожність, тобто природний, конституціональний стан, що приноситься актором з собою. Причиною цього явища є він сам. Він народився або вихований таким. Він має низьку самооцінку, чутливу реактивну систему. Зрештою, це може бути пов'язане з темпераментом артиста. Він нав'язливо боїться "публічного приниження й не обов'язково в театральній діяльності.

2) Далі другий рівень тривожності - це рівень досягнутого ступеня майстерності. Добре підготовлений виступ не пов'язаний ні з якими реальними труднощами. У цьому випадку артист піднімається на інший щабель, коли ця тривожність може бути знята за допомогою певного ступеня майстерності. І це теж може шкодити. Людина іноді настільки має майстерність, що в неї з'являється настільки неадекватна самооцінка, що вона може погано виступити. Є така закономірність: легкі завдання в умовах стресу вирішуються швидше, у зм'якшених умовах стресу, гірше. Для такого артиста стрес просто необхідний. Інакше він не впорається. І режисери повинні це знати.

3) Ступінь ситуаційного стресу - Цей стрес пов'язаний із зовнішнім середовищем, з тиском публіки, із соціальною напруженістю, з відповідальністю цього заходу. Це може бути відповідальний конкурс, фестиваль, на якому може вирішуватися кар'єра.

Приклад. Деякі артисти зізнаються, що переживають великий стрес, у силу фінансової відповідальності, коли відпрацьовують гроші своїх продюсерів, боячись їх підвести.

Висновки:

1) Люди з високим ступенем тривожності найкраще виконують завдання, коли робота нескладна, а зовнішня ситуація не напружена.

2) Виконавці з низьким рівнем характерологічної тривожності діють краще, коли робота вимагає певних зусиль, а зовнішнє середовище створює підвищене порушення.

3) Виконавці, схильні до тривоги, повинні брати легкі завдання, або вибирати знайомий вид роботи. Принаймні, якщо має бути прослуховування або важливий публічний виступ. Якщо в нього немає можливості вибирати, тоді треба орати й орати, репетирувати й репетирувати, доти, поки не буде досягнутий достатній рівень майстерності.

Приклад. Деякі кіноактори талановиті, але в них погана пам'ять. Це викликає занепокоєння в актора. Для кіно це не проблема. В кіно знімаються на основі розкадрування. Тобто весь фільм знімають маленькими шматочками й маленькими діалогами. Проблема стресу нівелюється й убирається завдяки техніці кіно.
Психотехнології звільнення від стресу.
Метод переповнення. Він заснований на припущенні, що необґрунтовані страхи підтримуються в людині через те, що почуття полегшення, випробовуваного при успішній втечі від страхаючого об'єкта, зміцнює зв'язок між страхом і цим об'єктом. Іншими словами, страх підтримується в людині через те, що почуття полегшення, випробовуваного при успішній втечі страхаючого об'єкта, зміцнює зв'язок між страхом і цим об'єктом. Стає звичкою йти від страху, тікати від нього й настільки це цікаво, що людина входить у цей стан і їй він подобається. Це схоже на гру в кішки - мишки. Із цієї психологічної пастки такий артист вирватися не може й тому увесь час відчуває страх і потребу в ньому. Як позбутися від цього? Насамперед необхідний тривалий контакт із джерелом страху, щоб артист встиг за цей час реально усвідомити відсутність погрози. Якщо він виступає рідко, то необхідно більше частий вихід на сцену, причому такий, щоб артист адаптувався й перестав насолоджуватися від цього страху. Актор не хоче "брати бика за роги", а припускає увесь час тікати від нього. Все це відбувається на підсвідомому рівні.

Крім того, існує можливість зняти страх за рахунок вселяння, при якому організується образне наближення об'єкта страху, але в розслабленому стані. У цьому випадку має місце синтез неспокійного й комфортного образів у якийсь загальний образ. Цей прийом відомий у нейролінгвістичному програмуванні як "якор". Артист у цьому випадку перебуває в неспокійному середовищі, але "опускає якір" у спокійне середовище.

Приклад. Молодий вокаліст, що боїться сцени, подумки представляє, як співає на дні народження своєї дружині, дітям, де звичайно не переживає. Вокаліст почуває комфорт під час входження в цей образ. Далі, цей комфортний образ поступово поєднується з картиною виступу перед публікою.
Крім того, для зняття стресів артистичної діяльності допомагають прийоми медитації, аутогенне тренування, гіпноз, навіювання.

Існують різні психологічні щеплення від стресу:



  1. Змінити ставлення до об'єкта стресу на основі, філософського осмислення. По-іншому глянути на світ, здійнятися вище над своїм егоїзмом.

  2. Розмова з собою. Коли ми турбуємося, то часто якийсь внутрішній деструктивний і нав'язливий діалог прокручується у нас у голові. Як що такий діалог носить негативний характер, людина втрачає віру в себе. Завдяки такому нав'язливому діалогу артист все більше й більше починає переживати, самооцінка починає падати, і, як наслідок, відбувається невдалий виступ. Артист у цьому випадку зациклюється й у результаті в нього опускаються руки, він не вірить у свої сили настільки, що зрештою не може нічого виконати. Ці внутрішні діалоги необхідно припиняти. Уже те, що ви на це звернули увагу дасть результат. Необхідно навчитися давати позитивні установки й розвивати в собі внутрішні діалоги, що сприяють вашому успіху. ("Я талановитий музикант, талановитий співак. Я люблю публіку, а публіка любить мене. Я розслаблюся й зосереджуся на задоволенні від музики, що граю"). Коли актор по-справжньому вживається у свою сценарну роль, закриваючи свій егоїзм і починає жити роллю, у нього припиняється занепокоєння. Такий закон психології, відповідно до якого наш мозок не може думати одночасно про дві речі.

  3. Створення образу мети. Багато артистів уявляють себе своїми кумирами видатними діячами, створюючи образ, на який хочуть бути схожими. Якщо перебуваючи в цьому образі артистам легше вдається перебороти стрес, то це психологічне щеплення виправдане.

Приклад. Молодий вокаліст представляє себе великим Паворотти.

4. Самоушкодження. В акторів і музикантів цей прийом дуже розповсюджений. У цьому випадку, актор як би сам собі шкодить, щоб виправдати своє неякісне виконання. Наприклад, він говорить, що вчора гуляв, болів й, тому нічого гарного від мене на сцені не чекайте. Цей прийом за лаштунками застосовується часто. ("У мене сьогодні голос поганий, я простудився". У дійсності він не простудився). Такий прийом іноді заспокоює., так як слугує виправданням.



5. Зняття переживання й стресу за рахунок самого виконання або творчого процесу. Ви зосереджуєте на переживанні, що викликає ваш творчий процес. Ви вживаєтеся в нього й, тому, заспокоюєтесь. Часом дійсний професійний виконавець відпочиває й насолоджується від свого виконання. Актор, що не знаходить собі місця для іншого образа - це актор, що не може впоратися зі своїм егоїзмом. Дійсний актор увійшовши роль, повинен автоматично позбуватися від тривог, обумовлених егоїстичними мотивами. Такий актор з від себе.

6. Функціональні методи зняття стресу. Приклад. Людина дивиться в дзеркало й посміхається собі. У цьому випадку актор підходить до дзеркалу й посміхається собі в очі. Психологами доведено, що коли людина викликає в собі штучно певні м'язові й поведінкові реакції, що відповідають гарному настрою, то в неї, дійсно може піднятися настрій.
При розгляді проблеми стресу, необхідно розрізняти безпричинне занепокоєння, від стресу , що має конкретну зовнішню або внутрішню причину. Для актора - ситуаційний стрес, викликаний феноменом самої сцени. Необхідно визнати, що багато акторів часто переживають безпричинно. Переживають тоді, коли, здавалося б, немає на це причин. І вже роль виучена й репетирували мільйон разів, а стрес усе не зникає. Завжди є якась причина (звідки, актор сам не розуміє), що заважає заспокоїтися. Отоді й говорять про безпричинне занепокоєння - в актора знижені психологічний імунітет або захист від зовнішнього або внутрішнього психічного нападу (впливу).

На першому місці стоїть фізичний захист. Як говориться: "у здоровому тілі здоровий дух". Актор, що з ранку бігає кроси, робить зарядку, посміхається природі, займається загартовуванням, не обжирається на ніч, не зловживає пивом і т.д., вже забезпечує собі фізичний захист. Фрейдом показано, головна причина неврозів і душевних переживань буває через фізіологічну й сексуальну незадоволеність. І, часом, немає необхідності поспішати до психоаналітика й психотерапевта, а необхідно забезпечити фізичний захист.

На другому місці перебувають методи психологічного захисту. Приведемо лише деякі з них.

1. Метод прогресивної м'язової релаксації - метод розслаблення м'язів.

2. Метод біологічного зворотного зв'язку. Людина швидше здобуває контроль над собою, над своїми діями, якщо їй дають можливість у графічному вигляді одержати інформацію про свій стан. Приміром, коли вам дають почути пульс вашого спокійного серця.

  1. Принцип всемогутності та феномен марнославства.

Відповідно до даного підходу художньої творчості особистість займається творчістю, лише задовольняючи своє марнославство. Австрійський психолог Альфред Адлер вважав, що в основі принципу самоактуалізації й всемогутності лежать комплекс неповноцінності і юнацький максималізм. Історія доводить, що практично всі відомі особистості були наділені таким комплексом (згадаємо маленького Наполеона), головне, щоб він не став патологічним. З парубка, що страждає комплексом інтелектуальної неповноцінності, може вийти гарний вчений. А здатний, але самовпевнений юнак, якому все легко дається і який з малолітства купається в похвалах, звичайно припиняє розвиватися.

Приклад. Лев Толстої визнавався, що писав свої романи головним чином, завдяки задоволенню свого марнославства.

Приклад 2. Сальвадор Дали вже в раннім дитинстві мріяв стати великим, одягаючись в одяг королів і царів.

Більшість молодих фанатів естрадних "зірок" зіштовхуються з волаючим хамством поп-ідолів. І проте практично всі підлітки мріють зайняти своє місце на небокраї популярності, не замислюючись про те, що "зоряна хвороба" веде до деградації особистості, найчастіше є причиною алкоголізму й наркоманії, а отже, і передчасної смерті...

Ох уже цей юнацький максималізм! Хто з молодих не мріє стати знаменитим? Багато хто "зоряні" індивіди (будь те артисти, письменники, політики або вчені) на певному життєвому етапі проходять через пияцтво. І зв'язане це з інфантильністю, недорозвиненістю особистості. Людина визначає для себе ціль життя. І доти, доки вона є, людина у розвитку. Досягши бажаного, отримавши славу, найчастіше втрачаються орієнтири. І після ейфорії від успіху наступає порожнеча, що заповнюється "зеленим змієм".

"Зірки" занедужують синдромом обличчя, що впізнається. Людина вважає: коли навколишні про нього довідаються й ім'я буде в усіх на вустах - він досяг успіху й потрібний людям. Але це ілюзія, самообман. Така популярність не має нічого загального з потребою, щирим визнанням. (Недарма так багато бажаючих прийняти участь у шоу де «шукають таланти»).

Телебачення - це наркотик. Багато особистостей занедужують телеманією. І якщо їх видаляють від ефіру, то вони поринають у глибоку депресію, поки знову не виявляться "у ящику" (Один диктор чотири місяці не могла оправитися після того, як неї зняли з "Звісток" Російського телеканалу). Особливо від цього страждають ведучі й диктори нарцистичного типу, схильні до самозамилування.

Виділяють дві технології створення "зірок" - природну й штучну. Із природної все ясно: талановита людина без сторонньої допомоги знаходить своє місце під сонцем, і слава його не підвладна часу. А от чим чревата штучна?

Приміром , шоу-ділок, вивчивши кон'юнктуру ринку, вирішує, яку "діру" можна "заткнути", і починає розкручувати обраного для цього недоука. Гроші й гарна апаратура роблять свою справу. І на екранах починають миготіти низькопробні новоспечені "зірочки", задовольняючи поганий смак глядача. Посяявши певний час, вони викидаються, як відпрацьований шлаки, найчастіше приречені на алкоголізм, наркоманію, депресію. Якийсь час ще йде світло від "погаслої зірки", але недовго.

"Ефект зоопарку" зачіпає й "зірок", і їхніх споглядальників. Людина бачить кенгуру на картинці або екрані, але хоче подивитися, який він живцем, хоча б й у клітці зоопарку. Так й у відношенні до відомих особистостей. У принципі, і "зірка" заганяє себе в клітку, тобто в несвобод, оскільки не тільки відгороджується від простих смертних "залізною завісою", купаючись у променях слави, але й оточує себе охоронцями. Загалом, чим яскравіше "зірка", тим вона більше невільна.

А. Адлер помітив, що в людині закладена проекція вдосконалювання, прагнення до досягнення популярності, реалізація себе. От піком такого вдосконалювання і є "зоряність". Цікаво глянути на це з погляду того, що тут є штучним і що природним. На жаль, у світі шоу-бізнесу штучне народження "зірок" превалює. Гарний бізнесмен знає, що потрібно тому або іншому соціальному прошарку, яке подія цікаво сьогодні, яка пісня або книга підуть на "ура". Загинув В. Листьєв, і відразу вийшла повість про нього.

Так що бізнесмен не тільки прекрасно представляє кон'юнктуру, але й вміє миттєво заповнити нішу, що пустує, заткнути її якоюсь "зіркою", що із себе нічого часом не представляє. У цьому і є елемент штучного створення "зірок". Тут головне - вчасно "пискнути". Адже як буває? Людині дали ефірний час - він може довго говорити, навіть часто з'являтися на екрані, але залишатися непомітним. А можна вийти лише раз, і про це будуть говорити все.

Що стосується природної появи "зірки", те це, як правило, талант, самородок, якому навіть перепони не перешкодять здійнятися, він пробивається всупереч усьому. Той же феномен Висоцького. Але допустимо, що тим або іншим способом "зірка" здійнялася на небокрай. Тут її чекає пастка - "зоряна хвороба". Це стан, коли людина неадекватно, дуже необ'єктивно сприймає себе. "Зоряна хвороба" - це свого роду невроз, що проявляється в дратівливості, втраті апетиту, безсонню, нездатності працювати. Типова поведінка у фазі "зоряності" - вразливість, завищена самооцінка, хворобливе сприйняття похвали на адресу іншого виконавця. Спілкуючись із одним досить відомим бардом, я був свідком того, як він ледве не розплакався, немов дитина, коли його попросили виконати пісню іншого автора. Те, що хочуть чути не його пісні, а когось іншого, сприймалася як особиста образа. І це досить типова ситуація.

Якщо не вистачає життєвої мудрості, щоб оцінити себе й інших реально, то й виникає хвороба з усіма наслідками, що випливають. Особливо піддані їй люди інфантильні, духовно незрілі. Адже часто на зовсім юних, що не сформувалися, неосвічених хлопців звалюється тягар слави стараннями пролазливого «мена». Але хлопці до цього не готові. Головна небезпека тут у тім, що в стані "зоряної хвороби" людина не може творити, елемент творчості зникає. Чому? Подібне відбувається зі студентами, що вступили в престижний вуз. Викладачі. МГИМО, приміром, зізнаються, що частина студентів-першокурсників перші два місяці від радості просто не можуть почати вчитися - заважає ейфорія. Тут т же саме - ширяючи від радості, "зірка" губить здатність працювати, рухатися далі. У цьому, до речі, криється й глибинна причина алкоголізму, яким страждають багато російських артистів. Прийнято вважати, що творчі люди п'ють через необхідність розслабитися після спектаклю або концерту. Справа тут зовсім в іншому - усе в тієї ж "зоряності". Вони досягають того, до чого прагнули, піднявшись на вершину, одержують усе. "Зірка" не може впоратися з величезною радістю, ейфорією, з'являється сильна напруга. Багато хто зізнається, що на піку слави відчувають вакуум, що утворився навколо, порожнечу, самітність, від яких зі знову ж за допомогою алкоголю або наркотиків. Так що алкоголізм - лише наслідок, а чи можна вилікувати саму "зоряну хворобу"? Ліки тут тільки одні - "зірку" знімають із її висот, приземляють. Деяким везе - одержують протверезіння гарною критикою на самому початку шляху. Після цього починається дійсна робота.

В іншому випадку імпресаріо дає "зірці" установку на нову висоту, нову планку, змушуючи працювати. Більше ефективний поступовий схід на вершину, коли складається договір, діють тверді рамки контракту, а нагороди, похвала видаються помірними порціями. Нам важко оцінювати себе реально, потрібний об'єктивний погляд з боку, і якщо поруч із дійсною "зіркою" виявиться така людина, то в неї є всі шанси бути в зеніті.

Серед працівників телебачення є група психічного ризику. У неї переважно входять деякі тележурналісти й телеведучі, що страждають теленаркотизмом. Виходити в ефір - це специфічна професія, що викликає особливі переживання. Плоди її бачить багатомільйонна аудиторія. Тому й наслідку після припинення цієї роботи теж специфічні. Багато тележурналістів регіональних і центральних телекомпаній з якими мені доводилося спілкуватися, визнавалися, що телебачення - це в буквальному значенні наркотик. Варто їм тільки один раз вийти в ефір як з'являлася патологічна тяга до ефіру, що викреслити зі свідомості вже було неможливо. Завдяки виходу в телеефір особистість без особливих зусиль і часом незаслужено може представляти себе всьому суспільству й відчувати ілюзію величі й розуму, хоча й говорить дивлячись у телесуфлер і часом нічого як особистість не представляє й все це, по суті своєї, чисто синдром впізнаваного обличчя і популярність. Символи, які випромінює така особистість через телеекран, часто ніякого відношення до неї не мають. Вони живуть своїм життям. Особистість паразитує на них. Більше того, вона може погрітися в променях слави тих, хто дійсно мають славу. У всьому цьому й лежить основа теленаркотизму.

Позбавлення від теленаркотизму.

Для початку треба глибоко, до сміху й сліз, усвідомити це явище. На жаль, свідомість більшості з телеособистостей влаштовано так, що вони не можуть прийняти факт, що всі їх "видатні досягнення" - це всього лише ілюзія й зациклюються на цьому настільки, що починають страждати телеманією, як особливою формою манії величи. Не в цьому укладена причина частої журналістської холодності й стервятнічества. Відповідно до спостережень, у деяких випадках манія телеведучих по своїх психофізіологічних характеристиках нічим не відрізняється від наркоманії. Той же викид у мозок відповідних нейромедіаторів, ті ж переживання, та ж неадекватність, ті ж скляні очі при сприйнятті живої простої людини, теж ж ламання, депресії й абстиненції після відсторонення від ефіру, і нарешті, ті ж крапельниці. Саме тому після звільнення багато хто з них починають компенсувати телебачення родинним засобом - алкоголем і т.п. Як не кривдно це говорити, історія багатьох регіональних телекомпаній - це історія дикторів і тележурналістів, що спилися. На жаль, у плині життя, що залишилося, вони часто не можуть знайти гідну заміну ейфорії, що давало телебачення. Очевидно, що ця доля не тільки героїв теле-, але й кіноекрана. А бувало й навпаки, коли завдяки появі телеманії особистість позбувалася від алкогольної манії, що вже була.



Психоаналітичні дослідження візуальної й текстової інформації показали, що практично всі телеведучі страждають витонченою й замаскованою формою манії величності.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка