Лекція тема. Запальні захворювання щелепно-лицевої ділянки ці захворювання можуть розвиватись у зв'язку з проникненням мікробів одон-тогенним, гематогенним І лімфогенним шляхами, а також внаслідок травми



Сторінка1/3
Дата конвертації05.11.2016
Розмір0.62 Mb.
  1   2   3





ЛЕКЦІЯ

ТЕМА. ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ

Ці захворювання можуть розвиватись у зв'язку з проникненням мікробів одон-тогенним, гематогенним і лімфогенним шляхами, а також внаслідок травми.

Гострі запальні процеси відносять до тієї категорії хвороб, при яких переважно показані лікувальні втручання в перші години звертання хворих за медичною допо­могою, тобто з захворюваннями, які потребують негайного хірургічного втручання.

До таких захворювань відносять гострі одонтогенні запальні процеси щелепно-лицевої ділянки: періостит, остеомієліт, абсцеси, флегмони, а також лімфаденіти, які є наслідком патологічних процесів, що розвиваються в порожнині рота, і ін. (табл.1).

Таблиця. Класифікація захворювань щелепно-лицевої ділянки та шиї



Джерело та характер інфекції

Захворювання

Форма захворювання

1

2

3




Одонтогенний і

Періодонтит

Гострий: серозний

Хронічний і

стоматогенний

Періостит щелепи

гнійний

фіброзний

Неодонтогенний

Остит щелепи

гострий:

Гранулюючий




Остеомієліт щелепи

серозний

Гранулематозний




Абсцеси і флегмони

гнійний

Хронічний в




Лімфаденіт

Гострий

загостренні




неспецифічний

(реактивно-

Хронічний




Гайморит

транзиторна форма)

(осифікуючий)




Фурункул і

Гостра стадія

Хронічний




карбункул обличчя

Підгостра стадія

Рарефікуючий




Ревматогенний

Гостра стадія

Гіперпластичний




остеомієліт

Гострий:серозно-

Хронічна стадія




Травматичний

гнійний

Первинно-хронічна




остеомієліт

Абсцедуючий

Підгостра стадія




Сіаладеніт

Аденофлегмона

Хронічний:




Скронево-

Гострий

продуктивний




нижньощелепний

Гостра стадія

Продуктивний в




артрит

Гостра стадія

загостренні




Абсцеси і флегмони

Гостра стадія

Хронічний




Лімфаденіт

Гостра стадія

Підгостра стадія







Гострий

Хронічна стадія







Гострий

Хронічна стадія







Гостра стадія

Хронічна стадія







Гострий

Хронічний Хронічний Підгостра стадія Хронічний

Специфічна інфекція

Актиномікоз Туберкульоз Сифіліс






Необхідно пам'ятати, що оперативність лікаря при вказаних захворюваннях є необхідною якістю, оскільки часто тільки негайно проведене оперативне втру­чання може попередити тяжкі ускладнення і позбавити хворого від страждань.

Враховуючи близьке розташування головного мозку, анатомічно-топографічні особливості, які сприяють швидкому поширенню запального процесу, а також масивну васкуляризацію, яка обумовлює активне всмоктування продуктів запа­лення й інтоксикацію організму, значення негайного оперативного втручання важко переоцінити.

Цілком ймовірно, що лікарі будь-якої спеціальності повинні мати елементарні знання для встановлення правильного діагнозу і проведення негайного втручання при гострих гнійних захворюваннях щелепно-лицевої ділянки.



Серед запальних захворювань щелепно-лицевої ділянки та шиї найбільш час­то зустрічаються одонтогенні процеси.

Періостит. Гострий. Періостит щелеп найчастіше (74-78 % випадків) розвивається в результаті загострення хронічного запального процесу в періодонті. Внаслідок резорбції кістки при хронічному періодонтиті інфекція з тканин пе-ріодонта легко проникає в окістя. Значно рідше (5-8 %) періостит щелепи виникає як ускладнення гострого гнійного апікального і маргінального періодонтиту. Кон­сервативне лікування зуба в ряді випадків також може ускладнитись запаленням окістя. Захворювання розвивається також після операцій видалення зуба, коли вони виконуються травматично, з пошкодженням кісткової тканини і ясен, у випадку неповного видалення зуба з приводу періодонтиту.

Клінічна картина. Клінічні прояви і перебіг періоститу щелеп дуже різноманітні. У початковому періоді процес в одних хворих перебігає бурхливо, запальні явища наростають з кожною годиною. У інших захворювання розвивається більш повільно, протягом 1-2 днів. У цей період самопочуття погіршується, виникає слабість, розби­тість, підвищується температура тіла. Хворі відмічають, що больові відчуття в ділян­ці зуба, який був джерелом інфекції, перемішуються у відповідну половину щелепи. З розвитком запального процесу в окісті з'являється набряк навколощелепних м'яких тканин, виражений в тому чи іншому ступені. Припухлість змінює конфігурацію об­личчя. Локалізація набряку типова і залежить головним чином від локалізації зуба, що був джерелом інфекції. Періостит частіше перебігає у вигляді обмеженого запаль­ного процесу в окісті альвеолярного відростка на протязі декількох зубів. Якщо запа- лення поширюється на значні ділянки окістя, то прояви захворювання виражені більш різко. Взагалі температура тіла при періоститі в межах 37,3-37,8 °С, інколи в перші дні захворювання вона може залишатись нормальною. Збільшення числа лейкоцитів (10-12 х 10 г/л, інколи більше). Кількість лейкоцитів може бути в межах норми або спостерігатись лейкопенія (особливо в таких випадках, коли проводилось лікування сульфаніламідами та антибіотиками). Нейтрофільоз за рахунок збільшення числа сег-ментоядерних (до 70-75 %) і паличкоядерних лейкоцитів (до 8-20 %). Одночасно зме­ншується відсотковий вміст лімфоцитів (до 10-20 %) та еозинофілів. Через декілька днів від початку захворювання ШОЕ дорівнює 15-20 мм/год. При дослідженні сечі в більшості хворих змін не виявляється. Тільки в деяких в гострому періоді з'являється білок. Іноді відмічається невелика кількість лейкоцитів. Описані загальні клінічні симптоми характерні для більшості хворих з періоститом щелеп. Місцеві прояви за­хворювання мають деякі особливості залежно від локалізації запального процесу. Періостит найчастіше виникає з вестибулярної сторони альвеолярного відростка, рід­ше з піднебінної і язикової. Пояснюється це особливістю анатомічної будови щелеп: більш тонкою зовнішньою стінкою альвеоли, направленням відтоку венозної крові і лімфи від зубів. При вестибулярній локалізації періоститу верхньої щелепи в ділянці центральних і бокових різців сильно набрякають верхня губа і крила носа. Інколи набряк поширюється на дно нижнього носового ходу. Якщо верхівка зуба близько підходить до дна носової порожнини, то там може утворитись абсцес. При виникнен­ні періоститу в результаті патології' верхніх бокових різців набряк захоплює лише одну половину обличчя. При локалізації процесу в ділянці малих корінних зубів та першого великого корінного зуба набряк захоплює щічну, підочну та виличну ділян­ки, поширюється на нижню повіку та верхню губу. Носогубна складка згладжується, кут рота опускається. Через декілька днів набряк м'яких тканин верхнього відділу обличчя починає опускатись до краю нижньої щелепи. Періостит з піднебінної сто­рони характеризується своєрідним перебігом. З самого початку з'являється сильний ниючий, потім пульсуючий біль в ділянці твердого піднебіння. Запальний інфільтрат піднімає слизову оболонку, займаючи нерідко значну частину відповідної половини твердого піднебіння. При періоститі нижньоїщелепизвестибулярноїсторонив ділянці центральних та бокових різців набрякають нижня губа і підборіддя. Інколи набряк поширюється і на підборідну ділянку. Нижня губа видається вперед внаслідок набря­ків червоної облямівки прилеглої до неї слизової оболонки рота. Підборідно-губна борозна згладжується. При пальпації центральних відділів підборідної ділянки відмі­чається запальний інфільтрат. У результаті проникнення гною в м'які тканини утво­рюється абсцес. Взагалі періостит розвивається з однієї сторони щелепи. Але в осла­блених хворих при наявності множинних хронічних вогнищ одонтогенної інфекції можливе одночасне ураження нижньої і верхньої щелеп чи двобічний періостит.

Лікування. Найкращі результати лікування хворих з гострим гнійним періоститом дає комплексна терапія, коли своєчасне хірургічне втручання поєднується з медикамен­тозним і фізичним лікуванням. Використання в стадії розвинутого гнійного запалення консервативної терапії без хірургічного втручання не тільки не зупиняє розвиток запа­льного процесу, але, навпаки, затягує його перебіг і в ряді випадків призводить до роз­витку ускладнень. Основні лікувальні заходи при розвинутому гострому гнійному пері­оститі полягають в оперативному розкритті запального вогнища і створенні вільного відтоку ексудату. Відсутність ф/туктуації не є протипоказанням до розрізу. Для успішно­го проведення оперативного втручання необхідно досягнути знеболювання тканин на місці майбутнього розрізу. Найчастіше використовують місцеве знеболювання - прові­дникову, інфільтраційну анестезію. Як анестетик використовують 1 % розчин лідокаїну. Розріз при періоститі роблять, розсікаючи слизову оболонку і окістя по перехідній складці довжиною 2-2,5 см на всю глибину тканини до кістки. Одночасно з розтином підокісно-го гнійника проводять видалення зуба, що був джерелом інфекції, якщо подальше збе­реження його недоцільне (зуб з сильно зруйнованою коронкою, не має функціональної цінності, зуб, що не піддається консервативному лікуванню). В інших випадках зуб зберігають. Після припинення запального процесу його піддають лікуванню і наклада­ють пломбу. Після хірургічного втручання для швидкої резорбції запального інфільтра­ту призначають полоскання порожнини рота теплим (40-42 °С) розчином перманганат) калію (1:3 000) чи 1-2% розчином гідрокарбонату натрію 4-6 разів на день. У початково­му періоді гострого періоститу, а також після хірургічного втручання, доцільно призна чати сульфаніламіди (сульфадимезин чи сульфадиметоксин), піразолонові похідні (ана­льгін, амідопірин), антигістамінні препарати (розчин хлориду кальцію, глюконат чи лактат кальцію), вітаміни (особливо С).

Запалення лімфовузлів щелепно-лицевої ділянки та шиї

Дослідження стану лімфовузлів щелепно-лицевої ділянки та шиї має практич­не значення для розпізнавання основного захворювання, наслідком якого є розви­ток запального процесу. Особливе значення дослідження лімфовузлів має при диференціальній діагностиці.

Найбільше практичне значення мають підщелепні вузли, які знаходяться за гіл­кою нижньої щелепи, нижче неї і на шиї. Причиною розвитку лімфаденіту є прони­кнення мікроорганізмів з вогнища запалення. Розрізняють одонтогенний і неодон-тогенний лімфаденіт. Як і при будь-якій локалізації лімфаденіту в щелепно-лицевій ділянці, можливе специфічне і неспецифічне запалення лімфовузлів.

Згідно з патологоанатомічною картиною, розрізняють гострий (серозний) і хро­нічний (гнійний та гіперпластичний) лімфаденіт.



Лікування. Найбільш часто в щелепно-лицевій ділянці розвивається гострий гаонтогенний лімфаденіт. Відповідні лімфовузли збільшуються, стають болючі при пальпації. Лікування хворого зуба ліквідує запалення лімфовузлів.

При іншому джерелі інфікування проводять активне лікування основного за­хворювання. При переході серозного процесу в лімфатичному вузлі і прориві ін-іекції в оточуючі тканини розвиваються аденофлегмони.

При специфічній причині лімфаденіту (але при виключенні метастазу пухли­ни) проводять консервативне лікування. Нагноєння вузла є показанням до його розтину і подальшого дренування.

У випадку, якщо хронічний лімфаденіт ускладнений утворенням підшкірної міг­руючої гранульоми, показано висічення останньої і видалення хворого зуба. При пі­дозрі на наявність специфічного лімфаденіту необхідне спеціальне обстеження: про­ба Пірке, Манту, реакція Вассермана на сифіліс, спеціальні проби на актиномікоз.

Щільний, збільшений, не болючий горбистий лімфатичний вузол дає можли­вість передбачити метастаз пухлини. При цьому потрібні спеціальні методи об­стеження. Першою ознакою СНІДу може бути збільшення декількох лімфовузлів, малоболючих і рухомих.

Одонтогенний остеомієліт щелеп

Під остеомієлітом розуміють запальний процес не лише в кістковому мозку, а також у всіх структурних частинах кістки і м'яких тканинах. Остеомієліт щелеп може бути одонтогенним, травматичним, гематогенним і специфічним. Крім того, розрізняють обмежений, вогнищевий і дифузний остеомієліт.


В гострій фазі захворювання хворі звичайно скаржаться на біль в ділянці одного зуба, який є джерелом інфекції. Однак швидко до цього приєднуються ознаки запа­лення періодонта і інших, поряд розміщених, зубів. Біль посилюється, стає рвучим, іррадіює по розгалуженнях трійчастого нерва в очну, скроневу ділянки, вухо.

Однією з основних скарг при остеомієліті нижньої щелепи є порушення пове­рхневої чутливості червоної облямівки губи, слизової оболонки присінка рота, підборіддя з відповідної сторони (оніміння, відчуття повзання мурашок). У випа­дках розвитку гнійно-запального процесу в м'яких тканинах біль ніби переміщу­ється за межі щелепи, з'являються скарги (припухлість, зведення щелепи, біль при ковтанні, жуванні). Майже завжди спостерігаються головний біль, загальна слабість, підвищення температури тіла, порушення апетиту і сну.

При опитуванні хворого вдається з'ясувати, що одонтогенному остеомієліту передував гострий апікальний, маргінальний періодонтит або загострення хроніч­ного періодонтиту.

Хворі бліді. Пульс почащений, в деяких випадках аритмічний. В ділянці уражен­ня щелепи з'являються інфільтрація і набряклість м'яких тканин. Відчувається не­приємний запах з рота. "Хворий" зуб спочатку нерухомий, але швидко розхитуєть­ся. Стають рухомими і поряд розміщені зуби: перкусія їх болюча. Ясна і слизова оболонка перехідної складки в ділянці зубів, втягнутих в процес, набряклі і гіпере-мійовані. Пальпація їх різко болюча. Під окістям альвеолярного відростка і тіла щелепи накопичується гній. Слідом за розхитуванням зубів гній з'являється також в зубно-ясенних кишенях. В ряді випадків утворюються під'ясенні абсцеси. При про­никненні гною в під'ясенні простори виникають абсцеси і флегмони білящелепних тканин. В таких випадках виявляється інфільтрація тканин щільної консистенції і гіперемія шкірних покривів. Поряд з інфільтратом з'являється різко виражений ко­латеральний набряк м'яких тканин. Відображенням запальної реакції при остеомі­єліті може бути також регіонарний лімфаденіт. Інфільтрація м'яких тканин нерідко поширюється на жувальні м'язи, що призводить до зведення щелеп.

Найбільш постійними і ранніми симптомами при остеомієліті нижньої щелепи є потовщення її краю, порушення поверхневої чутливості червоної облямівки нижньої губи і шкіри підборіддя, зміна електрозбудливості зубів. Морфологічним субстратом даного симптому є ураження нижнього альвеолярного нерва, що знаходиться в товщі нижньої щелепи. Порушення чутливості м'яких тканин при остеомієліті нижньої щелепи отримало назву симптому Венсана - за прізвищем автора, що його описав.

Загальна реакція організму проявляється лихоманкою, почащенням пульсу і ди­хання, ознобом, особливо ввечері, змінами крові і сечі. При гострій фазі остеомієлі­ту температура тіла підвищується до 39-40 °С. В сироватці крові хворих в гострій фазі остеомієліту щелеп з'являється в значній кількості С-реактивний білок, спів­відношення альбумінів і глобулінів змінюється в бік переважання останніх.

Хронічна фаза остеомієліту щелеп — найтриваліша. У міру переходу остеомі­єліту щелепи в цю фазу затухає біль в ділянці щелепи, зменшується інфільтрація м'яких тканин. В місцях розрізів або інших ділянок шкіри, слизової оболонки


порожнини рота з являються нориці, із яких ви­діляється гній.

Відторгнення секвестрів супроводжується появою грануляцій із норицевих ходів. В ділян­ці остеомієлітичного вогнища щелепа потовще­на, зуби рухомі. Зондування нориці дозволяє ви­явити нерівні контури секвеструючої кістки.

Утворення секвестрів при остеомієліті ни­жньої щелепи визначається як особливостями зміни її інтраосального кровообігу, так і лока­лізацією абсцесу або флегмони в навколощеле-пних м'яких тканинах.

В результаті затримки виділення ексудату че­рез нориці і утворення гнійних затікань може виникнути загострення запального процесу. Знову інфільтруються м'які тканини, з'являють­ся ознаки гнійно-резорбтивної лихоманки.

Важливе місце в діагностиці хронічного остео­мієліту щелеп належить рентгенологічному дослі­дженню Вогнища руйнування, оточені щільними склеротичними стінками, чергуються з вогнищами склерозу. Кістка набуває строкатого грубоволокнистого малюнка. Але найбільше діаг­ностичне значення при остеомієліті має секвест­рація, характерна для хронічної фази захворюван­ня. Рентгенологічною ознакою секвестру є підвищення інтенсивності його тіні. Тінь секвест­ру різко виділяється на фоні більш прозорих ото­чуючих кісткових елементів (рис. 78).

Хронічний одонтогенний остеомієліт щелеп диференціюється від специфічних уражень ще­леп (актиномікози, туберкульоз, сифіліс), доб­роякісних та злоякісних пухлин.



Актиномікоз. Захворювання може бути пер­винним і вторинним. Вторинні ураження кістки виникають в результаті поширення специфічної інфекції зі сторони інфільтрованих білящелеп-них м'яких тканин. Інфільтрат звичайно щіль­ний. Пізніше утворюються множинні нориці з кашоподібним гноєм (рис. 79). Значно важче диференціювати від остеомієліту, особливо його гіперостозної форми, первинний актиномікоз щелеп. Кістка при актиномікозі здута, має вигля

д

щільної веретеноподібної пухлини, всередині якої виявляють кісткоподібні простори з слідами

гнійно-серозного ексудату.

Для туберкульозного ураження кістки характерний повільний перебіг (міся­ці, роки), різка болючість, виражений лімфаденіт. В патологічний процес втягу­ються інші кістки, утворюються втягнуті рубці.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка