Лекція Тема. Система І структура мови План Система І структура мови Основні одиниці мови І їх функції список літератури



Скачати 69.97 Kb.
Дата конвертації30.04.2017
Розмір69.97 Kb.
Лекція 9.

Тема. Система і структура мови
План

1. Система і структура мови

2. Основні одиниці мови і їх функції
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Білецький А. О. Про мову й мовознавство. – К., 1996.

Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. – К., 1985.

Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. – К. – Одеса, 1991.

Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К., 2005.

Левицький А.Е., Сингаївська А.В., Славова Л.Л. Вступ до мовознавства: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006

Лингвистический энциклопедический словарь. — М., 1990.

Ющук І. П. Вступ до мовознавства. — К., 2000.


1. Система і структура мови

У природі й суспільстві існують реалії, які складаються із сукупності елементів, що певним чином організовані і взаємопов’язані. Кожна з них є системою. Наприклад, годинник, Сонячна система.



Система (грец. сполучення, організація) організована множина взаємоповязаних елементів.

Мова також є системою: вона складається з множини одиниць (фонеми, морфеми, слова, речення), які організовані за певними правилами. Так, можна сказати зелений дуб, зелена липа, але не можна сказати зелений липа, зелена дуб. Від слів брат, віл, серп можна утворити похідні з суфіксом -ик, а від слів сестра, вівця, коса – не можна. Взаємопов’язаність елементів мови виявляється в тому, що між ними встановлюються певні відношення – залежність, або кореляція (лат. відношення).

Розрізняють фізичні і чисті відношення елементів системи. Фізичними є відношення, за яких один елемент породжується іншим (братик брат) або змінюється під впливом іншого (давньоукр. кто – укр. хто: проривний [к] під впливом наступного проривного [т] змінився в щілинний [х]). Фізичними відношеннями вважають також форми зв’язку слів у словосполученні й реченні: зелений дуб, Руслана виконала пісню).

Чистими є відношення елементів системи, за яких ці елементи прямо не впливають один на одного, призводячи до певних видозмін, а протиставляються один одному і завдяки цьому існують як різні елементи. Тому такі відношення називають ще протиставленнями, або опозиціями. Наприклад, протиставлення твердих і м’яких приголосних в українській мові.

Елементи мови за допомогою відношень (як фізичних, так і чистих) поєднуються у групи, тобто парадигми. Так, парадигму утворюють тверді й м’які приголосні, дзвінкі і глухі приголосні, форми словозміни певного слова, група пов’язаних між собою за значенням слів. Сукупність усіх похідних від слова брат становить словотвірну парадигму цього слова. Відношення, зв’язки між мовними елементами, що входять до складу однієї парадигми, називають парадигматичними .

Роль відношень в організації мови дуже велика. Тому можна стверджувати, що до складу мовної системи входять як елементи (одиниці мови), так і відношення між ними.

Деякі зарубіжні лінгвісти, характеризуючи мову як систему, вважали основним її компонентом відношення між елементами. Ф. де Соссюр зазначав, що в мові немає нічого, крім розрізнень. Датський мовознавець Луї Єльмслєв (1899-1965) дійшов висновку, що мовознавство повинне займатися винятково відношеннями, а самі мовні одиниці, між якими встановлюються відношення, не є об’єктом науки про мову. Однак така абсолютизація відношень відриває мову від позамовної дійсності, істотно її викривляє.

У характеристиці мови, крім поняття “система”, лінгвісти часто використовують поняття “структура”.

Структура (лат. побудова, розташування) внутрішня будова чогось, взаємозвязок складових частин цілого.

Термін “структура мови” ввели у мовознавство представники структуралізму напряму лінгвістики, в основі якого лежить визнання мови чітко організованою, структурованою системою.

Деякі мовознавці вживають терміни “система” і “структура” як синонімічні. О. Мельничук обґрунтував думку, що ці терміни відображають ту саму властивість мови, лише в різних аспектах. Як система, мова розглядається в аспекті її складових частин, одиниць, що утворюють цілісність, єдність, як структура – в аспекті цілісності, що складається із певним чином організованих частин. За твердженням О. Мельничука, “система і структура мови можуть бути охарактеризовані як загальний закон внутрішньої організації і функціонування мови”.

Чимало зусиль мовознавців було докладено й до розмежування цих двох термінів. Однак досі тут не досягнуто узгодженості. Зокрема, О. Реформатський визначив систему як єдність однорідних взаємозумовлених елементів, а структуру – як єдність різнорідних елементів. Оскільки в мові є чотири основні типи одиниць – фонеми, морфеми, слова і речення, то концепція О. Реформатського означає, що в межах мови існує чотири системи: фонологічна, морфологічна, лексична і синтаксична, які в сукупності утворюють чотириповерхову структуру мови. Цю точку зору поділяють українські мовознавці Сергій Дорошенко (нар. 1924) та Петро Дудик (нар. 1926). Варіацію концепції О. Реформатського подають і болгарські лінгвісти Володимир Георгієв (1908-1986) та Іван Дуріданов (нар. 1920). М. Кочерган, навпаки, вважає, що мова є системою, а структура – це її внутрішня будова, яка має чотири рівні: фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний, синтаксичний. На кожному рівні функціонує певна одиниця (фонема, морфема, лексема (слово), речення). За твердженнями Віталія Кодухова (нар. 1919), система охоплює всю мову, а структуру мови становлять тільки відношення. Тому структура є лише компонентом, однією з ознак системи. Борис Головін (1916-1984) розглядав систему і структуру не як щось ширше й вужче, а як поняття одного ряду: систему як сукупність відношень мови, а структуру як сукупність її одиниць, елементів.

Отже, існують різні підходи до визначення понять “система мови” і “структура мови”. Тому при використанні цих термінів необхідно зважати на те, що вони обидва вказують на одне явище – організацію мови, відрізняючись лише аспектом розгляду мови. Адже слово має структуру (а не систему), бо йдеться про ціле, що ділиться на частини, а голосні звуки становлять систему (а не структуру), бо йдеться про частини, що утворюють ціле.

Найбільш прийнятним є визначення структури мови як побудови, що має п’ять основних рівнів (фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний, синтаксичний, текстовий) і три проміжні (морфонологічний, словотвірний, фразеологічний). Між мовними рівнями наявні відношення ієрархічного підпорядкування: кожен нижчий рівень обслуговує вищий, є для нього будівельним матеріалом. Кожен основний рівень має свій тип мовних одиниць: фонологічний – фонему, морфологічний – морфему, лексико-семантичний – лексему, синтаксичний – речення, текстовий – текст. Особливістю проміжних мовних рівнів є те, що вони існують на стику основних рівнів і в їх межах функціонують одиниці відповідних основних рівнів.

Термінами “система мови” і “структура мови” лінгвістика визначає основні ознаки організації мови. Обидва поняття є суттєвими для мовознавства, тому їх не слід ототожнювати.
2. Основні одиниці мови і їх функції

Мова має план вираження, тобто форму, і план змісту, їх існування забезпечують чотири основні типи мовних одиниць: фонеми, морфеми, слова і речення. Деякі мовознавці виокремлюють і п’ятий тип мовних одиниць – текст.

Фонемам притаманна лише форма, вони не виражають ніякого змісту і, як однобічні одиниці мови, не належать до знаків. Морфеми, слова і речення мають не тільки форму, а й виражають певний зміст. Тому вони є двобічними одиницями мови і становлять собою знаки або їх поєднання.

У ланцюжку фонема – морфема – слово – речення кожна наступна одиниця побудована з попередніх, тобто кожна попередня одиниця стає компонентом форми наступної. Тому кожна наступна одиниця має складнішу форму, ніж попередня. При цьому основою її матеріальності є фонеми. Морфеми, слова і речення виражаються і сприймаються завдяки фонемам або їх графічним зображенням (літерам).

Фонеми виконують конститутивну, перцептивну і розрізнювальну функції. Конститутивна (лат. будова) функція полягає в тому, що вони є будівельним матеріалом мови, перцептивна (лат. сприймання, пізнавання) виявляється у їх здатності сприйматися. Оскільки за допомогою фонем розрізняють усі мовні одиниці вищого порядку, то фонеми виконують розрізнювальну функцію. Наприклад, слова кіт, кір, кіл розрізняються кінцевою фонемою. Розрізнювальну функцію фонем називають ще сигніфікативною (лат. сигналізую), дистинктивною (лат. розрізнення), диференційною (лат. відмінність).

Морфеми є мінімальними виразниками значення. їх значення узагальнене, пов’язане з мисленням (а не безпосередньо з об’єктивною дійсністю), поняттєве. Якщо слово дуб може вказувати на конкретне дерево, то морфема дуб- виражає узагальнену ідею певної породи дерев, поняття, а також концепт “дуб”. Здатність морфем виражати поняттєве значення свідчить про виконання ними семасіологічної (грец. значення, смисл), або семантичної (грец. означальний), функції.

Слова, як і морфеми, виконують семасіологічну функцію, тобто виражають поняттєве значення, наприклад, слово дуб у реченні Дуб належить до листяних дерев. Вони можуть називати й конкретні предмети, явища об’єктивної дійсності, наприклад, слово дуб у реченні На узліссі стояв старий розлогий дуб, а отже, виконують номінативну (лат. називний) функцію. Окремі групи слів виконують лише номінативну (власні назви) або семасіологічну (абстрактні назви) функцію.

Одиницею мови, за допомогою якої безпосередньо спілкуються, є речення. Кожен акт мовлення складається з речень. Тому функції речення збігаються з функціями мови. Основною його функцією є комунікативна.

Текст є упорядкованою системою, в якій усе пов’язане й взаємозумовлене. Українська лінгвістка Валерія Кухаренко (нар. 1928) розглядає його як ціле, завершене повідомлення, що характеризується єдністю форми і змісту, наявністю категорії членування та категорії пов’язаності й слугує для передавання складної, розлогої інформації. Текст, як і речення, виконує комунікативну функцію. Однак у тексті виражається інформація будь-якої складності і будь-якого обсягу. Прикладами завершеного тексту є і вірш “Заповіт” Тараса Шевченка, і роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панаса Мирного. Мова передбачає існування тексту, а реалізується він як завершене повідомлення вже в мовленні.

Отже, п’ять типів одиниць людської мови виражаються в мовленні. І чим вищий рівень займає мовна одиниця, тим ширше, повніше вона реалізується в мовленні, залишаючи в мові тільки свою основну організаційну схему.







База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка