Лекція Тема. Мова, її природа та функції план Мова І мовлення. Мова як знакова система Система та структура мови. Відносини між мовними рівнями Функції мови (на самостійне опрацювання) літератури



Скачати 93.56 Kb.
Дата конвертації02.01.2017
Розмір93.56 Kb.
Лекція 3.

Тема. МОВА, ЇЇ ПРИРОДА ТА ФУНКЦІЇ

План

1. Мова і мовлення. Мова як знакова система

2. Система та структура мови. Відносини між мовними рівнями

3. Функції мови (на самостійне опрацювання)


ЛІТЕРАТУРИ

Білецький А. О. Про мову й мовознавство. – К., 1996.

Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. – К., 1985.

Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. – К. – Одеса, 1991.

Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К., 2005.

Левицький А.Е., Сингаївська А.В., Славова Л.Л. Вступ до мовознавства: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006

Лингвистический энциклопедический словарь. — М., 1990.

Ющук І. П. Вступ до мовознавства. — К., 2000.


1. Мова і мовлення. Знакова природа мови

Ф. де Соссюр розробив вчення про мову і мовлення в своїй книзі “Kурс загальної лінгвістики”. За його визначенням: “Мова – це система взаємопов’язаних між собою знаків”. Будь-яка зміна в мові викликає зміни в її системі.



Мова – це знакова система. Знаками мови є всі ті мовні одиниці (звуки, букви, морфеми), які розподіляються між собою за функцією та місцем у системі мови. Лінгвістичними знаками є ті, що виконують в мові функцію номінації. За визначенням Ф. де Соссюра, знак – це буква, морфема, слово, словосполучення, речення.

Мова – це система одиниць спілкування і правил їхнього функціонування, тобто, мова – це інвентар (словник) і граматика, які існують у потенційній можливості.

Мовлення – конкретно застосована мова, засоби спілкування в їхній реалізації.

Під мовленням розуміють сам процес говоріння і результат цього процесу. Якщо мова – це система, вона статична, то мовлення – це процес говоріння і результат.


МОВА МОВЛЕННЯ


Загальне явище. Конкретне (індивідуальне).

Загальне (мова) реалізується Притаманне кожній конкретній

в конкретному (мовлення) особистості у певний часовий відрізок.

Мова – явище стабільне. Норми мови (орфоепічні, орфографічні, граматичні, лексичні) є відносно стабільними. У мові немає помилок, у ній усе правильно.

Мовлення – динамічне. У мовленні люди можуть припускатись помилок.

Мова – нелінійна. У мові всі звуки, слова, словоформи існують одночасно. На відміну від мовлення, мова має ієрархічну будову.

Мовлення – лінійне. Мовлення розгортається в часі. Для того, щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний часовий проміжок, тому що слова вимовляються послідовно одне за одним.

5. Поняття знака та його ознаки.

У світі існують різноманітні системи знаків, які служать для передачі інформації. Серед них, наприклад, дорожні знаки, морська сигналізація прапорцями, воєнні сигнали, азбука Морзе, знаки ввічливості, математичні, хімічні, топографічні та інші знаки. Різні системи знаків вивчає особлива наука – семіотика (від гр. semeion “знак”).



Знак – матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який є представником іншого предмета і використовується для отримання, зберігання і передачі інформації.

Як бачимо, основними ознаками знака є матеріальність (його можна бачити, чути, тобто сприймати органами чуттів), використання його для позначення чогось, що перебуває поза ним, інформативність. Позначаючи якусь річ, знак не пов’язаний із нею природним зв’язком. Тут зв’язок суто умовний і довільний, через що один і той самий знак може використовуватися в різних знакових системах і відповідно мати різне значення. Так, наприклад, знак ! у дорожній сигналізації означає “небезпечна дорога”, в математиці – “факторіал”, а в пунктуації – “знак оклику”.

Отже, своє значення знак отримує в певній системі.

Поза системою він не є знаком, бо нічого не означає. Так, скажімо, зелене світло на ялинці жодного комунікативного смислу не несе. Те саме зелене світло в триколірній сигнальній системі світлофора означає “проїзд чи перехід дозволено”.

Мова є однією зі знакових систем. У цьому легко переконатися, взявши до уваги той факт, що будь-який знак іншої семіотичної системи можна передати словом чи якимось іншим мовним виразом. Так, скажімо, можна показати рукою на двері, а можна цей знак замінити словом “вийдіть”; математичний знак + передати словом плюс, сигнал азбуки Морзе • • • • • • – словом сос (абревіатура, яка виникла з перших букв англійського виразу save our souls “врятуйте наші душі”).

Однак не все, що є в мові, можна вважати знаком, а лише те, що служить для передачі інформації. Окремо взяті звуки мови не є знаками, бо вони нічого не означають. Вони мають план вираження і не мають плану змісту. Тому спілкуватися за допомогою лише окремих звуків неможливо.

Немає підстав уважати повноцінним знаком і морфему, бо самостійно вона, як правило, значення не виражає, а тільки у складі слова. Так, зокрема, визначити, яке значення має ізольовано взяте закінчення -а, неможливо, тоді як у складі конкретних слів воно легко встановлюється. Наприклад: рік-а – називний відмінок, однина, жіночий рід; стол-а – родовий відмінок, однина, чоловічий рід; імен-а – називний відмінок, множина, середній рід.

Морфема не може самостійно реалізувати своє значення, тому її називають напівзнаком.

Лексема (слово) має план вираження і план змісту, який реалізується самостійно, тому лексему вважають справжнім знаком. Лексема як знак складається з незнаків (фонем). За допомогою обмеженого числа фонем (за термінологією датського лінгвіста О. Єсперсена – фігур) можна створити необмежену кількість знаків (лексем). У цьому виявляється так званий принцип мовної економії.

Речення не можна вважати знаком, бо воно вже складається зі знаків і належить до рівня структур.

Мовні знаки, як і знаки інших семіотичних систем, є умовними, довільними. Вони не мають органічного зв’язку з явищами, які позначають. Про умовність мовних знаків свідчить і те, що одне й те саме поняття в різних мовах позначається різними звуковими комплексами (пор.: укр. цвях, рос. гвоздь, чеськ. hrebik, словацьк. klinec, болг. пирдн, нім. Nagel, англ. nail, фр. clou, італ. chiodo, рум. сйі, порт, prego, ісп. clavo, угор, szeg, гр. карсрі; укр. вода, нім. Wasser, англ. water, фр. еаи, ісп. agua, лит. vanduo, рум. ара, фін. vesi, тур. su, угор, viz) і, навпаки, однакові звукові комплекси в різних мовах мають різне значення (укр. луна — “відгомін”, рос. луна — “місяць”, рос. конец “кінець”, болг. конец “нитка”, укр. магазин “крамниця”, англ. magazine “журнал”, укр. диван “рід великих м’яких меблів для сидіння і лежання”, польск. dywan “килим”).

Однак мова як знакова система відрізняється від усіх інших знакових систем. Вона на відміну від інших знакових систем, які є штучними, особлива, дуже складна природна знакова система. Ця особливість стосується не тільки її структури, яка має багаторівневу організацію, а й багатства її функцій. Мова є універсальною, всеосяжною знаковою системою. Будь-яку іншу знакову систему можна передати мовою, а навпаки зробити неможливо. Усе, що ми можемо передати за допомогою мови, неможливо передати ні дорожніми сигналами, ні математичною чи хімічною символікою, ні навіть тими знаковими системами, які є похідними від мови (азбука Морзе, мова жестів тощо). Невербальні форми спілкування (міміка, жести) є допоміжними, супровідними щодо мови засобами. їх вивчає наука паралінгвістика (від гр. para “біля, при” – префікс, що означає суміжність, перебування поруч, переміщення, відступ, відхилення, зміну).

Особливе місце мови серед знакових систем пояснюється ще й тим, що мова є найпотужнішим засобом формування думки.

У широкому розумінні знаками мови, або лінгвістичними знаками, є всі ті мовні одиниці – звуки (навіть букви), морфеми, слова, словосполучення і речення, які різняться поміж собою своєрідністю функції і певним сталим місцем в системі мови. Знаками мови виступають лише ті її елементи, яким властива функція називання, або номінативна функція. Номінативну функцію виконують слова і такі сполучення слів, які значенням рівні окремому слову. Найголовніші диференціальні властивості мовних знаків полягають у тому, що ці знаки:

1) матеріальні одиниці, бо складаються зі звуків або навіть одного звука. Тим самим їх можемо вимовляти і чути;

2) соціальні за призначенням одиниці, що знаходять свій вияв у закріплених за ними смислових значеннях. Тільки тому, що мовний має певне значення, яке усвідомлюється всім колективом, робить його спільним для членів певного соціуму. Отже, він може служити засобом комунікації та інформації;

3) повторювані елементи мови. Саме функціонування мови немислиме без повторення тих самих мовних знаків, що здійснюється у різній послідовності і в різному кількісному виявленні.

У мові виділяють матеріальну й ідеальну сторони. Матеріальна сторона мовних одиниць проявляється у тому, що вони можуть і повинні сприйматись органами чуття та зору. Найменша одиниця мови – морфема. Ідеальна сторона мовних одиниць – сема – найменша одиниця смислу. Семи утворюють більш складну мовну одиницю змісту (смислу) – семему. Наприклад, семема –“грохнутися”, а семи – “тяжко”, “раптово”, “голосно”, “впасти”.

Незважаючи на те, що мова є важливим засобом спілкування, існують й інші засоби спілкування.

ВЕРБАЛЬНІ (словесні).

НЕВЕРБАЛЬНІ (несловесні):

1. Паркінесика (міміка і жести). 2. Світлофор. 3. Гудок заводу. 4. Сирена швидкої допомоги. 5. Живопис. 6. Графіка. 7. Скульптура. 8. Балет. 9. Архітектура. 10. Музика. 11. Мова квітів. 12. Мова барабана. 13. Сильбо (передача інформації свистом).

ЗВУКОВІ:

1. Сигнальні (дзвінки, гудки). 2. Технічні засоби спілкування (звукозапис, телефон, відеотелефон, радіо).

ГРАФІЧНІ:

1. Азбука Морзе. 2. Азбука Брайля. 3. Ручна азбука для глухонімих.

СТЕНОГРАФІЯ (наукова символіка).

СПЕЦІАЛІЗОВАНІ СИСТЕМИ СИГНАЛІЗАЦІЇ:

1. Телефонна азбука. 2. Дорожні знаки. 3. Морська сигналізація. 4. Сигналізація прапорцями, ракетами.

ТАЙНОПИС (секретні розвідницькі шифри). Невербальні засоби спілкування поділяються на слухові та зорові.


2. Система та структура мови. Відносини між мовними рівнями

Структура мови – це будова мови в її ієрархічній співвідносності, за якою елементи нижчих рівнів закономірно використовуються для будови одиниць вищого рівня: на базі звуків утворюються частини мови, а з слів – речення. Водночас структура мови – це і спосіб поєднання взаємозумовлених одиниць, своєрідних у кожній мові. Елементи кожного рівня (фонетичного, морфологічного, лексичного, синтаксичного) пов’язані системно. На відміну від структури, що становить собою склад і внутрішню організацію єдиного цілого, розглядуваного з боку цілісності, під системою розуміють сукупність взаємопов’язаних елементів, що утворюють більш складну єдність, розглядувану з боку елементів, з боку її частин.

Система мови – це інвентар її одиниць, що об’єднуються у категорії та яруси за типовими відношеннями. Структура мови – це відношення між ярусами та частинами одиниць.

Одиниці мови – її постійні одиниці, що відрізняються одна від одної призначенням, будовою, місцем у системі мови. Номінативні (слово), комунікативні (речення) та будівельні (фонеми, морфеми) – одиниці мови розподіляються за категоріями і за ярусами, які називаються рівнями. Категорії мови – групи однорідних одиниць мови, що об’єднуються на основі спільної категоріальної ознаки (як правило, семантичного – категорії виду, часу, відмінка, роду, числа та ін.).

Ярус (рівень) мови – це сукупність однотипних одиниць і категорій.

Мову складають три основні функціонально-структурні компоненти: фонетика (звуковий склад), лексика (сукупність слів) і граматика (набір правил та засобів для їх реалізації). Кожен з цих складників виконує свою специфічну роль.

Фонетика являє собою матеріальну оболонку мови. Лексика членує світ на окремі елементи й дає їм назви. Граматика виражає зв’язки між явищами й деякі найважливіші властивості буття.

Коли йдеться про побудову висловлювань при передачі певного змісту, то виділяються ієрархічні (від найнижчого до найвищого і навпаки) рівні вираження.

Найнижчий рівень – фонемний. Фонеми (окремі звуки) самі по собі змісту не виражають, але з них будуються всі вищі рівні.

Наступний рівень, який виражає поки що лише найзагальніші елементи змісту, – морфемний. Морфеми – будівельний матеріал для слів.

Рівень слова передає вже конкретні елементи змісту, але саме по собі слово, якщо воно не оформлене як речення, змісту ще не виражає.

Рівень словосполучення уточнює значення окремих слів як виражальних засобів, готує їх до вираження конкретного змісту, моделює зв’язки між явищами.

Зміст виражається реченням, але, як правило, одного речення буває недостатньо для вираження певної інформації. Тоді речення входить у текст як його складова частина, пов’язуючись певним чином з іншими реченнями.

Така ієрархічна організація виражальних засобів (фонема – морфема – слово – словосполучення – речення – текст) забезпечує економне й точне вираження змісту.



Зв’язок між елементами може бути ієрархічним, синтагматичним, парадигматичним і асоціативним.

Парадигматичні відносини поєднують мовні одиниці в групи, розряди, категорії (мають свою парадигму).

Синтагматичні відносини поєднують мовні одиниці в одночасній лінійній послідовності (синтагми).

Асоціативні відносини виникають на основі співпадання у часі різних предметів та явищ дійсності (метафори, метонімії, епітети та художні порівняння).

Ієрархічні відносини – це відносини між неоднорідними елементами, тобто їхнє підпорядкування один одному.
3. Функції мови

Спілкування розуміється як передача інформації однієї особи іншій. Мова передає всі види інформації. Проблема дослідження функцій мови вперше була піднята представниками Празької лінгвістичної школи. У межах останньої, крім комунікативної, виділяються також інші функції. Ці функції вважаються другорядними, залежними від комунікативної. Виділяють репрезентативну функцію – це здібність одиниць мови позначати об’єкти дійсності; експресивну – спроможність мови виражати почуття, думки мовця; апелятивну – функцію впливу на адресата або на слухача; акумулятивну – функцію збереження за допомогою мови досвіду і знань; номінативну – це функція, призначення якої називати, предмети, дії дійсності; предикативну – цю функцію виконує речення, воно висловлює закінчену думку. Весь набір функцій свідчить про те, що мова є важливим засобом спілкування. Вона є надбанням колективу людей, а не індивіда. Цим підкреслюється її соціальне походження.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка