Лекція Тема 5: Соціальна структура, стратифікація та мобільність суспільства



Скачати 268.47 Kb.
Дата конвертації30.04.2017
Розмір268.47 Kb.

Заняття проведені

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри ______________

____________________________________

____________________________________

(підпис, ініціали, прізвище)
"___" _____________2014 року


№ навч. групи

Дата

Час











ПЛАН

ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ

з навчальної дисципліни

Соціологія

Вид заняття: Лекція

Тема 5: Соціальна структура, стратифікація та мобільність суспільства.

Заняття 5. . Соціальна структура суспільства та соціальна стратифікація.

Навчальна група (курс)

Час:

Місце проведення: ауд.
Навчальна та виховна мета:

  1. Дати аналіз елементам соціальної структури суспільства.

  2. Проаналізувати історичні типи соціальної стратифікації та їх наслідки для соціуму

  3. Сформувати у студентів розуміння процесів соціальної міграції.

  4. Сформувати у студентів гуманістичне, науково-обгрунтоване ставлення до професійної діяльності.

Навчальна література:

  1. Бродецька Ю.Ю. Феномен маргінальності в умовах трансформації українського суспільства // Вісн. Харків. нац. ун-ту. Серія: соціологічні дослідження. – 2002. - №543.

  2. Классовое общество. Теория и эмперические реалии / Под ред. С. Макеева. – К., 2003.

  3. Куценко О. Суспільство нерівних. Класовий аналіз нерівностей у сучасному суспільстві. – Х., 2000.

  4. Куценко О. Становлення соціальних класів як вияв само організаційних процесів у суспільстві // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. - №4.

  5. Огаренко В.М. Соціологія малих груп: Підручник. – Запоріжжя, 2002.

  6. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник / За заг. Ред. В.М. Пічі. – К., Львів, 2002.

  7. Суспільство в перехідному періоді. Соціальні проблеми у фокусі соціології: Матеріали для читання. Ч.1 – Х., 2001.

  8. Яковлев А.М. Социальная структура общества. – М., 2003.

  9. Черниш Н.Й. Соціологія: Підручник за рейтингово-модульною системою навчання . – К., 2009

І

ІІ



ІІІ

Вступ


1. Прийом навчальної групи.

2 Зв'язок з матеріалами заняття, що вивчалось раніше.

Тема №5 «Соціальна структура, стратифікація та мобільність суспільства»

3. Лекція№ 5.»Соціальна структура суспільства та соціальна стратифікація»


Основна частина

Питання 1. Поняття соціальної структури суспільства. Основні елементи соціальної структури суспільства, механізми їх взаємодії.

Питання 2. Соціальна стратифікація та її історичні типи.

Питання 3. Соціальна мобільність та міграція. Види соціальної мобільності.

Питання 4. Соціальна структура українського суспільства.


Заключна частина

Підведення підсумків

Відповіді на запитання

Завдання на самостійну підготовку:



  1. Самостійно опрацювати західний та вітчизняний варіанти соціальної стратифікації і соціальної мобільності.

  2. Розгляньте поляризацію пострадянського суспільства та проблеми формування середнього класу в Україні.




Перевірка наявності студентів та готовність їх до заняття.

Озвучую тему заняття та пов’язую його з попередніми заняттями. Оголошую тему, мету заняття та навчальні питання.

Актуальність заняття.

Оголошую порядок проведення заняття.
Даю під запис за необхідністю визначений матеріал.
За необхідності наводжу приклади з практики.

Короткий висновок після питання.

Визначаю позитивні сторони заняття та загальні недоліки.

Відповідаю на запитання студентів

Видаю завдання на самостійну підготовку

План проведення заняття

Старший викладач кафедри соціології та гуманітарних дисциплін О.В.Демченко


ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ

Кафедра соціології та гуманітарних дисциплін








ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри ______________

____________________________________

(підпис, ініціали, прізвище)

"___" _____________2014 року


Ст.викл. Демченко О.В.


ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни



Соціологія
Тема5 Соціальна структура, стратифікація та мобільність суспільства.

Заняття 5. . Соціальна структура суспільства та соціальна стратифікація.
Навчальний час – 2 годин (и).
Для студентів інституту (факультету) ІБ,ІТ,ТК
Навчальна та виховна мета:

  1. Дати аналіз елементам соціальної структури суспільства.

  2. Проаналізувати історичні типи соціальної стратифікації та їх наслідки для соціуму

  3. Сформувати у студентів розуміння процесів соціальної міграції.

  4. Сформувати у студентів гуманістичне, науково-обгрунтоване ставлення до професійної діяльності.







Обговорено та схвалено на засіданні кафедри

“___” _________ 2014 року Протокол №____


Київ – 2014


Зміст

Вступ.


  1. Поняття соціальної структури суспільства. Основні елементи соціальної структури суспільства, механізми їх взаємодії.

  2. Соціальна стратифікація та її історичні типи.

  3. Соціальна мобільність та міграція. Види соціальної мобільності.

  4. Соціальна структура українського суспільства.

Заключна частина.
Л I Т Е Р А Т У Р А


  1. Бродецька Ю.Ю. Феномен маргінальності в умовах трансформації українського суспільства // Вісн. Харків. нац. ун-ту. Серія: соціологічні дослідження. – 2002. - №543.

  2. Классовое общество. Теория и эмперические реалии / Под ред. С. Макеева. – К., 2003.

  3. Куценко О. Суспільство нерівних. Класовий аналіз нерівностей у сучасному суспільстві. – Х., 2000.

  4. Куценко О. Становлення соціальних класів як вияв само організаційних процесів у суспільстві // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. - №4.

  5. Огаренко В.М. Соціологія малих груп: Підручник. – Запоріжжя, 2002.

  6. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник / За заг. Ред. В.М. Пічі. – К., Львів, 2002.

  7. Суспільство в перехідному періоді. Соціальні проблеми у фокусі соціології: Матеріали для читання. Ч.1 – Х., 2001.

  8. Яковлев А.М. Социальная структура общества. – М., 2003.

  9. Черниш Н.Й. Соціологія: Підручник за рейтингово-модульною системою навчання . – К., 2009


Завдання на самостійну роботу


  1. Самостійно опрацювати західний та вітчизняний варіанти соціальної стратифікації і соціальної мобільності.

  2. Розгляньте поляризацію пострадянського суспільства та проблеми формування середнього класу в Україні.


Поняття соціальної структури суспільства.

Основні елементи соціальної структури суспільства,

механізми їх взаємодії.
Соціальна структура суспільства – це сукупність його елементів і взаємозв’язок між ними.

Соціальна структура суспільства (спільність частин певного цілого) – впорядкована сукупність елементів соціальної системи: статусів і ролей, індивідів (осіб), соціальних спільнот, груп, інститутів, організацій, пов’язаних стійкими зв’язками, які називаються соціальними відносинами.

Елементами соціальної структури є:

  • Статуси і ролі;

  • Індивіди (люди);

  • Соціальні групи і спільноти;

  • Соціальні інститути, організації;

  • Соціальні взаємодії;

  • Соціальні відносини;

  • Соціальні функції.

Першоцеглинками соціальної структури є статуси і ролі. Статуси надають соціальній структурі статичність, усталеність, нерухомість, а ролі – динамічність, рухомість.

Будь-який статус складається із ролі, а роль із сукупності прав і обов’язків, які за традицією суспільство закріплює за статусом. Права і обов’язки визначаються соціальними нормами.



Соціальні статуси взаємопов’язані один з одним, але не взаємодіють між собою. Взаємодіють між собою тільки суб’єкти (володарі, носії статусів, тобто люди). У соціальні відносини вступають не статуси, а їх носії. Соціальні відносини зв’язують між собою статуси, але реалізуються ці відносини через людей – носіїв статусів.

Соціальна роль є динамічною характеристикою статуса, це модель поведінки, орієнтованої на даний статус, на виховання прав і обов’язків, які приписані конкретному статусу. Роль має справу не з соціальними відносинами (як статус), а з соціальною взаємодією.

  • Соціальні ролі і соціальні норми відносяться до соціальної взаємодії;

  • Соціальні статуси, права і обов’язки, функціональний взаємозв’язок статусів відносяться до соціальних відносин;

  • Соціальна взаємодія характеризує динаміку суспільства, соціальні відносини – його статику.

Кожний індивід (або людина) може успішно себе, утвердити, само реалізувати, зайняти той чи інший соціальний статус (статуси) і виконувати необхідні соціальні ролі в результаті входження, інтеграції в різні колективні утворення, особливі соціальні системи і підсистеми.
В якості підсистеми в соціальній структурі суспільства виступає соціальна група.

Соціальна група – це певна сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об’єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами.

Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності.

Існують за ступенем:



  • Нестійкі групи - мають випадковий характер, і слабку взаємодію між людьми (туристична група, група мітінгуючих, натовп, нейтральні глядачі на спектаклі);

  • Групи середньої усталеності – трудовий колектив фірми, студентська група, бригада будівельників;

  • Усталені групи – такі, як нація або класи.

За розмірами:

Великі соціальні групи – групи, які існують в масштабах країни в цілому (це нації, класи, соціальні верстви, професійні об’єднання);

Середні соціальні групи – мешканці Києва, або Київської області, працівники Рівненської атомної електростанції;

Малі соціальні групи – об’єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним, і , як правило, вони нараховують від двох –до кілька десятків людей (сім’я, шкільний клас, виробнича бригада, рота, взвод).

Формальною (офіційною) групою, є об’єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа юридичних норм, установ, правил, службових - інструкцій, приписів. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структурованій підпорядкованості (учнівський клас, студентська група, виробничий колектив).

Неформальна група складається стихійно і не має особливих документів, які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на підставі загальних інтересів, прагнень, що об’єднують людей в більш або менш стійкі об’єднання (сім’я, дружня компанія, злочинна зграя). Поведінка членів групи регламентується неписаними правилами, відносини є тісними і залежать один від одного.

За змістом соціальні групи поділяють на :

  • Соціально-класові (верстви, стани, касти, класи);

  • Соціально-етнічні (роди, племена, народності, нації);

  • Соціально-демографічні (молодь, діти, батьки, жінки, чоловіки);

  • Соціально-професійні, або корпоративні (вчителі, лікарі, шахтарі);

  • Соціально-територіальні (мешканці АР Крим, областей, районів).

Соціальні спільноти – це такі спільноти, що реально існують і є емпірично зафіксованими сукупностями індивідів, котрі характеризуються відносною цілісністю як самостійні суб’єкти соціальних дій та поведінки, мають певний кількісний склад, достатньо міцні зв’язки, виконують ту чи іншу спільну діяльність.


Соціальні спільноти виникають на основі культурно-історичної самобутності людей, їхніх родинних зв’язків, територіально-регіональних ознак, ситуативно-для виконання спільних дій.

Спільнотами є – народи, нації, класи, політичні партії, колективи, соціально-професійні групи, учасники мітингів, різні кримінальні угрупування – мафіозні структури, організовані бандити.

Особливим типом соціальних спільнот – є колективи. Колективи – групи людей, об’єднанні розв’язанням певних виробничих, громадських, політичних та інших завдань. Характеризуються спільними інтересами та цілями, почуттям солідарності, самовизначенням (виробничі, навчальні, спортивні).

Важливим елементом соціальної структури є соціальний інститут. Соціальний інститут - певним чином організована, стандартизована і узгоджена форма суспільних відносин, орієнтована на задоволення соціально значимих потреб.



Соціальних інститутів всього п'ять.

  • Потреби у відтворенні роду (інститут родини і шлюбу);

  • Потреби в безпеці і соціальному порядку (політичні інститути, держава);

  • Потреби в добуванні засобів існування (економічні інститути, виробництво);

  • Потреби в передачі знань, соціалізація підростаючого покоління, підготовка кадрів (інститут освіти в широкому змісті, включаючи науку і культуру);

  • Потреби в рішенні духовних проблем, сенсу життя (інститут релігії).

Другим важливим елементом соціальної структури є соціальна організація.

Соціальна організація - цільова структурована, ієрархізована група, створена для досягнення певної мети за допомогою раціональних засобів.

Основними елементами організації є: структура, відповідно до статусів та ролей членів організації; персонал, який забезпечує її діяльність, досягнення поставлених перед організацією цілей; технологія, за якою діє організація.

Організації можуть бути формальними, дія яких регулюється певними нормативними актами (навчальний заклад, фірма) та неформальними, які створюються, як правило, самими її членами для задоволення власних інтересів (дружнє коло).

Отже, суспільство є багатовимірною будовою. Кожна особистість від народження до кінця свого життя в ньому може бути охарактеризована через набір властивих їй приписних та набутих статусів та відповідних їй соціальних ролей, а отже вона є об’єктивно членом одночасно багатьох соціальних груп та спільнот, які разом з соціальними інститутами та соціальними організаціями, системою соціальних відносин і взаємодій складають соціальну структуру суспільства.




Соціальна стратифікація та її історичні типи.

Соціальна нерівність є основою стратифікації суспільства. Історія людства не знає суспільства без соціальної нерівності. Нерівності у доходах, владі, престижності занять, освіті.

Термін стратифікація (від латин. Stratum – прошарок, facere – робити) запозичено з геології, де він означає вертикальне розшарування ґрунтових пластів.

У соціології цей термін вперше був використаний П.Сорокіним на означення диференціації певної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі.



Стратифікаціяце визнання існування в суспільстві нерівності між різними соціальними спільностями, верствами, прошарками та групами людей, вертикального розшарування, вищих та нижчих прошарків - страт.

Страти – це великі сукупності людей, які різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства.

Основою утворення страт є природна й соціальні нерівність.

Природну нерівність зумовлено різними фізіологічними та психологічними властивостями, що їх різні люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево-вікові особливості, родинні зв’язки, фізичні та психологічні особливості).

Соціальна нерівність зв’язана з відмінностями , зумовленими соціальними чинниками: поділом праці (розумова й фізична), укладом життя (міське і сільське), соціальною роллю (інженер, політичний діяч, батько).

Суспільство є не просто диференційованим на окремі групи, воно ще є ієрархізоване. У ньому одні групи мають більше прав, привілеїв і переваг, інші менше.



Соціальна стратифікація – ієрархічно організована система соціальної нерівності, яка відображає вертикальну диференціацію суспільства на основі певних параметрів.

Критеріями стратифікації є:

Дохід;


Освіта;

Влада;


Престиж.

Дохід – кількість грошових надходжень індивіда або родини за певний період часу (місяць, рік).

Дохід це сума грошей отримана у вигляді зарплати, пенсій, аліментів, гонорарів, відрахувань від прибутку.

Доходи найчастіше витрачаються на підтримування життя, але, якщо вони дуже високі, то накопичуються і перетворюються в багатство.



Багатство – накопичені доходи, тобто кількість наявних грошей. Майно рухоме (автомобіль, яхта, цінні папери) і нерухоме (будинок, твори мистецтва, скарбу). Звичайне багатство передається в спадщину. Спадщину можуть одержувати як працюючі, так і непрацюючі – доход тільки працюючі.

Освіта вимірюється числом років навчання в державній або приватній школі, вузі. Скажімо, початкова школа 4 роки, неповна середня 9 років, повна середня 11, коледж – 4 роки, університет – 5 років, аспірантура – 3 роки, докторантура – 3 роки. Таким чином, професор має за спиною більше 20 років формальної освіти, а сантехник може не мати і восьми.

Влада – виміряється кількістю людей, на яких поширюється прийняте вами рішення (влада – можливість нав'язувати свою волю або рішення іншим людям незалежно від їхнього бажання). Рішення Президента поширюється на 48 млн. чоловік, а рішення бригадира на 7-10 чоловік.

У складному суспільстві влада інституціоналізована, охороняється законами і традицією, оточена привілеями і широкими доступами до соціальних благ, дозволяє приймати важливі рішення, у тому числі закони, як правило, вигідні вищому класу. Люди які володіють владою – політичною, економічною, релігійною – складають еліту. Вона визначає внутрішню і зовнішню політику держави, направляючи її у вигідне для себе русло, чого позбавлені інші класи.



Престиж – громадська оцінка суспільної вагомості індивіда, соціальної групи, професійної категорії, посади. Наприклад: професія юриста престижніше професії сталевара, сантехніка. Посада президента комерційного банку престижніше посади касира.

Дохід, влада, престиж і освіта визначають сукупний соціально-економічний статус, положення і місце людини в суспільстві.

Приписуваний статус характеризує жорстко закріплену систему стратифікації, тобто закрите суспільство., у якому перехід від однієї страти в іншу практично заборонений. До таких систем відносять рабство, кастовий і становий лад.

Статус, що досягається, характеризує рухливу систему стратифікації, чи відкрите суспільство, де допускаються вільні переходи людей вниз і вгору по соціальній драбині. До такої системи відносять класи (капіталістичної суспільство). (індустріальне, постіндустріальне демократичне суспільство).

Закриті стратифікаційні системи (рабство, кастовий, становий лад) орієнтуються на приписні статуси особистості (походження) і передбачають потужні бар’єри між стратами, які жорстко дистанціюють їх, мінімізують соціальні переміщення між ними.

Відкриті стратифікаційні системи – (класові) базуються на набутих статусах особистості – освіта, рівень доходів, допуск до прийняття владних рішень і передбачають можливість достатньо високої соціальної мобільності, пов’язаної з реалізацією соціального потенціалу особистості.

В деяких країнах, в силу специфічних обставин зберігається стратифікація змішаного типу, в якій пережитки станового закритого ладу доповнюються елементами відкритого суспільства (Великобританія, Японія).

Історичні типи стратифікації.

Рабство – історично перша система соціальної стратифікації. Рабство виникло в далекій давнині в Єгипті, Вавилоні, Китаї, Греції, Римі і зберігалося в ряді регіонів практично до нашого часу.

Рабство – це економічна, соціальна і юридична форма поневолення людей, що межує з повним безправ'ям і крайнім ступенем нерівності, з позбавленням будь-яких прав.

Кастою – називають замкнуту спільноту людей, зв’язану походженням чи правовим статусом, належність до якої успадковується. це соціальна група (страта), членом якої людина стає з народження, перейти до іншої касти вона не має права. Кастове положення людини закріплене індуістською релігією. Усього в Індії 4 основні касти: брахмани (священики), кшатриї (воїни), вайшиї (купці), шудри (робітники і селяни) і близько 5 тисяч неосновних каст і під каст. Саму касту визначає передовсім фах, який переходить від батька до сина протягом життя десятків поколінь. Кожна каста живе згідно з приписами і заборонами, регулюючих поведінку саме в цій касті.

Стан (верства) – це соціальні групи, котрі мають успадковані привілеї, права та обов’язки, закріплені звичаями та законами і згідно з ними посідають певне становище в ієрархічній структурі суспільства.

Верства - це спільнота людей, заснована на уявленні про честь, з відповідним специфічним стилем життя, до якого входить набір звичок, цінностей, вірувань. Класичним взірцем станової організації була Європа, де на рубежі ХІV- ХV століть суспільство поділялося на вищі стани (дворянство і духовенство) і непривелігірований третій стан (ремісники, купці, селянство). Права й обов'язки кожного стану визначалися юридичним законом і освячувалися релігійною доктриною. Членство в стані визначалося спадщиною. Характерна риса стану – наявність соціальних символів і знаків: титулів, мундирів, орденів, звань.

Приналежність соціальному шару в рабовласницькому, кастовому і станово-феодальному суспільствах фіксувалося офіційно - правовими або релігійними нормами.

У класовому суспільстві ніякі правові документи не регламентують місце індивіда в соціальній структурі. Кожна людина вільна переходити, при наявності здібностей, освіти або доходів з одного класу в іншій.

У широкому значенні під класом розуміють велику соціальну групу людей, що володіють або не володіють засобами виробництва, що займають місце в системі суспільного поділу праці і характеризуються специфічним способом одержання доходу.

У вузькому значенні клас – будь-яка соціальна страта в сучасному суспільстві, що відрізняється від інших доходом, освітою, владою, престижем. Класи – наймолодший і самий відкритий тип стратифікації.
Теоретичні підходи до аналізу теорії стратифікації: К.Маркс і М.Вебер.

На думку К.Маркса – класце група людей, що перебувають в однаковому відношенні до засобів виробництва – засобів, якими вони заробляють на життя.

До виникнення сучасної промисловості засоби виробництва складалися переважно із землі та знарядь, які застосовували в хліборобстві або в скотарстві. Тому в до індустріальних суспільствах два основні класи складали ті, хто володів землею (аристократи, дворяни, рабовласники), і ті, що активно працювали на ній (кріпаки, раби, вільні селяни).

В сучасних індустріальних суспільствах набагато більше значення мають фабрики, установи, технічне обладнання, а багатство або капітал потрібні, щоб усе це придбати. Отож два основні класи складаються з тих, хто володіє цими новими засобами виробництвапромисловців або капіталістів, - і тих, хто заробляє собі на прожиток, продаючи їм свою робочу силуробітничого класу (“пролетаріат).



Відносини між цими двома класами є експлуататорськими. У феодальних суспільствах експлуатація часто прибирала форми безпосередньої передачі виробленої продукції від селянства до аристократії. Кріпаки були зобов’язані віддавати певну частку своєї продукції панам-аристократам або працювати певну кількість днів на місяць на ланах поміщика, де вирощувався врожай для споживання паном.

У сучасних капіталістичних відносинах джерело експлуатації менш помітне. Протягом робочого дня, на думку Маркса, робітник виробляє більше, аніж потрібно роботодавцю для відшкодування плати за найм. Ця додаткова вартість і є джерелом прибутку, що привласнюється капіталістами. Скажімо, група робітників на швейній фабриці спроможна пошити сто костюмів у день. Продавши половину цих костюмів, фабрикант виторговує достатньо грошей, щоб сплатити платню робітникам. Виторг за решту костюмів він забирає собі як прибуток.

Отже, капіталістична система створює нерівність. З розвитком сучасної промисловості багатство виробляється в небачених раніше масштабах, але робітники мають мало доступу до цього, створеного їхньою працею багатства. Вони залишаються порівняно бідними, тоді як багатство, нагромаджуване класом власників, зростає.

З розвитком сучасних фабрик та механізацією виробництва праця часто стає вкрай гнітючою. Праця, яка створює наше багатство, стомлює фізично і виснажує розумово, скажімо коли робітник день у день виконує якусь дрібну, одну й ту саму операцію, безкінечно повторювану в однакових умовах.

Крім основних класів, існують і перехідні класи. Це класові групи, що залишилися від виробничої системи попереднього типу, як селянство в сучасних суспільствах.



Однак в середині класів на думку Маркса існують розколи:

  1. У вищому класі частими є конфлікти між фінансовими капіталістами (скажімо банкірами) і промисловцями;

  2. Існує розмежування інтересів між людьми, які володіють невеликим бізнесом, і тими, хто володіє або управляє великими корпораціями. І ті, й ті належать до класу капіталістів, але політика, яка сприяє розвиткові великого бізнесу, не завжди відповідає інтересам малого.

  3. Найнижчий прошарок робітничого класу становлять безробітні – ті, хто довгий час не може знайти роботу; часто вони живуть значно гірше, аніж більшість робітників. Ці групи складаються здебільшого з представників етнічних меншин.

Тож, Марксове розуміння класу спрямовує нашу увагу на об’єктивно структуровані економічні нерівності у суспільстві. Належність до класу базується не на тому, що людина думає про свою позицію, а на об’єктивних умовах, які дозволяють одним мати більший доступ до матеріальних винагород, ніж іншим.
Підхід М.Вебера до стратифікації побудований на теорії Маркса, хоча є в дечому відмінний.

  1. Згідно з Вебером, класовий поділ залежить не лише від контролю або відсутності контролю над засобами виробництва, але й від економічних відмінностей, які безпосередньо не пов’язані з власністю. Такі ресурси складаються передусім з професійного вміння та уповноважень чи кваліфікації, завдяки чому визначаються певні індивіди праці і можливості працевлаштування. Люди зайняті у сфері управління, або професіонали високої кваліфікації заробляють більше і мають сприятливіші умови праці, аніж, наприклад, люди робітничих професій. Учені ступені, дипломи та набуте ними вміння свідчать про їхню кваліфікацію і підвищують “ринкову ціну” порівняно з тими, хто таких свідоцтв не має. На ще нижчому рівні, серед робітників “у синіх комірцях”, висококваліфіковані ремісники спроможні заробляти більше, аніж напівкваліфіковані чи зовсім не кваліфіковані;

  2. Вебер розрізняє ще два основні аспекти стратифікації, крім класу. Один він називає “статусом”, другий – “партією”.

Статус у теорії Вебера має відношення до соціальної репутації або престижу, що його здобуває та чи та група, відрізняючись цим від інших подібних соціальних груп.

Статусні ознаки часто змінюються незалежно від класового поділу, і соціальна репутація може бути або позитивною або негативною.

Позитивно привілейовані статусні групи включають у себе будь-які угрупування людей, що мають високий престиж в умовах даного суспільного ладу. Наприклад високий престиж мають лікарі та адвокати у британському суспільстві.

Негативно привілейовані статусні групигрупи паріїв, які зазнають дискримінації, що не дозволяє їм скористатися з можливостей, відкритих для більшості інших. Групою паріїв у середньовіччі були євреї, їм заборонялося брати участь у певних видах діяльності і обіймати високі офіційні посади.

Тож, класи формуються за допомогою економічних чинників, що асоціюються з власністю та доходом; статус зумовлюється різними стилями життя, властивими для певних соціальних груп.

Формування партій є важливим аспектом влади і може вплинути на стратифікацію незалежно від класу й статусу.

Партія” позначає групу індивідів, які працюють разом, тому що мають спільне походження, цілі та інтереси.

Маркс намагався пояснити як різницю в статусі, так і організацію з позицій класового підходу. Проте Вебер вважає, що ні перше, ні друге не зводиться лише до класового поділу, хоча й зазнає його впливу; і перше, і друге, у свою чергу, може впливати на економічні обставини індивіда та груп, а отже і на класовий поділ.

Партії можуть виникати на основі спільних для різних класів інтересів. Наприклад, в основі утворення партії можуть лежати релігійні вірування або націоналістичні ідеали.

Отже, Маркс надавав першорядної ваги поняттю класу, і вважав, що клас є об’єктивно заданою характеристикою економічної структури суспільства. Він вбачав фундаментальну розколину між власниками капіталу та робітниками, які не володіють капіталом.

У Вебера схожий погляд, але він виділяє два інші аспекти стратифікації – статус і партію. Статус – це пошана або “суспільні почесті”, які віддаються індивідам або групам; партія – це активна мобілізація груп на досягнення якоїсь визначеної мети.


Типологія класів в сучасних суспільствах.

Сьогодні в соціології пропонують різні типології класів. Першу типологію класів США запропонував у 40-і роки ХХ століття американський соціолог Ллойд Уорнер. Вона включає сім класів. Однак основних класів тільки три: багаті, заможні (середні), бідні. Неосновних більше. Вони виникають за рахунок додавання страт або шарів, що лежать усередині одного з основних класів.


Основні страти

Рівень добробуту


Рівень освіти і професійна кваліфікація

Рівень допуску до прийняття владних рішень

Основне коло людей.

Вищий клас

Дуже високий

високий

Утримують реальний контроль над ситуацією в суспільстві, формують громадську думку


Правляча еліта, крупні бізнесмени, фінансисти, топ-менеджери, частина наукової та творчої еліти.

Середній клас

Від заможного до такого, що дозволяє задовольнити основні соціальні потреби

Достатньо високий, такий, що дозволяє займатися кваліфікованою працею, в т.ч. в управлінні

Рівень “пересічного громадянина”

Середні і дрібні підприємці, основна маса інтелігенції, управлінців “середнього рівня”, кваліфікованих робітників.

Нижчий клас

Низький, на межі бідності

Як правило, невисокий. Низький, за винятком “нових бідних” у нестабільних суспільствах, де навіть їх висока освіта і кваліфікація не має попиту на ринку праці

Як правило, не є самостійним у прийнятті владних рішень, виступають об’єктами управління.

Як правило, наймані працівники, зайняті некваліфікованою і малокваліфікованою працею, безробітні.

Андер - клас

Поза межею бідності

У більшості випадків найнижчий, або і відсутній.

Виступають як об’єкти управління, або і зовсім відстороненні від участі в громадсько-політичному житті.

Частина зайнятих найбільш непрестижною працею, хронічно безробітні, бомжі, зекі, безпритульні діти.



Соціальна мобільність та міграція.

Види соціальної мобільності.

Соціальна структура суспільства, її складові перебувають у постійному русі й розвитку. Відбувається постійна зміна статусу індивідів – переміщення з одних суспільних прошарків, груп до інших – соціальне переміщення; просування на позиції з вищим престижем, доходами і владою – соціальне просування; перехід на нижчі ієрархічні позиції –соціальна деградація.



Зміна індивідом чи соціальною групою соціальної позиції, місця в соціальній структурі називається соціальною мобільністю.

Соціальна мобільність – це переміщення людей у суспільстві з одних соціальних верств, прошарків в інші, а також просування на позиції з вищим або нижчим, залежно від їхніх власних якостей та соціальних умов, статусом.

Термін соціальна мобільність був запроваджений соціологом у 1927 р. П.Сорокіним на позначення явища переміщення індивіда в соціальному просторі.



Соціальний простір – поле соціальної діяльності, яке охоплює сукупність значимих соціальних груп, індивідів, об’єктів у їх взаємному розташуванні.

Існує два основних види соціальної мобільності –між різними поколіннями і в межах одного покоління.

Між різними поколіннями мобільність припускає, що діти досягають більш високої соціальної позиції або опускаються на більш низьку сходинку, чим їхні батьки. Приклад: син шахтаря стає інженером.

В межах одного покоління мобільність має місце там, де той самий індивід, без порівняння з батьком, протягом життя кілька разів змінює соціальні позиції. Тобто, робить соціальну кар'єру. Приклад: токар стає інженером, а потім начальником цеху, директором заводу, міністром машинобудівної галузі.
Та два основних типа – вертикальна і горизонтальна мобільність.

Горизонтальна мобільність – означає переміщення людей на тому самому соціальному рівні, без змін статусу або зі зміною на інший, еквівалентний попередньому статусу.

Горизонтальна мобільність має на увазі перехід індивіда з однієї соціальної групи в іншу, розташовану на тому самому рівні.

Прикладом служать переміщення з православної в католицьку релігійну групу, з одного громадянства в інше, з однієї родини (батьківської) в іншу (свою власну), з однієї професії в іншу.

Подібні рухи відбуваються без помітної зміни соціального стану у вертикальному напрямку. Наприклад, учений професор займався науково-дослідною працею в НДІ, потім перейшов на викладацьку роботу до вузу на ту саму посаду професора.

Різновидом горизонтальної мобільності служить географічна мобільність. Вона має на увазі переміщення з одного місця в інше при збереженні колишнього статусу. Прикладом виступає міжнародний і міжрегіональний туризм, переїзд із міста в село і назад, перехід з одного підприємства в інше.

Якщо до зміни місця додається зміна статусу, то географічна мобільність перетворюється в міграцію.

Наприклад, якщо сільський житель приїхав у місто, щоб відвідати родичів, то це географічна мобільність. Якщо ж він переселився в місто на постійне місце проживання і знайшов тут роботу, то це вже міграція. Він поміняв професію.

Вертикальна мобільність – означає зміну статусу на вищий або навпаки нижчий рівень, тобто рух угору – донизу в системі соціальних позицій.

Вертикальна мобільність має на увазі переміщення з однієї страти (стану, класу, касти) в іншу. У залежності від напрямку переміщення існує висхідна мобільність (соціальний підйом, рух нагору) і низхідна мобільність (соціальний спуск, рух униз). Приклад: підвищення в посаді – висхідна мобільність, звільнення – низхідна мобільність.

Наприклад, пересування з посади старшого викладача на посаду доцента.


Низька мобільність свідчить про велику соціальну нерівність членів суспільства. Інтенсивність мобільності залежить від кількості статусів, що існують у суспільстві, і від умов, що дають змогу людям пересуватися від статусу до статусу, а точніше, від міри свободи такого пересування.
Для молодих властива професійна, для дорослих – економічна, для літніх – політична мобільність.

Розрізняють індивідуальну мобільність – коли переміщення, униз, чи вгору відбуваються у кожної людини незалежно від інших.



Групова мобільність – коли переміщення відбуваються колективно, приміром, після соціальної революції старий клас уступає пануючі позиції новому класу.
Індивідуальної мобільності більше відповідає статус, що досягається, а груповий – приписуваний статус.
Соціологи відокремлюють два типи нерівності.

Нерівність щодо позицій (доходів, престижності, освіти, влади) називається нерівністю у сфері стратифікації, а нерівність щодо можливостей досягнення позицій – нерівністю у сфері мобільності.

У кастовому суспільстві можливості для мобільності мінімальні, бо людям заборонено пересуватися з однієї касти в іншу. У класовому суспільстві бар’єри для мобільності зняті, але існує велика нерівність щодо можливостей мобільності.



Наприклад, шанси потрапити до престижного вузу в дитини багатих чи впливових батьків набагато більші ніж у дитини із пересічної сім’ї.
Феномен перебування людини між двома соціальними стратами, зв’язаний із її переміщенням у соціальному просторі називається маргінальністю.

Маргінальність – це таке становище індивіда чи групи, коли вони посідають межову позицію в прошарку, класі, суспільстві, а тому не повністю інтегровані в дане соціальне утворення. Ці особи мають певну ідентифікацію з кожною з межових страт.

Маргінал, маргінальна особистість, перебуває на межі різних соціальних груп, систем, культур, зазнає впливу їх норм, цінностей, які суперечать одна одній; маргінал втратив колишній статус і не адаптувався до нового соціально-культурного середовища.

У подібну ситуацію, як правило, потрапляє особа або занадто агресивна, або пасивна, або така, що втратила соціальну опору (наприклад, мігрант із села в пошуках роботи в місті чи іммігрант, що шукає в іншій країні ліпшої долі).

Соціальна структура українського суспільства.

Особливостями розвитку соціальної структури українського суспільства на протязі ХХ ст.. є:



  • соціальна структура стала менш жорсткою, рухливішою;

  • з’являються економічні класи, верстви і страти з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей;

  • ослаблюються існуючі у суспільстві стратифікаційні обмеження;

  • з’являються нові канали підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності;

  • активізуються процеси маргіналізації, які породжують феномен “нових бідних”, перехід населення в переважно нижчі страти;

  • основним критерієм соціальної стратифікації стає прибуток;

  • у формуванні високо статусних груп посилюється роль освіти і престижу;

  • змінюються якісні і кількісні параметри соціальної структури українського суспільства.

Якщо на початку 90-х рр. ХХ ст. за показником здоров’я Україна посідала 40-е місце в світі, то на початку ХХІ ст.. вона перемістилася у другу сотню. За рівнем життя наша країна у 2002 р. займала 141 – е місце, перед Бангладешем, Конго, Зімбабве. Щорічно населення України зменшується в середньому на 400 тис. осіб. За переписом населення 2001 р. чисельність населення скоротилася за період з попереднього перепису на 3 млн. чоловік і становило трохи більше 49 млн. чоловік.

Якщо рівень життя еліт, вищої верстви за ці роки значно зріс, то у більшості населення він різко знизився. Зубожіння населення, жебрацтво, безпритульність стають звичайним явищем.

Соціальна структура українського суспільства, зазнавши суттєвих змін порівняно з радянським часом, зберігає чимало його рис. Щоб позбутися їх і війти на рубіж “суспільства середнього класу”, потрібна трансформація, економічне піднесення країни.

Отже, вивчення соціальної структури та соціальної стратифікації, тенденцій їх розвитку має не тільки науковий, але й практичний інтерес, бо дає змогу визначити оптимальні для суспільства напрямки прогресу. Зокрема, нині в українському суспільстві актуалізується проблема запобігання його розвитку по шляху формування двополюсного закритого суспільства і переходу до відкритого суспільства з масовим та впливовим “середнім класом”, яке розглядається як соціальна база плюралізму та демократії, створює передумови для самореалізації особистості у бажаних для суспільствах галузях.









База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка