Лекція Тема 4: Функціонування соціальних інститутів. Соціальний контроль



Скачати 228.18 Kb.
Дата конвертації29.12.2016
Розмір228.18 Kb.

Заняття проведені

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри ______________

____________________________________

____________________________________

(підпис, ініціали, прізвище)
"___" _____________2014 року


№ навч. групи

Дата

Час












ПЛАН

ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ

з навчальної дисципліни

Соціологія
Вид заняття: Лекція

Тема 4: Функціонування соціальних інститутів. Соціальний контроль.

Заняття 4. Сутність і функціонування соціальних інститутів.

Навчальна група (курс)

Час:

Місце проведення: ауд.
Навчальна та виховна мета:

  1. Дати аналіз процесу інституціоналізації та соціальної організації.

  2. Сформувати у студентів розуміння соціального контролю та його ролі в суспільсьві.

  3. Сформувати у студентів гуманістичне, науково-обгрунтоване ставлення до професійної діяльності.

Навчальна література:

  1. Войтович С. Проблема соціальних інститутів у соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. - №2.

  2. Войтович С.О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність. – К., 1998.

  3. Гіденс Е. Соціологія. – К., 1999.

  4. Гидденс Э. Устроение общества: очерк теории инструктуризации. – М., 2003.

  5. Головаха О., Паніна Н. Пострадянська деінституціалізація та становлення нових соціальних інститутів в українському суспільстві // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. - №4.

  6. Кравченко А.И. Основы социологии. – М., 1997.

  7. Оссовський В. Соціальна організація та соціальна інституція // Соціологія: теорія, метод, маркетинг. – 1998. - №3.

  8. Смелзер Н. Социология. Пер. с анг. – М., 1994.

  9. Черниш Н.Й. Соціологія: Підручник за рейтингово-модульною системою навчання . – К., 2009


План проведення заняття

І

ІІ



ІІІ

Вступ


1. Прийом навчальної групи.

2 Зв'язок з матеріалами заняття, що вивчалось раніше.

Тема №3 «Особа в системі соціальних явищ і процесів.»

3. Лекція№ 4.»Сутність і функціонування соціальних інститутів»


Основна частина

Питання 1. Процес інституціоналізації. Зміст та поняття соціальний інститут в суспільстві.

Питання 2. Типологія соціальних інститутів та їх функції.

Питання 3. Соціальний контроль як основна функція соціального інституту. Методи соціального контролю.
Питання 4. Інститут як соціальна організація. Формальна і неформальна організація.

Заключна частина

Підведення підсумків

Відповіді на запитання

Завдання на самостійну підготовку:


  1. Поглиблено вивчить основні положення лекції.

  2. Розгляньте основні проблеми соціологічного вивчення політичного процесу в Україні.

  3. Самостійно відпрацюйте сутність, специфіку та функції засобів масової комунікації як соціального інституту.

  4. Розгляньте та детально проаналізуйте соціальні приписи, санкції, обов'язки. Права, відповідальність у системі соціального контролю.






Перевірка наявності студентів та готовність їх до заняття.

Озвучую тему заняття та пов’язую його з попередніми заняттями. Оголошую тему, мету заняття та навчальні питання.

Актуальність заняття.

Оголошую порядок проведення заняття.
Даю під запис за необхідністю визначений матеріал.
За необхідності наводжу приклади з практики.

Короткий висновок після питання.

Визначаю позитивні сторони заняття та загальні недоліки.

Відповідаю на запитання студентів

Видаю завдання на самостійну підготовку

Старший викладач кафедри соціології та гуманітарних дисциплін О.В.Демченко

ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ

Кафедра соціології та гуманітарних дисциплін










ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри ______________

____________________________________

(підпис, ініціали, прізвище)

"___" _____________2014 року


Ст.викл. Демченко О.В.
ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни



Соціологія
Тема4 Функціонування соціальних інститутів. Соціальний контроль.

Заняття 4. Сутність і функціонування соціальних інститутів.

Навчальний час – 2 годин (и).
Для студентів інституту (факультету) ІБ,ІТ,ТК
Навчальна та виховна мета:

  1. Дати аналіз процесу інституціоналізації та соціальної організації.

  2. Сформувати у студентів розуміння соціального контролю та його ролі в суспільсьві.

  3. Сформувати у студентів гуманістичне, науково-обгрунтоване ставлення до професійної діяльності.






Обговорено та схвалено на засіданні кафедри

“___” _________ 2014 року Протокол №____

Київ – 2014


Зміст

Вступ.


  1. Процес інституціоналізації. Зміст та поняття соціальний інститут в суспільстві.

  2. Типологія соціальних інститутів та їх функції.

  3. Соціальний контроль як основна функція соціального інституту. Методи соціального контролю.

  4. Інститут як соціальна організація. Формальна і неформальна організація.

Заключна частина.
Л I Т Е Р А Т У Р А


  1. Войтович С. Проблема соціальних інститутів у соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. - №2.

  2. Войтович С.О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність. – К., 1998.

  3. Гіденс Е. Соціологія. – К., 1999.

  4. Гидденс Э. Устроение общества: очерк теории инструктуризации. – М., 2003.

  5. Головаха О., Паніна Н. Пострадянська деінституціалізація та становлення нових соціальних інститутів в українському суспільстві // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. - №4.

  6. Кравченко А.И. Основы социологии. – М., 1997.

  7. Оссовський В. Соціальна організація та соціальна інституція // Соціологія: теорія, метод, маркетинг. – 1998. - №3.

  8. Смелзер Н. Социология. Пер. с анг. – М., 1994.

  9. Черниш Н.Й. Соціологія: Підручник за рейтингово-модульною системою навчання . – К., 2009


Завдання на самостійну роботу


  1. Поглиблено вивчить основні положення лекції.

  2. Розгляньте основні проблеми соціологічного вивчення політичного процесу в Україні.

  3. Самостійно відпрацюйте сутність, специфіку та функції засобів масової комунікації як соціального інституту.

  4. Розгляньте та детально проаналізуйте соціальні приписи, санкції, обов'язки. Права, відповідальність у системі соціального контролю.


Процес інституціоналізації.

Зміст та поняття соціальний інститут в суспільстві.

Термін “інститут” має безліч визначень. Має вузько технічне значення (назва спеціалізованих наукових і навчальних закладів) і широке - соціальне: сукупність норм права у визначеному колі суспільних відносин, наприклад інституту шлюбу.



Соціологи запозичивши це поняття у правознавців, наділили його новим змістом. Соціальний інститут – це сукупність норм, що регулюють визначену сферу суспільних відносин. Їхнє призначення – задовольняти найважливіші життєві потреби колективу.
Соціальних інститутів всього п'ять.

  • Потреби у відтворенні роду (інститут родини і шлюбу);

  • Потреби в безпеці і соціальному порядку (політичні інститути, держава);

  • Потреби в добуванні засобів існування (економічні інститути, виробництво);

  • Потреби в передачі знань, соціалізація підростаючого покоління, підготовка кадрів (інститут освіти в широкому змісті, включаючи науку і культуру);

  • Потреби в рішенні духовних проблем, сенсу життя (інститут релігії).



Соціальні інститути – це певні форми організації і регулювання суспільного життя (політика, економіка, сім’я, релігія, освіта), що історично склалися і забезпечують виконання життєво важливих для суспільства функцій, включають сукупність норм, ролей, взірців поведінки, дописів, спеціальних установ, систему контролю.



Складові елементи соціального інституту.

  • Своя мета, тобто він має коло питань, які охоплює своєю діяльністю;

  • Певне коло функцій, передбачених для розв’язання цих питань;

  • Наявність засобів і установ, за допомогою яких досягаються цілі інституту ( це можуть бути засоби матеріальні, символічні або ідеальні). Наприклад, церква, як релігійний інститут, має матеріальні установи (церковні храми та їх обладнання), символи (хрест, облатка), та ідеальні предмети, в які люди вірять і які через цю віру впливають на їх поведінку;

  • Наявність певних санкцій стосовно осіб, що виконують інституціоналізовані функції, так і стосовно осіб, що є об’єктом цих санкцій.


Соціальний інститут успішно функціонує за певних умов:

  1. наявність відповідних норм і приписів, що регулюватимуть поведінку людини в межах інституту;

НАПРИКЛАД: в економіці, на промислових підприємствах існують положення про структурні відділи, посадові інструкції для окремих працівників, де визначено їх права та обов’язки, а також система службового підпорядкування й субординації.

  1. інтеграція інституту в соціально-політичну, ідеологічну й ціннісну структуру суспільства, що забезпечує формально-правову основу його діяльності, з одного боку, і можливість здійснювати соціальний контроль над інституціональними типами діяльності – з другого;

НАПРИКЛАД: коли цінності, культивовані організацією, котра претендує на статус соціального інституту, не збігаються із загальноприйнятими, то її діяльність не сприйматиметься суспільством як легітимна.

  1. наявність матеріальної бази, яка б забезпечувала успішне виконання інститутом нормативних приписів і здійснення соціального контролю.

Для виконання своїх функцій інститути мають необхідні матеріальні засоби, ресурси, установи, у межах яких вони організовують і контролюють діяльність людей, здійснюють управління соціальними діями і зв’язками.

Інституціоналізація – це виникнення і становлення соціальних інститутів як ключових структурних елементів суспільства.

«Інституціоналізація» – закріплення суспільних відносин у вигляді закону або соціальної норми.

Так, інституціоналізація будь-якої науки, наприклад соціології, припускає видання державних стандартів і постанов, створення дослідницьких інститутів, бюро, служб і лабораторій, відкриття при університетах, коледжах і школах відповідних факультетів, відділень, кафедр, курсів, підготовки професійних фахівців, видання журналів, монографій, підручників.
Соціальний інститут це гігантська соціальна система, що охоплює сукупність статусів і ролей, соціальних норм і санкцій, соціальних організацій (підприємств, університетів, фірм, агентств), що спираються на персонал, апарат керування й особливі процедури, або практику.

Типологія соціальних інститутів та їх функції.

Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв. Найпоширенішою є типологізація за критерієм цілей і сферою дії. У такому разі прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні виховні, соціальні комплекси інститутів:



  • економічні (власність, гроші, банки, господарські об’єднання різного типу) – забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;

  • політичні (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) – пов’язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;

  • культурні та виховні (наука, освіта, сім’я, релігія, різні творчі установи) – сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів;

  • соціальні – організовують добровільні об’єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.

Основною функцією кожного інституту є задоволення суспільних потреб. Проте для здійснення цієї функції інститут має виконувати низку явних функцій, що забезпечують спільну діяльність людей, які намагаються задовольнити свої власні потреби:

  • Регулятивна функція – проявляється в тім, що функціонування соціальних інститутів забезпечує закріплення та відтворення суспільних відносин, створюючи певні шаблони поведінки.

  • Інтегративна функція - полягає в забезпеченні згуртування, взаємозалежності і взаємовідповідальності членів суспільства, що відбувається під впливом інституціоналізованих норм, правил, санкцій і системи ролей.

  • Транслююча функція – полягає в передаванні соціального досвіду новачкам соціальних інститутів.

Так, виховання дітей у сім’ї спрямоване на додержання сімейних традицій; церква залучає якомога більше людей до відповідної віри; державні установи орієнтують громадян на дотримання норм закону.



  • Комунікативна функція – полягає в розповсюдженні інформації як у самому інституті з метою управління його діяльністю, так і в його взаємодії з іншими інститутами.

  • Функція контролю.

Кожен інститут має свої напрацьовані практики, методи, прийоми, процедури. Виходячи з цього, кожен інститут має свої власні функції.





Інститути

Функції

Політичні

Розподіл політичної влади, підтримка законів, правил і стандартів;

Економічні

Виробнича, обмінна, стимулююча, інтегративна та інноваційна

Освітні

Трансляція та поширення цінностей, забезпечення історичної спадкоємності, соціалізація, виховна

Релігійні

Поглиблення віри, комунікативна, інтегративна, психотерапивтична

Сімейні

Репродуктивна, виховна, соціалізації, комунікативна



Функцією соціального інституту є те, яку він користь приносить суспільству. Якщо від інституту, крім користі, відбувається шкода, подібний дії називаються дисфункційними.

Наприклад, функція (задача) інституту освіти – готувати всебічно розвитих фахівців. Але якщо він не справляється зі свій задачею, то ні розвинутих індивідів, ні класних фахівців суспільство не одержить. Школи і вузи випустять у життя дилетантів. Функція перетвориться в дисфункцію, плюс – у мінус.




  • Явні – формуються і декларуються в кодексах і закріплені в системі ролей та статусів. Коли інститут не може впоратися з виконанням своїх явних функцій, вони можуть бути передані іншим інститутам.

  • Поруч з прямими результатами дії соціальних інститутів існують такі, що не передбачаються зазделегіть і не є безпосередніми цілями цих інститутів.

Наприклад церква має на меті поширення віри з допомогою повчання і переконування. Проте незалежно від її мети з’являються фанатики, які починають гоніння на іновірців, і замість єднання починається розбрат.

Отже, розуміння латентних функцій дає можливість уявити справжню картину соціального життя.



Соціальний контроль як основна функція соціального інституту. Методи соціального контролю.

Важливу роль у зміцненні інститутів суспільства грає функція соціального контролю.



Соціальний контроль – це нагляд, здійснюваний цілим колективом (сім’єю, друзями, установами чи спеціальними інститутами) за соціальними діями окремих індивідів.

Він допомагає зберігати і передавати нащадкам моральні закони, норми і правила поведінки, традиції і звичаї, які становлять зміст культури і без яких неможлива практика соціальних відносин, життєдіяльність суспільства.


Соціальний контроль являє собою особливий механізм підтримки суспільного порядку за допомогою використання владних повноважень і включає такі поняття, як соціальні норми, соціальні санкції, соціальні приписи.
Соціальні норми – розпорядження, вимоги, побажання і чекання відповідної (суспільно схвалюваної) поведінки. Норми несуть деякі ідеальні зразки (шаблони), які наказують як людина повинна говорити, думати, почуватися в конкретних ситуаціях.

Комплекс правил поведінки в різних соціальних ситуація, обмежень (вимоги, побажання й очікування стовно соціальної поведінки), яких слід дотримуватися індивідам за нормального функціонування соціальної організації – називається соціальними нормами.

Соціальні норми виробляються в процесі соціальної взаємодії людей відповідно до їхніх уявлень про належне, бажане, вони пов’язані з груповими цінностями і сформовані на їх підставі.

Вони розрізняються масштабом.

Перший тип норми, що виникають і існують тільки в малих групах (молодіжних тусовках, компанії друзів, родині, робочих бригадах, спортивних командах).

Другий тип – це норми, що виникають і існують у великих групах або у суспільстві в цілому. Це звичаї, традиції, закони, етикет, манера поведінки. Любій соціальній групі притаманні свої манери, звичаї й етикет. Є світський етикет, є манера поведінки молоді.

За порушення одних норм має місце м'яке покарання – несхвалення, усмішка, недоброзичливий погляд. За порушення інших норм можуть мати місце тверді санкції – вигнання з країни, тюремне ув'язнення, страта.

Непокори нормам існує в будь-якім суспільстві й у будь-якій групі. Порушення палацевого етикету, ритуалу дипломатичної бесіди або одруження викликає незручність, ставить людини в скрутне положення. Але воно не спричиняє сурове покарання. В інших ситуаціях санкції більш відчутні. Користування шпаргалкою на іспиті грозить зниженням оцінки.

Норми формують мережу соціальних відносин у групі, суспільстві. Також формують систему соціальної взаємодії, що включає мотиви, мету, спрямованість суб'єктів дії, саму дію, очікування, оцінку і засоби.

Із соціальними нормами тісно пов'язані цінності. Цінності – соціально схвалювані більшістю людей уявлення про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, романтична любов, дружба.

Цінності не піддаються сумніву, вони служать еталоном, ідеалом для всіх людей.

Якщо вірність є цінністю, то відмова від її засуджується як зрадництво. Якщо чистота є цінністю, то неохайність і бруд засуджується як непристойна поведінка.
Одні є прихильниками цінностей колективізму, а інші цінностей індивідуалізму. Для одних вищою цінністю можуть бути гроші, для інших – моральна бездоганність, для третіх – політична кар'єра. Для опису того, на які цінності орієнтуються люди, соціологи придумали термін ціннісні орієнтації. Вони описують індивідуальне відношення або вибір конкретних цінностей як норму поведінки.

Цінності належать групі або суспільству, ціннісні орієнтації – індивіду.
Соціальні приписи – це заборони чи дозволи чогось, звернуті до індивіда або групи в будь-якій формі – усній чи письмовій, формальній чи неформальній. Приписи поширюються на все те, що так чи інакше цінує суспільство. Це може бути честь і гідність, повага до старших, символи країни (герб, прапор, гімн) і багато іншого, що згуртовує людей, суспільство, а тому і цінується.
Соціальні санкції сприяють дотриманню соціальних норм. Це розгалужена система покарань за відхилення від норм і заохочень за їх виконання.

За своїм спрямуванням санкції бувають позитивні і негативні, а за характером – формальні і неформальні.

Якщо прийняття санкцій здійснюється самою людиною, направлено на себе і відбувається внутрішньо, то таку форму контролю називають самоконтролем. Совість – прояв внутрішнього контролю.

На відміну від самоконтролю зовнішній контрольце сукупність інститутів і механізмів, що гарантують дотримання загальноприйнятих норм поведінки і законів.

Він поділяється на неформальний (усередині групи) і формальний (інституціональний).

Формальний контроль заснований на схваленні або осуді з боку офіційних органів влади й адміністрації.

Неформальний контроль заснований на схваленні або осуді з боку групи родичів, друзів, колег, знайомих, а також з боку суспільної думки, яка виражається через традиції і звичаї або через ЗМІ.

Агентами формального контролю виступають спеціально кваліфіковані люди, які отримують зарплату за виконання контрольних функцій. Вони носії соціальних статусів і ролей. До них зараховують суддів, поліцейських, лікарів-психіатрів, соціальних працівників, спеціальних посадових осіб церкви.

Формальний контроль здійснюють такі інститути сучасного суспільства, як суди, освітній інститут, армія, виробництво, ЗМІ, політичні партії, уряд. Школа контролює завдяки оцінкам, уряд – системі оподатковування і соціальної допомоги населенню, держава – поліції, секретній службі, державних каналів радіо, телебачення й органів друку.

Агентами неформального контролю може виступати родина, коло родичів, друзів, знайомих.

Методи контролю в залежності від застосовуваних санкцій

підрозділяються на


Тверді, м'які, прямі, непрямі. Методи контролю можуть перетинатися.

Наприклад:



  • ЗМІ відносяться до інструментів непрямого м'якого контролю;

  • Політичні репресії, рекет, організаційна злочинність – до інструментів прямого твердого контролю;

  • Дія конституції і кримінального кодексу – до інструментів прямого м'якого контролю;

  • Економічні санкції міжнародного співтовариства – до інструментів непрямого твердого контролю.



Методи контролю можуть бути загальними і детальними.


  • Якщо менеджер дає підлеглому завдання і не контролює хід його виконання, то він прибігає до загального контролю.

  • Якщо менеджер втручається в кожну дію, поправляє він використовує детальний контроль.

Детальний контроль називають наглядом. Його суб'єктом є держава, і він неосновний соціальний інститут. Нагляд це великомасштабна соціальна система покриваюча всю країну.



У систему входять:

Бюро по розшуку; детективні агентства; поліцейські дільниці; служба інформаторів, тюремні наглядачі, суди; цензура.
Інститут як соціальна організація. Формальна і неформальна організація.

Існує велика кількість організацій, які регламентують усе публічне життя. Ми починаємо наше життя в організації (пологовий будинок) і організовано залишаємо світ (бюро ритуальних послуг).

Соціальний інститут являє собою систему однотипних, зв'язаних з виконанням однієї функції, установ, які називаються соціальними організаціями.

Соціальна організація – це такий спосіб спільної діяльності людей спрямований на досягнення конкретних цілей взаємодії.

Соціальна організація – це структура, призначена для координації діяльності двох і більш людей шляхом поділу праці і ієрархізації влади для досягнення загальної мети.

Соціальна організація містить у собі чітко налагоджений контроль, планування, облік, штат співробітників, сфери діяльності, порядок роботи, будинок і устаткування, управлінську ієрархію і багато того, чого не існує ні в класах, ні в демографічних або професійних групах.



Під соціальною організацією розуміють установи, банки, підприємства, університети, магазини, школи, гімназії, ліцеї. Прикладами соціальної організації є родина, політична партія, злочинна група, уряд, симфонічний оркестр, футбольна команда, клуб по інтересах, рада засновників.

Організації властива ієрархіявертикальне розташування людей по рангах, і керування – механізм, що упорядковує взаємодія людей.

Міністр

Ректор


Декан

Завідувач кафедрою

Професор

Доцент

Асистент


Студент

Абітурієнт

Кожна людина в організації має чітко поставлені цілі і задачі, що і покликана виконувати. Така система називається адміністративної чи цільовою.

Цільова система – система офіційних відносин, визначених розпорядженнями, інструкціями, правилами, законами, технічними нормативами, картами функціональних обов'язків, штатним розкладом.


  • Розподіл функцій (горизонтальна організація) між бригадами, ділянками, цехами, відділами (структура і способи їхньої дії оформлені положеннями, інструкціями й іншими офіційними документами);

  • Субординація посад (вертикальна спеціалізація) – обсяг і міру відповідальності в прийнятті рішень на різних рівнях;

  • Систему комунікації, засоби і канали передачі інформації, що рухається «зверху вниз» (передача розпоряджень, вказівок, завдань), «знизу вверх» (звіти підлеглих) і по горизонталі (консультація й обмін думками за рангом).

Усі функції й обов'язки, що повинний виконувати співробітник в організації, записуються в його посадову інструкцію.

Соціальна організація – це сукупність ієрархічно розташованих соціальних позицій (статусів), виконуваних функцій (ролей), форм діяльності, відносин і зв'язків працівників. У соціальній організації одиницею служить не індивід як такий, а його роль. Тому соціальну організацію можна визначити як сукупність подібних ролей, об'єднаних у систему завдяки каналам комунікації.

Соціальна організація – це і цільова група, тобто об'єднання людей, що прагнуть до реалізації визначених цілей упорядкованим образом.

Організація як соціальна група передбачає й організовану діяльність, і організованість.

Об’єктом вивчення соціології у більшій мірі є організація як соціальна група. Організація як соціальна група відрізняється від інших соціальних груп тим, що дії її членів чітко спрямовані на досягнення спільних для неї результатів у певні сфері діяльності.

Наприклад. Вуз існує для навчання студентів, політична партія – для реалізації своєї політичної програми, лікарня – для лікування хворих, підприємство – для випуску певного виду продукції.

Соціальна організація є складним утворенням; існує багато її видів. (див. рис).

Центральним елементом будь-якої організації є соціальна структура. Соціальну структуру організації репрезентовано нормативною системою (нормативною структурою) і фактичним порядком (поведінковою структурою).



До нормативної системи входять цінності, норми та ролеві очікування, до поведінкової структуридії, взаємодії і сентименти, що не регламентуються нормами і правилами.

Дії і взаємодії членів організації багато в чому залежать від сантиментів – симпатії та антипатії, прихильності і ворожості.


Надзвичайно важливими в соціальній організації є цілі, заради яких ця організація утворювалася. Ціль – це бажаний результат чи ті умови, котрих намагаються досягти, використовуючи свою активність, члени організації для вдоволення колективних потреб.

Важливою складовою організації є члени організації, кожен з яких має певні якості та навички, що дають змогу посідати певні позиції в соціальній структурі й виконувати відповідні соціальні ролі. Члени організації взаємодіють відповідно до нормативної і поведінкової структури .



Організація як місце, де виконуються певні види робіт, неможлива без технологійсистематизованого знання корисних і найбільш раціональних практичних дій.

Соціальна організація групи виявляється в розподілі соціальних дій відповідно до статусів і ролей; стабільності статусної і ролевої структури; незалежності соціальних дій від осіб , що їх виконують; застосуванні позитивних стимулів (визнання, похвала, нагорода) та негативних санкцій (осуд, іронія, догана, виключення з групи, позбавлення волі) у разі відхилень дій від норми.


Формальна і неформальна організація: спільне та особливе.

Формальна організація – являє собою систему узаконених знеособлених вимог і стандартів поведінки, формально заданих і жорстко закріплених наперед розписаними ролями принципами. На виробничому підприємстві формальну організацію репрезентовано системою підрозділів, груп і робочих місць з певними функціями чи статусами.

Неформальна організація – ґрунтується на принципах саморегулювання і самоорганізації. Вона (на відміну від формальної) не є жорстко структурованою, будується на основі індивідуальних особливостей працівників, специфіки відносин між ними. У ній переважають групові норми, не має жорстко зафіксованих стандартів.



Отже, формальна організація створюється відносинами між знеособленими посадами й професійними позиціями, а неформальна – між живими людьми в процесі їхньої спільної діяльності.

Ці дві форми організації співіснують, доповнюють одна одну, а інколи й протидіють.



Необхідність у неформальній організації зумовлюється таким:

  • Не можна стандартизувати всю сукупність відносин, котрі встановлюються в процесі спільної діяльності;

  • Завжди можуть виникати непередбачені ситуації, які потребують нестандартних рішень;

  • Час від часу з’являється необхідність в опрацьовані нових стандартів поведінки, які виникають саме в неформальній організації, а потім переносяться у формальну;

  • Відносини між людьми ніколи не бувають лише діловими.

Неформальна організація функціонує на рівні контактів малих груп, окремих колективів і виконує роль своєрідного буфера між людиною і жорсткою формальною організацією. Вона спирається на міжособистісні норми, цінності, механізми лідерства, санкції, виробленні спонтанно групою. Через такі організації індивіди залучаються до суспільного життя, інтегруються в суспільство.

ВИСНОВОК.



Соціальна організація - цільова структурована, ієрархізована група, створена для досягнення певної мети за допомогою раціональних засобів.

Основними елементами організації є: структура, відповідно до статусів та ролей членів організації; персонал, який забезпечує її діяльність, досягнення поставлених перед організацією цілей; технологія, за якою діє організація.

Організації можуть бути формальними, дія яких регулюється певними нормативними актами (навчальний заклад, фірма) та неформальними, які створюються, як правило, самими її членами для задоволення власних інтересів (дружнє коло).


ПРОБЛЕМА БЮРОКРАТІЇ В ОРГАНІЗАЦІЇ.

Формальна організація має сильну тенденцію перетворюватися в бюрократичну систему.



Бюрократія – (буквально панування канцелярії) – специфічна форма соціальних організацій і відносин у суспільстві (політичних, економічних, ідеологічних), в яких центри виконавчої влади практично незалежні від більшості їх членів; вищий, привілейований прошарок чиновників-адміністраторів у державі.

Те саме, що й бюрократизм – ієрархічно організована система управління державою (суспільством) з допомогою особливого апарату, наділеного специфічними функціями та привілеями, що дозволяє йому стати над інтересами більшості.

Перший хто розробив концепцію бюрократичної системи є Макс Вебер. Вважав бюрократію позитивно перспективним історичним процесом. За Вебером, ідеальний тип бюрократії включає наступні властивості:

Управлінська діяльність здійснюється постійно

Управлінська діяльність стає особливою професією

Установлена сфера влади і компетенції кожного рівня й індивіда в апараті керування

Існує система освіти з підготовки чиновників, управлінські функції документуються

Ієрархія створює основний принцип контролю за чиновниками; чиновники віддалені від власності на засоби управління, а посада віддалена від індивіда, що виконує адміністративні функції

В управлінні панує принцип безособовості.

Головна перевага бюрократії – це висока господарсько-економічна ефективність:

Точність, швидкість, знання, сталість управлінського процесу, службова таємниця, єдиноначальність, субординація, зведення до мінімуму конфліктів, неекономічність.

Такі основні переваги бюрократичного управління організацією.

Головний недолік – ігнорування специфіки конфліктних ситуацій, дії за шаблоном, відсутність необхідної гнучкості.



М.Вебер вважав, що можна виробити визначені гарантії від бюрократичних недоліків і зловживань владою. (подивитись Примуш М.В. Загальна соціологія: Навчальний посібник. – К., 2002. Тема №20 Соціальні організації і самоорганізації. С.405-418).





База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка