Лекція тема 23: Перша допомога при утопленні, синдромі тривалого здавлювання та інших патологічних станах



Скачати 242.74 Kb.
Дата конвертації02.12.2016
Розмір242.74 Kb.
Лекція

ТЕМА 23: Перша допомога при утопленні, синдромі тривалого здавлювання та інших патологічних станах


Мета: - ознайомити студентів з причинами утоплення;

- дати студентам загальні уявлення про синдром тривалого здавлювання, механізми його розвитку, небезпеку та наслідки;

- вчити діяти за алгоритмом при наданні першої допомоги при утопленні, СТЗ;



- розвивати спостережливість, виховувати почуття відповідальності за життя людини, почуття взаємодопомоги.
Навчальні питання:

1. Утоплення. Надання ПМД при утоплені.

2. Травматичний токсикоз. Алгоритм надання ПМД при СТЗ.

3. Перша допомога при інших патологічних станах.


Студенти мають знати:

- наслідки «жартів» на воді;



  • що таке сидром тривалого здавлювання (СТЗ),

  • причини та механізми його виникнення;

  • алгоритм надання першої допомоги в ситуації СТЗ та утопленні

Студенти повинні засвоїти терміни і поняття:

- сидром тривалого здавлювання (СТЗ), травматичний токсикоз, агональний та асфіксичний тип утоплення.


Місце заняття: клас захисту Вітчизни.

Час: 80 хв.

Метод проведення заняття: лекція

Обладнання: таблиці, опорні конспекти.


Структура заняття

  1. Організаційний момент - 2 хв.

  2. Актуалізація опорних знань і умінь студентів - 8 хв.

  3. Вивчення нового матеріалу – 50 хв.

  4. Закріплення нових знань і умінь студентів – 10 хв.

  5. Підсумок заняття – 5 хв.

  6. Домашнє завдання – 5 хв.

Хід заняття



  1. Організаційний момент – 2 хв.

Шикування групи в одну (дві) шерен­ги черговим групи, перевірка за списком та зовнішнього стану студентів, віддача рапорту викладачу, привітання викладачу (тренування декілька раз – в разі потреби ).

II. Актуалізація опорних знань і умінь студентів – 8 хв.

1. Перевірка вивчення і виконання домашнього завдання.

2. Оголошення теми, мети та порядку вивчення матеріалу.

Бесіда про те, що з водою не жартують

Не лише задоволення приносить вода, особливо тим, хто не вміє плавати. Інколи страждають і добрі плавці, якщо нехтують правилами безпеки на воді, особливо в незнайомій водоймі.

Найчастіше призводить до нещасних випадків на воді пере­ляк, страх.

Коли у воді судома зводить м'язи, це лякає людину. На якусь мить розладнується дихання, втрачається координація рухів, голосову щілину зводить спазм. Цього часом буває цілком достатньо, аби захлинутися.

У тих же, хто обізнаний з особливостями поведінки на воді, реакція у таких випадках інша. Адже судоми самі по собі не можуть утопити. Належить лиш уміло їм протидіяти. Коли звело литку (а це, до речі, буває найчастіше), слід захопити рукою пальці ноги, сильно притягти їх до себе і тримати так, незважаючи на біль. Допомагає й енергійний масаж у воді напружених м'язів. Та, як пра­вило, через 3—5 хвилин судоми минають без стороннього впливу. Отже, треба просто протриматися цей час на плаву, не панікувати (рис. 1).

Паніка призводить до тяжких наслідків і тоді, коли людина стомлюється, запливши далеко від берега. Буває, що вона навіть втрачає свідомість від переляку. Нічого доброго немає і в неро­зумних «жартах», коли, пере­важно підлітки, притуплюють силоміць один одного. Такі, з дозволу сказати, розваги нерідко закінчуються трагічно.

Втопитись можна й тоді, коли, приміром, розігрівшись на сонці, людина стрибає в холодну воду. Або якщо різко на­пружити м'язи чи надміру поїсти. Тому лікарі так настійно застерігають: купатися слід не раніше як через 2 години після їди. Дуже часто топляться люди, які перебувають у нетверезому стані. Адже вони втрачають самоконтроль, не можуть швидко зорієнтуватись, оцінити небезпеку, зарадити собі.

Небезпечно також пірнати на значну глибину без акваланга. Нестача кисню викликає втрату свідомості. Дуже ризикують і ті, хто користується несправним підводним обладнанням або не вміє ним послуговуватися, порушує режим занурення на глибину й спливання на поверхню.

Неправильне поводження на воді призводить до травм. Стрибаючи, вниз головою з човнів чи мостів, берегових урвищ, можна вдаритися об дно чи камінь. Не обов'язково при цьому зламається хребет (хоча й це можливо). Але навіть короткочасного розладу дихання, непритомності достатньо, щоб за­хлинутися водою.

Неабиякого досвіду, витривалості, тренувань вимагає перепра­ва через гірські річки, навіть якщо вони неширокі й неглибокі.

Коли ріки й водойми замерзають, пам'ятайте, що лише 5— 7 сантиметрова товща льоду гарантує від нещасних випадків, та й то за умови, що в ньому немає ополонок і водориїв. А ось гуртом безпечно виходити на лід, товщина якого не менша 10 см.
III. Вивчення нового матеріалу – 50 хв.

1. Утоплення.
Оскільки нещасні випадки на воді трапляються доволі часто, слід добре знати, як врятувати утопаючого і надати йому першу допомогу.

Утоплення – одна із форм механічної асфіксії, яка наступає частіше всього від попадання води у верхні дихальні шляхи, бронхи і легені. Частіше всього тонуча людина на протязі деякого часу робить не координовані різкі рухи, прагнучи утриматись на воді. Якщо за цей час постраждалому не надана допомога, настає перевтомлення м’язів і він опускається на дно. Звичайно доросла людина затримує дихання на 30-60 сек. Дихальна затримка призводить до накопичення у крові СО2, що веде до збудження дихального центру і появи самовільних дихальних спазмів під водою.

Основа успіху надання допомоги при утопленні – це правильна й чітка організація водно-рятувальної служби з максимальним наближенням медичної допомоги до місця події. На домедичному етапі перша допомога повинна бути надана не пізніше ніж за 1-4 хв. з моменту утоплення, на медичному етапі - за 5 хв. з послідуючим транспортуванням постраждалого в реанімаційний центр. Якщо перша допомога надається в першу хвилину після утоплення, вдається повернути до життя 95% потерпілих, якщо після 6-ти хв. – тільки 6 %.

У кожному десятому випадку люди топляться тому, що в них стався спазм голосової щілини: в легені не потрапляє повітря. У такого потерпілого шкіра бліда. Йому одразу ж треба зробити штучне дихання, а якщо зупинилося й серце — закритий масаж серця. Коли ж вода заповнила дихальні органи, шкіра набуває синювато-фіолетового забарвлення.

Це дуже важлива ознака для подальшої медичної допомоги.

Якщо під водою людина не лише перестала дихати, а в неї зупинилося й серце, реанімаційні заходи дають найкращий результат, коли розпочати їх не пізніше як через п'ять хвилин з часу клінічної смерті.

Витягнувши людину на берег (способи порятунку на малюнку) не гайте часу.

Потерпілим, шкіра яких на­була синюватого відтінку, слід передусім швидко очистити ди­хальні шляхи й шлунок. Для цього людину кладуть животом на стегно зігнутої в коліні ноги, щоб звисала голова, і ритмічно, кілька разів натискують між лопаток (рис.).

Той, хто, топлячись, наковтався води, часто починає блювати, непритомніє (хоча пульс і дихання чітко простежу­ються). Очистивши рот і горло від блювотних мас, води, мулу, слизу, кладуть горілиць і, відхиливши їй голову назад, роблять штучне дихання «ротом в рот» або «ротом до носа» і закритий масаж серця (після кожного вдування повітря потерпілому три-чотири рази натискують між середньою і нижньою третиною грудини).

Потерпілого слід якомога швидше зігріти, енергійно промасажувати руки й ноги, розтерти тіло сухою тканиною (краще шерстяною), потім тепло вкутати, обкласти грілками.

Навіть коли людина опритомніла й почувається краще, її належить негайно відправити до лікарні. Адже нерідко на березі виникав так званий синдром «повторного втоплення», за якого виникає біль у,грудях, задишка, кашель, у мокроті з'являється кров. В такому випадку допоможе апаратна штучна вентиляція легень і деякі інші процедури, які можна зробити лише в умовах медичного стаціонару.

Та найкраще: все ж не допускати до біди, дбати про те, щоб запобігти нещастю. Навчіться плавати самі і навчіть цьому інших, добре вивчіть правила поведінки на воді і дотримуйтеся їх. Ось тоді ріки, озера й моря даруватимуть вам лише радість і здоров'я.
2. Травматичний токсикоз.


  1. Пригадайте з курсу ОБЖ, які травми та пошкодження можливі при надзвичайних ситуаціях техногенного та природного походження, таких як аварії, катастрофи, обвали, землетруси тощо.

  2. Чим, на вашу думку, може бути небезпечним тривале перебування тіла чи частини тіла під завалом?

Під час аварій і катастроф нерідко кінцівки та інші частини тіла людини протягом тривалого часу здавлюють зруйновані конструкції або уламки споруд, транспортні засоби тощо. У цьому випадку відбувається сильне здавлювання і навіть розтрощення м’язів. На поверхні шкіри сліди від здавлювання не завжди помітні, але м’язи та інші тканини, що лежать глибоко, можуть бути пошкоджені, внаслідок чого розвивається змертвіння з подальшим усмоктуванням продуктів порушеного обміну речовин – так званий синдром травматичного здавлювання (СТЗ) (до речі, аналогічне пошкодження може спричинити туго накладений джгут, який не знімався більше 4 годин).



Синдром тривалого здавлювання (СТЗ) (травматичний токсикоз, м’язово-нирковий синдром, краш-синдром) – надзвичайно тяжке пошкодження, яке може виникати при тривалому здавлюванні тканин через усмоктування продуктів порушеного обміну речовин.

Розвиток краш-синдрому пов`язаний із припиненням кровопостачання тканин кінцівок. При припиненні надходження до кінцівки артеріальної крові, збагаченої киснем та поживними речовинами, починається процес відмирання та розпаду клітин, при цьому у тканинах кінцівки накопичуються токсичні речовини. Кількість токсинів залежить від тривалості компресії. Якщо стискаючий фактор усунутий до 4-х годин – нирки людського організму в змозі повністю очистити кров від токсичних речовин. Якщо ж стиснення тривало більше – розвивається синдром гострої ниркової недостатності, при якому функція нирок різко пригнічується. При відсутності кваліфікованої допомоги людина гине за короткий час від самоотруєння організму.

Така ситуація може виникнути при землетрусах, лісозаготівлях, підземних роботах, коли людина потрапляє під завал; при недотриманні правил накладання артеріального джгута при тимчасовій зупинці кровотечі; при позиційному стисненні кінцівок у людей в нетверезому стані („відлежування” руки).

Розвиток клінічних ознак синдрому тривалого стиснення починається після усунення фактору, що спричиняв порушення кровопостачання (після вилучення потерпілого з-під завалу, зняття артеріального джгута та ін.).



Фактори, які зумовлюють тяжкість ушкодження: локалізація здавлювання, його тривалість, обсяг, сила, вік потерпілого.

Пусковим механізмом СТЗ є звільнення від здавлювання – декомпресія (хворобливий стан, який виникає внаслідок різкого зниження тиску). В перші години після декомпресії стан постраждалого може бути задовільним і не викликати у сторонніх тривоги. Це може привести до недооцінки тяжкості пошкодження, неповноцінного надання допомоги й до загибелі постраждалого. Відразу після декомпресії на кінцівці видно садна, заглибини, що повторюють форму предметів, які здавлювали, шкіра кінцівки бліда, місцями помірно синюшна, холодна на дотик, чутливість відсутня. Через 30-40 хв починає розвиватися набряк. Загальний стан різко погіршується через 2-3 години після декомпресії, з’являються жага, нудота, блювота, в’ялість, сонливість та швидко розвивається гостра недостатність нирок. Через 6-12 годин після звільнення від здавлювання виникає тяжкий стан, викликаний всмоктуванням великої кількості токсинів з пошкоджених м’язових тканин та блокування нирок токсичними продуктами розпаду. Смерть настає від ниркової коми.



Алгоритм надання першої допомоги при СТЗ.

  1. Усунути причину здавлювання.

  2. Якщо кінцівки мають синюшний колір, холодні й сильно травмовані, на них накладають джгут, але не сильно затягують, щоб не порушити кровообіг. Це уповільнить розповсюдження кров'ю токсичних речовин з розтрощених ділянок. Якщо кінцівки теплі на дотик, пошкоджену кінцівку обкласти ватою чи іншим м’яким матеріалом і туго забинтувати звичайним чи еластичним бинтом.

  3. Травмовану кінцівку обкладають пакетами з льодом або холодною водою, накладають транспортну шину, як при переломі.

  4. Якщо є можливість, то вище місця накладення джгута чи бинта кінцівку обколюють новокаїном.

  5. Обов’язково необхідно ввести знеболювальні та серцеві засоби.

  6. З перших хвилин подання допомоги рекомендується дати потерпілому гарячий напій (чай, каву з невеликою кількістю соди – 2 ч.л. соди на 0,5л рідини). Сода сприяє відновленню кислотно-лужної рівноваги, а рідина — виведенню токсинів з організму з сечею.

  7. Потерпілого тепло закутати та обережно транспортувати у лікарню.



3. Перша допомога при інших патологічних станах.
Локалізація болю не завжди відповідає розташуванню захворілого органа. Спочатку болить під ложечкою (в області сонячного сплетення), потім у тім місці, де розташований патологічне вогнище, наприклад апендикс. Характер болю також різний. Найчастіше біль у животі схваткообразная, тобто періодично загострюється й слабшає. При прориві виразки шлунка біль кинджальна, з різким початком, що не слабшає. Різним буває й поводження хворого: іноді він збуджений і метається від болю, іноді боїться поворухнутися, щоб не викликати посилення болю.

Гострий живіт - ознака захворювання органів черевної порожнини й заочеревинного простору. Цим терміном користуються, коли не можуть відразу встановити точний діагноз, а ситуація вимагає екстреної госпіталізації хворого. Картину гострого живота можуть викликати гострий апендицит, перитоніт, гострий холецистит, гострий панкреатит, позаматкова вагітність, кровотеча з яєчника, прорив виразки шлунка або кишечника, кишкова непрохідність, запалення придатків матки, перекрутиш ніжки кисти або пухлини яєчника, пневмококовий перитоніт і деякі більше рідкі захворювання.

Головний симптом - біль у животі: переймиподібний або постійний, локалізований або розлитий. Біль може бути настільки сильний, що розвивається шок. Часто буває нудота, блювота, гикавка. Стул може бути прискорений або відсутній зовсім. Крім того, при кожному окремому захворюванні є свої симптоми .

Перша допомога. Хворий з ознаками гострого живота повинен бути негайно госпіталізований. До госпіталізації забороняється їсти й пити, застосовувати болезаспокійливі й наркотичні засоби, антибіотики, робити клізму, давати проносне, ставити грілку. Можна тільки прикласти до живота холод.


Гострий апендицит. Запалення в стінці червоподібного відростка (апендикса) сліпої кишки. По зовнішніх ознаках хвороби не можна визначити заздалегідь, наскільки він уражений. Біль починається іноді в правій клубовій області, іноді в надчеревній області. Біль постійний, досить сильний, іноді набуває переймиподібного характеру і періодично підсилюється. Біль супроводжується нудотою й блювотою, особливо на початку захворювання. Біль у животі може слабшати, може ставати розлитим. Стул найчастіше не міняється, але зрідка стає рідким.

У нормі апендикс перебуває в правій клубовій області. Якщо він прилеглий до прямої кишки, то при його запаленні у хворого виникає відчуття, що спорожнювання кишечника принесло б йому полегшення, але після стула все залишається як і раніше, а якщо зробити клізму (чого робити не можна!), біль стане ще сильнішим. Якщо апендикс розташований поруч із сечовим міхуром, то можливе прискорене й хворобливе сечовипускання. При важких формах апендициту температура підвищується до 38- 39,5 С. Якщо лягти на лівий бік, біль підсилюється. Якщо легенько підштовхнути рукою черевну стінку ліворуч і знизу від пупка, то біль віддає праворуч. Якщо повільно, але досить глибоко нажати рукою в правій клубовій області, а потім різким рухом забрати руку, то при натисканні хворому не так боляче, як при відпусканні, і, крім того, відчувається деяка напруга м'язів черевного преса в цій області - м'язовий захист.

Перша допомога. Всі хворі з підозрою на апендицит мають потребу в терміновій госпіталізації. Для цього потрібно викликати "швидку допомогу". Не можна робити хворому клізму, класти на живіт грілку, давати знеболюючі ліки і їду. Важливо, щоб хворий потрапив у хірургічне відділення, перш ніж розів'ються ускладнення (прорив апендикса й перитоніт).
Гострий холецистит (запалення жовчного міхура) буває частіше в жінок, чим у чоловіків. Починається захворювання з болючого приступу з нудотою й блювотою, але дуже незабаром у хворого підвищується температура до 39-40,5 С, з'являється озноб, живіт праворуч особливо напружений. Обмацування правого підребер'я дуже болісно. Запалення жовчного міхура може протікати по типі флегмони, і тоді можливий прорив жовчного міхура: жовч і гній розтікаються по всій очеревині й розвивається розлитої перитоніт. У момент прориву хворий почуває різкий біль у клубовій області, частіше праворуч.

Перша допомога. Хворих з гострим холециститом госпіталізують у невідкладному порядку. Лікування може бути консервативним, спрямованим на зменшення запальних явищ і болю, або оперативним, особливо при підозрі на прорив жовчного міхура.


Гострий панкреатит. Запалення підшлункової залози. Біль у верхній половині живота виникає після переїдання, уживання жирної їжі або алкоголю. Біль буває й у лівому підребер'ї або по середній лінії, якщо біль оперізує, це вказує на поразку всієї підшлункової залози. Біль дуже сильний, віддає у спину, хворі неспокійні, намагаються знайти таке положення, у якому страждання зменшуються, але безуспішно. Біль супроводжується гикавкою, нудотою й неприборканою блювотою. Наступає зневоднювання організму, риси особи загострюються, особа бліде, губи із синюшним відтінком. Іноді падає артеріальний тиск. Часто панкреатит супроводжується жовтяницею, тому що до нього додається поразка печінки й запалення жовчних шляхів. При важких панкреатитах з'являються синюваті плями навколо пупка, на бічних стінках живота. У верхній частині живіт злегка роздутий..

Перша допомога. Хворому необхідно негайно викликати "швидку допомогу" для госпіталізації в стаціонар. Хірургічне лікування панкреатиту необхідно при омертвінні підшлункової залози, гнійному панкреатиті або при сполученні гнійного панкреатиту із запаленням жовчного міхура.


IV. Закріплення нових знань і умінь студентів – 10 хв.

    • в залежності від причини існує три типи утоплення? (Ні, таких типів два: рефлекторне (“блідий” тип) та дійсне (“синій” тип)

    • можливість реанімації залежить від типу утоплення? (Так, ...)

    • клінічна та біологічна смерть – тотожні поняття? (Ні, ...)

    • біологічна смерть в холодній воді настає набагато пізніше, ніж у воді літньої пори? (Так, ...)

    • існують достовірні ознаки клінічної смерті? (Так, ...).



І ряд

ІІ ряд

ІІІ ряд

Поясніть термін "синдром тривалого здавлювання"

Назвіть терміни-синоніми до СТЗ.

Поясніть термін “декомпресія”

Чому травматичний токсикоз може становити загрозу для життя постраждалого?

Які фактори зумовлюють тяжкість ушкодження?

В якому випадку при СТЗ на пошкоджену кінцівку накладається джгут?

В якому випадку при СТЗ на пошкоджену кінцівку накладається стискувальна пов’язка?

З якою метою постраждалу кінцівку рекомендовано охолоджувати?

Чи можна постраждалому з СТЗ давати пити рідину?




  1. Розв’язання ситуаційної задачі.

При обвалі шахтарю придавило породою праву ногу. Його звільнено від завалу через 4 години. Постраждалий блідий, просить пити, на біль не жаліється. Кінцівка холодна на дотик, чутливість шкіри знижена, пульс на артеріях стопи не прослуховується, шкіра бліда. Яку допомогу необхідно надати постраждалому?

V. Підсумок заняття – 5 хв.

Наголошення темі та % досягнення поставленої меті заняття.

Оголо­шення оцінок, особисті зауважен­ня, щодо відповіді студентів та термін усування недоліків.


VI. Домашнє завдання – 5 хв.

Підручник «Захист Вітчизни» ст.382 - 386.

Чуприна О.В., Основи медичних знань. К., 2006, ст.45-49

Коденко Я.В., Основи медичних знань. К., 2007, ст.50 .

Ситуаційні задачі для контролю знань по темі:

1. Хвора П. 42 роки – близько години тому отримала травму правої нижньої кінцівки – на нерівній підлозі „підвернула” ступню. На момент огляду виражений набряк, синюшність, пальпаторна болючість по зовнішній поверхні правого гомілковоступневого суглобу. Виражена біль при спробі підвестись на ураженій кінцівці.

Які закриті ушкодження можуть супроводжуватись подібною симптоматикою? Тактика ваших дій.

2. Хворий А. 29 років. Зі слів потерпілого, близько 2-х годин тому, під час годування власного собаки отримав вкушену рану ділянки правого передпліччя. При огляді – рана до 3 см довжиною з нечіткими краями, майже не кровоточить.

Які особливості обробки вкушеної рани? Які поради ви дасте потерпілому?

3. Дитина Л. 4 років. Скаржиться на болі, неприємні відчуття у лівому вусі. При огляді дитина неспокійна, плаксива, тримається ручкою за ліве вухо. Зі слів супроводжуючих, під час гри на дитячому майданчику, дитина бавилась намистом із штучних перлин.

Про яку патологію слід думати? Як правильно надати невідкладну допомогу?

4. Хворий Д. 44 років. Працівник на лісозаготівлі. Знайдений випадковим перехожим. При огляді – стан хворого важкий, свідомість потьмарена, виражена блідість шкірних покривів, язик сухий, пульсація на периферійних артеріях не визначається, на магістральних – пульс ниткоподібний, слабкого наповнення. Нижні кінцівки потерпілого притиснуті стовбуром дерева. Вдалось з`ясувати, що в такому положенні хворий перебуває протягом 6-ти годин.

Про наявність якої патології свідчить вище описана картина? Які особливості надання невідкладної допомоги? Які дії неприпустимі при наданні допомоги?
Ситуаційні задачі для контролю знань по темі:

1. Хворий Т. 22 років. При падінні на витягнуту праву руку відчув різкий біль у променевозап`ястковому суглобі. При огляді звертає на себе увагу деформація променево-зап`ясткового суглоба, різке обмеження обсягів рухів в останньому, виражена набряклість, синюшність шкірних покривів.

Назвіть найбільш ймовірний діагноз. Правила транспортної іммобілізації в даному випадку.

2. Хворий Р. 32 років. Під час роботи з ножівкою по металу відчув різкий біль в правому очному яблуку. При обстеженні – виражена світлобоязнь, відчуття стороннього тіла в правому оці, що збільшується при змиканні повік, сльозотеча, виражене почервоніння кон`юнктиви. При ретельному огляді – у роговій оболонці навпроти зіниці визначається блискуче стороннє тіло.

Чи слід намагатись вилучити стороннє тіло з рогової оболонки? Поясніть свою відповідь.

3. Хворий Н. 46 років. При стрибанні у мілку водойму вниз головою відчув різкий біль у шийному відділі хребта. З води вийшов самостійно. При обстеженні звертає увагу вимушене положення - голова приведена до правого надпліччя. Виражена пальпаторна болючість остюкових паростків шийних хребців. Хворий відчуває незначне оніміння у верхніх кінцівках.

Яку травму слід запідозрити у потерпілого? Яким чином в даному випадку здійснити транспортну іммобілізацію?
Ситуаційні задачі для контролю знань по темі:

1. Хворий Д. 72 років. Страждає варикозною хворобою вен нижніх кінцівок. Тривалий час лікується консервативно, від оперативного втручання відмовляється. Годину тому, після значного фізичного навантаження у хворого виникла рясна кровотеча з варикозно розширеної вени правої нижньої кінцівки. Стискаючою пов`язкою кровотеча не зупиняється. Дружина хворого наложила джгут вище місця кровотечі – інтенсивність останньої при цьому збільшилась.

Яка помилка допущена при наданні невідкладної допомоги? Дайте пояснення. Правила накладання джгута при венозній кровотечі.

2. Хворий Р. 33 роки. Збитий автомобілем. Скарги на виражену біль в правій гомілці, наявність рясно кровоточивої рани у місці удару. Діагностовано відкритий ускладнений перелом правої гомілки з рясною артеріальною кровотечею. Після обробки рани, вище місця кровотечі наложено артеріальний джгут. Проведена транспортна іммобілізація підручними засобами. Для доставки хворого у найближчий лікувальний заклад потребується більше 2-х годин.

Чи правильно надана невідкладна допомога? Яким чином можна запобігти розвитку некротичних змін в ураженій кінцівці?

3. Дитина В. 7 років. Отримала травму перенісся 10 хвилин тому. На момент огляду спостерігається рясна носова кровотеча. Загальноприйнятими методами (запрокидування голови, холодний компрес на перенісся, притискання крил носу до носової перетинки) зупинки кровотечі не досягнуто.

Якими ще методами можна спробувати зупинити кровотечу? Подальша тактика ваших дій.
Ситуаційні задачі для контролю знань по темі:

1. Хвора Н. 23 років. Отримала травму ділянки лівого ліктьового суглобу при падінні на зігнуту руку. При огляді – забита кровоточива рана по зовнішній поверхні ліктьового суглобу довжиною до 4-х см, помірно кровоточива. Виконано обробку рани – краї змащено розчином етилового спирту, рану промито розчином перекису водню, наложено асептичну пов`язку.

Які види пов`язок можна наложити на ліктьовий суглоб? Техніка накладання цих пов`язок.

2. Хворий Л. 42 років. Отримав травму правого гомілковоступневого суглобу при підвертанні нижньої кінцівки на нерівній поверхні. На момент огляду виражений набряк, синюшність, пальпаторна болючість по зовнішній поверхні правого гомілковоступневого суглобу. Виражена біль при спробі підвестись на ураженій кінцівці.

Які види пов`язок можна наложити на гомілковоступневий суглоб? Техніка накладання. Тактика ваших подальших дій.

3. Дитина О. 5 років. Під час гри на дитячому майданчику підсковзнулась та вдарилась підборіддям об бетонну загорожу. Об`єктивно – дитина неспокійна, плаксива, тримається ручкою за уражене місце. При огляді виявлена рвана рана підборіддя, що помірно кровоточить, довжиною до 5-ти см. Надано невідкладну допомогу – рану промито, краї рани оброблено антисептичним розчином.

Яку пов`язку можна наложити на підборіддя, ніс? Техніка накладання.
Ситуаційні задачі для контролю знань по темі:

1. Хворий В. 28 років. При падінні з висоти близько 3-х метрів отримав травму потиличної ділянки. Про обставини отриманої травми не пам`ятає. Зі слів свідків події, близько 20 хвилин перебував у непритомному стані, на зовнішні подразники не реагував. Відмічалась багаторазова блювота, головний біль. Блювота виникає при спробі підвестись. При огляді – стан хворого середньої важкості. Визначається масивний підшкірний крововилив потиличної ділянки. При ретельному огляді – завушний підшкірний крововилив праворуч.

Для якої травми характерні вище описані симптоми? Невідкладна допомога.

2. Хворий Г. 44 років. При стрибанні з даху (висота до 2-х метрів) відчув появу різкого болю в поперековому відділі хребта. Біль посилюється при фізичному навантаженні, активних рухах в поперековому відділі. При об`єктивному обстеженні – виражена пальпаторна болючість остюкових паростків 12 грудного та 1-го поперекового хребців, підшкірний крововилив у цьому місці. Сила м`язів нижніх кінцівок задовільна, порушення функції тазових органів не відмічається.

Який вид травми слід запідозрити у потерпілого? Які особливості надання першої допомоги?

3. Хвора О. 37 років. Травму отримала травму в дорожньо-транспортній пригоді. Під час зіткнення перебувала у легковому автомобілі на передньому сидінні, поруч з водієм. Скарги на виражену задишку, біль в грудній клітині, що посилюється при дихальних рухах. При об`єктивному обстеженні – стан хворої середньої важкості, масивний підшкірний крововилив по боковій поверхні правої частини грудної клітини, при пальпації – виражена болючість, підшкірна емфізема. Синюшність шкірних покривів.


Для якої травми характерна вище описана клінічна картина? Особливості надання невідкладної допомоги.

Рекомендації щодо дій населення у надзвичайних ситуаціях, на воді

Досвід і спостереження свідчать, що нещасні випадки найчастіше трап­ляються при порушенні заходів безпе­ки на воді. Тому кожному слід пам'ятати, що вода помилок не про­бачає. Відпочиваючи, треба дотриму­ватися заходів безпеки та намагатися якнайшвидше навчитися плавати.

То­вариство рятування на воді навчає гро­мадян найпростіших заходів безпеки, які при купанні потрібно виконувати дуже точно.

Купатися краще вранці або ввече­рі, коли сонце гріє, але немає небез­пеки перегрівання. Температура води повинна бути не нижча від + 17—19 °С, у більш холодній воді пе­ребувати небезпечно. Перебувати у воді слід до 20 хв., причому цей час має збільшуватися поступово, почи­наючи з 3—5 хв. Не доводьте себе до ознобу. При переохолодженні мо­жуть виникнути судоми, припинен­ня дихання, втрата свідомості. Кра­ще купатися кілька разів по 15—20 хв. Не можна пірнати у воду після три­валого перебування на сонці. Пери­феричні судини сильно розширені для більшої тепловіддачі. При охоло­дженні у воді настає різке рефлектор­не скорочення м'язів, що призводить до припинення дихання.

Не можна заходити у воду в стані алкогольного сп'яніння. Алкоголь блокує нормальну діяльність головно­го мозку.

Якщо немає поблизу обладнаного пляжу, необхідно вибирати безпеч­не для купання місце з поступовим схилом та твердим і чистим дном. У воду необхідно заходити обереж­но. Ніколи не пірнайте в незнайомих місцях, спеціально необладнаних. Навіть якщо напередодні це місце було безпечним для стрибків, то за ніч могли щось вкинути у воду або плином могло принести корчі. Не потрібно зашивати далеко, особли­во за буї. тому що можна не розраху­вати своїх сил. Відчувши втому, не треба розгублюватися і прагнути як­найшвидше допливти до берега. Не­обхідно навчитися «відпочивати» на воді. Для цього обов'язково слід умі­ти плавати на спині. Перевернув­шись на спину і підтримуючи себе на

поверхні легкими рухами кінцівок, можна відпочити.

Якщо вас захопило плином, не на­магайтеся з ним боротися. Треба плив­ти вниз за течією поступово під неве­личким кутом, наближаючись до бе­рега. Не розгублюйтеся, навіть якщо ви потрапили у вир. Необхідно набра­ти побільше повітря у легені, занури­тися у воду і, зробивши сильний ри­вок убік, випливати.

У водоймах із великою кількістю ряски намагайтеся пливти поблизу по­верхні води, не чіпати рослин, не ро­бити різких рухів. Якщо усе ж руки або ноги заплуталися у стеблах, необхідно зупинитися (прийняти положення «поплавка», «спливання») і звільнити­ся від них. Дуже обережно необхідно плавати на надувних матрацах, автомобільних камерах і надувних іграш­ках. Вітром або плином їx може від­нести дуже далеко від берега, а хви­лею — захлиснути, із них може вийти повітря, і вони втратять плавучість.

Купання з маскою, трубкою і лас­тами потребує особливої обережнос­ті. Не плавайте з трубкою при сильно­му хвилюванні води у морі. Плавати треба тільки вздовж берега та обов'язково під постійним наглядом, щоб вчасно могла прийти допомога.

Не допускайте грубих ігор на воді: підпливати під тих, хто купається, ха­пати їх за ноги, «топити», подавати помилкові сигнали про допомогу та ін.

Купання дітей у жодному разі не повинно відбуватися без нагляду до­рослих, які добре вміють плавати. Вчитися плавати обов'язково слід під керівництвом інструктора або батьків. Навчити плавати свою дитину — це такий же обов'язок, як навчити пере­ходити вулицю. Впевнено триматися на воді можна навчити за 5—7 днів, і це вже перший крок до безпеки. Не можна залишати малят без догляду біля води. Вони можуть оступитися і впасти, захлинутися водою або по­трапити в яму. .

Не можна запливати за знаки, що обмежують акваторію з перевіреним дном, визначеною глибиною — там гарантована відсутність водовирів та інших небезпек. Не можна наближа­тися до суден, човнів і катерів, які пропливають неподалік.

Порушення тих правил — головна причина загибелі людей на воді.

Втім, називають й іншу причину за­гибелі на воді.

Спочатку самовпевненість, а потім страх. Причому відомо, що і від того, і від іншого часто рятує знання. На­приклад, у вас починає судомити ногу. Знаючи про те, що це звичайна ситуа­ція, необхідно на секунду зануритися з головою у воду і, розпрямивши ногу, сильно рукою потягти на себе ступню за великий палець. Якщо не знати цього прийому, легко злякатися і, гу­блячи сили й збиваючи дихання, на­магатися пливти до берега.

Що робити, якщо на ваших очах тоне людина?

Уміння надати допомогу при не­щасних випадках необхідне кожній людині. Володіння прийомами і засо­бами надання допомоги людині, яка тоне, — винятково важлива спеціаль­на навичка. Особливо важливо це вмі­ти робити без використання рятуваль­них засобів (човнів, катерів тощо). У такому разі рятувальники повинні вміти добре плавати, володіти прийо­мами надання першої допомоги постраждалим, діяти швидко і рішуче. Якщо ви добираєтеся до того, хто тоне, вплав, треба максимально вра­хувати плин води, вітер, відстань до берега та ін. Наближаючись, намагай­теся заспокоїти і підбадьорити плав­ця, який витратив сили. Якщо це вда­лося і він може контролювати свої дії, плавець повинен триматися за плечі рятувальника. Якщо він не контро­лює своїх дій — поводитися з ним тре­ба жорстко й обережно.

Коротко техніка рятування потопа­ючого виглядає так. Підпливши, тре­ба пірнути під нього і, взявши позаду одним із прийомів захоплення (кла­сичний —за волосся), транспортува­ти до берега. Якщо ж потопаючому вдалося схопити вас за руки, ноги або шию—звільніть і негайно пірнайте— інстинкт самозбереження змусить по­терпілого вас відпустити. Якщо ж він занурився у воду, не полишайте спроб знайти його на глибині, а потім повер­нути до життя. Це можна зробити ще й тоді, якщо той, хто потонув, перебу­вав у воді близько 6хв.

Як тільки того, хто тоне, витягли з води, відразу приступають до надан­ня першої медичної допомоги. За змо­гою, необхідно відразу викликати ме­дичну допомогу, а до її прибуття не припиняти спроб відновити дихання людини.

Перед тим, як приступити до на­дання першої допомоги постраждалому, необхідно його швидко і ста­ранно оглянути. Звернути увагу на колір шкіри, дихання, серцеву діяль­ність, рефлекси очей, ширину зіни­ці. Допомога надається залежно від його стану. Ознаки клінічної смерті: зіниці розширені, пульс відсутній, серця не чути, дихання відсутнє, зі­ниці не реагують (якщо зіниці звуже­ні, то людина непритомна і штучно­го дихання робити не треба, а лише дати вдихнути нашатирного спирту і поплескати по щоках). Приступати до надання допомоги необхідно як­найшвидше. Якщо постраждалий не подає ознак життя, це не повинно зу­пиняти надання першої, допомога. Доки є найменший шанс урятувати людину, треба проводити заходи щодо її рятування.



У 2010 році на Волині трапилося близько 30 випадків утоплення, на Полтавщині 86 випадків, на Житомирщині 96 випадків, у Донецькій області 36, якщо підсумувати всі нещасні випадки – 2700 осіб по всій Україні.





База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка