Лекція „роль проголошення 15 березня 1939 року незалежності україни



Скачати 65.79 Kb.
Дата конвертації29.12.2016
Розмір65.79 Kb.
ТЕМАТИЧНА ЛЕКЦІЯ „РОЛЬ ПРОГОЛОШЕННЯ

15 БЕРЕЗНЯ 1939 РОКУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

У БОРОТЬБІ ЗА ВЛАСНУ ДЕРЖАВНІСТЬ”

Актуальність даної теми очевидна, оскільки не так давно на крихітній частині розділеної тоді між різними державними утвореннями української землі, здійснилася заповітна мрія українців – створення своєї держави.

15 березня 1939 року в Хусті, на засіданні Сойму (обраному 12 лютого 1939 року, за Українське Народне Об’єднання проголосувало – 92,4 відсотка виборців з тих, які прийняли участь в голосуванні) було проголошено незалежність Карпатської України. Президентом став Августин Волошин.

Сойм ухвалив закон, який містив такі положення: „1. Карпатська Україна є незалежна держава. 2. Назва держави є: Карпатська Україна. 3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Соймом Карпатської України, на чолі. 4. Державна мова Карпатської України є українська мова. 5. Барва державного прапору Карпатської України є синя і жовта, при чому барва синя є горішня, а жовта долішна...”. Було також затверджено нинішній гімн України – „Ще не вмерла Україна...” Сойм затвердив організацію народної оборони “Карпатську Січ”.

До цього визначного акту тодішня Підкарпатська Русь, яка була складовою частиною новоствореної Чехословаччини, пройшла складний шлях свого політично-національного відродження у період між двома світовими війнами, поборюючи реакційні течії тутешняцтва, мадяронства, русофільства. В цій напруженій боротьбі за перемогу української національної ідеї визначну роль відіграли культурно-просвітницьке товариство „Просвіта”, пластунський рух, національно свідоме учительство, зорганізоване в „учительській громаді”.

З дозволу Гітлера, для якого українська проблема була неприйнятна, Угорщина розпочала 13 – 14 березня 1939 року окупацію Карпатської України. Багатотисячній регулярній армії загарбників протистояли солдати Карпатської Січі, яка на той час була в стадії становлення. Спротив чинився по всій лінії наступу окупантів від Перечина до Хуста. Кровопролитний бій відбувся на Красному полі поблизу Хуста. Це місце стало Крутами Карпатської України.

Якщо глянути на значимість цієї історичної події з погляду віхи світової події, то Красне поле символізує збройний спротив фашизму, який тут дістав перший відчутний опір у Другій світовій війні. А це вже справа історичної науки, яку дату вважати початком тієї страшної війни.

Ключові пам’ятні події:

1. Українці на Закарпатті були першими у міжвоєнній Європі народом, що не змирився з анексією, а зі зброєю в руках став на захист своєї свободи від агресії сусідніх держав.

2. Безпосередньо перед початком та впродовж всієї Другої світової війни українські землі перебували в епіцентрі подій. За відсутності власної держави українці часто були змушені воювати за чужі інтереси. Тому Друга світова війна стала однією з найбільших трагедій в Україні у ХХ столітті. Лише в структурах українського визвольного руху, зокрема, у Карпатській січі та Українській повстанській армії, вони мали можливість боротися за незалежність.



3. Карпатська Україна – важливий етап розвитку українського визвольного руху, приклад прагнення українців до розбудови власної державності навіть у несприятливих зовнішньополітичних умовах.

ТЕМАТИЧНІ ЛЕКЦІЯ „ДЕРЖАВОТВОРЧА ТА ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ АВГУСТИНА ВОЛОШИНА”
Августин Волошин. Його велич як громадсько-політичного діяча полягає в тому, що він зумів консолідувати закарпатських українців на боротьбу за свою державність в умовах іноземного поневолення. Від подій 1938 – 1939 років на Закарпатті, в епіцентрі яких був А. Волошин, розпочався новий відлік в історії закарпатських українців, який завершився проголошенням Української суверенної держави у 1991 році.

Після краху багатонаціональної Габсбурзької монархії і проголошення на її території незалежних держав, зокрема Угорської Народної Республіки, Чехословацької Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, відкритим залишалося питання про долю Закарпаття. В самому краї поступово викристалізувалися три основні політичні орієнтації щодо його майбутнього – проугорська, прочехословацька й українська. Відповідно їх репрезентували три найбільш впливові народні ради – Ужгородська, Пряшівська і Хустська. А.І. Волошин став одним із керівників створеної на початку листопада 1918 року в Ужгороді Ради угорських рутенів. Вона виступала за збереження Закарпаття в складі Угорщини із забезпеченням прав нашого угрорусского народа. Він також підтримав закон угорського уряду Про національну автономію русинів, що проживають в Угорщині від 21 грудня 1918 року. Однак на початку 1919 року поступово переконався, що оптимальним за тих умов рішенням щодо майбутнього Закарпаття є його приєднання до Чехословаччини. 8 травня 1919 року взяв активну участь в об’єднанні трьох вищеназваних рад в єдину Центральну Руську Народну Раду і став одним з її керівників. Рада прийняла рішення про приєднання Закарпаття до Чехословацької Республіки на правах автономії. Волошин у складі обраної делегації закарпатців 20 травня у Празі в урочистій обстановці передав це рішення президенту ЧСР Т. Масарику. 

Після включення Закарпаття до складу ЧСР у 1919 році створилися принципово більш сприятливі умови для громадсько-політичного й національно-культурного розвитку краю. Згідно з Генеральним статутом про організацію адміністрації Підкарпатської Русі від 18 листопада 1919 року, що став першим нормативним актом, який визначав правовий статус органів державного управління на Закарпатті, Рада міністрів ЧСР створила тимчасовий автономний орган (ліквідований у квітні 1920 року) – Директоріум, членом якого був А.І. Волошин. Він стає одним з авторитетних громадсько-політичних діячів, загальновизнаним лідером українського національно-культурного напряму в Закарпатті, який, завдяки його наполегливій повсякденній праці, з кожним роком зміцнював свої позиції в краї. 

В утвердженні української національної ідеї, поширенні писемності та знань, вихованні національної свідомості особлива, якщо не визначальна, роль належить заснованому у травні 1920 року товариству Просвіта. Одним з основоположників його був А.І. Волошин, який став його почесним головою. Багатогранна діяльність філій і читалень Просвіти охопила значні сили українського населення краю.

А.І. Волошин – активний учасник практично усіх масових заходів Просвіти та інших українських товариств і об’єднань, його яскраві промови, зокрема на з’їздах учителів, патріотичної молоді краю, надихали присутніх на активну національно-культурну працю. Особливе значення в цьому плані мав його виступ на Всепросвітянському з’їзді, що відбувся 17 жовтня 1937 року в Ужгороді. Понад два десятки політичних партій, союзів і товариств – організаторів з’їзду виступили з Маніфестом до українського народу Підкарпаття. У ньому, зокрема, було чітко проголошено: Ми добровільно прилучилися до Чехословацької Республіки, ми є вірними громадянами нашої демократичної держави, але в мовних і культурних справах ми були й будемо частиною великого 50-мільйонного українського народу і цієї нашої народної та культурної єдності ніколи нізащо не зречемося….   У 1923 році Августин Волошин заснував і до початку 1939 року очолював народно-християнську партію. Від неї у 1925-1929 роках був послом парламенту Чехословацької Республіки, де відстоював інтереси свого народу і краю. Однак на вершину державно-політичного життя вийшов у 1938-1939 роках. 11 жовтня 1938 року він став членом першого автономного уряду Закарпаття – Кабінету міністрів Підкарпатської Русі на чолі з Андрієм Бродієм. 26 жовтня 1938 року після відставки і арешту Бродія, А.І. Волошина призначають прем’єр-міністром другого автономного уряду Підкарпатської Русі – Карпатської України. 15 березня 1939 року вперше обраний закарпатцями Сойм Карпатської України одноголосно обрав А.І. Волошина президентом Карпатської України, а уже увечері він разом з членами Сойму і нового уряду змушений був емігрувати. Угорщина почала окупацію Закарпаття. 

На цьому політична кар’єра А.І. Волошина закінчилася. Після кількох днів перебування спочатку в Румунії, а потім Югославії він через Відень прибув до Берліна, де прожив півтора місяці. У квітні 1939 року тут відбулася зустріч Августина Волошина з колишнім гетьманом Української Держави Павлом Скоропадським, на якій обговорювалися останні події в Карпатській Україні та її майбутнє. А.І. Волошин відмовився продовжувати в подальшому переговори на цю тему, не погодився також і на пропозицію про співпрацю із закордонною організацією Українське національне об’єднання. Він відмовився і від запропонованої провідником українських націоналістів Андрієм Мельником у вересні 1939 року під час зустрічі в Італії ідеї приєднання Карпатської України до інших українських земель з метою створення самостійної України. 

У травні 1939 року він переїхав до окупованої німцями Праги – поближче до рідного краю, де повністю присвятив себе педагогічній та науковій діяльності. До закінчення війни викладав в Українському вільному університеті, (УВУ) де пройшов шлях від професора педагогіки до декана філософського факультету (1939–1940) і ректора (1945) цього першого українського вищого учбового закладу за кордоном. Серед студентів було чимало закарпатських юнаків і дівчат. 

Після вступу радянських військ до Праги УВУ було ліквідовано. 21 травня 1945 року органи НКВС заарештували його ректора А.І. Волошина і вивезли до Москви. Після жорстоких допитів у Лефортівській в’язниці стан здоров’я А.І. Волошина різко погіршився. Його перевели у Бутирську в’язницю, де 19 липня 1945 року Августин Іванович Волошин помер. Місце поховання невідоме





Члени Карпатської Січі в строю. Другий зліва Олександр Блестів (Гайдамака).

Лютий-перша половина березня 1939 року м. Хуст



База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка