Лекція Проблема особистісних особливостей у спорті



Скачати 133.54 Kb.
Дата конвертації02.12.2016
Розмір133.54 Kb.
Лекція 4. Проблема особистісних особливостей у спорті
1. Порівняльна характеристика спортсменів й осіб, що не займаються спортом.

2. Агресивність спортсменів.

3. Оцінка особистісних якостей спортсменів за допомогою оитувальника Р. Кеттелла.

4. Особистість ідеального тренера.

5. Авторитарність тренера.
1. Порівняльна характеристика спортсменів й осіб, що не займаються спортом. Численні дані про особистісні особливості спортсменів й осіб, що не займаються спортом, свідчать про істотні розходження в рівнях виразності цілого ряду особистісних якостей. Обстеження великих груп спортсменів високої кваліфікації показує, що найбільш характерними особливостями їхньої особистості є:


  • висока емоційна стійкість,

  • впевненість у собі,

  • незалежність, самостійність,

  • схильність до ризику,

  • самоконтроль,

  • товариськість.

У цей час достатньо широко обговорюється питання про "особистісний профіль" спортсмена, що займається певним видом спорту. Однак аналіз особистісних особливостей спортсменів міжнародного класу по видах спорту не підтвердив гіпотезу "особистісного профілю".

Більше продуктивним виявився підхід пошуку загальних проявів особистості, що спричиняються успіх у спорті. До числа таких рис варто віднести: сензитивність, емоційну стійкість, активність у подоланні перешкод.

У цілому особистісні особливості, як і типологічні, варто враховувати в індивідуалізації керування спортивною діяльністю. Роль фактора особистісних особливостей в успішності спортивної діяльності також розглядається під час обговорення проблеми надійності спортсмена.

По даним американських спортивних психологів, до найпоширеніших особистісних рис спортсменів відносяться: високий рівень агресивності (який майже завжди перебуває під контролем у спортсмена високого класу), високий рівень мотивації досягнення, екстраверсія й твердість характеру, авторитарність, емоційна стійкість і самоконтроль.
2. Агресивність спортсменів.

Агрессивність. У багатьох видах спорту, особливо в тих, де допускається безпосередній фізичний контакт, різні форми контрольованої фізичної агресії просто необхідні. Дані досліджень показують, що спортсмени високого класу, що займаються цими видами спорту, не тільки більше агресивні, але й схильні більш вільно виражати свої агресивні тенденції, чим представники нормальної вибірки.

Агресивні тенденції в спортивних ситуаціях, що допускають прояв контрольованої ворожості, в одних випадках можуть підсилюватися, в інших знижуватися. Якщо спортсмен має більшу потребу в агресивних діях, а спортивна діяльність не викликає в нього фізичної утоми або його спроби проявляти агресивність приводять до фрустрації (штраф за порушення правил або програш), то агресивність у нього, швидше за все, збережеться. З іншого боку, якщо в спортсмена невисока потреба в агресивності, спортивна діяльність викликає в нього хоча б середню утому або його заохочують за виграш або досягнутий успіх, - його агресивність знижується.

Рівень агресивності, схованої або явної, істотно змінюється до, під час і після спортивної діяльності. Вважають, що походження агресивних тенденцій і відповідної поведінки в спортсменів можна простежити в їх ранніх дитячих враженнях і досвіді. Потім під впливом своєчасних санкцій і покарання за безпосередній прояв агресивності поведінка індивіда модифікується.

Агресивні тенденції формуються в спортсмена задовго до того, як він приходить у спорт. Це формування відбувається різними способами:

1. Батьки заохочують агресивність у своїх дітях безпосередньо або показують приклад відповідної поведінки. У цілому діти, що спостерігають агресивність у дорослих, особливо якщо це значима і авторитетна для них людина, якій вдається домогтися успіху завдяки агресивності, сприймають цю форму поводження.

2. Батьки карають дітей за прояв агресивності:

- батькам, що розумно придушують агресивність у своїх дітей, як правило, вдається виховати в дітях уміння володіти собою в ситуаціях, що провокують агресивну поведінку;

- батьки, які не карають своїх дітей за прояв агресивності, найімовірніше , виховають у них надмірну агресивність;

- батьки, які дуже різко придушують агресивність у своїх дітей, виховають у дитині надмірну агресивність, що буде проявлятися в більш зрілі роки.

3. Батьки часто по-різному реагують на агресивну поведінку дітей залежно від того, чи спрямована воно на них або на однолітків. Як правило, суворіше карається дитина за агресивність стосовно дорослого, ніж стосовно однолітка або товариша по грі, особливо якщо останній дійсно заслужив це.


Потенційний інтерес для спорту представляє інший спосіб формування агресивності.

Агресивність можна виміряти за допомогою проективних методик, особистісних тестів, спеціально організованих експериментальних ситуацій, у яких агресивність стимулюється стосовно іншого випробуваного. Ці методики дозволяють виявити глибокі агресивні тенденції, які важко помітити при спостереженні. З їхньою допомогою також можна визначити тип і спрямованість агресивної реакції.

Керування агресивністю представляється однієї з важливих завдань у багатьох видах спорту, включаючи й ті, де фізичний контакт заохочується й де агресивність можна направити на м'яч, спис або інший об'єкт.
3. Оцінка особистісних якостей спортсменів за допомогою оитувальника
Р. Кеттелла.


Інтелектуальний рівень. За спостереженнями за спортсменами й дослідженням їхніх особистісних якостей за допомогою методик Кеттелла було показано, що спортсменів високого класу (гонщиків, футболістів, плавців) відрізняє більш висока "здатність до абстрактного мислення". Але в цей час існує мало об'єктивних даних по цій проблемі. Питання про те, які саме компоненти інтелектуальних дій мають найбільшу цінність для різних видів спорту, залишається відкритим.

Твердість характеру. Ця риса є однієї з найбільш популярних особистісних характеристик спортсмена. По Кеттеллу, для індивіда, наділеного цією рисою, властиві емоційна зрілість, незалежність у думках і діях, твердість і критичність в оцінці себе й навколишнього світу, здатність володіти своїми почуттями й не показувати тривоги в різних ситуаціях. Його протилежність, індивід з "м'яким характером", відрізняється нетерплячістю, сентиментальністю, чутливістю, емоційною незрілістю, частими переживаннями тривоги.

Цей критерій, діагностуємий по 16 PF, є найбільш тонким для оцінки особистісного потенціалу, особливо в спортсменів, схильних працювати з повною віддачею. Цей показник також дозволяє виявити спортсменів, які не настільки сильно реагують на стресові змагальні ситуації.



Упевненість у собі в ситуаціях міжособистісного спілкування. У цілому спортсменам високого класу властива впевненість у собі. Цьому сприяє й високий соціальний статус, що здобуває спортсмен на всіх рівнях (школа, університет). Індивіди, що мають такий статус, досить упевнені й вільні в різних соціальних ситуаціях.

Це не виключає тієї ситуації, при якій окремі спортсмени, займаючись фізичними вправами, намагаються перебороти почуття власної неповноцінності. Зокрема, дослідження американських психологів показали, що багато хто, що займаються атлетичною гімнастикою, нарощуванням м'язової маси, прагнули компенсувати непевність у своїх чоловічих достоїнствах.

Невпевненому в собі спортсменові необхідна емоційна й словесна підтримка.

Більше впевнений у собі спортсмен буде інакше реагувати на похвалу й осудження тренера, чим той, хто невпевнений у собі. Як загальне почуття впевненості, так і непевність у специфічних спортивних ситуаціях зароджуються в раннім дитинстві, і потім, уже в більше пізні періоди життя, формуються в умовах змагань.



Турбота про власну зовнішність і здоров'я. За допомогою проективних методик були виявлені розходження відносно спортсменів до своєї зовнішності, до травм і навіть до здатності переносити біль.

Деякі спортсмени можуть знижувати інтенсивність вхідного болючого стимулу, а деякі спортсмени при цьому блокують візуальні, кинестетичні й болючі імпульси.



Спортсмени частіше, у порівнянні з тими, хто не займаються спортом, проявляють увагу до своєї статури, гігієні тіла. Причиною може служити те, що для спортсменів тіло є засобом досягнення успіху й самовираження. При надмірній турботі про своє тіло цілком можливо, що спортсмен буде проявляти підвищену чутливість до найменших ушкоджень і травм і навіть може бачити в змаганнях небезпека для свого здоров'я.

Тип спортсменів, "схильних до травм", був виділений багатьма клінічними психологами. З ними, як показує досвід, працювати складніше всього. Уявлювані або перебільшені проблеми, зв'язані зі здоров'ям, часто можуть бути свідченням глибоких невротичних або психопатологічних тенденцій, на які варто негайно звернути увагу. Крім того, спортсмен іноді може сильно перебільшувати серйозність стану свого здоров'я або симулювати хвороба для виправдання можливої невдачі на змаганнях.


Авторитарність. Потреба підкоряти собі інших частіше спостерігається серед тренерів, чим серед спортсменів. У спортивних командах можуть бути спортсмени як з високим, так і з низьким рівнем авторитарності. Психологові команди необхідно бути особливо уважним до вираженого прагнення до лідерства, тому що воно не завжди може сполучатися з необхідними лідерськими якостями.

Комплекс рис "авторитарної особистості" часто сполучається з потребою індивіда в підпорядкуванні іншим. Іншими словами, люди з високою потребою підкоряти собі навколишніх часто прагнуть і до авторитарного контролю над собою.

Індивід з низькими авторитарними потребами буде менш охоче приймати подібні домагання від інших, у тому числі й від свого тренера, особливо якщо це пов'язане з обмеженням його волі.

Спортсмен з високим рівнем авторитарності буде наполегливий у своїх домаганнях, хвалькуватий, зарозумілий, агресивний й, у випадку невдач, схильний скоріше обвинувачувати інших, чим себе, звичайно нав'язуючи свою волю грубо й егоістично.

Індивід з низькими авторитарними потребами, навпаки, буде покладливий, іноді не впевнений у собі, скромний, при помилках схильний до самозвинувачень і відносно спокійний.

Індивід, що перебуває приблизно посередині шкали авторитарності, зможе проявляти те наполегливість, то лагідність, залежно від ситуації в команді.


4. Особистість ідеального тренера.

Тренера зображували по-різному. Його представляли то як людину догматичну й грубувату, що прагне виховати такі ж якості в спортсменів, що перебувають під його початком, то як невдаху зі свистком на шиї, від якого пішла дружина. У деяких випадках - це був портрет мужнього лицаря із сильною волею й високими моральними принципами, готового захищати своїх юних вихованців від оман, підготувати до життя, сформувати в них позитивні риси характеру й виховати стійкість і мужність.


Наприкінці 60-х років в Англії була спроба вивчити особистість ідеального тренера, що працює із плавцями. За допомогою 16 PF тесту випробуваним пропонувалася побудувати профіль особистості тренера, що володів би самими бажаними для них особистісними рисами. Коли результати опитування спортсменів і тренерів зрівняли між собою, то вони виявилися дуже схожими по таких рисах особистості, як товариськість, емоційна стійкість, а також домінування, реалістичність, непевність, напруженість, уява й ін. Таким чином, оцінки особистості ідеального тренера в спортсменів й у тренерів збіглися.

Риси ідеального тренера:

  • відкритість;

  • товариськість;

  • емоційна-стійкість;

  • здатність, управляти спортсменом і контролювати змагальну ситуацію;

  • високий інтелект;

  • розвинені почуття реальності;

  • практичність;

  • впевненість у собі;

  • схильність до новаторства;

  • заповзятливість;

  • самостійність;

  • відповідальність;

  • людина, на яку можна покластися в складних змагальних ситуаціях і яка може організувати й контролювати діяльність спортсменів.

Однак Хендри виявив цікаві розходження при порівнянні дійсних особистісних профілів висококваліфікованих тренерів із плаванню з ідеальними профілями, побудованими по їхніх власних уявленнях і уявленнях їхніх вихованців. Збіги між реальними й побудованими профілями були незначними. Стало очевидним, що самооцінки тренерів й їхнє уявлення про ідеального тренера розрізнялися досить істотно.

Тільки по двох факторах - домінування й готовність прийняти нове - не було виявлено достовірних розходжень. По інших якостях між ідеальною роллю, що тренери, по їхньому власному уявленню, повинні грати, і дійсними особистісними особливостями були виявлені істотні розходження.

В іншому дослідженні Хендри виявив, що така ж тенденція була властива й плавцям. Отже, бажане розходиться з дійсністю. Хоча тренери й спортсмени знають, що в житті тренери зі своїм емоційним й інтелектуальним якостям не є зразками, все-таки й ті й інші пред'являють до них високі вимоги.

Продовжуючи своє дослідження, Хендри задався метою з'ясувати, яку роль грають певні й унікальні риси особистості або їхня сукупність. За допомогою тесту Кеттелла були обстежені дві групи тренерів - "успішних" й "неуспішних". Розходжень у їхніх особистісних особливостях виявити не вдалося. Однак, оскільки тестування проводилося під час чемпіонату, те Хендри визнає, що визначення цих двох категорій - "успішних" й "неуспішних" - не було досить обґрунтованим.
Інші дослідники, навпроти, вважають, що все-таки існує певне сполучення особистісних якостей, які характерні для багатьох успішно працюючих тренерів. Так, Огилви вказує на те, що професійні тренери мають твердий характер, досить стійкі до стресу, пов'язаному зі спілкуванням з журналістами, уболівальниками, а також до реакцій на їхню роботу з командою. Для тренерів, що працюють із національними й збірними командами, по даним того ж Огилви, характерні емоційна зрілість, незалежність, а також твердість і реалістичність поглядів. Вони не схильні до заклопотаності і вміють володіти собою. Крім того, Огилви й Татко виявили також, що тренери як представники певної групи мають високі показники по шкалі авторитарності.

Аналізуючи сказане, потрібно підкреслити, що уявлення про ідеального тренера існують як у спортсменів, так й у тренерів. Однак успіх тренерської роботи в значній мірі залежить від того, як будує він свої відносини зі спортсменами й командою і як підносить свої знання. На думку Хендри, здатність тренера виконувати роль, який очікують від нього спортсмени, у сполученні з його професійними знаннями, може, очевидно, компенсувати деякі його недоліки.


5. Авторитарність тренера.

Спостережувані авторитарні тенденції в тренерів були підтверджені даними досить поверхневих і несистематичних досліджень. Але дані наявних досліджень підтверджують авторитарність тренерів з порівнянню із представниками інших професій. Існує кілька причин, що дають пояснення тому, що більшість тренерів авторитарні у своїй діяльності.

1. Особливість сприйняття тренером своєї ролі заснована на авторитеті й поводженні, що відбиває авторитарність.

2. Висока потреба управляти діями інших була причиною тому, що вони вибрали спортивну діяльність для задоволення цієї потреби.

3. Лідерство й керівництво в стресових ситуаціях, характерні для спортивної діяльності, вимагають, очевидно, досить твердого контролю за поводженням спортсменів як у командних, так й в індивідуальних видах спорту.

4. Деякі спортсмени, що звикли підкорятися авторитету, очікують від тренера домінуючого поводження. Тому тренери нерідко поводяться саме так, щоб задовольнити потреби спортсменів.



Можна відзначити наступні переваги домінуючого поводження тренера:

1. Невпевнений у собі спортсмен буде почувати себе впевненіше й спокійніше в стресових ситуаціях.

2. Агресивність, викликана авторитарністю, спрямована не на тренера, а на боротьбу із суперниками або сприяє більше активним діям спортсмена (наприклад, швидше біжить, далі метає).

3. Авторитарне поводження тренера може дійсно відповідати потребам спортсмена, і в цьому випадку він виступить краще звичайного.


Однак серед тренерів, що домоглися успіху, зустрічаються й демократичні по стилі поводження. Вони домагаються успіху по наступних причинах.

1. Менш авторитарний тренер більше доступний спортсменам. Його вихованці вільно почувають себе з ним й охоче спілкуються. Тому тренер зможе краще знати про їхні побоювання, проблеми й можливі розчарування й тим самим запобігти розколу в команді.

2. Спортсмени мають можливість проявляти ініціативу й самостійність, досягти певної незалежності в стресових ситуаціях.

3. Якщо тренерові вдається передати частина відповідальності за прийняті рішення спортсменам, і вони починають почувати свій авторитет, то це сприяє формуванню в них більш емоційно зрілого поводження.

4. Спортсмени, дії яких надмірно не обмежує авторитарний тренер, можуть приймати більше гнучкі тактовні рішення.

5. Більше гнучкий тренер, на відміну від авторитарного, не прийме авторитарних претензій і заяв з боку інших.

6. Авторитарного тренера відрізняє більша нетерплячість і фанатизм. Більше гнучкий тренер готовий прийняти інших людей такими, які вони насправді, оцінити їх позитивні й негативні сторони, поважати свою й чужу думку.
Психологи, що займаються проблемами керування в області промисловості й викладання, запропонували кілька методів сполучення авторитарного й демократичного поводження з боку керівника. Вони рекомендують більше гнучкий підхід у ситуаціях, що вимагає взаємодії групи й лідера. Викладач у спорті, на думку М. Мосстона, повинен починати з авторитарного підходу - "роби, як тобі говорять". Коли учні освоять і приймуть цю модель, відповідальність за прийняття деяких рішень може бути покладена на них.

Мосстон рекомендує надати право учням вирішувати питання, пов'язані із завданням, - коли почати тренування, скільки часу тренуватися, на яких снарядах і т.д. Він вважає, що в цьому випадку школярі більше активні на уроках фізичної культури, чим коли ці вказівки даються вчителем. Якщо вихованці успішно справляються із цим, то Мосстон рекомендує для оцінки виконаної вправи залучати самих учнів. Для цього він пропонує розбити учнів на пари, а потім розподілити по групах для того, щоб вони могли бачити один одного й оцінювати якість виконання вправ.

Далі Мосстон пропонує дозволити учням самим становити індивідуальний план тренувань із урахуванням їх можливостей. Таким чином, учневі можна запропонувати скласти програму для розвитку сили й витривалості.

І, нарешті, Мосстон рекомендує підвести спортсмена до етапу, що він називає "керованим самопізнанням", - метод Сократа, при якому учень шляхом відповіді на питання відкриває для себе принципи й основи, що сприяють удосконалюванню майстерності. Як приклад подібного самопізнання Мосстон приводить опис групової дискусії баскетболістів, у якій вони "відкрили" для себе тактикові швидкого прориву.



Порівняльні дослідження авторитарного й демократичного підходу у фізичному вихованні показують, що хоча в першому випадку навички будуть освоюватися швидше, однак при більше активній участі спортсмена в педагогічному процесі він краще буде розуміти, чому застосовується та або інша тактика, і дії його будуть більше гнучкими.
Література:

  1. Блудов Ю.М., Плахтиенко В.А. Личность в спорте: Очерки исследований психологии спортсмена. – М., 1987. – 154 с.

  2. Деркач А.А., Исаев А.А. Творчество тренера. – М.: ФиС, 1982. – 238 с.

  3. Кретти Б. Дж. Психология в современном спорте. – М., 1978.

  4. Психология спорта. Современные направления в психологии. – М., 1989.

  5. Спортивная психология в трудах отечественных специалистов / Сост. и общая редакция И.П. Волкова. – СПб., 2002.

  6. Уэнсберг Р.С., Гоулд Д. Основы психологии спорта и физической культуры. – К.: Олимпийская лит-ра, 2001. – 335 с.








База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка