Лекція Проблема мотивів і мотивації спортивної діяльності. Поняття "мотивація"



Скачати 136.95 Kb.
Дата конвертації05.03.2017
Розмір136.95 Kb.
Лекція 5. Проблема мотивів і мотивації спортивної діяльності.
1. - Поняття "мотивація" у психології спорту.

2. - Класифікація мотивів.

3. - Вікова динаміка мотивації досягнення.

4. - Мотивації, що стимулюють спортсмена: прагнення до стресу і його подолання, статус, матеріальні заохочення.


Термін "мотивація" у психології спорту вживається в широкому й вузькому значенні. У широкому змісті він означає фактори й з, що спонукують людей до дії або бездіяльності в різних ситуаціях. У більше вузькому змісті дослідження мотивів припускає докладний аналіз причин, що пояснюють, чому люди волыють один вид діяльності іншому, чому при рішенні певних завдань вони діють із достатньою інтенсивністю й чому вони продовжують роботу або які-небудь дії протягом тривалого часу.

Становлення спортсмена неможливо без цілеспрямованого формування мотивів спортивної діяльності. У психології спорту накопичений досвід оцінки мотивів і мотивації спортивної діяльності. Широко використаються проективні й анкетні методи, бесіди, інтерв'ю, методи опосередкованої оцінки сили спонукань, проводяться дослідження в рамках концепції досягнення цілей і запобігання невдачі.

Опустивши обговорення теоретичних концепцій природи й механізмів мотивів і мотивації, зупинимося на істотно важливих моментах розуміння й діагностики мотивації спортивної діяльності. Б.Г. Ананьєв відносив мотивацію поводження, на відміну від мотивів діяльності, до вторинних властивостей особистості й підкреслював, що на формування мотивації накладають відбиток індивідуально-типологічні властивості, соціальні умови й ціннісні орієнтації, рівень розвитку психофізичних функцій. У цьому проявляється рухливість, динамічність спрямованості й активності мотивації поводження.

У вивченні мотивації поводження в спортивній діяльності варто виділяти стійкі властивості й динамічні особливості, тобто регуляторний прояв властивостей. Стійкі компоненти являють собою структури мотивів, переломлені через ціннісні орієнтації й соціальні установки. Мотиви створюють принципову основу цілеспрямованого поводження, способів подолання фрустрації при досягненні головної мети спортивної діяльності. У конкретних умовах тренування або змагання стійкі компоненти переломлюються через самооцінку своїх фізичних, технічних якостей і поточних функціональних можливостей (самопочуття, працездатність функціональних систем організму). На підставі цього формується динамічний компонент - мотивація поводження -, що проявляється в спрямованості поводження (спонукання до виконання конкретного тренувального навантаження) і суб'єктивних критеріях задоволення досягнення мети (реалізації активності поводження) у конкретних умовах, у цей момент часу.

Дослідження показують, що в спортсменів високих розрядів, які досить добре "почувають" свій організм, надзвичайно динамічні такі параметри самооцінки свого стану, як бажання тренуватися, змагатися, потреба до того або іншого фізичного навантаження. Зміна самооцінки в цих спортсменів більшою мірою корелює з показниками психічного стану. Діагностика ряду параметрів оцінки психічного стану дає можливість робити висновок про установки, що спонукують, у виборі характеру тренувального навантаження - об'ємної (твердої), інтенсивної (темпової), відбудовної.

У спортивній діяльності спостерігаються мотиви й прагнення різного характеру: індивідуалістського, егоїстичного, матеріального, духовного.

У дослідженнях мотивації спортивної діяльності позначено два напрямки. Перше вивчає причини, чому спортсмени воліють один вид діяльності іншому, вплив різних мотивів, цінностей і потреб. У другому напрямку робиться спроба пояснити, чому спортсмени працюють із різним ступенем інтенсивності. Воно пов'язане з дослідженнями порушення й активації, які впливають на інтенсивність виконання рухових завдань.

Причини, по яких спортсмени займаються певним видом спорту, можуть бути всілякими , і їх важко звести до якихось очевидних принципів. Різними бувають не тільки мотиви, у результаті яких спортсмен стає членом якої-небудь команди, але й мотиви, що спонукують спортсмена виступати під час сезону або в якійсь конкретній грі або змаганні.

Мотиви в спортивній діяльності можна класифікувати по джерелу їхнього виникнення: зовнішнім і внутрішнім причинам, що детермінують поводження. Наприклад, деякі мотиви виникають із зовнішніх стосовно індивіда або завдання джерелам. До них ставляться різні форми явного й непрямого соціального заохочення (схвалення, похвала), а також більше відчутні ознаки успіху - грошові винагороди, подарунки. Іншими джерелами мотивації можуть бути особливості психіки даної особистості, особиста потреба в успіху, визнанні, спілкуванні й т.п., а також особливості самого рухового завдання. До останнього мотиву ставляться такі якості, як новизна, технічна або фізична складність вправ.

Для опису мотивів спортивної діяльності Дж. Кретті пропонує три параметри для класифікації мотивів.

І Мотиви усвідомлювані й неусвідомлювані.

ІІ Мотиви, джерелом яких є фізіологічні, психологічні, соціальні потреби.

ІІІ Група мотивів, що формується під впливом минулого досвіду, недавнього минулого досвіду, безпосереднім досвідом діяльності й спілкування з іншими людьми.

Першу групу мотивів можна представити у вигляді континуума, на одному полюсі якого перебувають неусвідомлювані, на іншій - представлені явні мотиви, які легко усвідомлюються й оцінюються самою людиною. За допомогою проективних тестів, включаючи ТАТ, діагностуються мотиви, про які людина не знає.

Друга група мотивів, представлена в ряді схем ієрархії потреб і мотивації, зокрема схеми А. Маслоу. Наприклад, представник психодинамічного напрямку Г. Мюррей виділив ряд "психогенних потреб" і протиставив їх основним біологічним або "висцерогенним потребам". Ці потреби можуть відбиватися в різних поведінкових моделях, характерних для спортсменів. Мотиваційний ряд Г. Мюррея має такий вигляд:


1. Потреба в престижі, самовдосконаленні, визнанні, досягненнях, честолюбстві, прагненні показати себе.

Більшість видів спортивної діяльності дозволяє в різному ступені задовольнити цю потребу. Зниження фізіологічних функцій у деяких спортсменів високого класу після припинення виступів може бути прикладом надзвичайної залежності від цього мотиву під час їхніх активних виступів.

2. Потреба досягнення успіху й запобігання невдач (потреба зберігати свій статус, уникнути розчарувань і перебороти поразку, невдачу).

Тренери часто апелюють до цієї потреби в спортсменів перед важливими змаганнями й при зустрічах з командами, які в минулому вигравали або можуть у цей момент завдати неприємної поразки.

3. Потреба виявити владу над іншими, домінувати або підкорятися іншим.

Багато спортсменів стають членами команд, щоб задовольнити цю потребу. Кращою ілюстрацією цього мотиву в дії, видимо, будуть дії й поводження лінійного гравця в американському футболі під час сутички на лінії.

4. Потреба в аффіляції (потреба в спілкуванні, установленні емоційних зв'язків з іншими, прояв доброзичливості, співробітництва).

Багато спортсменів приходять у команду для задоволення цього мотиву. Тренери часто говорять: "На благо команди", "Для досягнення команди". Цей мотив добре відомий спортсменам.

5. Потреба придбання предметів, прагнення до порядку.

Дії цього мотиву проявляються в прагненні тренерів і спортсменів додержуватися правил змагань і вимогам діяльності. Сюди ж ставиться й колекціонування спортивних трофеїв, нагород, зберігання газетних вирізок, що дають подання про досягнення спортсменів.

6. Потреба участі в пізнавальному процесі, бажання задовольнити свою допитливість, одержати відповіді на питання, що цікавлять.

Цей мотив може бути вдоволений залежно від того, наскільки тренер прагне до вдосконалювання знань у спортсменів і наскільки вони самі хочуть пізнати причини й обґрунтування своїх тренувальних режимів, соревновательных зусиль й обраної тактики

І третя група мотивів ілюструє той факт, що причини вибору спортсменом того або іншого виду спорту й ступінь майстерності, що досягає, можуть залежати від досвіду, ситуацій або спілкування з іншими людьми. Мотиви, що спонукують спортсмена займатися певним видом спорту, формуються під впливом як минулого, так і дійсного досвіду, що впливає на свідомість спортсмена.

Характеристика мотиваційної структури окремого спортсмена утрудняється не тільки складністю наявної в нього системи цінностей, але також і можливістю впливу його минулого досвіду на формування відносин до успіху, спорту, праці, авторитетам. У міру того як дитина стає дорослим, ступінь впливу на нього різних мотивів також міняється.

Потреба в досягненні успіху проходить, принаймні , три стадії розвитку в міру дозрівання дитини. Спочатку, до шести років, він, виконуючи рухові завдання, сприймає себе автономно. У початковій школі він починає змагатися з іншими, і в нього формуються так називані соціальні потреби в досягненні успіху. Пізніше відбувається поступове зрівноважування автономних і соціальних потреб.

Аналогічні зміни перетерплює в житті дитини й роль соціальних спонукань і заохочень при активізації його діяльності. Спочатку його діяльність змінюється незначно, коли він виступає в присутності глядачів або свого товариша. Це його просто збуджує, але зовсім не обов'язково, що при цьому покращиться його результат. Після шести років дитина стає досить чутливим до соціальних наслідків перемоги або поразки. Соціальне заохочення має виражений позитивний ефект на результативність. У підлітковому і юнацькому віці він уже починає оцінювати завдання приблизно як доросла людина, з огляду на, наскільки вони представляють для нього якусь цінність або інтерес. З'являється складна система мотивів, у якій потреби в досягненні успіху пов'язані з особистісними й соціальними потребами. Уже старший підліток уважно оцінює привабливість завдання для себе особисто, а також соціальні стимули до досягнення успіху. Юнак - намагається передбачати наслідки невдачі.

Для мотиваційної системи більше дорослої людини характерна все більша її ускладненість, диффузность й, отже, затруднительность її виміру в міру того, як індивід зіштовхується з різними ситуаціями в період свого дозрівання.

Тренерам найчастіше доводиться працювати з дітьми, у яких уже сформовані основні потреби в досягненні успіху й спрямованість діяльності. Наприклад, у хлопчика, батьки якого (особливо батько) завжди ставили перед ним чіткі й легко досяжні цілі й робили йому при цьому допомога, швидше за все, буде низький рівень потреби в досягненні успіху. У дитини, якого ніколи не хвалили й не заохочували за досягнутий успіх, також будуть низькі потреби в досягненні. З іншого боку, якщо батьки (або, принаймні , один з батьків, бажано батько) ставили перед сином важкі, але досяжні завдання й надавали йому самому домагатися успіху, а потім хвалили, то в нього швидше за все буде сформована висока потреба в досягненні успіху, що позитивно відіб'ється на його відношенні до занять спортом.

Тренер, що займається з дитиною, що володіє високим рівнем потреби в досягненні, повинен поводитися інакше, чим з дитиною, у якого низька потреба в досягненні успіху. В останньому випадку дитини необхідно перевиховувати, заохочувати за успіх, підтримувати емоційно й показати йому, що високого результату можна домогтися власними зусиллями без допомоги сторонніх. З підлітком, у якого завдяки раннім досягненням і самостійності сформувався цілеспрямований характер, варто працювати по-іншому. Іноді йому треба надати підтримку після програшу або допомогти зняти побоювання й тривогу в ситуаціях, коли він може зазнати невдачі. Більше того, у дітей з високим рівнем мотивації на досягнення успіху спостерігається тенденція до зниження потреби у встановленні соціальних зв'язків з іншими.

Спортсмени, мотивовані на успіх звичайно ставлять перед собою в діяльності деяку позитивну мету, досягнення якої може бути однозначно розцінене як успіх. Вони чітко проявляють прагнення, будь-що-будь , домогтися тільки успіхів у своїй діяльності, шукають такої діяльності, активно в неї включаються, вибирають засобу й предпочитают дії, спрямовані на досягнення поставленої мети. У їхній когнітивній сфері звичайно є стійке очікування успіху. Такі спортсмени розраховують одержати схвалення за дію, спрямовані за досягнення поставленої мети, а пов'язана з нею робота викликає в них позитивні емоції.

При домінуванні мотивації досягнення успіху спортсмен віддає перевагу завданням середньої й злегка підвищеного ступеня труднощі, тому що їхнє рішення, старання й здатності можуть виявитися щонайкраще . При перевазі мотивації запобігання невдач - завдання вибираються легкі або важкі, які практично нездійсненні. У прагнучі до успіху привабливість завдання, інтерес до неї після невдачі в її рішенні зростає, а для орієнтованого на невдачу, - падає.

Мотивовані на досягнення успіху спортсмени в ситуації вибору між негайною винагородою або більшим, але відстроченим за часом, вибирають останнє. Спортсмени з низькою схильністю до досягнення відрізняються більшою прихильністю до сьогодення й меншою здатністю відстрочити задоволення.

Прагнучі до успіху свої досягнення приписують внутріособистісним факторам (здатностям, старанням і т.п.), а невдачі, що уникають, - зовнішнім факторам (легкості або труднощі виконуваного завдання, везінню й т.п.). Спортсмени, що мають сильно виражений мотив запобігання невдачі, схильні недооцінювати свої можливості, швидко розбудовуються при невдачах, знижують самооцінку, а ті, хто орієнтований на успіх, поводяться протилежним образом: адекватно оцінюють свої здатності, мобилизируются при невдачах, ідуть уперед, а не розбудовуються.

Структура мотивації досягнення спортсменів носить індивідуальний характер і включає спонукальні, базисні й процесуальні підстави. Її типова динаміка проявляються трьома тенденціями. Перша - структура мотивації практично не змінюється протягом тривалого часу. Друга - окремі компоненти мотивації змінюються хвилеподібно. І, нарешті, третя - поряд зі зниженням значимості спонукальних підстав мають місце хвилеподібні коливання базисних і процесуальних компонентів мотивації.
Структура мотивації досягнення високого результату

в спорті пo P.A. Пилоян

Спонукальні підстави

1) відбиває принципову орієнтованість спортсмена на задоволення самоактуалізації, самоствердження, самовираження, виконання обов'язку.



2) відбиває орієнтованість спортсмена на задоволення матеріальних потреб.

Базисні підстави 1) відбиває ступінь зацікавленості спортсмена в сприятливих умовах соціально-побутової діяльності.

2) відбиває ступінь зацікавленості спортсмена в нагромадженні спеціальних знань і навичок.

3) відбиває ступінь зацікавленості спортсмена у відсутності болючих відчуттів.

Процесуальні підстави 1) відбиває ступінь зацікавленості спортсмена в нагромадженні відомостей про своїх супротивників.

Боротися, щоб перебороти перешкоди, піддавати себе впливу стресу, змінювати обставини й домагатися успіху представляється, очевидно, одним з потужних мотивів у спортивній діяльності. Багато спортсменів одержують велике задоволення від занять спортом і перемоги над суперником або при подоланні перешкод, що виникають на їхньому шляху. Психологи рекомендують прямо розповідати починаючим спортсменам про привабливість перемоги над собою й суперниками. Мотивація до подолання перешкоди й одержуване від цього задоволення дійсно є потужними стимулами. Спортивний досвід є найбільш простим і раннім зі стресорів, з якими може зустрітися юнак. Досягнення успіху у важких умовах, характерних для багатьох видів спорту, може принести молодим людям більшу користь у подальшому житті, особливо якщо при цьому виконуються деякі вимоги.

1. Спортсменові на першому етапі навчання спеціально вказують на позитивне значення подолання стресу й мотивують його до активних занять спортом.

2. Індивідові дається можливість досягти відносного успіху, тобто до нього не пред'являються необґрунтовані вимоги, наприклад, стати чемпіоном. Він просто повинен розкрити всі свої здатності й прагнути до самовдосконалення.

3. Фізичний й емоційний стрес, якому піддається юнак, не повинен перевищувати фізіологічних і психологічних можливостей організму, що ще не пристосувався до більших навантажень.
Більшості спортсменів не потрібно говорити, що успіхи в спорті підвищують їхній престиж у суспільстві. Уже в школі необхідний певний рівень фізичних здібностей для досягнення сприятливої атмосфери. Багаторічні й систематичні спостереження за дітьми показали, що хлопчики, що дозрівають рано, досягають успіху в спорті (здобувають статус і самоповага). Надалі вони стають більше впевненими в собі й стійкими, на відміну від однолітків, у яких процес дозрівання відбувався повільніше і яким не вдалося досягти того ж статусу завдяки раннім заняттям спортом.

Для мотивації спортсменів часто використають матеріальне заохочення, нагороди. Система заохочення, часто може бути діючої просто тому, що спортсмени цінують час і зусилля, витрачені тренером на розробку й підтримку такої системи, а не через матеріальну цінність якої-небудь нагороди. При розробці системи заохочень важливо правильно пояснити її спортсменам і застосовувати ті нагороди, які мають дійсну для них цінність, виключивши ті, які не відповідають рівню й віку спортсменів. Використати цю систему потрібно дуже обережно, щоб заохочення розподілялися справедливо, а нагороди й призи відповідали рівню досягнень спортсменів.

Недавно були проведені цікаві дослідження. Виявилося, що спортсмен може помітно поліпшити свій результат, якщо він сам визначить і ріст своєї майстерності, і коли його варто заохотити. Раніше помилково передбачалося, що нагороджуючий знає, яка форма заохочення становить інтерес для спортсмена, і може правильно оцінити його досягнення. Дослідження показали, що спортсмени, які дозволяють заохочувати себе за поліпшення своєї спортивної діяльності за своїм розсудом, більшою мірою мотивовані на подальше поліпшення своїх результатів, чим у випадку, коли таке рішення приймають інших.

Наведені нижче рекомендації містять не рецепти на всі випадки життя, а ряд обґрунтованих принципів, які варто застосовувати в практичній роботі.

1. Щоб зрозуміти мотиви занять спортом й успішною активною роботою якогось спортсмена, необхідно за допомогою різних методів зібрати інформацію, що стосується соціального стану, емоційної структури спортсмена і його відносин до дійсної ситуації. Для одержання такої інформації застосовуються наступні способи:

а) психолог проводить зі спортсменом неофіційні, але добре продумані й заздалегідь сплановані бесіди, у ході яких за допомогою прямих і непрямих запитань з'ясовує, як спортсмен почуває себе в команді, чи підтримують батьки його захоплення спортом і т.д. Одночасно із цим варто запитати спортсмена про відношення до змагань, до життя, а також про особисті й професійні плани;

б) почуття й мотиви спортсмена можна також виявити, уважно спостерігаючи за його поводженням і позою після поразки й виграшу, придивляючись до його жестів і міміки. Інформацію про спортсмена можна одержати з бесід з іншими членами команди;

в) для оцінки емоційно-вольової сфери спортсмена можна використати спеціальні об'єктивні й проективні тести;

г) перед початком сезону варто запропонувати спортсменам написати докладну автобіографію з акцентом на тім, як вони прийшли в спорт й як складалася їхня спортивна кар'єра.

2. Не слід дивуватися можливим змінам у мотивації спортсмена від сезону до сезону й навіть у тижневому циклі. Нові події, люди й новий життєвий досвід можуть вплинути на відношення спортсмена до команди, тренерові й заняттям спортом. До змін у відносинах необхідно ставиться терпляче й уважно, намагаючись бути об'єктивним. Таке відношення допоможе спортсменові перешикуватися й знайти мотиви для продовження занять спортом, які відповідали б новим життєвим установкам.



3. Варто звертатися до спортсмена не як до індивіда, а як до особистості, якщо прагнете залучити його до занять спортом. Висловлення повинні бути аргументовані й звернені до інтелекту, а не до емоцій спортсмена. Серед мотивів занять спортом, які можуть бути найбільш привабливими для сьогоднішньої молоді, слід зазначити можливість максимального прояву своїх здібностей, уміння володіти собою й навколишнім оточенням, досягнення фізичної досконалості. Менш значимими мотивами для участі в спортивній діяльності, які можуть залучити сучасного юнака, є бажання бути "справжнім чоловіком", досягти соціального статусу або одержати великі грошові винагороди.
Література:

    1. Кретти Б.Дж. Психология в современном спорте. – М., 1978.

    2. Пилоян Р.А. Мотивация спортивной деятельности. – М.: ФиС, 1984. – 104 с.

    3. Психология спорта высших достижений / Под общ. ред. А.В. Родионова. – М., 1979.

    4. Психология спорта. Современные направления в психологии. – М., 1989.

    5. Спортивная психология в трудах отечественных специалистов / Сост. и общая редакция И.П. Волкова. – СПб., 2002.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка