Лекція Предмет та основні функції релігії Лекція 2



Сторінка1/4
Дата конвертації04.12.2016
Розмір0.65 Mb.
  1   2   3   4

Д.І. СЛОБОДЯНЮК

ЛЕКЦІЙНИЙ КУРС "РЕЛІГІЄЗНАВСТВО"

ЗМІСТ
Лекція 1. Предмет та основні функції релігії . . . . . . . . . . . . . . . . 3



Лекція 2. Родоплемінні і національні релігії . . . . . . . . . . . . . . . . 7

Лекція 3. Буддизм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11

Лекція 4. Християнство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16

Лекція 5. Іслам . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32

Лекція 6. Свобода совісті в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39

Лекція 7. Нові релігійні течії та організації в Україні . . . . . . . . . . . 43

Література до курсу "Релігієзнавство" . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57



Лекція 1

ПРЕДМЕТ ТА ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ РЕЛІГІЇ

План

1. Релігієзнавство як наука.



2. Релігія як форма суспільної свідомості.

3. Структура релігії.

4. Основні функції релігії.

5. Класифікація релігій світу.


1. Релігієзнавство як наука

Релігієзнавство як наука, що досліджує соціально-історичну природу релігії, механізм її соціальних зв’язків з політичними, економічними, духовними системами суспільства, особливості їх виливу на віруючих.

Як самостійна галузь знання воно виникло у другій половині XIX століття.



Предметом релігієзнавства є об’єктивні закономірності виникнення, становлення та розвитку релігій, їх функціонування, структура та різноманітні феномени, взаємозв’язок і взаємодія релігії з іншими галузями знань.

2. Релігія як форма суспільної свідомості

Термін "релігія" походить, за Цицероном, від латинського "геge1е" шанувати, почитати, і означає "богошанування", "культ"; або ж, за Лактанцієм, від слова "геligаге" — зв’язувати. Осмислюючи природу і сутність релігії, Лев Толстой показав три значення поняття релігії:

1. Релігія — це дане Богом щире одкровення і богошанування, що витікає з цього.

2. Релігія — це зведення марновірних положень і марновірне богошанування, що випливає з цих положень.

3. Релігія — це зведення філософських положень і моральних законів, створених розумними і владними людьми для керування грубими, неосвіченими народними масами, щоб їх утішити і приборкати.

Релігія є однією з найдавніших форм суспільної свідомості, однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного. Релігія прагне до універсального відображення дійсності, використовуючи при цьому фантастичні образи, які сприймає як дійсні. При такому визначенні релігія пов’язана з фантазією та з вірою у створені образи та вигадування. Саме віра стає основою впевненості у дійсному існуванні фантастичних образів.



3. Структура релігії

Релігія як сфера духовної культури має свої особливості, власну структуру та виконує певні функції. До структури релігії належать:

1) релігійна свідомість, що включає два компоненти: релігійну психологію (сукупність властивих масі віруючих уявлень, почуттів, настроїв, звичок, традицій, пов’язаних з певною системою релігійних ідей) та релігійну ідеологію (систему ідей, розробкою та пропагандою яких займаються релігійні організації);

2) релігійні почуття, що спрямовують емоційне ставлення людини до створених їхньою уявою Надприродних сил як до реальних;

3) релігійний культ — сукупність символічних дій, за допомогою яких віруючі намагаються вплинути на надприродні об’єкти. До культу можна віднести обряди, ритуали, жертвопринесення, таїнства, богослужіння, пости, молитви; сюди належать також культові споруди (храми, собори), культові речі (посуд, одяг, реліквії) та, звісно, культові книги;

4) релігійні організації — об’єднання послідовників тієї або іншої релігії, що виникають на основі спільності вірувань та обрядів. Релігійні організації виконують різні функції: як релігійні — задоволення релігійних потреб віруючих, регулювання культової діяльності, розробка та пропаганда віровчень, гак і нерелігійні — політичні, правові тощо.



4. Основні функції релігії

1. Ілюзорно-компенсаторська функція полягає у тому, що для віруючого релігія дає компенсацію (не дійсну, ілюзорну) обтяжливості людського буття і надію на краще існування у потойбічному світі. Таку надію дає віра в райське життя, в ідеальний світ, де панують свобода і рівність.

2. Світоглядна функція полягає в намаганні релігії створити власну картину світу, власну схему вдосконаленого суспільства, визначити місце людини в системі природи та суспільства.

3. Регулятивна функція виявляється у спрямованості релігії створити свою систему норм і цінностей для віруючої людини, що закріпляє і зберігає віру у надприродне. Ця функція реалізується у традиціях, культових діях, сімейно-побутових стосунках.

4. Інтеграційна функція полягає в спрямуванні релігії на збереження і зміцнення існуючої соціальної системи, на згуртування прихильників однієї віри і протиставлення їх послідовникам інших релігійних напрямків.

5. Комунікативна функція реалізується у підтримці зв’язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій та у міжособистісних стосунках.



5. Класифікація релігій світу

Релігії поділяють на групи на підставі етнічних ознак, часу виникнення, рівня організації, державного статусу, правового статусу, статистичного аналізу, за формою поширення тощо. За рівнем розвитку релігії поділяють на такі види:



  • ранні форми — релігії первісного суспільства (анімізм, магія, культ предків тощо);

  • політеїстичні — релігії, у котрих визнається багатобожжя (більшість національних релігій, за винятком іудаїзму та сикхізму);

  • монотеїстичні — головною ознакою є поклоніння єдиному богу (християнство, іслам, іудаїзм, сикхізм);

  • синкретичні — релігії, що утворилися внаслідок зрощування або злиття різних релігій (афрохристиянські, абавіти, дзен-буддизм);

  • нові релігійні течії та рухи — релігії, що виникають у сучасності (мунізм, церква Антихриста, йогізм).

Серед багатьох спроб класифікувати усі релігії найчастіше використовується така схема класифікації релігій:

1. Ранні форми релігії (родоплемінні): тотемізм, фетишизм, магія, анімізм, аніматизм, анімалізм, шамапп но, культ природи, культ предків, язичництво, політеїзм.

2. Національні релігії:

  • ранні національні релігії: релігія Стародавнього Єгипту, релігія народів Дворіччя, релігія Стародавньої Індії (ведична, брахманізм), давньогрецька релігія, релігія Давнього Риму, релігії доколумбової Америки та інші;

  • пізні національні релігії: іудаїзм, індуїзм, джайнізм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм.

3. Світові релігії: буддизм, християнство (у його конфесійних проявах — православ’я, католицизм, протестантизм), іслам.

4. Нетрадиційні релігії, нові релігійні рухи:

  • неохристиянство: Богородична церква, церква Ісуса Христа, Новоапостольська церква та інші;

  • релігії орієнталістського (східного) напрямку: Товариство свідомості Крішни, послідовники Саї Баби, центри Шрі Чінмоя, Вселенська чиста релігія;

  • синтетичні релігії: Велике Біле братство, церква Єднання, Всесвітня віра Бахаї;

  • езотеричні об’єднання: теософія, братство Грааля;

  • неоязичництво: Рідна віра, РУНвіра, Собор Рідної Віри;

  • сайєнтологічні рухи (наукоподібні): діанетика, наука розуму, християнська наука;

  • сатанізм.

Лекція 2

РОДОПЛЕМІННІ І НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ

План

1. Родоплемінні релігії.



2. Національні релігії.

1. Родоплемінні релігії

Ранні форми релігії (родоплемінні): тотемізм, фетишизм, магія, анімізм, аніматизм, анімалізм, шаманізм, культ природи, культ предків, язичництво, політеїзм.

Анімізм — це віра в духи і душі, що управляють людьми предметами та явищами навколишнього світу. Тотемізм позначає комплекс вірувань і обрядів первісного суспільства, пов’язаний з уявленнями про родинні зв’язки між групами людей і тотемами — тваринами або рослинами, що, відповідно до міфічних уявлень, були предком-заступником даною роду і кожного його члена, символом кровного зв’язку. Фетишизм — це поклоніння неживим предметам, яким приписували чудодійні властивості (скелі, дерева, раковини, різні побутові предмети тощо). Магія являє собою обряди, пов’язані з вірою в надприродну здатність людини впливати на інших людей та навколишню дійсність. Анімалізм, зоолатрія — це сукупність магічних обрядів і вірувань, в основу яких покладено уявлення про тварин або рослин як покровителів та захисників роду. Аніматизм являє собою перенесения психічних властивостей людей на природу, ставлення до природи як до живої істоти.

2. Національні релігії

Ранні національні релігії — це релігійні вірування, що охоплювали своїм впливом верхні та середні верстви населення у межах однієї національної держави і існували в той час, коли була можливість тримати найбільш пригнічені низи суспільства у покорі лише завдяки грубому насильству.

Пізні національні релігії — релігії, що існували в період феодальних відносин, відстоювали інтереси нації без соціального протистояння низів та верхів.

До числа найдавніших національних релігій належить індуїзм, що сповідує переважна більшість населення Індії протягом століть. Для початкового періоду індуїзму (його іноді називають ведичною релігією) характерним є шанування природи як такої, тотожність людини і природи, і навіть творіння світу відбувається в процесі принесення в жертву першолюдини Пуруші, з різних частин його тіла. Важливого значення набуває та має своє продовження у наступному розвитку людства орієнтування людини на досягнення трьох основних завдань (триварга): 1) дхарма — слідування основним релігійно-моральним настановам; 2) артха — все, що зв’язане з користю та вигодою у суспільному житті; 3) кама — повне задоволення тілесних потреб, передусім любов.

Головні джерела класичного індуїзму, окрім Вед, це народний епос "Махабхарата" і "Рамаяна", а також пурані, зведення переказів.

Історично першою великою релігією, що почала використовувати Одкровення, надане Богом, є іудаїзм. Організаційним центром його стан храм на горі Сіон, жреці котрого довгий час збирали і редагували міфи про Ягве та його пророків. Головне джерело зведень про релігію євреїв — Біблія. Книги Старого Заповіту поділяються на три частини: 1) П’ятикнижжя Мойсея — Тора; 2) ранні і більш пізні книги пророків — Небіїм; 3) інші книги — Кетубім.

Релігійна істина відображена у Десятислів’ї Мойсея, де висловлені десять заповідей. У першій із них відкривався народу сам Ягве, як Бог. Це він вивів їх із Єгипту, відчинив їм шлях по морю і скинув могутність фараона і його воїнство. Хоча він близький до людей, милостивий, виявляється єдиним живим Богом, проте він невидимий і немає Йому ніякої подоби ні на небі, ні на землі. Третя заповідь: народ не повинен зображувати соді Бога як кумира. Дотримання суботи припиненням усякої роботи в сьомий день (четверта заповідь) тепер було підтверджено законодавчою силою як необхідний чинник для посилення релігійного почуття, періодичного відновлення сил і надання відпочинку людині і тваринам. Повага до батьків здавна вважалася моральним обов’язком дітей, але тепер заповідалось, що син, навіть ставши головою сімейства, повинен так само почитати свою матір, як почитає, батьків (п’ята заповідь).

Людське життя мало цінувалося в давнину в умовах панування культу воїна, але в Біблії заповідалось: "не убий". Людина створена за подобою Божою і тому життя її повинно бути священним (шоста заповідь). Стародавній світ потопав у тваринних інстинктах, був отруєний тваринною похітливістю, а самі боги зображувалися далеко не зразками цнотливості. Це засуджувалося, упорядковувалися відносини між чоловічою та жіночою статями, що знайшло виявлення в сьомії заповіді "не чини перелюбу". Власність проголошена священною, недоторканою і злодійство затавроване як злочин (восьма заповідь), так само як і неправдиве свідчення (дев’ята заповідь). Але новий закон не тільки засуджував зовнішню злу справу, тобто дію, а навпаки, він проникав в глибини людської душі і засуджував саму злу думку, тобто мотиви, інтереси, заповідав "не побажай" нічого такого, що огидне основним законам моральності (десята заповідь).

Релігійні свята та обряди в іудаїзмі присвячені певним подіям в історії єврейського народу. В їх основу покладені побутові свята, пов’язані зі зміною календарного циклу. Іудейські свята супроводжуються особливими богослужіннями та обрядами.

Обрізання — найбільш значущий іудейський обряд, що символізує союз між євреями і Богом. Це символ богообраності євреїв.

Ритуальне обмивання — рабини приписують віруючим напередодні суботи, релігійних свят та перед молитвою здійснювати обмивання рук у мікві (спеціальний басейн з дощовою або джерельною водою).

Йом кіпур (Судний день) — головне свято, тісно пов’язане з культом Ягве. У цей день Бог визначає долю людини на майбутній рік.

Рош Гашана (свято Новою року) — відзначають його за дев’ять днів до Йом кіпура. В цей день Бог Ягве подумки оглядає все, а Судного дня виносить вирок.

Суккот свято, пов’язане зі спогадами про міфічний вихід євреїв з Єгипту, триває вісім днів.

Ханука відзначають під час зимового сонцестояння вісім днів. Свято повинне нагадати про запалювання перших свічок в Єрусалимському храмі. Ця подія сприймається як врятування релігії євреїв.

Пурім — відзначають його в березні як етап підготовки до Песах. Свято сповнене ідеї богообраності єврейського народу.

Песах — свято, що неодноразово змінювало своє сакральне значення. Спочатку його пов’язували з весняним вигоном тварин на пасовисько, потім воно перетворилось у свято першого снопа, надалі його стали пов’язувати з виходом з Єгипту. Песах сприймається також як родинне свято.

Шабат — щотижневе свято суботи.

Священною книгою іудаїзму є Талмуд (від євр. — вивчення) багатотомний збірник єврейських догматичних, правових, релігійно-філософських, моральних і побутових уявлень. Структурними складовими його є Мішна та Гемара — об’ємний коментар до Старого заповіту та збірник тлумачень до трактатів Мішни.

Іудаїзму притаманне протиставлення євреїв іншим народам, неєвреїв він ставить поза законом. У сучасному Ізраїлі іудаїзм проголошений державною релігією. З іудаїзмом тісно пов’язаний сіонім — політична течія, що сформувалась в кінці ХІХ ст. і пропагує одну з провідних ідей іудаїзму — ідею "богообраності" євреїв як вищої раси.
Лекція 3

БУДДИЗМ


План

1. Основні положення буддизму.

2. Напрями та течії буддизму.

1. Основні положення буддизму

Назва та поява буддизму пов’язані з ім’ям Сіддхартхи Гаутами (Будди). Найбільш знамениті сказання про життя Будди входять у збірник Джатака, складений близько II ст. до н.е.

Основні положення вчення Будди свідчать про глибину і високу моральність. Будда проголосив новий шлях звільнення, сутність котрого виклав у проповіді "Поворот Колеса Доктрини". Це "серединний шлях" між скрутами аскетичного подвижництва і задоволенням чуттєвих бажань (в однаковій мірі марний). Врешті решт, цей шлях полягає в тому, щоб зрозуміти "чотири шляхетні істини" і жити відповідно до них.

1. Шляхетна істина про страждання. Страждання — це властивості самого життя, вони полягають в народженні, старості, хворобах і смерті, у поєднанні з неприємним, у роз’єднанні з приємним; у недосяжності бажаного.

2. Шляхетна істина про причину страждання. Причиною страждання є жагуче бажання, що приводить до нового народження і супроводжується радістю і захопленням від задоволень.

3. Шляхетна істина про припинення страждання. Припинення страждань — це припинення бажань через відмову від них, поступове звільнення від їхньої влади.

4. Шляхетна істина про шлях, що веде до припинення страждання. Шлях до припинення страждань — це восьмеричний шлях слушності, що керується такими принципами: 1) правильний погляд — розуміння "чотирьох шляхетних істин", тобто страждання, його причин, його припинення і шляху, що веде до припинення страждань; 2) правильна думка — звільнення від похоті, лютої волі, жорстокості і неправедності; 3) правильні висловлювання — уникнення неправди, позбавлення від пліток, грубостей і порожніх балачок; 4) правильна дія — утримання від злочину вбивства, злодійства та статевої розбещеності; 5) правильний спосіб життя — вибір тих занять, що не заподіють шкоди нічому живому; 6) правильні намагання — подолання шкідливих проявів, позбавлення від дурних схильностей, виховання і зміцнення добрих і здорових намагань; 7) правильна увага — спостереження за станом тіла, відчуттів розуму і аналіз об’єктів, на яких зосереджується розум, щоб їх розуміти і контролювати; 8) правильне зосередження — зосередження розуму в медитації для висвітлення певних станів свідомості, що ведуть до прозрінь. Просування цим шляхом веде до зникнення бажань і звільнення від страждань.

Вчення Будди відрізниться від ведійської традиції, що спирається на обряди жертвопринесень богам природи, а також протистоїть брахманізму упанішад, послідовники яких відмовились від таких обрядів. Гаутама був глибоко стурбований практичною проблемою звільнення людини через моральне і духовне очищення. Виступаючи проти ідеї незмінної сутності "Я", він вважав, що воно мінливе і може, використовуючи правильне намагання, уникнути спонукання до дурних вчинків і відплати за них у вигляді страждання і безупинного круговороту народжень і смертей. Для послідовників, що досягли досконалості (арахата), результатом стане нірвана стан безтурботного прозріння, безпристрасності і мудрості, порятунок від подальших народжень і трансформацій існування. Це найвища мета людських прагнень. В центрі філософії буддизму психологічний стан повноти внутрішнього буття, відсутності бажань, досягнення задоволеності і самодостатності, абсолютної відчудженості від зовнішнього світу.

Згідно з вченням Будди Всесвіт знаходиться в процесі постійних змін. Людина також не має нічого постійного, вона являє собою умовну єдність п’яти груп мінливих фізичних і ментальних компонентів: тіла, відчуттів, сприйняття, ментальних утворень і свідомості. Усе має мінливий характер та перебуває в напруженому занепокоєнні, де усе відбувається відповідно до універсальної причинності — карми.

Спостереження за тим, як проходить життя по колу повторюваних народжень, спонукали сформулювати так званий "закон залежності причин", що являє собою ланцюжок із 12-ти чинників, що злагоджено діють у кожній людині. Вони перераховуються в певному порядку: неуцтво, довільні дії, свідомість, розум і тіло, почуття, враження, відчуття, бажання, уподобання, становлення, переродження, старість і смерть. Їх дія породжує страждання. Кінцева мета — зникнення всіх бажань і своєкорисливих устремлінь у нірвані. Нірвана буквально означає "згасання" афектів (за аналогією із згасанням вогню після вигорання палива). При цьому аж ніяк не припускається "ніщо" або "знищення": скоріше це трансцендентний стан свободи за межами "народження і смерті", що не передається в термінах існування або не існування у звичайному їхньому розумінні.



2. Напрями та течії буддизму

Після смерті Гаутами його послідовники провели в Раджагрісі "перший собор", на котрому буди сформовані доктрина і правила поводження, котрими керувалась чернеча община — сангха. Цей напрямок одержав назву тхеравада — школа старійшин. Згідно з вченням тхеравади, людина сама відповідає за свій порятунок і незалежна в цьому від волі вищих сил. Головні об’єкти поклоніння називаються "трьома притулками".



Будда — не бог, але вчитель і приклад;

Карма — істина, котрій вчив Будда;

Сангха засноване Буддою братство послідовників.

На другому соборі відбувся перший розкол, коли ченці заснували власну секту і назнали себе членами Великою ордену. В міру зростання чисельності буддистів і поширення буддизму виникали все нові розколи. "Третій собор" прийняв міри до розсиланння буддійських місіонерів за межі царства.

Священні тексти згруповані в трьох збірках, що названі "Трипітака" ("Три кошики вчень"): 1) Віная пітака — Кошик дисципліни — містить статути і правила поводження ченців і монахинь, розповіді про життя і навчання Будди, історії чернечого ордена; 2) Сутта пітака — Кошик наставлянь — містить викладення проповідей Будди, де йдеться про те, за яких обставин Будда промовляє свої проповіді, часом використовується власний досвід пошуку і знаходження просвітлення, причому незмінно з огляду на можливості аудиторії; 3) Абхідхамма пітака — Кошик вищої доктрини — являє собою систематизовану класифікацію термінів та ідей із двох перших збірок, містить трактати, складені значно пізніше, ніж статути і сутри, присвячені проблемам психології та логіки.

Починаючи з XI ст., як індуїзм, так і буддизм стали відчувати на собі вплив тантризму, назва якого походить від сакральних книг тантр. Тантризм — система вірувань і обрядів, де використовуються магічні заклинання, містичні стилі, діаграми і символічні жести для досягнення почуття містичного єднання з реальністю.

Сьогодні буддизм існує в двох основних формах. Хінаяна (традиційний шлях досягнення нірвани, "мала колісниця порятунку") поширена на Шрі-Ланці й у країнах Південно-Східної Азії — Таїланді, Лаосі і Камбоджі. Махаяна ("велика колісниця порятунку", що надає можливість скорішого досягнення нірвани) переважає в Китаї, включаючи Тибет, у В’єтнамі, у Японії, Кореї, Монголії. Значна кількість буддистів мешкає в гімалайських королівствах Непал і Бутан, у Пакистані, на Філіппінах і в Індонезії. За межами Азії декілька тисяч буддистів живуть у США (600 тис,), у Південній Америці (160 тис.) і в Європі (20 тис.).

В останні роки виникли асоціації буддистів-мирян, що прагнуть вв’язати вчення махаяни із сучасним життям. Так, у напрямках дзен-буддизму навчають мирян методам медитації як засобу збереження внутрішньої рівноваги в хаосі міського життя. У сектах Чистої землі акцент робиться на чеснотах, співчутливої людини: щедрості, ввічливості, доброзичливості, чесності, співробітництві і служінні. Визнається, що ідеал махаяни — порятунок живого від страждання — цілком може служити спонукальним мотивом для заснування лікарень, дитячих притулків і шкіл. У 1953 році в Пекіні була створена Буддійська асоціація для організації співробітництва з буддистами інших країн, Буддійська асоціація буддійського мистецтва підтримує вивчення і зберігання пам’ятників буддійської культури, у Сінгапурі і па Філіппінах у махаяністів існують асоціації мирян, що організовують популярні лекції і поширюють релігійну літературу.



Ламаїзм — одна з форм буддизму, поширена в Тибетському регіоні Китаю та у Монголії. Тантричні ідеї і обряди змішувались із послабленими традиціями хінаяни і махаяни, а також увібрали в себе елементи місцевої тибетської релігії бон — форми шамаїзму, поклоніння духам природи, у котрому припускалися людські і тваринні жертвопринесення, магічні обряди, змови, вигнання нечистої сили і чаклунства. Священослужитель лама, учителі, Атіша, що прибув з Індії в 1042 році, запропонував більш духовну доктрину, стверджуючи, що релігійне життя повинно проходити три стадії:

— шлях хінаяни, або моральної практики;

— шлях махаяни, або філософського осмислення;

— шлях тартраяни, або містичного об’єднання через ритуали тантри.

Після 1587 року Верховний лама цієї школи став називатися Далай-ламою (далай — "океанська широчінь"). Вплив секти зростав, і у 1641 році Далай-лама одержав усю повноту як світської, так і духовної влади в Тибеті.

Священне писання тибетського буддизму зіграло велику роль у поширенні вчення, священні тексти є підвалинами для навчання ченців у монастирях і для наставляння мирян. Найбільшим пієтетом оточені канонічні тексти, що діляться на дві групи: Каджур (108 томів вчення Будди в повному перекладі із санскритського оригіналу) і Чотири Великі Тантри.


Лекція 4

ХРИСТИЯНСТВО

План

1. Виникнення християнства і основні етапи його розвитку.



2. Християнське віровчення.

3. Основні напрямки християнства: католицизм, православ’я, протестантизм.


  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка