Лекція Планування матеріально-технічного забезпечення



Скачати 309.03 Kb.
Дата конвертації05.11.2016
Розмір309.03 Kb.
Лекція 5. Планування матеріально-технічного забезпечення

5.1. Зміст, завдання та послідовність розроблення плану матеріально-технічного забезпечення

5.2. Сучасні методи планування потреби в матеріальних ресурсах

5.3. Вибір постачальника та планування поставок матеріальних ресурсів

5.4. Системи управління запасами
5.1. Зміст, завдання та послідовність розроблення плану матеріально-технічного забезпечення

МТЗ — це вид комерційної діяльності щодо забезпечення матеріально-технічними ресурсами процесу виробництва, здійснюваної, як правило, до початку виробництва. Основна мета МТЗ — доведення матеріальних ресурсів до конкретних виробничих підприєм­ств — у заздалегідь визначене договором місце споживання.

Функції МТЗ класифікують на основні й допоміжні.

До основних відносять:



  • визначення потреби в матеріальних ресурсах (сировині, матеріалах, паливі, енергії, обладнанні);

  • закупівлю матеріальних ресурсів;

  • оренду матеріальних ресурсів, що супроводжується зміною форми власності;

  • доставку матеріальних ресурсів;

  • складування матеріальних ресурсів;

  • розподіл матеріальних ресурсів;

  • доведення матеріальних ресурсів необхідної кількості та якості до робочих місць;

  • визначення потреби заводу в матеріальних ресурсах для виконання різнотермінових інноваційних планів;

  • укладання договорів з постачальниками, складання специфікацій;

  • контроль графіків постачання й виконання договірних обо­в’язків;

  • організацію оперативного обліку руху матеріалів, централізованої доставки матеріалів у цехи й на ділянки;

  • аналіз витрат і рівня використання матеріалів, реалізацію відходів тощо.

Однією з важливих функцій відділу матеріально-технічного постачання є вирішення завдань щодо залучення до господарського обороту вторинної сировини й матеріалів (за можливості використання останньої).

Допоміжні функції МТЗ — маркетингові та юридичні.

Маркетингові функції комерційного характеру охоплюють питання визначення й вибору конкретних постачальників матеріальних ресурсів. У низці випадків як постачальники можуть виступати посередницькі структури.

Юридичні функції пов’язані з правовим забезпеченням і захис­том прав власності, підготовкою та веденням ділових переговорів і юридичним оформленням угод, контролем за їх виконанням.

МТЗ на підприємстві виконує функції, пов’язані із закупівлею сировини, матеріалів, палива, енергії та обладнання, їх зберіганням та розподілом.

Обсяг завдань МТЗ поділяють на дві основні групи:



  1. матеріальне забезпечення виробничого процесу наданням необхідних товарів та послуг у потрібній кількості та належної якості, з додержанням вимог щодо часу та місця;

  2. закупівля, складування та розподіл товарів, необхідних для економічної діяльності.

Розглядаючи систему планування МТЗ, потрібно з’ясувати зміст і послідовність розроблення плану МТЗ.

У зміст планування МТЗ входять:



  • визначення потреби в матеріалах, устаткуванні, паливі, енергії на базі норм їх витрат;

  • розрахунок запасів усіх товарно-матеріальних цінностей на плановий період;

  • облік, контроль і аналіз виконання планів забезпечення;

  • поточне регулювання забезпечення виробничих підрозділів підприємства.

Планування забезпечення здійснюють у певній послідовності:

  • підготовча робота (забезпечення бланками-формами, інструктаж тощо);

  • визначення джерела забезпечення потреби в матеріалах;

  • розрахунок потреби в матеріальних ресурсах;

  • розроблення норм виробничих запасів.

Стратегічне планування МТЗ має передбачити заходи для забезпечення гнучкості та швидкої реакції на зміну умов МТЗ, визначити обсяги й напрями інвестицій на ці цілі.

Поточне планування передбачає забезпечення виробничої операційної діяльності всіма видами матеріальних ресурсів на плановий рік.

Метою оперативного планування є координація руху матеріаль­них ресурсів між різними підрозділами підприємства, регулювання та контроль за запасами матеріалів.

Процес матеріально-технічного постачання тісно пов’язаний і з іншими сторонами діяльності підприємства.


  1. Безпосередній вплив на формування собівартості продукції як одна з найвагоміших статей витрат, що й відображено в кошторисах. На деяких виробництвах витрати на сировину та матеріали становлять до 80—90 % загальних витрат на виробництво.

  2. Значний вплив здійснює МТЗ й на поточні та підсумкові показники фінансової діяльності підприємства. Адже за досить високої питомої ваги витрат на сировину та матеріали в загальних затратах підприємства неабиякої актуальності набуває питання оптимізації розрахунків за їх придбання. Від цього безпосередньо залежать періоди обігу дебіторської та кредиторської заборгованостей підприємства, пов’язаних з МТЗ, а отже, може змінюватись і норматив обігових коштів на підприємстві.

  3. МТЗ прямо зумовлює й результати виробничих процесів, тому
    що якість товару багато в чому залежить від якості затрачених на його виробництво сировини й матеріалів. Також неабияку роль відіграє
    і якість затрачених на виробничий процес засобів праці. Тобто, крім
    сировини та матеріалів у виробничому процесі велику роль відіграють обладнання й малоцінні та швидкозношувані предмети (МШП).
    А наявність у достатній кількості та потрібної якості зазначених позицій на підприємстві — це частина загального успіху підприємства.

  4. Перевага над конкурентами здобувається не лише за допомогою цінових та якісних показників готової продукції. Перевагою в конкурентній боротьбі стають і згадані показники матеріально-технічних ресурсів (МТР) порівняно з аналогами конкурента.

Завдання МТЗ:

а) забезпечення стабільної бази постачальників, здатних коригувати свою постачальницьку діяльність відповідно до виробничих потреб підприємства споживача. Сучасна ситуація вказує на той факт, що майже неможливо відшукати одного такого постачальника, який забезпечив би максимально вигідні умови згідно з параметрами (цінові показники; асортимент; умови оплати; здатність швидко змінювати ціну та (або) асортимент; фактор транспортування та витрат, що пов’язані з останнім);

б) організація внутрішніх процесів, що забезпечують виробни­чий процес та залежать від постачання (МТП). Це організація склад­ського господарства, обліку залишків товарно-матеріальних ціннос­тей на складах, розрахунки нормативних запасів, їх підтримання на визначеному рівні.

5.2. Сучасні методи планування потреби в матеріальних ресурсах

Визначення потреби в матеріальних ресурсах — центральна ланка в плануванні матеріально-технічного постачання підприємства. Потреба в матеріальних ресурсах складається з потреби в ресурсах на основне виробництво, потреби на створення й підтримку перехідних запасів на кінець планового періоду та потреби на інші види господарської діяльності, у тому числі й невиробничу.

Визначаючи потребу в матеріальних ресурсах, необхідно враховувати наявність засобів для їх покриття. Джерела покриття можуть бути власними чи позиковими. Потреба в матеріальних ресурсах планується за всією номенклатурою матеріалів у вартісному й натуральному вираженні. Обсяги та терміни постачань матеріалів на підприємство зумовлюються режимом їх вироб­ничого споживання, створенням і підтримкою необхідного рівня виробничих запасів.

Обсяг необхідних матеріальних ресурсів складається з потреби в матеріалах, необхідних для впровадження нової техніки, для виготовлення оснащення та інструменту, на експлуатаційні й технологічні втрати, на створення необхідного заділу незавершеного виробництва та на формування перехідних запасів. Фактори, що впливають на визначення потреби в матеріальних ресурсах, подано в табл. 5.1.


Таблиця 5.1


ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ В МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСАХ

Фактор

Характеристика факторів

1. Вид матеріального ресурсу

Технічні засоби: машини, пристрої, устаткування, інструменти. Ресурси: сировина, матеріали, напівфабрикати, паливо

2. Виробнича програма

Обсяг виробництва продукції для реалізації на сторону. Обсяг виробництва продукції для власних потреб

3. Види потреби в ресурсі

Основне виробництво. Виготовлення технологічного оснащення. Ремонтно-експлуата­ційні роботи. Капітальне будівництво. Підвищення технічного рівня виробництва

4. Норма витрат матеріального ресурсу на одиницю продукції

Об’єкти нормування:

матеріали;

сировина, енергія;

трудові ресурси;

час роботи устаткування;

тонно-кілометри перевезень



Потреба в матеріальних ресурсах визначається на основі балан­су МТЗ підприємства з урахуванням залишків і внутрішніх джерел забезпечення.

Основні дані для визначення потреби — це узгоджені з попитом пропозиції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення.

У розрахунках необхідно диференціювати потребу підприємства за основними напрямами витрат, беручи до уваги їхнє значення та переважання питомої ваги в загальному обсязі потреби підприємства.

Потребу в МТР розраховують різними методами, серед яких найширше застосовують метод прямого розрахунку (детермінований), що ґрунтується на прогресивних нормах витрат матеріалів та планах випуску продукції. До методів прямого розрахунку відносять подетальний, на виробничу одиницю, за аналогами, за типовими представниками, рецептурний та ін.

За подетального методу потребу в матеріалах визначають як добуток норми витрат на деталь і кількість запланованих до виробництва деталей.

Потрібно звернути увагу на те, що потреба на основне виробництво полягає насамперед у потребі у виробництві готової продукції. Нехай Пі — потреба в і-х матеріальних ресурсах для виконання виробничої програми підприємства. Тоді



(5.1)

де n — кількість видів виробів, на які розраховують матеріал і-го найменування; 

Aj — виробнича програма з виробництва j-ї продук­ції, шт. (м, м2 і т. ін.);

НВіjнорма витрат і-го матеріалу на вироб­ництво одиниці j-ї продукції.

Цей метод можна також використати для розрахунку потреби в матеріалах на одиницю продукції або її частину — вузол, деталь тощо. Необхідність у таких розрахунках постає в разі масового та серійного виробництва.

За багатономенклатурного виробництва (електротехнічне, під­шипникове, інструментальне тощо) потреба у виконанні виробничої програми може визначатися за типовим представником, за який беруть одиницю продукції, що з найбільшою точністю віддзерка­лює середню витрату матеріалів на дану групу (партію продукції). Розрахунок потреби в матеріалі (Пм) виконують за формулою:



(5.2)

де НВтп — норма витрат на типовий представник;

А — програма випуску всіх виробів даної групи.

За відсутності норм потреба в матеріалах на плановий період може бути знайдена методом динамічних коефіцієнтів, тобто виходячи з фактичних витрат за минулий період та індексів програми виробництва та норм витрат матеріалів за формулою



(5.3)

де ВМф — фактичні витрати певного матеріалу минулого періоду;



Іа — індекс програми виробництва;

Ін — індекс норм витрат матеріалів.

У таких галузях, як металургійна, харчова, виробництво будівель­них матеріалів, скляна для визначення потреби в матеріальних ресурсах використовують метод рецептурного складу. Спочатку розраховують обсяг придатної продукції, необхідної для виконання виробничої програми, ливарні заготовки, скломасу за формулою



(5.4)

де Ппр — продукція, придатна для оброблення; ВЧj — чорнова вага j-го виробу (деталь); Аj — програма виробництва j-х виробів.

Потребу в кожному конкретному компоненті, який входить до складу шихти, визначають на підставі рецептури, що зазначає відсотковий склад кожного компонента сировини та планового виходу придатної продукції й обчислюється так:

(5.5)

де Кі — компонент;

ПВк — питома вага конкретного компонента в шихті, %;

Ппл — плановий вихід придатної продукції, %.

Потрібну кількість палива на технологічні та енергетичні цілі знаходять прямим розрахунком на підставі норм витрат умовного палива, які встановлено на одиницю продукції або робіт:

(5.6)

де Рі — потреба в і-му виді палива в натуральних одиницях;

Аj — план виробництва j-ї продукції;

НВуп — норма витрат умов­ного палива на виконання одиниці j-го виду робіт (одиниці продук­ції);

КЕ — калорійний еквівалент і-го палива.

Під час освоєння випуску нових видів виробів потребу в матеріалах розраховують за аналогами. У цих випадках використовують норми витрат матеріалів на аналогічні вироби.

Потребу в ресурсах для створення запасу незавершеного виробництва (Пнзв) обчислюють за формулою:

(5.7)

де , — обсяг незавершеного виробництва по j-му виду продукції, у який входить і-й ресурс на кінець і початок планового періоду, натур. од.

Потребу в комплектуючих матеріалах, які потрібні для випуску продукції й не виробляються підприємством, визначають згідно зі специфікаціями конструкторсько-технологічної документації.

Потребу в допоміжних матеріалах (інструмент, запасні частини тощо) розраховують за нормами витрат на одиницю продукції, вид робіт.

В остаточному вигляді план забезпечення — це розгорнутий баланс, який відображає всю потребу в матеріальних ресурсах за напрямами споживання та джерелами її покриття, з урахуванням наявних запасів на складах. Баланс розробляють як у натуральному, так і грошовому вираженні.

Баланс МТЗ підприємства охоплює потребу в матеріалах:



  • на виробництво продукції Рп;

  • упровадження нової техніки Рн.т;

  • ремонтно-експлуатаційні потреби Рр.-е;

  • утворення залишків незавершеного виробництва Рнзв;

  • утворення перехідних запасів Рз.

Джерелами покриття цієї потреби можуть бути:

  • очікувані залишки на початок планового періоду Зо;

  • матеріали в незавершеному виробництві на початок планового періоду Знзв;

  • мобілізація внутрішніх ресурсів Мвн;

  • придбання і завезення матеріалів зі сторони Зс.

Отже, матеріальний баланс можна подати в такому вигляді:

(5.8)

Наведений баланс МТЗ слугує інструментом логістичного управ­ління рухом матеріальних ресурсів на промислових підприємствах.



Методика визначення потреби в матеріальних ресурсах АТП.

Вихідними даними для визначення потреби в матеріальних ресурсах є план експлуатації рухомого складу та план по технічному обслуговуванню та ремонту рухомого складу.

Потреба у рухомому складі Асп визначається на основі плану перевезень та продуктивності ( виробітку) рухомого складу:

,

де - облікова кількість рухомого складу і-го типу;



- обсяг перевезень автомобілями і-го типу у відповідних одиницях виміру (т, ткм, люд., пас., пас.-км, пл. км., тощо);

- виробіток автомобіля і-го типу у відповідних одиницях виміру .

Потреба в автомобільному пальному визначається на основі діючих норм його використання по усім його видам ( бензин різних марок, дизельне пальне, знижений та зжатий газ тощо). Норми можуть бути лінійними та питомими.

Лінійні норми використання палива встановлені у літрах на 100 км пробігу по маркам рухомого складу. Додатково для вантажних бортових автомобілів, робота яких обліковується в тонно-кілометрах встановлено додаткові норми використання палива на кожні 100 ткм транспортної роботи  у розмірі 2 л для карбюраторних та 1,3 л для дизельних автомобілів. Для автомобілів самоскидів, окрім лінійних норм на пробіг, встановлена норма додаткової витрати палива на кожну їздку з вантажем  у розмірі 0,25 л.

Норматив використання палива  визначають за формулами:

для бортових автомобілів  (;

для автомобілів-самоскидів ;

для автомобілів, що працюють погодинно, автобусів, автомобілів-таксі, легкових автомобілів .

Додаткові витрати палива передбачаються на зимовий період у розмірі 4,2% та на внутрішньо гаражні нужди у розмірі 0,5% від загальних витрат палива на експлуатацію рухомого складу.

Питомі норми витрат палива у грамах на одиницю транспортної роботи (ткм, пас.-км, пл..км) використовують для укрупнених розрахунків в цілому по АТП по фактичним даним за попередній період.

Потребу в мастильних матеріалах та інших експлуатаційних матеріалах розраховують по кожному їх виду (різні мастила, консистентні змазки, обтирочні та інші матеріали). Норми витрат мастил та змазок установлені на 100 л витрат рідкого палива по маркам рухомого складу, затверджені наказом Міністерства транспорту України №43 від 10.02.1998 р. зі змінами і доповненнями N 893 від 17.12.2002 та N 99 від 16.02.2004 р.

Витрати керосину встановлені у розмірі 0,5% нормальних витрат рідкого палива по масі. Витрати обтирочних матеріалів встановлюються у розмірі 25-40 кг на один обліковий автомобіль. Витрати мастильних та обтирочних матеріалів для ремонту та експлуатації станочного та іншого обладнання підприємства визначаються окремо.

Потреба в автомобільних шинах  визначається на основі планованого річного пробігу по кожній марці автомобілів та діючих норм пробігу шин в залежності від їх розміру за формулою



,

де n – кількість колесна автомобілі і-ї марки без врахування запасного;



 - нормативний амортизаційний пробіг шин по і-й марці автомобіля, км.

Потреба у запасних частинах та матеріалах початково визначається у гривнях по нормативам витрат по видам технічних обслуговувань та поточному ремонту по маркам рухомого складу. Фахівці по організації технічного обслуговування і ремонту (інженери, майстри) визначають потребу у конкретних видах запасних частин та матеріалів з урахуванням запасів на складах.

На основі розрахунку потреби матеріальних ресурсів розраховується норматив оборотних коштів, тобто потреба у грошових коштах для створення виробничих запасів по кожному найменуванню ресурсів і в цілому по АТП з метою забезпечення його безперебійної роботи.
5.3. Вибір постачальника та планування поставок матеріальних ресурсів

Розрізняють транзитну та складську форми МТЗ.



Транзитна форма займає значну частину в загальному обсязі постачань, вона більш економічна, має відносно високу швидкість постачань.

За цієї форми МТР постачаються споживачу безпосередньо від виробника, є можливість скоротити витрати на розвантажувальні операції та на зберігання продукції на складі.

Транзитну норму визначають як мінімально припустиму загаль­ну кількість матеріалів, відвантажених постачальником на адресу споживача за одним замовленням.

Замовлену норму розрахову­ють як найменшу кількість матеріалів за однією позицією замовлення, узяту постачальником до виконання за обов’язкового замовлення на одночасну доставку кількох однорідних видів (типорозмірів) матеріалів на адресу одного споживача.

Ця форма постачання ефективна за постачання однорідного асортименту ресурсу та у великій кількості.

Застосування сучасної транзитної форми постачання дає змогу зменшити величину партії поставок. При цьому МТР доставляють безпосередньо на робочі місця.

Існує кілька різновидів системи своєчасності: «точно в строк», «канбан» та ін.

Складська форма постачання передбачає доставку ресурсів підприємству через посередників. За цієї форми обсяг партії та строки поставок не лімітовані, але споживачі ресурсів несуть додаткові витрати за зберігання продукції на складах посередників тощо.

Вибираючи форму постачання, підприємства повинні враховувати специфіку споживаних ресурсів, обсяги їх використання у виробництві, можливі витрати на їх доставку.

Вибір постачальника. Постачальник повинен задовольняти за якістю та обсягами продукції, що поставляється, умовами доставки продукції, ціною та рівнем обслуговування. Важливим під час вибору постачальника є його технічний стан, розвиненість інфраструктури, фінансове становище, трудові відносини й місцезнаходження.

Підприємства-замовники поділяють їх на дві групи. До першої входять нові постачальники, надійність яких ще не перевірено, до другої — постачальники, що вже зарекомендували себе в минулі роки. Ці постачальники постійно оцінюються з формальних і неформальних позицій. Неформальна охоплює оцінку особистих контактів з постачальником і працівниками його підрозділів. Замовник акумулює всю інформацію про постачальника, важливо встановити особисті контакти з відділом закупівель.

Багато компаній (фірма) проводять рейтинги постачальників, застосовуючи бальну систему оцінки за кожним фактором. Проте, коли постачальників МТР забагато, їх вибір повинен проходити у два етапи. На першому етапі здійснюють попередній відбір постачальників. Критерії відбору наведено в табл. 5.2.

Таблиця 5.2

КРИТЕРІЇ ПОПЕРЕДНЬОГО ВІДБОРУ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ

Критерії відбору

Бальна оцінка постачальників

1 2 3 4 5 6 ...

1. Виробнича потужність

2. Відстань до постачальника

3. Форма розрахунків

4. Якість продукції (за специфікацією)

5. Ціна одиниці продукції

6. Можливість переналагодження обладнання

7. Упаковка

8. Розмір партії






Після аналізу постачальників частину з них, що не відповідає вимогам, вилучають із таблиці. На другому етапі використовують перелік критеріїв відбору постачальників (табл. 5.3).

Таблиця 5.3

КРИТЕРІЇ ОСТАТОЧНОГО ВІДБОРУ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ

Критерії відбору

Бальна оцінка постачальників

1 2 3 4 5 6 ...

1. Фінансові умови

2. Термін поставки

3. Періодичність поставки

4. Сервісне обслуговування поставки

5. Комунікаційні умови

6. Складські умови поставки

7. Інші критерії




Існує багато методів планування закупівель і постачань продукції. Розглянемо деякі з них.



Метод АВС. Італійський учений В. Парето довів, що незалежно від країни менша частина населення контролює велику частину добробуту, і на цій основі побудував відповідну криву. Цей самий принцип застосуємо й до інших ситуацій, зокрема, до системи постачання. Криву Парето називають правилом 80—20, або, частіше, методом АВС. Зміст цього методу покажемо на простому прикладі.

Нехай закуповувані вироби за обсягом і сумою витрат розміщуються в такому співвідношенні (табл. 6.4).



Таблиця 5.4

ГРУПУВАННЯ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ ЗА АВС-АНАЛІЗОМ

Клас

Загальний обсяг закупівель
матеріалів, %

Загальна сума витрат
на закупівлю, %

А

10

70—80

В

10—20

10—15

С

70—80

10—20

Це процентне співвідношення може бути неоднаковим у різних фірмах, що закуповують матеріали. Для його перебування визначають частку окремих видів сировини і матеріалів у загальній вартості з матеріалів, що закуповуються. Припустимо, що виробник із загальним річним обсягом закупівель на суму 30,4 млн дол. мав певне співвідношення товарів (табл. 6.5).

Таблиця 5.5

СПІВВІДНОШЕННЯ ТОВАРІВ

Вироби

Річний обсяг

Клас

абс. число

%

абс. число

%

1095

10,0

21,6

71,1

А

2168

19,9

5,9

19,4

В

7660

70,1

2,9

9,5

С

10 923

100,0

30,4

100,0




З даних табл. 5.5 видно, що вироби групи А становлять лише 10 %, а за вартістю річного обсягу закупівлі — понад 70 %; вироби групи В є проміжними між А і С. Тому під час закупівлі найбільшу увагу приділяють виробам групи А як найдорожчим. Однак через специфіку окремих видів виробів ставлення до кожної групи має бути однаковим.

Метод АВС — це аналіз, за допомогою якого визначають ступінь розподілу конкретних характеристик між окремими елементами якої-небудь безлічі. З погляду постачання аналізують кіль­кісну й вартісну структуру сировини, що здобувається, і мате­ріалів.

Під час планування поставок матеріальних ресурсів передбачають такі дії:


  • вибір постачальника певного виду ресурсу;

  • укладання договору на поставку;

  • вибір форми постачання ресурсу;

  • складання плану-графіка завезення партій ресурсу.

Отже, процес матеріально-технічного постачання є складним багатогранним механізмом, в якому важливу роль відіграють не лише економічні закони та принципи, а й добре налагоджені взаємини між сторонами, що беруть безпосередню участь у цьому процесі. За умов ринку кожне підприємство мусить адаптувати систему МТЗ до його вимог, а тому більш успішними будуть ті підприємства, що краще пристосувалися до ринкових реалій.

Вирішення цих завдань потребує застосування логістичних підходів для ефективного матеріально-технічного постачання під­приємства.



Логістика охоплює всі види діяльності щодо переміщення мате­ріальних ресурсів у часі та просторі. Функції логістики реалізу­ються на всіх стадіях виробництва й руху матеріальних ресурсів, тому розрізняють логістику виробництва, постачання та збуту. Логістика постачання й збуту охоплює не питання внутріш­ньовиробничого переміщення матеріалів, а значною мірою рух матеріальних ресурсів поза підприємством. Тому функції логістики тісно переплітаються з іншими функціями щодо забезпечення руху матеріальних потоків. Логістика виконує комплексну функцію та є самостійною сферою, що охоплює проблеми фізичного переміщення матеріальних ресурсів у часі та просторі на всіх стадіях діяльності підприємства.

Планування поставки матеріалів передбачає рух матеріалів від постачальника до споживача. При цьому можуть бути розглянуті два напрями — канали постачання та логістика постачання.

Канали постачання характеризують рух товарів від постачальника до споживача з виконанням юридичних обов’язків сторін. При цьому визначаються різні структури, через які здійснюється процес постачання. Це можуть бути прямі закупівлі у виробника, закупівлі в оптових і роздрібних торговців, з використанням аген­тів чи брокерів, створення власної закупівельної організації на підприємстві.

Логістика постачання розглядає проблеми фізичного транспор­тування та збереження матеріалів. Як правило, маршрути доставки матеріалів збігаються з юридичне оформленою доставкою. Однак іноді юридично оформлена доставка не збігається з маршрутом проходження вантажів, наприклад, під час постачання товарів, що швидко псуються чи важко перевозяться. У цьому разі варто здійснювати перевезення найкоротшим шляхом, щоб забезпечити якісну доставку вантажів.

Комерційна логістика — це самостійний науковий напрям, а її практичне застосування забезпечується створенням логістичних систем, спрямованих на мінімізацію транспортних витрат раціоналізацією транспортних потоків.

Основні ознаки логістики можна класифікувати за такими напрямами.

Перша ознака розглядає логістику як процес керування просуванням матеріальних ресурсів. На цьому шляху відбувається безліч логістичних операцій на етапах матеріально-технічного поста­чання, виробництва та збуту готової продукції. Логістику тут нази­вають заготівельною, внутрішньовиробничою та розподільчою.

Друга ознака розглядає логістику як ресурсну, що складається з матеріальної чи транспортно-складської, інформаційної, фінансової та кадрової логістики.

Третя ознака логістики характеризується сферою її застосування в підприємницькій діяльності й має переважно галузевий характер.

Найпоширенішими видами бізнесу є виробниче, фінансове підприємництво та комерція. З огляду на це в бізнесі-логістиці вирізняють виробничу, фінансову й комерційну логістику.

У сфері матеріально-технічного постачання основою логістич­ного потоку є:


  • транспортні засоби;

  • навантажувально-розвантажувальні механізми;

  • вагове господарство;

  • складські споруди;

  • засоби зв’язку й передавання інформації.

Зв’язки між окремими елементами логістики визначають логіс­тичні ланцюги. Аналогічно логістичному ланцюгу існує й логістичний канал, що складається з постачальника, споживача, посередників і перевізників.

Логістичний ланцюг — це сукупність сторін, що беруть участь у логістичній операції. Параметрами логістичного ланцюга є організаційний коефіцієнт ланковості (показує, скільки разів продавалася та чи інша продукція) і складський коефіцієнт ланковості (свідчить про кількість зроблених перевалок на шляху проходження вантажу).

Наявні методи й засоби логістичного управління в сукупності становлять логістичну інфраструктуру товарного ринку. До її суб’єктів належать транспортні та складські підприємства й комерційні посередники. Вони безпосередньо чи опосередковано визначають матеріальні потоки у сфері обігу під час встановлення господарських зв’язків і вибору способу доставки матеріалів на адресу конкретних споживачів.

Ефективність логістичної системи визначається набором показ­ників, що характеризують якість роботи даної системи за заданого рівня логістичних витрат. З погляду споживачів ефективність логістичної системи можна визначити двома показниками — якістю й ціною обслуговування, що характеризують логістичні витрати. Водночас якість обслуговування як синтезуючий, сукупний показник можна обчислити на підставі таких критеріїв: доставка продукції споживачу у встановлений термін, забезпечення високого рівня технічного обслуговування й виконання замовлення в установлений час.

За оптимізації транспортних витрат варто враховувати сукупні витрати, що охоплюють витрати не тільки на придбання транспортування, а й пов’язані з пошуком продукції на ринку та встановленням господарських зв’язків з виробником. Такі витрати називають трансакційними, що включають витрати на пошук інформації, ведення переговорів, укладання контракту й витрати, пов’язані з дотриманням його умов. Наявність великих трансакційних витрат спонукає споживача вишукувати організаційні й технічні засоби для їх скорочення. Одним з напрямів скорочення трансакційних витрат є логістика та формування логістичних структур під час організації процесу перевезення товарів.

До основних обов’язків постачальника входять: поставка продукції на умовах угоди. Умови поставки містять: основні обов’язки сторін, ціну продукції, що постачається, упаковку та маркування, умови транспортування, страхування і т. ін.

Ціна матеріальних ресурсів — одна з істотних умов договору. Ціну зазначають в угоді чи специфікації або в окремому протоколі, який є частиною угоди.

Ціна в угоді може бути твердою (фіксованою) або змінною.


У ринкових умовах постачальники матеріалів рідко погодж­уються на фіксовану ціну.

Зверніть увагу: якщо на момент укладання угоди важко визначити конкретну ціну, тоді сторони можуть передбачити фіксацію вхідної ціни, яка протягом виконання угоди може змінюватися за узгодженим сторонами методом. Таку ціну називають змінною (російською «скользящая»), вона є ринковою за суттю в момент виконання угоди. У цьому разі в розділі «Особливі умови угоди» зазначають точні способи визначення змінної ціни.

Змінну ціну, яка враховує інфляцію, можна обчислити так:

, (5.9)

де Цо — ціна одиниці продукції на момент укладання угоди;


Пм — питома вага в ціні продукції матеріальних ресурсів; Пз — питома вага заробітної плати в ціні продукції; — середня ціна одиниці матеріальних ресурсів на момент поставки продукції;
— середня ціна матеріальних ресурсів на момент укладання угоди; — середня заробітна плата в постачальника на момент поставки продукції; — середня заробітна плата в постачаль­ника на момент укладання угоди; І — інші елементи ціни
продукції.

Організацію забезпечення цехів матеріальними ресурсами можна розбити на кілька послідовних етапів: визначення потреби кожного цеху в матеріальних ресурсах; установлення нормативу цехових запасів; визначення очікуваних залишків матеріальних ресурсів у цехах на початок планового періоду; встановлення лімітів відпуску матеріальних ресурсів; установлення способу забезпечення цехів матеріальними ресурсами (пасивного чи активного), розроблення схем та графіків забезпечення матеріалами цехів підприємства.

Потребу цехів у матеріалах, залежно від типу виробництва й особливостей діяльності підприємства, визначають за певними нормами їхніх (матеріалів) витрат та обсягом виробничої програми.

За масового та великосерійного виробництва потреба в матеріалах складається подетально та розраховується множенням виробничої програми деталей на подетальні норми витрат.

В умовах одиничного та дрібносерійного виробництва потреби в матеріалах обчислюють (у плані замовлення), виходячи з кіль­кості виробів у замовленні та норм витрат матеріалів на виріб.

Крім цього, визначаючи потребу цехів у матеріалах, беруть до уваги очікувані залишки їх на початок розрахункового періоду та нормативні величини запасів на кінець цього періоду.

У загальному вигляді потребу цеху щодо кожного найменування матеріалу (Пц) обчислюють так:

, (5.10)

де Ац — виробниче завдання цеху за кожним найменуванням;


НВм — норма витрат матеріалів; n — кількість найменувань продук­ції чи робіт, на які використовують даний різновид матеріалу в цеху.

Потрібно мати на увазі, що в цілях ефективного використання кожний цех повинен отримати таку кількість матеріальних ресурсів, скільки потрібно для виконання завдань із випуску продук­ції. Тому доцільно встановлювати цехам ліміт відпуску сировини та матеріалів на певний період.

Ліміт відпуску матеріальних ресурсів цеху (Лц) розраховують за такою формулою:

(5.11)

де Пц — потреба цеху в певних матеріалах для виготовлення продукції або виконання робіт; Змц — запаси матеріалів, які постійно містяться в цеху; 3мф — фактичні залишки невикористаних матеріалів на початок того періоду, на який установлено ліміт.

Змц визначають так:

(5.12)

де Мсд — середньодобове використання матеріалу в цеху; іt — інтервал часу між окремими поставками матеріалів у цех.

Ліміт відпуску матеріалів цехам можна обчислити на місяць або квартал, це залежить від типу виробництва.

Призначення матеріалів у виробничому процесі зумовлює характер їх використання та порядок подання до робочих місць. Так, основні матеріали використовують, як правило, рівномірно, тобто вони мають надходити до цехів регулярно, з виконанням останніми своєї виробничої програми.

Використання багатьох допоміжних матеріалів характеризується як менш постійне, тому вони можуть подаватися на виробництво періодично, з виникненням потреби в них.

Майте на увазі, що існує два способи забезпечення виробництва матеріалами: пасивний та активний. Застосовувати кожний з них раціонально й ефективно доцільно в певних виробничих умовах.

Пасивний спосіб забезпечення цехів та виробничих дільниць по-
лягає в тому, що робітники цеху (дільниці) самі одержують матеріа-
льні ресурси зі складу, тобто своїми силами виконують навантажен-
ня, транспортування та розвантаження матеріалів, що їм виділені.

За активного способу забезпечення подання матеріальних ресурсів зі складів до цехів та на дільниці організовують і здійсню­ють працівники складів.

Активний спосіб забезпечення має такі переваги порівняно з пасивним: поліпшується використання транспортних засобів у результаті скорочення їх простоювання під час навантажування та розвантажування, зменшуються витрати на внутрішні перевезення, у тому числі завдяки повнішому використанню вантажопід­йомності транспорту; сприяє ліквідації зайвих запасів у цехах та скороченню документообігу; дає змогу поліпшити організацію виробництва, звільняючи робітників виробничого персоналу цехів та дільниць від оформлювання документів на одержання матеріальних ресурсів; сприяє впровадженню прогресивної транзит­ної системи забезпечення, за якої матеріальні ресурси, що надходять, не розвантажують на центральних складах забезпечення,
а везуть прямо на місце їх безпосереднього вжитку — до цеху та на дільниці. При цьому значно зменшується обсяг робіт з завантаження, поліпшується використання спеціальних складських площ, прискорюється обіг матеріальних ресурсів.

У цих випадках вид і кількість матеріальних ресурсів, необхідних для використання, доводиться розраховувати оперативно.

Іноді, коли йдеться про забезпечення цехів специфічними матеріальними ресурсами (наприклад, пальним), доцільно складати графіки у вигляді схем замкненого (кільцевого) маршруту забезпечення цехів підприємства.

6.4. Системи управління запасами

Управління запасами є проблемою, загальною для підприємств і фірм будь-якого сектору системи господарювання. Існує багато причин, з яких фірми йдуть на створення запасів. Основним доказом є те, що на підприємстві має бути певна кількість матеріальних ресурсів для підтримання виробничого процесу. За відсутності необхідного запасу підприємство може зазнати значних збитків.

Є й інша причина для створення запасів. Наприклад, сезонність, тобто тільки в певний сезон є можливість завозити окремі види ресурсів (заготівля річкового піску для виготовлення залізобетонних виробів, заготівля цукрового буряку для переробних заводів тощо).

Створюючи запас, необхідно враховувати, що розширення асортименту товарів на ринку приводить до скорочення життєвого циклу товару, а також впливає на поведінку партнерів, покупців і конкурентів. Запаси — це оборотний капітал; чим їх менше, тим ефективніше виробництво. Критерієм оптимізації запасів слугують витрати зберігання закупівель; утримання запасів тощо. Витрати закупівель охоплюють:



  • витрати на оформлення замовлення;

  • витрати на оформлення угоди з поставок;

  • транспортні витрати;

  • витрати на складування та зберігання.

Деякі витрати фіксуються в замовленні й не залежать від його обсягу, інші, наприклад транспортні та складські, перебувають у прямій залежності від величини замовлення.

Перспективним методом управління запасами є управління запасами «точно в строк».



«Точно в строк» — це філософія, яка може бути застосована в логістиці до всіх аспектів підприємництва, у тому числі виробниц­тва, відвантаження та закупівлі товарів. Основою цієї філософії є те, що всі небажані запаси потрібно довести до мінімуму. Традиційна політика передбачає, що продукція має бути «про всяк випадок», щоб можна було задовольняти непередбачені потреби в ній. Однак така практика дорого коштує, адже запаси необхідно зберігати. У процесі діяльності фірми постійно виникають питання — чи будувати на наявних площах складські приміщення для зберігання запасів чи спрямовувати грошові кошти на розширення виробничої потужності, а відповідно — на збільшення випуску продукції. Нині підприємства дедалі частіше обирають другий підхід, оскільки метод «точно в строк» пов’язує всю діяльність у процесі виробництва та розподілу. Мета цього методу — виробляти та відвантажувати продукцію точно в строк для її подальшого використання. Особливе значення для реалізації принципу «точно в строк» мають такі аспекти, як закупівля та виробництво разом з контролем якості.

Принцип «точно в строк» застосовують для скорочення або ліквідації запасів. Передбачається наявність потрібного матеріалу у відповідному товарно-розподільчому центрі в потрібний час та доставка його на наступний день після замовлення, причому в належному стані й без втрат.

Принцип «точно в строк» передбачає наявність кількох надійних постачальників на тривалий термін з гарантією високої якості обслуговування. Для успішної реалізації цього методу велике значення має спосіб транспортування вантажів. За використання методу «точно в строк» на деяких компаніях спостерігається тенденція до скорочення кількості постачальників та їх географіч­ного наближення до споживачів.

Під час управління запасами будь-якого товару потрібно відповісти на два запитання — коли поповнювати запас та який повинен бути розмір замовлення на поповнення? По суті кожне рішення, яке приймають під час управління запасами будь-якої організації незалежно від складності системи забезпечення, так чи інакше пов’язано з питанням про те, скільки замовляти й коли замовляти. Для вирішення цих питань існують певні системи управління запасами:



  • з фіксованим розміром замовлення;

  • фіксованим інтервалом між замовленнями (з постійним рів­нем запасу) [47].

Решта систем є собою різновидами цих двох систем.

Розглянемо докладно систему з фіксованим розміром запасу. Вона є простою, класичною. У цій системі розмір замовлення є постій­ною величиною, і повторне замовлення подають у разі зменшення наявних запасів до певного критичного рівня «точки замовлення».

Ця система ґрунтується на виборі розміру партії, який мінімізує загальні витрати управління запасами, що складаються з витрат виконання замовлення й витрат зберігання запасів.

Витрати виконання замовлення — це накладні витрати, які пов’язані з реалізацією замовлення й залежать від розміру замовлення. Якщо ВВзам — витрати виконання замовлення, а РП — розмір партії, то витрати виконання замовлення на одиницю товару будуть ВВзам/РП.

Для визначення річних затрат виконання замовлення витрати виконання замовлення, які припадають на одиницю товару, необхідно помножити на ТР — кількість товару, реалізованого за рік, тобто ВВзам/РП ∙ ТР.

Залежність річних витрат виконання замовлення від його розміру показано на рис. 5.1.

Рис. 5.1. Витрати виконання замовлення залежно від розміру партії поставки

Річні витрати виконання замовлення зменшуються в разі збіль­шення розміру партії, також змінюються витрати виконання замовлення, які припадають на одиницю товару (рис. 5.1).

Витрати зберігання запасів охоплюють витрати, пов’язані з фізичним зберіганням товарів на складі, та можливі відсотки на капітал, укладений у запаси. Ці витрати виражають у відсотках від закупівельної ціни за певний час.

Якщо ЦЗ — закупівельна ціна одиниці товару, ВЗб — витрати зберігання, виражені як частка цієї ціни, то ЦЗ ∙ ВЗб — річні витрати зберігання товару.

Рис. 5.2. Залежність витрат на зберігання запасу від розміру партії поставок

Витрати зберігання визначаються середнім рівнем запасів. За постійної інтенсивності збуту річні витрати зберігання запасів становлять:

. (5.13)

На рис. 5.2 видно, що витрати у разі збільшення розміру партії поставок зростають лінійно.

Загальні річні витрати управління запасом — це сума річних витрат виконання замовлення та річних витрат зберігання запасів, тобто

.

Застосовують і іншу форму розрахунку річних витрат:



, (5.14)

де ЦЗ1 — закупівельна ціна одиниці товару.

Залежність річних витрат управління запасами від розміру замовлення подано на рис. 5.3.

Рис. 5.3. Залежність річних витрат на управління запасами від розміру замовлення:

1 — витрати на зберігання запасів; 2 — витрати на виконання замовлення;


3 — загальні витрати на управління запасом

Крива загальних річних витрат є пологою близько точки міні­муму. Це свідчить про те, що біля точки мінімуму розмір запасу може коливатися в деяких межах без їх істотної зміни.

Значення розміру партії, яка мінімізує річні витрати управління запасами, називають найбільш економним розміром замовлення й позначають РЗек.

Оптимальний розмір партії (РПопт) розраховують виходячи із загальних витрат, за формулою Уілсона:



(5.15)

За системи з фіксованим інтервалом між замовленнями витрат на управління запасом немає. Через постійні інтервали часу з’ясо­вують стан запасів і залежно від цього подають замовлення.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка