Лекція Основи роботи з інформаційними джерелами. Підготовка аналітичного документу неможлива без організації роботи по збору та обробці інформації. Інформація завжди



Скачати 165.77 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір165.77 Kb.
Лекція 6. Основи роботи з інформаційними джерелами.
Підготовка аналітичного документу неможлива без організації роботи по збору та обробці інформації. Інформація завжди відігравала важливу роль у життєдіяльності людини. Проте особливе значення інформація набуває при прийнятті політичних та управлінських рішень. З середини ХХ століття інформація перетворюється на особливий суспільний ресурс, що пояснюється передусім бурхливим науковим та технічним прогресом, що спричинив «інформаційний вибух» - лавиноподібне нагромадження різноманітних фактів та їх автоматизовану обробку. Нові реалії людського буття вимагали нових підходів до розуміння суті інформації.

  • Визначення

На сьогодні не існує загальноприйнятого у науковому світі визначення поняття інформація. Одним з достатньо поширених визначень, з врахуванням специфіки політичних та соціально-економічних досліджень, є наступне: інформація – це відомості про факти (події, особи, організації), які є основою для прийняття рішень щодо проведення адміністративно-організаційних, політичних та інших заходів, а також для підготовки різноманітних пропозицій і рекомендацій стратегічного та тактичного характеру.

Показово, що факт як такий практично не містить майже ніякої інформації, якщо його не розглядати разом з іншими фактами. Тільки об’єднавши різноманітні факти та виокремивши серед них найбільш відповідні проблемі, яка розглядається, можна отримати чітку картину того, що відбулося.



  • Важливе

Виділяють наступні види інформації:

- чисельна (довідкові, економічні, демографічні дані, яка майже не піддається довільній інтерпретації). Даний вид інформації концентрується в спеціалізованих довідкових базах даних;

- текстова (основний вид інформації, проте її особливість – у чисельних тлумаченнях та інтерпретації);

- аудіо – відео інформація.

Що стосується конкретно аналітичної інформації, то вона представляє собою відомості, отримані з перевірених, співвіднесених фактів, які викладені таким чином, щоб відповідати вирішенню конкретного завдання. Аналітична інформація поділяється на первинну та на вивідну (вторинну).

Під первинною аналітичною інформацією маються на увазі відомості про окремі події, кількість та якість певних предметів, дії політичних акторів тощо. Як правило дана комбінація різноманітних відомостей є слабо структурованою. Єдине, що їх об’єднує – це характеристика певного явища.



Вивідна аналітична інформація представляє собою результат логічного аналізу та узагальнення первинних аналітичних даних з боку безпосередніх учасників подій або зовнішніх спостерігачів (аналітиків, консультантів тощо). Вона дозволяє приймати зважене рішення суб’єкту будь-якої діяльності, орієнтуватися у конкретних моментах ситуації та прогнозувати подальший розвиток подій.

Інформація поділяється на відкриту та закриту. Відкрита інформація як правило отримана з джерел, доступ до яких для більшості громадян не обмежений законодавчими або іншими нормами. Зокрема, це можуть бути друковані та електронні ЗМІ, телебачення, радіо і т.п. Крім того, до відкритої первинної інформації відноситься інформація, що не призначена для широкого розповсюдження («сіра література» - матеріали різноманітних конференцій, довідники, переліки адрес підприємств, торгові огляди).

Разом з тим, вкрай важливо відрізняти відкриту інформацію від інформації, яка носить суспільний характер (тобто є надбанням суспільства) і доступ до якої мають всі, та від інформації, що носить приватний характер. Суспільна інформація не завжди є обов’язково опублікованою (так, ряд документів адміністративного характеру (охорона здоров’я, податки) є доступними для громадян, проте публікація їх заборонена на законодавчому рівні).

Крім того, до відкритої інформації відноситься інформація, яка має таємний характер. Зокрема, мова йде про посилання представників ЗМІ на джерела, що мають доступ до інформації з обмеженим доступом (наприклад, «за повідомленням джерела з Секретаріату Президента», окремого міністерства і т.п.).

Закрита інформація представляє собою відомості, отримані за допомогою конфіденційних оцінок, особистісних знайомств тощо.

У цілому для політичної аналітики інформаційну цінність становлять документи практично будь-якого типу. Критеріями відбору інформації є інформаційна цінність документів та їх доступність. Інформаційна цінність документу визначається рівнем впливу, який інформація, що в ньому міститься, може здійснити на прийняття відповідного рішення. Доступність документа визначається як правило тривалістю часу, затраченого на його пошук та аналіз. Так, документи на паперових носіях поки що є найбільш доступними, проте за своєю інформаційною цінністю вони поступаються документам в електронній формі або телебаченню і радіо.

Використовуючи різні джерела інформації, необхідно бути обачним та старанним, адже найменша фактична неточність може дискредитувати у майбутньому аналітика. Крім того, недбалість у пошуку інформації часто веде до того, що аналітик може дезінформувати замовника та завдати шкоди його репутації.

Розглянемо основні джерела інформації.

Одним з основних джерел інформації є телебачення. На сьогодні телебачення є частиною системи соціальних відносин людського суспільства, і виконує такі ж функції, як і інші засоби масової комунікації: допомагає поширювати інформацію, знання, культуру, виступає як інструмент пропаганди, соціального регулювання, організації людей тощо. Разом з тим, телебачення є ефективним джерелом отримання аналітичної інформації. В основному це пов’язано з тим, що, на відміну від інших джерел, телебачення дозволяє наочно спостерігати за тими чи іншими подіями (в цілому біля 65%-70% інформації, яку глядач отримує з телеекрану, не дублюється словами). Особливо актуальними для отримання інформації є відеосюжети, присвячені:

- виступам державних та політичних діячів;

- журналістським оглядам з місця подій (на політичну та соціально-економічну тематику);

- різноманітні ток-шоу на політичну та соціально-економічну тематику;

- коментарі експертів, політологів тощо (найбільш цікавими є комплексні коментарі, що надаються одразу кількома експертами в одній студії).

Разом з тим, слід враховувати той факт, що відеосюжети часто використовуються для дезінформації населення, особливо на каналах, які контролюються окремими фінансово-політичними групами. Найбільш яскраво це було продемонстровано в Україні під час президентської кампанії 2004 року.

Найбільш дешевим та поширеним засобом масової інформації є радіостанції. На відміну від інших ЗМІ вони мають ряд переваг. По-перше, це оперативність, адже на відміну від телебачення немає потреби готувати та монтувати відеосюжети. По-друге, радіостанції не потребують часу на пересилку великих масивів інформації, тому є мобільними. Таким чином, радіостанції фактично висвітлюють події в режимі реального часу.

Разом з тим, радіостанції як правило є найбільш упередженим джерелом інформації (передусім через те, що більш-менш впливова політична сила або фінансово-політична група здатна якщо не придбати радіостанцію для своїх цілей то, принаймні, впливати на її редакційну політику), тому всі відомості необхідно ретельно перевіряти.

У цілому радіо та телебачення мають ряд переваг, які відрізняють їх, наприклад, від газет і журналів. Передусім це оперативність, можливість інформувати людей з місця події. Крім того, радіо- та телетрансляції передають із документальною точністю емоції учасників подій. Однак аналітику потрібно враховувати, що телевізійна інформація сприймається інакше, ніж теж саме повідомлення надруковане у газеті або передане по радіо. Пояснюється це так званим «ефектом присутності», тобто, знайомлячись із інформацією в друкованих ЗМІ, аналітик знає, що вона пройшла через призму сприйняття відповідних людей (журналістів, експертів). У свою чергу те, що відбувається на екрані, сприймається безпосередньо аналітиком, який стає не тільки очевидцем тієї або іншої події, але підсвідомо його співучасником, а тому може сприймати інформацію з більшою довірою.



Друковані ЗМІ (газети та журнали) також можуть ефективно використовуватись для отримання аналітичної інформації. Проте їх основними недоліками є неоперативність та залежність від політичних уподобань власників.

Разом з тим, завдяки великій кількості газет та журналів будь-яку подію можна відстежити практично в усіх аспектах та з різних ідеологічно-ціннісних позицій. Особливу увагу при цьому слід приділяти найвідомішим національним виданням, які переважно віддзеркалюють точку зору відомих політиків, державних діячів, експертів, політологів. На основі національних видань можна проводити моніторинг політичної, економічної, соціальної ситуації в державі в цілому.

Матеріали в друкованих ЗМІ можна розділити на дві групи:

- інформаційні (фактологічні). У них автор – це передусім посередник між інформацією та читачем. Відповідно його завдання – якомога точніше та неупереджено розповісти про події;

- аналітичні. В основі даних матеріалів знаходяться думки автора, його оцінки, аналіз проблеми.

При знайомстві з вищезазначеними матеріалами досить важливо визначити той жанр, до якого тяжіє розглянута публікація, адже закони жанру багато в чому диктують вимоги вірогідності та емоційної складової подання матеріалів. Виходячи з цього, своєчасне розпізнання жанру може дозволити скласти більше адекватне враження про вірогідність досліджуваних матеріалів, тому що в кожному жанрі присутні свої «умовності» і «правила гри».

В інформаційних матеріалах найбільш поширеними є замітки та інтерв'ю. Замітка – це основний оперативний жанр. Вона відповідає фактологічному принципу, тобто у ній приводяться факти, події, явища та їх подробиці. Логічні та емоційні оцінки як правило відсутні. Достатньо часто замітки можуть бути структуровані у вигляді «хроніки».

Інтерв'ю ж це «питально-відповідна» форма публікації. Воно особливо переконливо й вірогідно, оскільки у ньому не інтерпретуються думки, а подані конкретні слова конкретної людини. Розрізняють три підвиди – портретне (про особистість), проблемне (позиція компетентної особи), інформаційне (розповідає про розвиток події, подає думку безпосереднього свідка).

Серед аналітичних матеріалів у друкованих ЗМІ як правило виділяють:

- коментарі;

- статті;

- інформаційно-аналітичні огляди;

- рецензії;

- листи;


- розслідування.

При роботі з даним типом інформаційних джерел необхідно враховувати, що з'ясування та співставлення позицій у матеріалі легко можна зробити однобічний і упередженим, текст наситити різноманітними тупиковими варіантами, а як варіант вирішення проблеми запропонувати вигідне для однієї зі сторін рішення.

Досить розповсюдженим явищем, особливо напередодні виборчих кампаній, бюджетного процесу й так далі є так звані замовлені публікації («джинса»). Подібний прийом існує з 30-х рр. ХХ ст. Так, у США комісія Конгресу, розслідуючи причини «Великої депресії», відзначила «некрасиву» роль у цій справі біржових трейдерів, які підкупали «вільних та незалежних» журналістів.

Розпочинати роботу з аналізу інформації про політичну обстановку, користуючись газетами, потрібно з урахування структури періодичних видань. Передусім необхідно встановити найбільш авторитетні видання, що відрізняються від інших високою кваліфікацією журналістських кадрів і відповідною аргументацією висновків та узагальнень статей, що публікуються. Крім того, важливо визначити ідеологічну направленість видань. Традиційним є поділ на «ліві», «праві» та «центристські», хоча не виключно їх часткове розпорошення на «лівоцентристські» тощо.

З друкованих матеріалів крім преси також активно у роботі політичного аналітика рекомендовано використовувати:

- різноманітні законодавчі документи;

- акти органів влади;

- доповіді, звіти державних установ, громадських організацій та аналітичних центрів, політичних партій;

- статистичні матеріали.

Серед різноманітних джерел інформації найбільшу цінність для політичного аналітика на даному етапі має Інтернет, що забезпечує можливість швидкого та відносно легкого (передусім за рахунок наявності різноманітних пошукових систем) доступу до великих масивів документів з різних джерел.

В інформаційному плані Інтернет – це джерело інформації практично будь-якого тематичного спрямування.

Інтернет у його нинішній формі являє собою конгломерат різних по значенню, вірогідності й цінності відкритих джерел інформації. Однак потрібно пам’ятати, що більша частина його ресурсів – це так зване «інформаційне сміття». Тому вміння орієнтуватися в цьому безмежному інформаційному просторі - вже половина інформаційно-аналітичної роботи.

Фактаж матеріалів, на які спираються аналітичні матеріали, перевіряється через сайти новин, що постійно оновлюються та розміщують новини з багатьох великих інформаційних агентств, і переважно всі мають електронні архіви за останні кілька місяців. Крім того, динаміка та основні тенденції розвитку ситуації, що досліджується, може відслідковуватися за матеріалами одразу декількох галузевих сайтів.

Другим джерелом аналітичної інформації в Інтернеті можна вважати аналітичні сайти, що належать державним та міжнародним установам. Важливим джерелом інформації є персональні сайти політичних діячів. Вони містять майже повний архів виступів, промов, що дозволяє зробити психологічний профіль цих діячів, а також скласти уяву про їх політичні погляди та переваги.

Крім того, існують аналітичні сайти недержавних дослідницьких установ. Вони містять найбільш повні публікації щодо політичних процесів в Європі або окремих країнах та прогнози розвитку політичної ситуації в регіоні.

Основним недоліком Інтернет сайтів, незважаючи іноді на дуже цінну інформацію, є їх необ’єктивність та залежність від політичних уподобань своїх власників. При цьому потрібно враховувати, що значна частина сайтів безпосередньо створюються під конкретні політичні проекти або вибори – чи то парламентські, чи то президентські.

Окремо необхідно поговорити про таке джерело інформації, як інформаційні агентства, у силу їхньої специфічності. Це інформаційні служби забезпечують аналітичну діяльність, поставляючи їм «сирий», фактичний матеріал. Інформаційні агентства передають найбільш оперативну та актуальну соціальну, політичну, економічну інформацію, суттєво скорочуючи терміни та фінансові витрати на отримання нової інформації з урядових джерел.

Під час роботи з інформаційними джерелами необхідно враховувати канали, по яких інформація потрапляє у друковані або електронні ЗМІ, теле- та радіо ефір. Зокрема, ще у 1973 році у США було проведено дослідження біля 1000 повідомлень у «Нью-Йорк Таймс» та «Вашингтон Пост». В результаті було з’ясовано, що ці повідомлення йшли трьома основними каналами, а саме:

- рутинний канал (офіційна інформація про прес-конференції, офіційні події, прес-релізи);

- неформальний канал (повідомлення з інших інформаційних структур, витоки інформації тощо);

- вільний канал (інтерв’ю репортерів з різними особами або роздуми про події, свідком яких був журналіст).

При цьому вільний канал став джерелом 25% повідомлень, рутинний канал – 60%. Проте зрозуміло, що для аналітика саме вільний канал є більш цінним, ніж інші канали.

Ключовою ж ланкою в системі інформаційних джерел є людина. Дійсно, людина, з одного боку - свідок або учасник подій, що відбуваються навколо нас, і тому виступає як носій інформації про ці події. З іншого боку, він власник інформації про себе, про свій внутрішній, неповторний світ. І, нарешті, він транслятор інформації, отриманої від інших. Особливість цього джерела у тому, що воно може відкритися або не відкритися: як істота соціальна, людина сама програмує свою поведінку, відповідно, це необхідно врахувати кожному аналітикові, що працює із цим інформаційним джерелом.

Що стосується оперативної системи інформування аналітика про поточні події соціально-економічного та політичного життя, то слід звернути особливу увагу на:

- брифінги (ознайомлення громадськості з позицією владних структур з різних питань);

- презентації (урочисті зустрічі представників державних, громадських структур із громадськістю, у тому числі із представниками преси, для ознайомлення з планами, результатами роботи тощо;

- прес-конференції (зустрічі державних або громадських діячів з журналістами щодо актуальних питань внутрішньої або зовнішньої політики держави);

- прес-релізи (спеціальні зведення повідомлень для преси про істотні факти в тій або іншій сфері, підготовлені прес-службами міністерств, відомств тощо);

- екстрені повідомлення по факсу або електронній пошті, що надходять в ЗМІ, недержавні аналітичні центри тощо від прес-секретарів, прес-служб.

Специфічним джерелом інформаціє є політичні чутки. Події 2004-2005, а також 2007 рр. в Україні продемонстрували, що одним з ефективних засобів формування та управління громадською думкою є цілеспрямоване розповсюдження чуток.



  • Визначення

Чутки – це стихійна форма передачі інформації по каналам міжособистісного спілкування.

Чутки не виникають самі по собі. Як правило, існує три основні передумови їх виникнення. По-перше, це суттєвий брак достовірної інформації щодо певної проблеми. По-друге, важливою складовою виникнення чуток є інтерес значної частини суспільства до даної проблеми. По-третє, зацікавленість політичних сил, окремих політиків, владних інституцій, фінансово-промислових груп тощо у виникненні чуток. Тобто, мова йде про «авторів» чуток. Нарешті, необхідною умовою для поширення чуток є існування ретрансляторів. Як правило, чутки поширюються через Інтернет (передусім через неможливість визначити джерело поширення чуток, а також швидкість їх поширення сайтами мережі), іноді – через друковані ЗМІ (в основному мова йде про регіональні видання або видання «спеціалізовані», «партійну пресу»).

Як правило виділяють два типи чуток. Перший тип – «чутка-пугало», тобто вираження у конкретній формі типових побоювань громадян, негативні прогнози тощо. Сюжети даних чуток як правило різнобічні, починаючи від песимістичних (стосуються передусім соціально-економічних питань) та закінчуючи відверто панічними (часто використовуються у політичних протистояннях, торкаються таких проблем як можливий початок громадянської війни, введення надзвичайно стану, голод та тому подібне). Другий тип чуток – «чутки-побажання», які ілюструють найбільш поширені очікування громадян (варто зазначити, що в Україні даний тип практично не поширений, як правило чутки виступають одним з елементів «чорного» піару). Разом з тим, у випадку існування даних чуток відсутність реалізації очікувань населення на практиці призводить до зворотного ефекту, тобто загальна невдоволеність громадян зростає і ретранслюється переважно на об’єкт «чуток-побажань». Достатньо часто «чутки-побажання» використовують представники опозиційних сил для посилення критики діючої влади. Характерним прикладом можуть бути чутки про збільшення соціальних виплат, зменшення податків тощо, наявності для цього необхідних ресурсів і тому подібне. У випадку ж не реалізації зазначених ініціатив при відповідній інформаційній кампанії рівень довіри до влади та, відповідно, рівень її підтримки як правило зменшується.

Достатньо часто чутки виступають у якості важливого джерела інформації, що дозволяє аналітику більш повно розкрити ті чи інші аспекти досліджуваної проблеми. Це пов’язано з тим, що, по-перше, чутки є своєрідною формою вираження громадської думки, тобто, частково вони характеризують масовий настрій. Таким чином, існування тих чи інших чуток, ступінь їх поширеності, їх трансформація дозволяють з’ясувати:

а) основні очікування громадян у соціально-економічній та політичній площині (у даному контексті чутки – своєрідне соціологічне опитування, без відповідного «редагування»);

б) рівень довіри громадян до владних інституцій, політичних партій, громадських організацій або окремих політиків;

в) ініціаторів розповсюдження чуток, їх скриті інтереси та мету поширення чуток.

По-друге, чутки – це канал формування громадської думки, тому аналітик повинен їх враховувати, адже громадська думка впливає на кінцевий результат вирішення більшості проблем соціально-економічного та політичного характеру. Звичайно, передусім це характерно для розвинутого громадянського суспільства, проте певною мірою це торкається і України, особливо після подій 2004-2005 років.

Під час збору та обробки інформації необхідно враховувати, що достатньо часто у ЗМІ активно просувається дезінформація – публікація та популяризація спеціально розроблених зацікавленими особами неправдивих даних та документів під виглядом справжніх. Головна мета дезінформації – введення певних політичних сил, окремих політиків тощо в оману з приводу реального положення справ, спонукання їх до необдуманих або від початку невірних кроків (на основі неправдивої інформації).

Для виявлення дезінформації та джерел її походження необхідно:

- проводити регулярний моніторинг якомога більшої кількості джерел інформації, співставляючи при цьому отримані дані;

- розрізняти факти та думки;

- враховувати, чи здатний інформатор за своїм статусом мати доступ до оприлюднених фактів;

- враховувати суб'єктивні характеристики джерела;

- пам'ятати, що особливо легко сприймається та дезінформація, яку ви припускаєте або бажаєте почути.

- аналізувати ситуацію на предмет виявлення зацікавлених у поширенні дезінформації сторін.

Отримані з різних джерел інформації дані можуть стати корисними лише після того, як будуть піддані необхідному аналізу та максимально точному тлумаченню. Показово, що підґрунтя багатьох політичних невдач як правило полягає не в ігноруванні тієї чи іншої інформації, а в її помилковому аналізі.


  • Важливе

Інформація, якою користується політичний аналітик під час своєї роботи повинна бути якісною. Якість інформації – це ступінь розвиненості характеристик інформації, що визначає її практичну придатність для дослідження. Якість інформації залежить від наступних характеристик:

- вірогідність;

- надійність;

- відносність;

- своєчасність;

- повнота;

- важливість.

Будь-яка інформація, отримана з зовнішніх джерел (по відношенню до аналітика) характеризується певним ступенем вірогідності, зокрема, що залежить від ступеня надійності джерела й того, звідки вона отримана. Рівень надійності інформаційного джерела прийнято поділяти на п’ять груп:

а) абсолютно надійний і компетентний;

б) звичайно надійний;

в) не надто надійний;

г) ненадійний;

д) невизначений.

Щоб переконатися у вірогідності отриманої інформації, аналітику необхідно дотримуватися наступних правил перевірки вірогідності документів. Зокрема, необхідно:

1. Розрізняти опис подій та їх інтерпретацію (факти та думки).

2. Визначати, якими джерелами інформації користувався укладач документу, чи є вони первинними або вторинними.

3. Визначити наміри, якими керувався автор документу.

4. Враховувати, як могли вплинути на якість документа обставини, за яких він був створений.

Переробка інформації після попереднього збирання фактів та конкретної постановки проблеми передбачає:

- систематизацію фактів, які сортують по ступені їхні відношення до того або іншого питання;

- виявлення ключових моментів;

- побудова припущень, що пояснюють основні факти;

- одержання, при необхідності, додаткових даних;

- оформлення висновків і їхня перевірка на відповідність іншим фактам.

Обов’язково необхідно пам’ятати, що інформація має властивість старіти. Учорашні новини дуже швидко становляться нікому не цікавими. Успіх всієї інформаційно-аналітичної роботи залежить від знаходження правильного балансу між принципами надмірності й розумної достатності. Аналітик зобов'язаний врахувати та оцінити всі отримані дані, якими б суперечливими вони не були, а будь-яке відношення до інформації повинне бути аргументоване, при аналізі інформації також не можна допускати недооцінку або переоцінку фактів.

Необхідно пам’ятати, що інформаційно-аналітична робота певною мірою є універсальною. Тобто мова йде про те, що фаховий аналітик, який працював, наприклад, у міністерстві палива та енергетики, при переході до міністерства економіки повинен додатково засвоїти лише основні спеціальні знання в новій для себе галузі. Основні принципи інформаційно-аналітичної роботи при цьому залишаються незмінними.

Нова ж «базисна» інформація, яку повинен засвоїти аналітик, включає:

- основні знання про технології виробництва в галузі;

- новий понятійний апарат та галузевий сленг;

- відомості про підприємства галузі, керівників підприємств, співробітників підприємств галузі (у цілому);



- міжнародні та професійні контакти відомства тощо.

Таким чином, аналітик повинен бути проінформований на рівні будь-якого керівника структурного підрозділу державного органу. Те ж саме можна сказати про перехід фахівця з інформаційно-аналітичної роботи в новий для нього регіональний орган державної влади або в новий для нього орган місцевого самоврядування.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка