Лекція Методологія і методи сучасної етнопсихологічної науки



Скачати 207.33 Kb.
Дата конвертації11.05.2017
Розмір207.33 Kb.

Лекція 2.


Методологія і методи сучасної етнопсихологічної науки.
1. Основні напрями розвитку сучасної етнопсихології.

2. Методологічні принципи етнопсихології.

3. Основні методи етнопсихології.

4. Завдання етнопсихології як науки.



Питання для самоконтролю

  1. Чим відрізняються автостереотипи від гетеростереотипів?

  2. У чому полягає сутність кроскультурних досліджень?

  3. З якими складними проблемами зіткнулись дослідники у крос культурних дослідженнях?

  4. Ким вперше був застосований природний експеримент в етнопсихології?

  5. Які методи дослідження в етнопсихології ви знаєте?

  6. Чому етнопсихологічні дослідження не влаштовували тоталітарний сталінський режим?

  7. Чим обумовлене зростання ролі й значення етнопсихологічних знань і досліджень у сучасних умовах?

  8. Охарактеризуйте методологічні принципи підходу до розуміння сутності етнопсихологічних явищ.

  9. Які завдання етнопсихології як науки?

  10. Яку роль грає етнопсихологія у вивченні міжнаціональних розходжень і відносин?


1. Основні напрями розвитку сучасної етнопсихології.

Серед основних напрямів розвитку сучасної етнопсихології Ю. Платонов і


Н. Платонова виділяють такі:

1) вивчення особливостей національного характеру;

2) співвідношення норми та патології у різних культурах;

3) значення раннього досвіду дитинства для формування як особистості, так і національного характеру.

Слід зазначити, що коли йде мова про вивчення національного характеру, то залишається поза увагою те, що, крім націй, є й інші етнічні групи, тому більш коректно було б говорити про етнічний характер.
Крім того, до проблем етнопсихології по-різному підходять представники різних психологічних теорій.

1. Значне місце в етнопсихології посідає психоаналітичний напрям, що базується як на ортодоксальному фрейдизмі, так і на неофрейдизмі, в руслі якого працювали Е. Фромм, Е. Еріксон, Г. Деветро. Причому в працях останнім часом спостерігається еволюція психоаналізу від аналізу психопатології особистості до позитивного полюсу — аналізу повноцінної особистості, що спрямована на реалізацію своїх потреб і здібностей. Прикладом тут може бути праця Г. Деветро “Етнопсихоаналіз”.

У рамках неофрейдизму(?) А. Бандура розглядає природу агресивності під нетрадиційним кутом зору. Він вважає, що агресивний, емоційний стан — це явище, яке має етносоціальне походження.

2. Інший напрям західної етнопсихології пов’язаний з вивченням особистості в різних культурах. Представники цього напряму — Р. Липтонду, А. Інкелес та інші вводять поняття “модальної особистості”. За їхнім визначенням, модальна особистість — це певний тип особистості, до якого належить найбільше дорослих членів певного суспільства. Тобто модальна особистість — це типовий представник того чи іншого народу. Дослідники вважають, що таких модальних особистостей в одної нації може бути кілька. Таким чином, в етнопсихології з’явилася концепція мультимодальної нації, що дає змогу створювати характеристику нації не як особистості, а як колективу.

Американський етнопсихолог Дж. Хоніман у рамках такого підходу пропонує поняття «ідеальної особистості». Ідеальна особистість, за Дж. Хоніманом, має ціннісні орієнтації, що є оптимальними для передачі наступним поколінням. Всередині етнічної спільноти може бути кілька типів ідеальної особистості, які різняться за статтю та соціальним статусом.

3. Найзначнішим за кількістю досліджень є інтеракціоністський або соціально-психологічний напрям. У рамках цього напряму значна увага приділяється вивченню етноцентризму, расизму, націоналізму. Представники цього напряму зазначають, що існування етносу залежить від усвідомлення його членами своєї групової єдності та несхожості на інших, від стійкості етнічної самосвідомості, від сили “етнічного тяжіння”. Важливим у рамках соціально-психологічного напряму є дослідження проблем зміни етнічної самосвідомості, етнічної належності, припинення існування етносу, розчинення однієї етнічної спільноти в іншій. Зміна етнічної свідомості може відбуватись тільки за умов міжетнічної взаємодії, тому остання теж потребує детального вивчення. Крім того, представники цього напряму досліджують такі проблеми, як етнічна ідентифікація, етноцентризм, етнічні установки та ролі.


Відродження вітчизняної етнопсихології почалось у 60-х роках ХХст. у зв’язку з дискусією, що розгорнулася на сторінках журналу “Вопросы истории” щодо національного питання. Дискусія була присвячена проблемам нації. Уточнювався предмет етнопсихології, її категорійний апарат й окремі експериментальні методики. Нарешті було знято табу з етнопсихологічних досліджень. Але, незважаючи на це, розробка проблем етнопсихології рухалася досить мляво. Теоретичні праці в основному були присвячені критичному аналізу зарубіжних концепцій етнопсихології, а також дискусіям про категорійний апарат етнопсихології.

Дослідження 70–90-х років порушили такі питання:

• до якої дисципліни належить етнопсихологія: до етнографії (С. Арутюнов, А. Решетов), до соціальної психології (І. Кон, В. Козлов,Л. Дробіжева) чи до загальної психології (Г. Старовойтова);

• що є предметом дослідження етнопсихології: психічний склад етносу; національний характер чи вивчення окремих рис та особливостей психіки людей, які утворюють етнос;

• якою має бути логіка досліджень: чи спочатку шукати відповідь на питання про існування психічних відмінностей між народами, про те, як вони проявляються та як їх досліджувати, а вже потім визначати поняття “психічний склад”, “національний характер”, чи, навпаки, йти від цих понять;

• як застосувати теорію діяльності О. Леонтьєва та його концепцію єдності психічної та практичної діяльності для пояснення психічної своєрідності етносу й причини психічних відмінностей між різними етносами.


Особливого піднесення дослідження у сфері етнопсихології набули в останні роки. Це пов’язано, з одного боку, із загостренням міжетнічних стосунків після розвалу СРСР, що, у свою чергу, викликало нагальну потребу у психологічних розробках етнічної проблематики, а з іншого — з початком політичної гласності, що зняла офіційні та неофіційні заборони з етнопсихологічних досліджень1.

В останні роки зросла кількість досліджень, захищаються дисертації, виходять монографії, працює лабораторія етнопсихології в Інституті психології ім.. Г.С. Костюка.


2. Методологічні принципи етнопсихології.

Етнічна психологія, як й інші психологічні галузі, дотримується методологічних принципів, прийняті у загальній психології:

• єдності психіки та діяльності;

• детермінізму;

• відображення;

• конкретно-історичного;

системного;

• особистісного підходу.

Але в етнопсихології як окремій науковій галузі існують і власні методологічні принципи. Зокрема, В. Хрущ пропонує принципи, яких потрібно дотримуватися при зіставленні різних націй.

1. Принцип обґрунтованості та достовірності. Національно-психологічні особливості повинні порівнюватись на основі чітко обґрунтованих показників у рамках своєрідності того класу психологічних феноменів, які становлять зміст і структуру певної діяльності. Тобто критерії дослідження повинні бути чітко обґрунтованими.

2. Принцип порівняння та зіставлення значимих величин. Порівнюватись і зіставлятись повинні істотні, значимі величини національної психології, які визначають специфіку функціонування останньої.

3. Принцип історично-гносеологічного підходу. Порівняння та зіставлення мають вестися на основі врахування умов, у яких, з одного боку, формувались національно-психологічні феномени, а з іншого — проводились дослідження.

4. Принцип соціального підходу. Сутність національно-психологічних особливостей певної групи потрібно аналізувати також з урахуванням її соціального статусу. Адже вивчення цих особливостей не є самоціллю. Воно необхідне для аналізу діяльності представників конкретних спільностей, виховної роботи з ними, оптимізації їхніх стосунків з іншими етнічними групами2.
3. Основні методи етнопсихології.

В етнопсихології умовно виділяють два основних типи досліджень. Кроскультурні дослідження, котрі полягають у тому, що підбирається будь-яка психологічна методика, адекватна поставленим завданням, і за її допомогою проводяться дослідження двох або кількох груп, утворених представниками певних етнічних спільнот. Отже, специфіка кроскультурного етнопсихологічного дослідження полягає в тому, що дослідження проводяться паралельно в кількох групах піддослідних, що належать до різних культур. Результати, отримані в різних групах, порівнюються та аналізуються. Акцент, залежно від орієнтації дослідника, ставиться або на пошуку відмінностей у результатах вибірки, або на підкресленні схожості якихось суттєвих моментів.

Останнім часом стає очевиднішою недоцільність жорсткого протиставлення двох орієнтацій — або на пошуки відмінностей, або на пошуки схожості. Стає актуальною необхідність комплементарних досліджень і цілісного аналізу як загальних моментів, так і відмінних.

Слід зазначити, що у кроскультурних дослідженнях, попри їх простоту, доступність і легкість застосування, існує цілий ряд серйозних проблем: перед дослідниками постійно постає питання про валідність методик. Справа в тому, що кожна конкретна методика створюється в певній країні та спрямовується на піддослідних даної культури. Отже, постає запитання: наскільки можливе її використання в інших країнах?

Ця проблема знайшла, зокрема, одне зі своїх розв’язань у створенні так званих “вільних від культури тестів”, що мало особливе значення для дослідження інтелектуальних здібностей. Але ця задача виявилась складнішою, ніж уявлялося спочатку. Так, дослідники зіткнулись з тим, що навіть ставлення до процедури експерименту в різних етнічних групах не однакове.

Наприклад, В. Портеус, який створив тест-лабіринт для вивчення інтелектуальних здібностей, був впевнений, що його невербальний (тобто неопосередкований мовною діяльністю експериментатора) тест може вважатися вільним від впливу культури. Цей тест було запропоновано австралійським аборигенам, і тут з’ясувалося, що вони просто не в змозі виконати інструкцію. Адже вони звикли, що рішення приймається тільки після колективного обговорення, тому вони, по-перше, відмовились приступати до виконання завдань без попереднього з’ясування думки старійшин племені. По-друге, вони не могли погодитися з тим, що сам експериментатор, якого вони урочисто проголосили почесним членом їхньої общини, відмовляється брати участь в обговоренні завдань тесту та допомагати їм.

Очевидно, що такі казуси і дали підставу Ф. Гудинафу, автору відомого тесту “Намалюй людину” (що також належав до розряду “вільних від культури”) у 1950 р. стверджувати, що спроби створення “вільних від культури” методів приречені на невдачу. Ця позиція, котру підтримало багато дослідників, привела до того, що в останнє десятиріччя акцент у кроскультурних дослідженнях переміщується з кількісних показників на глибинний та різнобічний аналіз результатів.

Окрім зазначеної проблеми, перед психологами, які займались порівняльними міжетнічними дослідженнями, постають й інші питання. Наприклад, чи зможе дослідник об’єктивно та неупереджено порівнювати особливості своєї культури та “чужої”, чи він має право вивчати тільки ті етнічні групи, до яких сам не належить. Перед ученими також завжди постає проблема комунікації. Наприклад, якщо дослідник приїхав вивчати чужу для нього культуру, то чи можна стверджувати, що він та його піддослідні будуть правильно розуміти одне одного і що зроблені ним висновки не будуть результатом помилок, які виникають при спілкуванні представників різних культур. Ці та інші проблеми постають щораз перед психологами, що займаються кроскультурними дослідженнями.


Дослідження етнопсихології певних груп. Отже, другий напрям, що може бути виділений в етнопсихології, не планує проведення міжкультурних досліджень. Об’єктом дослідження він вважає етнічну свідомість і самосвідомість, ставлення певного етносу до інших етнічних груп, специфіку автостереотипів і гетеростереотипів, етнічних установок тощо. Реалізація цього напряму вимагає або створення спеціальних оригінальних методів дослідження, або модифікації вже існуючих у психології методів дослідження свідомості та поведінки, які можна було б застосувати до вивчення специфічного об’єкта. Найопрацьованішою сферою досліджень етнічної свідомості в цьому напряму є сфера етнічних стереотипів, що досить широко представлена як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі3.
Природний експеримент в етнопсихології вперше був запропонований американським психологом Р. Лап’єром. У 1934 р. він подорожував Америкою з молодим подружжям китайців. (Нагадаємо, що на той час до китайців у США було негативне ставлення). За час подорожі вони зупинились у 67 готелях і пообідали в 184 ресторанах. Їм лише один раз відмовили у прийомі. Через шість місяців, що минули з часу їхньої подорожі, Р. Лап’єр розіслав 250 листів власникам тих самих готелів і ресторанів з єдиним питанням: як вони поставляться до того, що представники китайського етносу будуть їхніми відвідувачами? Р. Лап’єр отримав 92 % негативних відповідей. Таким чином, було зафіксовано невідповідність реальних дій та словесних (вербальних) відповідей. Цей результат у подальшому отримав назву “Парадокс Лап’єра” і започаткував широку дискусію про співвідношення поведінки та вербальних установок.

Природний експеримент Р. Лап’єра став прототипом цілої серії схожих досліджень. Причому, якщо в експерименті Р. Лап’єра негативне вербальне ставлення вступало в суперечність з позитивними щодо представників іншої етнічної групи, то в інших дослідженнях спостерігалося зворотне співвідношення. Але важливим у цих дослідженнях був сам факт того, що невідповідність існувала, і з цього було зроблено певний висновок: якщо метою дослідження є прогнозування будь-яких особистісних дій або вчинків, то ці дії та вчинки потрібно вивчати безпосередньо, а не покладатись на словесні заяви про наміри. Таким чином, було створено основу для впровадження природного експерименту в практику.

У подальшому було розроблено кілька основних методик дослідження ставлення до певної етнічної групи.

Так, для вивчення ставлення до тієї чи іншої групи використовують техніку, запропоновану Р. Бохнером. В один і той самий день у “Рекламі” з’являються дві аналогічні об’яви: “Молода сім’я без дітей зніме невеличку квартиру…” Об’яви відрізняються тільки вказаною у них національністю подружжя. Даються два номери телефону, за яким помічники експериментатора фіксують кількість дзвінків за цими об’явами. Чим більше буде дзвінків на якусь конкретну об’яву, тим, як вважає автор, краще буде ставлення до зазначеної в об’яві етнічної групи.

За рубежем досить поширений “Метод загублених речей”. У її первинному вигляді методика полягала в розкиданні в публічних місцях великої кількості начебто загублених листів — заклеєних конвертів із написаною адресою та вказаним адресатом. Перехожий постає перед вибором: або відправити листа, або проігнорувати його існування, або знищити. Той вибір, який зробить перехожий, що знайшов листа, є індикатором того, як він ставиться до персони, котрій адресовано листа. Зрозуміло, що відправка листа свідчить про позитивне ставлення. І відповідно, чим більше листів буде отримано за вказаною адресою, тим позитивнішим буде ставлення до певного етносу. Зазначимо, що листи підписувалися таким чином, щоб відразу, дивлячись на ім’я та прізвище адресата, можна було здогадатися про його етнічну належність.

Лабораторний експеримент. Дослідження етнічних стереотипів методом “підбору рис” і “вільного описування”. Майже одночасно з аналізом етнічних взаємовідносин за допомогою природного експерименту почалось лабораторне вивчення етнічних стереотипів. Першим таким дослідженням вважається експеримент, проведений у США в 1933 р. В. Катцем і Д. Брейлі. Попередньо дослідниками було складено список характеристик особистості. Піддослідним (студентам Прінстонського університету) пропонувалося вибрати з 84 рис особистості, що зафіксовані в списку, такі, які, з їхньої точки зору, найхарактерніші для кожної з десяти національних груп: американців, англійців, китайців, німців, євреїв, італійців та ін. Сукупність рис, що вибиралась піддослідними для характеристики того або іншого етносу і становила, з точки зору авторів методики, існуючий в американському суспільстві стереотипний образ певної національної групи.

Варіант методики, що запропонували В. Катц і Д. Брейлі, у своїй первинній формі вже майже не застосовується. Він трансформувався у створення “вільних портретів”, тобто в самостійне довільне формулювання респондентами набору типових характеристик будь-якої етнічної групи. Кількість якостей, що повинен назвати піддослідний, залежно від мети експерименту, може бути або обмеженим (наприклад, трьома чи десятьма), або довільним і необмеженим. Існує також варіант методики, коли експериментатор в інструкції підкреслює можливість вживання у вільному описуванні не тільки рис характеру та ознак, характерних, з точки зору респондента, для певної етнічної групи особливостей поведінки, мови, зовнішнього вигляду, одягу, кухні тощо. Інформація, отримана за допомогою такої техніки, дає можливість скласти цілісний та різнобічний образ (стереотип) будь-якого етносу, що існує в будь-якого народу4.


Асоціативний експеримент порівняно з методикою “вільного описування” та “підбору рис” — це ще один, вищий, щабель у наданні свободи реакцій піддослідному.

Виділяють такі основні різновиди асоціативного експерименту:

1) спрямований асоціативний — обмежено кількість реакцій на слово-стимул, а також визначено клас реакцій (наприклад, на стимул іменник повинна бути і реакція, що виражена іменником);

2) вільний асоціативний (найрозповсюдженіший) — обмежена кількість реакцій, але у виборі власне самих реакцій піддослідні вільні;

3) вільний асоціативний з безліччю реакцій — у цьому випадку піддослідний не обмежений ні у кількості реакцій, ні у їхній спрямованості, більш того, експериментатор стимулює максимальну різноманітність і чисельність реакцій.

В етнопсихології існують два основні напрями використання асоціативного експерименту:

- Кроскультурний порівняльний аналіз асоціацій які викликає певний стимул. Прикладом цього типу дослідження може бути вивчення етнічної специфіки асоціацій, де стимулами використовувались назви кольорів. У результаті дослідження з’ясувалось, наприклад, що стимул “жовтий” у росіян асоціюється із кульбабою, в українців — із соняшником, у французів — із золотом і яєчним жовтком, в американців, казахів і киргизів — з маслом, а в узбеків — з просом.

На стимул “червоний” росіяни дають такі етноспецифічні реакції, як “жовтень”, “партизан”; американці — “колір шкіри”, поляки — “шапочка”. Білий колір в американців викликає асоціацію “дім”. Зелений колір в узбеків — “чай” тощо.



Вивчення етнічної свідомості та етнічних стереотипів. Схема проведення такого дослідження дуже проста: досліджуваному називаються слова-стимули, серед яких є назви етнічних груп (бажано, у множині) — “росіяни”, “українці”, “білоруси” та інші, залежно від мети досліджень. Асоціативний експеримент проводиться, як правило, на великій вибірці, і на основі отриманих даних будується таблиця частотного розподілу слів-реакцій на кожне слово-стимул. Найбільша кількість однакових реакцій на один і той самий стимул-назву етнічної групи і буде визначати етнічний стереотип.
Кольоровий тест стосунків. Цікаві можливості в плані вивчення етнічної свідомості відкриває “Кольоровий тест стосунків” А. Еткінда. Для запровадження тесту з метою вивчення етнічних стосунків респонденту видають набір кольорових карток тесту М. Люшера (вісім карток) та список (у найпростішому варіанті з восьми найменувань) тих етнічних груп, ставлення до яких потрібно з’ясувати. В інших варіантах методики замість карток тесту М. Люшера використовувались картки з геометричними фігурами або іншим стимульним матеріалом, оскільки головною метою в цьому дослідженні є не асоціативний експеримент, а зіставлення стосунків, що декларуються з реально діючими. Тестування проводиться індивідуально і без обмеження часу. Експеримент проводиться у три етапи.

1. На першому етапі піддослідному пред’являють набір карток і список етнічних груп. Пропонується розглянути їх і до кожної етнічної групи підібрати відповідний колір. Даючи інструкцію, експериментатор повинен наголосити, що при добиранні кольору респондент не повинен орієнтуватись на будь-які чисто зовнішні ознаки (колір національного одягу або колір національного прапору).

2. Після виконання попереднього завдання піддослідному показують набір карток тесту М. Люшера і пропонують розкласти їх за рівнем привабливості.

3. Коли досліджуваний закінчує розкладку кольорів, йому пропонують список етнічних груп (бажано, щоб він також був у формі набору карток), який показували на першому етапі і пропонується розкласти їх за вподобанням (що і буде декларованою системою етнічних уподобань).

Результати всіх трьох етапів фіксуються в протоколі. Інтерпретація отриманих даних базується на ідеї, згідно з якою в людини існує декларативна система етнічних уподобань і реальна, що визначає її поведінку в цій сфері. Вони можуть збігатися, у випадку чіткого усвідомлення респондентом істинної ієрархії його етнічних уподобань, але й можуть значно відрізнятись.

Послідовність операцій з обробки результатів така: дані третього етапу інтерпретуються як декларативна система етнічних уподобань. У результатах розкладки першого етапу беруть етнічну групу, що має найвищий ранг у декларованій системі (3 етап) і встановлюють, з яким кольором вона асоціюється. Потім з’ясовують, яке місце цей колір посідає в системі уподобань кольорів (2 етап) — воно буде відповідати рангу даного етносу в реальній ієрархії етнічних уподобань. Аналогічна процедура проводиться для етнічної групи, що посідає друге місце в декларативній системі, потім — третє і далі, до восьмого місця. Таким чином буде встановлена реальна система етнічних уподобань. Цю систему необхідно порівняти з декларованою ієрархією. Порівняльний аналіз проводиться у кожній етнічній групі. Порівнюється різниця рангів декларативної та реальної ієрархії. Тут також можна обчислити різницю рангів, що займає кожна етнічна група як у одній, так і у другій системах (декларованій та реальній), визначивши показник адекватності усвідомлення ставлення до етносів.


Модифікований варіант шкали соціальної дистанції. Шкала соціальної дистанції була запропонована Е. Богардусом у 1925 р. Вона спрямовувалась на визначення установки індивіда, що демонструє ставлення до певної етнічної групи. У 1959 р. Е. Богардусом був запропонований спеціальний бланк шкали соціальної дистанції (за національною ознакою). Досліджуваному пропонувалося зробити помітку на тому рівні (із запропонованих варіантів) соціальної дистанції, яка б його найбільше влаштовувала. Вітчизняні вчені запропонували адаптований до наших умов бланк модифікованого варіанта шкали соціальної дистанції. Вибір етнічних груп може варіюватися залежно від регіону, в якому проводиться дослідження, та поставлених завдань. Список соціальних ролей також може бути доповнений, якщо це відповідає цілям дослідження.

№ п/п Категорія Національність - Німці Поляки Англійці Американці ...

1 До тісного споріднення через шлюб.

2 До членства в моєму клубі як особистого друга.

3 До проживання на моїй вулиці як сусіда.

4 До роботи за моєю професією.

5 До громадянства в моїй країні.

6 У моїй країні тільки як інтуриста.

7 Бажав би не бачити в моїй країні.

№ п/п Соціальна роль Етнічна група Росіяни Українці Білоруси Німці ...

1 Чоловік (дружина).

2 Сусід.


3 Друг.

4 Колега.

5 Територіальний керівник.

6 Керівник виробництва.

7 Житель мого району.
Інструкція: потрібно відзначити всі соціальні ролі, що респондент згоден надати типовим представникам певної етнічної групи. Обробка результатів проводиться таким чином: обчислюється сума плюсів окремо в кожній колонці. Цей показник характеризує ступінь прийняття респондентом різних етнічних груп. Величина його знаходиться в інтервалі від 0 (при найменшому доброзичливому ставленні й, відповідно, найбільшій соціальній дистанції) до 7 (що свідчить про виражене доброзичливе ставлення до представників даного етносу). Відповідно всі етнічні групи можуть бути проранговані за допомогою показника за ступенями їхньої прийнятності для респондента. Якісний аналіз бланку дає інформацію — представники яких національних груп є найбажанішими в певній ролі, а представники яких — навпаки — неприйнятні (порядковий аналіз). Аналіз за колонками показує, які ролі досліджуваний вважає можливим запропонувати представникам певної етнічної групи, а які — ні.

Шкала Е. Богардуса та її чисельні модифікації рідко застосовуються для аналізу етнічних установок окремо взятого досліджуваного. Як правило, вона використовується для вивчення різних аспектів етнічної свідомості на репрезентативній вибірці певної етнічної групи.

У зв’язку з цим усі описані показники обчислюються за допомогою методів математичної статистики, а в найпростішому випадку — за допомогою находження міри центральної тенденції (середнього арифметичного) та ступеню стандартного відхилення.
Метод інтерв’ю рідко використовується у психологічній практиці. Вільний характер подачі матеріалу, складність його подальшої обробки та інтерпретації викликають недовірливе, обережне ставлення до цього методу. Цікавий підхід до методу інтерв’ю в етнопсихології був здійснений голландським ученим Томасом Ван Дейком. Згодом його апробував та адаптував вітчизняний психолог В. Петренко. В. Петренко після апробації цього методу зазначив, що аналіз розповідей, зібраних під час інтерв’ю, дає досить багату інформацію про характеристики етнічної свідомості, особливо якщо в процедуру його проведення внести ряд змін, які дають можливість повніше використовувати цей метод.


  1. Інтерв’ю має бути формалізованим (мати чітку схему), щоб розповіді респондентів можна було порівнювати.

  2. Має бути не про якийсь етнос взагалі, а про ситуації взаємодії з представниками конкретних етнічних груп. Причому аналіз буде значно багатший, якщо побудувати його на порівняльному принципі, тобто не обмежуватись вивченням одного стереотипу. А дослідити ситуації взаємодії з представниками кількох етнічних груп, у тому числі з тою, до якої належать ті, у кого беруть інтерв’ю.

  3. Оскільки цей метод є специфічним, краще застосовувати його не ізольовано, а в комплексі із звичнішими психологічними методами дослідження5.



4. Завдання етнопсихології як науки.

Етнічна психологія як галузь наукових досліджень має свої конкретні завдання, які включають:

1. Всебічне осмислення й узагальнення даних про фактори та джерела формування національно-психологічних особливостей представників конкретних етнічних спільностей; виявлення на цій основі специфіки соціально-політичного, економічного, історичного й культурного розвитку націй і народів, що визначила в остаточному підсумку своєрідність зародження, розвитку й функціонування їхньої психології.

2. Вивчення специфіки мотиваційно-фонової сфери національної психіки людей з метою аналізу й узагальнення своєрідності прояву й співвідношення мотиваційних й інших подібних якостей (наприклад, діловитості, ініціативності, ступеня ретельності й т.д.), що визначають найважливіші показники їхньої ефективної діяльності і специфіки поведінки як представників конкретних етнічних спільнот.

3. Дослідження національно-диференційованих характеристик інтелектуально-пізнавальної активності людей конкретної національності, що проявляються у своєрідно функціонуючому виході трудової й іншої діяльності ступеня прихильності до логіки, глибині абстрагування, швидкості розумових операцій, організації інтелектуальних процесів, глибині сприйняттів, повноті й оперативності подань, концентрації й стійкості уваги й інших якостей.

4. Аналіз і виявлення закономірностей функціонування й протікання національних почуттів, їхні динаміки й змісти; організація досліджень специфіки вираження емоцій й емоційної поведінки представників конкретних етнічних спільнот і узагальнення отриманих результатів з метою констатації закономірностей їхнього емоційного життя.

5. Вивчення специфіки своєрідних установок на вольову активність, що функціонують у національній психіці того або іншого народу або нації; виявлення на цій основі стійкості й специфіки протікання вольових процесів, своєрідності прояву вольових зусиль, які впливають на поведінку, дії й вчинки її представників.

6. Дослідження своєрідності прояву комунікативної сфери національного психічного складу людей, що функціонує у формі специфічних для них форм взаємодії, спілкування й взаємин що здійснюють вплив на характер протікання соціально-психологічних процесів у групах і колективах, їхню ієрархію, традиції й норми поведінки представників конкретних етнічних спільнот.

7. Порівняльне (кроскультурне) вивчення етнопсихологічних особливостей різних народів світу з метою виявлення найбільш загальних закономірностей функціонування й прояви національної психіки в міжнаціональних відносинах, а також розробки змісту й методик складання психологічних характеристик їхніх представників.

8. Виявлення в виразних національних рис психології різних класів, шарів і конфесіональних груп суспільства в конкретних державах з метою вивчення й узагальнення закономірностей (національних, політичних соціологічних, культурних й ін.) їхнього розвитку й функціонування.

9. Вивчення впливу етнічної свідомості й самосвідомості на національно-психологічні особливості людей, на їхнє світорозуміння, соціальні позиції й ціннісні орієнтації, відношення до представників інших спільнот.

10. Обґрунтування найважливіших напрямків обліку й використання національно-психологічних особливостей людей в інтересах підвищення ефективності політичної, виховної, просвітительської, соціальної, культурно-масової й консультативно-корекційної роботи з ними, регулювання міжетнічних відносин.

11. Дослідження національно-психологічних передумов удосконалювання змісту і якості організації й здійснення трудового, навчального, військового й іншого видів діяльності представників конкретних етнічних спільнот, а також міжнаціональних відносин.

12. Вироблення практичних рекомендацій для керівників підприємств, представників інших адміністративно-господарських кадрів, педагогічних працівників з метою вдосконалювання ними керування й керівництва багатонаціональними трудовими, виробничими й навчальними колективами, міжнаціональними відносинами в цілому.

13. Всебічне вивчення специфіки психології численних націй і народностей нашої країни, соціально-психологічних умов і своєрідності міжнаціональних відносин у різних її регіонах, форм економічного, політичного й культурного співробітництва між ними.

14. Соціальне й психологічне прогнозування розвитку політичних, національних й інших процесів у різних регіонах країни й в інших державах на основі обліку специфіки прояву психології представників різних етнічних спільнот, її впливу на характер, зміст і специфіку громадського життя.

істотно розрізняються по своїй чисельності, економіці, культурі, традиціям і психології6.


1 Льовочкіна А. М. Етнопсихологія: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — С. 22-23.

2 Киричук О. В. Ментальність: сутність, функції, генез // Ментальність. Духов-ність. Саморозвиток особистості: Тези доп. та матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. — К.; Луцьк, 1994. — С. 7–20.

3 Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса. — М.: Наука, 1984.

4 Павленко В. Н., Таглин С. А. Факторы етнопсихогенеза: Учеб. пособие.—

Харьков, 1993.




5 Льовочкіна А. М. Етнопсихологія: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. – с. 25 – 43.

6 Крысько В.Г. Этнопсихология и межнациональные отношения. Курс лекций / В.Г. Крысько.— М.: Издательство «Экзамен», 2002. - 448с.





База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка