Лекція. Лекція №1 Тема. Вікова фізіологія головного мозку. Мета. Вивчити структурно-функціональні особливості головного мозку та його



Сторінка4/7
Дата конвертації17.11.2016
Розмір1.19 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
Тема. Вікова фізіологія серцево-судинної системи.

Мета. Вивчити вікові особливості будови і функції серцево-судинної системи.

Вступ. Серцево-судинна система здійснює постійний і ритмічний рух крові в організмі. Її умовно ділять на центральну (серце) і периферичну (судини). Серед судин розрізняють артерії, що несуть кров від серця до органів і тканин і вени, через які кров тече від органів до серця, проміжною ланкою між ними є капіляри.

План.

  1. Значення серцево-судинної системи для росту і розвитку дитини. Загальна схема кровообігу.

  2. Розміщення і вікові особливості серця.

  3. Провідна система серця.

  4. Фази серцевих скорочень. Тони серця. Аналіз серцевого циклу у дітей.

  5. Особливості кровообігу плода.

Зміст лекції.

1. В склад серцево-судинної системи входить центральний орган — серце і система кровоносних судин, які поділяються на артерії і вени. Розрізняють два кола кровообігу: мале і велике. Велике коло кровообігу служить для поставки поживних речовин і кисню до всіх органів і тканин. Воно починається від лівого шлуночка серця аортою, далі по артеріях і капілярах в кров іде до всіх органів, де здійснюється обмін — віддається кисень і отримується вуглекислий газ. Далі кров збирається в вени. Від нижньої частини тіла кров збирається в нижню порожнисту вену, а від верхньої частини тіла в верхню порожнисту вену. Вони входять в праве передсердя. Тут закінчується велике коло кровообігу.

Мале (легеневе) коло кровообігу - служить для збагачення крові киснем в легенях. Починається в правому шлуночку, з нього виходить легеневий стовбур, який ділиться на дві легеневі артерії, котрі впадають відповідно в праву і ліву легені, вони розпадаються аж до капілярів обплітаючих альвеоли. Тут і здійснюється газообмін між капілярами і порожнинами альвеол. Від легень кров багата киснем по 4 легеневих венах збирається в ліве передсердя. Тут закінчується легеневе (мале) коло кровообігу.

2. Серце — порожнистий м’язовий орган, розміщений в грудній порожнині між легенями на діафрагмі. 2/3 серця розміщена зліва, а 1/3 серця — справа. При цьому верхівка серця розміщена в V міжребер’ї зліва, а основа по краю ІІІ ребер. Розрізняють три види положення серця:

а) косе — зустрічається найчастіше;

б) горизонтальне;

в) вертикальне.

Положення серця залежить від віку і форми грудної клітки і висоти стояння діафрагми.

Будова серця. Це м’язовий орган, вагою 250-360г. Ззовні в ньому розрізняють основу, верхівку, грудинно-реберну і діафрагмальну поверхні, на яких є борозни — вінцева борозна відділяє передсердя від шлуночків; є міжшлуночкова борозна. Вважають, що розміри серця відповідають розмірам кулака людини. Серце людини чотирикамерне, є 2 передсердя і 2 шлуночки. Права половина серця — венозна, а ліва — артеріальна, вони розділені міжшлуночковою перегородкою. Одноіменні передсердя і шлуночки сполучаються між собою отворами, відповідно лівим і правим передсердно-шлуночковими отворами, відповідно лівим і правим отворами. Лівий отвір закритий двостулковим клапаном, правий — тристулковим клапаном.

Будова серця. Дублікатура ендокарду утворює стулки клапанів серця. Від вільного краю стулок відходять сухожильні нитки, котрі закінчуються на сосковидних м’язах. Тому стулки клапана мають можливість відкриватися тільки в одну сторону — в сторону шлуночка.

Отвори в основі великих судин — аорти і легеневого стовбура — також мають клапани, вони називаються півмісяцевими, вони пропускають кров із шлуночків в аорту і легеневий стовбур, і не дають крові повертатися з цих судин.

Будова стінки серця. Стінка серця складається з трьох шарів — внутрішнього — ендокарду, середнього — міокарду і зовнішнього — перикарду. Розвиток патологічного процесу в тому чи іншому шарі стінки серця, якщо це запальний процес — називається перикардит, міокардит, ендокардит. Внутрішній листок вистилає камери серця зсередини. Основну масу серця утворює м’язовий шар — це поперечно-смугастий м’яз, який відрізняється від скелетних м’язів тим, що він складається не з пучків паралельно розташованих міоцитів, а з сітки м’язових волокон. В поперечно-смугастих м’язах міоцити багатоядерні, а в серцевому м’язі — одноядерні. М’язові волокна серцевого м’язу починаються від фіброзних кілець, які є в основі передсердно-шлуночкових отворів і йдуть на передсердя і шлуночки. При цьому м’язові волокна не переходять з передсердь на шлуночки, це дає можливість ізольовано скорочуватись передсердям і шлуночкам. Товщина м’язового шару в передсердях складає 2-3мм, тоді як в шлуночках значно більше, і в лівому шлуночку досягає 1,5см. Це пов’язано з великим опором, який має кров, яка викидається лівим шлуночком в аорту.

Кровоносні судини серця:

  1. Артерії. Серце кровопостачається правою і лівою вінцевими артеріями, що починаються від висхідної частини аорти. При чому права вінцева артерія кровопостачає праве передсердя, правий шлуночок, міжпередсердну перегородку, частину лівого шлуночка і частину лівого передсердя. Ліва вінцева артерія кровопостачає ліве передсердя, лівий шлуночок, частину правого передсердя, частину правого шлуночка і 1/3 міжшлуночкової перегородки.

  2. Вени серця. Венозна кров збирається венами, які супроводжують одноіменні артерії і впадають в серцевий венозний синус, який вливається в праве передсердя. Найбільш зовнішня частина стінки серця — перикард — складається з двох листків, один з яких зростається з серцевим м’язом. Між цими листками є невеликий простір, заповнений невеликою кількістю рідини, необхідної для змазування перикарду та зниження тертя при роботі серця.

Вікові зміни в будові серця. Серце новонароджених має майже кулясту форму. А зв’язку з великими розмірами печінки, воно розміщене по відношенню до скелета більш косо. Найінтенсивніше росте серце в перший рік життя. До п’яти років збільшується в 4 рази, а до 16 років — в 11раз.

3. Ізольоване серце має здатність скорочуватися самостійно, це пов’язано з наявністю власної провідної системи серця. М’язові волокна серця легко збуджуються — волокна бідні міофібрилами і багаті саркоплазмою, є світлішими. В серці наявні два нервові вузли: 1)синусо-передсердний вузол, розміщений в правому передсерді (біля впадіння верхньопорожнистої вени), цей вузол зв’язаний з м’язами передсердь і забезпечує їх скорочення; 2) передсердно-шлуночковий вузол, розміщений на межі між правим передсердям і шлуночком. Зв’язаний з м’язами передсердя і шлуночка. Від нього іде пучок Гіса в перегородку між шлуночками. Потім пучок ділиться на ліву і праву ніжки, які ідуть до шлуночків. По ньому іде хвиля скорочень з передсердь на шлуночки, тобто регулюється ритм системи передсердь і шлуночків. Отже, передсердя зв’язані між собою синусо-передсердним вузлом, а передсердя і шлуночки — передсердно-шлуночковим вузлом. Крім власної провідної системи серця, серце інервується гілочками блукаючого нерва (Х пара черепних нервів) і симпатичного стовбура. Ці гілочки утворюють на серці сплетення. В функціональному відношенні нерви серця діляться на 4 групи: 1)прискорюючі; 2) сповільнюючі; 3) посилюючі; 4) послаблюючі.

4. В роботі серця розрізняють систолу — скорочення м’язу і діастолу — розслаблення, які ритмічно скорочуються. Період, що охоплює систолу і діастолу — називається серцевим циклом. Щоб його визначити, необхідно 60сек поділити на кількість скорочень серцевого м’язу (75уд/хв, 60:75=0,8сек). При цьому кожний серцевий цикл складається з трьох фаз: систола передсердь — 0,1сек; систола шлуночків — 0,3сек; загальна пауза — 0,4сек (діастола передсердь і шлуночків). Протягом цього часу серце відпочиває.

Розрізняють зовнішні прояви серцевої діяльності. Сюди відноситься: 1) верхівковий поштовх, який у дітей з тонким прошарком підшкірної жирової клітковини можна спостерігати візуально ритмічним вигинанням в V міжребер’ї; 2)тони серця — перший систолічний шум, що утворюється при захлопуванні 2 і 3-стулкових клапанів під час систом шлуночків; другий діастолічний шум, що утворюється при захлопуванні півмісяцевих клапанів аорти і легеневого стовбура. Тони серця вислуховуються: І — в Vміжребер’ї, на верхівці; а ІІ тон — в ІІ міжребер’ї — зліва.

Систолічний і хвилинний об’єм крові. Систолічний об’єм серця — це кількість крові, яка викидається шлуночком при його скороченні. Він залежить від розмірів серця, стану міокарду. В здорової людини систолічний об’єм кожного шлуночка складає 70-80мл. Кількість крові, яка виштовхується серцем за 1хв, називається хвилинним об’ємом. Знаючи кількість крові, яка надійшла із шлуночка під час систоли і частоту скорочень серця за 1хв, обчислюємо величину хвилинного об’єму: 70мл х 75 ударів = 5250см крові.

У тренованих людей величина хвилинного об’єму збільшується за рахунок систолічного об’єму, так як кількість скорочень за одну хвилину у них менша. Серце тренованих людей працює економніше, тому і хворіють треновані люди на серцево-судинні захворювання менше. Всіх нас вражає величина працездатності і резерви серця. За 18год серце виконує роботу, за рахунок якої можна підняти людину вагою 70кг на висоту телевізійної башти в Останкіно — 533 метри. За добу серце виконує 100000 ударів. За рік перекачує 3500000 літрів крові.

Особливості кровообігу плода. З другого місяця внутрішньоутробного розвитку плода встановлюється плацентарний кровообіг, який зберігається до моменту народження дитини. Від плаценти до плода іде пупкова вена, а від плода до плаценти — дві пупкові артерії. Ці судини об’єднуються в пупковому канатику, який тягнеться від пупкового отвору плода до плаценти. Довжина пупкового канатика наприкінці вагітності складає 50-60см. У плода збагачення крові киснем і звільнення її від вуглекислого газу відбувається в плаценті. Тканини плода постачаються змішаною кров’ю. Артеріальна кров із плаценти по пупковій вені надходить в організм плода. Пупкова вена підходить до печінки плода і поділяється на дві гілки. Одна з них впадає в нижню порожнисту вену у вигляді венозної протоки, а друга впадає у ворітну вену. Звідси кров, змішуючись з венозною кров’ю, через печінкові вени виливається в нижню порожнисту вену. Таким чином, в нижній порожнистій вені відбувається перше змішання артеріальної крові з венозною. Змішана кров по нижній порожнистій вені надходить у праве передсердя. Сюди ж по верхній порожнистій вені надходить венозна кров. У правому передсерді відбувається друге неповне змішання крові. Із правого передсердя більш артеріальна кров через наявний у плода овальний отвір між лівим і правим передсердям потрапляє в ліве передсердя, звідти в лівий шлуночок і далі в аорту. Більш венозна кров із правого передсердя скороченнями серця проштовхується в правий шлуночок, а з нього в легеневу артерію. У плода лише незначна кількість крові надходить до легень і повертається по чотирьох легеневих венах до лівого передсердя. Легені у плода не функціонують. У плода легенева артерія з’єднується з аортою широкою артеріальною протокою (боталлова протока). По цьому легшому шляху і тече основна маса крові, яку виштовхує правий шлуночок. Відбувається третє змішання крові. Змішана кров по судинах великого кола надходить до органів і тканин, віддає їм кисень і поживні речовини, насичується вуглекислим газом і продуктами обміну речовин і по пупкових артеріях повертається до плаценти. Таким чином, обидва шлуночки плода виштовхують кров у велике коло кровообігу. Артеріальна кров тече у плода лише у пупковій вені і венозній протоці. У всіх артеріях плода циркулює змішана кров. З народженням дитини плацентарний кровообіг припиняється. Перетинання пуповини порушує зв’язок плода з материнським організмом. З першим вдихом новонародженого відбувається розширення легень. Кров по легеневій артерії йде в легені, минаючи артеріальну боталлову протоку. Ця протока втрачає своє значення і незабаром зростає до 6-8 або 9-10 тижнів життя, а овальний отвір між передсердями заростає до кінця 6 місяця. Пупкові артерії і вени також заростають.

Двофазна робота серця (систола-діастола) супроводжується умовами для виникнення електричного струму, тому що під час систоли передсердя стають електровід’ємними по відношенню до шлуночків в діастолі, які заряджені позитивно. Виникає різниця потенціалів, яку можна зафіксувати електрокардіографом на паперовій стрічці. Цей запис називається електрокардіограмою, яка має 5 зубців: Р Т. Зубець Р відображає електричні явища в передсердях, а зубці Т — в шлуночках. Відомо, що силові лінії електричного поля поширюються у всі боки від місця виникнення різниці потенціалів. Оскільки серце розміщене в грудній порожнині несиметрично, то несиметрично розташована і його електрична вісь. Тому електроди прикладають до двох несиметричних точок тіла. І відведення — права і ліва рука, ІІ відведення — електроди накладаються на праву руку і ліву ногу, ІІІ відведення — на ліву руку і ліву ногу. Електрокардіографія — один з найважливіших методів об’єктивної реєстрації серця. На електрокардіограмі видно всі захворювання серця.

Іннервація серця. Діяльність серця регулюється двома парами нервів: блукаючими і симпатичними. Блукаючі нерви беруть початок в довгастому мозку, а симпатичні нерви відходять від шийного симпатичного вузла. Блукаючі нерви гальмують серцеву діяльність. Під впливом імпульсів, які надходять до серця по симпатичних нервах, частіше ритм серцевої діяльність і посилюється кожне серцеве скорочення. Зміна просвіту кровоносних судин відбувається під впливом імпульсів, які передаються на стінки судин по симпатичних судинно-звужувальних нервах. До моменту народження дитини в серцевому м’язі досить добре виражені нервові закінчення як симпатичних, так і блукаючих нервів. В ранньому дитячому віці (до 2-3 років) переважають тонічні впливи симпатичних нервів на серце, про що можна зробити висновок за частотою серцевих скорочень (у новонароджених до 140 ударів на хв). Тонус центра блукаючого нерва в цьому віці низький. З ростом дитини вплив блукаючих нервів посилюється. В цьому процесі важливу роль відіграє розвиток скелетної мускулатури. У віці від 7 до 12 років регулююча роль блукаючого нерва значно посилюється, що супроводжується порідшанням ритму серцевих скорочень.

Рефлекторні впливи на діяльність серця. Ритм і сила серцевих скорочень змінюється залежно від емоційного стану людини, роботи, яку вона виконує. Стан людини впливає і на кровоносні судини, змінює їхній просвіт. При відчутті страху, гніву, під час фізичного напруження через зміну просвіту кровоносних судин людина блідніє або червоніє. Робота серця і просвіт кровоносних судин пов’язані з потребами організму, його органів і тканин в забезпеченні їх киснем і поживними речовинами. Пристосування діяльності серцево-судинної системи до умов, в яких перебуває організм, здійснюється нервовим і гуморальним регуляторними механізмами, які звичайно функціонують взаємозв’язано. Подразненням будь-яких чутливих закінчень можна рефлекторно викликати порідшання або почастішання скорочень серця. Відцентрові нерви серця одержують імпульси не тільки з довгастого і спинного мозку, але й від відділів центральної нервової системи, які знаходяться вище, в тому числі і від кори великого мозку. Важливе значення в регуляції сталості кров’яного тиску мають судинні рефлекси. В дузі аорти і розгалуженої сонної артерії розташовані рецептори. Рефлекторно через аортальний нерв, довгастий мозок, блукаючий нерв гальмується серцева діяльність. Гальмування роботи серця, розширення просвіту судин відновлюють нормальний тиск крові (знижують високий тиск). В місці розгалуження сонної артерії є синокаротидна рефлекторна зона. Збудження по синокаротидному нерву досягає довгастого мозку. Дальший механізм зниження кров’яного тиску до нормального такий же, як при реакції з аортальної рефлекторної зони.

Гуморальна регуляція роботи серця. В надниркових залозах виробляється адреналін, який прискорює і посилює діяльність серця, звужує просвіти кровоносних судин. У нервових закінченнях парасимпатичних нервів утворюється ацетилхолін, який розширює просвіт кровоносних судин та уповільнює і послаблює серцеву діяльність. Збільшення концентрації іонів калію в крові гальмує роботу серця, а збільшення концентрації іонів кальцію в крові веде до почастішання і посилення серцевої діяльності. Виділення іонів калію та кальцію в кров регулюється нервовою системою.

Висновки.

В стінці серця розрізняють три шари — едокард, міокард і перикард.

Між камерами серця є стулкові клапани, а в основі аорти і легеневого стовбура — півмісяцеві клапани.

Робота серця регулюється вегетативною нервовою системою і власною провідною системою.

В роботі серця визначають систулу і діастулу.

Ббіоструми серця визначаються за допомогою електрокардіографа.

Література.

Синельников Р.Д. Атлас анатомії людини. - 2000.

Коляденко Г.І. Анатомія людини. - 2009.

Свиридов О.І. Анатомія людини. - К.: Вища школа, 2000.

Запитання.

Будова стінки серця.

Клапани серця.

Вікові особливості серцево-судинної системи.

Електричні явища в серці.

Нервова і гуморальна регуляція серця і судин.


Лекція. Лекція № 7

Тема. Вікова фізіологія органів дихання.

Мета. Вивчити особливості будови і функції органів дихання та функції зумовлені віком.

Вступ. Запаси кисню в організмі незначні, тому вони повинні постійно поповнюватися. Цю функцію виконують органи дихання, в склад яких входять порожнина носа, гортань, трахея і бронхи, легені, в котрих здійснюється газообмін.

План.

1. Значення дихання для організму.

2. Органи дихання, їх будова:

а) порожнина носа;

б) носоглотка;

в) гортань;

г) трахея і бронхи;

д) легені.

3. Особливості дихання.

4. Газообмін в легенях.

5. Регуляція дихання.

Зміст лекції.

1. Дихання необхідне для життя. Запаси кисню в організмі обмежені, тому організм людини повинен постійно поповнюватись киснем із зовнішнього середовища. Так же постійно і безперервно з організму повинен виділятись вуглекислий газ, який утворюється в процесі обміну речовин і в великих кількостях токсичний для організму. Газообмін здійснюється, органами диханння. До органів дихання відносяться порожнина носа, носоглотка, гортань, трахея, бронхи, легені.

1. Будова порожнини носа. Починаються органи дихання порожниною носа, в якій розрізняють верхню, нижню і дві бокові стінки утворені кістками носа. Кінчик носа складається з хрящів. Порожнина носа поділена перегородкою на ліву і праву половини. Спереду порожнина носа відкриваються ніздрями, ззаду через отвори, які називаються хоанами, порожнина носа сполучається з носоглоткою. Кожна половина порожнини носа з допомогою носових раковин ділиться на верхній, середній, нижній носові ходи. Порожнина носа зсередини вкрита слизовою оболонкою. Вона багата кровоносними судинами, слизовими залозами, вистлана епітелієм. Пил, який попадає на слизову облонку носа, виштовхується. Разом із слизом назад (акт чхання). В порожнині носа повітря зволожується, очищується і в холодну пору року зігрівається. В порожнину носа відкриваються приносові пазухи- лобова, основна – клиновидна, гайморові та гратчастий лабіринт. Вони вкриті зсередини слизовою оболонкою. Вони полегшують кістки черепа, вони служать резонаторами звуку, вони зігрівають повітря.

2. Будова глотки. З порожнини носа повітря поступає в носоглотку. Це верхня частина глотки. Вона розміщена ззаду порожнини носа, з якою сполучається хоанами. В глотці розрізняють три частини: 1) носоглотка; 2) ротоглотка; 3) гортаноглотка.

В носоглотку, крім хоан відкриваються слухові труби (Евстахієві труби). Із носоглотки повітря проходить у ротоглотку і далі в гортаноглотку і гортань. Глотка у дітей широка і коротка, отвори слухових труб знаходяться низько. Тому захворювання верхніх дихальних шляхів нерідко ускладнюються запаленням середнього вуха, бо інфекція легко проникає в середнє вухо через широку і коротку слухову трубу.

3. Будова гортані.

Гортань сполучає глотку з трахеєю. Скелет гортані утворений хрящами: щитовидним, персневидним, надортанником, черпаловидими та ріжкуватими хрящами. Вони між собою з'єднуються з допомогою суглобів, зв'язок, м'язів. Надгортанник під час ковтання їжі закриває вхід в гортань. Порожнина гортані має вигляд пісочного годинника, найвужча частина – це голосова щілина. Вона утворена справжніми голосовими зв'язками, які тягнуться від внутрішнього краю щитовидного хряща до черпаловидних хрящів. Голосова щілина - це найвужче місце в дихальній трубці.

Тому якщо при вдосі мала дитина вдихне дрібне стороннє тіло (ґудзик, монета, горошина і т.д.) то може наступити перекриття ним дихальної трубки і смерть від удушшя. Треба робити трахеотомію. Також непрохідність гортані може наступити при перекритті її плівками при дифтерії. Гортань виконує функції - проводить повітря і утворює звуки. Видихування повітря заставляє коливатися нижні складки голосових зв'язок з утворенням звуків. Коли зв'язки натягнуті - звук вищий, а при розслабленні - нижчий, утворенні звуків беруть участь язик, губи, шоки. Під час статевого дозрівання відбувається ріст гортані. Тому в 12-13 років змінюється темб голосу. В цей період не можна перевантажуввати гортань співами, криком.

4. Будова трахеї і бронхів.

Гортань переходить в трахею. Трахея - це гофрована трубка довжиною до 13 см, яка складається з хрящових налівкілець, з'єднаних між собою зв'язками. Позаду трахеї знаходиться стравохід, тому ззаду хрящі відсутні, інакше вони б тиснули на стравохід і затруднювали проходження по ньому їжі. На рівні 4-5 грудних хребців трахея ділиться на два головні бронхи -правий і лівий. Правий коротший, але ширший - це ніби продовження трахеї. Бронхи багато раз діляться аж до найтонших бронхів - бронхіол. Вони вже втрачають поперечні кільця, зберігаючи хрящові пластинки (долеві, сегментпрні, долькові, термінальні та респіраторні бронхіоли). Система респіраторних бронхіол з альвеолярними ходами і альвеолами утворює ацинус - структурну одиницю будови легень.

5. Будова легень.

Легені – це парний орган. В легені розрізняють основу, верхівку, корінь. Корені легень - це місця входу в них бронхів і судин. Структурна одиниця будови легень - ацинус, а найменша часточка -. альвеола. Стінка апьвеоли дуже тоненька - це базальна мембрана і шар респіраторного епітелію. Зовні альвеола вкрита густою сіткою кровоносних капілярів. Між повітрям альвеоли і кров'ю капілярів здійснюється газообмін. В легенях є 150млн. альвеол загальною плошею 150 м² - це величезна площа для газообміну.

Ззовні легені вкриті серозною оболонкою, яка називається плеврою. В ній розрізняють два листки - вісцеральний, який зрісся з тканиною легень і паріетальний, який зрісся з стінкою грудної клітки. Між ними є невелика щілина - порожнина плеври, яка заповнена невеликою кількістю серозної рідини. В порожнині плеври тиск від'ємний, це допомагає розправлятися легені, слідуючи за грудною кліткю, при акті вдиху.

3. а) акти вдоху і видиху

Акт вдоху - активний. Він здійснюється завдяки скороченню міжреберних м'язів і діафрагми. При їх скороченні ребра піднімаються, сплощується купол діафрагми - збільшується об'єм грудної клітки, легені розтягуються, тиск в них знижується і повітря засмоктується в легені.

Акт видиху - пасивний. М'язи розслаблюються, ребра опускаються, купол діфрагми піднімається. Легені спадаються і повітря виштовхується з них назовні через дихальні шляхи. В легенях парціальний тиск кисню 100-120мм рт.ст. Тому 97% гемоглобіну зв'язується з киснем. В тканинах парціальний тиск менший, тому з оксігемоглобіну в еритроцитах кисень вивільнюється і переходить в тканин. Що стосується СО2, то 2/3 сполук СО2 знаходиться в плазмі крові і 1/3 в еритроцитах. Тільки 3% СО2 знаходиться в розчиненому стані, а решта у вигляді солей вугільної кислоти. В еритроцитах СО2 знаходиться у вигляді карбоксигемоглобіну. В них є фермент карбоангідраза, який в 300 раз прискорює розщеплення вугільної кислоти в легенях і синтезу її в капілярах.

б) типи дихання

У новонароджених хребет без вигинів, міжреберні м'язи розвинені слабо. Основну роль при диханні відіграє діафрагма - діафрагмальний тип дихання. В 7 років з розвитком міжреберних м'язів, м'язів плечового поясу - переважає грудний тип дихання. Під час статевого дозрівання (14-17 років) у хлопчиків переважає черевний тип дихання, у дівчаток - грудний тип дихання.

в) глибина і частота дихання .

В стані спокою доросла людина робить 15-17 дихальних рухів за 1хв., вдихаючи 500 см³ повітря. При навантаженнях - частота зростає в 2-3 рази. При глибокому диханні альвеолярне повітря вентилюється на 80-90%, що забезпечує більшу дифузію газів через альвеоли. У тренованих людей дихання рідке, але глибоке. У новонароджених - частота дихання складає до 63 на хв., в 1 рік - 35-40, в 6 років - 26, у школярів - 18-20 за хвилину. Об'єм вдихаємого повітря: в новонароджених і грудних дітей - 30мл, 1 рік - 70мл, 6 років - 160мл, 14 років 300мл.

г) життєва місткість легень

При звичайному диханні людина може вдихнути і видихнути 500мл повітря. При посиленому диханні - 1500мл. Максимальна кількість повітря, яке може вдихнути і видихнути людина називається життєвою місткістю легень. Залежить вона від віку, статі, розвитку м’язів грудної клітки. У чоловіків вона більша ніж у жінок, велика у спортсменів.

4. а) склад вдихуваного, видихуваного і альвеолярного повітря

Роблячи поперемінно вдох і видих, людина вентилює легені, підтримуючи в альвеолах відносно сталий газовий склад. Людина дихає атмосферним повітрям з великим вмістом кисню (20,9%) і низьким вмістом СО2 (0,003%), а видихає повітря, в якому кисню 16,3%, а СО2 4%. В альвеорному повітрі кисню 14,2%, а СО2 5,2%. В видихувальному повітрі О2 більше ніж в альвеолярному, тому що при видосі до альвеолярного повітря домішується повітря з повітроносних шляхів.

б) газообмін у легенях

В легенях кисень з альвеолярного повітря переходить у кров, а СО2 із крові надходить у легені Рух газів відбувається за законами дифузії, згідно з якими газ поширюється із середовища з високим парціальним тиском у середовище з меншим тиском. Парціальним тиском називають частину загального тиску, яка припадає на даний газ в гаовій суміші. Чим вищий процентний вміст газу в суміші, тим, відповідно, вищий його парціальний тиск. Для газів розчинених у рідині, вживають термін "напруження", який відповідає терміну "парціальний тиск", що його застосовують для вільних газів. Газообмін в легенях здійснюється між альвеолярним повітрям і кров'ю. Альвеоли легень обплетені густою сіткою капілярів. Стінки альвеол і стінки капілярів дуже тонкі, що сприяє проникненню газів із легень у кров і навпаки. Газообмін залежить від поверхні, через яку здійснюється дифузія, і різниці парціального тиску (напруження) дифундуючих газів. Різниця між напруженням газів у венозній крові і їхнім парціальним тиском в альвеолярному повітрі становить для кисню 110-40=70мм рт.ст,, а для вуглекислого газу 47-40=7мм рт.ст. Такої різниці тиску досить для забезпечення організму киснем і видалення з нього вуглекислого газу.

5. а) дихальний центр

Російський фізіолог Н.А. Миславський у 1919 році встановив, що в довгастому мозку є група клітин, зруйнування яких приводить до зупинення дихання. Так був покладений початок вивчення дихального центра. Дихальний центр - складне утворення. До нього належить центр вдиху і центр видиху. Важлива роль також належить корі мозку. Автоматизм роботи дихального центру пов'язують з процесом обміну речовин в ньому.

б) рефлекторна регуляція

При вдихові, коли легені розтягуються, подразнюються рецептори в їхніх стінках. Імпульси від рецепторів легень по доцентрових волокнах блукаючого нерва досягають дихального центру, гальмують центр вдиху і збуджують центр видиху. В результаті дихальні м'язи розслаблюються, грудна клітка опускається, діафрагма набирає вигляду купола, об'єм грудної клітки зменшується і відбувається видих. Видих в свою чергу, рефлекторно стимулює вдих. В регуляції дихання бере участь кора головного мозку, яка забезпечує найтонше пристосування дихання до потреб організму у зв'язку із змінами умов зовнішнього середовища і життєдіяльності організму.

в) гуморальні впливи на дихальний центр.

Великий вплив на стан дихального центру справляє хімічний стан крові, зокрема її газовий склад. Накопичення вуглекислого газу в крові веде до подразнення рецепторів у кровоносних судинах, які несуть кров до голови, і рефлекторно збуджує дихальний центр. Подібним чином діють також інші кислі продукти, які надходять у кров, наприклад молочна кислота, вміст якої в крові збільшується під час м'язової роботи.

г) перший вдих новонародженого

При внутрішньоутробному розвитку плід одержує кисень і віддає вуглекислий газ через плаценту організмові матері. Під час пологів, після перев'язування пупкового канатика, організм дитини відділяється від організму матері. При цьому в крові новонародженого накопичується вуглекислий газ і зменшується вміст кисню. Зміна газового складу крові приводить до підвищення збудливості дихального центру як гуморально так і рефлекторно через подразнення рецепторів у стінках кровоносних судин. Клітини дихального центру подразнюються і у відповідь виникає перший вдих. А далі вдих рефлекторно викликає видих.

д) особливості збудливості дихального центру у дітей

До моменту народження дитини її дихальний центр здатний забезпечувати ритмічну зміну фаз дихального циклу (вдих і видих), але не так досконало як у дітей старшого віку. Це пов'язано з тим що до моменту народження функціональне формування дихального центру ще не закінчилося. Про це свідчить велика мінливість частоти, глибини, ритму дихання у дітей раннього віку. Збудливість дихального центру у новонароджених і немовлят низька. Діти першого року життя відрізняються вищою стійкістю до нестачі кисню (гіпоксії), ніж діти старшого віку. Близько 11 років уже добре виражена можливість пристосування дихання до різних умов життєдіяльності.

е) дихання при фізичній роботі

У дорослої .людини при м'язовій роботі збільшується легенева вентиляція у зв'язку з прискоренням і поглибленням дихання. Такі вили діяльності як біг, їзда на велосипеді, плавання, катання на ковзанах і лижах, різко підвищують об'єм легеневої вентиляції. У тренованих людей посилення легеневого газообміну відбувається головним чином внаслідок збільшення глибини дихання. Діти ж, зважаючи на особливості їхнього апарату дихання, не можуть при фізичних навантаженнях значно змінювати глибину дихання, а прискорюють дихання.

є) правильне дихання

При нормальному диханні вдих коротший за видих. Такий ритм полегшує фізичну і розумову діяльність. Під час вдиху дихальний центр збуджується, при цьому збудливість інших відділів мозку знижується, а при видиху має місце протилежне явище. Тому сила м'язового скорочення знижується під час вдиху і зростає під час вдиху. Ось чому працездатність знижується і швидше наступає втома, якщо вдих подовжений, а видих скорочений. Навчити дітей правильне дихати при ходьбі, бігові і т.д. - одне із завдань вчителя. Одна із умов правильного дихання - це турбота про розвиток грудної клітки. Треба привчати дітей ходити і стояти, дотримуючись прямої постави, бо це сприяє розширенню грудної клітки, полегшує роботу легень і забезпечує глибше дихання.

Поняття про мікроклімат в приміщенні - це стан внутрішнього середовища приміщення (температура, вологість, рух повітря). Критерії якості повітряного середовища - хімічний склад, іонізація, пил, мікроорганізми, чисте повітря прискорює розумову і фізичну діяльність і продуктивність праці. В регуляції дихання розрізняють:

I рівень - спинний мозок - тут розміщені центри діафрагмальних і міжреберних нервів, які зумовлюють скорочення діафрагми і міжреберних м'язів;

II рівень - довгастий мозок - тут знаходиться дихальний центр;

Висновки.

В порожнині носа повітря зігрівається, зволожується і очищується.

Гортань має хрящовий скелет і виконує дихальну та мовну функцію.

Структурною одиницею будови легень є ацинус.

Регулюється дихання дихальним центром, розташованим у довгастому мозку

Література.

Синельников Р.Д. Атлас анатомії людини. - 2000.

Коляденко Г.І. Анатомія людини. - 2009.

Свиридов О.І. Анатомія людини. - К.: Вища школа, 2000.

Запитання.

Яка будова і функції порожнини носа?

Будова і функції гортані.

Будова і функції легень

Газообмін у легенях.


Лекція. Лекція № 8

1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка