Лекція. Лекція №1 Тема. Вікова фізіологія головного мозку. Мета. Вивчити структурно-функціональні особливості головного мозку та його



Сторінка3/7
Дата конвертації17.11.2016
Розмір1.19 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
Тема. Вікова фізіологія органа слуху і рівноваги.

Мета. Вивчити вікові особливості будови і функції слухового, вестибулярного та інших аналізаторів.

Вступ. Слуховий та вестибулярний аналізатори відіграють важливу роль в пізнанні оточуючого світу. Важлива роль в цьому належить шкірі, в якій розміщуються рецептори, що сприймають температуру, біль, дотик, тиск і вібрацію.

План.

  1. Особливості будови і функції слухового аналізатора:

а) будова зовнішнього вуха;

б) будова середнього вуха;

в) будова внутрішнього вуха;

г) механізм сприйняття звуку.

  1. Анатомія і фізіологія вестибулярного аналізатора.

  2. Аналізатор нюху.

  3. Аналізатор смаку.

  4. Анатомія і фізіологія шкірного аналізатора.

  5. Руховий аналізатор.

  6. Інтероцептивний аналізатор.

Зміст лекції.

1. Людина пізнає зовнішній світ з допомогою органів чуття. Подразнення органів чуття подразниками зовнішнього середовища трансформується в нервовий процес, завдяки якому в корі головного мозку виникають відчуття, сприйняття, уявлення.

Серед органів чуття, після органу зору, друге важливе місце займає орган слуху і рівноваги. Слух важливий для розвитку мови. Діти, які від народження або змалку мали ушкодження органа слуху, або виховувалися тваринами, як Мауглі, вже не можуть навчитися розмовляти. Живі істоти на Землі пристосовані до гравітаційного поля. Для сприйняття сили земного тяжіння існує спеціальний аналізатор рівноваги, який автоматично регулює положення тіла. В філогенетичному плані він сформувався ще у водних істот, а орган слуху сформувався з виходом тварин на сушу. Рецептори обох аналізаторів — органу слуху і рівноваги закладені в кам’янистій частині скроневої кістки. Орган слуху складається з зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха.

А. Зовнішнє вухо:

      1. вушна раковина;

      2. зовнішній слуховий хід;

      3. барабанна перетинка.

Зовнішнє вухо. Вушна раковина утворена еластичним хрящем, покритим шкірою. Рельєф хряща зумовляє рельєф вуха, яке внизу закінчується мочкою, складкою шкіри, заповненою жиром. Вушна раковина служить свого роду локатором, уловлюючи звукові коливання. У деяких тварин вушна раковина має добре розвинуті м’язи, які спрямовують вуха в напрямку джерела звуку (нашорошування вух). В людини ці м’язи редуковані, тобто розвинені слабо, а визначення напрямку звуку пов’язане з бінауральним слухом — взаємодією обох вух. Як правило, звук надходить збоку і на якусь частку секунди швидше поступає в праве або ліве вухо. Ця невелика різниця в часі надходження звуку дає можливість зорієнтуватися в напрямку його джерела. Якщо ж одне вухо хворе і не відчуває звук, тоді спрацьовують м’язи голови і шиї — людина повертає голову в напрямку звуку.

Зовнішній слуховий хід. Він складається з хрящової (1/3), кісткової (2/3) частин. Довжина його 2,5см, він має подібну форму. Зсередини він вкритий тонкою шкірою з волосками і видозміненими потовими залозами, котрі виділяють вушну сірку. Закінчується слуховий хід барабанною перетинкою.

Барабанна перетинка — це тонка сполучнотканинна пластинка товщиною 0,1мм. Вона відокремлює зовнішній слуховий хід від середнього вуха. Має вигляд лійки, відкритої назовні. З зовнішньої сторони вона вкрита шкірним епітелієм, а з середини — слизовою оболонкою. Розміри барабанної перетинки 11х9мм. Вона займає похиле положення. Уловлює коливання повітря і передає їх на елементи середнього вуха.

Б. Середнє вухо:

  1. барабанна порожнина;

  2. слухова трубка;

  3. слухові кісточки.

Барабанна порожнина розміщена в піраміді скроневої кістки, має вигляд куба об’ємом 1см³. Зсередини покрита слизовою оболонкою. В ній розміщені три слухові кісточки: а) молоточок; б) коваделко; в) стременце. Вони з’єднані між собою суглобами. Молоточок має рукоятку, яка вплетена в центр барабанної перетинки, другий кінець молоточка з’єднаний з коваделком, а воно зі стременцем. Стременце утримується в овальному вікні м’язом.

Слухова труба. Барабанна порожнина сполучається з носоглоткою з допомогою слухової труби (євстахієвої труби). Її довжина 3,5см. Вона служить для врівноваження тиску в барабанній порожнині з атмосферним, тобто вирівнює тиски по обидві сторони барабанної перетинки, щоб та могла коливатись. Слухова труба покрита зсередини слизовою оболонкою. У дітей вона коротка і широка, тому інфекція з носоглотки при запальних процесах (ангіна, скарлатина, кір, грип) може поширитися на середнє вухо, розвивається запалення слизової оболонки вуха — отіт.

В. Внутрішнє вухо.

Розміщується в товщі піраміди скроневої кістки. Є кістковим лабіринтом, всередині якого знаходиться перетинчастий сполучнотканинний лабіринт, який утворює кістковий. Між кістковим і перетинчастим лабіринтом міститься перелімфа, а в середині перетинчастого — ендолімфа. У стінці між середнім і внутрішнім вухом, крім овального вікна, є ще кругле, яке робить можливим коливання рідини.

Кістковий лабіринт складається з:

  1. переддвер’я або пристінка;

  2. завитки;

  3. півколові канали.

Переддвер’я або присінок — це середня частина лабіринту, невелика порожнина, яка п’ятьма отворами сполучається з півколовими каналами, отвором з каналом завитки. Тут є овальне і кругле вікна, овальне закрите стременцем.

Завитка — за своєю формою нагадує раковину равлика. Це канал, який спірально звивається і утворює два з половиною обороти навколо стержня конічної форми. Діаметр кісткового каналу біля основи завитки — 0,04мм, а на вершині — 0,5мм. Від стержня відходить кісткова спіральна пластинка, яка ділить порожнину каналу на дві частини або драбини.

Півколові канали — це три дугоподібні кісткові ходи, розміщені в трьох взаємоперпендикулярних площинах. Розрізняють передній, задній і боковий канали. Вони своїми кінцями відкриваються в присінок.

Сполучнотканинний (перетинчастий) лабіринт лежить всередині кісткового, повторюючи його конфігурацію. В ньому розміщені рецептори слуху і рівноваги, або початковий відділ статокінетичного і слухового аналізатора. Стінка перетинчастого лабіринту утворена напівпрозорою сполучною тканиною. Його порожнина заповнена рідиною — ендолімфою. Перетинчастий лабіринт менших розмірів за кістковий, між ними є простір, заповнений перилімфою.

Присінок перетинчастого лабіринту — це два утворення — маточка і мішечок, вони сполучені з півколовими каналами. Є три перетинчастих півколових каналів — передній, задній, латеральний. Всередині кісткової завитки є перетинчаста частина, яка називається середнім каналом, в якому розрізняють основну пластинку (знизу), спіральну зв’язку (збоку) і зверху вестибулярна пластинка. Середній канал на розрізі має вигляд трикутника. В завитковому ході на всьому протязі знаходиться звукосприймальний апарат — кортієв орган, який розміщений на основній пластинці. Основна пластинка, або мембрана, має 24000 фіброзних волокон різної довжини, натягнутих, як струни, які резонують строго визначеними коливаннями. Сам кортієв орган складається з епітеліальних клітин, серед яких є чутливі слухові клітини з волосками — слухові рецептори. Розрізняють зовнішні і внутрішні волоскові клітини. Зовнішні розташовані в 3-4 ряди, їх 12-20 тисяч, а внутрішні — в один ряд, їх 3500 штук. Вони видовженої форми і на верхівці мають 60-70 волосків, довжиною 4-5 мкм, вони обмиваються ендолімфою. Над волосковими клітинами нависає покривна пластинка. До них підходять гілки слухового нерва. Тіла перших нейронів знаходяться в спіральному вузлі. Тіла других нейронів розміщені в довгастому мозку, а тіла третіх нейронів розміщені в нижніх горбиках чотиригорбикового тіла (первинний слуховий аналізатор), а потім ідуть в кору скроневих ділянок.

Г. Механізм сприйняття звуку.

Вібрації повітря від джерела звуку поділяються на періодичні — тони, і неперіодичні — шуми. Тони в свою чергу є високі і низькі, вони залежать від кількості коливань в секунду. Чим більша частота коливань, тим менша довжина хвилі (вимірюється в мм), і чим менша частота, тим більша довжина хвилі (вимірюється в метрах). Найвищий звук, який ми можемо почути, має 20 тисяч коливань в секунду (герц), найнижчий — 12-14 коливань в секунду. У багатьох тварин верхня межа слуху вища, ніж у людини (у собак — 38000 герц, у кішок — 70000 герц). Звуки частотою 50-100 тисяч герц людина не чує — це ультразвук. Звук має тембр. Крім тонів розрізняють обертони — це додаткові коливання, число яких в 2, 4, 8 разів і т. д. більше, ніж основного тону. Оптимальна збудливість для вуха — це тони в межах 1000-4000Гц. Повітряні звукові хвилі уловлюються вушною раковиною, проходять через слуховий прохід на барабанну перетинку, систему слухових кісточок, потім на піраміду. Перилімфа примушує коливатися перетинчастий лабіринт, тобто коливання передаються на ендолімфу. Коливається і резонує частина волокон основної пластинки, разом з розміщеними на ній волосковими клітинами. Останні волосками доторкаються до покровної мембрани. Деформація волоскових клітин викликає в них збудження, яке передається в центральну нервову систему. Це так звана резонансна теорія слуху. Також встановлено, що мембранний потенціал волоскових клітин дорівнює — 70 мВ, а потенціал ендолімфи — 80 мВ, різниця потенціалів складає 150 мВ (мілівольт). Цей потенціал різко змінюється при контакті волоскових клітин з покривною мембраною. Різко змінюється мембранний потенціал, що дає біоелектричний ефект, який називається мікрофонним потенціалом. Він проявляється електричними коливаннями, які відповідають звуковим коливанням.

2.Вестибулярний аналізатор знаходиться у внутрішньому вусі. Складається з півколових каналів, розташованих в трьох взаємноперпендикулярних площинах, а також з маточки і мішечка. В ампулах півколових каналів, а також мішечку і маточці, є волоскові клітини, які оточені драглистою речовиною, в котрій знаходяться отоліти — вапняні кристали. Прискорення або сповільнення руху тіла, трясіння тіла, хитання тіла, призводить до коливання отолітів, які подразнюють волоскові клітини. Волокна ІІІ пари черепномозкових нервів (присінково-завитковий нерв) ідуть від вузла присінку (переддвер’я) до ромбовидної ямки. Там знаходяться тіла ІІ нейронів, ІІІ нейрони розташовані в мозочку. Імпульси, що йдуть від вестибулярного апарату, роблять можливим аналіз положень тіла і окремих його частин в просторі. Люди з пошкодженим органом рівноваги не можуть впевнено ходити. Пошкоджений орган рівноваги можна перевірити пальценосовою пробою: людина з закритими очима повинна потрапити вказівним пальцем в кінчик носа. Якщо порушена координація рухів — людина промахнеться.

Подразнення вестибулярного апарату може супроводжуватись головною біллю, тошнотою, блюванням, посиленим потовиділенням. Цим пояснюється “морська хвороба”, ці явища можуть виникнути у деяких людей при їзді в транспорті, літаку. Вестибулярний апарат можна тренувати — крісло Барані (крісло, що крутиться). Його тренують льотчикам, космонавтам.

Вікові особливості слухового аналізатора. Може виникнути враження, що новонароджені глухі. Але це не вірно. Ця глухота відносна. У новонароджених порожнина середнього вуха заповнена амніотичною рідиною, що затруднює коливання слухових кісточок. Поступово ця рідина розсмоктується. Новонароджені реагують на звуки здриганням, зміною дихання, початком або припиненням плачу. Діти починають добре чути вже наприкінці 2 чи 3 місяця життя. В 1-2 роки діти розрізняють звуки в 1-2 тони різницею, а в 4-5 років діти вже добре розрізняють звуки, різниця між якими 0,5 тона.

Гострота слуху. Визначається найменшою силою звуку, яка може спричинити звукові відчуття. Діти краще сприймають низькі тони. Слух в дітей треба розвивати — слуханням музики, навчанням грати на музичних інструментах, вчити дітей співати. Сильні подразнення органів слуху можуть призвести пониження слуху, в зв’язку з надмірним коливанням барабанної перетинки, яка втрачає свою еластичність.

3. Рецептори нюху розміщені в слизовій оболонці носа, в верхньому носовому ході. Там є нюхові клітини, які закінчуються волосками довжиною 20-30 мкм. Волоски закінчуються потовщенням — булавою, на якій є 9-16 війок. В волосках знаходяться мікротрубочки діаметром 0,002 мкм.

Сприйняття запаху. Перші нейрони — нюхові клітини - дуже чутливі. Для них досить 1-8 молекул пахучої речовини. Вважають, що вони мають нюховий пурпур, який при дії пахучої речовини втрачає свій колір, при цьому виникає нервовий імпульс збудження, який передається на нюхову цибулину (це ядра других нейронів). Ядра третіх нейронів знаходяться в нюховому трикутнику сірої речовини нюхового тракту. Далі нюхові волокна ідуть в гіпокамп — це кора головного мозку в нюховій завитці (скронева ділянка кори).

4. Рецептори смаку знаходяться в смакових сосочках язика — жолобоподібних, грибовидних, листоподібних. Смакові клітини довжиною 2 мкм, діаметром 0,2мкм. В них є мікроворсинки з волосками.

Сприйняття смаку. Мембранний потенціал смакових клітин дорівнює 30-50мВ. При дії смакового подразника виникає потенціал 15-40 мВ за рахунок деполяризації. Далі нервовий імпульс збудження передається на ІІ, ІХ, Х пари черепномозкових нервів (барабанна струна лицевого нерва, язикоглотковий нерв, блукаючий нерв) — це ядра перших нейронів. Ядра других нейронів знаходяться в ромбовидній ямці, а треті нейрони — в зоровому горбі головного мозку. Далі нервове збудження іде в передній кінець скроневої долі кори головного мозку, де знаходяться центри смаку. Смакові клітини в язику мають різну спеціалізацію — одні з них чутливі до солодкого (кінчик язика), другі до гіркого (корінь язика), треті до кислого (бокові поверхні язика), четверті до солоного (бокові поверхні язика).

5. Аналізатор шкірного чуття — збірне поняття. В шкірі розміщуються рецептори, які сприймають біль, температуру, тиск, розтягнення, дотик, вібрацію (екстерорецептори). Вони мають дуже різноманітну будову. Частина з них має свою капсулу, а частина не має. В середньому, на 1мм² шкіри припадає 50 больових, 25 тактильних, 12 холодових, 2 теплових рецептори. В різних ділянках шкіри кількість рецепторів — різна. Особливо їх багато на поверхнях губ, кінчиків пальців.

Функціональні властивості рецепторів. Кожному виду чуття відповідають певні рецептори. Вони поділяються на тактильні, теплові, холодові, больові, хімічного подразнення, тиску, розтягнення, вібраційні. Імпульс подразнення в них виникає внаслідок дії відповідного конкретного подразника, внаслідок чого здійснюється деполяризація і реполяризація мембран цих спеціалізованих рецепторів. Тіла перших нейронів рефлекторної дуги шкірного аналізатора розміщені в спинномозкових вузлах (гангліях). Другі нейрони розміщені в задніх рогах спинного мозку. Треті нейрони розміщені в зорових горбах (згір’я). Є перехрест нервових волокон шкірного аналізатора і на рівні спинного мозку. З зорового горба імпульс передається в кору головного мозку — верхня частина тім’яної долі кори мозку.

Висновки.

В органі слуху розрізняють зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо.

У внутрішньому вусі розрізняють кісткові і сполучнотканинні півколові канали, завитку і присінок.

Рецептори слуху розташовані у завитці, а рецептори зміни положення тіла - у півколових каналах.

Рецептори, що сприймають біль, дотик. Температуру та в інші впливи знаходяться в шкірі.

Література.

Синельников Р.Д. Атлас анатомії людини. - 2000.

Коляденко Г.І. Анатомія людини. - 2009.

Свиридов О.І. Анатомія людини. - К.: Вища школа, 2000.

Запитання.

Загальна будова органа слуху.

Особливості будови і функції середнього і внутрішнього вуха.

Особливості будови і функції завитки.

Механізм сприйняття звуку.

Особливості будови і функції півколових каналів.

Лекція. Лекція № 5

Тема. Вікова анатомія і фізіологія опорно-рухового апарату.

Мета. Вивчити вікові особливості будови і функції опорно-рухового апарата.

Вступ. Опорно-руховий апарат забезпечує людині різноманітні рухи. Він складається із скелета і м'язів, що об'єднані в єдину кістково-мязову систему. В дитячому віці кісткова тканина є одним із органів кровотворення.

План.

  1. Значення опорно-рухового апарата.

  2. Загальні відомості про скелет. Класифікація і будова кісток, їх хімічний склад та фізичні властивості.

  3. Анатомія та вікова фізіологія кісток черепа, тулуба, кінцівок.

  4. Види сполучення кісток між собою. Суглоби і характер руху в них.

  5. Загальні дані про м’язи.

  6. Постава, виховання правильної постави у дітей.

Зміст лекції.

1. Опорно-руховий апарат складається з:

1) кісток;

2) суглобів;

3) зв’язок;

4) м’язів.

Перші три елементи — пасивна частина, а м’язи — активна.

Функції опорно-рухового апарату:

1) рухова; 2)захисна (череп, хребет, ребра з грудиною, кістки тазу) — захищають головний і спинний мозок, органи грудної і черевної порожнини; 3) обмінна функція (вихід з кісток Са, Р — при вагітності). Скелет утворений з окремих кісток, а кістки, в свою чергу, складаються з кісткової тканини. Кісткова тканина є різновидністю сполучної тканини. Клітини кісткової тканини називаються остеоцитами, вони утворюють остеони, гаверсові системи — це є системи концентрично розміщених довкола каналу кісткових пластинок. В скелеті людини більше 200 кісток, на долю яких припадає 18% маси тіла.

Розглянемо будову кістки.

Кожна кістка — це орган, який складається з кісткової тканини, окістя, кісткового мозку, судин і нервів.

Окістя — це сполучнотканинна оболонка, що покриває кістку ззовні. Вона багата кровоносними судинами і нервами. Окістя забезпечує трофіку кістки, за її рахунок кістка росте в товщину і відновлюється при переломах. В кістці розрізняють компактну і губчасту речовини. В компактній речовині є кісткові пластинки (міжклітинна речовина кістки), розміщені більш щільно. Між пластинками знаходяться остеоцити — кісткові клітини.

Класифікація кісток. Кістки поділяються на:

  1. трубчасті:

а) довгі (плечова, стегнова кістки);

б) короткі (кістки фаланг пальців, кисті і стопи);

  1. плоскі :

а) черепна (лобова);

б) інші (лопаткова, тазова кістка);

  1. губчасті:

а) довгі (ребра);

б) короткі (наколінок);

в) сесамовидні (кістки зап’ястя);

г) змішані (основна або клиновидна кістка черепа, хребці)

В трубчастих кістках розрізняють:

1) тіло (діафіз); 2) кінці (епіфізи — на них є суглобові хрящі).

На поверхні кісток є горбинки, борозни, канали, де проходять судини, нерви, кріпляться м’язи. Всередині знаходяться кістковий мозок, який має кровотворну функцію. У дітей він червоний, у дорослих — жовтий.

Ріст кістки.

Кістки ростуть в довжину і товщину до 22-25 років. В товщину кістки ростуть за рахунок окістя, а в довжину — за рахунок хряща, що знаходиться між діафізом і епіфізами. Потім ці хрящі костеніють. Велику роль в цих процесах відіграє соматотропін — це гормон передньої долі гіпофіза. Коли його виробляється забагато в дитинстві — то ростуть гіганти, а коли замало — то карлики. Кістки оновлюються, можуть змінити (дещо) свою форму під навантаженням (кістки пальців ніг у балерини).

Склад кісток.

Кістка складається з органічних (30%) і мінеральних (60%) речовин, а 10% становить вода. До органічних речовин відноситься колаген і вуглеводи, до неорганічних (мінеральних) — солі кальцію, фосфору, магнію та ін. В дорослої людини в скелеті є 1200г Са, 530г Р, 11г магнію. 99% Са людського організму знаходиться в кістках. Якщо кістку помістити в кислоту, то вона стає м’якою, як губка, її можна зав’язати у вузол (вона втратила мінеральні солі). Якщо кістку спалити, то вона стає крихкою (втратила органічні речовини). У дітей в кістках переважають органічні речовини, їх скелет гнучкий, еластичний. З віком збільшується кількість мінеральних речовин, кістки стають ламкими, частіше можливі переломи, які важче зростаються. Поєднання органічних і неорганічних речовин роблять кістку міцною, твердою і пружною. Кістка в 30 разів твердіша за цеглу, в 2,5 рази твердіша за граніт, приблизно тверда, як чавун.

2. Анатомія черепа.

Череп має мозковий та лицевий відділи. До мозкового черепа відносяться: 1) парні кістки — тім’яні, скроневі;

  1. непарні кістки — потилична, лобова, клиновидна, гратчаста.

До лицевого черепа відносяться:

  1. парні кістки — верхньощелепні, носові, слізні, виличні, піднебінні, нижні носові раковини;

  2. непарні — леміш, нижня щелепа, під’язикова кістка.

В черепі розрізняють основу і склепіння. Границя між ними проходить через перенісся, верхніх краях очних ямок, по краю зовнішніх слухових проходів до зовнішнього потиличного горба.

В черепі є великий потиличний отвір, який веде в спинномозковий канал, дві очні ямки, отвір порожнини носа, зовнішні вушні отвори.

Ряд кісток черепа має порожнини-пазухи:

  1. лобна;

  2. гайморова;

  3. гратчастий лабіринт;

  4. клиноподібна;

Їх функція — зігрівають повітря, резонатори голосу, полегшують кістки черепа.

Вікові і статеві особливості будови черепа.

В черепі новонародженого переважає мозкова частина над лицевою, яка недорозвинута. Краї кісток залишаються неокостенілими, сполучнотканинними. В місцях сполучення кісток вони утворюють тім’ячка. Розрізняють: 1) переднє ( в місці з’єднання луски лобової кістки з тім’яними); 2) заднє — в місці з’єднання луски потиличної кістки з тім’яними; 3) передні бокові; 4) задні бокові. Практичне значення їх полягає в тому, що завдяки їх наявності кістки черепа дещо заходять одна за одну при проходженні голівки через кісткове кільце тазу при родах.

По тім’ячкам також судять про правильний розвиток дитини. Найбільше з них — переднє (лобове заростає в 1,5 року, при рахіті — не заростає). Малі тім’ячка заростають в 2-3 місяці.

Статеві відмінності будови черепа.

Чоловічий череп більший за жіночий. Його ємність на 10% більша за жіночу, що зв’язане з різницею маси тіла. Поверхня жіночого черепа більш гладка, що зв’язано з меншим розвитком м’язів, особливо жувальних. Лоб має більш вертикальний напрям, надбровні дуги розвинуті слабше.

Критика расистських теорій про відмінності в формі і будові черепа.

В залежності від черепного показника (відношення поперечного діаметра до повздовжнього), розрізняють:

  1. короткий — брахікефали;

  2. середній — мезокефали;

  3. довгий — доліхокефали.

Расисти розвинули теорію про “вищі” і “нижчі” типи черепів, які характеризують різні раси. Черепи людей європоїдної раси виявились “вищими”, а людей монголоїдної, негроїдної рас - “нижчими”.

  1. Анатомія кісток тулуба і кінцівок.

Основою скелету тулуба є хребет, який складається з 33-34 хребців. Хребці відносяться до коротких губчастих кісток. Хребет виконує роль осьового скелета — опори тіла, утворює спинномозковий канал, приймає участь в рухах тулуба і черепа. Хребець складається з тіла, дуги і 7 відростків (верхні і нижні суглобові, поперечні і остистий). Розрізняють відділи хребта: шийний, грудний, крижовий, куприковий.

В шийному — 7, грудному — 12, поперековому — 5, крижовому — 5, куприковому — 4-5 хребців.

Крижові і куприкові хребці зрослись між собою. Хребет займає 40% довжини тіла. Між тілами хребців знаходяться хрящові диски, які служать амортизаторами і покращують рухи. Точки окостеніння хребців знаходяться в тілі хребця, дужках і відростках. Синостоз (повне зрощення частини хребця) завершується в 21-23 роки. До півтора року хребет росте рівномірно, в 3 роки уповільнюється ріст шийних і грудних хребців, в 10років — ростуть поперекові і нижні грудні хребці. У новонароджених хребет майже прямий, вигини тільки намічаються. Розрізняють вигини вперед — лордоз і вигини хребта назад — кіфоз. В 6-7 тижнів дитина починає тримати голову — виникає шийний лордоз хребта.

В шість місяців дитина починає сидіти — виникає грудний кіфоз. В 1 рік дитина починає стояти — виникає поперековий лордоз. Потім крижовий кіфоз. Завдяки цим вигинам хребет має вигляд пружини, що зменшує поштовхи при ходьбі і стрибках на головний мозок. Інколи буває патологічне викривлення хребта вбік — сколіоз. Він виникає, коли дитина сидить неправильно, при слабкому розвитку м’язів.

Грудна клітка. Утворена грудиною, 12 парами ребер, грудними хребцями. В ній розміщені серце, легені. Грудина — плоска кістка (складається з ручки, тіла, мочевидного відростка). Ребра — 12пар (справжні — 1-7 пари, несправжні — 8, 9, 10 пари, флюктуючі — 11, 12 пари ребер).

Форма грудної клітки змінюється з віком. Є такі форми: 1) плоска; 2) циліндрична; 3) конічна; 4) кілеподібна (рахіт); 5) запавша форма.

М’язи і ребра приймають участь в акті дихання.

Скелет кінцівок, верхні кінцівки.

В процесі історичного розвитку (філогенез) верхні кінцівки втратили локомоторну функцію (орган пересування в тварин), стали органом праці, тому кістки верхньої кінцівки більш тонкі і легші, сполучені дуже рухомо. Добре пристосовані до праці кістки кисті руки, видовжуються пальці, вони дуже рухливі, великий палець відстоїть від інших. До плечового поясу відносяться: лопатка, ключиця. До кісток вільної кінцівки відносяться: плечова, кістки передпліччя (променева і ліктьова), кістки кисті (зап’ястя, п’ястя, фаланги пальців). Процес окостеніння завершується в 10-13 років, тому діти молодших класів не можуть швидко писати. Гра на музичних інструментах затримує окостеніння, тому фаланги видовжуються (довгі пальці музикантів).

Нижні кінцівки.

Вони служать для опори тіла і пересування. Тому кістки тут масивні, рухливість в суглобах менша. Пальці вкорочені, масивні, менш рухомі. Стопа має вигляд склепіння. При плоскостопості зв’язки стопи послаблені, стопи швидко стомлюються при ходьбі, виникає ломота, судоми. Потрібні вправи лікувальної гімнастики. Скелет нижньої кінцівки складається з стегнової, великої і малої гомілкової кісток, кістки — колінна чашечка, кісток передплесна, плесна, кісток пальців ніг.

Тазовий пояс.

Складається з двох тазових кісток і крижової кістки. В дітей тазова кістка складається з трьох кісток (клубова, лобкова і сіднична). Тільки з п’яти-шести років починається їх зрощення, яке завершується в 17-18 років. Після 9 років таз набирає статевих відмінностей. У дівчаток він нижчий, ширший, легший. Це пов’язано з дітородною функцією у жінок. У хлопчиків таз вужчий і більш високий. В дошкільному віці крижова кістка складається з окремих п’яти крижових хребців. У дівчаток при різких стрибках з висоти, при користуванні взуттям на високих підборах крижові хребці можуть зміститися, що веде до неправильного зрощення їх і звуженню виходу з малого тазу.

  1. Види сполучень кісток між собою.

Сполучення кісток (синдесмологія)



І. Нерухомі сполучення ІІ. Напівсуглоби ІІІ. Суглоби

(синартрози) (геміартрози) (діартрози)






1.Синдесмози 2.Синхондрози 3.Синостози 1.Одноосні 2.Двоосні 3.Багато-

(нерухомі сполучення (нерухомі сполучення (кістка з суглоби суглоби осні

кісток через м’яку кісток через хрящ) кісткою) суглоби

сполучну тканину) Еліпсоїдні

Тимчасові Постійні Циліндричні Сідловидні

Зв’язки Мембрани (потім окостенівають) Блоковидні Мищелкові Плоскі
Еластичні Шви Кулясті

зв’язки Гладкі Чашеподібні

Лусковидні

Зубчасті
Прилади з’єднань кісток:

І. Симартрози.

  1. Синдесмози:

- зв’язки наявні в усіх суглобах;

- еластичні зв’язки — з’єднують дуги хребців;

- мембрани — з’єднують кістки передпліччя між собою на всьому протязі, і аналогічно, кістки гомілки.

- шви: зубчасті — склепіння черепа, лусковидні — скронева і тім’яна кістка, гладкі — кістки лиця.

  1. Синхондроз — гіаліновий — ребра з грудиною, волокнистий — міжхребцеві диски між тілами хребців. Тимчасові синхондрози — заміщуються синостозами — між клубовою, сідничною і лобковою кістками у дітей. Постійні синхондрози — піраміда скроневої кістки з клиновидною кісткою.

  2. Сіностоз — тазова кістка — у дорослих, де злились клубова, сіднична і лобкова кістки.

ІІ. Геміартроз — лонне з’єднання кісток тазу.

ІІІ. Суглоби:

  1. Одноосні:

а) циліндричний — проксимальний променеволіктьовий суглоб;

б) блоковидний — плечеліктьовий суглоб.

  1. Двоосні:

а) еліпсовидний — променевозап’ястковий суглоб;

б) мищелковий — колінний суглоб;

в) сідловидний — зап’ястково-п’ясткове з’єднання першого пальця руки.

  1. Багатоосні:

а) кулястий — плечовий суглоб;

б) чашеподібний — кульшовий суглоб;

в) плоский — між суглобами хребців.

З’єднання хребців:

  1. тіла хребців з’єднуються синхондрозами (хрящові диски);

  2. дуги хребців з’єднуються зв’язками еластичними;

  3. остисті відростки хребців з’єднуються зв’язками;

  4. поперекові відростки хребців — зв’язками;

  5. суглобові відростки — міжхребцеві суглоби — плоскі, тугі, малорухомі, комбіновані;

  6. між крижовою кісткою і куприком- міжхребцевий хрящ.

Ребра.

Сім ребер з грудиною з’єднуються хрящами — синхондроз, а решта — геміартрози, плоскі з’єднання. Ребра з хребтом — суглоби.

Череп.

В основному синдесмози. Склепіння черепа — зубчасті шви. Луска скроневої кістки з тім’яною кісткою — лусковидний шов. Кістки лицевого черепа — плоскі шви. Основа черепа — синхондрози. Діартроз — скроневощелепний суглоб — рухи в суглобі:

  1. опускання — підняття нижньої щелепи.

  2. вперед — назад нижньої щелепи.

  3. бокові рухи.

З’єднання кісток плечового поясу.

  1. грудинноключичний суглоб — кулястий — рухи навколо сагітальної осі — підняття і опускання ключиці; вертикальної осі — вперед-назад ключиця; обертати ключицю навколо її осі;

  2. акроміальноключичний суглоб (з лопаткою);

  3. плечовий суглоб — плечова кістка з лопаткою — кулястий суглоб — фронтальна, сагітальна, вертикальна вісь рухів, колові рухи.

Фронтальна вісь — згинання і розгинання. Сагітальна — відведення, приведення. Вертикальна — обертати руку назовні і всередину.

Ліктьовий суглоб.

Плечова, ліктьова та променева кістки: три суглоби в одній суглобовій сумці (складний суглоб): 1) плече-ліктьовий; 2) плече-променевий; 3) проксимальний променеволіктьовий суглоби.

Плечеліктьовий суглоб — блоковидний суглоб з гвинтовидним відхиленням суглобових поверхонь. Плечепроменевий суглоб — кулястий — рухи по двох осях. Проксимальний променевий — циліндричний. В ліктьовому суглобі — згинання-розгинання передпліччя навколо фронтальної осі в плечепроменевому суглобі. Пронація — кисть тильною стороною доверху. Супінація — кисть долонею доверху.

Дистальний променеволіктьовий суглоб.

Циліндричний з іертикальною віссю обертання. Є міжкісткова мембрана - променева і ліктьова кістки.

Зап’ястя.

  1. проксимальний відділ — променевозап’ястковий суглоб. Має форму блока.

  2. Дистальний відділ — середньозап’ясткове з’єднання (між першим і другим рядами зап’ястя).

  3. з’єднання гороховидної кістки з гачковидною і основою третіх п’ястних кісток через зв’язки. Є поперечна зв’язка зап’ястя.

  4. зап’ястко-п’ястні суглоби (між другим рядом кісток зап’ястя і основою п’ястних кісток).

Міжп’ястні суглоби. Між 4-п’ястними кістками.

Зап’ястно-п’ястний суглоб великого пальця — це сідловидний суглоб — 2 види рухів — в поперечній і передньо-задній площинах.

П’ястно-фалангові суглоби — еліпсоїдний.

Міжфалангові суглоби — длокові.

Таз.

  1. Крижоклубові з’єднання — це діартроз — вушковидні суглобові поверхні крижової кістки і тазових кісток.

  2. Лонне зрощення — симфіз — з’єднання тазових кісток між собою.

Всі види суглобів є в тазі:

- синантрози в формі синдесмозів (зв’язки);

- синходрози — між окремими частинами тазової кістки;

- синостози після злиття тазової кістки в одне ціле;

- геміартрози — лонне зрощення;

- діартроз — крижоклубове зрощення.

Кульшовий суглоб.

Вертлужна западина тазової кістки і головка стегнової кістки — кулястий суглоб з обмеженими рухами (чашевидний суглоб) — по 3 осях руки — фронтальна, сагітальна, вертикальна, круговий рух.

Колінний суглоб.

Згинання, розгинання, обертання — мищелковий суглоб.

Кістки гомілки: проксимальний суглоб, а дистальне або синдесмозосполучнотканинне зрощення ( на всьому протязі також синдесмоз). Порівняно з передпліччям кістки гомілки малорухомі між собою — для опори тулуба.

Гомілково-стопний суглоб: кістки передплеска і гомілкові кістки — це блоковидний суглоб — рухи на фронтальній площині (тильне згинання — стопа догори носком піднімається і підошвенне згинання — опускання вниз носка стопи), також невеличкі бокові рухи при підошвенному згинанні, вони неможливі при тильному згинанні.

Підтаранний суглоб. Між таранною і п’яточною кісткою — циліндричний суглоб.

Таранноп’яточнолад’євидний суглоб. Голівка таранної кістки і лад’єподібною кісткою і суглобною фасеткою п’яточної кістки.

П’яточно-кубовидний суглоб. Суглобові поверхні п’яточної і кубовидної кісток (суглоб Шопара) або поперековопередплесновий суглоб.

Клиновидно-лад’єподібний суглоб. Задні суглобові площадки клиновидних кісток з трьома фасетками дистальної суглобової поверхні лад’єподібної кістки. Обертання п’яточної кістки разом з лад’єподібною і переднім кінцем стопи навколо сагінальної осі — пронація і супінація стопи.

Передплеснові суглоби. (суглоби Лісфранка) — другий ряд передплесна з плесною — тугі суглоби.

Суглоби пальців стопи. Плеснофалангові — подібні до аналогічних з’єднань в кисті руки — тильне і стопне згинання пальців. Фалангове - як на руці.

5. Розрізняють такі види м'язової тканини: гладком'язову тканину стінок внутрішніх органів, скелетну м'язову тканину і посмуговану серцеву тканину. У більшості м'язів розрізняють черевце, головку і два кінці. За формою м'язи діляться на довгі, короткі, трикутні, квадратні, двоголові, триголові, чотириголові. Основна функція м'язів - скоротлива. Яка забезпечу. Рухи тіла і утримує його в рівновазі. За розміщенням м'язи поділяють на м'язи голови, шиї, спини, грудної клітки, живота. Верхніх і нижніх кінцівок.

6. Постава — правильне положення тіла при стоянні — голова піднята, плечі розправлені, груди випнуті, живіт втягнутий, верхні кінцівки опущені, нижні кінцівки розташовані поря. Є такі такі види неправильної постави: лордотична, сутула, кіфотична, сколіотична.

Причини розвитку неправильної постави: а) неправильна посадка дитини; б) невідповідність шкільних меблів віку і зросту дитини; в) недостатнє природнє та штучне освітлення; г) рахіт, ревматизм, туберкульоз кісток, плоскостопість та інше.

Висновки.

Опорно-руховий апарат складається з пасивнрї та активної частини.

До вікових особливостей черепа належать тімячка, а хребта — його фізіологічні вигини.

Зєднання між кістками є нерухомі, напівсуглоби і суглоби.

Мязи тіла людини діляться на мязи голови і шиї, плечового пояса і верхніх кінцівок, мязи тулуба, мязи тазу і нижньої кінцівки.

Розрізняють такі види порушень постави: лордотична. Сутула, кіфотичні і сколіотична.

Література.

Синельников Р.Д. Атлас анатомії людини. - 2000.

Коляденко Г.І. Анатомія людини. - 2009.

Свиридов О.І. Анатомія людини. - К.: Вища школа, 2000.

Запитання.

Хімічний склад та властивості кісток?

За рахунок чого здійснюється ріст кісток?

Які вікові особливості будови черепа та хребта?

Назвіть види сполучень між кістками.

Назвіть види порушень постави та причини їх розвитку.

Лекція. Лекція № 6

1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка