Лекція. Лекція №1 Тема. Вікова фізіологія головного мозку. Мета. Вивчити структурно-функціональні особливості головного мозку та його



Сторінка2/7
Дата конвертації17.11.2016
Розмір1.19 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
Тема. Вікова фізіологія головного і спинного мозку та вегетативної нервової системи.

Мета. Вивчити будову і функції ретикулярної формації, оболонки мозку, його порожнини та кровопостачання, а також особливості будови і функції спинного мозку, вегетативної нервової системи.

Вступ. В стволовій частині мозку розташована ретикулярна формація, яка тонізує мозок. Порожнинами мозку є шлуночки, в який циркулює спинномозкова рідина. Головний мозок вкритий оболонками, його кровопостачання має свої особливості. Спинний мозок поділяється на сегменти, від яких відходять спинномозкові нерви. Вегетативна нервова система здійснює регуляцію внутрішніх органів.

План.

  1. Ретикулярна формація, функціональне значення. Оболонки і шлуночки головного мозку. Кровопостачання головного мозку.

  2. Відмінності мозку людини від мозку тварин.

  3. Анатомія і фізіологія спинного мозку.

  4. Будова і функція вегетативної нервової системи.

Зміст лекції.

1. В столовій частині мозку розміщені групи різної форми нейронів, переплетених волокнами в різних напрямках, які нагадують сітку — це сітчаста або ретикулярна формація. Тут розташовано 48 ядер. Через них проходять доцентрові і відцентрові шляхи. Тут здійснюється регуляція збудливості кори головного мозку (гальмує рухові реакції на спинний мозок, активізує кору головного мозку). Але діяльність ретикулярної формації регулюється корою головного мозку.

Шлуночки головного мозку. Їх чотири — 2 бічні і ІІІ, ІV.

В порожнинах головного мозку — його шлуночках — циркулює цереброспінальна рідина, яка утворюється судинними сплетеннями, які здатні пропускати одні речовини і затримувати інші. Це гематоенцефалічний бар’єр. Він виконує функцію захисту для головного мозку. Цереброспінальна рідина — ліквор — відіграє і трофічну роль для мозку. Ця рідина є внутрішнім середовищем, вона циркулює в шлуночках мозку, а також між павутиноподібною і судинною оболонками (в замкнутому просторі), куди вона проникає через отвори в ІV шлуночку. Далі ця рідина (ліквор) відтікає в венозне русло через пахіонові грануляції (вирости павутиноподібної оболонки головного мозку). Такий стан, як водянка мозку, викликаний запальним процесом, при якому закриваються отвори в ІV шлуночку, накопичується мозкова рідина (ліквор), відбувається часткова атрофія мозку.

Оболонки головного мозку. Головний мозок покритий трьома оболонками: 1) твердою; 2)павутинною; 3) судинною.

Зовнішня оболонка — тверда — утворена сполучною тканиною, прилягає до кісток черепа, замінюючи окістя. Утворює вирости:

  1. мозковий серп, який заходить поміж півкулі головного мозку;

  2. серп мозочка — заходить між півкулями мозочка;

  3. намет мозочку — відділяє потиличні долі від мозочка;

  4. діафрагма турецького сідла — через неї проходить ніжка гіпофізу.

Тверда мозкова оболонка має пазухи, які називаються сінусами (верхній сагітальний, нижній сагітальний, поперечний, сигмовидний). Вони між собою сполучаються і по них відтікає кров у внутрішню яремну вену, яка виходить з черепа через одноіменний отвір.

Павутинна оболонка головного мозку. Вона перекидається над борознами головного мозку, утворюючи підпавутинний простір, в якому циркулює ліквор.

Судинна оболонка. Вона тісно прилягає до мозку, повторює його рельєф.

Артерії головного мозку. Кровопостачання головного мозку. Мозок кровопостачається внутрішньою сонною і основною артеріями, які утворюють Вілізієве коло. Від названих артерій відходять передні, середні і задні мозкові артерії, які кровопостачають всі частки півкуль головного мозку.

2. Завершуючи розгляд будови головного мозку, необхідно зупинитись на його ознаках, які відрізняють мозок людини від мозку у тварин. Це:

  1. значна перевага головного мозку над спинним (у макаки головний мозок в 8 разів більший від спинного, а в людини в 45 раз);

  2. перевага площі мозку (кори) над стовбуром;

  3. найвищий розвиток лобових часток мозку (у мавп — 16% об’єму мозку, у людей — 30% об’єму);

  4. велика кількість дрібних борозен, які збільшують поверхню кори головного мозку;

  5. наявність другої сигнальної системи.

Теорія расизму стверджує, що нібито існує біологічна відмінність між мозком людини європоїдної раси і людьми інших рас (монголоїдної, негроїдної). Ця теорія расизму узаконює експлуатацію деяких людей європеоїдної раси над людьми інших рас. Вона ґрунтується на нібито нижчій біологічній організації мозку — меншій його вазі, меншій кількості борозен, наявність борозен таких, як у в мозку мавп. Однак ці особливості будови мозку не можуть бути доказом нижчого розвитку.

Зокрема, вага мозку не є показником розумового розвитку людини. Так, найважчий із всіх відомих мозків людей належав психічно хворій людині, яка померла у віці 20 років (вага мозку складала 2850г). Зважування мозку відомих людей після їх смерті показало, що у Тургенєва він важив 2012г, а у Анатоля Франса — 1017г. У Гете окружність голови становила 60см, а у Данте — 54см. Це співпадає з середніми показниками окружності голів в необдарованих людей.

3. Спинний мозок розвивається із нервової трубки, причому випереджає розвиток головного мозку. На 3 місяці внутрішньоутробного розвитку займає весь хребетний канал. Потім відстає від росту хребта і у новонароджених закінчується на рівні ІІІ поперекового хребця. В цей період його довжина до 16см.

Будова спинного мозку. Являє собою тяж до 45см, вверху переходить в довгастий мозок, внизу закінчується на рівні ІІ поперекового хребця конусом.

На місці відходження нервів до верхніх і нижніх кінцівок спинний мозок має шийне і поперекове потовщення. По його поверхні проходять борозни (передня і задня), які ділять його на дві половини — ліву і праву.

На поперечному розрізі спинного мозку розрізняють білу і сіру речовину. Остання має вигляд метелика, розрізняють в ній передні і задні роги. В грудному відділі виражені бокові роги. В сірій речовині рогів знаходяться тіла рухових нейронів, в задніх — тіла проміжних, вставочних нейронів. Від спинного мозку відходять передні і задні корінці. Відростки рухових нейронів утворюють передні корінці. Задні корінці, утворені відростками чутливих нейронів, тіла яких знаходяться в спинномозкових вузлах. Вони об’єднуються і утворюють спинномозкові нерви. В бокових рогах розміщені ядра симпатичної нервової системи. Біла речовина спинного мозку утворює канатики: передні, бокові і задні, вони утворюють провідні шляхи спинного мозку. Частина спинного мозку, від якої відходить пара спинно-мозкових нервів, називається сегментом. В спинному мозку є 31 сегмент. Від спинного мозку відходить 31 пара спинномозкових нервів, які іннервують всю скелетну мускулатури тулуба, окрім голови. Крім того, тут є центри, які відповідають за такі функції організму, як сечовиділення, дефекація, ерекція і еякуляція.

Спинний мозок покритий такими ж оболонками, як і головний мозок: тверда, павутинна, судинна оболонки. Між двома останніми є субарахноїдальний простір, заповнений ліквором. В зв’язку з тим, що оболонки спинного мозку закінчуються нижче спинного мозку, тут утворюється цистерна і на рівні між ІІІ і ІV поперековими хребцями, при необхідності дослідження ліквора, виконується спинномозкова пункція. Кровопостачання спинного мозку здійснюється за рахунок хребтових артерій, які розгалужуються на передні і задні спінальні артерії.

Периферичний відділ соматичної нервової системи. Утворений 31 парою спинно-мозкових нервів — 8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових, 1 куприковий. Кожен спинномозковий нерв виходить із спинного мозку двома корінцями — переднім і заднім (руховим і чутливим), вони об’єднуються в канатик, який виходить із спинномозкового каналу через міжхребцевий отвір. Задній корінець утворює вузол (спинномозковий), де знаходяться тіла чутливих нейронів. Кожний нерв після виходу з отвору ділиться на дві гілки:

  • задню, яка іннервує дорсальні м’язи і шкіру;

  • передню, яка іннервує вентральні м’язи.

Задня частина віддає гілочки до оболонок спинного мозку і сполучні гілочки до симпатичного стовбура. Передня частина спинномозкових нервів іннервує вентральні м’язи, кінцівки і шкіру. Нерви передніх гілок переплітаються і утворюють сплетення. Від сплетень відходять гілки до робочих органів (м’язів), при цьому в кожному нерві є волокна від кількох сегментів спинного мозку. В зв’язку з цим при пошкодженні нерва випадає функція не всіх м’язів. В складі спинномозкових нервів є рухові, чутливі і вегетативні волокна, тобто вони змішані. Розрізняють три сплетення: 1)шийне; 2) плечове; 3) попереково-крижове.

Гілки від шийного сплетення іннервують м’язи шиї, шкіру і діафрагму.

Гілки плечового сплетення іннервують верхню кінцівку (м’язи плечового пояса, плеча, передпліччя, кисті, а також їх шкіру, окремі м’язи шиї). Розрізняють довгі і короткі гілки.

Поперекове сплетення — посилає гілки до м’язів попереку, нижньої кінцівки і до шкіри цих ділянок.

Крижове сплетення — іннервує м’язи сідниці, нижньої кінцівки, шкіру.

4. Вегетативна частина нервової системи є більш старою формацією, порівнюючи з соматичною. Остання іннервує м’язи, а вегетативна — органи травлення, дихання, виділення, розмноження, циркуляцію рідин — тобто гладкі м’язи, а також здійснює трофічну функцію. Вегетативна нервова система посилює або послаблює діяльність вказаних органів, а тому ділиться на дві частини: симпатичну і парасимпатичну.

Симпатична вегетативна нервова система прискорює роботу серця, підсилює дихання, окисні процеси, збільшує приток кисню, тобто відіграє трофічну роль.

Парасимпатична вегетативна нервова система відіграє охоронну роль — сповільнює роботу серця, звужує зіницю ока, випорожнює порожнинні органи. Тому більшість внутрішніх органів мають подвійну іннервацію. Симпатичні і парасимпатичні нерви знаходяться ніби в антагонізмі, але насправді кінцева їх роль — сінергізм — керування певними фазами роботи органу — наприклад, посилення і сповільнення роботи серця. Парасимпатична сприяє відновленню витрачених ресурсів.

Вегетативна нервова система підтримує артеріальний тиск на відносно постійному рівні, а також теплорегуляцію. Вегетативна нервова система підпорядковується корі головного мозку через кортіко-вісцеральний зв’язок.

Морфологічні особливості.

Анімальні (скелетні) нерви виходять із спинного мозку на всьому протязі сегментарно. Вегетативні — виходять з окремих відділів — середнього, довгастого мозку, грудного і крижового відділів спинного мозку.

Павлов підкреслював, що вегетативна нервова система не є автономною, а є частиною нервової системи. Так як і соматична нервова система, вегетативна нервова система має центральний і периферичний відділ (Центральний — головний і спинний мозок, периферичний — нервові вузли, нерви, сплетення). Є відмінності в будові рефлекторної дуги:

  1. тіла сприймаючих нейронів як для анімальної, так і вегетативної нервової системи знаходяться в спинно-мозкових гангліях, сюди іде інформація і від скелетних м’язів і від внутрішніх органів;

  2. Тіла вставних (проміжних) нейронів вегетативної н.системи знаходяться в бокових рогах спинного мозку (для соматичних в задніх рогах спинного мозку), але відростки їх не закінчуються в передніх рогах, а в нервових вузлах, які розміщуються на периферії (симпатичний стовбур, проміжні вузли — півмісяцевий, брижовий або інтрамуральні). В цих вузлах розміщені тіла других нейронів. Для черепномозкових нервів тіла других нейронів знаходяться в їх вузлах. Таким чином, рефлекторна дуга соматичної нервової системи - трьохнейронна, а вегетативної — двохнейронна. Соматичні нерви після виходу волокон із спинного мозку ідуть до органу без перериву, тоді як вегетативні перериваються в паравертибральних або інтрамуральних вузлах. Вегетативна нервова система іннервує не тільки внутрішні органи, але і скелетні м’язи (тонізує їх).

Симпатична нервова система.

Центральний відділ симпатичної нервової системи розміщується в бокових рогах спинного мозку від 1 грудного до 4 поперекового сегмента. Звідст відходять волокна, що іннервують гладкі м’язи внутрішніх органів і залози. В бокових рогах спинного мозку знаходяться тіла нейронів, їхні аксони виходять в складі передніх корінців і у вигляді окремої гілки прямують до вузлів симпатичного стовбура.

Периферичний відділ симпатичної нервової системи. Утворений двома симетричними стовбурами (правий і лівий симпатичний стовбур), розміщеними по боках від хребта на всьому його протязі (від основи черепа до куприка, де вони сходяться в одному вузлі). Вузли сполучаються між собою міжвузловими гілками.

В симпатичному стовбурі розрізняють: 1)шийний; 2)грудний; 3)поперековий; 4)крижовий відділи.

Від трьох шийних вузлів відходять гілки до органів голови, шиї і грудної порожнини. Нервові волокна поширюються по кровоносних судинах, утворюючи на них сплетення.

Грудний відділ — 10-12 вузлів, утворюють ряд сплетень до легень, стравоходу, аорти. Найбільші — це великий і малий черепні нерви, які проникають під діафрагму і приймають участь в утворенні сонячного сплетення. Вони звужують судини і гальмують перистальтику шлунка і кишечника.

Поперековий або черевний відділ має 3-4 вузли, гілки яких також приймають участь в утворенні сонячного сплетення. Сплетення знаходиться на передній поверхні аорти, позаду підшлункової залози, в місці відходження одноіменної артерії і розміщене між нирковими артеріями. Гілки сонячного сплетення іннервують органи черевної порожнини, також органи тазу, рухові м’язи матки і м’язи-сфінктери сечового міхура.

Крижовий або тазовий відділ має чотири вузли, гілки від яких ідуть до сечового міхура, чоловічих і жіночих статевих органів.

Парасимпатична нервова система. Парасимпатична система має центральний і периферичний відділ. Центральна частина складається з краніального і сакрального відділів. Краніальний відділ представлений ядрами в середньому, довгастому мозку і мості. Це ядра ІІІ, VІІ, ІХ, Х пар черепно-мозкових нервів. Сакральний відділ — в крижовому відділі спинного мозку на рівні ІІ-ІV сегментів в бокових рогах.

Периферичний відділ парасимпатичної нервової системи складається із волокон, що йдуть в складі згаданих нервів і вузлів (крилопіднебінний, підщепний, війчастий, білявушний). Є ще вузли сплетення, які знаходяться безпосередньо в стінці органів — інтрамуральні сплетення.

Крижовий відділ утворює сплетення, від якого відходять тазові нерви і іннервують тазові органи.

Інтрамуральні сплетення добре виражені в шлунково-кишковому тракті (м’язове і підслизове сплетення). Для прикладу наведемо вегетативну іннервацію серця. Нервові імпульси від серця йдуть по доцентрових гілках — по симпатичних (наприклад, біль). Інші імпульси йдуть по парасимпатичних доцентрових гілках.

Відцентрова іннервація — симпатичні гілки від шийних вузлів в складі серцевих нервів — прискорюють роботу серця, а парасимпатичні гілки від Х пари черепно-мозкових нервів — сповільнюють роботу серця.

Висновки.

  1. Ретикулярна формація виконує регуляторний вплив на головний мозок.

  2. Порожнини мозку називаються шлуночками, в яких циркулює спинномозкова рідина.

  3. Головний мозок покритий твердою, павутинною і судинною оболонками.

  4. В спинному мозку розрізняють 31 сегмент

  5. Вегетативна нервова система ділиться на симпатичну і парасимпатичну, які регулюють функцію внутрішніх органів.

Література.

Купчак С.В.Лекції //Анатомія і фізіологія людини. - Івано-Франківськ, :Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2008.

Лобко П.І. Мельман Е.П. Вегетативная нервная система. - 2006.

Свиридов О.І. Анатомія людини. - К.: Вища школа, 2000.

Запитання.

Значення ретикулярної формації?

Функції оболонок мозку?

Кровопостачання головного мозку?

Будова і функція спинного мозку?

Будова і функція вегетативної нервової системи?

Лекція. Лекція № 3

Тема. Вікова фізіологія органа зору.

Мета. Вивчити вікові особливості будови і функції зорового аналізатора.

Вступ. Людина пізнає зовнішній світ через органи чуття. Найважливішим серед них є орган зору, який має складну будову і функції.

План.

  1. Загальні закономірності функцій аналізаторів.

  2. Анатомія зорового аналізатора.

  3. Аккомодація.

  4. Рефракція ока.

  5. Гострота зору і бінокулярний зір.

  6. Світлосприймаючий апарат ока.

  7. Кольоровий зір.

  8. Вікові особливості зорового аналізатора.

Зміст лекції.

1. Ми пізнаємо зовнішній світ через органи чуття. В процесі життєдіяльності вони спеціалізувались до подразників, а в корі головного мозку виникають відчуття, сприйняття, уявлення.

Нервові апарати, що сприймають і аналізують подразнення із зовнішнього і внутрішнього середовища, Павлов назвав аналізаторами.

Аналізатор складається з трьох частин:

  1. переферична — рецептор;

  2. провідникова — доцентрові нейрони;

  3. центральна — відділ в корі головного мозку.

Рецептори відрізняються будовою, місцезнаходженням і функцією. Розрізняють аналізатори:

  1. зоровий;

  2. слуховий;

  3. нюховий;

  4. смаковий;

  5. рівноваги;

  6. шкірного (тактильного) чуття;

  7. руховий аналізатор.

Значення аналізаторів — в зв’язку із зовнішнім світом. Діючи на наші органи чуття, предмети і явища оточуючого світу зумовлюють відчуття. Це лягло в основу теорії відображення.

Особливо велика роль аналізаторів для трудової діяльності, в тому числі навчання. По локалізації рецептори діляться на: екстерорецептори, пропріорецептори, інтерорецептори.

Взаємодії аналізаторів. У деяких видатних композиторів музичні звуки викликали асоціації з різними кольорами. Так, видатні композитори Скрябін, Римський-Корсаков могли співставити деякі звуки з певними кольорами. Тон “ля” - темно-жовтий або світло-зелений. Тон “соль” - лимонно-жовтий або білий.

Пояснюється це переходом збудження і його ірродіацією в 4-горбиковому тілі (передні горбики — первинний зоровий центр, а задні горбики — первинний слуховий центр). Взаємодія аналізаторів має значення у людей, які втрачають один з аналізаторів, наприклад, у сліпих людей підвищене тактильне відчуття. Зоровий аналізатор — око. Офтальмологія — наука про око.

2. Око розміщується в очній заглибині, утвореній кістками черепа. Спереду око захищене повіками. Форма ока куляста, діаметр 24мм. Розрізняють передній і задній полюси, а лінія, що їх з’єднує, називається оптичною або зовнішньою очною віссю. Частина її між внутрішньою поверхнею рогівки і сітківкою називається внутрішньою очною віссю. В здоровому оці вона дорівнює 21,3мм; у короткозорих (міопія) вона довша, а в далекозорих (гіперметрія) — коротша.

В зв’язку з цим фокус променів від предмета у короткозорих знаходиться перед сітківкою, а у далекозорих — за сітківкою. Для зміщення проекції зображення на сітківку необхідна корекція акомодації — окулярами. В очному яблуці розрізняють оболонки і ядро. Розглянемо оболонки:

  1. зовнішня оболонка — склера;

  2. середня — судинна оболонка;

  3. внутрішня задня оболонка — сітківка.

Склера — сполучнотканинна, білого кольору, непрозора, товщиною 1мм. Спереду переходить в рогівку. Рогівка прозора вигнута пластинка — нагадує скло годинника.

Судинна оболонка — багата судинами, темнозафарбована, містить пігмент (карі, блакитні, зелені, чорні, сірі очі). В ній є три відділи:

  1. власне судинна оболонка — більша задня частина, товщина 0,2 — 0,4мм;

  2. війчасте тіло — потовщена частина у вигляді циркулярного валика. Розміщена в місці переходу склери в рогівку. В його товщі знаходиться війчастий м’яз, який відіграє велику роль акомодації ока, змінюючи кривизну кришталика. Війчасте тіло називається так тому, що має до 70 відростків. Судини відростків виділяють камерну вологу.

  3. Райдужка — передній відділ судинної оболонки — має вигляд круглої пластинки з отвором, яка розміщена вертикально. Круглий отвір називається зіницею. Райдужка зі своїм отвором служить діафрагмою, яка регулює потік світла на сітківку. При сильному освітленні зіниця звужена, при слабкому — розширена. Здійснюється це завдяки циркулярним і радіальним м’язовим волокном, що знаходяться в товщі райдужки. Пігмент райдужки — меланін, зумовлює колір очей від блакитних до чорних. При відсутності — буде альбінізм — червоні очі (просвічують кровоносні судини).

Сітківка — внутрішня оболонка, прилягає до судинної — товщина 0,2-0,3мм. В сітківці знаходяться світлочутливі елементи — палички і колбочки. Нервові волокна від них утворюють зоровий нерв, який іде в головний мозок. Місце виходу зорового нерва називається диском зорового нерва — діаметр 1,7мм, лежить медіальніше від зорової осі. Латеральніше розташована пляма із центральною ямкою — місце найбільшої гостроти зору.

Ядро ока, оптична система ока. Сюди відноситься кришталик, склисте тіло, камерна волога.

Кришталик — прозора природна двояковипукла еластична лінза. Має два полюси, вісь між ними 3,7-9мм. Зверху вкритий прозорою сумкою, яка кріпиться до війкового м’язу, капсула має зв’язку.

Склясте тіло — виповнює порожнину очного яблука — драглиста прозора речовина, розміщена позаду кришталика.

Камерна волога — міститься в камерах ока. Простір між внутрішньою поверхнею рогівки і передньою поверхнею райдужки називається передньою камерою. В куті камери знаходиться гребінчаста зв’язка, між волокнами якої є простори, через які відтікає камерна волога в шлемів канал.

Позаду райдужки і перед кришталиком знаходиться задня камера ока. В обох камерах знаходиться волога, яка виконує трофічну функцію по відношенню до кришталика і склястого тіла.

Допоміжний апарат ока:

  1. м’язи; 2) апарат утворення і виведення сльози; 3) захисний апарат.

М’язи. Розрізняють чотири прямих і два косих м’язи; вони починаються від загального сухожильного кільця довкола зорового нерва і прикріплюється до склери по екватору. Рухають оком в усі сторони.

Слізна залоза. Розміщена в куті орбіти (очної заглибини). Сльоза виділяється 5-12 вивідними протоками в кон’юнктивальний мішок, обмиває рогівку і по слізних потічках — між краєм повіки і очним яблуком стікає в медіальний кутик ока — слізне озерце. В нього відкривається два слізних канальця, які виводять сльозу в слізний мішок, а звідти в порожнину носа.

До захисного апарату ока відносяться нижня і верхня повіки, по краю яких є вії — вони розміщені в кілька рядів. Ці волоски (вії) захищають око від попадання сторонніх частинок. Крім волосків в товщі краю повік є мейбомієві залози — виробляють сальну змазку. На сітківку зображення попадає в зменшеному і перевернутому вигляді.

3. Для чіткого бачення предметів фокус відповідних зображень повинен падати на сітківку. Пристосування ока до близького або далекого бачення називається акомодацією. Здійснюється вона кришталиком, його капсулою, ціновою зв’язкою і війчастим м’язом. При далекому баченні війчастий м’яз розслаблюється, капсула і зв’язка натягуються, кришталик сплющується. Навпаки при близькому баченні м’яз скорочується, зв’язка розслаблюється, кривизна кришталика збільшується. При відстані 65м — акомодація припиняється, починається на відстані 10-15м. Найближча точка ясного бачення — це найменша віддаль, при якій ще видно предмет. Стареча далекозорість зумовлена втратою еластичності кришталика, його ущільнення, він не може змінювати свою кривизну.



4. Рефракція ока — це заломна сила ока в стані спокою акомодації. Є три види рефракції:

  1. пропорційна (еметропічна);

  2. далекозорна (гіперметропічна);

  3. короткозора (міопічна).

В процесі формування ока встановлюється відповідність анатомічного і оптичного компонентів 1:1 — це розмірна рефракція.

Паралельні промені від далеких предметів заломлюються кришталиком, фокус падає на сітківку. Чим ближче наближається предмет до ока, тим більшу кривизну повинен мати кришталик. У далекозорих зображення предмета падає за сітківку — їм допомагають окуляри із двовипуклими лінзами.

У близькозорих зображення падає перед сітківкою — їм потрібні окуляри з розсівними лінзами (двовигнуті).

Окуляри підбирають з допомогою каліброваних лінз, які вставляють в оправу. Оптичну силу скелець вимірюють діоптріями.

У новонароджених, як правило, далекозорість. Із віком дитини росте очне яблуко. В 9-12 років у більшості дітей очі стають пропорційні. Однак форма ока в процесі росту з кулястої може перетворитися в продовжену і розвивається короткозорість. В віці 7-8 років 2-5% дітей короткозорі. Як проявляється короткозорість? Дитина починає погано бачити написане на дошці, при читанні наближує книжку до очей, низько нахиляє голову. При цьому перенапружується м’язовий апарат, розвивається косоокість — це відхилення вбік скроні.

Короткозорість розвивається при тривалій зоровій роботі на короткій відстані, при поганому освітленні, неправильній посадці при читанні, письмі, читання дуже дрібного шрифту книг. При цьому мають значення такі хвороби, як рахіт, туберкульоз, ревматизм.

Астигматизм — це неможливість сходження променів в оці в одній точці. Причина цього — нерівномірна, неоднакова кривизна рогівки. Виправляється циліндричними скельцями.

5. Гострота зору — це здатність розрізняти найменшу відстань між двома точками (в сітківці — відстань між двома збудженими колбочками, коли між ними є одна незбуджена колбочка). Мірилом гостроти зору є кут між двома променями, що йдуть від двох точок (від предмета) до ока, це кут зору. Чим менший цей кут, тим більша гострота зору. У більшості людей мінімальна величина кута зору становить 1мін. - це одиниця гостроти зору (1). Це середня величина норми. Інколи у здорового ока гострота зору може бути дещо меншою за одиницю. Зустрічається і гострота зору дещо вища за одиницю.

Для вимірювання гостроти зору користуються таблицями, на яких зображено букви або фігури і біля кожного рядка відмічено, з якої відстані око бачить кожну деталь під кутом в 1. При визначенні гостроти зору людина повинна перебувати на відстані 5м від таблиці, яка висить на стіні. Спочатку визначають гостроту зору одного ока, а потім другого (друге око закривають). Показником гостроти зору є рядок з найменшими буквами, які той, кого перевіряють, може розрізнити (декілька букв в рядку — біля рядка написана гострота зору в діопріях). В нашій країні поширені таблиці Сівцева (є рядки з буквами і рядки з розімкненими кільцями).

Зір двома очима (бінокулярний зір). Він дає можливість бачити предмети рельєфно — в трьох вимірах (висота, ширина, глибина). Відомо, що при розгляданні предмета лівим і правим оком, ми бачимо неоднаково. Образи, які ми бачимо правим оком, включають більше правих частин предметів, а лівим — лівих. Тому, “фотографічний знімок” предмета, яке бачить ліве око, відрізняється від того самого предмета, яким його бачить праве око. Якщо промені світла, що йдуть до обох очей, сумістити разом, то виникне рельєфне зображення предмета, яке склалося з двох площинних зображень.

Коли ми дивимось двома очима, на сітківці кожного ока утворюється своє зображення розглядуваного предмета. Проте людина спириймає предмет як єдине ціле. Це відбувається тому, що зображення предмета виникає на ідентичних точках обох сітківок очей.

Ідентичними точками сітківки двох очей називають області центральних ямок і всі точки, розташовані від неї на однаковій відстані та в одному і тому ж напрямку.

6. Сітківка — це внутрішня оболонка ока, яка має складну багатошарову структуру. Тут є два види рецепторів — палички і колбочки. Це фоторецептори. В них виникає нервове збудження, яке передається по зорових нервах в кірковий центр зору, розташований в потиличних частинах мозку.

В сітківці нараховується приблизно 125 млн. паличок і 6млн. колбочок. Основна маса колбочок зосереджена в центральній області сітківки — в жовтій плямі.

По периферії сітківки розташовані тільки палички. Колбочки призначені для денного зору. Вони сприймають форму, колір і деталі предметів. Палички сприймають світлові промені в умовах присмеркового освітлення. Жовта пляма, особливо центральна ямка, яка складається з колбочок, є місцем найкращого бачення. Такий зір називають центральним. Решта сітківки бере участь у боковому або периферичному зорові. Зовнішні членики паличок містять у собі особливу речовину пурпурового кольору — зоровий пурпур або родопсин.

У колбочках — речовина фіолетового кольору — йодопсин, який на відміну від родопсина, в червоному кольорі відцвітає.

Зоровий пурпур родопсин, розкладаючись під дією світла, зумовлює виникнення імпульсів збудження в закінченнях зорового нерва. Це дає можливість бачити в присмерках, при слабкому освітленні, коли кольори предметів не розрізняються (чорно-білий зір). У темряві зоровий пурпур відновлюється, за разунок перетворення вітаміну А в ретинен, який з’єднується з білком опсином і утворює родопсин. Нестача в їжі вітаміну А порушує утворення родопсину, погіршується присмерковий зір — так звана куряча сліпота (гемералопія).

7. В сітківці денних тварин (кури, голуби) є тільки колбочки, а в сітківці нічних тварин (сови, кажани) — тільки палички. Відчуття кольору виникає при дії на зоровий аналізатор електромагнітних хвиль певної довжини. Видима частина спектра обмежена довжинами хвиль від 390 до 760нм. Так,

червоний — 620-760нм;

оранжевий — 585-550нм;

жовтий — 550-530нм;

зелений — 530-510нм;

блакитний — 480-510нм;

синій — 450-480нм;

фіолетовий — 390-450нм.

Діти починають розрізняти кольори — жовтий, зелений, червоний — вже в три місяці або в 7-8місяців — краще. Після трьох років діти розрізняють вже всі кольори.

Трикомпонентна теорія кольорового зору. Її основи було закладено щн Ломоносовим в 1756р. За цією теорією, в сітківці ока містяться три види колбочок, в кожному виді є своя кольорореактивна речовина: одні колбочки сприймають червоний колір, другі — зелений, треті — фіолетовий.

В зоровому нерві є три особливі групи нервових волокон, кожна з яких проводить імпульси від певного виду колбочок.

Порушення кольорового зору. Буває колірна сліпота. При повній колірній сліпоті людина бачить всі предмети сірими. Часткове порушення колірного зору називається дальтонізмом. Найчастіше дальтоніки не розрізняють червоний і зелений кольори (бачать їх сірими). Для виявлення дальтонізму користуються колірними таблицями.

8. Перші реакції новонародженої дитини мають характер захисних і орієнтувальних рефлексів. Рефлекторне звуження зіниці на світло:

  • в 1 місяць — 0,9мм;

  • в 6-12 місяців — 1,2мм;

  • в 2,5-6 років — 1,5мм;

  • в 16років — 1,9мм як у дорослих.

Новонароджені не вміють фіксувати поглядом предмет. Фіксація формується в віці від 5 днів до 3-5місяців. Новонароджена дитина бачить, але в неї немає ще добре розвинутого чіткого ясного бачення. В перші дні після народження рухи очей у дітей не координовані: праве і ліве око можуть рухатися в протилежних напрямах, при непорушності одного, може спостерігатися рух іншого. Рухи повік і очного яблука не координовані (може бути одне око закрите, а друге відкрите). В 2 місяці рухи очей вже координовані.

Сльози у дітей під час плачу з’являються лише у 1,2-2 місяці. Новонароджена дитина плаче без сліз (недостатньо розвинений сльозовий нервовий рефлекс). Зорові умовні рефлекси у дітей виробляються вже в перші місяці життя.

Висновки.

Орган зору складається з очного яблука, допоміжного і захисного апаратів.

В очному яблуці розрізняють оболонки і ядро.

Рецепторами, що сприймають світло є палочки і колбочки.

Розрізняють 3 види рефракції ока.

До захисного апарату ока належать брови, вії, повіки, слізні залози.

Література.

Синельников Р.Д. Атлас анатомії людини. - 2000.

Коляденко Г.І. Анатомія людини. - 2009.

Свиридов О.І. Анатомія людини. - К.: Вища школа, 2000.

Запитання.

Назвіть оболонки ока та їх значення.

Що входить у склад ядра ока7

Що таке рефракція ока та її види?

Які вікові особливості органа зору?

Який механізм сприйняття світла?

Лекція. Лекція № 4

1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка