Лекція. Лекція №1 Тема. Вікова фізіологія головного мозку. Мета. Вивчити структурно-функціональні особливості головного мозку та його



Сторінка1/7
Дата конвертації17.11.2016
Розмір1.19 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7
Лекція. Лекція № 1

Тема. Вікова фізіологія головного мозку.

Мета. Вивчити структурно-функціональні особливості головного мозку та його відділів - кінцевого, проміжного, середнього і заднього мозку, їх зміни, зумовлені віком.

Вступ. Нервова система - сукупність нейронів, функцією яких є сприймання, аналіз і передача інформації, що забезпечує пристосування організму до навколишнього середовища.

План.

  1. Вікові особливості будови нейронів. Механізм і швидкість проведення збудження по нервових волокнах.

  2. Класифікація нервової системи. Філогенез і онтогенез нервової сиcтеми.

  3. Особливості будови і функції півкуль головного мозку.

  4. Анатомія і фізіологія проміжного мозку.

  5. Середній мозок.

  6. Анатомія і фізіологія заднього мозку.

  7. Черепно-мозкові нерви.

Зміст лекції.

1. Вікові особливості будови нейронів. Механізм і швидкість проведення збудження по нервових волокнах.

Структурною і функціональною одиницею нервової системи є нейрон. Нейрон — це нервова клітина, вона має складну будову, високу диференціацію. Нейрон сприймає подразнення, переробляє їх і передає до різних органів і тканин. В нейроні розрізняють тіло, один довгий відросток, який називається аксоном (він слабо розгалужений) і кілька коротких, добре розгалужених відростків — дендритів. Довжина аксона від кількох сантиметрів до 1,5м. Дендритів може бути від 1 до 1000.

Тіло нейрона різних розмірів і досягає в діаметрі від 4 до 130мкм. Форма його округла, багатокутна або зірчаста. В ньому розрізняють ядро, цитоплазму, мітохондрії, ендоплазматичну сітку, внутрішній сітчастий апарат, рибосоми. В функціональному плані дендрити (короткі відростки) сприймають збудження від рецепторів і передають його до інших нейронів. По аксону збудження передаються до інших нейронів або до робочих органів. Відростки більшості нервових клітин вкриті оболонкою, називаються нервовими волокнами. Аксон або дендрит в такому волокні, як правило, розміщується в центрі і називається осьовим циліндром.

Оболонка, утворена ліпоїдами, називається мієліновою. Звичайно вона з’являється на віддалі 50-100мкм від тіла, а потім через певні проміжки переривається оголюючи осьовий циліндр (перехвати Ранв’є). Інші волокна (переважно вегетативної нервової системи) не мають мієліну і називаються немієліновими, вони ізольовані одне від одного ендотеліальною оболонкою.

Під час ембріонального розвитку нервові клітини характеризуються великим ядром і малою кількістю цитоплазми. На третьому місяці внутрішньоутробного розвитку починає рости аксон, пізніше дендрити. Мієлінізація починається в периферичних нервах. Рухові нерви мають мієлін вже до моменту народження, а завершується мієлієзація до трьох років.

Пучок нервових волокон, покритий сполучно-тканинною оболонкою, називається нервом.

В одних нервах є відцентрові рухові волокна — такі нерви називаються еферентними.

Більшість нервів змішані, тобто в них є і чутливі і рухові волокна. При подразненні рецепторів в нерві виникає збудження. В мієлінових волокнах воно ніби перестрибує місця, вкриті мієліном, цим пояснюється велика швидкість проведення збудження — до 120м/с. По немієлінових волокнах збудження поширюється повільно — 1-30м/с. Чим товстіше нервове волокно, тим більша швидкість проведення збудження.

В нервових клітинах збудження передається в одному напрямку — з дендрита на тіло, з тіла на аксон. Контакти між нейронами називаються синапсом. Кількість таких синапсів на тілі нейрона досягає 100, а на дендритах кілька тисяч. Будова синапса складна. Він утворений передсинаптичною і постсинаптичною мембранами, між якими знаходиться синаптична щілина.

Передсинаптична щілина знаходиться на нервовому закінченні. В центральній нервовій системі вона має вигляд бляшок, кілець, гудзиків. Постсинаптична мембрана знаходиться на тілі або дендриті нейрона. Збудження через синапси передається хімічним шляхом за допомогою медіатора, який розміщений в міхурцях, а вони в синаптичній бляшці. В різних синапсах виробляються різні медіатори: адреналін, норадреналін, ацетилхолін. Імпульс подразення в пресинаптичному закінченні приводить до виділення в синаптичну щілину медіатора із синаптичних міхурців. Медіатор заповнює синаптичну щілину, досягає постсинаптичної мембрани, взаємодіє з нею, міняє її проникність для іонів натрію, викликає збудливий постсинаптичний потенціал, виникає потенціал дії. Через кілька мілісекунд медіатор руйнується. Встановлено, що в головному і спинному мозку є синапси збудливі і гальмуючі. Їх багато на нейронах. Вони взаємодіють і формують характер відповіді. Медіатор гальмування називається гамааміномасляна кислота. Цей медіатор збільшує проникність постсинаптичної мембрани для іонів калію і хлору.

Поняття про рефлекс. Основною формою діяльності нервової системи є рефлекс. Це відповідь організму на подразення зовнішнього або внутрішнього середовища, яка відбувається з допомогою нервової системи. Освітлення яскравим світлом веде до звуження зіниці ока, дотик губ немовляти викликає смоктальні рухи. Завдяки рефлекторній діяльності організм швидко реагує на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища. Рефлекси є вроджені і набуті. Морфологічним субстратом рефлексу є рефлекторна дуга. Вона починається рецептором — нервовим закінченням, яке сприймає подразнення і трансформує його в нервовий процес — імпульс збудження. За місцем розташування рецептори поділяються на екстероцентричні, пропріорецептори, інтерорецептори (приклад — сітківка ока, рецептори шкіри, рецептори смаку). Імпульс збудження передається по доцентровому, чутливому нейроні до центральної нервової системи. В ній є вставні нейрони, які перетворюють локальне подразнення на цілісну діяльність нервової системи (обробка сигналів і формування відповіді на подразнення). Остання здійснюється по рухових нейронах до робочих органів, які виконують ту чи іншу функцію. Так як в рефлекторному акті беруть участь багато нейронів, а не один ланцюг, то в рефлекторну реакцію втягується увесь організм (наприклад, при уколі в палець людина від болю зігнула всю руку, в неї почало частіше битися серце, вона стала частіше дихати). Тобто, рефлекторний акт — це координована реакція всього організму.

Принцип зворотного зв’язку. Крім прямого зв’язку — нервова система — робочий орган, існує зворотний зв’язок. Так, після рухової реакції із м’язів ідуть імпульси в ЦНС, які сигналізують про стан м’язів. Це дуже важливо для здійснення координації рухів.

В здійсненні рефлекторного акту беруть участь нейрони певних ділянок кори головного мозку. Вони дістали назву нервового центру.

2. В структурному і функціональному плані нервова система ділиться на центральну і периферичну; вегетативну і соматичну. ЦНС — це головний і спинний мозок. Периферична нервова система — це 12 пар головних і 31 пара спинномозкових нервів. Вегетативна нервова система складається з симпатичної і парасимпатичної.

Нервова система:

  1. ЦНС:

- головний мозок;

- спинний мозок;

  1. Периферична нервова система:

- 12 пар головних нервів;

- 31 пара спинномозкових нервів.



соматична (іннервація м’язів)

НС вегетативна (внутрішні органи)
симпатична парасимпатична
центральний периферичний центральний периферичний

відділ симпатичної відділ симпатичної відділ відділ

НС НС парасимпатичної НС парасимпатичної НС

Розвиток нервової системи.

Філогенез нервової системи. В одноклітинних організмах існує гуморальна регуляція їх життєдіяльності. Пізніше виникає нервова регуляція життєдіяльності більш складних, багатоклітинних організмів, яка підпорядковує гуморальну. В своєму розвитку нервова система проходить наступні етапи:

І. Сіткоподібна (має вигляд сітки);

дифузна (наприклад, у гідри);

ІІ. Вузлова нервова система (нервові клітини групуються, утворюючи вузли);

ІІІ. Трубчаста НС (утворює трубку — як у ланцетника).

Ембріогенез нервової системи людини. Нервова система розвивається з ектодерми. Спочатку ектодерма потовщується, утворює медулярну пластинку, в якій виникає медулярна боріздка. Краї її зростаються, даючи мозкову трубку. Передній кінець потовщується, з нього походить головний мозок, з решти розвивається спинний мозок і спинномозкові ганглії. Передній, розширений відділ нервової трубки перетяжками фрагментується на три первинні мозкові міхурі: передній, середній і задній. В свою чергу передній і задній міхурці діляться кожний на два. Це стадія п’яти мозкових міхурів. Так, передній мозковий міхур ділиться на кінцевий і проміжний мозок.

З кінцевого мозку розвивається: півкулі головного мозку (сіра і біла речовина), плащ, нюховий мозок, базальні вузли, мозолисте тіло, склепіння, порожнини — бічні шлуночки).

З проміжного мозку розвивається: область зорового горба, над- і за-таламічні ділянки, епіфіз, підталамічна ділянка з гіпофізом, порожнина — ІІІ шлуночок.

З середнього мозку розвивається: (середній мозковий міхур) чотиригорбикувате тіло і ніжки головного мозку, його порожнина — водопровід мозку.

Задній мозковий міхур ділиться на:

довгастий мозок, власне задній мозок. В склад заднього мозку входять: міст і мозочок, перешийок, порожнина — IV шлуночок.

3. Головний мозок розміщується в порожнині черепа. В ньому виділяються три найбільші частини:

  1. півкулі головного мозку;

  2. мозочок;

  3. мозковий стовбур.

Півкулі головного мозку складають 80% головного мозку. В них розрізняють плащ — це сіра речовина головного мозку або його кора, білу речовину, базальні ганглії і порожнини — бічні шлуночки. Півкулі розділені повздовжною борозною, на дні якої видно мозолисте тіло, яке з’єднує їх. Сіра речовина головного мозку — це тіла нервових клітин (нейронів, яких є 12-18 млрд.). Біла речовина головного мозку — це відростки нейронів. Товщина кори головного мозку 1,5-3мм, площа — 1700-2000 см².

Поверхня мозку збільшується за рахунок борозен, які ділять кору на звивини і частки. Три головні борозни — центральна, бокова і тім’яно-потилична ділять кожну півкулю на 4 частки: лобову, тім’яну, потиличну і скроневу.

Є ще борозни 2 і 3 категорії. Маса головного мозку у новонароджених 340-400г, що складає 1/8 ваги тіла (340г у хлопчиків і 330г у дівчаток). У дорослого — 1375г у чоловіків і 1245г у жінок. Це складає 1/4 маси тіла. Найбільш інтенсивно мозок росте в перші три роки. Перша борозна (бокова) з’являється в 5 місяців внутрішньоутробного розвитку.

Кора головного мозку у дітей значно тонша, порівняно з дорослими, форма нейронів веретеноподібна, відростків мало.

Мікроскопічно кора складається з 6 шарів клітин:

І шар — молекулярний — дрібні клітини, їх мало;

ІІ шар — зовнішній зернистий — клітини подібні до зерен;

ІІІ шар — пірамідний — середні і великі пірамідні клітини;

IV шар — внутрішній зернистий — дрібні зернисті клітини;

V шар — гангліозний — великі пірамідні клітини;

VІ шар — поліморфний — трикутні, веретеноподібні клітини.

За особливостями клітинного складу і будови кору головного мозку поділяють на ряд ділянок.

В філогенетичному аспекті кора головного мозку є найбільш новим утворенням. Все, що набувається організмом протягом індивідуального життя, зв’язане з корою, взаємодія організму із зовнішнім середовищем, його поведінка.

Ще в 1874р. Київський анатом Бец встановив, що різні ділянки кори мозку мають різне функціональне значення. Різні автори виділяють від 50 до 200 полів. Це центри локалізації функцій організму в корі мозку. І.П.Павлов назвав їх мозковими кінцями аналізаторів. Кожен з них має ядро і розсіяні елементи. Ядро є точною проекцією в корі периферично розташованих рецепторів. Тут проходить аналіз подразнень і формується відповідь на них. При пошкодженні ядра аналізатора функція може частково відновитися за рахунок розсіяних клітин.

І сигнальна система:

  • ядро рухового аналізатора знаходиться в передній центральній звивині;

  • зона шкіряного аналізатора — больового, температурного і тактильного чуття знаходиться в задній центральній звивині;

  • ядро слухового аналізатора знаходиться в верхній скроневій звивині.

  • ядро зорового аналізатора знаходиться в потиличній долі;

  • ядро аналізатора нюху — в гачку амонового рогу;

  • ядро смаку — в гачку амонового рогу.

ІІ сигнальна система:

  • ядро рухового аналізатора, усної мови — в нижній лобній звивині;

  • ядро слухового аналізатора усної мови — верхня скронева звивина;

  • ядро рухового аналізатора письма — середня лобова звивина;

  • ядро зорового аналізатора письма — в потиличній долі.

Біла речовина головного мозку. Біла речовина півкуль головного мозку — це нервові волокна, які ідуть в різних напрямках і утворюють провідні шляхи, серед яких розрізняють: асоціативні, комісуральні і проекційні.

  1. асоціативні — зв’язують окремі ділянки кори в межах однієї півкулі;

  2. комісуральні волокна — зв’язують однакові ділянки кори обох півкуль;

  3. проекційні волокна — утворюють висхідні і нисхідні провідні шляхи, які виходять за межі півкуль мозку.

Крім кори є скупчення нейронів в білій речовині, які називаються базальними, підкірковими вузлами (гангліями).

До них відноситься: 1) хвостате ядро; 2) лушпиння; 3) бліда куля.

Базальні вузли здійснюють координацію складних рухів. При їх пораженні розвивається хорея — сильні невпорядковані рухи м’язів. Порожнини кінцевого мозку — бокові шлуночки. В лівій півкулі — перший мозковий бічний шлуночок, а в правій півкулі — другий мозковий бічний шлуночок. Бічні шлуночки є залишками порожнин передніх мозкових міхурів ембріонального періоду розвитку.

Філогенетично бліда куля виникла вперше у костистих риб, а смугасте тіло (хвостате ядро і лушпиння) виникло у плазунів.

4. Проміжний мозок складається з:

  1. надзгір’я (епіталамус);

  2. згір’я (таламус);

  3. підзгір’я (дно ІІІ шлуночка — гіпоталамус);

  4. зазгір’я (метаталамус).

Згір’я (зоровий горб — таламус). Розрізняють передню, медіальну і латеральну область, в яких знаходяться ядра (сіра речовина). Тут перериваються всі доцентрові волокна і далі ідуть в кору. Крім того, згір’я активізує кору. При пораженні згір’я порушуються емоції (неадекватна відповідь на подразнення). Порожнина згір’я — це ІІІ мозковий шлуночок. Він через отвори Монроя сполучається з бічними шлуночками.

Підзгір’я — дно ІІІ шлуночка (гіпоталамус). Сюди входять: сірий горб, воронка, продірявлена речовина, зоровий перехрест, гіпофіз, мамілярні тіла. Входять 32 пари ядер (передні, середні, задні). Це підкорковий центр регуляції вегетативних функцій. Ядра виробляють секрет, який подразнює нейрогіпофіз (аксовазальні синапси). Передні ядра посилюють моторику шлунку, сповільнюють роботу серця. Подразнення задніх ядер дає зворотний ефект. Подразнення сірого горба веде до передчасного статевого дозрівання, виразок шлунку і 12-палої кишки.

Підзгір’я також регулює температуру, обмін вуглеводів, управляє процесами ожиріння або навпаки управляє регуляцією сну.

Остаточна диференціація ядер завершується при статевому дозріванні.

Надзгір’я — основна його частина — епіфіз.

Зазгір’я складають медіальні та латеральні колінчасті тіла. Це первинні зоровий і слуховий центри.

5. Середній мозок складається з ніжок великого мозку і чотиригорбикового тіла. Порожнина середнього мозку представлена вузьким каналом — водопроводом мозку, який знизу сполучається з четвертим шлуночком, а зверху — з третім. В стінці мозкового водопроводу містяться ядра ІІІ і IV черепних нервів — окорухового, блокового. Через середній мозок проходять всі висхідні шляхи до кори великого мозку і мозочка та нисхідні, які несуть імпульси до довгастого і спинного мозку. В середньому мозку розташовані скупчення сірої речовини у вигляді ядер чотиригорбикового тіла, ядер окорухового і блокового нервів, червоне ядро і чорна речовина. Передні горби чотиригорбикового тіла є первинними зоровими центрами, а задні горби первинними слуховими центрами. За їхньою участю здійснюється орієнтувальний рефлекс на світло і звук: рухи очей, поворот голови, нашорошування вух у тварин. Чорна речовина зв’язана з координуванням складних актів ковтання і жування, регуляцією тонких рухів пальців рук. Червоне ядро безпосередньо стосується регулювання м’язового тонуса.

6. Задній мозок складається з довгастого мозку, моста і мозочка.

Довгастий мозок — це безпосереднє продовження спинного мозку, його довжина близько 28 мм. Ширина його постійно збільшується в напрямку вперед і в найширшому місці вона дорівнює 24 мм. Центральний канал спинного мозку продовжується в канал довгастого мозку, значно розширюючись в ньому і перетворюючись в четвертий шлуночок. У речовині довгастого мозку є окремі скупчення сірої речовини у вигляді ядер черепних нервів. Біла речовина довгастого мозку утворена волокнами провідних шляхів. Попереду довгастого мозку у вигляді поперечного валу розташований міст. Цей поперечний вал утворює ромбовидну ямку — дно IV шлуночка. В ньому розміщуються ядра VIII-V пар черепномозкових нервів.

Від довгастого мозку відходять корінці ХІІ черепномозкового нерва (під’язиковий), ХІ — додатковий нерв, Х — блукаючий нерв, ІХ — язикогорловий нерв. Між довгастим мозком і мостом виходять корінці VІІ і VІІІ черепних нервів — лицевого і присінково-завиткового. Із моста виходять корінці VІ і V нервів — відповідного і трійчастого. В задньому мозку замикаються шляхи багатьох складнокоординованих рухових рефлексів. Тут розташовані життєвоважливі центри регуляції дихання, серцево-судинної діяльності, функції травних органів, обміну речовин. Ядра довгастого мозку беруть участь у здійсненні таких рефлекторних актів, як виділення травних ферментів, жування, смоктання, ковтання, блювання, чхання.

Мозочок. Позаду довгастого мозку і моста міститься мозочок. В ньому розрізняють середню частину — черв’як і дві півкулі, поверхня яких вкрита глибокими борознами, які ділять півкулі на дольки. На розрізі розрізняють білу і сіру речовину. В білій речовині мозочка є ядра сірої речовини. Це ядро намету, кулясте ядро, коркоподібне ядро і зубчасте ядро. Ядро намету відповідає за рівновагу. Коркоподібне та кулеподібне ядра зв’язані з рухами тулуба. Зубчасте ядро відповідає за рухи кінцівок. Біла речовина утворює три пари ніжок: верхні, середні, нижні, які зв’язують мозочок із середнім і довгастим мозком, мостом. При пораженні мозочка порушується координація рухів (некоординовані рухи, хитка хода). До 15 років мозочок досягає розмірів мозочка дорослої людини.

Порожнина заднього мозку — це ІV мозковий шлуночок. Він має дно — це ромбовидна ямка, і покрівлю — це верхній та нижній мозкові паруса. У верхньому куті ІV шлуночка є отвір сільвієвого водопровода, в нижньому куті ІV шлуночка є отвір центрального каналу довгастого мозку. Через отвори Магенді і Люшка ІV шлуночок сполучається з підпавутинним простором головного мозку.

7. Класифікація черепних нервів:

  1. Чутливі черепні нерви.

  2. Рухові черепні нерви.

  3. Змішані черепні нерви.

До чутливих відносимо І, ІІ, VІІІ пари. І пара — нюховий нерв — орган нюху. ІІ пара — зоровий нерв — орган зору. VІІІ пара — присінково-завитковий нерв — орган слуху та рівноваги внутрішнього вуха.

До рухових відносимо ІІІ, ІV, VІ, ХІ, ХІІ пари.

ІІІ- до більшості м’язів очного яблука — окоруховий нерв;

ІV — до верхнього косого м’язу; очного — блоковий нерв;

VІ — до зовнішнього прямого м’язу; ока — відвідний нерв;

ХІ — трапецеподібний і грудиноключичнососковий м’язи; іннервус — додатковий нерв.

Змішані — V, VІІ, ІХ, Х (трійничний, лицевий, язикогорловий, блукаючий):

V — ділиться на три гілки:

  1. орбітальний;

  2. верхньощелепний;

  3. нижньощелепний.

Орбітальний ділиться на:

а) лобний — шкіра;

б) слізний — до сл. Оболонки;

в) носовійковий — слизову носа через війковий вузол регулює м’язи райдужки.

Верхньощелепний:

а) виличний — шкіра щоки;

б) верхній альвеолярний — до зубів верхньої щелепи;

в) крилопіднебінні (до одноіменного вузла), а від нього гілки до слизової носа, піднебіння.

Нижньощелепний:

а) до жувальних м’язів;

б) чутливі гілки до щоки;

в) язика;

г) зубів нижньої щелепи;

д) шкіра скроні.

Зв’язаний з вушним вузлом, підщелепним вузлом до білявушної залози (до підщелепної і під’язикової слинної залоз).

VІІ — лицевий:

а) великий кам’янистий — до слизової носа і піднебіння;

б) барабанна струна — до язика — смакова; секреторна — до підщелепної і під’язикової залоз;

в) до м’язів — двочеревцевого, вушної раковини, очної щілини — до всіх мімічних м’язів;

г) проміжний — до всіх залоз порожнини рота.

ІХ — язикогорловий:

а) барабанний — слизову оболонку барабанної порожнини;

б) язиковий — 1/3 (задню) язика;

в) до піднебінного мигдалика;

г) м’язи глотки.

Х -блукаючий — ділиться на чотири частини:

  1. головна — віддає гілки до твердої мозкової оболонки вушної раковини;

  2. шийна — до глотки, гортані, серця;

  3. грудна — гортані, бронхів, серця, стравоходу;

  4. черевна — до шлунка, кишечника.

Висновки.

Центральна нервова система має нейронну будову, а її функції носять рефлекторний характер.

В процесі еволюції нейрони головного мозку спеціалізувались до виконання певних функцій.

Головний мозок поділяється на кінцевий, проміжний, середній і задній, які мають складну будову і виконують певні функції.

Від головного мозку відходять 12 пар черепномозкових нервів.

Література.

Ганонг В. Фізіологія людини: Підручник/Переклад з англійської. - Львів:Бак, 2002. - 784 с.

Купчак С.В.Лекції //Анатомія і фізіологія людини. - Івано-Франківськ, :Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2008.

Коляденко Г.І. Анатомія людини. - 2009.

Запитання.

Класифікація нервової системи?

Будова і функція відділів головного мозку?

Черепномозкові нерви?

Лекція. Лекція № 2

  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка