Лекція Короткі відомості з



Сторінка3/3
Дата конвертації03.04.2017
Розмір0.66 Mb.
1   2   3
Тема 6. Функціонування, динаміка і розвитокландшафтів

Зміст

1. Функціонування ландшафтів.

2. Динаміка ландшафтів.

3. Природні зміни.

4. Антропогенні зміни. Стійкість ландшафттв.

5. Розвиток ландшафтів. Саморозвиток.



1. Функціонування ландшафтів.

Функціонування ландшафтів - це сукупність усіх процесів переміщення, обміну й трансформації речовини й енергії всередині ПТК (вертикальні потоки) або між різними ПТК (горизонтальна міґрація). Якщо первинною ланкою для аналізу вертикальної (радіальної) міґрації (зв'язків) слугує фація, то для виявлення горизонтальних слід досліджувати ландшафт у цілому.

Головні складові функціонування ландшафтів такі: 1) вологообмін; 2) мінеральний обмін; 3) газообмін; 4) енергообмін; 5) біогенний кругообмін.

Процес вологообміну (кругообіг вологи) включає випадання ат- мосферних опадів, поверхневий сгпк, інфільтрацію, підземний стік, підняття ґрунтових вод по капілярах випаровування, конденсацію вологи в атмосфері, нове випадання опадів. Таким чином, з одного боку - це підняття водних розчинів по капілярах ґрунту і всмоктування їх кореневою системою, висхідні потоки повітря, випаровування з поверхні ґрунту і водойм, транспірація тощо. З іншого боку це - випа­дання атмосферних опадів, їх просочування в ґрунт, випадання ра­зом із вологою пилу й т. д. Завдяки кругообігу вологи здійснюється мінеральний обмін між окремими компонентами ландшафту. Цей процес супроводжуеться формуванням, транспортуванням і акумуляцією хімічних елементів (зауважимо, що більшість геохімічних реакцій відбувається у водному середовищі).

Мінеральний обмін у ландшафті, на відміну від вологообігу, має вигляд спрямованих в один бік міґраційних процесів, відбувається акумуляція й трансформація речовин, а не безпосередньо їх кругообіг. Мінеральні речовини міґрують у ландшафті у вигляді: 1) водорозчинних речовин (іонів); 2) механічних домішок у воді (завислі наноси); 3) механічних домішок у повітрі (пил); 4) твердих продуктів денудації гірських порід, що переміщуються по схилу під дією сили тяжіння, та ін.

Газообмін - це переміщення розчинів і трансформація газоподібних речовин, а також циркуляция атмосферних мас, яка супроводжується обміном речовиною й енергією.

Енергообмін - це кругообіг і трансформація сонячної енергії. Во­на здатна перетворюватися на інші види енергії -- теплову, хімічну, механічну. Завдяки сонячній енергії відбуваються вологообмін i біогенннй кругообмін. Від забезпечення сонячною енергією залежить інтенсивність функціонування ландшафту.

Біогенний кругообіг - включає утворення й руйнуванняорганічної речовини, її випадання на поверхню ґрунту та включения в новий кругообіг. Процес утворення органічної речовини - це фотосин­тез.

Кожний із перелічених (п'яти) головних процесів функціонування ландшафтів складається з численних елементарних процесів, які мають різний характер. Це такі процеси: фізичний (нагрівання чи охолодження земної поверхні, підняття ґрунтових вод по капілярах, випаровування та ін.); хімічний (механічна, водна, повітряна, біогенна та техногенна міґрація хімічних елементів); біологічний (фотосинтез, розкладання органічної маси мікроорганізмами та ін.).

Фізичні процеси функціонування ПТК вивчає геофізика ландша­фту, хімічні -- геохімія ландшафту, біологічні - біотика ландшафту (біогеоценологія).



2. Динаміка ландшафтів.

Динамікою ландшафтів називають кількісні зміни, що відбуваються в ПТК під дією природних і антропогенних факторів і не призводить до якісної перебудови його структури.

Динамічні (й функціональні) зміни пов'язані з механізмом дії прямих і зворотних зв'язків. (Останні ще поділяються на додатні та від'ємні).

Для прямого зв'язку характерний спрямований вплив певного тіла (А) на інше (Б). Наприклад, вплив (А--►Б) сонячної енергії на ландшафт Землі (зворотним впливом Землі на Сонце можна зне­хтувати), ґрунтових вод - на живлення річок.

Зворотні зв'язки виражаються у взаємодії тіл (А↔Б), копи не тільки А впливає на Б, але й Б на А. (Зворотний зв'язок є одним з основних понять кібернетики). Зворотні зв'язки також дуже характерні для ландшафту. До них належать взємодіяґрунт - рослинність, рослини - тварини, промисловість - сільське господарство й т.п.

Позитивний зворотний зв'язок - це коли результат процесу по­силює цей процес, і ландшафт віддаляетъся від початкового стану (розвивається). Наприклад, заростання озер: рослини вимирають, формується сапропель, озеро мілішаєй біля берега створює мoжливicть просуватися рослинності (очерету) до центру, озеро перетворюсться на болото. Отже, органіка й сапропель посилюють ре­зультат процесу, й ПТК перетворюється на іншу систему. Позитивний зворотний зв'язок особливо характерний для культурних ланд­шафтів. Розорювання схилів призводить до утворення ярів. Подаль­ше розорювання все більше посилює ерозію (розвиток іде по експоненті). Якщо процес не зупинити, то він призведе до руйнування системи (культурного ландшафту).

Негативний зворотний зв'язок - коли результат процесу послаблює його діюта сприяє стабільності системи, відновленню її вихідного стану (проявляється відносна стійкість ПТК). Наприклад, в епоху вулканізму в атмосферу виділяється велика кількість діоксиду вуглецю, який сприяє поліпшенню фотосинтезу та збільшенню біомаси ландшафту. Збільшення рослинного покриву призводить, у свою чергу, до вилучення значної частини зайвого СО2в атмосферіта - в результаті - до зменшення біомаси та відновлення вихідного стану ландшафтної системи.

Таким чином, завдяки негативному зворотному зв'язку в ландшафті спостерігаєтъся саморегулювання. І всяке відхилення від стандартного стану викликає такі процеси, які повертають систему в початковий стан. (Самоочищения річок, озер - явище саморегуляції, але при сильному забрудненні процес може бути незворотним).



3. Природні зміни.

Ландшафт у процесі своєї динаміки зазнає ритмічних або циклічних природних змін. Ритмічнісгь -- це повторюваність у часі різних природних процесів і явищ в однаковій послідовності. С.В. Калесник указував, що вивчати ландшафт поза його сезонною ритмкою недоцільно, як і вивчати рослину поза її сезонними фазами.

Циклічні зміни (цикли) проявляються через певні проміжки часу. Розрізняють циклічні процеси, які повторюються через нерівні проміжки часу (підняття й опускания суходолу, трансґресії й реґресії моря, потепління та похолодания клімату, коливання рівня озер, максимумисонячних плям i т. д.), і процеси та явища, які повторюються приблизно через piвнi проміжки часу (зміна дня й ночі, піp року i т.д.). Виділяютъ добові, piчнi та багаторічні цикли.

Добові цикли. Важливо знати добову зміну кількості променевої енергії, яка впливає, насамперед, на температуру й вологість повітря, а через цi елементи клімату - i на іншi компонент ландшафту (переміщення й руйнування гірських порід, дихання водоймищ. співвідношення у воді вуглекислого газу й кисню, біологічні процеси та ін.).

Річні (ceзоннi) цикли. Існування сезонної ритміки в динаміці ПTK пов'язане з нахилом земної oci й положенням Землі відносно Сонця, що зумовлює різну кількість сонячної енергіїза порами року. Особ­ливо динамічний ландшафт улітку, коли його енергетичні ресурси бувають найбільшими. Процеси функціонування ПТК у цей час тривають інтенсивно. Навесніінтенсивність процесів зростає (тимчасове оґлеєння ґрунту, активізація ерозійних процесів та ін.). Восени - зменшується. Взимку цi процеси затухають, спостерігається геохімічний спокій. У різних природних зонах має місце різна сезонна ритміка в ландшафтах. Закономipностi сезонної ритміки ландшафту вивчає наука фенологія.

Багаторічні цикли пов'язані з циклами активності Сонця. Вони відбуваються з інтервалами в 5 - 6, 11, 22, 30, 60, 90, 180, 900 i більше років.

Aмплітудa коливань у ритмічних (циклічних) змінах ландшафтів різна. Кількість теплоти й світла, яку дістає ландшафт у певний се­зон, місяць i день, не є абсолютно постійними величинами. Вони коливаються залежно від зміни сонячної активності, що діє на iншi фізико-географічні процеси.

Розрізняють три типи амплітуди: нормальну, небезпечну й катас- трофічну. Нормальна амплпуда коливання не призводить до сильних змін. Наприклад, раннє чи пізне танення cнігy та ін. Небезпечна ам­плітуда викликає порушення нормального режиму розвитку ланд­шафту, особливо біогенних компонентів (повернення холоду під час цвітіння плодових дерев). Катастрофічні амплітуди викликають сильні зміни властивостей ПТК. Прикладом може бути утворення на гірських схилах зсувних циркiвтощо.

За умов наявності "нормальних амплітуд ритмiв” динаміки її про­яви найчастіше стабілізують ПТК, сприяють відновленню їхнього кopiнного стану, також мають місце зворотні зміни. Катастрофічні амплітуди ритмів природних процесів призводять до незворотних змін ПТК, до їхньої трансформації.

Якщо порушена літогенна основа, то ландшафт не відтворюється (наприклад, після виверження вулканів, землетрусів, обваліву горах тощо). Ці процеси сильно змінюють стан ПТК, виходять за межійого динаміки. Зміни є незворотними, тобто повернення до минулого стануне буде.

Такі зміни, за В.Б. Сочавою, ведуть до зміни інваріанта ПТК (інваріант ПТК - це певна сукупність його станів, яка не призводитъ до якісної перебудови ПТК. У рамках одного інваріанта відбуваються зворотні зміни, на відміну від незворотних якісних змін, із якими пов'язані зміни самого iнвapiaнтa ПТК).

Процес зміни станів ПТК (фації) Сочава назвав сукцесією геоси­стем, а динаміку визначив як зміну станів ПТК у рамках одного інваріанта. Розвитокє зміною самого інваріанта.

Одним із головних завдань дослідження динаміки ландшафту є вивчення його річних і добових циклів. Це потребує довготривалих стаціонарних спостережень, особливо геохімічних і геофізичних. Метод балансів враховує всіетапи прибутку й видатку в їх кількісних одиницях. Вивчається зміна впродовж року теплового й водного режимів - баланс теплоги й вологи, функціональні зв'язки між бала­нсом теплоти й вологи та балансом мінеральних речовин, між тепловим і водним режимами та міґрацією солей у ландшафті біогенним кругообігом, механічною й хімічною денудацією, фенофазами біоценозів тощо. Потім шляхом математичного анагпзу розраховуютъ залежності між різними величинами.

4. Антропогеннізміни. Стійкість ландшафтів.

Антропогенний чинник є одним із найбільш потужних джерел розвитку ландшафту, які треба враховувати на сучасному етапі. Із розвитком суспільства інтенсивність його впливу на природу зростає. На Землі практично не залишилося ландшафтів, які не зазнали б впливу антропогенного фактору (антропогенно зумовлена динаміка). В більшості випадків ці зміни, в принципі, зворотні.

Глибина зміни ландшафту людиною залежить переважно від форми виробничоїдіяльності. Будівництво міст і промислових споруд призводить до зміни водночас кількох компонентів. У великих містах виникають техногенні ландшафти, які успадковують від природних лише геологічну основу, основні риси рельефу, зональні риси клімату. Перетворюється мезорельєф (засипаються яри, згладжуються неpiвностi рельєфу й т.п.), створюється cвій мікроклімат (вплив асфа­льту), берутъся в труби дрібні річки та ін. У ґрунтах (на газонах) ви- никає культурний горизонт (урбоземи). Miстo має свій склад рослинності й особливий тваринний світ.

Деякі географи говорять, що в містах ландшафти зникають. Це не так, у містax іще функціонують за законами природи piзнi види ланд­шафтів.

Значні зміни в ландшафтах виникають, коли людина перетворює водний режим території. Осушення й зрошування є прикладами найбільшого впливу людини на природні комплекси в процeci сільськогосподарського виробництва. Швидших i глибших змін зазнають біoгеннi компоненти. Геологічний фундамент, тип рельєфу й макроклімат завжди залишаються практично незмінними.

Стійкінезвротні змши під впливом антропогенного фактору виникаютъ при вирубках лісу, розорюваннісхилів, унаслідок чого розвиваються ерозійні процеси, виникають новi урочища (фації) i змінюється морфологічна структура ландшафту. Утворюютъся антропогенно модифіковані ландшафти, включені у сферу матеріального виробництва. Ю.Г. Саушкін вважав, що вивченням цих ландшафтів маєзайматись особлива галузьгеографії, яка виникне на межі фізичної й еко­номічної географії. Сьогодні, по суті, такою галуззю поступово стає конструтивна географія. Закономipностi ж розвитку антропогенно модифікованих ландшафтів вивченіпоки що слабо.

Класифікації лaндшaфтiв за ступенем окультуреності piзнi. Зокрема, А.Г.Ісаченко виділяє:

1) незмінні. До них належать ландшафти Антарктиди, Ґренландії, гляціально-нівальні гірських країн;

2) слабозмінені - діяльність людини торкнулась окремих компонентів (головним чином біоти), але природні зв'язки не порушені. Сюди належать тундрові, тайгові, пустельні та інші ландшафти;

3) порушені (сильно змінені) - ландшафти, які зазнали довготривалого стихійного впливу людини. У них порушені літогенна осно­ва,природні зв'язки, структура ПТК. Зустрічаються в yсix зонах, особливо в степовій, яка сильно розорана (порушені ландшафти супроводжують негативнi процеси - ерозію, заболочування, засолення, забруднення; це, зокрема, ладшафти кар'єрів, териконівта iн.);

4) перетворені (культурні) - це ландшафти, в яких природні зв'язки змінені людиною на науковій ocновi для раціонального природокористування (pізнi меліорації, правильне розміщення угідь, терасування схилів та iн.). Наведенакласифікація потребує подальшого вдосконалення.

Таким чином, антропогенні зміни ландшафтів - це зворотні в більшості випадків зміни, які є нічим іншим, як модифікаціями їх корінної структури при змінах«слабких» біогенних компонентів природи. Лише докорінна зміна «сильних» геоматичних компонентів природи призводитъ до змін незворотного характеру.

Cтійкість ландшафтів до антропогенних впливів. Стійкість - це здатність ПТК зберігати значення своїх параметрів (свій iнваріант) у певних «порогових» межах при впливі зовнішніх природних i антропогенних факторів (навантаження). Стійкість визначається стосовно антропогенного (техногенного) навантаження й розглядається в динамiчномy плані. Показником стійкості ПТК виступають особливості його компонентів (геоми, біоти). Наприклад, при oцінцi стійкості ПТК до ерозійних процесів важливі умови рельєфу (крутизна, експозиція схилів, глибина ерозійного розчленування), геологічні умови (стійкісгь гірських порід до розмиву) та ін.

Найменш стійкими до навангажень є ПТК локального рівня (вони можугь бути повністю перебудовані),стійкішими- ПТК реґіонального рівня. Отже, стійкість природного комплексу залежить від його такcoнoмічнoгo рангу.

Використовуючи показники стійкості, складають cepiю карт, на яких чітко виділяють ареали, нестійкі до антроиогенних навантажень, конфліктні з точки зору їх сучасного функціонального використання, екологічні ризики.

Екологічний ризик - це ймовірність виникнення в геосистемі вкрай небажаних змін, особливо пов'язаних із загрозою для здоров'я людини. Як екоризик, розглядається небезпека токсичного забруднення геосистеми та її окремих середовищ, опустинення,дегуміфікації, засоления ґрунту тощо. Оцінюють екологічні ризики в балах, i тодіінтегральний показник ризику певного виду буде визначений як добуток цих балів.

При типології геосистем за їх стійкістю слід враховувати види відмов (наприклад, ерозійно нестійкі, галогенно нестійкі) i ступінь стійкості (інертності та відновлюваності). За цими показниками гео­системи поділяють на iнертнi, слабо інертні, практично неінертнi, а також відновлювальні, слабо- та невідновлювальні. Bсi ареали, які показані на відповідних картах, потребують особливих ириродоохоронних заходів.

Еволюція ландшафту тісно пов'язана з його динамiкою, послідовним розвитком. Якщо зміни в окремих ПТК ще тривалий період можуть означати лише динаміку в кількісному розумінні. Однак надходить час, коли кількісне накопичення елементів нової спруктури веде до якісного стрибка й заміни попереднього ПТК іншим. Це еволюційний процес, який складається з незворотно-поступальних змін. Biн можепростежуватись, наприклад, у послідовному ускладненні морфологічної структури i виникнення нових ландшафтів, що забезпечуєїх постійне омолоджения.



5. Розвиток ландшафтів.Саморозвиток.

Загальною тенденцією поступового розвитку природи Землi є pyx від простого до складного, від нижчого до вищого. Підтвердженням цього є динаміка ПТК. Так, фація в процeci розвитку перетворюється на складніший комплекс - урочище, потім у місцевість і на ландшафт вищого рангу. Наприклад, від фації улоговини до ландшафту ерозійної piвнини. Отже, можемо стверджувати, що розвиток ландшафту простежується в зникненні старих і виникненні нових видів морфологічних одиниць.

У пpoцeci розвитку природних комплексів, пов'язаних із ерозійними формами рельєфу, спостерігається постійне їх ускладнення доти, поки цi форми не досягають стану зрілості. В цій стадії починається їх поступове спрощення. Але це спрощення відносне i не є прямим поверненням до старого. Згідно iз законом «заперечення заперечення», розвиток від нижчого до вищого йде по cпіралi, тобто припускається деяке видиме спрощения, але це новий, вищий pi- вень розвитку, має місце перехід кількості в якість. Коли кількісні зміни досягають певних меж, відбувається швидкий перехід у нову якість. Цей перехід у природі ми не завжди можемо фіксувати, вказати, коли саме старий комплекс переходить у новий.

Ступінь розвитку ландшафту відображає його вік. У кожному ландшафті представлені елементи різного віку: реліктові, консервативні та пpoґpecивнi. Реліктові зберігаються від минулих епох, можуть зустрічатися в одному з комнонентів природи або цілими комплексами (фації, урочища). Наприклад, древні долини стоку на Подільській височині, eoловi форми в Прибалтиці та iн. Похованіґрунти можуть багато «сказати» про icторію розвитку ландшафту. Консервативні елементиперебувають у повній залежності від сучасних природних умов. Вони переважають у ландшафтій визначають його морфологічну структуру. А проґресивні елементи підкреслюють динамічність ландшафту, тенденцію його подальшого розвитку. Тому ці елементи можугь бути основою для прогнозу.

Поступове збільшення в ландшафті кількості проґресивних елементів і витіснення ними консервативних чи реліктових на певній стадії призводить до перетворення ландшафту в інший. Таким чином, будь-який ландшафт виникає, розвивається і вмирає, даючи початок новому ландшафту, тобто, кожний ландшафт мае певний вік.

Встановити вік ландшафту проблемно, оскільки ми ще не можемо конкретно визначити, який час вважати початком його народження, смерті та ін. Для цього використовуються палеогеографічні моменти (наприклад, відходу льодовика, моря й т.п.), що важливо для виявлення історії розвитку ландшафту. А.Г. Ісаченко вважає, що історія конкретного ландшафту починається з того моменту, ко­ли на даній території з'являється відповідний тип ландшафту (тунд- ровий, степовий тощо).

В еволюції будь-якого ландшафту розрізняють фазу формування й фазу нормального розвитку, але межі між ними встановиги важко. Відомо. що в молодому ландшафті ще зберігається багато реліктових елементів; у зрілому - багато консервативних, у старому - паростки нових, проґресивних елементів. Н.А. Солнцев зазначав, що наявність (бідність, багатство) реліктових елементів є надійним критерієм для визначення відносного віку ландшафту, зміну віку якого можна простежити на прикладі моренних ландшафтів валдайського (молоді), московського та дніпровського (старші) зледенінь.

Саморозвиток ландшафту. Щоб зрозуміти динаміку ландшафтів, необхідно з'ясувати причини, які зумовлюють їх розвиггок. Вони можуть бути і зовнішніми, і внутрішніми. До зовнішніх належать зміна сонячної активності й тектонічні рухи земної кори, які вносять корективи в динаміку всіх ландшафтів Землі.

Існують також причини, які криються в самому ландшафті всередині його. Внутрішньоландшафтні причини сприяють саморозвитку цього комплексу. Прикладом саморозвитку природного комплексу є заростання озера. Навіть за постійних зовнішніх умов озеро в процесі розвитку перетворюєтъся на болото.

Суть процесу саморозвитку добре висвітлена В.Н. Сукачовим у статті«Ідея розвитку в фітоценології» (рослинні угруповання, пристосовуючись до умов середовища, змінюються самі та змінюють це середовище - має місце саморозвиток).

Ландшафт у своєму розвитку намагається наблизитися до повної відповідності між yciмa його компонентами, до гармонійності. Але вінніколи цієї гармонійності не досягає. Досягається лише відносна гармонійність. Гармонійні періоди в житті ландшафту відповідають еволюційному розвитковій завжди тривалішіза "дисгармонійні”. Багато питань саморозвитку ще недостатньо вивчені. На домомогу прийшли такi науки, як геохімія та геофізика ландшафтів. Саморозвиток ландшафту пов'язаний з обміном (мiґpaцією) речовин i енергії. Великого значення у вивченні цих процесів набувають стаціонарні ландшафтні дослідження.

Роль природних компонентів у формуванні й саморозвитку ландшафтних комплексів, як відомо, неоднакова (ряд Сол­нцева). Літогенні компоненти (геологічна будова, літологія, рельєф) є ведучими за силою впливу один на одного i за їхньою роллю у формуванні комплексів. Вони «змушують» живу природу (біогенні компоненти) змінюватися глибше, ніж змінюються самі під впливом живих організмів. Біогенні компоненти реагуюгь на найнезначнішізміни в ландшафтi й тому єіндикаторами ландшафту. Будучи найбшьш мінливими, вони найслабші при формуванні комплексів. А літогенна група ландшафту найсильніша, бо вона найбільш інертна.

Як відомо, довготривалий вплив в одному й тому самому напрямі викликає глибокі зміни в yсix компонентах. Taкi зміни в живих ор­ганізмах закріплюються спадковістю.

Таким чином, функціонування, динаміка, еволюція та розвиток - це взаемопов'язані процеси, які характеризують ландшафтні комплекси, їхню індивідуальність, еволюційні цикли, ступінь перетворюваності, що має прикладне значення.

Ландшафтний прогноз - важливий етап у динамiцi й розвитку ландшафтів. Biн необхідний для того, щоб найбільш раціонально використовувати їхні природні ресурси, перетворювати ландшафт на культурний. Географи повинні передбачати тi наслідки, до яких призведе втручання людини в хід природних процесів. Це складна про­блема, при розв'язанні якої треба враховувати багато різних зв'язків у природі та вплив суспільства на природу.

Ландшафтний прогноз ґрунтується на порівняльно-географічному аналізі природи та взаємодії природи й суспільства в пpocтopi та часі. Слідпам'ятати при цьому, що змінена людиною природа розвиваєтьея значно швидше, ніж непорушена. Тому основним методом ландшафтного прогнозу має бути метод «ланцюгових реакцій», які виникають у природному середовищіта між природою й суспільством. Цей метод дозволяє визначити ланцюг сучасних і майбутніх процесів і, переходячи від однієї його ланки до іншої, розкрити весь комплекс природних процесів і явищ.

Ландшафтний прогноз повинен бути конструктивним, тобто пе- редбачати процеси й керувати(правити) ними.

Контрольні питання:

1. Розкрийте суть і складові функціонування ландшафту.

2. Поясніть зміст понять «динаміка ландшафту», «ритмічність»,«цілісність».

3. Назвіть типи амлітуд коливань у ритмічних змінах ПТК.

4. Які динамічні зміни пов'язані з механізмом дії прямих і зворотних зв'язків у ландшафтних системах? Типи зворотних зв'язків.

5. Дайте визначення поняття «інваріант», «сукцесія геосистем» (за Сочавою).

6. Яка роль антропогенного фактору в розвитку ландшафту? Які ознаки покладені в основу виділення техногенного ландшафту?

7. Дайте класифікацію ландшафтів за ступенем окультуреності (за А.Г.Ісаченком).

8. Чим відрізняються зворотній незворотні зміни ландшафтів? Наведіть приклади.

9. Поясніть визначення понять «стійкість ландшафту», «екологічний ризик».

10. Чим відрізняються поняття «еволюція ландшафту», «розвиток ландшафту»,«саморозвиток»?

11. З'ясуйте,які природні компоненти є ведучими за силою впливу один на одного за їхньою роллю в розвитку ПТК (враховуючи ряд Солнцева).

12. Які питания саморозвитку ландшафту ще недостатньо вивчені? Які науки можуть прийти на допомогу?

13. На яких основних принципах (підходах) ґрунтується ландшафтний прогноз? Назвіть основний метод прогнозу, розкрийте суть методу «ланцюгових реакцій».



14. Обґрунтуйте необхідність ландшафтного прогнозу. Чому прогноз повинен бути конструктивним?
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка