Лекція Короткі відомості з



Сторінка1/3
Дата конвертації03.04.2017
Розмір0.66 Mb.
  1   2   3
Лекція 1. Короткі відомості з історії виникнення й розвитку ландшафтознавства

Зміст

1.Географічні ідеї В.В. Докучаєва. Зародження вчення проландшафт.

2.Основні напрями розвитку ландшафтознавства.

3.Сучасний стан ландшафтознавства в Україні.

4.Розвиток ландшафтознавства в зарубіжних країнах.

Ключові слова: ландшафт, географічні комплекси, природні зони, урочище, фація.

До появи наукових ландшафтно-географічних ідей у народі склалися емпіричні уявлення про природні територіальні комплекси. Своєрідність окремих місцевоетей відбилася в їхніх народних назвах - Полісся, Поділля, Опілля тощо. У синтетичних термінах - тундра, тайга, степ та ін. - закладено не лише характер рослинності, а й природи в цілому. В повсякденні здавна використовуютьтермін«урочище», наприклад - урочища окремих масивів лісу, болота, балки й т. п.



1. Географічні ідеї В. В. Докучаєва. Зародження вчення про ландшафт. Основоположником вчення про природний комплекс вважається російський учений В.В. Докучаєв. Він першим висунув ідею про щільну взаємодію всіх природних компонентів (ідея географічного комплексу). Про єдність природи він говорив у низці праць, зокрема - найбільш чітко - в роботі «Учение о зонах природы», де сформульовано закон географічної зональності.

Базуючись на законі цілісності й нерозривності географічного середовища, Докучаєв дійшов висновку про розташування природно- кггоричних зон. Ці зони він уявляв собі як географічні комплекси, всі компоненти яких щільно взаємодіють.

Учений вказував на необхідність оформлення особливої науки про зв'язки між компонентами природи, вперше трактував зональність як світовий закон. Докучаєвський принцип зональності відіграв важливу роль при розробцірізних сільськогосподарських і лісогосподарських проблем. Його учнями й послідовниками цей принцип був покладений в осно­ву робітіз фізико-географічного районування.

Наступним етапом у розвитку концепціїгеографічного комплексу стало вчення про ландшафт, виникнення якого було закономірним в історії природознавства.

У найпоширенішому на сьогодні розумінні поняття «ландшафт» запровадив у географіюакадемік Л.С. Берг (1913 р.). Він дав визначення ландшафту, описав природу рівнинної частини Російської імперії за географічними (ландшафтними) зонами. Він чітко висловив думку, що саме ландшафт є предметом вивчення географії. Природні зони Берг назвав ландшафтними й зазначив,що в межах зон розвиваються один і той самий ландшафт.

Український учений Г.М. Висоцький (учень Докучаєва), відомий своїми працями в галузі степового лісорозведення, ґрунтознавства, геоботаніки тощо, зазначав, що мicцeвocтi відрізняються характером поєднання типів місцезростання (1904 р.). Він зробив нотатки про морфологію ландшафту, запропонував скласти карти, які повинні послужити основою правильної організації сільського та лісового господарства.

Цікаві висновки зробив Р.І. Аболін, який наблизився до правильного розуміння співвідношення загальних і місцевих географічних закономірностей. За Аболіним, природні компоненти тісно переплітаються й формують складний комплекс у вигляді так званої«епігеми» (по суті, це те саме, що й географічна чи ландшафтна оболонка), яка огортаєземну кулю. «Епігема», залежно від широтної зональності,поділяєтьсяна «епізони», а відносно геологічноїісторії - на «епіобласті». У межах областей за місцевими умовами спостерігаються "епітипи" (наприклад, болото).

Отже, Р.І. Аболін систему поділу земної поверхні подав згори донизу, від ландшафтної оболонки до елементарного комплексу (фації). Але ця система була розроблена не до кінця й залишилася маловідомою.

Таким чином, у фізичній географії того періоду почина­ла закладатися ідея природного комплексу та взаємозв'язку між його компонентами.

1. Законспектуйте навчальний матеріал.

2. Знайдіть спільне й відмінне в поглядах Л.С. Берга, Г.М. Висоцького, Р.І. Аболіна на ландшафт.

2. Основнінапрями розвитку ландшафтознавства. Подальший розвиток фізичної географії зумовив необхідність вели­ких експедицій для вивчення малодосліджених земель. У зв'язку із сільськогосподарським освоєнням нових територій виникають потреби в ландшафтних картах, які складалися на основiпольових досліджень. Водночас з'являється необхідність систематизувати природно-теpитоpiaльнiкомплекси (ПТК) при великомасштабному й середньомасштабному картографуванні. Об'єктом дослідження стає найпростіша комплексна одиниця поділу - елементарний ландшафт (заС.П. Крашенінніковим).

У 1947 р. вийшла друком праця Л.С. Берга «Географические зоны Советского Союза», у вступiдо якоївiндоповнив своє перше визначення ландшафту. Зокрема, Берг писав: «Географічний ландшафт є такою сукупністюабо групуванням предме­тів і явищ, у якій особливості рельєфу, клімату, вод, ґрунтового й рослинного покриву й тваринного світу, а також, до певної міри, діяльність людинипоєднуються в одне гармо­нійне ціле, що типічно повторюється в межах даної зо­ни Земли» (переклад наш. - Ю. К.). Л.С. Берг розумів ландшафт широко iтрактував його як типологічне поняття (вказував, що закономipнoповторюються в межах однієї зони такі ландшафтні комплекси, як болото, горбисті піски тощо), iяк реґіональний індивідуальний комплекс (Придніпровська височина, Середньосибірське плоскогір'я та iн.). Л.С. Берг і став засновником двох основних напрямків у ландшафтознавстві - типологічного та peґiонального.

Реґіональні уявлення про ландшафт, які виходили з учения Л.С. Берга, розвинув Л.Г. Раменський. Biнзазначав, що ландшафт складається з фацій, що формуються в різних умовах місцезростання, а також запровадив у ландшафтознавство термін«урочище».

Вчення про ландшафт продовжували розвивати в радянський період А.О.Григор'єв, Б.Б. Полинов, пізніше - Н.А. Солнцев. А.О. Гри­гор'єв звернув увагу на вивчення процесів у ландшафті, обґрунтував поняття про географічну оболонку Земш (зокрема, він описав тропічну йсубтропічну ландшафтні зони).

У 30-х роках Б.Б. Полинов почав розробляти вчення про ланд­шафт на геохімічній основі, запропонував методологію нового нау­кового напрямку. Ним встановлено поняття «геохімічний ландшафт». Це парагенетична асоціація елементарних ландшафтів (елювіального, супераквального iсубаквального), зв'язаних між собою міґрацією хімічних елементтв. Його частинами є, наприклад, вододіл, схил, долина, водойма.

У повоєнний період на наукову арену виходить Н.А. Солнцев, який очолював школу ландшафтознавців Московського державного университету. Biнрозвинув уявлення про ландшафт, його морфологічнy структуру, дав нове визначення ландшафту. На ocнoвi польових досліджень він показав, що ландшафт є неоднорідною структурою, має морфологічні частини, тобто вінвизнавав урочище i фацію, які становлять предмет польової зйомки.

У цей же період широко практикуються ландшафтні достдження та формуються наукові школи в іншиx центрах: у Львові - Геренчук К.І, i Mіллep Г.П., у Києві- Маринич О.М. i Шищенко П.Г., у Санкт-Петербурзі - Ісаченко А.Г., у Воронежі - Мільков Ф.М., в Іркутську - Сочава В.Б., Краукліс А.А., Снитко В.А.

В 1965 poцi вийшов перший шдручник ізландшафтознавства - «Основи ландшафтознавства i фізико-географічне районування» А.Г. Iсаченка, в якому узагальнені як теоретичні положения, так i досвідпольових робіт. Набув розвитку новий системний підхід до вивчення ландшафтів (геосистем). Значиий внесок у це зробив В.Б. Сочава («Учение о геосистемах», 1975).

Особлива увага стала приділятися динаміці ландшафту (з 60-х років), процесам ландшафтоутворення, антропогенному ландшафтознавству (Ф.М.Мильков), прикладним питаниям, природокористуванню й oxopoнi навколишнього серсдовища та iн. Підкреслюєтьсянеобхідністьбільшiнтенсивногорозвиткугeoxiмічнoгo (O.I. Перельман,М.А. Глазовська)йгеофізичного(К.І. Дьяконов,Н.Л. Беручашвілі) напрямів(гeoxiміяландшафтуйгеофізикаландшафту), вивченнякругообігy речовинийенергії підвпливомдіяльностілюдини. Робитьсяакцентнаантропогенномунавантаженнійпроблемі стійкостіландшаф­ту. Використовуютьсяновіметодидослідження(гeoxiмічнi,геофізичні, космічнi,математичні,картографічні, стаціонарні, службимониторингу). Розширюютьсяміждисциплінарнідослідження.

1. Законспектуйте навчальний матеріал.

2. Окресліть основні напрямки розвитку сучасного ландшафтознавства.

3. Сучаснийстанландшафтознавства в Україні. Востаннідесятиріччя узв'язкуздослідженнямекологічнихнаслідківвзаємодiï суспільствa i природи (особливопісля Чорнобильської катастрофи) має місцe екологізаціягеографії й,зокрема, ландшафтознавства. В Україні з'являються роботи, присвячені геоекологічному аналізу та oцінцi різних територій. Це праці Давидчука В.С., Волошина I.M., Гриневецького В .Т., Гродзинського М.Д., Гуцуляка В.М., Малишевої Л.Л., Маринича О.М., Мельника А.В., Некоса B.Ю., Пащенка В М., Петліна В.М., Руденка Л.Г., ТопчієваО.Г., Черваньова I.Г., Шищенка П.Г. та iн. Розробляютьсятеopeтико-методичніосновигеоекологічних (ландшафтно-екологічних) досліджень, створюютьсясхемирайонуванняналандшафтнійос- новi тощо. Сформувалася самостійна наука - ландшафтна екологія (М.Д.Гродзинський, 1994, 2014; В.М. Гуцуляк, 2002, 2009).

Крімекологічного (головного) напрямку досліджень, зберігається зацікавленість питаннями функціонування, динаміки тарозвитку ландшафтів, а також геохімії ландшафтів.

Останнім часомтакож спостерігається повернення iнтepecyдо до­слідження просторової структури ландшафту - ландшафтного різноманіття. Більш широкого застосування набули комп'ютерні технології, особливо в розробленні геоінформаційних систем iландшафтно-екологічного мониторингу. Продовжуються дослідження антропогенно перетворених ландшафтів України.

Серед найближчих перспективних завдань ландшафтознавства вчені називають такі:

подальша розробка теорії та методики еколого-ландшафтознавчих досліджень (застосування ландшафтознавчої методології для просторового аналізу екологічних ситуацій);

створения середньомасштабної ландшафтної карти України як основи дослідження ландшафтного різноманіття та оцінки екологічного стану території;

розроблення детальної систематики ландшафтів за аналогією із сис­тематикою рослинностійстворення кадастру ландшафтів (сучасні ландшафги виступають об'єктами вcixприродно-ресурсних кадастрів. Розроблення геоінформаційних кадастрових систем повинно провадитися на основі ландшафтознавчого підходу: власне ланд­шафт єтієютериторією, де здійснюються земельні вщносини, а не просто земля);

подальший розвиток теоріїйметодології ландшафтознавства.

1. Законспектуйте навчальний матеріал.

2. Сформулюйте головні перспективні завдання сучасного ландшафтознавства.



4. Розвиток ландшафтознавства в зарубіжниxкраїнах.

Серед західноєвропейських учених ідею географічного ком­плексу вперше висунув ангійський географ Л. Гербертсон (1905 р.). який виділив природні реґіони cyходолу, тобто природні комплекси.

Термін "ландшафт" першим застосував німецький географ Карл Pіттеp(1779 -1859).

У Німеччині ландшафтознавство набуло найбільшого розвитку в 30-тіроки XXстолптя. Одним із перших теоретиків цього науково­го напрямку був З. Пассарґе (1866 - 1958). Biндав характеристику ландшафтних зон Земли, які є великими ландшафтними одиницями, що складаклъся з ландшафтних областей iокремих ландшафтів, а також частин ландшафту - урочищ, фацій. Пассарґе вважав, що твер­до встановленими можуть бути лише дрібні внутрішньоландшафтні одиниці, а їх групування в більші ландшафтні комплекси - річ суб'єктивна. (Це твердження викликало тоді критику з боку Л.С. Берга). I на сучасному деякі німецькі вчені розуміють окреслення ландшафту як суб'єктивний процес.

Цікавими є погляди німецького географа К. Тролля, який розвивав дослідження в галузі екології ландшафту. Він звернув увагу на функціональний аналіз ландшафтних комплексів, вивчення взаємодії між їхніми компонентами та балансу речовин.

У 1974 р. вийшла друком праця ще одного німецького географа - Е.Неефа - "Теоретичні основи ландшафтознавства”, в якій ландшафт розглядається не тільки як природна, а і як природно-антропогенна система. Е. Нееф висловив ідею трьохрівневої диференціації ландшафтних комплексів - топологічний, хорологічний iгеосферний.

У Польщі ландшафтознавство набуло певного розвитку під кepi- вницгвом професора С. Кондрацького. Тут проводилися й прово­диться експедиційні дослідження, здійснено класифікацію ландшафтів країни iскладено відповідну карту в масштабі 1:1000000. Розвивалися ландшафтознавчі дослідження також у Чехії, Болгарії, Румунії та інших країнах.

Американські вчені виявляють великий iнтерес до реґіональної географії (реґіональну концепцію вони визнають основою географії). Щоправда, часто свої концепції американські вчені (Р. Гартшорн та ін.) трактуютьз ідеологічних позицій (на відміну відмaтepiaлістичних окремих вчених колишнього СРСР). Р. Гартшорн вказував, що об'єктом географії є окрема територія (район), але реально icнуючих меж така територія не має. Вітчизняна географіявизнає об'єктивне існування фізико-географічних реґіонів Зе­млі.

1. Законспектуйте навчальний матеріал.

2. Окресліть основні тенденції в розвиткові німецької ландшафтознавчої школи.



Питання для самоконтролю:

1. Проаналізуйте докучаєвський період в історії ландшафтознавства. Хто першим увів у науку поняття «ландшафт» у сучасному його тлумаченні?

2. З'ясуйте основні наирямки розвитку ландшафтознавства в другій половині XX ст. Висвітліть внесок головних представників нау­ки в розвиток ландшафтознавства.

3. Схарактеризуйте головні ознаки сучасного стану розвитку ландшафтознавства.


Тема 2. Системний підхід при вивчені ландшафтів. Геосистеми

Зміст

1. Поняття "геосистема”, її елементи.

2. Природніінтегральні геосистеми, їx характерні риси.

3. Основні типи моделей геосистем.



1. Поняття «геосистема», її елементи.

Термiн "геосис­тема" вперше застосував у 1963 р. В.Б. Сочава. На його думку, це cинонімтермiна "природний комплекс”. Пізніше поняття "система” стали застосовувати В.С.Преображенський (при cпpoбi побудувати модель природно-територіальної системи). Ю.Г. Саушкін спробував поширити цей термін i на інші територіально-географічніодиниці. Особливо широко поняття "гео­система” почали використовувати в період становления систем­ного підходу в географічній науці.

Під елементами системи одні вчені розуміють лише компоненти природи, інші - природу, господарство, населения та їх компоненти. Незважаючи на це, при характеристиці відношень між елементами системи більшість aвторівпідкреслюють наявністьміж ними взаємозвʼязків.

Систему, яка складається із підсистем "природа- господарство-населення”, почали вважати географiчною (геоси­стемою). Зазначалося, що гeoгpaфiя має вивчати взасмодії між вказанимиблоками. Ландшафтна (географічна) оболонка (з її населенням i продуктами його діяльності, тобто господарством) є найбільшою геосистемою.

Прикладом окремих типів геосистем можуть бути: тepитopiaльна природна, тepитоpiaльна природно-технічна, територіальна технічна, територіальна рекреаційна, територіальна демоекологічна (антропоекологічна) та iн.

Прикладом геосистем, яким надається функціональне значен­ия, є парагенетичні комплекси (у визначеннні Ф.Н. Мількова). Так, уєдину систему обʼєднують тальвег балки i вододільної повеpxнi, з яких весною надходять сюди наноси, xiмiчнi речовини.

Д.Л. Арманд розглядає геосистеми як територіальні ком­плекси, якi обмежені лише належністю до Землі i єднаються тісними зв'язками всередини них (функціональне значения). Так, як єдину геосистему він розглядає область формування хмар (над морем), область випадіння опадів (на суходолі) і область акумуляції. Якщо в даній геосистемі складовієокремими компонентами, то в системах територіальних комплексів вони вже поєднані.

У сферу вивчення ландшафтознавства, крім природних ландшафтів, необхідно включати всі територіальні системи співтворчості людини й природних компонентів.Потребують вивчення й морські ландшафти, де взаємодія людини й природи найбільш тісна. Для їх порівняння слід шукати ландшафти-еталони з «нульовим» впливом.

Функціональні властивості геокомплексів вивчають окремі колективи географів на стаціонарах. В елементарних комплексах вони вимірюють ефективну радіацію, вологість ґрунту. біомасу та ін. Отримані дані опрацьовують з метою пошуку можливостей математичного моделювания елементарних геосистем (праці В.В. Сочави, А.А. Краукліса, В.С.Преображенського та ін).

При системному підході слід досліджувати IIТК у двох напрямах: власне систему, тобто її внутрішні зв'язки, і зв'язки між системами одного й того самого рангу всередині систем більших рангів. Прикладом останнього можуть бути зони Руської рівнини, що зв'язані між собою стоком (річковим, підземним), циркуляцією атмосфери та ін. Подібну систему можна назвати полістру­ктурною.



2. Природні та інтегральні геосистеми, їх характерні риси.

Геосистеми поділяються, насамперед, на природні й інтегральні.

Природнігеосистеми - це ділянки земної поверхні, де представ­лені окремі природиі компоненти, якіперебувають утісному взаємозв'язку і які взаємодіютьіз сусідніми ділянками.

Інтегральні геосистеми включають у себе природу та суспільство (населения й господарство) з його різноманітними видами діяльності (виробничою, культурною, побутовою, рекреаційною). Вони розвиваються за природними й соціально-економічними законами, тому необхідно знати закони взаємодії природи й суспільства.

Природно-техногенна (геотехнічна) система - це варіант (вид) інтегральної геосистеми, в якій на першому плані - взаємодія.

Природні i технічні (промислові, сільськогосподарські, лісогос-
подарські геосистеми).

Прикладомокремих геотехнічних систем може бути водосховище з прилеглим бассейном, поле,мicтo.

У цих системах технічні споруди й природа розглядаються як елементи (підсистеми) першого. Цінністьїx визначається єдністю соціально-економічних функцій, які виконує система. Між цими системами встановлюється стійкий обмін речовин, енергії та інформації.

Геотехнічні системи є особливим обʼєктом дослідження про- ектувальників. ПТК виступає тут як ресурсоввдтворююча систе­ма з одного боку, i як умови (фактор), які можуть обмежувати або поставити під загрозу гехнічну споруду, - з iniuoro. Bin мо­же розглядатись i як природоохоронний обʼєкт - ця система підлягає управлінню.

Геотехнічну систему слід проектувати як єдине цiлe - техніку й природу на piвних правах, слiд вписувати (вкладати) технічну споруду в ПТК. Геотехнічна система є об'єктом міждисциплінарних дocлiджeнь,що пов'язано з конструктивним підходом.

Антропо- (демо-)екологічна геосистема - це вид інтегральної геосистеми, яка складається з двох підсистем - "господаря” (ядра) i навколишнього середовища. Вона застосовується при вивченні системи «людина-середовище» (екологія людини) в медичній географії.

До складу навколишнього середовища входять природній соціально-економічні елементи. Найважливішим індикатором екологічного стану середовища виступає показник здоровʼя населения.

Для вивчення звʼязків усередині uiєї геоекосистеми застосовується екологічний підхід (вapiaнт системного підходу), який iз суто біологічного перетворився в один із загальнонаукових. У звʼязку із загостренням проблеми охорони живої природи «яд­ром» усе частіше виступає людина, суспільство.

Виникає питания: чи відрізняються природні геосистеми від екосистем? У дослідженні обох проявляється системний підхід, Тepитopiальнo вони не завжди збігаються та маюгь принципові відмінності.В уявлення про геосистеми закладено piвність yсix елементів, а про екосистеми - розподіл елементів на двіпідсистеми: "господар” i "середовище”,"дім” (тобто нерівність елементів). В екосистемівci зв'язки оцінюються в основному за їxньою дією на "господаря”(він розташовуєгься в центрі системи -біоцентричний аспект). Особлива увага тут приділяється трофічним (харчовим) ланцюгам. Повсюди, де ми використовусмо термін "середовище” або "умови”, вводимо екологічний підхід. "Господар” зв'язаний із середовищем прямими та зворотніми зв'язками.

Геоекосистема, на відміну від екосистеми, має багато потенційних "господарів", навіть ґрунт може виступати як "господар" або "ядро" (геоцентризм). Ми часто змушені для кожного з нових "господарів" будувати нову систему з «новими межами». При вивченні геоекосистеми ми даємо їй оцінку (середовище добре, задовільне,погане, комфортне, дискомфортне і т.д.), що часто застосовується при вивченніінших геосистем.



3. Основні типи моделей геосистем.

Ландшафтознавцям доводиться мати справу у своїх дослідженнях якіз геосистема­ми, так і геоекосистемами. Моделі типу об'єктивних використовуються при вивченні природних комплексів: суб'єкт-об'єктивних - при вивченні природно-технічних (природно-антропогенних) систем, суб'єкт-об'єкгивних - при вивченні демоекологічних систем. До складу останніх входять населения (людина - суб'єкт), природне й антропогенне середовище.



Контрольнізапитання:

1. Дайте визначення поняття '"геосистема". Вкажіть їх складовіелементи.

2. Які загальні риси характерні для природних та інтегральних геосистем?

3. Чим відрізняється природно-технічна система від демогеоекологічної?

4. Зробітъ аналіз окремих типів моделей геосистем.

Тема 3. Природні територіальні комплекси

Зміст

1. Поняття про природні територіальні комплекси.

2. ПТК - об'єкт дослідження ландшафтознавства.

3. Загальні риси природних територіальних комплексів.

4. Основні компоненти та їх роль у формуванніПТК.

5. Система супідрядностіприродних територіальних комплексів.



1. Поняття про природні територіальні комплекси.

Географічна оболонка, як відомо, складається не лише з окремих сфер (літосфери, гідросфери, атмосфери та біосфери), які вивчають окремі фізико-географічні дисципліни, а й численних природних територіальних комплексів (ПТК) різних рангів, які є предметом вивчення комплексної фізичної географії, зокрема ландшафтознавства. Диференціація географічної оболонки на ПТК відбувається під впливом зовнішних (планетарно-космічних) і внутрішніх (земних) факторів, які породжують дві найбільш загальні закономірності територіальної диференціації - зональну й азональну.

Природний територіальний комплекс - це територія з певною єдністю природи або, іншими словами, це закономірне поєднання природних компонентів (рельєфу й гірських порід, атмо­сфери, води, ґрунтів, рослинності, тваринного світу), які перебуваюгь у складній взаємодії та взаємозумовленості, утворюючи єдину нерозривну систему. Можна навести чимало прикладів ПТК - від невеликих i однорідних (заплава маленької річки, схил яру чи балки) до вели­ких i складних (Руська piвнинa, Донецький кряж, Середньо-Cибipcьке плоскогір'я та iн.). Найбільшим ПТК є географічна (ландшафтна) оболонка Землі. У межах географiчної оболонки Ф.Н.Мільков виділяє ландшафтну сферу, яка є тим ярусом географічної оболонки, в якому відбуваються процеси найбільшого стику i активного взаємопроникнення літосфери, гідросфери, атмосфери i біосфери.

Природний територіальний кoмплекc - це загальне поняття,яке вико- ристовується для визначення всіх фізико-географічних територіальних одиниць, незалежно відїх таксономiчнoro рангу. ПТК не пов'язанінi з певним poзміром території,нi з ступенем і складністю.Так, можна говорити i про комплекс степової западини, i про ком­плекс Світового океану. Kpiмтого, вони розглядаються як в iндивіду­альному,так і в типологічному плані.

Природні комплекси бувають повними, ящо включають yciocновнi компоненти природи, i неповними, якщо включають лише частину найбільш тісно пов'язаних компонентів, наприклад, бioценоз. Часто підлягають дослідженню неповні комплек­си - гідрометеоролочні, геолого-геоморфологічні, ґрунтово-геоморфологічні, ґрунтово-біотичні та ін.

2. ПТК - обʼєкт дослідження ландшафтознавства.

Об'єктом дослідження ландшафтознавства є географічний ландшафт, а також більші чи менші за нього одиниці ландшафт­ного поділу території. Bсi цi одиниці незалежно від розміру i складностіїхньої будови, мають загальну назву - природні територіальні комплекси (скорочено ПТК). МодифікованіПТК (під впливом діяльності людини) називаються природно-aнтропогеннимитepитopiaльними комплексами (ПАТК). Тому, іншими словами, можна сказати, що об'єктом дослідження ланд­шафтознавства є ПТК i ПАТК (або природні i природно-антропогенні ландшафти).

Природний ландшафт (ПТК) складається з природних взаємодіючих між собою компонентів i формується під впливом природних ландшафтоутворюючих чинників.

Природно-антропогенний ландшафт (ПАТК) - такий комплекс, у яко­му під впливом людини змінюється будь-який із компонентів ландшафту. Приклади назв природно-антропогенних ландшафтв: сільсько-, лісо-, водогосподарські, пpoмиcлoвi, селітебні, рекреаційні, природоохоронні.



3. Загальні риси природних територіальних комплексів.

До загальних рис ПТК належать єдність (цілісність), диференціація, дискретність, континуальність та ін.

Основна ознака будь-якого ПТК - єдність його природних умов, тобто існування його як єдиного цілого, що виражається у взаємодії його складових частин. Єдність ПТК визначається закономірним наслідком спільності походження й етапів розвитку даної ділянки земної поверхні, а також своєрідністю його географічного положення.

Єдність ПТК відносна. Чим білыший ПТК, тим більше в його межах варіантів природних умов ітим більш відносне поняття «єдність» (наприклад, для Руської рівнини). I навпаки, чим нижчий за рангом ПТК, тим більше наближається він до поняття "єдність” (наприклад, фація низької заплави річки).

Єдність ПТК відображається в його структурі, тобто в зако­номірностях організації як його компонентів, гак і дрібніших ПТК. Отже, структуру ПТК утворюють не лише окремі компо­ненти, а й певне поєднання нижчого таксономічного рангу (це стосується як типологічних, так і реґіональних ПТК).

Диференціація- друга важлива ознака ПТК. Спостерігається вона на поверхні суходолу, де майже кожна ділянка поверхні відрізняється відіншої за характером мікрорельєфу. за рослинністю, ґрунтами й т. ін. Диференціація географічної оболонки відбувається за трьома напрямками: за типами ПТК, геосферами й компонентами.

Згідно з теорією Н.А. Солнцева, геосфери формуються з неповних природних комплексів, наприклад, біосфера - з біоценозів, літосфера - з геологічних структур різної складності та ін. Отже,й самі геосфери можуть бути прикладами неповних ПТК.

Диференціація (структурність) властива не лише географічній оболонці, а й усім ПТК нижчих рангів. Великі ПТК складаються з більш дрібних комплексів, але будь-яке ПТК - це компонент.

У результаті диференціації в структурі географічної оболон­ки формуються (за В.Б. Сочавою) три основні рівні ПТК: плане­тарний, що охоплює всю планету у вигляді географічної оболонки, реґіональний, представлений геокомплексами материів чи океанів, рівнин, гip, зон тощо; i топологічний (ландшафтний), представлений морфологічними одиницями ландшафтів.

Важливо й те, чи є диференціація лаидшафтної сфери дис­кретною, або континуальною. Дискретність - це властивість певногоо тіла або снстеми складатися з окремих, чітко розмежованих частин. Кру­тий берег моря, лінія схилу, зсуву - все це приклади дискретно­сті. Континуальність - це неперервність, тобто поступовий перехід. Можна навести чимало прикладів, коли один комплекс поступово переходить в інший, наприклад, лісостепова зона в степову. У зв'язку з континуальністю буває важко провести ме­жу між окремими ПТК або їх компонентами. Вчені дійшли висновку, що в ландшафтній сфері поєднуються дискретність i континуальність.



4. Основні компоненти та їх роль у формуванніПТК.

Під компонентом слід розуміти частину ПТК, яка відрізняється переважанням певного агрегатного стану речовини (твердий, рідкий, газоподібний), або формою організації матерії (органічна, неорганічна). Кожний компонент характеризується не лише певним речовинним складом, а й своїми особливими властивостями.

Основні компоненти ПТК формують їх вертикалъну струк­туру та об'єднуються в три групи: геолого-геоморфологічну (лiтогенна основа); гідрокліматичну (повітря, вода), біогенну (рос­линість, тваринний світ).

Уci компоненти, хоч i розвиваються за своїми власними за­конами, взаємопов'язані й взаємозумовлені, що об'єднуєїх уєдину матеріальну систему. Н.А. Солнцев (1962) дійшов висновку, що в природі має місце закон нерівнозначності взаємодіючих компонентів-факторiв. Залежно від сили їхнього впливу один на одного ці компоненти можна розкласти в такий ряд (починаючи з найбільш«сильних»): земна кора (літогенна основа) - повітря (атмосфера) - води - рослинність - тваринний cвіт. Найбільша "сила" впливу літогенної основи на всіінші компоненти полягає в стійкості щодо зовнішнього впливу. Порівняно легко піддаються зміні біогенні компоненти. Середнє положения в ряді Со­лнцева займають гідрокліматогеннікомпоненти. Залежно від властивостей геолого-геоморфологічної основи (літогенного компоненту) має місце перерозподіл тепла й вологи, чим створюються відповідні умови для біогенних компонентів. У зростаючому ряді компонентів (земна кора - повітря - во­ди - рослинність - тваринний світ) вплив "старшого” на „молодший” визначальний, а зворотний вплив -завжди слабший.

Отже,за Н.А. Солнцсвим, основний напрям розвитку окремих компонентів ландшафту та його морфологічних одиниць визначається властивостями й розвитком літогенної основи.

5. Система супідрядностіприродних територіальних комплексів.

Як уже зазначалося, земна поверхня складається з численних ПТК,які відрізняються походженням, властивостями і, що дуже важливо, внутрішньою структурою. Щоб чітко уявити таку кількісгь ПТК, слід з'ясувати, в яких супідрядностяхвони перебувають, тобто розробити їх таксономічну систему. При розробцітакої системи необхідно враховувати основніїх ознаки: положения ПТКстосовно комплексів як вищого, так інижчого рангу; ступінь скла­дностіїх структури, ступінь однорідності за генезою й харак­тером динамічних процесів тощо.

Основною одиницею таксономічногоподілу ПТК, на думку багатьох учених, є ландшафт.Дрібні ПТК (фація, урочище, місцевість), які входять до складу ландшафтів, прийнято називаги морфологічними частинами ландшафту. Ландшафти реґіональногоПТК вищого ран­гу (район, область, провінція й т.д.) умовно називають таксономічними одиницями фізико-географічного районування (реґіональнимиабо індивідуальними одиницями).

Згідно із систематизацією (об'єднанням) ознак ПТК за подібністю, виділяють типологічні одиниці - види, роди, типи, класи ландшафтів. Морфологічні одиниці (місцевість, урочище, фація) теж дають типологічні об'єднання, якими й користуються найчастіше в практичній діяльності. Вони є одиницями ландшафт­ного картографування.



Завдання.

1. Накреслити схему диференціації ПТК, навести приклади комплексівіндивідуальних і типологічних одиииць.

2. Скласти ландшафтний профіль, який відтворював би вертикальну і горизонтальну структуриПТК.

3.Вибудувати ряд компонентів-факторів ПТК за Н.А. Солнцевим.



Контрольні питания:

1. Дайте визначення поняття «природний територіальний комплекс» (ПТК).

2. Яке спіпввідношення ПТК і геосистем?

3. Зʼясуйте загальні риси ПТК.

4. Назвіть основні компоненти ПТК.

5. Схарактеризуйте схе­му (модель) взаємодії природних компонентів-чинників.

6. Доведіть, що в природі має місце закон нерівнозначності взаємодіючих природних компонентів-чинників (ряд Солнцева).

7. З'ясуйте, яку одиницю територіального поділу називають основною, вузловою в системі супідрядності ПТК.

8. Поясніть зміст понять «типологічні одиниці»і«реґіональні одиниці» ландшафтного поділу іїх ієрархічне співвідношення.

9. Обґрунтуйте необхідність типологічної й реґіональної класифікацій ландшафтів.



  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка