Лекція. Індивідуально психологічні особливості особистості. Характер а)



Скачати 53.84 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір53.84 Kb.
ЛЕКЦІЯ. ІНДИВІДУАЛЬНО – ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ.


  1. ХАРАКТЕР

а) - (грецьк. – чеканка, відбиток, риса, ознака, особливість) – система властивостей особистості, індивідуальне сполучення стійких психічних особливостей людини, що обумовлюють типовий для даного індивіда спосіб поведінки. На противагу темпераменту-фізіологічній характеристиці людини -

Термін введений давньогрецьким філософом Теофрастом (4-3 ст. До н. е.)


б) Ф.О. характеру – сплав рис типу ВНД (конституційно заданих властивостей людської психіки) та складних стійких систем тимчасових нервових зв’язків , вироблених у результаті індивідуального життєвого досвіду (це є ні що інше, як динамічний стереотип система умовних рефлексів, що слідують один за одним. З огляду на це поясніть прислів’я: „Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю”. Система звичних дій та вчинків – фундамент характеру людини.
в) структура: В характері можна виділити окремі риси або сторони. Під рисами характеру розуміємо індивідуальні звичні форми поведінки людини. Риси Х. існують не відокремлено, а взаємопов’язано, утворюючи структуру характеру. Структурність характеру виявляється у закономірній залежності між його рисами. Якщо людина боязка, то є підстави думати, що вона не володітиме якостями ініціативності, рішучості та самостійності, проте від неї можна очікувати принизливості та угідливості, конформності т. д. Хоча трапляється характери більш-менш цілісні та суперечливі, структура характеру може включати риси, протилежні домінуючому. Розрізняють також характери визначені (наявні одна або декілька домінуючих рис) та невизначені (домінуючі риси відсутні або виражені дуже слабко).

У структурі характеру звичайно виділяють 2 групи рис:



  1. ті, в яких виражається система ставлень людини до дійсності (головним чином, моральні якості). В них можна виділити такі основні види:

    • ставлення до інших людей – чуйність, гуманність, щирість, правдивість;

    • ставлення до себе – самокритичність, скромність, гордість;

    • ставлення до діяльності – ініціативність, працьовитість;

    • ставлення до речей – охайність, бережливість, щедрість, скупість.

  2. вольові, що визначають вміння та готовність керувати своєю поведінкою у відповідності до певних принципів – цілеспрямованість, наполегливість, рішучість, самовладання, витримка, мужність, сміливість; впертість, нерішучість, боязкість тощо.


г) формування характеру: Вирішальний вплив на формування характеру дитини здійснює виховання. Формуванню рис характеру в процесі виховання сприяє створення відповідних ситуативних психічних станів. Якщо певний психічний стан виникає досить часто, то він може поступово закріпитися та стати рисою особистості.

Згідно деяких досліджень, найбільш сприятливим періодом для формування характеру є вік від 2 до10 років (за З.Фрейдом – від 1 до 3років).

Риси характеру, незважаючи на їх відносну стійкість, можуть змінюватися протягом життя під впливом діяльності та ситуацій.

д) Акцентуації характерувисокий ступінь вираженості окремих рис характеру та їх сполучень, що являють крайній варіант норми на межі з психопатією.
е) характер і темперамент: Тєплов називав Х. малюнком, який вишиває життя на канві темпераменту. Характер тісно пов’язаний із темпераментом. Т. Визначає зовнішню форму вияву Х., накладаючи своєрідний відбиток на ті чи інші його прояви. Напр., сила НС відносно збудження сприяє формуванню таких якостей характеру, як працездатність, виносливість, хоробрість, стресостійкість, самостійність, схильність до ризику. Сила НС відносно гальмування лежить в основі розвитку обережності, самовладання, терплячості, потаємності. Особливості Т. можуть сприяти або протидіяти розвитку певних сторін характеру. Флегматику важче, ніж холерику або сангвініку, сформувати у себе ініціативність та рішучість.
P.S. Характер та зовнішність людини. В історії психології існувало багато теорій, що ставили характер в залежність від форми черепу, будови обличчя, будови тіла, і намагались намітити шлях діагностики характеру за зовнішністю. Для визначення характеру певну роль відіграє уважне вивчення зовнішності, особливо, звичного виразу обличчя людини. Однак той чи інший вираз обличчя, складки, зморшки тощо можуть мати не одну, а декілька причин, отже, зовнішність людини не може сама по собі бути джерелом вичерпних відомостей про людину. (Докладно це питання: “Общая психология” под ред. А.В.Петровського, с.432-436).

Д\З: обміркувати, чому у кожної з 2-3 дітей водній сім’ї різні характери. Чи однаковим буде характер однояйцевих близнюків, у яких спадковий фонд анатомо-фізіологічних властивостей ідентичний. (Докладно це питання: “Общая психология” под ред. А.В.Петровського, с.428-432).


  1. ЗДІБНОСТІ

а) Здібності- властивості особистості, які відповідають вимогам діяльності та забезпечують успішне її виконання.

Кожна людина здатна до певного виду діяльності. Поза діяльністю цю властивість людини не можна розпізнати, описати. Тому ми судимо про здібності людини за її роботою та за результатами її діяльності. Крім здібностей на успішність в діяльності впливають: життєвий досвід, наявні знання, вміння, навички, підготовка та ін. За іншим визначенням, здібності є психологічними особливостями людини, від яких залежить успішність набуття знань, вмінь, навичок, але які самі до цих знань, вмінь, навичок не зводяться. Тобто здібності є можливістю ефективного засвоєння певних знань, вмінь, навичок. Власне, до здібностей можна віднести будь-яку властивість особистості, якщо від неї залежить успішність у діяльності.


б) ФО здібностей умовно можна назвати особливості будови мозку, органів чуття та руху (задатки). Як усі анатомо-фізіологічні особливості, задатки спадкуються. Задаток – це здатність до формування здібності, яка сама по собі не забезпечує розвитку здібності. Здібності формуються в житті та діяльності. Раніше вітчизняна психологія заперечувала можливість успадкування здібностей. Проте дані сучасних досліджень свідчать про високий рівень спадковості загального інтелекту та деяких спеціальних, зокрема математичних здібностей. Проте креативність, ймовірно, більшою мірою залежить від впливу соціального мікросередовища. Питання співвіднесення задатків і здібностей та їх спадковості недостатньо вивчені.

в) структура:

ЗДІБНОСТІ (за широтою спрямованості)


Загальні


–певною мірою виявляються в усіх видах діяльності

Спеціальні

– допомагають досягти високих результатів в специфічних видах діяльності



елементарні – відчувати, сприймати, уявляти, переживати тощо
складні – до навчання, до праці, до гри, до спілкування

елементарні – глазомер, музичний слух, критичне мислення, пам’ять, нюхові можливості

складні – музичні, математичні, організаційні, літературні

Д/З: вміти наводити приклади усіх видів здібностей та відносити конкретні здібності до певного виду.

Загальні здібності обумовлюють приналежність людини до художнього або мислительного типу, заснованих на відносному домінуванні 1або2 сигнальної системи. Художньому властиві яскравість образів, вразливість, емоційність; мислительному – вміння оперувати абстрактними матеріалом, поняттями, математичними залежностями. Більшість людей та генії належать до середнього типу.


РІВНІ ЗДІБНОСТЕЙ

обдарованість

талант

геніальність


г) педагогічні здібності: Педагогічні здібності тісно пов’язані з особистісними якостями вчителя як людини. До найважливіших педагогічних здібностей відносять:

1. стійку схильність до педагогічної діяльності, в основі якої - приязне ставлення до дітей;



2. спостережливість, яка допомагає зрозуміти дитину, причину її поведінки, вчасно помітити зміни; відомо, що гостра спостережливість була притаманна усім видатним педагогам;

  1. педагогічну уяву – дає змогу проектувати та прогнозувати розвиток дитини та наслідки педагогічних впливів;

  2. вміння переконувати словом; 5. організаторські здібності.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка