Лекція: хімічні сполуки – забруднювачі повітря, води, грунту



Скачати 231.97 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір231.97 Kb.


Лекція: хімічні сполуки – забруднювачі повітря, води, грунту

В у г л е к и с л о т а /діоксид вуглецю/ - газ, кислого смаку, має слабкий запах, добре розчинний у воді; 1л СО2 при нормальних умовах важить 1,946 г, тобто в 1,5 рази важчий за повітря.

Спресована під високим тиском у тверду масу вуглекислота дістала назву “сухий лід”. Він довго не тане, бо потребує для цього дуже багато тепла.

Вміст вуглекислоти в зовнішній атмосфері коливається від 0,03 до 0,04% . Джерела її: дихання людей, тварин, горіння, гниття, виділення з грунту, рудників, вулканів, деяких мінеральних джерел. Поряд з утворенням відбувається витрачання вуглекислоти. Рослини, споживаючи вуглекислоту, утворюють у своїх тканинах вуглеводи, а при наявності азоту і білки. Значні кількості вуглекислоти виносяться з атмосфери при промиванні її дощами.

Вода морів і океанів то розчиняє вуглекислоту, то виділяє її при зниженні тиску. Дифузія і вітри сприяють рівномірному розподілу вуглекислоти в земній атмосфері.

Підвищені концентрації вуглекислоти діють негативно на організм людини:

а/ при 3 % спостерігається прискорення і поглиблення дихання;

б/ при 4 %, крім цього, з’являється почуття здавлення голови, головний біль, шум в вухах, психічне збудження, серцебиття, сповільнення пульсу, іноді блювання і непритомність;

в/ при 6-8 % перелічені явища посилюються;

г/ при 10 % настає швидка втрата свідомості і зупинка дихання, хоч серце ще деякий продовжує працювати;

д/ при 20 % через кілька секунд настає параліч мозкових центрів і смерть.

Небезпека отруєння вуглекислотою в закритих просторах збільшується внаслідок одночасного зменшення вмісту кисню. Такі умови можуть мати місце в глибоких запущених колодязях, в затонулих підводних човнах, в приміщеннях, де відбуваються значні процеси бродіння, в старих склепах, в стічних канавах, в оглядових ямах, в занедбаних колодязях, заповнених сміттям тощо.

Повчальний випадок отруєння вуглекислотою стався в 1948 р. на одному засолювальному пункті при вибиранні з дошника підсолених стиглих помідорів. Засолювальний пункт містився в підвальному приміщенні. Примусової вентиляції в ньому не було. Під час роботи приміщення вентилювалося з допомогою відчинення вікон і дверей, але під час перерви в роботі і ночі вікна і двері зачинялися наглухо. Спускалися в дошник з допомогою драбини. В камері, де трапився цей випадок, було 5 дошників, і стався він у тому з них, який був найбільш віддалений від отворів природної вентиляції. Цей дошник наполовину був завантажений стиглими помідорами з додаванням 5 % солі. Інші дошники були порожні. Вивантаження помідорів з дошника проводили дві робітниці навперемінно. Одна насипала помідори у відро вилами і при цьому помітила, що із шару помідорів виділяється “важкий газ”. Друга робітниця, яка змінила її, спустившись у дошник, почала набирати помідори не вилами, а безпосередньо відром, для чого була змушена нахилятись до помідорів. Незабаром вона відчула, що їй погано, почала непритомніти, але впасти не встигла, бо її витягли за руки з дошника. В непритомному стані вона була відправлена на медпункт.

Після вдихання кисню, приймання серцевих засобів робітниця опритомніла і розповіла, що їй зразу, без будь-яких відчувань, стало погано /важко в голові/ і більше вона нічого не пам’ятала. Проби повітря, взяті на рівні 30 см від верхнього шару помідорів, дали вміст вуглекислоти 3 %, а на рівні верхнього краю дошника кількість її була в межах норми. Запалена свічка, опущена в дошник, гасла, досягаючи шару помідорів; свічка біля краю дошника горіла нормально.

Інший випадок отруєння вуглекислотою стався в 1948 р. на засолювальному пункті, де проводилося заквашування капусти. В приміщенні пункту також не було примусової вентиляції.

Проби повітря, взяті з дошника незабаром після випадку, показали вміст вуглекислоти над шаром капусти 60 %, а в середині дошника –45 % і біля верхнього краю його – 23 %. Запалена свічка, опущена в дошник, зразу ж гасла.

Індивідуальна чутливість до вуглекислоти у людей значно варіює. Більш чутливі серцеві і легеневі хворі. Присутність сірководню, аміаку, скатолу, меркаптану і деяких інших газів посилює токсичну дію вуглекислоти. У повітрі антисанітарних жилих приміщень не спостерігалося більше 1 % вуглекислоти. Тому визначення вуглекислоти в повітрі жилих приміщень з токсикологічної точки зору значення не має.

Однак відомо, що в погано провітрюваних і перенаселених жилих приміщеннях СО2 повітря набуває специфічного запаху від забруднення леткими продуктами перспірації шкіри /леткі жирні кислоти, аміачні сполуки, продукти гниття/. Одночасно в таких приміщеннях збільшується вологість і підвищується температура повітря. Внаслідок цього у мешканців падає працездатність, появляється головний біль, втрата апетиту та інші порушення. Оскільки ці пахучі речовини, які псують повітря жилих приміщень, ще не досить вивчені, то Петтенкофер запропонував судити про чистоту кімнатного повітря за вмістом вуглекислоти, бо кількість її збільшується паралельно із збільшенням вмісту речовин, що псують повітря. Він запропонував вважати вміст вуглекислоти, який перевищує 0,07 %, показником забруднення повітря; на думку Флюге цей показник може бути підвищений до 0,1 %.

З цієї точки зору дослідження концентрації вуглекислоти в повітрі жилих кімнат, громадських, лікарняних та інших приміщень набуло істотного санітарного значення. На підставі концентрації вуглекислоти виявилося можливим судити про чистоту кімнатного повітря, про вентиляцію приміщення, про перенаселеність його, про кількість прибуваючого в приміщення /потрібного / чистого атмосферного повітря на одну людину за одиницю часу і т.д.

Існують норми ГДК вуглекислого газу в космічних кораблях, підводних човнах /не більше 2 %/.

В історії Землі були періоди, коли вміст вуглекислого газу в атмосфері був значно більший, ніж в даний час. Так, по деяких даних, біля 250 млн. років тому концентрація його складала 7,5 %, а 570 млн. років тому – не більше 0,3 %, /1 млн. років – в 2 рази вище/. Зараз є тенденція до його зростання.

О з о н при високих концентраціях має запах, подібний до запаху хлору, при помірних – “запах електрики”. Виявляється нюхом при концентрації 0,002 мг/л.

При взаємодії з органічними речовинами озон швидко розпадається /Оз → О2 + О /, окислюючи їх.

В атмосфері озон утворюється з кисню під час грози /електророзряди/, під діянням ультрафіолетового проміння сонця, в присутності смолистих речовин, наприклад, у хвойних лісах, і при випаровуванні великих мас води. Тому озон знаходять частіше на берегах морів, на узліссі, після грози. Після грози він виявляється навіть у повітрі міст. Хоча звичайно його в повітрі міст немає. Озон є показником виняткової чистоти повітря.

Озон постійно міститься в повітрі рентген- і фізіотерапевтичних кабінетів, утворюючись під впливом кварцових ламп, іскрових розрядів, і іноді викликає у персоналу ряд хворобливих явищ. Великі кількості його діють як снотворне. Концентрації 0,002 – 0,005 мг/л подразнюють слизові дихальних шляхів, викликають запаморочення, слинотечу, посилене потіння, втому. У дрібних тварин вдихання повітря, що містить 0,01 мг/л озону, через кілька годин викликає смерть.

Озон має бактерицидні властивості. Застосовується для дезинфекції води. У звичайних умовах бактерицидної дії озон не проявляє із-за малої кількості вологи.

П е р е к и с в о д н ю легко розкладається на атомарний кисень і воду і так само є сильним окислювачем. В атмосфері утворюється в силу тих же причин, що й озон. Його санітарне значення таке саме, як і озону.

А з о т – газ, мало розчинний у воді. Вважають, що для людини азот індиферентний. Він служить немовби для розбавлення кисню в атмосфері.

Під впливом електричних розрядів азот окислюється й у вигляді азотистих сполук з повітря вимивається дощами в грунт. Це підвищує врожайність грунту.

При підвищеному тиску чистий азот діє як наркотик. Спостерігаються збудження, балакучість, важкість у голові, сплутаність думок, забутливість та інші порушення.

У повітрі міст, особливо поблизу промислових підприємств, буває ряд шкідливих газоподібних домішок. Найчастіше зустрічаються сірководень, хлор, фтор, окис вуглецю, аміак і сірчистий газ. Вони з атмосферним повітрям, можуть проникати і в приміщення.

Оксид вуглецю /чадний газ/ являє собою безбарвний газ, без смаку, з ледве помітним запахом, хоч багато дослідників вважають, що він без запаху. Питома вага його менша, ніж повітря, 0,967. Окис вуглецю є продуктом неповного окислення вуглецю. Окис вуглецю горить синюватим полум’ям. Чадний газ утворюється скрізь, де відбувається горіння при недостачі кисню. При достатній кількості кисню вуглець під час горіння окислюється до вуглекислоти.

Оксид вуглецю надходить у повітря з природного газу в плитах, з пального в автомобільних та інших моторах, при висиханні фарби, тощо.

Особливо багато чадного газу в доменному газі /до 30 % /, в генераторному газі /до 30 % /, в коксовому газі /до 6 % /, в газі при перегонці кам’яного вугілля /до 40 % /, у вибухових газах / до 60 % /. У вихлопних газах автомобільних моторів його міститься до 7 %. Тому в містах із жвавим автомобільним рухом вміст окису вуглецю може досягти 0,06 %, що вже є шкідливим для людини.

У природних умовах оксид вуглецю теж може зустрічатися в досить значній концентрації, наприклад, в шахтах, копальнях.

Максимальні концентрації оксиду вуглецю при діянні протягом півгодини – години: за об’ємом –0,23 % і за вагою –2,3 мг/л. Смертельні концентрації після 5-10 хвилинного діяння –0,57 %, або 5,7 мг/л.

Отруєння оксидом вуглецю можливі як топок печей, при курінні, від самоварів, гасових ламп, світильних свічок, при згорянні хронічні, так і гострі, тобто газ може і поступово діяти при незначних концентраціях, і викликати гострі явища при великих концентраціях.

Проникає газ в організм через дихальні органи, причому він не викликає подразнення верхніх дихальних шляхів і людина його не відчуває.

Механізм отруєння полягає в тому, що оксид вуглецю зв’язується з гемоглобіном крові, утворюючи карбоксигемоглобін. Спорідненість його з гемоглобіном в 250-300 разів більша, ніж кисню.

Тому навіть при порівняно незначному парціальному тиску він швидко витісняє кисень з гемоглобіну.

В останні роки деякі дослідники пояснюють механізм отруєння не стільки великою спорідненістю СО до гемоглобіну, скільки значно меншою швидкістю розпаду молекул карбоксигемоглобіну. За їх даними, гемоглобін крові насичується оксидом вуглецю в 10 разів повільніше, ніж киснем, але зворотна дисоціація карбоксигемоглобіну відбувається в 3600 разів повільніше, ніж оксигемоглобіну.

Картина отруєння: в легких випадках – головний біль, запаморочення, шум у вухах, нудота, рідко блювання, загальна слабість: у важких випадках, крім перелічених симптомів, спостерігається розлад свідомості, сонливість, заціпеніння. Іноді, навіть ще не знепритомнівши, людина втрачає здатність рухатись. Буває сильне блювання. В дальшому явища наростають, настає непритомний стан, рухове і психічне збудження, судороги і смерть. Смерть настає від паралічу дихального центру.

Лікування: негайно вивести хворого на свіже повітря. Для прискорення дисоціації карбоксигемоглобіну дають вдихати кисень, гіпербаротерапія. Аскорбінова кислота, глюкоза і новокаїн в/в капельно. При збудженні – аміназін, дімедрол, піпольфен, промедол. Еуфілін в/в. При судорогах – діазепам в/м, барбаміл в/в, вітамінотерапія. При тривалій комі - гіпотермія голови, гепарин в/в, антибіотики, осмотичний діурез, спинномозкові пункції.

Профілактика: усунення причин утворення СО, а також провітрювання і вентиляція приміщень, де можна чекати нагромадження цього газу. В приміщеннях допускається концентрація СО не більше як 0,03 мг/л, в атмосферному повітрі - 0,002 мг/л. В цехах, де неминуче є СО, в таких, наприклад, як мартенівський, газогенераторний, допускається від 0,03 до 0,06 мг/л. Для гаражів, при короткочасному перебуванні не більш як 15-20 хвилин – допускається навіть до 0,2 мг/л.

При виконанні фізичної праці діяння оксиду вуглецю посилюється, бо при ньому збільшується об’єм вентиляції і більше забрудненого повітря проникає в легені.

У виробничих умовах розрізняють 3 стадії отруєння. Перша (легка) – головний біль, нудота, слабість, гіпотонія, вміст карбоксігемоглобіну в крові до 20 %. При середній важкості – втрата свідомості ( рівень карбоксігемоглобіну – 30%). Важка форма інтоксикації – тривалий коматозний стан ( вміст НвСО понад 30 %).

Перші ознаки отруєння появляються тоді, коли з акту дихання виключається 17-20 % гемоглобіну. Отруєння чадним газом можна точно діагностувати шляхом дослідження крові на присутність карбоксигемоглобіну.

Для кількісного визначення СО в крові останнім часом рекомендують спектрофотометричний метод. Для цього потрібно близько 0,05 мл. крові. Інші методи (колориметричний, спектроскопічний, газометричний) втратили своє значення через складність, незначну точність, а також внаслідок того, що для них потрібно багато крові.



Окисли азоту, або нітрогази, являють собою суміш різних окислів азоту. У виробничих умовах переважає двоокис азоту, так як нижчі окиси при виділенні в повітря швидко переходять в вищі.

Значні скупчення окисів азоту можуть утворюватись при взаємодії азотної кислоти з металами, органічними і неорганічними речовинами, в випадку їх розливу, іноді при газовій зварюванні в замкнутому просторі. Гранично допустима концентрація в перерахунку на N2O5 – 5 мг/м3.



Аміак – газ з лужним смаком і різким специфічним запахом, легко розчинний у воді. В атмосфері населених місць він виділяється з гниючих речовин, а це найчастіше покидьки.

У значних концентраціях цей газ зустрічається в каналізаційних колекторах. Може зустрічатися він і у виробничих умовах при виготовленні коксу, в холодильній справі, де застосовується аміак.

Людина відчуває присутність досить малих концентрацій аміаку в повітрі. При концентрації 0,1 мг/л аміак викликає подразнення дихальних шляхів, при 0,15- 0,25 мг/л спостерігається сильне подразнення кон’юнктиви очей, слизової носа, чхання, слинотеча, головний біль, потіння. При великих концентраціях (від 3,5 до 7,0 мг/л) настає смерть від набряку легень.

У атмосферному повітрі населених місць аміак зустрічається дуже в незначній кількості – до 0,0025 мг/л. Ці концентрації нешкідливі, хоч і можуть бути відчутні на запах. При цих концентраціях аміак є показником забруднення повітря. Була спроба запропонувати оцінку чистоти кімнатного повітря за аміаком, однак методика його визначення виявилась не простіша і не краща, ніж визначення СО2 , і не отримала признання.

Синтетичний аміак служить сировиною для отримання азотної кислоти. Його використовують для одержання сульфату амонію, азотнокислого амонію, що використовуються для мінеральних добрив. Аміак зустрічається в повітрі робочих приміщень при різноманітних процесах: при виробництві аміаку, вибухових речовин, нітроклітковини, лаків, соди, синтетичної сечовини. Аміак застосовується в холодильній справі. Дуже часто входить в склад так званих клоачних газів. Допустима концентрація – 20 мг/м3.

Аміак відмічається особливо припікаючою некротичною дією. Гостре отруєння: тяжкий опік слизових верхніх дихальних шляхів з відторгненням некротичних ділянок слизової; різкий опік язика, гортані, ларингоспазми, бронхоспазм; швидке приєднання інфекції; падіння артеріального тиску. При дії високих концентрацій – збудження, галюцинації. Подразнення очей навіть при незначних концентраціях аміаку в повітрі. При попаданні в очі – хімічний опік 1-ІІ ступеню, що захвачує кон’юнктиву і рогівку. Можливе ураження всього ока, сліпота. При ураженні шкіри – набряк, опік ІІ ступеня з пухирями (величиною до гусячого яйця), ерозії. Заживає повільно.

Хронічне отруєння – хронічний кон’юнктивіт, гіпертрофічні, потім атрофічні катари носа, глотки, хронічні бронхіти, диспептичні явища, помірне малокрів’я.



С і р ч и с т и й г а з (сірчистий ангідрид) безбарвний, з різким запахом. Густина його у відношенні до повітря 2,26 г/л, тобто він у 2,2 рази важчий за повітря. Сірчистий газ часто зустрічається в атмосферному повітрі промислових центрів і великих міст. Він утворюється там, де має місце згоряння кам’яного вугілля, багатого на сірку, і викидається в атмосферне повітря з димом. Сірчистий газ надходить у повітря з ливарних, ковальських і котельних цехів. Утворюється він також при виробництві сірчаної кислоти.

Значними джерелами забруднення атмосферного повітря сірчистим газом є підприємства чорної і кольорової металургії, а також сірчанокислотної промисловості. Проведені Українським інститутом комунальної гігієни дослідження атмосферного повітря в районі розміщення електростанцій і металургійних заводів виявили підвищені концентрації сірчистого газу в радіусі до 1 км на металургійних заводах, до 3 км на електростанціях.

Сірчистий газ добре розчинний у воді і енергійно діє на дихальні шляхи. При наявності вологи SО2 переходить у сірчисту кислоту, яка окисляється до сірчаної кислоти. Остання викликає подразливу дію.

Сірчистий газ, адсорбуючись пилинками, може дуже далеко переноситися з ними. Коли пилинки адсорбують на собі гази, то стійкість їх у повітрі підвищується, бо пилинка оточена газовою оболонкою. Такі пилинки, втрачаючи здатність до агрегації, довго перебувають у повітрі, переносяться ним на великі відстані. Осаджуючись, пил і SО2 , діють на людей, рослини, одяг і т. д. Рослини можуть загинути навіть при діянні незначних концентрацій сірчистого газу. Концентрації 20-50мг/м3 негайно подразнюють гортань і кон’юнктиву ока.

Сірчистий газ викликає подразнення слизових оболонок очей і дихальних шляхів. У дослідженнях на тваринах виявлено порушення обмінних процесів, що вказує на загальне токсичне діяння сірчистого газу. При вмісті його в повітрі 20 мг/м3 спостерігається подразнення слизових оболонок, а при концентраціях 400-500 мг/м3 протягом 1 години можуть настати явища гострої інтоксикації. В атмосфері населених міст звичайно такі високі концентрації сірчистого газу не спостерігаються, проте тривале перебування людини в атмосфері, що містить невеликі концентрації сірчистого газу, не є байдужим для здоров’я людей, особливо маленьких дітей, старих і хворих, що мають захворювання легень і серцево-судинної системи.

В концентраціях 1 частина на 1 млн. сірчистий газ викликає пошкодження рослинності. Особливо сприяють нагромадженню в атмосфері шкідливих промислових газів, а зокрема SО2 при наявності туманів веде до підвищеної захворюваності і навіть смертності, особливо у людей з захворюваннями легень і серцево-судинної системи, а також серед осіб літнього віку. Навіть незначні шкідливі домішки при тривалому вдиханні їх з атмосферним повітрям можуть шкідливо впливати на санітарні умови життя і здоров’я населення. Крім цього, забруднене повітря шкідливо впливає на рослини, будівельні матеріали, металеві конструкції, предмети домашньої обстановки тощо, завдаючи тим самим великої народногосподарської шкоди.

Повітря, забруднене димом, різними газоподібними і твердими речовинами, впливає на людину безпосередньо і опосередковано. Шкідливе безпосереднє діяння полягає в тому, що речовини, які забруднюють повітря, при тривалому їх впливі можуть викликати ті чи інші зміни в організмі. Опосередкований вплив на людину виявляється внаслідок несприятливих змін в атмосферному повітрі, наприклад, утворення туманів, зменшення тривалості сонячного світла, вилучення ультрафіолетових променів з сонячного спектра та ін. Людина, яка перебуває в задимленій атмосфері, намагається дихати поверхнево, повільно, в результаті чого легені погано вентилюються і виникає схильність до різних легеневих захворювань.

З інших сірчистих сполук, що трапляються іноді в атмосферному повітрі, слід зазначити сірководень, сірководень і меркаптани. Джерелом надходження їх в атмосферу є підприємства по видобуванню і переробленню нафти, металургійні і коксохімічні заводи, підприємства віскозної і целюлозної промисловості, підприємства по виробництву барвників.



С і р к о в у г л е ц ь (СS2 ) безбарвна масляниста рідина із своєрідним запахом, що нагадує хлороформ. Сірковуглець леткий і легко випаровується при звичайній кімнатній температурі. Пари його в 2,6 раза важчі за повітря. Сірковуглець в основному використовується при виготовленні віскозного волокна, целофану, в хімічній промисловості, як розчинник фосфору, жирів, резини; при виготовленні античного скла і водотривких клеїв; в сільському господарстві – як інсектицид. ГДК- 1 мг/м3.

Сірковуглець у великих концентраціях діє наркотично, а малих концентраціях при хронічному діянні викликає органічні захворювання нервової системи. Запах сірковуглецю відчувається в концентрації 0,5 мг/м3.

Інтоксикація легкого ступеня подібна до алкогольного сп’яніння – збудження, немотивовані вчинки, інтоксикації середньої важкості протікають в формі гострого психотичного спалаху, переважно без серйозних наслідків; важкі - подібні хлороформному наркозу; можливі порушення психіки

С і р к о в о д е н ь – безбарвний газ з запахом тухлих яєць. Він в 2,6 разів важчий за повітря. Тому в колодязях і ямах, де він утворюється при гнитті, сірководень скупчується в нижніх шарах повітря. При малих концентраціях сірководень відчутний на запах, а при великих концентраціях запах майже не відчувається внаслідок ураження закінчень нюхових нервів у дихальних шляхах.

Сірководень зустрічається як продукт гниття в каналізаційних каналах, ямах, тунелях, а також на ряді виробництв, в лабораторіях, при сірчистому фарбуванні, де сірка може виділятися в повітря, відновлюючись до Н2S в шкіряній справі, при видобуванні деяких сортів нафти, при виготовленні ультрамарину і в багатьох інших виробництвах, де застосовується сірка. Гранично допустима концентрація в повітрі виробничих приміщень – 10 мг/м3, в присутності вуглеводнів (при переробці багатосірчистої нафти) – до 3 мг/м3.

При концентраціях більш як 1 мг/л настає блискавичне отруєння, людина моментально непритомніє і падає, як підкошена, може настати і смерть.

Трохи менші концентрації (від 1 до 0,7 мг/л ) теж небезпечні, однак при тривалішому вдиханні (близько години). Нюхом виявляються дуже малі концентрації – до 0,0028 мг/л. Санітарні норми обмежують концентрацію сірководню в повітрі населених місць у кількості 0,00015 мг/л.

У великих дозах сірководень діє специфічно на центральну нервову систему, на дихальний центр, на судинно-руховий центр. Він робить значний вплив також на внутрішньоклітинні ферментативні процеси.

Осідаючи на слизових, сірководень утворює сульфат натрію, який має сильне подразне діяння. Тому він і відчувається нюхом у таких малих концентраціях. Сірководень є нервовою отрутою. Він має значне подразне діяння на дихальні шляхи і кон’юнктиву очей. Поріг відчування запаху сірководню становить 0,040 мг/м3 .

При отруєнні сірководнем рекомендована вітамінотерапія, особливо використання великих доз аскорбінової кислоти і вітаміну В1.

Формальдегід – мурашиний альдегід. Газ з різким неприємним запахом. Формалін – 25-40 % водний розчин формальдегіду – застосовується в виробництві пластичних мас, іонообмінних і електрообмінних смол, хімічних волокон, в текстильній, шкірній, хутряній і паперовій промисловості, а також як інсектофунгіцид і т.д. Гранично допустима концентрація – 0,5 мг/м3.

Поражає центральну нервову систему, має подразнюючу, припікаючу дію.

При гострому інгаляційному отруєнні: кон’юнктивіт, гострий риноларинготрахеобронхіт аж до набряку легень. При дії високих концентрацій може бути омертвіння слизистих оболонок. Поступово наростають ознаки ураження центральної нервової системи ( головокружіння, почуття страху, хитка хода, судоми).

При отруєнні через рот: опік слизистих оболонок травного тракту (біль в глотці, по ходу стравоходу, в шлунку, блювання кровавими масами, пронос), геморагічний нефрит, анурія, Можливий опік гортані.

Хронічні отруєння у працівників з технічним формаліном проявляється диспептичними розладами, ураженням центральної і периферичної нервової систем (психічне збудження, тремтіння, атаксія, порушення зору, головний біль, поганий сон).

В умовах дії парів формаліну (наприклад, у працівників, що зайняті виготовленням штучних смол), а також при безпосередньому контакті з формаліном або з його розчинами спостерігаються виражені дерматити обличчя, передпліччя і кистей рук. Після перенесеного отруєння підвищується чутливість до формаліну.

Профілактика – Герметизація виробничого процесу. Вентиляція приміщень. Індивідуальні засоби захисту.

В звичайних умовах хлор – газ з різким специфічним запахом. В 2,5 рази важчий за повітря. В природі зустрічається тільки в вигляді сполук; кларк в земній корі 1,7 х 10-2 %. число мінералів – 97, основний – галіт NaCl. Вміст хлору в живих організмах (в мг/100 г сухої речовини): в морських водоростях – 470; в наземних рослинах – 200; в морських тварин – 500-9000; в бактеріях – 230. Використовують хлор для хлорування води, для отримання пластмас, інсектицидів, розчинників, гліцерину, окису етилену та ін. Дезинфікуюча, відбілююча , миюча речовина. Основні джерела поступлення в атмосферу – електроліз хлористих солей, масові викиди при очистці води, спалювання природних продуктів, що містять хлориди. Хлороводень є побічним продуктом процесу хлорування вуглеводнів. В стічні води попадає з відходів хіміко-фармацевтичної, металургійної, целюлозно-паперової промисловості, а також поверхневі стоки (міндобрива) і побутові стічні води.



Хлор викликає подразнюючу і припікаючу дію, викликаючи некроз тканин, а потім первинне токсико-хімічне запалення, до якого може приєднатись вторинна інфекція. Поражає слизову оболонку верхніх дихальних шляхів і бронхів. Хлор і його сполуки здатні порушувати структуру подвійної спіралі ДНК і викликати її денатурацію. ГДКр.з.= 1,0 мг/м3; в атмосферному повітрі ГДКм.р.= 0,1 мг/м3; ГДКсд= 0,03 мг/м3, клас небезпеки 2. В воді вододжерел – відсутність.

Хлороводень – безкольоровий газ з різким запахом добре поглинається водою, розчиняється в ефірі, спирті. Використовують для одержання синтетичних смол, хлорпрену, органічних барвників, гідролізного спирту, глюкози, цукру, желатини і клею, для дублення і фарбування шкір, омилення жирів, при виробництві активованого вугілля, фарбування тканин, травлення металів, в гідрометалургічних процесах, в гальванопластиці, нафтодобуванні. У вологому повітрі утворює аерозоль хлористоводневої кислоти. Хлороводень і хлористоводнева кислота подразнюють верхні дихальні шляхи, викликають запалення слизової оболонки очей. Тривала дія хлороводню може викликати катари верхніх дихальних шляхів, появу коричневих плям і ерозій на коронках зубів, язви слизової оболонки носа.

Гранично допустима концентрація ГДКр.з.– 5 мг/м3. Клас небезпеки 2.

Хімічні речовини, які проникають в організм працюючого у процесі виробничої діяльності і призводять до патологічних змін, називаються промисловими отрутами. Найнебезпечнішими є речовини, що містяться у повітрі виробничих приміщень, зокрема у газо- паро- і пилоподібному стані, які здатні чинити місцевий подразнювальний, рефлекторний і резорбтивний вплив і за певних умов ставати причиною гострих, підгострих і хронічних професійних отруєнь.

Ртуть – рідкий метал, який випаровується при будь-якій температурі. На виробництві застосовується при виготовленні ртутних термометрів, препаратів, барометрів, рентгенівських трубок, електроламп, для виробництва різних ртутних препаратів (пестицидів), вибухових речовин (гримуча ртуть) у фізичних і хімічних лабораторіях, у стоматологічних кабінетах та ін. Гранично допустима концентрація парів ртуті у повітрі робочої зони становить 0,01 мг/м3.

Ртуть проникає в організм (в вигляді парів або пилу ртутних сполук) через легені, через шлунково-кишковий тракт. Можливе проникнення і через непошкоджену шкіру. Циркулює в крові в вигляді альбумінату, депонується в паренхіматозних органах, легенях, мозку, кістках. Виводиться з організму нирками, слизовими і іншими залозами. Можливі як гострі так і хронічні отруєння.

Ртуть належить до числа так званих тіолових отрут, що блокують сульфгідрильні групи білкових сполук і цим порушують білковий обмін і ферментативну діяльність організму. Уражає переважно нервову і видільну системи.

Функціональна стадія інтоксикації (мікромеркуралізм) характеризується неврастенічним синдромом. Типова вираженість вегетативних порушень з симпатикотонічною направленістю (схильність до тахикардії, артеріальної гіпертензії) при відсутності астенізації. Щитовидна залоза збільшена з симптомами її гіперфункції. Функціональні порушення діяльності серця і шлунково-кишкового тракту. Найбільш типовий симптом – дрібний інтенсивний тремор пальців витягнених рук, піднятих ніг, повік, язика. Підвищена емоційна збудливість, іноді – невпевненість в собі, соромливість, пониження розумової працездатності, пам’яті, уваги. Металевий смак в роті, підсилення слинотечі, парадонтоз (розхитування, випадіння зубів), кровотеча ясен, гінгівіт. В крові – лімфоцитоз, моноцитоз, рідше – анемії, лейкопенія. В сечі – сліди білка, одиничні еритроцити.

Ртутна енцефалопатія (“класична” або “велика” ртутна інтоксикація) в нашій країні майже не зустрічається. Її характерні риси: сильне тремтіння кінцівок з інтенцією (гіперкінез, раніше неправильно називалось “ртутним тремором”) і своєрідне порушення психіки – “ртутний еретизм” – поєднання підвищеної збудливості з хворобливою соромливість. Можливі явища поліневриту. Виражена астенізація. Пародонтоз, альвеолярна пиорея, хронічний стоматит. Хронічний нефроз.

Проби повітря на вміст токсичних речовин в умовах виробництва відбирають на постійних і непостійних робочих місцях у зоні дихання робітника при характерних виробничих умовах. Упродовж зміни і на окремих етапах технологічного процесу в кожній точці має бути відібрана така кількість проб (не менше 5), яка виявилася би достатньою для вірогідної гігієнічної характеристики стану повітряного середовища. Відбір проб повітря здійснюється з використанням методів та апаратури вивчених раніше.

Завдяки здатності накопичуватися (матеріальна кумуляція) у кістковому мозку, печінці, нирках ртуть викликає переважно хронічні професійні отруєння з ураженням центральної нервової (тремор, ртутний еретизм, енцефалопатії) і травної (стоматит, облямівка на яснах синюватого кольору, гастрит, ентероколіт) систем. Для хронічних отруєнь малими дозами ртуті характерні скарги на головний біль, запаморочення, сонливість, послаблення пам’яті, швидку втомлюваність, симптоми ураження вегетативної нервової системи (тремор, зниження ковтального рефлексу, стійкий дермографізм, пітливість) та ротової порожнини (гінгівіти, кровоточивість ясен, псування зубів).

Свинець – важкий метал, з вираженими кумулятивними властивостями, здатний спричиняти у виробничих умовах хронічні отруєння. Найбільш небезпечні: добування свинцю, виплавка свинцю і інших металів із поліметалевих свинцевовмістних руд, виробництво свинцевих фарб, акумуляторів, деякі цехи поліграфічного і кабельного виробництва, загартування металевих виробів в свинцевих ваннах, паяння, газорізання металевих виробів, зафарбованих свинцевими фарбами (суриком) та інше. В побуті основним джерелом отруєнь свинцем є вживання харчових продуктів, особливо кислих, що зберігались в глиняному посуді, покритому свинцевовмістною глазур’ю. Гранично допустима концентрація свинцю в повітрі робочої зони становить 0,01 мг/м3.

Для клінічної картини отруєння свинцем притаманні астеновегетативний синдром, наявність у крові еритроцитів з базофільною зернистістю, поява свинцю і гемапорфірину в сечі. Далі розвивається анемія, що іноді супроводиться гемолітичною жовтяницею, виникають свинцева облямівка на яснах унаслідок реакції свинцю з сірководнем слини, сірий колір обличчя (свинцевий колорит). До пізніх симптомів хронічного отруєння належать кишкові кольки, парези і паралічі м’язів-розгиначів, явища енцефалопатії.

Деякі вчені вважають, що в промислових містах частіше спостерігається захворювання на рак через наявність у продуктах неповного згорання палива канцерогенних речовин / 3,4- бензпірен/. Поблизу великих електростанцій часто спостерігаються випадки попадання в очі найдрібніших частинок золи і сажі. Наявність сірчистого газу в підвищених концентраціях і при тривалому діянні шкідливо позначається на стані хворих, зокрема астматиків.

В літературі не раз описувалися випадки масових захворювань населення у великих промислових центрах деяких капіталістичних країн внаслідок надходження в атмосферу великої кількості сірчистих, фтористих та інших сполук, концентрації яких досягають надзвичайно високих цифр у похмурі і безвітряні дні.

Здійснення заходів по санітарній охороні атмосферного повітря міст проводиться шляхом раціонального планування території міста і промислових майданчиків; газифікації і теплофікації підприємств комунальних закладів, громадських житлових будинків; реорганізації технологічних процесів на виробництві з метою зменшення виділення з повітря газів пари і пилу; вдосконалення конструкцій промислових і побутових точок; влаштування і належної експлуатації спеціальних устаткувань по уловлюванню шкідливих відходів в промисловості; підвищення благоустрою міст; систематичного запобіжного і поточного санітарного нагляду за всіма об’єктами, що забруднюють міське повітря.

Залежно від виробничих шкідливостей і характеру технологічного процесу, санітарними нормами будівельного проектування підприємства поділяються на п’ять класів

Клас 1 - з шириною санітарно-захисної зони 1000 м

-“- 2 - -“- -“- 500 м

-“- 3 - -“- -“- 300 м

-“- 4 - -“- -“- 100 м

-“- 5- -“- -“- 50 м

Якщо не можна з технічних умов ослабити шкідливий вплив виробничих викидів, або якщо житлові райони розміщені з навітряного боку щодо промислових підприємств, санітарно захисна зона може бути збільшена на один клас.

В санітарно захисній зоні дозволяється будувати підприємства з меншим класом шкідливості, а також будинки обслуговуючого призначення ( пожежні депо, бані, пральні, приміщення охорони, гаражі, склади, адміністративно-торгові будинки, їдальні, амбулаторії тощо).

На території санітарно-захисних зон треба садити димо- і газо- стійкі дерева: клен американський, тополю, ясен американський, в’яз, акацію білу, яловець, тую і бирючину. Чутливими до диму і газів вважаються: ялина звичайна, каштан кінський, клен гостролистий, береза, липа, горобина, акація жовта, бузок звичайний.

Зменшення або цілковите усунення задимлення міського повітря теплоцентралями, електростанціями та іншими тепловими установками можливі при розміщенні їх поза населеними пунктами, зміні твердого палива газоподібним, побудуванні технічно-досконалих топок і правильній їх експлуатації, встановленні пило- і газоуловлювачів, застосування високих димових труб. Чим вища димова труба, тим у більшому об’ємі повітря розходяться викинуті гази та пилі тим менша концентрація їх навколо димової труби. Проте високі димові труби можуть забезпечити задовільний санітарний режим міського повітря тільки в поєднанні з золоуловлювачами або іншими ефективними засобами.

Боротьба з задимленням у містах зводиться до двох основним заходів: бездимного спалення (газоподібного).

Для захисту атмосферного повітря від забруднення промисловими викидами застосовуються різні очисні споруди та установки.

Для уловлювання золи і пилу застосовуються: а) пилоустійні камери; б) прості конічні циклони; в) батерейні циклони, або мультициклони; г) мокрі інерційні уловлювачі /скрубери/; д) електрофільтри.

Дія циклонів грунтується на принципі відокремлення завислих речовин від газів за допомогою відцентрової сили. Циклон складається з зовнішнього і внутрішнього циліндрів діаметром до 5 метрів, простору між циліндрами і нижньої заспокійливої камери. Забруднене повітря, що попало в циклон, рухається по спіральному шляху, пилові частинки відкидаються до периферії, пил від дії ваги і дії повітря потрапляє в нижню камеру, звідки періодично видаляється через спеціальний отвір. Коефіцієнт корисної дії циклону не перевищує 50 %. Циклон уловлює переважно великі фракції пилу (понад 60 %). У зв’язку з цим циклонні золоуловлювачі влаштовуються в тих випадках, коли не потрібен високий ступінь очистки і у викидах переважають великі пилинки.

Батарейний циклон або мультициклон, складається з кількох циклонів малого діаметра (150-320 мм) об’єднаних в одну батарею з одним бункером для уловлювання золи. Димові гази в батарейному циклоні розбиваються на окремі потоки і проходять через окремі циклони, в яких і звільняються від пилу. Коефіцієнт корисної дії мультициклонів в середньому становить 75 %. Вони уловлюють пил діаметром частинок понад 20 нм.

Найдосконалішим апаратом для очистки димових газів є електрофільтр. Він складається з коронуючих (негативних) і осаджувальних (позитивних) електродів.

При проходженні димових газів через фільтр вони іонізуються, і частинки пилу, дістаючи від коронуючих електродів негативний заряд, рухаються до позитивно заряджених осаджувальних електродів. Втративши свій заряд частинки пилу потрапляють у бункер для золи або прилипаютьна пластинах осаджувальних електродів і падають вниз при струшуванні.

Електрофільтри дають високий коефіцієнт корисної дії, що досягає 90-95 % і уловлюють дрібні фракції пилу (менше 20 нм); в цьому їх основна перевага проти інших систем золоуловлювачів.

Є і так званий мікробіологічний метод очистки газів. Він досить універсальний і може звільняти повітря від токсичних і дурнопахнучих речовин (фенол, формальдегід, сірковмістимі відходи і ін.). За основу технології взяті розробки японської фірми “ Doba kowo”. Суть методу полягає в тому, що спочатку гази розчиняються у воді, дальше газ адсорбується на мікроорганізмах що знаходяться у воді, після чого ці речовини засвоюються з утворенням нетоксичних і непахнучих продуктів життєдіяльності.



Технологічний процес проходить в біоабсорборах, де одночасно відбувається і абсорція забруднення, і регенерація абсорбента з допомогою тих же мікроорганізмів. При цьому вилучається не менше 92 % токсичного газу. Біомаса одержаних мікроорганізмів може бути використана як білково - вітамінна добавка в корм тварин, або після компостування як добриво. (О.А. Садыров, 1990).




База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка