Лекція форми суспільної організації виробництва



Скачати 82.65 Kb.
Дата конвертації29.12.2016
Розмір82.65 Kb.
ЛЕКЦІЯ 2. ФОРМИ СУСПІЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА
План:

  1. Концентрація виробництва.

  2. Спеціалізація виробництва.

  3. Кооперування.

  4. Комбінування виробництва.

  5. Поняття про галузі виробництва.

  6. Фактори розміщення підприємств промисловості.



    1. Концентрація виробництва

Концентрація – форма суспільної організації виробництва, яка характеризується зростанням кількості великих підприємств, зосередженням на них дедалі більшої кількості засобів виробництва і працюючих на них людей, а отже і об'єму випуску продукції.

Концентрація не може бути безмежною, адже в цьому випадку вона буде суперечити територіальній організації та розміщенню промисловості.

В умовах ринку і науково-технічного прогресу зберігається необхідність існування окремих великих підприємств. Об'єктивними причинами їх існування є:


  • необхідність поєднання всіх стадій технологічного процесу, що дає змогу комплексно використовувати сировину і матеріали;

  • об'єднання взаємопов'язаних спеціалізованих виробництв, що дає можливість комплексно виготовляти кінцевий продукт;

  • забезпечення повного циклу "наука—технічні розробки—інвестиції-виробництво— збут—споживання";

  • масовість випуску продукції, стабільний асортимент, що значно скорочує витрати на одиницю продукції, здешевлює її, робить доступною для населення.

Названі переваги великого виробництва роблять його незамінним у таких галузях, як електроенергетика, нафтохімія, металургія, машинобудування і військово-промисловий комплекс.

Проте, мають місце й істотні недоліки:

- великі розміри підприємства призводять до зменшення його мобільності, до нездатності орієнтуватись у швидких змінах ринкової ситуації;

- велике підприємство дуже важко перепрофілювати на випуск нової продукції;

- великі підприємства мають громіздку, часто неефективну структуру управління;

- створення великих підприємств може призвести до погіршення сировинного та паливного постачання галузі з прилеглих територій, нестачі кваліфікованих трудових ресурсів, появи демографічних проблем, погіршення екологічного стану території.

Великі підприємства практично неефективні у легкій і харчовій галузях промисловості. В умовах командної економіки з метою економії капіталовкладень практикувалась гігантоманія, тобто будівництво надзвичайно великих підприємств, що призводило до нераціональних перевезень на значні відстані як сировини, так і готової продукції.

Тому зараз в Україні здебільшого спостерігається зворотній процес розукрупнення виробництва. Розукрупнення великих підприємств в Україні необхідне також з метою подолання монополізму і створення умов для конкуренції.

Поряд із великими повинні створюватися середні та малі підприємства, наближені до сировинних та паливно-енергетичних баз, центрів збуту готової продукції. Крім того, перевага підприємств малого та середнього бізнесу є однією з основних рис інформаційної ери розвитку виробничих сил суспільства.



    1. Спеціалізація виробництва

Спеціалізація – процес зосередження роботи підприємства на виготовлення готового продукту, частини продукту або однієї технологічної операції. Згідно з цим виділяють три види спеціалізації:

- предметна (підприємство повністю випускає готову продукцію);

- подетальна (виготовлення деталів, вузлів, запасних частин);

- технологічна (виконання певних технологічних операцій).

Спеціалізація виробництва впроваджується внаслідок розвитку вузькоспеціалізованих технологій (сучасні машини, механізми, устаткування складаються з кількасот, тисяч і десятків тисяч деталей, які на одному підприємстві технологічно і економічно неможливо виготовити). Найбільш високі рівні спеціалізації характерні для найбільш складної та диференційованої галузі виробництва – машинобудування.

Одним із найважливіших аспектів спеціалізації виробництва є територіальне розчленування виробничого процесу на окремі стадії. При цьому підприємства первинної обробки сировини та виробництва напівфабрикатів тяжіють до сировинних баз, а підприємства, які завершують виробничий процес – розміщуються більш-менш вільно, але найчастіше їхнє місцеположення пов’язане з районами споживання готової продукції.



Спеціалізація являє собою форму суспільного поділу праці. Базою для поглиблення спеціалізації є науково-технічний прогрес. Спеціалізація дозволяє раціонально використовувати техніку, застосовувати прогресивні технології, впроваджувати передові методи організації виробництва. Головним економічним значенням спеціалізації є те, що вона призводить до випуску великої маси однорідної продукції. Найбільш прогресивними формами спеціалізації є подетальна та технологічна.

У зв'язку з інтеграцією України у світове господарство актуальною проблемою при спеціалізації виробництва є уніфікація вузлів і деталей згідно світових стандартів.



    1. Кооперування

Кооперування являє собою виробничі зв’язки між підприємствами, які беруть участь у виробництві певної продукції. Кооперовані підприємства поділяють на головні і підприємства-суміжники. Кооперування – це тісна взаємодія головного підприємства, де закінчується процес випуску готової продукції, та суміжних підприємств, які забезпечують його необхідними напівфабрикатами. Головне підприємство може мати сотні підприємств-суміжників (наприклад, КРАЗ отримував продукцію від 135 підприємств для збирання автомобілів). Економічно ефективним є взаємна близькість підприємств, які кооперуються, що скорочує транспортні та ін. види витрат.

Оскільки кооперування тісно пов'язане із спеціалізацією виробництва, то форми його такі ж (предметне, подетальне, технологічне).

Кооперування буває внутрішньогалузевим та міжгалузевим, внутрішньорайонним та міжрайонним, внутрішньодержавним та міждержавним (один із видів зовнішньоекономічних зв’язків країни).

Кооперування потребує широкої стандартизації технологічних процесів та окремих видів продукції (деталей, вузлів, приладів, інструментів тощо). Стандартизація виробництва забезпечує взаємозамінність деталей та можливість механізованої зборки машин.

В Україні на час отримання незалежності лише 1/3 виробництв були завершені. Порушення зв'язків кооперування – одна з причин різкого падіння рівня виробництва в Україні у 1990-х рр. В сучасних умовах на ринковій основі заново налагоджується система кооперування в межах України та її районів, а також з закордонними партнерами.



    1. Комбінування виробництва

Комбінування – форма організації суспільного виробництва, яка полягає у технологічному і адміністративному поєднанні на одному підприємстві (комбінаті) кількох виробництв різних галузей в умовах безперервності і постійності технологічних зв'язків і процесів. Кінцевий продукт одного виробництва (цеху) є сировиною для іншого, і так до виготовлення основної продукції. Комбінування призводить до формування різних промислових поєднань на базі використання одних і тих самих джерел сировини, палива, енергії, відходів виробництва.

Форми комбінування:

- на основі послідовної обробки сировини (наприклад, у чорній металургії: чавун - сталь - прокат);

- на основі комплексної переробки сировини (з нафти отримують бензин, газ, солярку, мастила);

- на основі використання відходів основного виробництва (наприклад, отримання сірчаної кислоти як продукту використання відходів чорної металургії і виробництва коксу).

Рівень комбінування виробництва відрізняється за галузями промисловості. Найбільш високий рівень комбінування в текстильній, хімічній та лісохімічній промисловості, металургії.

Галузі господарства також відрізняються за переважанням певного виду комбінування. Для кольорової металургії характерне комплексне використання сировини (збагачення сировини – рафінування – використання відходів), для чорної металургії – послідовна обробка сировини, для хімічної промисловості – утилізація відходів.




5. Поняття про галузі виробництва

При характеристиці господарства виділяють три типи структури господарства:

- галузева структура;

- функціональна структура;

- територіальна структура.

Галузева структура господарства відображає поділ суспільного виробництва на групи галузей, галузі, їх складові (підгалузі).

Галузь господарства – це сукупність підприємств чи закладів, які виробляють якісно однорідну продукцію чи надають однотипні послуги.

Головними компонентами галузевої структури господарства є дві сфери – виробнича та невиробнича. Кожна з них виконує відповідні функції. Перша забезпечує саму себе, невиробничу сферу та населення різноманітними товарами, а друга – в основному послугами матеріального та нематеріального характеру.



Галузева структура виробництва

Галузі виробничої сфери

Галузі невиробничої сфери

Промисловість

Транспорт

Сільське господарство

Зв'язок

Будівництво

Житлово-комунальне господарство




Побутове обслуговування




Наука, освіта, спорт, культура




Охорона здоров`я







У процесі взаємозв’язку галузей та їх господарських функцій у господарстві формуються міжгалузеві господарські комплекси.



Міжгалузеві комплекси – це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний) або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування чи виготовлення (лісовиробничий, агропромисловий), або розв’язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, соціальний комплекси).

6. Фактори розміщення підприємств промисловості

Фактори розміщення виробництва — сукупність необхідних відносин між об'єктами і місцями їх розташування, які дозволяють досягти зниження собівартості продукції, найкраще враховувати соціальні та економічні наслідки виробництва.

Основні фактори розміщення підприємств промисловості:



  • СИРОВИННИЙ – визначається матеріаломісткістю продукції при великій частці сировини у собівартості готової продукції.

  • ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ – визначає розміщення виробництв з великою електро- або паливоємністю.

  • Фактор РОБОЧОЇ СИЛИ – враховується при розміщенні виробництв з великими витратами людино-днів на одиницю продукції.

  • Фактор НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ – наукоємні галузі промисловості розміщуються там, де зосереджені науково-дослідні інститути і кваліфіковані кадри.

  • ВОДНИЙ Фактор – враховується при розміщенні водомістких виробництв.

  • ТРАНСПОРТНИЙ Фактор – враховується з метою наближення до споживачів продукції, здешевлення транспортних витрат.

  • ЕКОЛОГІЧНИЙ Фактор – націлює на розташування виробництва так, щоб воно якнайменше шкодило природі й здоров'ю людини. У високорозвинених країнах цей фактор є провідним.

  • Фактор РИНКОВОЇ КОН'ЮНКТУРИ – враховують умови реалізації продукції, співвідношення попиту і пропозиції. Попит і пропозиція є головними чинниками ринку.

Галузі паливно-енергетичного, металургійного, хімічного і лісового комплексів тяжіють до сировинного, паливного і водного факторів розміщення.

Галузі машинобудівного і військово-промислового комплексів тяжіють до факторів робочої сили і науково-технічного прогресу.

Транс­портний і екологічний фактори враховуються практично в усіх галузях промисловості.

В умовах переходу до ринкової економіки жодна галузь не може обійтись без фактора ринкової кон'юнктури.



Практично в умовах виробництва будь-якої галузі промисловості враховуються всі фактори розміщення виробництва.



База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка