Лекція: екологічні проблеми забруднення І охорони довкілля



Скачати 242.29 Kb.
Дата конвертації12.12.2016
Розмір242.29 Kb.
Лекція: ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗАБРУДНЕННЯ І ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

Господарська й виробнича діяльність людини в міру свого розвитку й удосконалення поступово привела до підсилення антропогенного впливу на природне середовище, окремі його компоненти і природні багатства.

Вплив людини на природу у всіх його формах прийнято називати антропогенним фактором. До нього можна віднести, наприклад, будь-які види забруднень навколишнього середовища, штучні споруди: греблі, шахти, поля, житлові квартали, тобто, все те, що зв’язане з людською діяльністю і порушує цілісність природи.

Антропогенні зміни в природі це зміни, які проходять у природі в результаті господарської діяльності людини або безпосереднього спілкування людей з навколишнім природним середовищем. Дія людини на природу – необхідна умова її існування.

Можна виділити 4 головних форми впливу людини на біосферу:

1. Зміна структури земної поверхні – розорювання цілинних земель, вирубка лісів, осушування боліт, створення штучних водойм та інші зміни поверхневих вод тощо.

2. Зміни складу біосфери, кругообігу й балансу речовин, які входять у неї – видобуток копалин, створення відвалів вироблених порід, викиди різних речовин в атмосферу й гідросферу, зміна вологообороту.

3. Зміна енергетичного і, зокрема, теплового балансу окремих регіонів і планети в цілому.

4. Зміни, які вносяться у біоту, – сукупність тваринних організмів, знищення деяких організмів, створення нових порід тварин і рослин, переміщення організмів у нові місця.



Забруднення навколишнього середовища (довкілля) – це надходження у природне середовище різних твердих, газоподібних речовин, мікроорганізмів або енергії (у вигляді звуків, шумів, електромагнітного й радіоактивного випромінювання) у кількостях, які спричиняють зміни складу та властивостей компонентів природи й здійснюють шкідливий вплив на людину, флору й фауну.

Класифікація забруднень навколишнього середовища здійснюється на основі різних принципів, але загалом їх можна об’єднати в такі групи [4]: механічні, хімічні, фізичні та біологічні (за типом походження); матеріальні, енергетичні (теж за типом походження); стійкі, середньотривалі й нестійкі (за часом взаємодії з довкіллям); прямого та непрямого впливу на біоту (за способом впливу); навмисні, супутні, аварійно-випадкові.



Механічні забруднення – це різні тверді частки та предмети (викинуті як непридатні, спрацьовані, вилучені з вжитку) на поверхні землі, у ґрунті, воді, повітрі, Космосі – від диму та пилу до уламків машин у кар’єрах і частин космічних апаратів і супутників у стратосфері й іоносфері.

Хімічні забруднення – тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки штучного походження, які надходять у біосферу, порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовини й енергії.

Біологічні забруднення – різні організми, що з’явилися внаслідок життєдіяльності людства – бактеріологічна зброя, нові віруси (збудники СНІДУ, хвороби легіонерів, епідемій інших захворювань), а також катастрофічне розмноження рослин чи тварин, переселених з одного середовища в інше людиною навмисне чи випадково.

Фізичні забрудненняце зміни теплових, електричних, радіаційних, світлових полів у природному середовищі, шуми, вібрації, гравітаційні сили, спричинені людиною.

За іншою класифікацією всі антропогенні забруднення поділяють на дві великі групи – матеріальні й енергетичні.

До матеріальних належать такі: а) атмосферні забруднення (газоподібні, пароподібні, тверді, у вигляді туману й змішані); б) стічні води (оборотні, умовно чисті й забруднені, із значним перевищенням концентрації шкідливих речовин); в) тверді відходи (токсичні та нетоксичні).

До групи енергетичних віднесені теплові викиди, шуми, вібрації, ультразвук й інфразвук, електромагнітні поля, світлове, лазерне, інфрачервоне, ультрафіолетове випромінювання, іонізація, електромагнітне випромінювання.

Під стійкими антропогенними забруднювачами розуміють такі, що довго не зникають, не знищуються самостійно природою (різні пластмаси, поліетилени, деякі метали, радіоактивні речовини з тривалим періодом напіврозпаду тощо).

Нестійкі забруднювачі – ті, які негативно діють короткий час і розкладаються, розчиняються чи знищуються в екосистемах завдяки природним фізико-хімічним або біохімічним процесам.

Під навмисними забрудненнями розуміють цілеспрямоване знищення лісів, використання родючих земель і пасовиськ під забудову, утворення внаслідок діяльності людини кар’єрів, неправильне використання поверхневих і підземних вод, мінеральних ресурсів, вилов риби та ін.



Супутні забруднення – це поступові зміни стану атмосфери, гідросфери, літосфери й біосфери окремих районів та планети в цілому від комплексного негативного впливу антропогенної діяльності (опустелювання, висихання боліт, озер, морів, поява кислотних дощів, потепління клімату через «парниковий» ефект, зменшення озонового шару).

ДЕНАТУРАЦІЯ АТМОСФЕРИ

Денатураця атмосферного повітря відбувається внаслідок його забруднення природними та антропогенними факторами, в результаті чого воно істотно відрізняється від повітря незміненого навколишнього природного середовища.

ДЖЕРЕЛА ЗАБРУДНЕНЬ АТМОСФЕРИ

Забруднення атмосфери – це зміни газового складу атмосфери в результаті вмісту в ній домішок.

Природними джерелами забруднення є вулканічні виверження, пилові бурі, космічний пил, гейзери, лісові та степові пожежі, виділення рослин, тварин та мікроорганізмів. Деякі шкідливі домішки (вуглекислий газ, оксид вуглецю, сірководень, хлориди й інші сполуки) поступають в атмосферу з океану. Особливість природних забруднень полягає в тому, що вони не такі токсичні, як антропогенні, і діють періодично.

В антропогенному забрудненні атмосфери найбільш значну роль відіграють виробничі та побутові процеси.

Основними джерелами антропогенних забруднень є:

1) промислові підприємства і теплові електростанції; 2) автотранспорт; 3) топки котелень та будівель.

У різних країнах, в залежності від стану економічного розвитку, відмічається різна структура основних джерел атмосферних забруднень. У США, у зв’язку з високим ступенем автомобілізації, внесок транспорту в загальні викиди складає близько 60 %, промисловості – 17 %, енергетики – 14 %, опалення та видалення відходів – 9 %. У Франції промислові забруднення складають 37 %, опалення – 25 %, транспорт – 23 %, енергетика – 15 %. Така ж картина спостерігається в інших промислово розвинутих країнах.

Одним з найбільш потужних джерел забруднень є промисловість, зокрема, потужні теплоелектростанції (ТЕС), які працюють на низькосортному, пилоподібному паливі. В результаті спалювання палива у повітря викидаються зола, сажа, різноманітні газоподібні продукти.

Повітря забруднюється також пилом, парами та газами при різній обробці природних речовин на промислових підприємствах. За об’ємом шкідливих викидів чільні місця належать чорній та кольоровій металургії (24 та 10 % відповідно від усіх викидів в атмосферу) [42]. Хімічний склад викидів в атмосферу буває різним в залежності від виду палива й способу його згорання, складу виробничої сировини, технології виробництва тощо.

Котельні установки теплоелектроцентралей дають велику кількість валових викидів речовин, які забруднюють атмосферу. Основними шкідливими домішками тут є окисли сірки і азоту, пилу й сажі.

Транскордонні забруднення атмосфери визначаються перенесенням промислових відходів на великі відстані й істотним несприятливим впливом на великі території.

Джерелами забруднення атмосфери є також практично всі засоби сучасного транспорту. До них відноситься автомобільний, залізничний, морський і річковий, а також авіація. Проте, частіше за інших спричиняє загальні забруднення атмосфери автомобільний транспорт. Над великими містами світу все частіше «нависає» фотохімічний смог (рис. 81). Він утворюється в результаті фотохімічного впливу компонентів, які входять до його складу з атомарним киснем. Схематично цей процес можна представити таким чином: окисли азоту+вуглеводні→пероксиацетилнітрат (ПАН) і озон (О3).

Фотохімічний смог утворюється звичайно в період температурних інверсій, коли забруднене повітря затиснене верхнім тепловим шаром, що запобігає вертикальному перенесенню забруднень. Такі явища найчастіше спостерігаються під час антициклону (рис. 82).

У великих містах має місце забруднення повітря людьми. Кожна людина щоденно видихає близько 10 м3 повітря, насиченого парами води, і яке містить близько 4 % вуглекислого газу, і виділяє 600–900 г поту. У місті з п’ятимільйонним населенням люди щодобово виділяють в атмосферу близько 2 млн м3 водяної пари і близько 600 м3 секрету потових залоз.

Джерелами забруднення атмосфери міст та інших населених пунктів є також каналізаційні системи, пил від зношених матеріалів, взуття, покришок автотранспорту, гази кухонь, сміттєпроводів, звалищ тощо.

Загальна кількість забруднюючих речовин, які постійно містяться в земній атмосфері, оцінюються в 9–10 млн т.

До забруднюючих атмосферу речовин відносяться також радіоактивні речовини. Джерелами радіоактивного забруднення зовнішнього середовища являються експериментальні вибухи при дослідженні атомних і водневих бомб, а також різні виробництва й атомні електростанції. Радіоактивні продукти в атмосфері можуть знаходитись від 3 до 9 років, а в нижніх шарах атмосфери – до 3 місяців.

НАСЛІДКИ ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРИ

Атмосферні забруднення здійснюють різні шкідливі впливи на організм людини, тварин, зелених рослин, мікроклімат і спричиняють глобальні зміни в біосфері.



ВПЛИВ ЗАБРУДНЕНОГО ПОВІТРЯ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ

Забрудненість атмосфери, особливо у великих містах, досягла небезпечних для здоров’я людей розмірів. Відомо немало випадків захворювань і навіть смертності жителів міст індустріальних центрів в результаті викидів токсичних речовин промисловими підприємствами й транспортом при відповідних метеорологічних умовах. Шкідливі речовини, які містяться в атмосфері, діють на людський організм при контакті з поверхнею шкіри або слизовими оболонками. Поряд з органами дихання забруднювачі уражають органи зору й нюху, а діючи на слизову оболонку гортані, можуть викликати спазми голосових зв’язок. Тверді і рідкі частинки, що вдихаються, розмірами 0,6 – 1,0 мкм досягають альвеол і абсорбуються в крові, деякі накопичуються в лімфатичних вузлах.

Забруднене повітря подразнює більшою частиною дихальні шляхи, спричиняє бронхіт, емфіземи, астму. До подразників, які викликають ці захворювання, відносяться SO2 і SO3, азотисті пари, НСl, НNО3, Н2SO4, Н2S, фосфор і його сполуки. Пил, який містить оксиди кремнію, викликає тяжкі легеневі захворювання (силікоз). Дослідження, проведені у Великобританії, встановили дуже тісний зв’язок між атмосферним забрудненням і смертністю від бронхітів.

Вуличні очні травми, які викликані летучою золою і іншими забрудниками атмосфери, у промислових центрах досягають 30–60 % всіх випадків очних захворювань. У більшості випадків вони супроводжуються різними ускладненнями, кон’юнктивітами.

Ознаки й наслідки дій забрудників повітря на організм людини проявляються більшою частиною погіршенням загального стану здоров’я: з’являються головні болі, нудота, відчуття слабкості, знижується або втрачається працездатність.

Особливо небезпечні поліциклічні ароматичні вуглеводні типу 3,4-бензпірену (С20Н12), які утворюються при неповному згорянні палива. За даними ряду вчених, вони володіють канцерогенними властивостями (саncer – рак).

Характерні різні прояви дискомфорту у зв’язку із забрудненням повітря – неприємний запах, зниження освітленості та інші – психологічно негативно діють на людину.

ВПЛИВ ЗАБРУДНЕНОГО ПОВІТРЯ НА ТВАРИННИЙ СВІТ

Шкідливі речовини, які знаходяться в атмосфері й випадають з неї, уражають тварин через органи дихання й проникають в організм разом із запиленими рослинами, які вони з’їли. При поглинанні великих кількостей шкідливих забруднюючих речовин тварини можуть одержати гострі отруєння. Хронічне отруєння тварин фтористими сполуками одержало серед ветеринарів назву «промисловий флюороз», який виникає при споживанні тваринами кормів і питної води, які містять фтор. Характерними ознаками є старіння зубів і кісток скелету.

Пасічники деяких районів Франції, ФРН і Швеції відмічають, що внаслідок отруєння фтором, який осідає на медоносні квіти, спостерігається підвищення смертності бджіл, зменшується кількість меду і різко знижується чисельність сімей.

Дія молібдену на жувальних тварин спостерігалась в Англії, в штаті Каліфорнія і у Швеції. Молібден, що проникає в ґрунт, перешкоджає поглинанню рослинами міді, а відсутність міді в їжі у тварин викликає втрату апетиту, анемію, втрату ваги. При отруєнні миш’яком на тілі великих рогатих тварин з’являються рани.



ВПЛИВ ЗАБРУДНЕНОГО ПОВІТРЯ НА РОСЛИННИЙ СВІТ

Промислові викиди наносять велику шкоду рослинності, сільськогосподарським культурам і лісам, зеленим насадженням міст і їх околиць. Під дією промислових газів проходить пригнічення фотосинтезу, порушення водообміну й інші біохімічні процеси, зниження транспірації, загальне пригнічення росту і розвитку рослин, в тому числі і деревинних порід. Особливо токсичними є газоподібні інгредієнти промислових відходів: сірчистий газ, фтор і його сполуки, окисли азоту, хлор, етилен, озон, окис магнію тощо.

Найбільш розповсюдженим у забрудненій атмосфері і дуже токсичним для рослин є сірчистий газ (діоксид сірки). Є чисельні дослідження про його негативний вплив на рослини. При гострому ураженні (більше 2 мг/м3) уже через 1–2 год буріє і гине листя, часто окремі його ділянки у вигляді плям з чітко окресленою межею між живими і відмерлими клітинами й тканинами. При слабкому ураженні й тривалій дії листя знебарвлюється.

Окисли азоту викликають подібні до сірчистих газів фізіолого-біохімічні зміни в деревних породах.

Деревні породи дуже чутливі до етилену. Навіть вміст однієї стомільйонної частини цього газу може викликати серйозні порушення у фізіології рослини й спричинити значні пошкодження. На листках з’являються червонуваті й коричневі плями. Потім листя опадають, що частіше всього призводить до загибелі рослин.

ДЕНАТУРАЦІЯ ГІДРОСФЕРИ

Денатурація гідросфери – зміна складу чи властивостей вод, яка викликана прямим або непрямим впливом виробничої діяльності і побутовими умовами, в результаті чого вони стають непридатними для одного чи декількох видів водокористування.

Забруднювачі поступають у гідросферу в рідкому, твердому, колоїдному, емульсійному та газоподібному видах і акумулюються у водоймах та підземних водах (рис. 83).



ДЖЕРЕЛА ТА МАСШТАБИ ЗАБРУДНЕННЯ ГІДРОСФЕРИ

Джерела забруднення гідросфери чисельні і надзвичайно різноманітні. Основними з них є: пасажирські, вантажні та нафтоналивні пристані і судна; стічні води промислових підприємств; стічні води каналізованих населених пунктів; дощові й талі води з прибережних територій і заселених районів; забір піску та інші роботи в руслі ріки; самозабруднення внаслідок масового відбирання водних тварин та рослинних мікроорганізмів, особливо восени; сплав лісу.

Найбільше загрожують чистоті водойм нафтові масла. Ці, дуже стійкі забруднюючі речовини, можуть розповсюджуватися на відстані більше 300 км від джерела.

Дуже сильно забруднюють водойми і пагубно відбиваються на розвитку водних організмів стічні води різних хімічних заводів і підприємств чорної металургії. Дають про себе знати стічні води підприємств тваринництва, особливо не знезаражені води ферм із вирощування свиней.

Джерелом забруднення водойм в багатьох випадках є господарсько-побутові стічні води (каналізація, бані, пральні, лікарні, їдальні тощо).

Значно забруднені снігові й дощові води міст.

Велику загрозу для життя водойм і здоров’я людей створюють радіоактивні забруднення. Їх джерела – випробовування термоядерної зброї під водою, заводи з очистки уранової руди й переробки ядерного палива для реакторів, атомних електростанцій, місця знаходження радіоактивних відходів.

НАСЛІДКИ ЗАБРУДНЕННЯ ГІДРОСФЕРИ

Під впливом забруднюючих речовин у водних об’єктах проходять первинні, вторинні і третинні зміни.



Первинні зміни виникають при прямій дії забруднюючих речовин на водні об’єкти. Виражаються вони в зміні фізико-хімічних і біологічних властивостей води, її стану, температури, газового режиму та інших умов проживання гідробіонтів.

Первинні зміни в подальшому підсилюються складним ланцюгом вторинних змін, які виникають при взаємодії забруднюючих речовин один з одним або зі складовими частинами води, в результаті чого утворюються нові речовини, які негативно впливають на водні організми. Можуть гнити і бродити з утворенням токсичних речовин донні поклади, підсилюватися або послаблюватися біохімічні процеси в воді і в ґрунтах і процеси самоочищення води й мінералізації тощо.

Наслідок вторинних змін – третинні зміни, при яких порушується складний комплекс взаємозв’язків гідробіонтів з навколишнім середовищем та взаємовідносини між проживаючими в водоймі організмами (може порушуватися весь життєвий цикл їх розвитку, починаючи із запліднення і, закінчуючи статевозрілими формами), починають розпадатися біоценози внаслідок змін чутливих до забруднення організмів і заміни їх малочутливими.

Стічні води змінюють хімічний режим водойм. Характер зміни залежить від складу стічних вод. Отруйні речовини є токсичними для гідробіонтів і при летальних концентраціях викликають їх загибель, а у невеликих дозах змінюють обмін речовин, приводять до безпліддя і мутагенного ефекту.

У складі господарсько-побутових вод міститься велика кількість біогенних елементів (в тому числі азоту й фосфору), які сприяють масовому розвитку водоростей і евтрофікації водойм.

Порушенню режиму водойм сприяють також забруднення промисловими стічними водами. Викиди ТЕЦ звичайно бувають підігрітими на 8–10 0С вище, ніж вода у водоймах. При підвищенні температури водойм в них проходить підсилення розвитку мікро- та макропланктону й прискорення евтрофікації.

Вода володіє дуже цінною властивістю безперервно самовідновлюватися під впливом сонячної радіації й самоочищення. Вона полягає в перемішуванні забрудненої води зі всією її масою і в подальшому – у процесі мінералізації органічних речовин і відмиранні внесених бактерій. Агентами самоочищення являються бактерії, гриби, водорості. Встановлено, що в ході бактеріального самоочищення через 24 години залишається не більше 50 % бактерій, через 96 годин – 0,5 %. Щоб забезпечити самоочищення забруднених вод, необхідне їх багаторазове розведення чистою водою. Якщо забруднення настільки велике, що самоочищення води не відбувається, існують спеціальні методи і засоби для ліквідації забруднень, які поступають із стічними водами.

ДЕНАТУРАЦІЯ ЛІТОСФЕРИ

ДЖЕРЕЛА ТА МАСШТАБИ ЗАБРУДНЕННЯ ЛІТОСФЕРИ

Забруднення ґрунту – це попадання у ґрунт різних хімічних речовин, токсикантів, відходів сільського господарства і промисловості, комунально-побутових підприємств у розмірах, які перевищують їх звичайну кількість, необхідну для участі в біологічному кругообігу ґрунтових екологічних систем.

Найбільш розповсюджені забруднюючі речовини – гербіциди, дефоліанти, пестициди, сполуки ртуті, які поступають в ґрунт у ході технологічних процесів вирощування сільськогосподарських культур.

Забруднюють ґрунт і мінеральні добрива, якщо їх вносять у дозах, що перевищують можливості рослин їх засвоювати. В результаті відбуваються надлишкові підкислення або підлужування ґрунту.

Небезпечними для ґрунту стають рідкі і тверді відходи промислового виробництва, викиди хімічних і сталеплавильних підприємств, шахтні кислі сірчисті води, викиди нафтових промислів, пил цементних заводів, продукти викиду автомашин, пуста порода, викинута на поверхню землі в місцях видобутку кам’яного вугілля і різного виду руд. Велика частина всіх відходів акумулюється у верхньому трьох-п’ятисантиметровому шарі ґрунту .

Найбільш розповсюдженими забруднюючими ґрунту речовинами, які поступають з атмосфери, є окисли сірки й азоту. Вони попадають у ґрунт разом з опадами, підвищують його кислотність, помітно знижують плодючість, а також якість вирощеної на ньому продукції. Підкислення землі викликається також надходженням різних сполук сірки і азоту разом з відходами органічних мас з міст, із тваринницьких ферм і птахофабрик. Разом із гноєм, фекаліями, міським сміттям та іншими нечистотами в ґрунт нерідко поступають хвороботворні бактерії, яйця гельмінтів і інші патогенні організми, шкідливі для тварин і людини.



НАСЛІДКИ ЗАБРУДНЕННЯ ЛІТОСФЕРИ

Швидкий ріст міських агломерацій та інших видів поселень, збільшення щільності дорожньої сітки, вплив промислових і енергетичних об’єктів, гірничорудних підприємств, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, поява антропогенних ландшафтів приводять до значних перетворень не тільки рельєфу Землі, але і природних умов приповерхневої частини літосфери, її складу і будови.

Iз надр Землі щорічно вилучається десятки мільярдів тонн гірських порід, які містять тверді корисні копалини. При переробці мінеральної сировини великий її об’єм іде у відвал. При цьому багатства надр розпилюються, а на поверхні землі створюються маси пустої породи й відходів. При відкритій розробці покладів твердих корисних копалин поверхня Землі покривається «ранами» (вилучення корисних копалин із надр тягне за собою утворення підземних вакуумів). Відкачування рідких і газоподібних паливно-енергетичних матеріалів і підземних вод приводить до утворення природних ємкостей – тріщин, пустот.

Несприятливий вплив на приповерхневі шари земної кулі здійснюють меліорація, динамічні навантаження великих міських агломерацій і промислових центрів, великих іригаційних систем і гідротехнічних вузлів.

Сільськогосподарське виробництво негативно впливає на приповерхневі шари земної кори і на ґрунти: утворюються ерозійні форми рельєфу, проходить засолення ґрунту та ін.

Талі води виносять з полів щорічно в ріки і моря тисячі тонн ґрунту, в якому містяться азот, фосфор, калій, кальцій, перегній, сірка й ін. Урожай зернових на еродованих ґрунтах в 3–4 рази нижчий, ніж на збережених ґрунтах, змиті ділянки часто заболочуються.

Руйнування верхнього ґрунтового шару йде швидко, а для відновлення потрібні тисячоліття. За одне століття в результаті ерозії вибуло з обороту 23 % оброблюваних земель всього світу. Особливо це торкнулося США, де до теперішнього часу 48 % території охоплено активною ерозією. Розрізняють вітрову й водну ерозії. Дуже небезпечна ерозія ґрунту в горах, де при розкритті схилів розвиваються руйнівні селеві потоки. Головна причина їх утворення – це неправильна вирубка лісу вздовж схилів, при якій здирається рослинне покриття, а також непомірний випас худоби і снігові лавини.

Берегова ерозія зв’язана з розмиванням берегів рік, вона може проходити і без впливу людини. Тому укріплення берегів рік, водосховищ і каналів вкрай необхідне.



Вторинне засолення ґрунтівпроцес накопичення шкідливих для рослин солей у верхніх шарах ґрунту. Це небезпечне й часте в зрошувальному землеробстві явище найбільш розповсюджене в районах безстічних низин, де за тисячоліття скупчуються солі Na2CO3, MqCO3, CaCO3, Na2SO4, NaCl2 і ін., які в умовах сухого клімату при нестачі вологи не піднімались на поверхню. У всьому світі щорічно від засолення гине до 200–300 тис. га поливних угідь.

ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН УКРАЇНИ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНУ ДОВКІЛЛЯ

Особливістю екологічного стану України є поглиблення локальних екологічно гострих конфліктів на фоні більш масштабних регіональних екологічних криз (рис. 92).

Аналіз екологічної ситуації, яка сформувалась в Україні, і динаміка змін за останні 20–30 років беззастережно свідчить про її критичний стан. Реальна ситуація ще гірша, тому що мова йде тільки про речовини, які в стані виміряти нині діючі служби контролю. В той же час багато речовин не вимірюється через відсутність адекватного забезпечення приладами та апаратурою.

Серед об’єктів навколишнього середовища найбільш загрозливі рівні забруднення відмічаються в повітряному басейні міст, особливо тих, в яких сконцентровані підприємства чорної й кольорової металургії, хімічної, нафтопереробної промисловості, підприємства будівельних матеріалів, гумовотехнічних виробів та ін.

Шкідливого впливу атмосферних забруднень тільки від промислових підприємств зазнає більше 34 % населення України або 15 млн чоловік, із яких 11 млн, тобто 28 % всього населення, проживає в особливо несприятливих умовах забруднення атмосфери [49].

Загальне число промислових об’єктів в Україні перевищує 11 тис. В результаті їх виробничої діяльності тільки в 1991 році в атмосферу поступило більше 8,7 млн тонн хімічних сполук, що складає 175 кг на кожного жителя України.

Крім цього, додатково 65 млн тонн викидів поступає в повітря з вихлопними газами автотранспорту.

Суттєвий вклад у сумарне забруднення атмосфери чинять також викиди, які поступають за рахунок транскордонного переносу. Так, тільки з повітряними потоками циклонів, які утворюються в системі Iсландської депресії, привноситься біля 5 млн т шкідливих речовин за рік, третя частина яких осідає на території України.

Загалом у повітряний басейн України щороку викидається понад 20 млн т шкідливих речовин.

Катастрофа 1986 року на Чорнобильській АЕС із її великими й тривалими медично-біологічними, економічними, технологічними й соціальними наслідками зумовила створення ситуації, яка за своїм змістом наближається до глобальної екологічної кризи, бо територія України, забруднена радіонуклідами, стала джерелом небезпеки для сусідніх держав. Чорнобильська катастрофа погіршила ситуацію. Дослідженнями останнього періоду встановлено, що в різноманітних екологічних системах відбулися серйозні порушення .

Намітилося скорочення видової розмаїтості рослин і диких тварин. За даними комплексної радіоекологічної експедиції (1990 р.), у 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС: а) у частини рослин спостерігаються численні метаморфози: зміна розміру й форми листків (рис. 95), квітів і форми пелюсток, вінця квіток, утворення паростків у виді мітли; б) у дрібних тварин відзначене порушення репродуктивної функції у вигляді збільшення загибелі ембріонів на різних стадіях їхнього розвитку, зміна формули і біохімічного стану крові, відхилення в клітинній будові печінки й селезінки. Усе це є наслідком якісних змін середовища проживання.

На території України щорічно 40 тис. жінок не доношують вагітність, на 1000 новонароджених народжується 20 калік. На забруднених радіонуклідами територіях проживають 2,4 млн чоловік. Чітко простежується тенденція до погіршення стану здоров’я населення [51].

В результаті погіршення стану довкілля намітилась серйозна небезпека генофонду нації.

В 1991 році вперше в історії України показник природного приросту населення набув від’ємного значення, коли загальна кількість населення зменшилась на 39 тисяч. У 1999 р. в Україні відбулося найбільше у другій половині XX століття природне скорочення населення (–350,0 тис. осіб).

З 1987 року лише в м. Київ втричі збільшилась кількість онкологічних захворювань, у шість із половиною разів – захворюваність ендокринної системи, в шість – крові, у тридцять один раз – органів дихання.

Під час аварії на Чорнобильській АЕС в атмосферу було викинуто, за офіційними даними станом на 6 травня 1986 р., 63 кг надзвичайно високорадіоактивних речовин (під час вибуху атомної бомби в Хіросімі в атмосферу було викинуто 740 г таких речовин). В атмосферу надійшло близько 450 видів радіонуклідів, серед яких основну кількість становив короткоживучий ізотоп йод–131 (80–90 % радіоактивності в перші дні). Але залишилось багато довгоживучих ізотопів – цезію-137 (період напіврозпаду 20 тис. років) та стронцію–90 (період напіврозпаду 20 тис. років) і інших трансуранових елементів, якими забруднені водойми та ґрунти .

У водах Дніпра, Прип’яті, Київського водосховища концентрації радіонуклідів і через шість років після аварії були в 10–100 разів вищими, ніж до аварії. Усього в басейні Дніпра діють 7 АЕС. Загальна площа сільськогосподарських угідь, забруднених радіонуклідами, становить 6,7 млн га, із них до 1 Кі/км2 – 5,6 млн га, 1–5 Кі/км2 – 1,0 млн га, 5–15 Кі/км2 – 100 тис. га, понад 15 Кі/км2 – 27 тис. га [37].

Кризовий стан водних басейнів України зв’язаний не тільки з радіоактивним забрудненням. Щорічно з різними стоками (дощовими й талими водами) у Дніпро та водосховища потрапляє близько 500 тис. тонн азотних сполук, 40 тис. т фосфорних, 20 тис. т калійних, близько 1 тис. т заліза, 40 т нікелю, 2 т цинку, 1 т міді, 0,5 т хрому. В загальній масі лише в басейн Дніпра щорічно скидається близько 10 млрд м3 неочищених стічних вод, а дніпровською водою користується близько половини населення України. Із Дніпра для потреб промисловості і сільського господарства щорічно відбирають близько 15 млрд м3 води.

Внаслідок створення штучних водосховищ на Дніпрі різко погіршився стан навколишнього середовища – піднявся рівень ґрунтових вод, посилилося засолення ґрунтів та ерозія берегів, утворилися зони застою, вимерли цінні види риб. Дніпро втратив здатність до самоочищення. Середньорічний вміст фенолів у воді дніпровських водосховищ становив 1–5 ГДК. Відзначено перевищення припустимих норм вмісту сполук важких металів в усьому каскади водоймищ. Середній вміст сполук цинку був на рівні 1–10 ГДК, марганцю – 1–24 ГДК, хрому шестивалентного – 1–28 ГДК.

У кризовому стані знаходиться і водний басейн Дністра. У 80-х роках внаслідок прориву хвостосховища Стебницького калійного комбінату у води Дністра потрапило біля 2 млн м3 концентрованого розчину калійних солей, чим було завдано непоправної шкоди: винищено майже всю рибу, утруднено водопостачання деяких міст. Басейн Дністра забруднюється також стоками з полів, викидами та стоками промислових підприємств: «Оріана» (м. Калуш), «Барва» (м. Iвано-Франківськ), Бурштинська ДРЕС, «Укрцемент» (м. Кам’янець-Подільський) та ін. Середньорічний вміст головних речовин-забрудників у воді р. Дністер станом на 1999 р. такий: за нафтопродуктами – 1–3 ГДК, фенолами – 1–9, сполуками азоту – 1–6, цинку – 1–15, марганцю – 15–24 та хрому шестивалентного – 5–13 ГДК.

Незадовільна екологічна політика призвела до загибелі в Україні за останні 30 років близько 20 тис. малих річок, а ті, що залишилися, – украй забруднені. Станом на 1999 р. майже усі водні об’єкти України, на яких проводяться спостереження, належать до забруднених [37]. У відносно задовільному стані – тільки річки Карпат і гірського Криму.

Не набагато краща екологічна ситуація на Чорному та Азовському морях. В Чорне море водами Дунаю, Дніпра, Дністра, Південного Бугу щорічно вносяться мільйони кубометрів забруднених десятками токсикантів стоків. В результаті тривалого впливу антропогенних забруднень на морське середовище в зонах впливу річного стоку, стоків меліоративних систем, господарсько-побутових стоків припортових міст відмічається формування біогеохімічних аномалій. Внаслідок активної розробки в цьому регіоні нафтогазових родовищ почалося активне забруднення води нафтопродуктами.

Аналогічна ситуація в басейні Азовського моря. Раніше тут водилося 114 видів риби і загальний вилов іноді перевищував 300 тис. тонн на рік (із них більша частина – цінні породи). Тепер вилови зменшилися в шість разів, а та риба, що виловлюється, забруднена отрутохімікатами настільки, що споживати її небезпечно. Порівняно з минулим, концентрація в морі лише пестицидів зросла в 20 разів.

Море інтенсивно забруднюється викидами хімічної й металургійної промисловості (Маріуполь, Ростов, Таганрог і ін.). Лише Маріуполь викидає близько 800 тис. т токсичних речовин у рік. Унаслідок будівництва гребель, водосховищ, впровадження зрошувального землеробства, рисосіяння Дон почав щорічно недодавати в море 6–8 км3 прісної води, Кубань – 5–6 км3 щорічно. Якби не води Чорного моря, що підтікають в Азов через Керченську протоку, він висох би раніше Аралу.

Видобування корисних копалин призвело до руйнації 226 тис. га господарських земель України (близько 1 % площі), проте щорічно відбувається відчуження більше 100 тис. га під об’єкти забудови, особливо в останній час. Внаслідок створення шістьох водосховищ на Дніпрі було затоплено майже 700 тис. га родючих заплавних земель.

Забруднення довкілля постійно підвищується через зростаючу токсичність промислових та побутових відходів. Збитки від відходів – це не лише величезні площі землі, зайнятої звалищами, териконами, шлакосховищами, відвалами «пустої» породи біля кар’єрів (наприклад, на площі, де розташовані звалища навколо Києва, можна було б побудувати місто з населенням 300 тис. чоловік), а й смертельні дози різних токсикантів, що роками розносяться дощовими водами, та дими й пилюка від них.

Через значні порушення земної кори шахтами на території Донбасу з колодязів багатьох сіл зникла вода, а в інших така забруднена, що пити її не можна. Нині в 90 сіл питну воду привозять. Крім того, в межах Донбасу близько 13 тис. га орної землі захаращено звалищами, металобрухтом, будівельними залишками, які накопичилися навколо шахт, робочих містечок, міст і промислових підприємств.

Хімічне забруднення зв’язане з акумулюванням його у ґрунті й рослинах. До повного розкладання його в природі теж повинен пройти деякий час. Так, в Україні вже давно не використовується такий отрутохімікат, як ДДТ, але концентрація його в ґрунті до цього часу в 3–4 рази вища ГДК і з рослинами поступає в організм людини, тварин.

Основними агентами забруднення ґрунтів в Україні виступають промисловість, автотранспорт та сільське господарство [37]. В останні роки, внаслідок зменшення обсягів виробництва, спостерігали зменшення загального фонового навантаження ґрунтів токсичними речовинами. Проте забруднення на локальних рівнях, особливо в зоні дії великих промислових об’єктів, і надалі залишалось критичним. Так, концентрація важких металів у ґрунтах поблизу міст, автотрас і промислових підприємств здебільшого перевищує гранично допустимі концентрації (ГДК) у 5–10 разів.

З віддаленням від міст і промислових підприємств інтенсивність забруднення території знижується і вже на відстані 5–20 км вміст важких металів у ґрунті досягає фонових рівнів. Загалом, за даними Інституту ґрунтознавства та агрохімії, близько 20 % території України тією, чи тією мірою забруднено важкими металами.

Одним з антропогенних факторів навколишнього середовища, які впливають на здоров’я населення, є електромагнітні випромінювання. На території України вони генеруються радіо-, теле- та радіолокаційним станціями, лініями електропередачі. В зоні функціонування ліній електропередач, тобто санітарно недопустимого електромагнітного навантаження, проживає близько 20 % населення України, що займає близько 2 % території. Дослідження, проведені в різних містах України, в тому числі в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Одесі, Миколаєві та ін. показали, що рівні антропогенного електромагнітного випромінювання в сотні разів перевищують радіофон Землі, а в окремих випадках і гігієнічні норми для населення.

Результати наукових досліджень показали, що електромагнітні випромінювання суттєво впливають на стан здоров’я окремих контингентів населення. Виявлено зміни зі сторони нервової, імунної, ендокринної, статевої систем організму, ріст загальної захворюваності населення, негативний вплив на формування здоров’я дитячого населення [21, 22, 36, 38, 41, 55].

За оцінками швейцарського вченого М. Ройстона, щорічні втрати України внаслідок погіршення екологічного стану становлять 15–20 % валового національного прибутку і є найбільшими у світі станом на 1990 рік.

СТАН ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ

Моніторинг стану здоров’я населення України [37] свідчить про його погіршення внаслідок поширення деяких класів хвороб. Це підтверджується підвищенням показників загальної захворюваності. З 1988 р. до 1999 р. загальна захворюваність зросла з 113 701,2 випадків на 100 000 населення до 141 186,3, або на 24,2 %, а з 1998 р. до 1999 р. – на 6,8 %.

Основне зростання загальної захворюваності за період 1988–1999 pp. відбулося за рахунок хвороб крові та кровотворних органів (у 3,4 раза), хвороб системи кровообігу (у 2,5 раза), новоутворень (на 20 %).

На основі даних екологічного моніторингу України проведено оцінку здоров’я населення та стану довкілля. Інтегральні показники стану здоров’я за 1996–1999 pp. обчислено на основі медико-статистичних даних поширеності 16 класів захворювань дитячого та дорослого населення разом із даними про порушення на генетичному рівні.

Результати аналізу «інтегрального» здоров’я населення України свідчать про те, що за даний період воно має тенденцію до погіршення. Якщо у 1996 p. інтегральний умовний показник псування здоров’я населення (ІУПП) в Україні становив 0,366, то у 1999 p. він зріс до 0,467, тобто стан здоров’я у 1996 p. мав оцінку «конфліктний», а у 1999 p. – «загрозливий».

У 1996 p. «критичний» стан здоров’я відмічався лише в одній області – Черкаській, тоді як 1999 p. вже чотири області – Черкаська, Вінницька, Волинська та Чернігівська – мають таку оцінку (рис. 98).

За цей же період кількість регіонів із «застережним» здоров’ям населення різко скоротилась. Так у 1996 p. їх було 8 (АР Крим, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Харківська), а у 1999 p. тільки Миколаївська область залишилась на цьому рівні, в той час коли інші перейшли у категорію з «конфліктним» здоров’ям.

фСлід відзначити, що в Україні немає областей, які мають «благополучну» або «небезпечну» оцінку стану здоров’я.

Водночас, якщо в 1996 p. «загрозливий» стан здоров’я населення визначався у чотирьох областях (Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Чернігівська), то в 1999 p. таку оцінку мають вже дев’ять областей (Дніпропетровська, Донецька, Івано–Франківська, Київська, Кіровоградська, Одеська, Сумська, Тернопільська, Чернівецька). 1996 p. стан здоров’я населення 12 областей України оцінювався як «конфліктний».

У 1999 p. лише в чотирьох областях ця оцінка залишилася на попередньому рівні (Львівська, Полтавська, Рівненська, Хмельницька). В інших областях аналізовані показники погіршилися, а стан здоров’я населення одержав оцінку «загрозливий».



Отже, в Україні спостерігається тенденція до негативних змін стану здоров’я населення, що потребує ретельного вивчення причин і чинників погіршення показників здоров’я та широкого застосування реабілітаційних заходів.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка