Лекція до теми №7 «Негласні слідчі (розшукові) дії» для курсантів денної форми навчання за напрямом підготовки 030402 «Правоохоронна діяльність»



Сторінка3/6
Дата конвертації07.12.2016
Розмір1.06 Mb.
1   2   3   4   5   6

Питання № 3. Втручання у приватне спілкування.
3.1. Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж
Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (мереж, що забезпечують передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого виду між підключеними до неї телекомунікаційними мережами доступу) є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без відома осіб, які використовують засоби телекомунікації для передавання інформації, на підставі ухвали слідчого судді, якщо під час його проведення можна встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження (ст. 263 КПК України).

Визначимо основні терміни, зокрема:



- під транспортною телекомунікаційною мережею законодавець розуміє мережу, що забезпечує передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду між підключеними до неї телекомунікаційними мережами доступу;

- під телекомунікацією (електрозв'язок) - передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах;

- під телекомунікаційною мережею доступу - частина телекомунікаційної мережі між пунктом її закінчення та найближчим вузлом (центром) комутації включно;

- під кінцевим обладнанням потрібно розуміти обладнання, призначене для з'єднання з пунктом закінчення телекомунікаційної мережі з метою забезпечення доступу до телекомунікаційних послуг (телефонний та факсимільний апарат, комп'ютер, модем, телеприймач тощо);

- під каналом електрозв’язку – сукупність технічних засобів, призначених для перенесення електричних сигналів між двома пунктами телекомунікаційної мережі, що характеризується смугою частот та/або швидкістю передачі. Залежно від каналу передачі електрозв’язок поділяється на проводовий зв’язок і радіозв’язок. Проводовий зв’язок, у свою чергу, поділяють на телефонний зв’язок, телеграфний зв’язок, факсимільний зв’язок, електронну пошту, ІР-телефонію (Internet-телефонія) тощо. До радіозв’язку, що використовується в правоохоронних органах відносять такі види електрозв’язку: диспетчерський ультракороткохвильовий радіозв’язок, короткохвильовий радіозв’язок, радіорелейний зв’язок, транкінговий радіозв’язок, стільниковий радіозв’язок, супутниковий радіозв’язок;

- у ролі технічного каналу виступають канали проводового та радіозв'язку, канали природного витоку інформації (розповсюдження акустичних хвиль по комунікаціях та пружних конструкціях, електромагнітне випромінювання та наводки електронних приладів) або ж канали штучного витоку інформації (які створюють штучно шляхом впровадження відео-, акустичних та інших закладок або радіомаяків);

- під контролем за телефонними розмовами розуміється не тільки їх прослуховування і фіксування, але й одержання інформації про телефонні розмови, які відбулися, щодо абонентів розмов, часу і тривалості розмов;

- під прослуховуванням телефонних розмов розуміється негласна слідча (розшукова) дія, яка здійснюється за допомогою спеціальних технічних засобів і складається у слуховому контролі та фіксації розмов по телефонних лініях зв’язку осіб, що перевіряються.

Негласне зняття інформації з радіотехнічних засобів можна класифікувати за такими ознаками: способу зняття інформації, частотного діапазону роботи, дальності дії, виду модуляції сигналу і способу його маскування (кодування), способу управління, типу використовуваного контрольного пункту, способу камуфлювання тощо.

Зняття інформації з каналів зв’язку полягає у застосуванні технічного обладнання, яке дає змогу прослуховувати, фіксувати та відтворювати інформацію, що передавалася цим каналом зв’язку (ст. 1 Закону України "Про телекомунікації"). Така інформація може включати дані як про взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж, так і щодо змісту інформації, яка була передана каналом зв’язку.



Правовою основою здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж є ст. 31 Конституції України, глава 21 Кримінального процесуального кодексу України, а також п. 9 ч. 1 ст. 8 та ч. 2 ст. 8 закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», ст. 15 закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», ст.ст. 5, 8 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», указ Президента України від 13 квітня 2001 року № 256/2001 «Про впорядкування, виготовлення, придбання та застосування технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку», постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року №1169 «Про затвердження порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації», постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 року № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства», постанова Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2001 року № 1450 «Про затвердження Положення про порядок розроблення, виготовлення, реалізації та придбання спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації» тощо.

Підставами проведення негласної слідчої (розшукової) дії, зокрема зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, є необхідність отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, якщо їх неможливо отримати в інший спосіб.

Проведення негласних слідчих (розшукових) дій здійснюється лише за вмотивованим рішенням слідчого-судді і має винятковий та тимчасовий характер. Зазначені дії застосовуються з метою запобігання тяжкого чи особливо тяжкого злочину, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо.



Ініціатором зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж є слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.

Суб'єктами проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж як негласної слідчої (розшукової) дії, що пов’язана з тимчасовим обмеженням конституційних прав людини є працівники уповноважених підрозділів на проведення зняття інформації з каналів зв’язку.

Предметом зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж може бути інформація здобута з мереж, що забезпечують передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого виду між підключеними до неї телекомунікаційними мережами доступу, абонентів розмов, часу і тривалості розмов.

Об’єктами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж є: підозрювані та обвинувачені у вчиненні злочину, їх співрозмовники, а також особи, які володіють інформацією про тяжкі або особливо тяжкі злочини. Особами, які володіють відомостями про тяжкі та особливо тяжкі злочини, є очевидці та інші особи, які володіють інформацією про злочини, факт їх вчинення, учасників або інші юридично значущі дані.

Негласну слідчу (розшукову) дію зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж здійснюють таємно (скрито) від осіб (підозрюваних або обвинувачуваних у вчиненні злочину, а також тих, хто володіє відомостями про злочин) щодо яких проводиться дана слідча дія.

Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж потребує ретельного планування. Від правильного планування залежить ефективність проведення даної негласної слідчої (розшукової) дії, що надасть достатніх результатів під час фіксації слідів злочину та притягнення винних осіб до відповідальності. Плануючи зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж слідчий або оперативний працівник повинен визначити підрозділи з якими доцільно взаємодіяти, а також передбачити можливість проведення інших слідчих (розшукових) дій, в залежності від ситуації, яка складається під час фіксації злочину або отримання інших відомостей, які мають значення під час досудового розслідування.

Відзначимо, що під час зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж керівники та працівники операторів телекомунікаційного зв'язку зобов'язані сприяти виконанню дій із зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, вживати необхідних заходів щодо нерозголошення факту проведення таких дій та отриманої інформації, зберігати її в незмінному вигляді (ч. 4 ст. 263 КПК України). Дана норма також закріплена в інших нормативно-правових актах, зокрема для здійснення заходу із зняття інформації з каналів зв’язку оператори телекомунікацій, згідно із п. 4 ст. 39 закону України «Про телекомунікації», зобов’язані за власні кошти встановлювати на своїх телекомунікаційних мережах технічні засоби, необхідні для здійснення уповноваженими органами, і забезпечувати функціонування цих технічних засобів, а також у межах своїх повноважень сприяти проведенню оперативно-розшукових заходів та недопущенню розголошення організаційних і тактичних прийомів їх проведення.

Відповідно до ліцензійних умов щодо провадження діяльності у сфері телекомунікацій з надання послуг фіксованого міжнародного, міжміського, місцевого телефонного зв’язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку, що зазначається в наказі Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 17.06.2004 № 132, ліцензіат зобов’язаний встановлювати на своїх телекомунікаційних мережах технічні засоби, необхідні для здійснення уповноваженими органами оперативних заходів, і забезпечувати функціонування цих технічних засобів, а також у межах своїх повноважень сприяти проведенню даних заходів та недопущенню розголошення організаційних і тактичних прийомів їх проведення відповідно до діючого законодавства.

Слідчим та працівникам оперативних підрозділів заборонено давати доручення стосовно здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж працівникам підприємств Міністерства транспорту та зв'язку України. Згідно зі спільними відомчими нормативними актами СБ України і МВС України таке право мають тільки оперативні працівники уповноважених підрозділів МВС та СБ, до компетенції яких входять (за наявності клопотання слідчого (прокурора) та дозволу (ухвали або постанови) слідчого судді) організація та здійснення негласної слідчої (розшукової) дії.



3.2. Зняття інформації з електронних інформаційних систем
Прийнятий КПК змінює процесу здобування інформації негласним шляхом. Даним кодексом визначається цей процес як кримінально-процесуальну, слідчу (розшукову) дію. Прийняття даної норми надало можливість слідчому визначати та застосовувати конкретні негласні слідчі (розшукові) дія в процесі збирання доказової бази вини осіб (які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину). У випадках, якщо іншим способом отримати відомості про злочин і злочинця неможливо (Глава 21 КПК України).

Особливу увагу в КПКУ приділено втручанню у приватне спілкування, оскільки відповідно до ст. 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування та іншої кореспонденції, а винятки можуть бути встановлені лише судом (КПК - слідчим суддею) із метою запобігти злочину чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо одержати інформацію іншими способами неможливо.

Втручанням у приватне спілкування на підставі ст. 254 проекту КПКУ визнається доступ до змісту спілкування за умови, що його учасники мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Зокрема втручання в приватне спілкування є: аудіо- та/або відеоконтроль особи; арешт, огляд і виїмка кореспонденції; зняття інформації з телекомунікаційних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем. За порушення таємниці листування чи іншої кореспонденції, що передаються через комп'ютер, передбачена кримінальна відповідальність за ст. 163 КК України.

Під час проведення лекції розглянемо негласну слідчу (розшукову) дію, передбачену ст. 264 КПК України,- зняття інформації з електронних інформаційних систем, як на підставі ухвали слідчого судді, так і порядок здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов'язаний з подоланням системи логічного захисту для проведення яких не потрібен дозвіл слідчого судді.



Зняття інформації з електронних інформаційних систем є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без відома осіб, які використовують електронні інформаційні системи для передавання інформації, на підставі ухвали слідчого судді, якщо під час його проведення можна встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження.

Поняття “інформація” в широкому розумінні слова є однією з первинних філософських категорій і значною мірою збігається з таким поняттям як “знання”. Виходячи з цього можна дати таке спрощене визначення поняття “інформація”: це щось таке, що дає можливість абоненту при його отриманні логічно сформулювати або змінити своє розуміння певної системи. За означенням Академії наук України, інформація – це відомості, які є предметом зберігання, передачі і перетворення.

До електронних інформаційних систем відносяться :

- електронно-обчислювальні машини (комп’ютери);

- автоматизовані системи;

- комп’ютерні мережі;

- мережі електрозв’язку.

Правовою основою зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж є ст. 31 Конституції України, Глава 21 Кримінального процесуального кодексу України, а також п. 9 ч. 1 ст. 8 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», ст. 15 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», ст.ст. 5, 8 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року №1169 «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації».

Сутність зняття інформації з електронних інформаційних систем полягає в тому, що орган, який її здійснює, на підставі ухвали слідчого судді проводить запис певної інформації, якою обмінюються обвинувачений (підозрюваний) з іншими особами, або інші особи з підозрюваним (обвинуваченим), або підозрювані (обвинувачені) між собою, і повідомляє про це слідчого, який її досліджує.

Підставами проведення негласної слідчої (розшукової) діє, зокрема зняття інформації з електронних інформаційних систем,- є необхідність отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, якщо неможливо отримати їх в інший спосіб.

Проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем здійснюється лише за вмотивованим рішенням слідчого судді і мають винятковий та тимчасовий характер. Зазначені дії застосовуються з метою запобігання тяжкого чи особливо тяжкого злочину, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо.



Ініціаторами зняття інформації з електронних інформаційних систем є слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.

Суб'єктами застосування зняття інформації з електронних інформаційних систем, як негласної слідчої (розшукової) дії, що пов’язана з тимчасовим обмеженням конституційних прав людини є працівники оперативно-технічних підрозділів.

Об’єктами зняття інформації з електронних інформаційних систем є: електронно-обчислювальні машини (комп’ютери), автоматизовані системи, комп’ютерні мережі, мережі електрозв’язку, які накопичують, обробляють, зберігають, або передають відомості про тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Зазначена негласна слідча (розшукові) дія проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Вона проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Слідчий зобов'язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем та отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення даної негласної слідчої (розшукової) дії. Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину. У рішенні про проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем зазначається строк її проведення.

Строк проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем може бути продовжений:

- прокурором, якщо дана негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням - до вісімнадцяти місяців;

- керівником органу досудового розслідування, якщо дана негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його або слідчого рішенням - до шести місяців;

- начальником головного, самостійного управління Міністерства внутрішніх справ України, Центрального управління Служби безпеки України, головного управління, управління Міністерства внутрішніх справ України, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, регіонального органу Служби безпеки України в межах компетенції, якщо дана негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, – до дванадцяти місяців;

- Міністром внутрішніх справ України, Головою Служби безпеки України, головою органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, головою державного бюро розслідувань якщо дана негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, – до вісімнадцяти місяців;

- слідчим суддею, якщо дана негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням у порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
3.3.Обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи як негласна слідча (розшукова) дія.
Відомо, що більшість злочинів вчиняється таємно, злочинці ретельно маскують свою діяльність, зростає кількість латентних злочинів. Гласними слідчими діями не завжди можливо встановити осіб, причетних до вчинення злочинів та довести їх вину. Саме тому єдиним джерелом доказової інформації є матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема, обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи.

Зазначена негласна слідча (розшукова) дія обмежує конституційні права громадян, для її виконання необхідно дотримуватись ряду спеціальних вимог та мати міцні знання кримінального процесуального права і практики його застосування.

Це обумовлює необхідність детального вивчення правової основи, вимог та принципів обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, його мету, завдання, організаційні і тактичні елементи проведення, документальне оформлення і використання результатів.

Обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи проводиться за наявності таких вимог:

- відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб;

- виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів;

- ухвала слідчого судді.

Проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням уповноважені оперативні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, Державної пенітенціарної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатись також інші особи.



Обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи законодавець відносить до інших видів негласних слідчих (розшукових) дій та регламентує у статті 267 КПК України:

1. Слідчий має право обстежити публічно- недоступні місця, житло чи інше володіння особи шляхом таємного проникнення в них, у тому числі з використанням технічних засобів, з метою:

1) виявлення і фіксації слідів вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, речей і документів, що мають значення для їх досудового розслідування;

2) виготовлення копій чи зразків зазначених речей і документів;

3) виявлення та вилучення зразків для дослідження під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину;

4) виявлення осіб, які розшукуються;

5) встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи.

2. Публічно- недоступним є місце, до якого неможливо увійти або в якому неможливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або уповноважених ними осіб.

3. Приміщення, які спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені відповідно до закону (приміщення з примусового утримання осіб у зв'язку з відбуттям покарання, затримання, взяттям під варту тощо), мають статус публічно- доступних.

4. Обстеження шляхом таємного проникнення до публічно- недоступних місць, житла чи іншого володіння особи з метою, передбаченою в частині першій цієї статті, проводиться на підставі ухвали слідчого судді, прийнятої в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 КПК України.



Вимоги для проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи:

1) якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб;

2) ухвала слідчого судді;

3) виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.



Завданням обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи є збирання (виявлення і фіксація) інформації, значимої для забезпечення кримінального судочинства, безпеки суспільства і держави.

Мета проведення обстеження міститься у диспозиції статті «Обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи»(п.1 ст. 267 КПК), про що вищезазначено.

Тлумачний словник визначає публічно-доступним місцем таке, що призначене для широкого відвідування, користування; громадське. Статус публічно-доступних мають приміщення, які спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені відповідно до закону (приміщення з примусового утримання осіб у зв'язку відбуттям покарання, затримання, взяттям під варту тощо) (п.3 ст.267 КПК). Публічно- недоступним є місце, до якого неможливо увійти або в якому неможливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або уповноважених ними осіб (п.2 ст. 267 КПК).

Під житлом у житловому праві розуміють не тільки житлові (у тому числі багатоквартирні) будинки і дачі, призначені для постійного проживання, а й відокремлені квартири та інші ізольовані приміщення (наприклад, окремі ізольовані кімнати в квартирах), гуртожитки, будинки-інтернати, спеціальні будинки для громадян похилого віку й інвалідів та ін., що зареєстровані в державних органах як житлові приміщення. В цивільному праві під житлом розуміють перш за все об’єкт права власності та інших речових прав, що має особливий правовий режим.

Житло згідно з положеннями ЦК України є об’єднуючим поняттям, яке включає в себе житловий будинок, квартиру, садибу, котедж, дачу, розраховані на тривалий строк служби та призначені для проживання. На думку коментаторів ЦК, з точки зору цивільного права не можуть вважатися житлом окремі виробничі приміщення, вагончики, підвали, сараї, гаражі, збірно-розбірні, пересувні, контейнерні та інші підсобні споруди, а також приміщення, призначені для тимчасового (готель, лікарня) або недобровільного (в’язниця) перебування особи.

При застосуванні норм КК судова практика йде шляхом більш широкого тлумачення поняття «житло». При кваліфікації крадіжки, грабежу, розбою, пов’язаних із проникненням у житло, суди визнають за житло і готельні номери, і туристичні палатки, і вагонні купе, і лікарняні та санаторні палати, кімнати баз відпочинку тощо, тобто всі ті приміщення, в яких проживає людина постійно чи тимчасово (за винятком, звичайно, каналізаційних люків, де мешкають люди,без постійного місця проживання, та інших аналогічних місць притулку окремих осіб), що не збігається з нормами цивільного чи житлового права. Зокрема, Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» роз’яснив, що житло — це приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Під поняттям «житло» в кримінальному процесуальному розумінні слід розглядати: 1) особистий будинок зі всіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання; 3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але використовуються для тимчасового проживання. Тобто, це можуть бути приватний будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі, дача, садовий будиночок, кімната в гуртожитку, номер у готелі, лікарняні та санаторні палати, кімнати баз відпочинку, туристичні палатки тощо. В окремих випадках, наприклад, при тривалому перебуванні, тимчасовим житлом можуть бути визнані купе поїздів та каюти кораблів.

Законом передбачена недоторканність не лише житла, а й іншого володіння особи. Конституційна формула «не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи» свідчить про те, що житло також є володінням особи. Згідно з юридичною енциклопедією, володіння — це фактичне утримування речей, що має юридичне значення, тобто захист від порушення.

Іншим володінням особи в кримінальному процесуальному розумінні є: 1) всі приміщення, крім житла, які належать особі; 2) всі речі, які належать особі і знаходяться в житлі чи поза житлом, а також земля, вода, ліс та інші насадження, худоба, птиця, транспортні засоби та будь-яке інше майно, яке належить особі на праві приватної власності ( магазини, кафе, бари, їдальні, ресторани, майстерні, заводи і фабрики тощо ).

Слід звернути увагу, що в ст. 30 Конституції, ст. 13 КПК зазначено: 1) не допускається незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи; 2) не допускається в них незаконний огляд; 3) не допускається в них незаконний обшук, інакше як за вмотивованим рішенням суду. Крім того, виходячи з вимог статей 31 та 32 Конституції, які реалізовані в новому КПК, не допускається незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи з метою: 1) виїмки; 2) зняття інформації з каналів зв’язку; 3) застосування інших технічних засобів отримання інформації.

Таким чином, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку, інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених КПК (ст. 13 КПК).

Обстеження як негласна слідча (розшукова) дія проводиться шляхом таємного проникнення до публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, на підставі ухвали слідчого судді (п. 4 ст. 267 КПК).

Визначення терміну «проникнення» дано свого часу в листі Верховного Суду СРСР від 23 червня 1983 р. № 01-16/31-83. Зокрема, в ньому зазначено, що «проникнення» — це вторгнення в закрите чи незакрите (незамкнене) приміщення або житло, яке здійснюється всупереч волі громадян, які проживають, працюють або через інші обставини законно перебувають (або в даний час відсутні) в цьому місці. Аналогічне роз’яснення дано в постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 26 квітня 1984 р. № 2. Зокрема, в цій постанові роз’яснюється, що «проникнення» — це таємне або відкрите вторгнення в приміщення, інше сховище чи житло. Воно може здійснюватись як із подоланням перепон або опору людей, так і без цього.

Обстеження, як негласну слідчу (розшукову) дію, здійснюють таємно від власників і зацікавлених осіб. Таким чином, обмежують конституційне право громадян на недоторканність житла і тому обстеження, проведене без дозволу суду, буде незаконним і не матиме доказової сили.

Під час негласного обстеження допускаються фотографування, копіювання, позначка виявлених об’єктів за допомогою спеціальних хімічних речовин, встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи. Вилучення або заміна виявлених під час обстеження зразків (предметів) для дослідження допускається у виняткових випадках з дозволу керівника дії.

Застосування технічних засобів під час проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи є вимушеним захисним заходом суспільства і держави в боротьбі зі злочинністю. Межі повноважень суб’єктів застосування спеціальної техніки і проведення технічних заходів суворо регламентуються законами України.

Проведення технічних заходів із застосуванням спеціальної техніки є істотним обмеженням прав і свобод людини, що має винятковий і тимчасовий характер, потребує спеціальної нормативно-правової регламентації.



Правову основу застосування обстеження публічно-недоступних і публічно-доступних місць, житла чи іншого володіння особи становить система принципів і правил, встановлених законами і підзаконними нормативними актами, що визначають допустимість проведення оперативно-технічних заходів (ОТЗ), використання спеціальної техніки і регламентують порядок та умови їх застосування на основі загальної тактики і тактичних прийомів ОРД, а саме:

  • Конституція України;

  • Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси України;

- Закони України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про державну таємницю», «Про інформацію», «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру» тощо;

- підзаконні акти: постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації» № 1169 від 26.09.2007;

- відомчі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України;

- Європейська конвенція з прав людини.



Принципами обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи є керівні ідеї, вироблені слідчою та оперативною практикою і закріплені в нормах законодавства про ОРД, котрі виражають політичні й соціальні закономірності розвитку суспільства, а також моральні та правові уявлення населення про сутність, мету, завдання та процедури їх здійснення.

Зазначена негласна слідча (розшукова) дія здійснюється відповідно до принципів законності, дотримання прав і свобод людини й громадянина, конспірації, поєднання гласних і негласних методів та засобів, взаємодії з органами управління і населенням.

Таким чином, обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи – це негласна слідча (розшукова) дія, суть якої полягає в огляді визначених об’єктів, у тому числі з використанням технічних засобів, шляхом таємного проникнення, на підставі ухвали слідчого судді, з метою збирання (виявлення і фіксації) інформації, значимої для забезпечення кримінального судочинства, безпеки суспільства і держави.

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка