Лекція для проведення занять з студентами спеціальності "Соціологія" Дисципліна



Скачати 161.39 Kb.
Дата конвертації26.12.2016
Розмір161.39 Kb.
Державний університет телекомунікацій
Кафедра соціальних технологій

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри
“ ___ “ ___________________ 20 __ р.


лекція


для проведення занять з студентами

спеціальності “Соціологія”




Дисципліна:

Методика викладання соціології

Модуль 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

ЗМ № 2

Процес навчання та його основні компоненти



Розглянуто та рекомендовано до використання у навчальному процесі на засіданні кафедри соціальних технологій

Протокол ___ від _____________201 __ р.



Розробила доцент кафедри соціальних технологій,

Ст. викл. Демченко О.В.

Київ



Заняття № 1

Процес навчання та його основні компоненти

Навчальна мета:

Ознайомити студенті зі структурою процесу навчання та визначити його основні компоненти. Окреслити основні функції процесу навчання

Виховна мета:

Формувати у студентів гуманістичне, науково обґрунтоване ставлення до професійної діяльності. Виховувати активну позицію соціолога.

Час:

2 години

Місце:

Аудиторія

Метод (вид) заняття:

Лекція

Матеріально-технічне забезпечення:

Мультимедійний проектор, комп’ютерна презентація змісту лекції

Література:

  1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с. (основні категорії педагогіки).

  2. Левківський М.В., Микитюк О.М. Історія педагогіки: Навч. посіб. — Х. : ОВС, 2002. — 240с.

  3. Лекції з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник. / Заг. ред. В.І.Лозової. – Харків: „ОВС‖, 2006. – 496 с.

  4. Історія педагогіки: Навч. посіб. для студ. пед. навч. закл. / Житомирський держ. педагогічний ун-т ім. Івана Франка / М.В. Левківський (ред.), О.А. Дубасенюк (ред.). — Житомир, 1999. — 336 с.

  5. Дидактика современной школы: Пособие для учителя /Под ред.






Навчальні питання і розподіл часу


1.

Вступна частина

5 хв.

2.

Основна частина

80 хв.




2.1.

Процес навчання та його основні компоненти

40 хв.




2.2.

Функції процесу навчання

40 хв.

3

Заключна частина

5 хв.


Організаційно-методичні вказівки

До початку заняття викладач визначає навчальну та виховну мету, питання які розглядатимуться на лекції. Викладач обмірковує методику проведення заняття, особливості застосування навчальних дидактичних прийомів, використання технічних засобів та наочних посібників, розробляє та затверджує план проведення заняття.

У вступній частині лекції необхідно відмітити актуальність даної теми, значення її засвоєння для майбутньої професійної діяльності, показати зв’язок з минулими та майбутніми темами. Назвати тему заняття, питання лекції (доцільно підготувати та показати слайд). Довести до аудиторії навчальну і виховну мету заняття.

Основна частина заняття проводиться шляхом усного викладення навчального матеріалу. Викладач, враховуючи особливості аудиторії, загальний рівень підготовки студентів застосовує різноманітні навчальні прийоми (інтерактивні акції, використання підготовлених слайдів, відеофільмів, наочних посібників та ін.) Зосереджує увагу на складніших питаннях, при необхідності вдається до повтору.

Заключна частина містить підсумки, що випливають із основної частини лекції, а також рекомендації щодо подальшого вивчення основних питань самостійно. Зазначається тема і вид наступного заняття та ставиться завдання на самостійну підготовку. При цьому, якщо по даній темі не передбачається самостійної роботи під керівництвом викладача, обов’язково, за рахунок збільшення часу на заключну частину лекції.


ВСТУПНА ЧАСТИНА

5 хв.

На початку заняття викладач перевіряє наявність студентів, оголошує тему, навчальні питання та доводить загальний порядок проведення заняття.

У вступному слові викладач звертає увагу на необхідність вивчення даної теми, пов’язує її з раніше вивченим матеріалом.




Основна частина

80 хв.

Основи організації навчального процесу у вищій школі

2.1.

Процес навчання та його основні компоненти

20 хв.

З’ясування змісту дидактичних категорій потребує чіткого їх визначення, тому що вони не є тотожними і не є синонімами. Вихідні поняття - це “процес” і “навчання”. Процес – зміна стану системи навчання як цілісного педагогічного явища, послідовне поступове просування вперед для досягнення цілей навчання, виховання, розвитку, психологічної підготовки, самовдосконалення учнів (студентів). Про складність дидактичної категорії навчання свідчать різні підходи авторів до його визначення. Наприклад, у Ю.К.Бабанського: навчання – це цілеспрямована послідовна змінювана взаємодія викладача і учнів, у ході якої вирішуються завдання освіти, виховання й загального розвитку тих, кого навчають; у В.О.Онищука: навчання – це цілісний двосторонній процес педагогічної діяльності вчителя і навчально-виховної діяльності учня, спрямований на досягнення навчально-виховних завдань; у С.П.Баранова: навчання – цілеспрямований процес…, що забезпечує підростаючому поколінню можливість засвоєння окремих сторін досвіду людства; у С.У.Гончаренка: навчання – цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини. Навчання – процес двосторонній: діяльність учня – учіння і діяльність вчителя - викладання.

Цікавим у цих дефініціях є те, що більшість авторів під час визначення змісту “навчання” використовують філософічне поняття “процес”, тобто навчання має процесуальний характер і не може існувати без нього. В іншому разі втрачається смисл існування цього соціально-педагогічного явища, зникає його гуманний зміст, втрачається особистість об‘єкта навчання, не досягається мета навчання.

Дидактична категорія “процес навчання” охоплює різноманітні підпорядковані загальній меті пари актів викладання й учіння (дії суб’єктів і об’єктів військового навчання) та їх сукупності. “Процес навчання – специфічна форма пізнання об’єктивної дійсності, оволодіння суспільно-історичним досвідом людства; двосторонній процес взаємопов’язаних діяльностей учителя (діяльності викладання й діяльності з організації й управління навчальною діяльністю учня) і діяльності учнів (учіння), спрямований на оволодіння учнями системою знань з основ наук, вмінь і навичок їх практичного застосування, розвиток творчих здібностей учнів”, тобто зміст цього поняття у військовій дидактиці охоплює взаємодію суб’єктів і об’єктів навчання у процесі освоєння останніми військово-професійних знань, навичок, вмінь, опанування підвалин військової майстерності, всебічного розвитку особистості.

Безумовно, слід пам’ятати про основні ознаки процесу навчання: *системність, *цілісність, *комплексність, *планомірність, *націленість на конкретний практичний результат, *тривалість і *організованість. Глибоке і правильне їх розуміння сприяє якісний організації та проведенню цього цілеспрямованого, складного, різнопланового і змістовного педагогічного процесу.

На відміну від процесу навчання дидактична категорія “навчальний процес” охоплює всі компоненти цього процесу: “Навчальний процес - система організації навчально-виховної діяльності, в основі якої – органічна єдність і взаємозв’язок викладання і учіння; спрямована на досягнення цілей навчання і виховання” [Гончаренко С.У., с.223]. Отже, ця система надає завершеного вигляду всьому навчальному процесу у військових підрозділах і частинах. У Збройних силах України ця система має назву “військово-навчальний процес” чи “військово-дидактичний процес”, тому що поняття “навчальний” і “дидактичний” є тотожними.

Основними складовими цієї системи є такі компоненти: цільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовний, операційно-діяльнісний, контрольно-регулюючий, результативний. Центральними постатями є суб’єкт і об’єкт навчання.

Структура навчальної діяльності об’єкта навчання має включати три взаємопов’язані сторони: мотиваційний, процесуальний і змістовний. Вони мають діяти у комплексі. Через те сутність учіння полягає не стільки опануванні певних військово-професійних знань, навичок та вмінь, стільки в умінні вчитися і оволодінні методикою самовдосконалення, тобто самоосвіти і самовиховання.

Різноманіття цих відношень, становить сутність процесу навчання військовослужбовців. Безумовно, серед цих відношень найголовнішим є союз викладання і учіння, тобто відношення суб’єктів та об’єктів навчального процесу.

Компоненти відповідають на запитання: “”З чого складається навчальний або дидактичний процес у шклі або ВНЗ?” Окремі автори визначають його як структуру або модель навчального процесу.

Знання і осмислення основних компонентів дидактичного процесу дозволяють педагогу, глибше зрозуміти сутнісну характеристику навчання як педагогічного процесу і науково обгрунтувати підходи до його практичного здійснення.

Стисло проаналізуємо призначення і зміст окремих структурних компонентів військово-дидактичного процесу



Цільовий компонент, по-перше, забезпечує усвідомлення педагогами учнями мети навчання й, по-друге, формує позитивне ставлення учнів до навчання. Цілі навчання визначаються в певних державних документах.

Деякі автори ще визначають стимулюючо-мотиваційний компонент процесу навчання. Дійсно, мотив діяльності учнів (студентів) виникає у повному обсязі лише тоді, коли є певні стимули значущої діяльності.

Формування мотивації навчальних дій – це відповідальний етап діяльності педагога. Глибокі, міцні, емоційно забарвлені та змістовні мотиви забезпечують ефективність навчально-пізнавальних дій учнів (студентів). Через те деякі автори, наприклад, Ю.К.Бабанський, В.Оконь розглядають мотивацію навчання як окремий компонент навчального процесу і формують відповідний принцип навчання: “До нього можна було внести принцип мотивації, оскільки мотивація присутня у всіх процесах освіти”. Мотиви навчально-пізнавальної діяльності у воїнів можуть бути різними. Наприклад, мотиви, які пов’язані з безпосередньою навчально-пізнавальною діяльністю (допитливість, інтерес до знань, потреба в навчально-розумовій діяльності, у пізнанні, у поглибленні професійних знань, прагнення здобути нові знання, навички та вміння, розвивати та вдосконалювати свої здібності тощо); широкі соціальні мотиви (гідно виконувати свій обов‘язок, мотиви самовдосконалення та ін.) тощо.

У цьому відношенні дуже змістовними є слова видатного французького фізика, математика і філософа Б.Паскаля (1623-1662): учень – це не посудина, яку необхідно наповнити, а факел, котрий необхідно запалити.



Змістовний компонент містить усе те, що складає поняття “”зміст освіти”, під яким розуміється сукупність тих знань, навичок та вмінь, яка входить у всебічну професійну підготовку студента.

Змістом операційно-діяльнісного компоненту є організація практичної навчально-пізнавальної діяльності учнів (студентів) з опанування навчального матеріалу. Цей компонент є одним із головних складових дидактичного процесу, який можна визначити як процесуальний, методичний та діяльнісний.

Цей компонент має низку стадій, а власне, три взаємопов'язані етапи.

На першому етапі відбувається сприйняття, осмислення, розуміння, узагальнення, закріплення і запам'ятовування навчального матеріалу. Сутність цього етапу полягає у сприйнятті воїнами за допомогою органів чуття певних властивостей, рис і особливостей навчального матеріалу, що вивчається. Результатом сприйняття є формування певної сукупності уявлень, що становить форму знань. Тому що на цьому етапі фіксуються тільки зовнішні властивості. Пізнати суттєве, необхідне та істинне можна тільки за допомогою осмислення. Осмислення – це процес розкриття сутності явищ, що вивчаються, і формування наукових понять.

Отже, результатом осмислення є зрозуміння матеріалу, що вивчається, його систематизація, узагальнення та формування понять. Цей матеріал необхідно не тільки зрозуміти, але слід його зберігати у пам’яті та потім творчо застосовувати. Тому складовою частиною пізнавальної діяльності воїнів є запам’ятовування матеріалу, що вивчається.



На другому етапі відбувається формування професійних навичок і вмінь, використання знань на практиці, що сприяє закріпленню навичок і вмінь. Основними формами прищеплення цих навичок та вмінь є вправи, практичні заняття і творче виконання відповідальних службових завдань з підтримки постійної бойової та мобілізаційної готовності військового підрозділу і частини.

На третьому етапі відбувається поглиблення знань, удосконалення практичних навичок і вмінь, їх перехід у нову якість – майстерність. Цьому сприяє узагальнення, систематизація і повторення навчального матеріалу з метою поглиблення знань, удосконалення практичних навичок та вмінь і практичне їх використання у військово-професійній діяльності. Суттєву допомогу у цьому аспекті надають різні види службової діяльності воїнів (вартова і внутрішня служба, обслуговування бойової техніки та зброї, самовдосконалення тощо).

Отже, основними складовими цього компоненту є принципи, методи, форми, засоби навчання.



Оціночно-результативний компонент, як завершальний у процесі навчання учнів (студентів), передбачає оцінку опанування учнями (студентами) навчальної програми, освоєння певної сукупності професійних знань, формування практичних навичок і умінь. Також на цьому етапі відбувається контроль і самоконтроль за ходом дидактичного процесу. Сучасна дидактика вище оцінює останній вид контролю, який проникає в усі компоненти цього процесу. Звичайно, фактор самоконтролю більшість військових педагогів недооцінюють, а надають перевагу особистому контролю. А тим часом, самоконтроль і самооцінка ходу та результатів навчання мають велике значення у формуванні змістовної та міцної мотивації навчально-пізнавальної діяльності, запобіганні помилок і тим самим досягненні більш якісних результатів у навчальній діяльності учнів.

Оцінка результатів навчальної діяльності учнів з боку педагогів має бути також об'єктивною, систематичною і послідовною. Трудність оцінки результатів діяльності воїна полягає у тому, що вона є багатоаспектною. Дійсно, виховну функцію і цінність вона має тоді, коли є, по-перше, правильною з погляду військового педагога і справедливою з точки зору вихованця і, по-друге, відповідає суспільно прийнятим критеріям оцінок. Відсутність цих аспектів принижує значущість будь-якої оцінки результатів навчально-пізнавальної діяльності військовослужбовців.

Коротко проаналізуємо процес опанування учнями (студентами) професійними знаннями, навичками та вміннями. Під знаннями розуміють сукупність засвоєних учнем відомостей, понять, уявлень про предмети і явища навколишнього світу й діяльності.

Учень опановує знання шляхом вивчення й обміркування певних явищ та закономірностей, що стосуються військової діяльності та. забезпечують орієнтацію у ній учня

Знання розподіляють на теоретичні та практичні. Теоретичні знання розкривають сутність речей, явищ та подій. Вони є основою успішного здійснення воїном практичної діяльності. Практичні знання включають переважно відомості про використання тих чи інших предметів і ситуацій з конкретною метою.

Знання повинні характеризуватися глибиною, гнучкістю, дієвістю та міцністю, найголовніше – мають бути усвідомленими. Основні вимоги до цих характеристик розглянемо, грунтуючись на висловлюваннях видатних особистостей. Давньогрецький філософ Платон (3-4 ст. до н.е.) про глибину знань писав, що повна неосвіченість – не найбільше лихо, а гірше нагромадження погано засвоєних знань.

Французький філософ Клод Гельвецій (1715-1771) підкреслював, що знання певних принципів легко відштовхує незнання деяких фактів. Тому важливе значення має гнучкість знань, особливо за бойових екстремальних обставин. Міцність опанування професійних знань та їхня дієвість становить головне завдання процесу навчання учнів (студентів). Тому актуальними є слова Л.М.Толстого (1828-1910) про те, як помилково думати, що всезнання є чеснотою. Важлива не кількість, а якість знань. Німецький педагог А.Дістервег (1790-1866) писав, що хибні знання гірші, ніж незнання. Через це він підкреслював, що не в кількості полягає освіта, а в розумінні та вмілому застосуванні того, що знаєш. Отже, міцні й дієві знання повинні характеризуватися повнотою змісту, системністю, докладністю, конкретністю, узагальненістю та високим ступенем їх опанування.

Таким чином, не тільки в кількості знань повинна полягати військова освіта, а й у повному розумінні та майстерному застосуванні засвоєного. При цьому дуже актуальним є вислів видатного письменника, філософа і педагога Г.Сковороди (1772-1794) про те, що нічого немає шкідливішого зі людини, яка володіє знанням складних наук, але не має доброго серця. Вона всі свої знання використовує на шкоду.

Залежно від того, як воїн оволодів знаннями, виділяють такі його рівні: знання-ознайомлення, знання-репродукції, знання-вміння і найвищий рівень - знання-трансформації. Останні характеризуються тим, що воїн широко застосовує їх у практичній діяльності й творчо розвиває.

Практичне застосування знань забезпечує їх перехід у навички та вміння. Отже, знання перетворюються на навички тільки шляхом постійних вправ. Тому видатний педагог Я.А.Коменський (1592-1670) у “Великій дидактиці” писав, що все має закріплюватися постійними вправами: навчання не можливо довести до досконалості без частих та особливо майстерних повторень і вправ.

У психології під навичкою розуміють дію, що сформована шляхом повторень і характеризується високим ступенем засвоєння та відсутністю по елементної свідомої регуляції та контролю. Отже, навичка – це автоматична дія, що сформована цілеспрямованими вправами і виконується легко та вільно.

Психологічна сутність навички полягає в тому, що вона звільняє свідомість учня від необхідності контролювати технічні компоненти діяльності і дає змогу зосередитися на її меті, задачах та умовах.

Навичка формується на базі знань та простих умінь шляхом вправ. При цьому вправи повинні спиратися на усвідомлення воїном мети конкретної вправи, інакше вони можуть перетворитися на муштру. Польський письменник, педагог і лікар Януш Корчак (1878-1942) зазначав, що усе досягнуте дресируванням, натиском, насильством є неміцним, невірним й ненадійним.

Знання основних етапів формування навичок дає змогу педагогу більш змістовно і цілеспрямовано організувати практичні вправи з особовим складом.

У ході навчання навички формуються, як правило, одночасно з виробленням умінь. Навички становлять психологічну передумову складного уміння. Але при цьому офіцерові слід пам’ятати про негативні явища, що можуть мати місце в тренуванні особового складу. Це інтерференція (існуюча навичка гальмує формування нової) і деавтоматизація (руйнування навички в результаті тривалої перерви у тренуваннях, страху, перевтомлення тощо). Високий рівень оволодіння знаннями та навичками, що дає змогу творчо застосовувати їх у військовій практиці, визначається як уміння. А.Дістервег писав, що із знаннями повинно бути обов’язково пов’язане вміння: сумне явище, коли голова учня наповнена великою або малою кількістю знань, але він не навчився їх застосувати, отже про нього доведеться сказати, що хоча він дещо знає, але нічого не вміє.



Уміння - це здатність робити що-небудь зумовлена, набутим знанням та досвідом. На відміну від навичок воно функціонує під свідомим самоконтролем воїна.

За ступенем складності виділяють просте і складне вміння. Просте уміння – це можливість використовувати здобуті знання на практиці. Це перший крок, тільки подальші тренування, практичні дії призводять до більш високого ступеня – до формування навичок. Отже, складне уміння формується на основі знань, простих умінь та навичок. Воно не дає можливість виконувати складні дії, що потребують особливого контролю свідомості. Складні вміння виробляють, як правило, шляхом тренувань, вправ, практичного виконання різних задач, але, на відміну від знань, простих умінь та навичок вони мають комплексну структуру, що дає змогу використовувати раніше здобуті знання та навички, оперативно формувати новий спосіб дії, якщо існуючі навички не забезпечують виконання завдання. Тобто вони дозволяють творчо застосувати знання та навички у військовій діяльності відповідно до обставин.

За змістом уміння можна класифікувати на:


  • інтелектуальні (здатність слухати, читати та розуміти, висловлювати свої думки, планувати роботу, вирішувати розумові завдання тощо);

  • технічні (здатність оформляти різні документи, формулювати вимоги або відповідь тощо);

  • практичні (вміння діяти згідно з планом, організовувати своїх підлеглих на виконання доведеного завдання тощо).

Процес формування умінь у воїнів та їх якість (стійкість, швидкість, безпомилкове виконання різних дій) залежить від змісту навчального матеріалу, індивідуально-психічних особливостей підлеглих, педагогічної майстерності військового педагога, навчально-матеріальної бази тощо.

Систематичні та цілеспрямовані тренування забезпечують перетворення знань на навички. Практичне застосування знань та навичок у навчальному процесі забезпечує їх перетворення на складні вміння, які за обсягом є вужчими, ніж знання. До рівня уміння доходить лише та частина знань, яка має найсуттєвіше значення для практичної діяльності.



Деякі автори, наприклад, І.Ф.Харламов, М.М.Фіцула, окрім цих структурних компонентів виділяють ще емоційно-вольовий і контрольно-регулюючий компоненти.

Центральними постатями процесу навчання є суб'єкти (хто навчає) та об'єкти (хто навчається) навчання.

Керівна роль належить суб'єкту навчання:

  • він організовує пізнавально-практичну діяльність учнів і керує нею;

  • викладає навчальний матеріал;

  • демонструє прийоми практичних дій;

  • формує мотивацію навчальної діяльності;

  • перевіряє і контролює результати процесу навчання.

Тому від його ініціативності, сумлінності, здатності до творчості, педагогічної майстерності залежать хід і ефективність усього навчального процесу, а також ставлення об’єктів процесу навчання як до навчально-пізнавальної діяльності, так і до військової служби.

Об'єктами навчання є усі учні та учнівські колективи.



2.2.

Функції процесу навчання

30 хв.

Глибоке їх розуміння і змістовна реалізація у дидактичному процесі сприяє реалізації його основних функцій:

  1. освітня функція. Освіта - це процес і результат навчання, який містить певну сукупність знань, навичок і вмінь у загальнонауковій, гуманітарній, професійній, технічній сферах. Освітня функція є базовою у процесі навчання і передбачає озброєння учнів (студентів), у першу чергу, певною системою загальнонаукових, гуманітарних, професійних знань, навичок і вмінь;

  2. виховна функція є невіддільною від освітньої і спрямована на забезпечення єдності навчально-виховного процесу. Вона сприяє формуванню основних властивостей особистості учня (студента). “Людина без виховання, як тіло без душі”, – підкреслює народна мудрість;

  3. розвиваюча функція, особливо для розумового розвитку учня (студента), має психологічний і педагогічний зміст. У процесі вивчення різноманітних загальнонаукових, професійних предметів відбувається цілеспрямований розвиток інтелектуальних здібностей учнів (студентів);

  4. функція психологічної підготовки сприяє формуванню у учнів (студентів) внутрішньої психологічної готовності до виконання службових і бойових завдань за будь-яких умов мирного і воєнного часу;

  5. функція самовдосконалення має забезпечити навички та вміння постійної самоосвіти, систематичної праці над формуванням навичок і вмінь учіння, а також мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Отже, саме в реалізації цих п’ятьох функцій підтверджується одна з основних закономірностей навчального процесу – єдність навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки.


ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

5 хв.

Викладач підводить підсумок проведеного заняття. Відповідає на питання, які виникали у аудиторії, дає завдання на самостійну підготовку та доводить тему наступного заняття.
.Ст. викл. кафедри СТ О.В.Демченко


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка