Лекція для батьків як допомогти дитині в навчанні якими діти народжуються, не зале­жить ні



Скачати 77.66 Kb.
Дата конвертації26.12.2016
Розмір77.66 Kb.
Лекція для батьків
ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ В НАВЧАННІ
Якими діти народжуються, не зале­жить ні від кого, але щоб вони шляхом правильного виховання стали гарними — нам під силу.

Плутарх
Основна проблема багатьох батьків полягає в тому, що вони не знають, як виховувати дитину, бо їх ніхто цього не вчив. Вони виховують своїх дітей так, як ко­лись виховували їх, або ж як вони вважають за потріб­не. Щоб бути добрими батьками, необхідно постійно вчитися: щогодини, щохвилини, починаючи від появи дитини на світ, а краще — ще раніше.

Насамперед, батьки мають пам'ятати, що дитина — це індивідуальність, неповторна ще від народження. Тому те, що добре для однієї дитини, може виявитися неприйнятним для іншої. Тільки батьки можуть пов­ністю знати свою дитину. Вони вивчають її з перших днів існування й разом із нею знаходять найсприят­ливіші способи виховання.

Для багатьох батьків найважчий період почина­ється тоді, коли дитина йде до школи. Щоправда, де­хто вважає, що нині школа відповідає за виховання й навчання малюка, адже в школі працюють фахівці, які зобов'язані навчати. Проте найбільшого успіху в навчанні досягають ті діти, батьки яких усвідомлю­ють, що для того, щоб рівень знань, умінь, навичок дитини був високим, вони зобов'язані брати актив­ну участь у навчальному процесі. Вони знають, що їм потрібно робити, щоб допомогти дитині «вине­сти» зі школи максимальну користь, а якщо не зна­ють, то прагнуть осягти навички виховання й на­вчання. Якщо дитина бачить активну участь батьків у навчанні, їх зацікавленість в її успіхах, вона намага­ється працювати ще більше.

Отже, що потрібно знати, щоб допомогти дитині навчатися в школі?

У жодному разі нічого не можна робити замість неї. Необхідно навчити її правильно вчитися, прищепити їй необхідні навчальні навички й після цього скеро­вувати й організовувати дії малюка.

Насамперед, батьки мають спрямовувати увагу на виховання в дитини почуття відповідальності за її ро­боту, адже це запорука успіху в навчанні й житті. По­просіть дитину щось зробити. При цьому намагайтеся, щоб доручення звучало не як наказ, а як прохання.

— «Зроби, будь ласка...»;

— «Я хочу, щоб ти мені допоміг...»;

— «У мене дуже багато роботи, мені важко, я хочу, щоб ти мені допоміг...»;

— «Допоможи мені виконати роботу. Я зможу рані­ше звільнитися й приділити тобі більше уваги...».

Звичайно, не слід сподіватися, що дитина відразу почне робити все добре, так, як вам хочеться. Спо­чатку її рухи можуть бути незграбними. Це природно, вона ж навчається. Головне, підбадьорити:

— «Бачиш, як добре тобі вдається. Ще трошки по­вчишся — і все буде чудово. Ти мій помічник»;

— «Ти все правильно робиш. Але я тобі покажу, як це зробити ще краще. Ось так. Спробуй».

Частіше намагайтеся зробити акцент на тому, що дитині вдалося, підкреслюйте кожен успіх.

Це додасть дитині відчуття відповідальності, вона розумітиме, що на неї сподіваються, що її дії потрібні й важливі, що без її допомоги не обійтися. Не скупіть­ся на похвалу після завершення роботи, навіть якщо не все вдалося. Якщо ж у вас вихопиться щось на зразок «Тобі нічого не вдається, дай я сама зроблю», у дитини ніколи не буде бажання займатися цим по­вторно. Більше того, вона вважатиме, що її праця не­важлива й непотрібна, і дорослі можуть чудово обі­йтися й без неї.

Так само й у навчанні. Контролюйте виконання до­машніх завдань, а не сидіть із дитиною годинами, за­кликаючи виконати завдання.

— «Давай подивимося на твоє домашнє завдання. Треба розв'язати задачу. Добре, розв'язуй, а потім по­кажеш — мені теж цікаво, як вона розв'язується».

— «Ти не можеш зараз іти гуляти, бо не закінчив робити уроки. Підеш тоді, коли все завершиш».

— «Ти не розумієш, навіщо тобі це потрібно. Да­вай разом подумаємо».

— «Давай спершу закінчимо завдання з цього пред­мета, а потім перейдемо до наступного. А то ми може­мо й забути, що не закінчили це завдання».

Спробуйте своїм прикладом пояснити дитині, що важливо доводити справу до кінця. Наприклад, ви го­туєте обід і раптом вирішуєте, що вам це не цікаво, залишаєте його недовареним і починаєте дивитися те­левізор або займатися іншою справою. Чим таке закін­читься? Тим, що сім'я залишиться без обіду.

Постійно підкреслюйте, як важливо завершувати кожну справу. Наприклад, дитина, виконуючи завдан­ня з математики, відволікається й починає вам роз­повідати про події в школі. Ви маєте, звісно, показа­ти, що вам це дуже цікаво, але ви готові її вислухати тільки після виконання завдання: «Давай спочатку закінчимо це завдання, а потім я із задоволенням ви­слухаю твою історію».

Після закінчення завдання ви обов'язково маєте вислухати дитину. До того ж якщо вона про це забуде, нагадайте їй. Так ви підкреслите, що це була не від­мовка, а що дуже важливо спочатку завершити одне, а потім починати інше.

Уважно прислухайтеся до думок і почуттів дитини.

Часто батькам здається, що оскільки дитина ще мала, нічого важливого вона сказати не може — отже, не варто гаяти час. Виробіть собі звичку уважно ви­слуховувати дитину. Нехай вона обговорює з вами всі проблеми, що виникли в школі. До того ж якщо ди­тина ділиться тим, що її найбільше хвилює, не лайте її за якісь помилки й невдачі, не додавайте пережи­вань дитячому серцю. Наприклад, син розповідає вам, що в класі біля дошки не зміг правильно написати за­вдання, бо почув неправильну підказку. Не слід реа­гувати так: «Якщо щось тобі буде незрозуміло, будь ласка, запитуй мене. А я поки ща займатимуся свої­ми справами».Обговоріть ситуацію, зробіть висновки разом з дитиною.

Виховання почуття відповідальності поєднане з умінням завершувати розпочату справу.

Більшість дітей мають звичку залишати розпочаті справи, не довівши їх до кінця, і це вважається нор­мальним. Багато дорослих мають таку саму звичку. Ди­тина починає виконувати домашнє завдання, раптом перестає й починає займатися чимось іншим: грати­ся, дивитися телевізор, збирається гуляти або просто сидить без діла. Ви її запитуєте: «Чому ти не робиш уроки?». У відповідь можна почути таке:

— «Я втомився»;

— «Мені нічого не вдається»;

— «По телевізору мультфільм показують. Я подив­люся, а потім зроблю уроки»;

— «Я піду погуляю»;

— «Мені не хочеться це робити. Навіщо воно вза­галі потрібне? Я хочу відпочити від уроків. Вони мені набридли»;

— «Я спочатку зроблю уроки з іншого предмета. Там легші завдання».

Як діяти батькам у такій ситуації? Головне, не зму­шувати дитину робити незавершене. Не треба кричати на неї, не треба погрожувати:

— «Якщо зараз не сядеш за уроки, взагалі гуляти не відпущу»;

— «Я тобі взагалі не дозволю телевізор дивитися, якщо ти зараз же не сядеш за уроки».

Спробуйте поговорити мирно й довірливо. Але най­головніше — потрібно погодитися з доказами дити­ни, показати, що ви розумієте її проблеми й готові допомогти:

— «Я розумію, що ти втомився. Відпочинь і про­довжуй»;

— «Тобі не вдається? Давай разом подивимося. Може, я зможу тобі допомогти»;

— «Подивися мультфільм, але потім обов'язково завершиш уроки»;

— «Ти ніколи сам не думаєш. Постійно сподіваєш­ся, що хтось думатиме за тебе»;

— «Ти не зробив уроки, бо ледар. Тому й не зміг відповісти в класі».

Перша реакція неправомірна, бо якщо ваша дитина не вміє мислити самостійно, отже, ви її цього не на­вчили. У такому разі також не можна звинувачувати дитину. Можливо, вона не зробила домашнє завдан­ня через те, що не зрозуміла матеріалу. Змушувати її при цьому робити уроки даремно, краще допомогти дитині розібратися.

Не залякуйте дитину:

— «Якщо не зробиш уроки, не підеш гуляти». Іноді це звучить навпаки:

— «Якщо зробиш уроки, куплю тобі жуйку».

Не треба ставити жодних умов. Це привчає дити­ну займатися тільки задля чогось. Бажання навчатися має стати її нагальною потребою. Навчання зі страху бути покараним призводить до того, що в дитини ви­робляється відраза до навчання й до школи.

Якщо дитина не хоче робити уроки або говорить, що їй нецікаво вчитися, це означає, що треба шукати проблеми, які в неї виникли й заважають їй розумі­ти навчальний матеріал. Якщо вчасно не допомогти, то проблеми тільки накопичуватимуться і якоїсь миті жодні погрози не змусять її сісти за уроки.

Дитина має постійно відчувати, що ви в неї вірите й завжди можете їй допомогти.

Не сваріть дитину за погані оцінки. Дуже важливо гідно оцінювати знання. Часто шкільна оцінка не від­творює реальних знань учнів. Підкреслюйте, що важли­вим є рівень знань, що ви любите і поважаєте дитину незалежно від того, яку оцінку вона отримала.

Буває так, що учень забуває зошит й одержує за це «двійку». Даремно його сварити. У чому провина дити­ни? Якщо ви не довіряєте їй складати свої речі й по­стійно перевіряєте, чи вона все взяла, виходить, що це й ваш недогляд — ви погано перевірили. Якщо ж вона це робить сама, отже, у неї не розвинене почуття від­повідальності. У цьому знову винні батьки, які не при­щепили їй почуття відповідальності.

Іноді діти одержують гарні оцінки за те, що, не ро­зуміючи матеріалу, просто завчають його напам'ять. Якщо ваша дитина не завчила матеріал, а одержала «двійку» за те, що не відповіла, бо нічого не зрозумі­ла, її теж не можна сварити. Це не її провина. Дитині треба допомогти засвоїти матеріал.

Якщо дитина одержує погані оцінки за помилки, які вона робить у письмових роботах, їй теж треба до­помогти зрозуміти матеріал до кінця й дати можливість більше попрактикувати в ньому.

Коли дитина навчається, вона, звісно, робить по­милки. Навчання без помилок не буває, адже не все відразу вдається. Дорослі також навчаються. Однак їх за помилки не сварять, нікому навіть на думку таке не спаде. Напевно, доросла людина сприйняла б таке як образу. Помилки просто слід виправляти, щоб більше не повторювати.

Чомусь прийнято дорікати дитині за помилки, сва­рити. Усі її прорахунки походять від нестачі знань і вмінь, а також від нерозуміння. Якщо в неї не виста­чає знань — необхідно цю прогалину заповнити. Якщо вона чогось не розуміє — у цьому винні дорослі, які не змогли продумати процес навчання дитини.

Знайдіть спосіб зацікавити дитину в навчанні, не­хай він приносить їй радість.

Процес навчання може бути успішним, якщо учень одержує від нього задоволення. Якщо змушувати ди­тину вчитися, то це ні до чого доброго не призве­де. Часто можна спостерігати картину, коли батьки, не знаючи, як змусити дитину робити уроки, просто кричать на неї:

— «Ти будеш робити уроки чи ні? Я не знаю, що зараз із тобою зроблю!»;

— «Читай виразно, тобі кажуть. Як ти читаєш? Ви­разно!!!»;

— «Що ти тут написав? Ти будеш думати чи ні? Пиши ще раз!».

Найчастіше таке закінчується слізьми. Потім важко дитину заспокоїти і, як наслідок, — уже не залиша­ється часу на уроки.

Спробуйте для початку уникати наказового тону в спілкуванні з дитиною щодо уроків. Батьки, які взя­ли командний тон за норму, припускаються великої помилки. Дитина — не підлеглий. Вона рівноправний член сім'ї разом із батьками. Просто в неї ще мало знань і життєвого досвіду. Вона ще маленька, вона навчається.

Отже, ми маємо зацікавити дитину навчанням. Дуже корисно розмовляти з нею, як із рівною, наче радя­чись.

Закликайте дитину міркувати з приводу домашніх завдань і їх можливого виконання. Тоді в неї з'являєть­ся бажання випробувати свої можливості, тобто вона виконуватиме домашнє завдання. Якщо дитина укла­дається в терміни, які ви визначили, або зробила са­мостійно якесь завдання, то, природно, у неї виникає бажання закріпити цей успіх і спробувати домогтися нового. А це вже інтерес до навчання!

Хваліть дитину, якщо вона цього заслужила. Пока­зуйте їй, що вона багато може і що ви вірите в її сили. Це надихатиме її на нові досягнення.

Вилучіть зі свого спілкування з дитиною образли­ві слова на зразок «нетяма». Інакше вона вам може повірити.

Запам'ятайте, що батьки найкраще знають свою дитину, а отже, здатні швидше прийти на допомогу в разі виникнення проблем із навчанням. Батьки ма­ють постійно вдосконалювати знання про свою дити­ну. Це запорука успіху.








База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка