Лекція 9 Складання бібліографії і



Скачати 62.76 Kb.
Дата конвертації26.12.2016
Розмір62.76 Kb.
Лекція 9

Складання бібліографії і відбір літератури.
Складання плану лекції і робота над літературою – процес діалектичний: з однієї сторони, визначається коло питань, за яким відбирається матеріал, з другої – постійно уточнюється сам план лекції. Він змінюється, вдосконалюється і до кінця роботи над вивченням теми має закінчений вигляд.

Джерела. Конкретна підготовка до лекції полягає в основному в читанні різної літератури. Цю літературу можна поділити на декілька груп, в залежності від мети роботи.

Для точного визначення понять можна розпочати вивчення з енциклопедичного довідника, а для подальшої роботи скористатися статтями, вказаними в його прикнижній бібліографії [ 2, 37 ].

Для забезпечення високого теоретичного і наукового рівня лекції необхідні статті, монографії і інші матеріали наукових досліджень. Необхідно звернути увагу на новіші видання. Інтенсивний розвиток науки, її швидкий прогрес зобов’язують лектора бути в курсі останніх її досягнень.

Для збору фактичного матеріалу, котрий зробить лекцію більш цікавою, корисно використовувати щоденники, листи, мемуари, архівні документи, статистичні матеріали.

До інших джерел підготовки відносяться методична література, періодична преса і різного роду довідники: словники, таблиці, атласи, бібліографічні показчики, тощо.

Література, що використана лектором, може допомогти йому точніше визначити і пояснити слухачам складні проблеми, підняті в лекції, підтвердити конкретними офіційними даними окремі положення (тези) лекції, а також в якісь мірі підготувити лектора до відповідей на питання, що можуть виникнути у слухачів [ 10, 23 ].



Бібліографія. Відбір і вивчення літератури – процес довготривалий і трудоємкий. Спочатку слід звернутися за консультацією до спеціаліста-бібліографа, котрий допоможе швидше і точніше зорієнтуватись в довідковій і бібліографічній літературі, в системному кагалозі. Кожному лектору приходиться часто звертатися до бібліотечних каталогів, тому корисно знати їх точну систематизацію, вміти ними користуватись. Розуміння принципів складання предметного, алфавітного і системного каталогів полегшує наведення бібліографічної довідки, навіть якщо є лише відомості про автора або характер проблематики книги, але не має її повних вихідних даних [ 8, 17 ].

Алфавітний каталог. В алфавітному каталозі картки розміщуються за алфавітом прізвищ авторів або назв книг, якщо автор не зазначений. Книги письменників з однаковим прізвищем розташовані за алфавітом імен. Картки в цьому каталозі по кожному автору знаходяться в наступному порядку: збірки творів, вибрані твори, окремі видання. Алфавітний каталог допомагає в тому випадку, коли лектору необхідно навести довідку про книгу певного автора. Більш того, він підкаже, які ще твори, роботи цього автора є в бібліотеці, так як картки на книги одного письменника стоять всі разом [ 8, 12 ].

Систематичний каталог. В ньому картки підбираються за певними галузями знань. Всередині кожного розділу картки розставляються в алфавітному порядку. Систематичний каталог потрібний у тому випадку, якщо лектора цікавить певна тема, з якою він збирається виступити перед слухачами. Систематичний каталог являється основною картотекою фондів, згрупованої за галузями знань. Всі галузі знань поділяються на декілька великих відділів.

Кожен відділ складається з підвідділів, котрі в свою чергу, поділяються на більш менші підрозділи. Краще орієнтуватися в каталозі допомагає читачам подільник – особлива картка. В ній вказується перелік підвідділів. Щоб дізнатися, в якому відділі шукати книгу, існує алфавітно-предметний показчик до систематичного каталогу. На карточках предметного каталогу стоїть шифр, що показує місце книги на цю тему в систематичному каталозі.

В бібліотеках звичайно є окремі каталоги журнальних і газетних статтей. Велику допомогу лектору в підборі літератури можуть надати бібліографічні видання.

Робота над матеріалом лекції. Вивчення матеріалу (книг, довідників, періодики, архівних і статистичних документів) – це творча праця, що вимагає багато часу і сил. Тому роботу з книгою краще починати не з детального її вивчення, а з огляду, що дозволить отримати загальне враження і уяву про зміст всієї книги в цілому. Це необхідно для того, щоб точніше підібрати літературу для повного, поглибленого читання; проаналізувати, вивчити відібраний матеріал, обмежити число проблем лекції, скласти бібліографічну картотеку.

Робота над книгами, брошюрами починається з титульного аркушу. На картку звичайного бібліографічного розміру лектор виписує назву твору, прізвище автора, місто і рік видання, видавництво, підзаголовок книги (якщо він є), ставить бібліотечний шифр. Все це робиться для того, щоб у нього були відомості про те, яка література вже проглянута, а також, щоб в будь-який момент цю книгу можна було замовити і знайти в бібліотеці. Іноді, проглянувши лише зміст, можна вирішити, чи відповідає твір обраній темі, а прочитавши вступ, передмову, анотацію, з’ясувати основні ідеї книги, визначити цінність використаних джерел [ 16, 7 ].

Огляд висновків по главам і розділам, “вибіркове” неповне читання допоможуть лектору вирішити, чи варто цю книгу вивчати. Для того щоб не втрачати час на зайві записи, доцільніше читати твір з олівцем в руках і написав на аркуші прізвище автора, назву книги або методичного посібника, виписувати номери сторінок з необхідними відомостями.

Такий запис дозволить не лише зберигти книгу, але й в подальшому звертатись для детальнішого вивчення лише до тих сторінок, котрі вже відмічені як необхідні. Виписки робляться звідти, де є матеріал, без якого в лекції не обійтися [ 2, 8 ].

Можна робити виписки на окремих аркушах бумаги, поділених навпіл: зліва вказувати виписку-цитату з вказівками джерела, а справа – власне відношення до неї, думки, котрі виникли при її читанні, висновки, порівняння, співставлення, асоціації, тощо.

Якщо у виписці вказати прізвище автора, його ініціали, назву книги, її вихідні данні і сорінку твору, то вона стає цитатаою, яку можна використовувати в лекції, доповіді, статті, не звертаючись до першоджерела.

Вивчаючи матеріал, лектор повинен скласти список літератури, рекомендованої слухачам, не забуваючи при цьому ї художні твори.

В бібліографічній картотеці, що складається для себе, крім вихідних даних книги корисно відмітити бібліотеку, де лектор її взяв, а на зворотній стороні картки – коротенько основну ідею твору і думку про нього [ 26, 76 ].

Такими картками легко потім користуватись складаючи текст лекції, тоді як в зошиті складно буде відшуковувати необхідний запис. Якщо цього не робити, груда накопиченого сирого матеріалу “навалиться” потім всім своїм тягарем на лектора, і він опиняється не в змозі оволодіти ним. Матеріал інший раз настільки пригнічує лектора, що той починає “плавати” в ньому. В результаті – роботи було багато, а толку мало, або лекція не вибудовується в чітку концепцію, і все в ній ніби розсипається. Лектор змушений цілі дні витрачати на те, щоб відшукати необхідне посилання або цифрові дані, зі складністю відтворити власні думки, які він полінився записати одразу ж, читаючи ту чи іншу книгу. Таким чином, якщо не має суворої системи в роботі і багато робиться наспіх, вроздріб, маса сил і часу витрачається даремно.

Проглядаючи необхідні літературні джерела при розробці теми даного конкретного виступу, лектор накопичує матеріал і для наступних своїх доповідей на інші теми. Так поступово складається запас, резерв: виписки з вивчаємих творів, цитати, записи власних думок, що виникають при обмірковувані матеріалу лекції, так званий “архив лектора”, що дуже полегшує його роботу в майбутньому.

Один з самих відповідальних моментів підготовки до лекції – обмірковування і систематизація зібраного і накопиченого матеріалу [ 12, 46 ].

Не намагайтесь включити в одну лекцію все зібране вами. Зазвичай матеріалу завжди буває більше, ніж необхідно для однієї лекції. Тому велику роль відіграє попередній відбір. Тут необхідно бути прискіпливим і відкинути все другорядне або слабо пов’язане з темою. Спроба так чи інакше “втиснути” в лекцію як можна більше фактичного матеріалу – характерна помилка молодих лекторів. Часто це приводить до того, що лекція перетворюється в зведення фактів, в ній не залишається місця для головного – для аналізу, узагальнень, висновків.

Багатство теоретичного змісту, правильне висвітлення фактів і подій, вміле тлумачення їх мають велике виховне значення. Саме тому лектор повинен звертати особливу увагу на відповідність між теоретичними положеннями і прикладами. Важливо вміло підібрати і кількість фактів в лекції: якщо їх буде занадто мало, головна ідея лекції прозвучить непереконливо, бездоказно, а якщо їх занадто багато, тоді слухачу буде важко або зовсім неможливо зрозуміти головну думку лекції [ 9, 36 ].

Досвідчені лектори звичайно підбирають до кожного розділу лекції 3 – 5 прикладів, що доводять основну думку. Цього буває достатньо, так як аудиторія добре сприймає перерахування невеликої кількості фактів і зуміє прослідкувати за розвитком головної теми виступу.



Необхідно, щоб лектор при викладі матеріалу посилався на свіжі і достовірні факти.

Дуже важливо підібрати в підтвердження своїх думок цитати найбільших авторитетів. Цитати можуть служити логічним або психологічним доводом в лекції, так як вони наділені більшою навіюваною силою. Саме тому використовувати їх слід лише тоді, коли вони дійсно зроблять матеріал лекції більш переконливим, коли вони підтверджують, доводять думки, вислови лектора. Зловживання цитатами призводить до того, що лектор іноді ще не висловивши слухачам своїх власних думок, “приховується “ за чужими. Лекція стає непереконливою, нецікавою. В цьому випадку слухачі отримали б більше користі, якщо просто прочитали літературу, з якої лектор взяв ці цитати.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка