Лекція 6: суспільно-географічні відношення І процеси план лекції. Суспільно-географічні



Скачати 172.1 Kb.
Дата конвертації06.11.2016
Розмір172.1 Kb.




ЛЕКЦІЯ 6: СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНІ ВІДНОШЕННЯ І ПРОЦЕСИ

План лекції.



  1. Суспільно-географічні відношення і зв'язки.

  2. Суспільно-географічний процес: зміст і функції поняття.

  3. Простір і час у суспільній географії.

    1. . Суспільно-географічні відношення і зв'язки.

Суспільно-географічні відношення характеризують просторову (територіальну, акваторіальну та ін.) взаємодію географічних об'єктів, їх взаємини та впорядкованість, їх ієрархічну підпорядкованість. Конкретним виразом відношень є зв'язки.

Суспільно-географічні відношення і зв'язки пов'язують між собою всі господарські об'єкти й території, формують "соціально-економічну картину" географічної оболонки. Вони змінюються з розвитком людства, і навпаки - принципові зрушення в характері суспільно-географічних зв'язків спричиняють зміни в територіальній організації суспільства.

За допомогою пізнаних суспільно-географічних процесів і зв’язків можна:


  • Повно описувати цілісність і структуру об’єктів, що досліджуються;

  • Поповнювати поняттєво термінологічний апарат науки;

  • Адекватно відображати об’єктивну дійсність.

Зв'язки, що формують життєдіяльність суспільства множинні, складні, ієрархічні (багаторівневі). Вони можуть бути безпосередніми (потоки й переміщення) або опосередненими (відношення, взаємний вплив), прямими і зворотними, явними і прихованими, парними чи множинними. В географії традиційно розрізняють зв'язки матеріально-речовинні, енергетичні, інформаційні.

В географії існують триосновних класи відношень:

1) територія — об'єкт,

2) територія — територія,

3) об'єкт — об'єкт, які в цілому відобра­жають предмет науки.

Вертикальні взаємини звичайно характеризують певну ієрархічну організацію географічних об'єктів: сільради й міськради підпорядковані районним радам, а ті — обласним і т.д.

Горизонтальні (територіальні) відношення та зв'язки встановлюються між географічними об'єктами одного ієрархічного рівня (місто - село; місто - місто; підприємство - підприємство і т.д.).

До соціально-географічних належать демографічні, культурно-побутові, політичні та адміністративні зв'язки і відношення.



Економіко-географічні зв'язки поділяються на технологічні, організаційно-економічні, управлінські (виробничо-інформаційні). Суспільно-географічні зв'язки є дуже різноманітними і охоплюють потоки речовини, енергії, інформації та людей на від­повідній території. У їх формуванні основну роль відіграють три головних агенти: 1) людина або сукупність людей (суспільст­во); 2) виробництво, логічніше вся діяльність людини — вироб­нича і невиробнича; 3) природа, чи навколишнє середовище, що описується таким поняттям, як територія (акваторія).

Існують три види горизон­тальних зв'язків — виробничі, соціальні і природні, які, в свою чергу, формують міжвидові (вертикальні) — виробничо-соціальні, виробничо-природні і соціально-природні зв'язки.


Виробничі зв'язки у цілому характеризують відношення людини до природи, засобів виробництва і предме­тів праці в процесі її діяльності, забезпечують функціонування виробництва. Вони, в свою чергу, поділяються на такі типи — технологічні, відтворювальні і управлінські зв'язки.

Технологічні зв'язки об'єднують окремі елементи суспільного виробництва по лінії зміни станів, властивостей, форм чи розмі­рів сировини, матеріалу чи напівфабрикатів в процесі отримання готового продукту. До них належать також всі види централізо­ваних матеріальних поставок одного підприємства іншому (за винятком готових виробів, що стають засобами виробництва, а не предметами праці). Технологічні зв'язки, в свою чергу, по­діляються на зв'язки з комбінування і кооперування виробниц­тва. Технологічні зв'язки найповніше проявляються в циклах виробництва.

Відтворювальні зв'язки мають нетехнологічний характер, за­безпечують безперервність процесу суспільного виробництва (за­гально-виробничі, транспортно-економічні, виробничо-інфра-структурні зв'язки).

Управлінські (виробничо-інформаційні) зв'яжи спрямовані на забезпечення виконання виробничої програми, на досягнення певної виробничої мети.

Соціальні зв'язки характеризують взаємовідносини людей поза матеріальним виробництвом. Вони поділяються на такі типи: демографічні, інформаційні, культурні, політичні та адміністративні. Демографічні зв'язки характеризують всі види пе­реміщення людей, зумовлені різними сімейними обставинами. Інформаційні зв'язки — це потоки інформації невиробничого ха­рактеру (різні види кореспонденції, телеграми, телефонні роз­мови, грошові перекази, посилки тощо). Політичні зв'язки харак­теризують національні, класові та інші суспільні відношення, що спрямовані на завоювання, використання і утримання держав­ної влади. Адміністративні зв'язки спрямовані на здійснення влади, управління державними інститутами. В свою чергу, вони можуть бути внутрішньо- і міжвідомчими.

Природні зв'язки вивчає система фізико-географіч­них наук.

В суспільній географії природні зв'язки між матеріальними компонентами неживої природи і біосфери є матеріальною ос­новою виробництва і життєдіяльності людей взагалі.

Вертикальні зв'язки мають такі види: виробничо-природні, соціально-виробничі та соціально-природні.

Виробничо-природні зв'язки характеризують зв'язки між виробництвом і природою, вони представлені таки­ми типами: ресурсними, що характеризують потоки речовини і енергії від природи до виробництва; виробничо-екологічними, що йдуть від виробництва до природи і впливають на охорону на­вколишнього середовища.

Соціально-виробничі зв'язки реалізують як соціальні, так і виробничі потреби людей, вони представлені та­кими типами: трудовими, культурно-побутовими, соціально-інфраструктурними і розподільчими. Трудові зв'язки характери­зують регулярні переміщення людей, викликані територіальним розривом між місцем проживання і місцем прикладання праці. Культурно-побутові зв'язки здійснюються між місцем проживан­ня людей і місцем отримання різноманітних культурно-побуто­вих послуг. Соціально-інфраструктурні зв'язки — це сукупність зв'язків з обслуговування людей. Розподільчі (реалізаційні) зв'яз­ки характеризують потоки кінцевих споживчих продуктів від сус­пільного виробництва до населення (споживачів).

Соціально-природні зв'язки характеризують роль природи у задоволенні позавиробничих потреб населення. Найважливішим їх типом є рекреаційні, що характеризують пере­міщення людей від місця проживання до місця відпочинку. До цього виду ще відносяться соціально-екологічні, що характеризу­ють весь потік речовини та енергії від людей до природи, а також біологічні, що мають зворотний напрям цих потоків; останні вив­чаються біологією.


2. Суспільно-географічний процес: зміст і функції поняття.

Всі географічні об'єкти і явища розвиваються у просторі і часі. Географія як "землеопис", як наука про географічну оболонку Землі традиційно наголошує просторовий (територіальний) підхід.

Категорія "суспільно-географічні зв'язки" логічно пов'язана з категорією "суспільно-географічні процеси". Суспільно-геогра­фічні процеси є конкретним матеріально-речовинним виразом зв'язків, їх динамічним проявом. Філософи під процесом розумі­ють послідовну зміну станів і стадій розвитку об'єктів матеріаль­ної чи духовної сфери, що має певну цілісність і спрямованість.

Суспільно-географічні процеси зумовлені основним своїм протиріччям — діяльністю людини, її географічним аспектом. Географічна функція людської праці полягає у сприянні обміну речовини, енергії та інформації в межах географічних комплек­сів. Процеси грунтуються на ознаках розвитку і руху суспільно-географічних явищ (фіксований стан суспільно-географічного процесу називається явищем).

Під розвитком розуміють зміну структури суспільно-геогра­фічних утворень, а під рухом — подолання простору, тобто переміщення речовини, енергії, інформації та людей від однієї гео­графічної точки до іншої. Загальною ознакою всіх географічних, в тому числі й суспільно-географічних процесів, є те, що вони можуть фіксуватися, передусім картографуватися.

Географія обґрунтовує необхідність дослідження просторових (територіальних) відмінностей у природі — населенні — госпо­дарстві і розробляють принципи і методи їх просторової (територі­альної) систематики.

У суспільній географії спостерігається поступовий перехід від статики до динаміки. Ще в середині XX ст. географи обмежувались докладними характеристиками об'єктів і явищ, фіксованих у часі на певну дату і протягом певного періоду "відносно незмінних". Суспільно-географічна характеристика країни, регіону, міста, підприє­мства лишалась "правильною" протягом 5-10 і більше років, після чого замінювалась новим описом. Для аналізу часових змін таких об'єктів порівнювали їх характеристики на різні дати і робили вис­новки про збільшення чи зменшення кількості населення, обсягів виробництва і т.д. на прикладі моделі "дифузії" нововведень. Лундську шко­лу проф. Хегерстранда називають засновницею просторово-часо­вих моделей у суспільній географії.

Диффузія нововведень — це процесе поширення нових техно­логій і товарів від центрів їх розроблення до інших регіонів і країн. Нововведення поширюються хвилеподібне. В різних регіонах і краї­нах виникають все нові нововведення — технології й товари, які концентричними (в ідеалі) колами розходяться від центрів їх роз­робки.

Послідовність переходу від статики до динаміки, від суто просто­рових до просторово-часових моделей у суспільній географії вигля­дає так: від характеристик окремих об'єктів (поселень, територій, підприємств, країн і т.д.) до досліджень їх мереж, трас і комунікацій, Що їх пов'язують, і далі — до переміщень населення та робочої сили, товарів, фінансів, інформації, управління.

Просторові парадигми суспільної географії відображують певний етап господарського освоєння геосфери — етап екстенсивного тери­торіального поширення й колонізації. Такі парадигми враховують і історичні зміни, час, але в їх дискретній формі. Іншими словами, час у просторових парадигмах розірваний і перебуває на другому плані. Зміни звичайно аналізують методом порівняння географічних ситу­ацій на кілька послідовних дат з інтервалами від 5-10 до 50-100 років. Таким чином порівнюються, наприклад, зміни в струк­турі господарства, розселенні населення, розміщенні виробництва, використанні земель і т.д. Зрозуміло, що географічна характеристи­ка на певну дату розглядає об'єкти і явища як незмінні, статичні, фіксовані.

Перехід від класичної просторової до новітньої просторово-часо­вої парадигми потребує використання в суспільно-географічних дослідженнях все більш дрібних часових проміжків аж до безперерв­ного часу. Наприклад, замість фіксованого по­казника густоти населення міста можна ввести показник динамічної густоти, що характеризує зміни щільності населення протягом доби (погодинно), тижня, місяця (подобово), року (посезонно, помісяч­не). Так само в динаміці можна розглядати і господарську діяльність людей, користуючись показниками "густоти діяльності" або "щільності діяльності" — погодинно, подобово, помісячне і т.д.

Класичний просторовий підхід методом порівняння різночасо­вих характеристик дає змогу аналізувати поступальний розвиток географічних об'єктів і явищ. А просторово-часовий підхід дозво­ляє досліджувати поряд з поступальним розвитком також його рит­міку та циклічно-фазову динаміку. Класична географія населення оперує фіксованим населенням міста та його супутників і загальною кількістю робітників, що доїжджають щоденно на підприємства міста з передмість. У цьому разі достатньо двох картосхем, перша з яких представляє денну людність поселень — великого міста та його супутників у робочий час, а друга — нічну (постійне населення). А новітній просторово-часовий підхід дає змогу проаналізувати дета­лізовану (погодинну) динаміку таких переміщень і представити їх як суспільно-географічний процес. З'являється реальна можливість досліджувати функціонування географічних об'єктів.

Нова просторово-часова парадигма не замінює стару просто­рову, а доповнює й розширює її. Просторово-часова парадигма в суспільній географи бере свій початок з кінця XIX — початку XX століття, коли географи почали будувати радіальні графіки густоти населення великих міст (від центру до окраїни) та її зміни в часі. Найбільшого розвитку вона досягла в середині 1960-х років.

У найбільш загальному розумінні процес — це послідовна зміна станів і стадій розвитку об'єктів і явищ, що має певну цілісність за рахунок взаємодії та взаємозв'язків складових частин та елементів, а також певну спрямованість.

Суспільно-географічний процес наголошує динамічні зміни ком­понентів та геокомплексів, розвиток ландшафтної оболонки Землі та її складових частин, еволюцію територіальної організації сус­пільства як результат його взаємодії з природним середовищем. Суспільно-географічні явища, що розглядаються на певну дату як незмінні, статичні, звичайно називають "ситуаціями": демографічна ситуація, екологічна ситуація і т.д. Відтак, суспільно-географічний процес можна розглядати як послідовну і закономірну зміну та по­слідовність ситуацій. Суспільно-географічний процес має свої чис­ленні кількісні та якісні параметри, що змінюються в часі.

Наголосимо, що основу суспільно-історичного процесу стано­вить взаємодія людства з природним середовищем.

Як було показано вище, змінюється в часі географічна оболонка Землі, формуються нові геосфери, зазнають генетичних змін попе­редні оболонки, в результаті еволюції суспільства докорінних змін зазнає взаємодія між природою та людиною. Відтак, у дослідженні суспільно-географічного процесу ключова роль належить аналізу суспільно-географічних відношень і зв'язків.

Зміст поняття "суспільно-географічний процес" визначається відповідно до предметної області суспільної географії. Суспільна географія — наука про територіальну організацію суспільства. Більш деталізовано цей процес охоплює динамічні закономірності поширення по земній поверхні природно-ресурсного середовища, населення з його соціальною сферою та господарством, а також роз­виток просторових поєднань природи — населення — господар­ства. Суспільно-географічний процес характеризує закономірності розміщення основних компонентів географічного середовища у ди­наміці; в змінах, тенденціях розвитку. Суспільно-географічиий про­цес орієнтований також на глибоке розуміння форм територіальної організації суспільства, їх змін і розвитку відносно до прогресивної еволюції світової цивілізаці та поступального ускладнення форм і методів господарського освоєння території.

Характерна ознака суспільно-географічних процесів — мож­ливість їх показу на картах (картографування) або у вигляді серії Карт, що показують стани об'єкта на різний час, або ж на одній карті спеціальними картографічними прийомами.

Суспільно-географічні процеси супроводжуються змінами територіальної структури географічних об'єктів, і їх у цьому разі назива­ють "територіально-структурними процесами" (Е.Б.Алаєв, 1983). Зміни в територіальній структурі можуть мати тенденцію до концен­трації явищ у певних точках і деконцентрації — в других, до агломерування різноякісних компонентів чи їх деагломерування (розход­ження). Прогресивне ускладнення територіальної структури супро­воджується її інтеграцією (зростанням цілісності), а її спрощування являє собою дезінтеграцію. Якісне ускладнення територіальної структури називають також "диверсифікацією". Руйнування та де­градація територіальної структури призводить до взаємного "відділення" і "роз'єднання" її складових елементів.

Сучасна систематизація суспільно-географічних процесів може бути здійснена за такими ознаками:

А. За рівнем (повнотою) відображення суспільно-географіч­ної якості (інтегральні, складні й прості (окремі) процеси).

Інтегральні суспільно-географічні процеси відображають обумов­лену діяльністю людини послідовну зміну станів і стадій обміну речовини, енергії та інформації між природними та суспільними компонентами геосфери. Розвиток інтегрального суспільно-гео-графічного процесу повинен здійснюватися в просторі та часі. В. С. Абрамов (1988) під економіко-географічним процесом ро­зуміє адекватний потребам суспільства процес господарського ос­воєння і раціонального перетворення географічної оболонки в географічне середовище, перетворення останнього в ноосферу. На думку ученого, суть його полягає у збереженні стійкості гео­графічного середовища, адекватної відповідному ступеню розвитку суспільства, і сам процес здійснюється на основі взаємодії і взає-морозвитку функціональних його компонентів. На нашу думку, тут має місце звуження змісту інтегрального суспільно-геогра­фічного процесу, який нібито повинен лише забезпечувати під­тримку і розвиток географічного середовища, адекватного умо­вам і потребам суспільства, тобто має переважно природно-ресурсний і екологічний зміст. Насправді інтегральний суспільно-географічний процес охоплює всю сукупність динамічних зв'яз­ків між компонентами та елементами СГК. Він означає зміни в просторі та часі відносно стійкого щодо середовища кругообігу речовин, які здійснюються в суспільно-географічних комплексах під регулюючим впливом суспільної пращ і опосередкованим впливом енергії перетворюваної природної основи (С. С. Мохначук, 1978).

Складні суспільно-географічні процеси переважають, вони ві­дображають функцію міжгалузевих утворень, агломерацій, вели­чезних і великих міст. До них можна віднести такі процеси, як районування і зонування території, вирівнювання рівнів соці­ально-економічного розвитку території, урбанізацію, природо­користування тощо.

Кожен із складних процесів може поділятися на окремі проце­си. Наприклад, процес урбанізації, що виражається в інтенсив­ному зростанні міських поселень, концентрації в них населення і поширенні міського способу життя, передбачає такі окремі його випадки — гіперурбанізацію, гіпоурбанізацію і субурбанізацію.

Б. За суспільно-географічним змістом, що відповідає типу від­повідних зв'язків. За цією ознакою виділяють виробничі, соці­альні, соціально-виробничі та виробничо-природні процеси. Се­ред виробничих процесів виділяють насамперед технологічні (ком­бінування і кооперування), матеріально-технічного постачання, транспортно-економічні, управлінські; серед соціальних — демо­графічні, культурні, політичні, адміністративні; соціально-вироб­ничих — розподільчі, трудові, культурно-побутові; виробничо-природних — природокористування, екологічні; соціально-природ­них — рекреаційні.

Крім енергії людини, решта енергії в процесі праці надходить із зовнішнього середовища, від суспільних умов і факторів (спо­сіб виробництва матеріальних благ, особливості управління го­сподарством). Тому цю групу процесів ще можна назвати зов­нішніми, від них залежить формування суспільно-географічних об'єктів. Внутрішні комплексоформуючі процеси забезпечують цілісність функціонування об'єктів та явищ і, в свою чергу, по­діляються на горизонтальні і вертикальні.

В. За територіальними масштабами — на глобальні, регіональні та локальні процеси. Регіональні, у свою чергу, можуть поділятися на міждержавні, внутрішньодержавні, міжрайонні та внутрішньо-районні, обласні і внутрішньообласні процеси.

Г. За рівнем пізнання функціональної структури об'єкта — на компонентно-структурні, територіально-структурні, вертикаль­но-структурні й хроноструктурні (Е. Б. Алаєв).

Компонентно-структурні процеси бувають кількох різновидів. Найбільш поширені — диверсифі­кація, інтеграція та поляризація. Диверсифікація — це процес ускладнення функціонально-галузевої структури СГК внаслі­док виникнення і розвитку нових компонентів. Інтеграція — це процес посилення зв'язків між суспільно-географічними ут­вореннями, який супроводжується збільшенням кількості за­гальних ознак. Менш поширений процес поляризації, який ві­дображає функціональний зв'язок ділянок із зворотними яви­щами, розміщеними на протилежних ділянках певної території. Отже, в цілому компонентно-структурні процеси характеризу­ють зміни в галузевій (компонентній) структурі досліджуваних об'єктів чи явищ (рис. 9).

Територіально-структурні процеси в цілому спричинюють зміни в функціонально-територіальній структурі цих зв'язків чи явищ. До них належать такі часткові процеси, як диференціювання, концентрування та агломерування. Диферен­ціювання — це процес ускладнення територіальної структури сус­пільно-географічного об'єкта. Концентрування — це процес посилення інтенсивності певного явища на одній ділянці порівня­но з іншою, окремими його випадками є процеси стягування і дисперсії. Агломерування — це процес розширення ядра кон­центрації, що зрештою приводить до утворення агломерації (рис. 10). Ці процеси бувають моно- і поліцентричними.

Вертикально - структурні процеси характеризують зміну вертикальної структури суспільно-геогра-фічного утворення. Наприклад, їх результатом є вертикальна зо­нальність господарської діяльності.

Хроноструктурні процеси характеризують зміни стадій розвитку суспільно-географічних утворень в часі.

Д. За рівнем розвитку процеси можуть бути екстенсивними та інтенсивними. Екстенсивний процес характери­зується лише просторовим поширенням (розширенням) певного явища, а інтенсивний процес — швидким зростанням концентрації якогось явища і згущенням суспільно-географіч­них об'єктів.

Е. За участю в географічному поділі та інтеграції праці сус­пільно-географічні процеси можуть бути спеціалізовани-м и (зовнішніми) або комплексоутворюючими (внутрішніми).

До географо-екологічних процесів, які вивчають географи-суспільники, належать деструкція і амеліорація ландшафту. Перший означає фізичне руйнування природ­ного ландшафту внаслідок виробничої діяльності людини, а дру­гий — систему заходів з поліпшенням навколишнього середо­вища.

На основі пізнання змісту і форми суспільно-географічних відношень (зв'язків) і процесів (явищ) сформувалась певна сис­тема основних суспільно-географічних категорій, аналізу яких присвячені наступні теми.


3. Простір і час у суспільній географії.

Географія досліджує просторовий розподіл по земній поверхні природних, соціальних і економічних компонентів, територіальні відмінності поєднань природи — населення — господарства від місця до місця. Серед інших наук географія виділяється своїм просторовим підходом так само, як історія — своїм хронологіч­ним (історичним) поглядом. Географи розробляють теорію та методику просторової систематики природи, населення та господарства, історики наголошують необхідність розглядати всі явища в їх змінах, динаміці, розвитку і встановлюють відповідну хро­нологію та послідовність таких змін в певних стадіях, станах, фазах розвитку. Але ці підходи не тільки не протистоять, але й органічно доповнюють один одного, можуть і повинні використовуватись по­єднано.

В класичній географи час дискретний. Щоб проаналізувати ди­наміку географічних об'єктів, звичайно порівнюють їх статичні ха­рактеристики та карти розміщення на різні дати з інтервалом 5-10 років. Статистичні характеристики розглядають як статичні й "зас­тиглі", позбавлені реального життєвого руху та розвитку.

На зміну такому підходу йде просторово-часова концепція, за якою суспільно-географічні об'єкти та їх функціонування взаємопо­в'язане розглядають у просторі та часі. Наприклад, для певного соціуму (групи людей) класична географія визначала місце прожи­вання, а сучасна — аналізує "простір життєдіяльності". Такий пе­рехід засвідчує той очевидний факт, що просторова мобільність населення зростає, і відповідно ускладнюється просторова організа­ція його життєдіяльності.

Статична густота населення поступається характеристикам ди­намічної густоти, що має на меті показ миттєвого розподілу щільності населення, який наступної "миті" буде мати вже інший просторовий розподіл.




Зростання густоти населення


На рис. 2 показаний розподіл густоти населення великого міста та його передмість у денний (робочий) та нічний час. Як бачимо, протя­гом робочого дня населення центральної частини міста значно зростає за рахунок службовців, студентів, приїжджих і т.д., а в нічну пору центр міста пустішає, населення повертається у "спальні" мікрорайони та пе­редмістя, зростає густота населення в периферійній смузі міста. Таким чином, маємо своєрідну добову "пульсацію" розселення з різким ден­ним зростанням густоти населення у центральній частині міста та відповідним зменшенням — на периферії, а в нічний час розподіл насе­лення стає протилежним. Відповідно до такої "пульсації" потрібно організувати роботу міського транспорту, сфери послуг та ін.

Подібну картину представляє добова "пульсація" розселення в приміській зоні великого міста, пов'язана з регулярними поїздками при­міського населення в місто на роботу, міські ринки, на навчання і т. д.

І ще один приклад, який представляє.таку добову ритміку розмі­щення населення у великому місті більш докладно.

Зауважимо, що життєдіяльність охоплює різні види переміщень населення: трудові поїздки, пошуки послуг, рекреаційні переміщен­ня, побутові поїздки. "Переміщеннями" в наведених прикладах є і формування нових міст-супутників, яке в різний історичний час мало різні вектори свого переважаючого розвитку. Система розсе­лення, з точки зору просторово-часової організації, являє собою своєрідний життєдіяльний комплекс, що має свої ритми, свої харак­терні цикли життєдіяльності населення — добові, тижневі, річні.


Контрольні питання та завдання

  1. В який час і як у суспільній географії розпочинається перехід
    від статичних характеристик до динамічних?

  2. Яким способом географи традиційно аналізували динаміку
    суспільної життєдіяльності?

  3. Хто і в який час започаткував у суспільній географії просторо­
    во-часові підходи та моделі?

  4. Розкрийте зміст і пізнавальні функції поняття "суспільно-гео-
    графїчний процес".


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка