Лекція 6 Механізми функціонування й прояву етнопсихологічних феноменів



Скачати 397.56 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації29.12.2016
Розмір397.56 Kb.
  1   2   3
Лекція 6-7.

Механізми функціонування й прояву етнопсихологічних феноменів

  1. Несвідомі прояви національної психології.

  2. Міжетнічна взаємодія як сфера прояву національно-психологічних особливостей людей.

  3. Етнічні норми.

  4. Своєрідність прояву національних настанов.

  5. Сутність і психологічні особливості етнічної стереотипізації.

____________________________________________________

  1. Несвідомі прояви національної психології.

  2. Міжетнічна взаємодія як сфера прояву національно-психологічних особливостей людей.

  3. Етнічні норми.

  4. Своєрідність прояву національних настанов.

  5. Сутність і психологічні особливості етнічної стереотипізації.


  1. Несвідомі прояви національної психології.

Національно-психологічні особливості можуть проявлятися тільки через механізми настанов і стереотипів. Дотепер не знайдено інших пояснень функціонуванню несвідомого в психіці людей та їхній діяльності, а прояв психології нації дійсно лежить на грані несвідомого і свідомого, оскільки носить мимовільний характер, тобто не залежить від волі людини.

Теорія настанов виводить на розуміння феномена психологічної готовності, також необхідного при описі процесу функціонування національно-психологічних особливостей, оскільки представник тієї або іншої етнічної спільності "схильний" мислити, почувати, діяти так, як йому диктують національні традиції, прийняті норми й правила поведінки.

Схильність індивідів, груп людей до впливу національних традицій, форм поведінки, що проявляються в засвоєнні національних настанов і стереотипів, без внутрішнього опору й достатнього осмислення одержала назву етнічної конформности. На несвідомому, емоційному рівні вона проявляється у вигляді таких процесів як особлива сугестивність, здатність і потреба в наслідуванні носіїв національних традицій, етнічної культури (Чи так це погано???).
2. Міжетнічна взаємодія як сфера прояву національно-психологічних особливостей людей.

Специфіка функціонування й прояву національно-психологічних особливостей людей формувалася й закріплювалася в процесі розвитку етнічної спільності, діяльності й міжетнічної взаємодії.

В історії людства взаємодія стала споконвічною формою зародження й наступного розвитку всього існування людей.

Психологія розглядає взаємодію як процес впливу людей один на одного, що породжує їхні взаємні зв'язки, відносини, спілкування, спільні переживання, симпатії та антипатії. Саме причинна обумовленість становить головну особливість взаємодії, коли кожна із взаємодіючих сторін виступає як причина іншої і як наслідок одночасного зворотного впливу протилежної сторони, що визначає розвиток об'єктів та їхньої структури. Якщо при взаємодії виявляється протиріччя, то воно виступає джерелом саморуху й саморозвитку явищ і процесів.

У взаємодії реалізується відношення людини до іншої людини як до суб'єкта, у якого є свій власний світ. Взаємодія людини з людиною в суспільстві - це й взаємодія їхніх внутрішніх світів: обмін думками, ідеями, образами, вплив на мету й потреби, вплив на оцінки іншого індивіда, його емоційний стан.

Треба пам'ятати, що під взаємодією в соціальній психології розуміється не тільки вплив людей один на одного, але й безпосередня організація їхніх спільних дій, що дозволяє групі реалізувати загальну для її членів діяльність1.



Міжетнічна взаємодія - "це різноманітні контакти між етносами, що ведуть до зміни індивідуальних і соціальних характеристик кожної із взаємодіючих етнічних груп й їхніх окремих представників, а також до інтеграції їхніх певних якостей і властивостей"2.

Взаємодіючи, представники різних етнічних спільнот, з одного боку, змінюють свої власні риси і якості, роблячи їх трохи іншими, несхожими на колишні, а з іншого, - перетворюють деякі унікальні особливості кожного з них у щось загальне, у спільне надбання; виявити належність даних особливостей тільки представникам одного етносу згодом стає проблематичним.

Можна виділити три основних види етнічної взаємодії:

" вплив, переважно однобічний, односпрямований вплив однієї спільності на іншу (інші), коли один етнос є активним, домінуючим, інший же - інертним, пасивним стосовно даного впливу (конкретними проявами можуть бути примус, маніпулювання і т п.);

" сприяння, коли два або кілька етносів на рівноправно снові надають допомогу, підтримку один одному, досягають єдності в справах і намірах; вищою формою сприяння виступає співробітництво;

" протидія, тобто перешкода діям, протиріччя в позиціях, блокування зусиль іншого етносу, активне протистояння аж до воєнних дій, що вимагає певних якостей, енергійності3.

Імовірність протидії зростає в тих випадках, коли етнос або його представники зустрічаються із чимсь новим, незвичайним, нетрадиційним у своєму житті, зокрема, з незвичним складом мислення, вдачею, порядками, альтернативними поглядами. При названих обставинах реакція протидії є цілком об'єктивною та нормальною (Індіанці в Америці).

Кожний з перерахованих типів взаємодії не одномірний, а має широкий спектр проявів. Наприклад, вплив може варіюватися від твердого-тиранічного до м'якого, що враховує особливості об'єктів впливу; протидія також може бути представлено гамою - від непримиренних протиріч до незначних розбіжностей. Разом з тим варто мати на увазі, що однозначної інтерпретації видів етнічної взаємодії бути не повинне, тому що кожний з них може вбирати в себе інші, а якісь із них можуть поступово трансформуватися навіть у свою протилежність, переходити в іншу групу й т.д.

Особливість кожного з видів етнічної взаємодії відбивається й у переважаючій специфіці їхньої результативності. Так, підсумком тривалого впливу може стати асиміляція (природна або насильницька), що проявляється в активному придушенні одного етносу іншим у втраті "пасивним" етносом деяких своїх характеристик, зокрема традицій, звичаїв, вірувань, мови і т.п.

Певним результатом етнічної взаємодії можна назвати дискримінацію, тобто обмеження або позбавлення прав якої-небудь категорії громадян по ознаці національної або (і) язикової приналежності. Звичайне поняття "дискримінація" викликає негативні почуття, оскільки передбачається, що групу людей необґрунтовано позбавляють прав, якими користуються всі інші громадяни держави.

Однієї із крайніх форм міжетнічної взаємодії може стати геноцид, тобто знищення груп людей по етнічній і релігійній ознаці. На відміну від інших видів насильства геноцид здійснюється одним етносом над іншим (іншими), а значить характеризується не тільки більшою кількістю жертв, але й ще більшим числом злочинців.

Іншою крайньою формою прояву расової й етнічної дискримінації є сегрегація (лат. segregatіj відділення), що представляє собою обмеження в правах за мотивами расової або етнічної приналежності. Сегрегація породжує в людей неповага й презирство до інших народів, національна зарозумілість, почуття національної відчуженості.




  1. Етнічні норми.

Будь-яка етнічна норма - це вимога до особистості й специфічних малих груп (родина, рід, громада) з боку етносу в цілому. Одночасно це зразок етнічних суджень й (або) приписання поведінки, дій, учинків, доцільних й обов'язкових з погляду етносу.

Спеціальні дослідження показують, що в найбільш стабільних співтовариствах людина надзвичайно рідко виступає проти норм і правил, установлених в етносі, не прагне проявляти зневагу до етнічних вимог. Така людина органічно вписується у свою спільність, міцно "обплутана" його приписами, що в значній мірі сприяє виникненню почуття гармонії з усіма навколишніми, визначеності і безпеки.

У сучасній науці та практиці розглядаються різні різновиди соціальних норм, і всі вони класифікуються по своєрідних ознаках, наприклад, виділяються норми правові, моральні, адміністративні, економічні та інші. Але в історичному і філогенетичному планах прабатьками всіх різновидів соціальних норм були норми етнічні, які згодом через міжетнічну взаємодію розширювалися, збагачувалися, різноманітилися й багато з них зрештою сприймаються як загальнолюдські вимоги, які сьогодні часто оформлюються в якості різних офіційних приписів.

До конкретних проявів етнічних норм можна віднести традиції, звичаї, вірування, етнічні правила й принципи, етнічні стереотипи та інше. Всі офіційні норми, "вийшли зі звичаїв і настанов етносу і можуть діяти ефективно лише в тому випадку, якщо вони відповідають духу традиційних вимог, відповідають психології народу і підтримуються суспільною думкою. І саме тому соціальні норми виступають важливою передумовою закріплення національно-психологічних особливостей людей, сприяють або не сприяють їхньому продуктивному функціонуванню.

Наявність серед етнічних норм усіляких заборон, табу, різного роду санкцій відбиває серед інших моментів той факт, що далеко не всі члени співтовариства хочуть і прагнуть опанувати встановленими нормами поведінки. Звідси проблема - забезпечення етносу різними інститутами трансформації соціальних норм у свідомість індивіда, тобто їхнє перетворення із суто зовнішніх регуляторів поведінки в интерналізовані (ті що стали внутрішніми усвідомленими орієнтирами) детермінанти вчинків і дій. Даний процес у науці часто визначається як соціалізація індивіда; у кожній культурі, у кожному етносі він носить специфічне забарвлення, досягається своєрідними методами та засобами. Механізми соціалізації, природно, також своєрідні в кожної конкретної етнічної спільноти.

Особливу роль в закріпленні й прояві національної психології людей грають традиції, що склалися та закріпилися в ході історичного розвитку етносу форми діяльності та поведінки, що "довели" свою позитивну значимість, а також відповідні їм правила та цінності. Традиції й норми "накопичуються" у практиці життя й діяльності етносу, відбиваючи позитивний досвід всіх попередніх поколінь.

До традицій відносяться дії й думки, що стали для даного народу звичними, устояними, і в цьому сенсі вони близькі до поняття стереотипу. Найважливіші фактори формування традиції (як й в цілому соціальних настанов) - це потреби, запити людей і ситуація їхньої реалізації. Звична протягом тривалого часу (десятиліть, сторіч) обстановка, ідентичні запити й інтереси, форми й реалізації неминуче ведуть до виникнення традицій як свого роду поведінкових алгоритмів. Узагальнено говорячи, традиція - це завжди зафіксований, переданий з покоління в покоління позитивний досвід життєдіяльності етносу, що консолідує психологію його представників.

Таким чином, розвиток етнічної спільності, її психології здійснюється на основі формування стійких уявлень її представників про свої й інші народи4.


4. Своєрідність прояву національних настанов.

У вітчизняній науковій літературі теорія настанов представлена досить широко. Засновник її Д.Н. Узнадзе розумів під настановою певний психічний стан, що виникає під сукупним впливом потреб індивіда та впливом умов його існування, що "можна охарактеризувати як готовність до здійснення певної діяльності"5.

Д. Н. Узнадзе вперше описав механізми зародження та функціонування настанов. Він вважав, що від характеру виникаючих на основі потреб настанов (а вони можуть визначатися в тому числі й у національному середовищі) залежить спосіб сприйняття, реакцій, поведінки особистості. Потреба, що виникла вимагає задоволення, яке може здійснюватися лише за допомогою реалізації певного виду поведінки. Зовнішнє середовище стає для людини ситуацією задоволення потреби. Основним вихідним положенням формування настанов, по Узнадзе, є існування потреби (суб'єктивний фактор) і ситуації (об'єктивний фактор) - існує суб'єкт потреби та середовище, що може задовольнити її. Ситуація впливає на людину, вона - необхідна умова поведінки. До здійснення діяльності в суб'єкті потреби відбита об'єктивна ситуація. Таким чином, реалізація поведінки визначається цими двома факторами. В особистості виникає настанова на основі збігу цих факторів. У свою чергу, настанова передує поведінці та визначає її. Поведінка є доцільною, коли вона детермінована настановою.

Дослідження Д.Н. Узнадзе показали, що настанова є неусвідомлюваним утворенням, станом, що передує тій або іншій діяльності й визначає її здійснення. Настанови, часто не усвідомлюються й носять автоматичний характер. У процесі діяльності настанова об'єктивується, направляється на певні предмети та стає усвідомленою. Крім того, внаслідок особливих умов та обставин, чим частіше вона виникає, тим стійкішою стає. Така настанова здобуває певне особистісне значення й стає фіксованою. У теорії настанови Д.Н. Узнадзе мається на увазі наявність двох видів настанов - настанови, що направляє поведінки особистості в конкретний момент, і настанови, сформованої й зафіксованої за допомогою досвіду.



Соціальна настанова є специфічним видом фіксованої настанови й має наступні характерні ознаки:

  • є однією з головних характеристик особистості;

  • має оцінну й валентну природу;

  • спрямована на особистісно та соціально-значимі об'єкти (цінності);

  • сформована в процесі соціалізації і є усвідомленою;

  • за нею стоїть стереотип соціальнї поведінки, що акумулює в собі якийсь стандартизований досвід - узагальнені традиційні судження, думки, очікування, що нав’язуються індивідові тією або іншою спільністю.

Соціальна настанова - сформована в індивіда на основі наявного досвіду схильність до сприйняття соціальної інформації з врахуванням певної соціальної позиції, що виражається в системі ціннісних орієнтації суб'єкта.

Соціальні настанови - це результат розвитку соціального середовища, у якому вони відіграють певну роль. Настанова визначає напрямок дій й одночасно спосіб сприйняття й мислення індивідів. Але різні настанови по-різному впливають на поведінку. Орієнтація людей залежить від безлічі соціальних настанов, які співвідносяться з певними сторонами суспільного буття. Вони мають необхідну цінність із погляду їхнього значення для людей, а також різну стабільність.

Соціальні настанови формуються в ході взаємодії та спілкування людей, у яких вони виступають як значимі об'єкти, будучи в той же час соціальними подразниками і виконуючи три функції: умовну, підкріплювальну і дискримінативну.

Під першою функцією мається на увазі, що об'єкт соціальної настанови викликає певні емоційні реакції в суб'єкта. Функція підкріплення означає, що об'єкт прагне або до заохочення, або до покарання іншого об'єкта. Нарешті, під дискриминативной функцією розуміється прагнення об'єкта соціальної настанови виступати як сигнал для здійснення різних реакцій суб'єкта6.

Найпоширеніше в літературі визначення соціальної настанови дав американський психолог Г. Олпорт: "... це стан психофізіологічної готовності, що організовується на основі досвіду та здійснює динамічний і направляючий вплив на поведінку людей, що здійснюється відносно предметів і явищ, пов'язаних з об'єктом соціальної настанови"7.

Інший американський психолог У. Макгайр, вивчаючи соціальну установку, описав п'ять її основних ознак8. По-перше, він оцінює її як "психофізіологічний стан", маючи на увазі, що соціальна настанова не є безпосередньо спостережуваною змінною, але вона може бути досліджена за допомогою спеціальних шкал виміру, що дозволяють дати кількісний й якісний опис соціальних настанов, що здійснюється на основі, в тому числі й аналізу фізіологічних показників.

Багато дослідників вимірюють соціальні настанови, використовуючи при цьому так званий психогальванический ефект, заснований на вивченні кровообігу й пульсу. На основі таких показників можна фіксувати внутрішній стан людей у процесі формування або зміни в них соціальних настанов, що дає можливість говорити про певну їхню інтенсивність. Саме внаслідок цього, коли який-небудь об'єкт викликає в людини сильну реакцію певного характеру, ми можемо припускати, що в неї сильна соціальна настанова.

Друга ознака соціальної настанови, на якій зупиняється У. Макгайр - це розуміння її як стану готовності до певної поведінки. Вона повинна розглядатися як проміжна змінна, що опосередковує зв'язок між впливом навколишнього середовища або інших людей і реакцією на нього.

Третьою ознакою соціальної настанови, по У. Макгайру, є її специфічна організація. З одного боку, окрема соціальна настанова має у своїй структурі конкретні складені компоненти, що відрізняються своєю власною специфікою. З іншого боку - можна говорити про існування взаємозалежних структур різних соціальних настанов, що перебувають у конкретному відношенні одне до одного.

Четверта ознака соціальної настанови свідчить про те, що вона формується в процесі активної взаємодії людей з навколишнім соціальним середовищем й є результатом тривалого досвіду їхніх взаємин.

П'ята ознака соціальної настанови, по У. Макгайру, полягає в тім, що вона здійснює "динамічний та спрямований" вплив на поведінку людей. У той же час соціальна настанова є й енергетичною основою цієї поведінки. Негативна ворожа соціальна настанова до певної соціальної групи, характеризується не тільки ворожим відношенням до неї, але й стимулює, підбурює людину на ворожі дії9.

Д. Крейч, Р. Крэчфильд й Э. Балачи, крім того, виділяли в соціальній установці ще дві ознаки. Перший, це її валентність, що означає полярний характер самої соціальної настанови. Валентність можна охарактеризувати позитивними, негативними й нейтральними знаками. Друга ознака полягає в складності соціальної настанови, що означає її включенность у певну позицію: окремі компоненти соціальної настанови для людини можуть бути відносно "периферійними" або "центральними"10.

Інші американські психологи Л. Терстоун, Д. Райт, И. Шоу й Ф. Хайдер довели, що соціальні настанови можуть мати як позитивну, так і негативну спрямованість. "Соціальну настанову можна розглядати як стійку систему позитивних і негативних афективних реакцій, оцінок, емоцій, а також доброзичливих або ворожих поведінкових тенденцій, що відбиває переконання людей і здобувається на основі соціального досвіду"11.

Соціальна настанова має певну структуру, що включає когнітивний, афективний і поведінковий компоненти, які окремо не мають однозначну спрямованість на соціальний об'єкт. Це значить, що соціальна настанова є багатомірною, внаслідок чого можливо виміряти її окремі компоненти. Когнітивний компонент виміряється по шкалі прийнятності-неприйнятності, оцінка афективного компонента припускає встановлення того, наскільки приємний або неприємний даний об'єкт людині; нарешті, вимір поведінкового компонента означає встановлення доброзичливих або ворожих поведінкових тенденцій щодо того ж об'єкта.



Когнітивний компонент соціальної настанови являє собою певні знання - щирі або помилкові - про навколишню дійсність або інших людей, отримані при сприйнятті інформації про них. Ці знання можуть бути неясними або чіткими залежно від кількості і якості одержуваної інформації й досвіду людей, від їхньої особистої здатності до аналізу й узагальнення інформації (одержуваної часто з конкретного соціального середовища), специфіки їхніх пізнавальних процесів.

Афективний компонент соціальної настанови являє собою емоційне відношення її носія до інших людей на основі знань про їх. Ці відносини є вираженням суб'єктивної (але соціально обумовленої) оцінки суб'єктом об'єкта як "позитивного" або "негативного".

Поведінковий компонент соціальної настанови являє собою готовність людей діяти відносно суб'єкта з відповідними знаннями про нього, тобто на основі наявного образа й емоційного відношення до інших людей.

Існує певний механізм виникнення й прояву соціальних настанов. Люди одержують первинну інформацію про об'єкт і будують на її основі деякий образ. У результаті на базі цього образу, часто апріорного, у них виникає емоційне ставлення і готовність діяти по відношенню до об'єкту - так формується настанова № 1. Однак надалі люди зіштовхуються з новою інформацією про об'єкт - нейтральний, підкріплювальний наявний образ або суперечливий йому. У цьому випадку настанова № 1 буде впливати на відбір інформації, її організацію й оцінку.

У певних умовах настанова № 1 при перебудові свого когнітивного компонента-образа (і на цій основі - при перебудові інших компонентів) може трансформуватися в настанову № 2. Найчастіше, хоча й не завжди, такими умовами виступає безпосередній (або соціальний, національний) досвід спілкування людей з об'єктом і фактор довіри до джерела інформації12.

При сприйнятті тих або інших об'єктів соціальні настанови діють за законами асиміляції й контрасту. У випадку незначного відхилення об'єкта від змісту настанови він сприймається як однозначний (ефект асиміляції). Якщо ж об'єкт сильно відрізняється від змісту настанови, то він сприймається зовсім іншим, чим це є насправді. При надходженні нової інформації він асимілюється у вже сформований образ. У випадку суперечливої інформації вона по контрасту здається ще більш негативною (явище контрасту). Таким чином, зберігається колишня настанова.

Самим стійким і своєрідним видом соціальної настанови - є настанова національна. Вона надзвичайно консервативна по своєму змісту; містить яскраво виражені й зовсім певні образи; передається з покоління в покоління; завжди опосередковує дії й поведінку людини як представника конкретної етнічної спільноти13.

Наприклад, певними настановами можна пояснити ті або інші психологічні характеристики етносу, його поведінку. Візьмемо ставлення до дітей у різних народів. Українці характеризуються м’яким, лагідним ставленням до дітей, яке виявляється у спокійній, рівній поведінці дорослих. Вони досить вимогливі, але водночас не жорстокі й не надто їх розпещують. Італійські матері виявляють свою ніжність до дитини бурхливо — з криками, драматичними жестами, поцілунками та стусанами. Вони сюсюкають до неї, пестять та гордовито демонструють її оточуючим. А англійці вважають, що італійці занадто жорстокі з тваринами та надмірно ліберальні з дітьми. Італійці ж звинувачують англійців у тому, що вони занадто обожнюють тварин і надмірно жорстокі до дітей. Англія відома як країна, де дозволені тілесні покарання дітей у школі, але заборонено жорстоке поведінки з тваринами. Французькі батьки, не доходячи до спартанської суворості англійців, намагаються проявляти до дітей розумну стриманість. Французи схильні не стільки захоплюватись дитячою наївністю, скільки цінувати у своїй дитині ранній вияв здібностей до дитячих суджень. Ось таке різне ставлення до виховання дітей, що пояснюють різними настановами, існуючими у певних етносів14.

Л. .М. Дробижева вперше в етносоціологічній літературі дала визначення національної настанови як готовності представника певної нації до своєрідної дії, поведінки в міжнаціональних контактах15. Цікавими є її судження про національні орієнтації в системах національних настанов, відповідно до яких люди специфічно сприймають сформовані обставини й етнічно своєрідно діють при спілкуванні із представниками інших національних спільнот.

Однак у цій концепції, та й у розумінні самої настанови, на нашу думку, утримується не зовсім правильна точка зору на можливість прояву національних настанов лише в міжнаціональному спілкуванні. Виходить, що національні настанови й національні орієнтації існують тільки у взаєминах представників різних етносів. Насправді ж у міжнаціональних контактах вони лише найбільше чітко фіксуються дослідниками.

Основні сучасні уявлення про національні настанови можуть бути зведені до наступного:

1. Національна настанова повинна розумітися як певний стан внутрішньої готовності (налаштованості) особистості і груп людей (представників тієї або іншої національної спільноти) на специфічні для кожної з них прояви почуттів, інтелектуально-пізнавальної й вольової активності, динаміки й характеру взаємодії, спілкування і т.д., що відповідають сформованим національним традиціям. Подібна своєрідність дійсно можлива на психофізіологічному рівні, що й підкреслюється дослідженнями16.

Національна настанова, як й настанова будь-якого іншого виду, закріплюється в ході історичного розвитку психічного складу етнічної спільності. У результаті утворяться цілі системи фіксованих національних настанов, які постійно актуалізуються й ініціюють своєрідне протікання психічних процесів особистості, характер поведінки, взаємодії, спілкування представників певних етнічних спільнот, забезпечуючи внутрішню готовність до певної форми їхніх реакції на ситуації, що виникають. Системи цих настанов забезпечують внутрішню цілісність поведінки особистості й груп людей, стійкість їхньої діяльності, полегшують вибір і прийняття рішень. У них акумулюються крупиці досвіду того або іншого народу, приклади дії його представників в аналогічних ситуаціях.

2. Основу фіксації національної настанови варто шукати в утворенні національних стереотипів, які формуються як одиниця соціально-перцептивної діяльності представників конкретної етнічної спільності. В уявленнях про чужу й свою нації, крім того, "не тільки підсумуються ті або інші риси, але при цьому є присутнім ціннісне ставлення до них"17.

3. Національні настанови, як й інші види настанов, формується в процесі діяльності, однак на відміну від них, національні настанови ініціюються не властивими потребами людини та відповідними умовами діяльності, а самим характером останньої в умовах специфічних соціальних норм поведінки. Національні настанови ніби закладені в "пам'ять психіки" представників конкретної етнічної спільноти й "витягаються" з неї автоматично.

Національні настанови, будучи складовою частиною національної психіки людини, формують певний її настрій, надаючи особливу специфіку мотивації й целепокладанню людей, способам і прийомам їхньої діяльності. Соціальні норми поведінки, взаємодії й спілкування, прийняті в тій або іншій державі, актуалізують національні настанови, які у свою чергу викликають до життя відповідні норми та стереотипи поведінки. Саме ці норми, вироблені й підтримувані економічними, ідеологічними, культурними інститутами тієї або іншої країни, - це відчужені від конкретних носіїв, специфічні для кожних націй, абстраговані форми діяльності, що припускають певні стереотипи поведінки, передані з покоління в покоління. Соціальні норми ніби контролюють і коректують відповідність поведінки людини закладеним у них "програмам" настанов18.

Отже, національна настанова повинна бути віднесена не тільки до факту структуроутворення національної психології, але й до процесу її функціонування, тому що роль національної настанови зводиться до регуляції психіки в умовах діяльності. Ця регуляція носить яскраво виражений значеневий характер, при якому "згладжується" невідповідність змісту діяльності прийнятим реакціям на впливи навколишнього середовища й нормам поведінки. Національні настанови виступають як основа нормального функціонування психіки представників певних етнічних спільнот. У національно-психологічних особливостях, що виступають формою прояву національної психології, національні настанови становлять їх внутрішній зміст19.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка