Лекція №6 Формування етнічного складу населення Запорізької області Зміни в розподілі краю в хуііі-хіх ст



Скачати 142.14 Kb.
Дата конвертації26.12.2016
Розмір142.14 Kb.
Лекція №6

Формування етнічного складу населення

Запорізької області


  1. Зміни в розподілі краю в ХУІІІ-ХІХ ст.

  2. Основні етноси на території краю.

  3. Релігія як синтез культурних традицій.



  1. Зміни в розподілі краю в ХУІІІ-ХІХ ст.

Територію сучасної Запорізької області можна умовно поділити на дві частини – на південь та на північ від р.Конки. Північна частина входила довгий час до “вольностей запорізьких”, а потім до Катеринославської губернії. Південна частина належала до кочів”я ногайців, а потім до Таврійської губернії. Лише у радянський час обидві частини були об”єднані.

Процесс входження краю до складу Російської імперії розпочався з ХУІІ ст. і тривав до 1793 р. Північна частина остаточно була приєднана лише у 30-х роках ХУІІІ ст. До 1775 р. вона була піпорядкована кошу Нової Січі. Але вже з 1770 р. посилився наступ уряду на козацькі землі, одним з напрямків якого було будівництво фортеці Нової Дніпровської лінії. Потім у 1775 р. було оголошено про передачу козацької землі до Новоросійської губернії. Такий поділ проіснував менше року Вже за указом від 20 квітня 1776 р. землі колишньої Січі, розташовані на лівому березі Дніпра, були передані до Азовської губернії. У 1778 р. на місці цих земель був створений Олександрівський повіт.

Північна частина області увійшла до складу Росії у 1783 р. з приєднанням Кримського ханства. Пізніше на території Кримського ханства створили Таврійську область.

Одночасно відбувалися зміни й у північній частині. У 1784 р. утворили з Азовської та Новоросійської губерній Катеринославське намісництво.

Таке становище існувало до воцаріння Павла І. У1796 р. знову була створена Новоросійська губернія у складі Вознесенського і Катеринославського намісництва та Таврійської області. Територія сучасної Запорізької області розподілилася між Новоросійським, Павлоградським та Маріупольським повітами.

Південа половина області була пізніше розподілена між Мелітопольським та Дніпропетровським повітами. У 1842 р. із східної частини Мелітопольського був створений Бердянський повіт між річок Берди та Молочної.

До 30-х рр. ХІХ ст. існувало окреме управління ногайцями. У місцях їх компактного проживання були створені ногайські волості.

Крім того, в краї знаходилися так звані колоністські округи. Вони підлягали Опікунському комітету іноземних колоністів південного краю Росії,що знаходився в Одесі. У першій половині ХІХ ст. в Таврійській області були Молочанський та Бердянський колоністський округи. Після переселення до краю болгарських колоністів у 1862 р. був створений Бердянський болгарський округ.

Докоріна перебудова дореволюційного адміністративно-територіального поділу розпочалася з 1920р. Мелітопольський та Бердянський повіти Таврійської були передані до Катеринославської губернії. 8 червня 1920р. утворилася Олександрівська губернія у складі Олександрівського, Бердянського та Мелітопольського повітів з центром у м. Олександрівську. Президія ВУЦВК перейменувала Олександрівську губернію на Запорізьку. До її складу увійшли Запорізький, Бердянський, Мелітопольський, Велико-Токмацький і Гуляйпільський повіти. Однак Запорізька губернія проіснувала недовго. Постановою Президії ВУЦВК у 1922р. вона була включена до складу Катеринославської губернії.

У 1923р. в Україні була проведена реформа адміністративно-територіального поділу, яка полягяла у переході від системи губернія – повіт – волость до системи округ – район – сільрада.

Територія нашого краю розподілилася між Бердянським, Запорізьким, Мелітопольським та Маріупольським округами. Ця реорганізація супроводжувалася виділенням національних районів, населення яких складалося переважно з представників відповідних національних меншин.

Так у 1924р. утворився Молочанський німецький та Терпінівський російський райони, у 1925р. – Люксембургзький німецький, у 1926р.- Цареводарівський болгарський, а пізніше й Коларівський болгарський райони. У 1929р. було створено Новозлатопільський єврейський та Хортицький німецький райони У 30-ті роки національні райони припинили своє існування.

У 1930р. в Україні був ліквідований окружний розподіл, і деякий час райони безпосередньо підпорядковувалися Києву. Але вже у 1932р. на Україні було сформовано 5 областей. Територія нашого краю увійшла до Дніпропетровської області. Запорізька область утворилася 10 січня 1939р., але її територія тоді була більша, ніж зараз. Кордонів, близьких до сучасних наша область набула у 1944р. І, нарешті, сучасні кордони встановлено 12 березня 1949р.


  1. Основні етноси на території краю.


Росіяни і українці. Особливості статистичного обліку етнічної належності населення не дозволяють чітко визначити райони розселення росіян та українців.

Заселення українцями розпочалося з моменту часів заснування Запорізької Січі. Головним районом була територія від р.Дніпро до р.Берда. Заселення відбулося за рахунок селян-втікачів.

У північній частині області була поширена поміщицька колонізація. Поміщики, які отримували певну частину землі, були зобов”язані заселити її кріпаками або вільними людьми.

Уряд приділяв постійну увагу питанням заселення території. У 1808р. Указом Олександра І було вирішено відібрати до казни землі, надані поміщіикам, які не були заселені певний період.

Найбільшим було переселення державних селян, особливо на частину території колишнього Кримського ханства. Був виданий Указ Сенату про переселення на землі Азовської та Новоросійської губерній за власним бажанням 24000 селян, а також 26000 кріпаків.

У 1785р. було прийнято рішення щодо переселення до рекрутів, що проходили службу в Катеринославському намісництві і Таврійській області, їх дружин, а також церковнослужителів.

З 1802 починається переселення до Таврійської губернії духоборів з Новоросійської та Тамбовської губерній. Ними були засновані села на правому березі р.Молочної та Молочного лиману.

У 20-ті роки починаєтьсяя переселення представників ще однієї секти-молочан. Ними були засновані селища: Новоспасівка, Астраханка, Нововасилівка.

Останнє велике переселення росіян і українців відбулося на початку 60-х років ХІХ ст. На звільнені від ногайців землі уряд переселив селян із центральних українських та російських губерній, а також із Бесарабії.

Враховуючи складність у визначенні співвідношення між росіянами та українцями, які заселяли край, була зроблена спроба обліку місць виходу переселенців.



Ногайці являють собою досить складну етнічну спільність. Цей народ має схожість за расовим типом з калмиками.

Ногайці оселилися у Приазов”ї в першій половині ХУІІІ ст. До їх складу входили три орди. У 1770р. згідно з рішенням Катерини ІІ Джанмашбет-бей сприяв переселенню ногайців за межі Російської імперії. Перезимувавши в районі Великого Лугу, навесні 1771р. вони відкочували за Дон. А з 1790 до 1812р. відбулося повернення частини ногайців до Приазов”я.

На початок ХІХ ст. в північних повітах Таврійської губернії нараховувалося 9422 ногайця. Вони вели напівкочовий спосіб життя: влітку кочували, взимку осідали в аулах у долинах річок.

Разом з переселенням ногайців до Приазов”я відбувався зворотний процес. Восени 1812р., після укладання в Бухаресті миру між Росією у Туреччиною, багато ногайців пішли в Туреччину. У результаті переселення ногайців до Туреччини, у Бердянському повіті збезлюдніло 67 аулів.



Меноніти являють собою не менш складне явище в житті Приазов”я, ніж ногайці. Потрібно відзначити, що такого етносу немає. Меноніти – представники одного з напрямків євангелізму. Меноніти прийшли з Бельгії та Норвегії. Вони самі важають себе німцями.

Перша партія менонітів із Прусії в кількості 228 сімей була переселена на правобережну частину Запорізької області в 1789р.

На початку ХІХ ст., внаслідок збільшення кількості менонітів і прибуття їх з-за кордону, менонітам був відведений наділ землі площею до 120 тис. Десятин у басейні р. Молочної.

Німці. Заселення території сучасної Запорізької області німцями припадає на початок ХІХ ст. Для їх розселення були відведені землі на правому березі р.Молочної.

У 1822р. німцям-колоністам було відведено частину землі в Маріупольському окрузі. Тоді ж, з”явилося ще три колонії неподалік Бердянська.



Болгари. Значну роль у формуванні етнічного складу населення Запорізької області відіграли болгари. Вони переселились до нашого краю у 1861-63рр., зайнявши частину земель, залишених ногайцями.

Переселення болгарів мало дві хвилі. Перша була викликана конфліктом болгарських колоністів з молдавським урядом та економічна необхідність. Друга – пов”язана з кризою у Болгарії, яка складалася внаслідок розселення там мусульман.

Болгарські переселення заснували в Мелітопольському та Бердянському повітах дві коллонії. З часом деяка кількість болгар переїхала до Криму або Бессарабії. В наслідок цього з 36 болгарських колоній у Приазов”ї залишилось 30.

Албанці, молдавани, гагаузи. Представники цих етносів з”явилися на території краю разом з болгарами. Албанці заснували в Бердянському повіті такі селища, як: Девненське, Гамовка та Георгіївка. Молдавани оселилися в Дунаївці та Єлізаветівці Бердянського повіту. Гагаузи оселилися разом з болгарами у селищах Волканешти, Олександрівка, Дмитрівка та ін.

Греки. Наприкінці 70-х рр. ХУІІІ ст. на територію сучасних Донецької та Запорізької області були переселені греки з Криму. Потьомкіним були визначені кордони грецьких володінь. У межах області кордон проходив від Азовського моря до гирла р. Берди, по лівобережжю Берди до гирла р. Каратиша і до її верхів”я, звідти до верхів”я балки Кобильної і по правобережжю її до гирла, що впадає в р. Мокріяш.

Слід визначити, що основна частина греків зайняла територію поза межами сучасної Запорізької області.



Євреї. Серед численних народів, які заселили південноукраїнський степ, були і євреї.

Масове переселення євреїв на території сучасної Запорізької області відбувалося у середині ХІХст. У 1845-55рр. Було засновано 17 колоній (у сучасних Гуляйпільському та Куйбишевському районах) вихідцями з Вітебської, Ковенської, Могильовської та Чернигівської губерній.



Поляки. На рубежі 60-70рр. ХІХ ст. у придніпровській частині Мелітопольського повіту з”явилися представники польського етносу.

Чехи. З”явилися на території краю у 1869р. У 1862-64рр. Чехи заснували в Криму чотири колонії. Оскільки земля виявилася не придатною для землеробства, частини з них отримали дозвіл на нове переселення. Так, на 38-й дільниці Мелітопольського повіту з”явилася колонія Чехоград.

Кримські татари. У другій половині ХХ ст. в Мелітополі відбулася концентрація кримсько-татарського населення. Це було пов”язано з тим, що депортовані у 1944р., після часткової реабілітації, не маючи змоги отримати дозвіл на мешкання в Криму, вони намагалися оселитися якомога ближче до своєї батьківщини. Останнім часом татари почили поступово повертатися до Криму.



  1. Релігія як синтез культурних традицій.

Релігія, як елемент духовної культури народу, як частина його духовного життя, зробила значний внесок у розвиток духовних цінностей людини, сформувавши свою систему принципів, ідеалів, норм, правил, більшість яких стали загальнолюдськими. Релігія для віруючих – це програма життя, певний тип щоденної діяльності, стосунків з одновірцями, ставлення до суспільного середовища.

Саме під впливом релігії, як певного світогляду, кожен народ створював свої влсні звичаї і обирав спосіб життя, що надавало йому оригінальності й відрізняло від інших народів. Саме звичаї та обряди були своєрідною “філософією” життя народу, основним змістом його колективної творчості. Так, звичаї народів, які проживають у Приазов”ї, мають багато спільного і в той же час суттєво відрізняються.

Культура більшості народів Приазов”я сягає своїм корінням християнства. Однак християнські тридиції українців, росіян, білорусів, болгар тісно переплелися з давніми звичаями язичницького походження.

Єдність язичництва і християнства була у свідомості людей не лише зовнішньою, як паралельне існування обох начал, але й внутрішньою, як їх переплетення і взаємопроникнення, що значною мірою сприяло спорідненості цих релігій.

Як і язичництву, християнству фактично був близький політеізм (бог – отець, бог – син, бог – дух святий), Богородиця, ангели і святі угодники.

Числені християнські свята збіглися як у свідомості, так і в побуті людей з язичницькими божествами і навіть набули іх функцій. Так, образ святого Власа злився з богом язичників Велесом, який був покровителем тварин. Георгій Переможець в образі Юрія злився з Ярилом і набув його функцій покровителя родючості. Образ Івана Хрестителя збігся з образом Купала. Багато інших християнських свят, які не мали попередників у язичницькому пантеоні, просто збігалися його своєю особливістю і функціями.

Для синкретизації обох релігій у побуті великого значення набули свята й обряди. Нові християнські свята не лише надали свою зовнішню форму і назву деякими язичницькими святами, але й багато в чому ввібрали в себе їх зміст. Релігійні свята та обряди поєднали в собі досвід і вірування, традиції і звичаї. Вони забезпечували високий урожай, добробут і щастя людини.

Яскравим підтвердженням цього є Різдво. Церковне свято народження Ісуса Христа злилося з дохристиянським святом сонячного божества Коляди. З цим святом поєднано безліч традицій: святвечір, кутя, колядки. Виконання колядок мало магічне значення: накликати врожай, достаток, здоров”я, щастя кожній родині.

Після різдвяних свят надходив Новий Рік. Перший новорічний день визначав рік, тому потрібно було веселитися з ранку до вечора, щоб наступні дні були радісними.

Найважливішим святом – був Великдень. Його неможливо уявити без пасхального хліба (пасхи). Символом всього живого і воскресіння Христа стало яйце, яке фарбували та розмальовували. На Великдень писанки дарували рідним, близьким, друзям. Подарувати писанку – означає побажати щастя, здоров”я, удачі.

На 50-й день після Пасхи всі християнські народи відзначають Трійцю, яка вважається днем народження церкви. В основі цього свята – обряди, які захищали майбутній врожай від небезпечних польових духів. Зелень дерев була оберегом від злих духів. За уявленням слов”янина-язичника, зелена сила лісу, дух дерев допомагали людині зміцнити здоров”я, вберегти господу від лиха, сприяти врожаю.

Одне з найяскравіших свят – Івана Купала. Свято розпочиналося вогнищем, через яке переганяли худобу, щоб відігнати від неї нечисть, спалювали сорочки хворих дітей. Молодь стрибала через вогнище з метою вгадки майбутнього. Дівчата кидали на воду вінки: куди вони плили, там і жила дівоча доля.

Відзначали і три свята, які називали “спасами”: медовий, яблучний і горіховий.Медовий спас відзначається 14 серпня. До цього дня соти наповнюються медом і пасічники приступають до його збирання.

Яблучний спас (19 серпня) присвячений збиранню плодів. В цей день задобряли духів, щоб не “злякати” майбутній урожай.

Горіховий спас (28 серпня) пов”язаний з закінченням жнив. У цей день зжинали останій “іменинний” сніп і ходили з ним по селу.

14 жовтня – Покрови. Культ Покрови сформувався на основі давніх культур на честь жіночого божества продовження роду, плодючості.

Значна частина християн, які проживають у Запорізькій області, сьогодні є послідовниками протестантизму. Так, протестантизм сповідує значна частина німців, чехів, росіян, українців.

Протестантизм – один з напрямків християнства, який охоплює різноманітні самостійні вірування і церкви. Найбільш поширеним на Запоріжжі є баптизм, адвентизм, п”ятидесятництво, свідки Єгови, значна частина німців сповідують лютеранство.

Протестанти заперечують рполь церкви як посредника між Богом та людьми. Вони не визнають ікони, хрест, віру у святих. Богослужіння замінені молитовними зібраннями. Хрещення проводиться над дорослими людьми і вважається не таінством, а обрядом. Характерною рисою протестантів є активна місіонерська діяльність.

Греки, які проживають на україні сповідують православ”я. Національно-культурними осередками греків були церкви. Сюди приходили люди у свята, тут здійснювалися обряди хрещення новонароджених, вінчання, панахиди. Богослужіння у грекомовних селах проходе грецькою мовою.

Майже всі свята у греків були пов”язані з релігійним календарем. Звичаї,традиції та обряди супроводжували греків протягом всього життя.

Одним із головних грецьких свят є Панаїр. Панаїр – це святковий обід з приводу престольного свята. Обід супроводжується різними ритуалами та молитвами. Головну турботу про святкування понаїр брав на себе хтось з заможніх жителів. Це був дуже почесний обов”язок. Священник, який передавав право вести панаїр, давав майбутньому розпоряднику п”ять шматочків хліба (пендарт). За день до свята збиралися жінки селища для прибранки будинку і для приготування їжі. Столи накривалися під відкритим небом. Треба було нагодувати усіх бажаючих.

Свято розпочиналося молитвою. Потім приступали до обіду. На столі були страви, які приготували господиня з помічниками і страви, принесені гостями. Хазяїн різав бичка, якого ростив спеціально для цього дня. Жертвовалося багато тварин: кіз, овець з метою позбавлення від нещасть у майбутньому. Крім страв, до столу подавали слабкохмільний напій – бузу, яку готували тільки до панаїру з просяного, кукурудзяного борошна. Після обіду гуляли. Робили це з музикою, піснями, танцями. Завершувалося свято грецькою національною боротьбою “курем”, а також перегонами на конях – хучі. Призом у перемозі були: вівця або голова і шкіра бика.

Культура єврейського народу та караїмів будувалися під впливом іудейського світогляду. Іудеїзм – найстаріша релігія, особливістю якої є визначення єдиного бога Ягве, віра у прихід месії бесмертя душі та існування потойбічного царства.

Релігійні свята євреїв давнього походження, а їх зміст і характер відповідають економічним умовам життя народу. Ці свята мали пряме відношення до природи.

Перше місце серед їудейських свят посідає Пасха. Щоб зберегти худобу, збільшити кількість приплоду потрібно було задобрити духів – губителів пасовищ. Тому їм у жертву приносили жертовну тварину.

На відміну від пасхального хлібу християн у євреїв пасха – прісний хліб (маця) і заборонено держати у домі квасне, тобто продукти, що поддаються бродінню.

У перший день свята влаштовують седертрапезу, котра проводиться за особливими правилами і супроводжуються молитвами та піснями. Пасха триває 7 днів, протягом яких заборпонено вживати квасне.

Свято Шебуот відзначається на 50-й день після другого дня Пасхи і пов”язано з завершенням Пасхи.

Третім святом, пов”язаним з землеробством у євреїв, було свято Суккот – свято збирання плодів наприкінці року. У цей день у синогогах здійснювалися урочисті процесії і співом псаломів Богові.

16-17 вересня євреї зустрічають Новий Рік (свято Рош Хашана). В ці дні заборонена робота. Урочистості супроводжуються виконанням числених обрядів. Першого дня витрушують над водою кишені, що символізує очищення від гріхів. Суть Рош Хошана – оновлення душі, підготовка до нового, сповненого добрих справ року. Під час свята їдять яблука з медом, щоб був солодким рік.

Особливим святом для євреїв є судний день (Йом Кінур). В цей день 25 вересня припиняється робота і повністю віддаються спокутуванню гріхів. Люди постяться. Цього дня заборонено користуватися косметикою, носити шкіряне взуття. Мити можна тільки пільці на руках. У синогозі читаються молитви. Піст закінчується увечері з появою на небі зірок.

Караїзм – монотеїстична релігія. Його основи включають елементи християнства, іудеїзму та ісламу. Основні закони релігії полягають у Старому Завіті. Караїмські храми – кенаси орієнтовані на південь, прикрашені килимами. Туди можуть входити лише чоловіки. Місцем для жінок є балкони. До кенасу входять без взуття.

Караїми відзначають основні свята, які пропонує старий Завіт. Основними щорічними святами є Пасха (Хиджи тамбиларнин), Трійця (Хиджи афталарнин). Пасху відзначають у четвер, трійцю – у неділю.

Обов”язковими для караїмів є пости на честь померлих.

Значна відмінність культури татрського народу від караїмської полягає в ісповіді іншої релігії – ісламу. Основний закон для мусульман – це Коран. Усі свята татар пов”язані з Кораном.

Найбільш визначним святом є Курбан-Байрам.- свято жертвоприношення. 31 травня після святкової молитви в мечетях кожен мусульманин має принести у жертву тварину. У цей день кожен повинен покуштувати м”ясну страву – шашлик, плов, манти, лагман.

У наступні 3-4 дні йшли у гості до друзів і родичів, дарували один одному подарунки. У кожній оселі в дні свята панує дух гостинності та щедрості, і будь-яка людина, зайшовши до будинку, не вийде, не пригостившись святковими стравами.

Протягом місяця зуль-хіджа з особливою суворістю забороняються будь-які недобрі вчинки, насилля, нетерпимімть, лихослів”я, крадіжки.

21 березня розпочинається Рамазан-байрам – свято розговіння. Триває воно три дні і завершує місячний піст рамазан, упродовж якого мусульмани не їдять, не п”ють, не палать. Це їм дозволяється лише вночі, після заходу сонця.

Пісту дотримуються усі, крім вагітних, годувальниць та хворих. Для них піст переноситься, а цим терміном вони повинні годувати одного бідняка протягом тридцяти днів, оба тридцять бідняків один день.

Особливо урочисто татари відзначають три останні ночі, якими завершується піст. Розповсюджено повір”я, нібито в ці ночі відбуваються різноманітні чудеса, виняткові події, свідки яких отримають благодать від “вищих” сил. В ці ночі мусульмани звертаються до неба за милістю.

Свято Хидирлу відзначається у п”ятницю першого тижня травня, як завершення основних весняно-польових робіт і вигін худоби на яйлю.

Напередодні свята господарка випікає хлібці. Біля мечеті розпалюють після вечірнього намазу вогнище, через яке стрибають дорослі і діти.

У день свята господиня доїть корову, овець і частину молока розбризкує перед входом. Жінки обсипають одна одну зеленню .

Невід”ємна частина свята – це перекочування раніше випечених хлібців. Якщо хлібець при перекочуванні впаде низом, то буде великий урожай, а якщо навпаки, то рік буде неврожайним.



Татарські весняні свята являють собою систему обрядів та звичаїв, які спрямовані на задобрення сил природи з метою отримання великого врожаю та збільшення поголов"я худоби.

Вікими кожен народ шліфував свій життєвий уклад, який багато в чому залежав від системи вірувнь. А обрядовість яе елемент духовної культури народів на будь-якому етапі його розвитку, у символічній формі передавала та стверджувала соціальні ідеї і духовні цінності, викликаючи при цьому почуття та переживання, незалежно від того, де обрядові дійства відбувалися.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка