Лекція 6 7 предмет демографічної науки. Теорія народонаселення



Скачати 161.23 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір161.23 Kb.
Лекція 6 – 7

ПРЕДМЕТ ДЕМОГРАФІЧНОЇ НАУКИ. ТЕОРІЯ НАРОДОНАСЕЛЕННЯ
Ціль лекції:

- визначення сучасного змісту й основних функцій демографічної науки, ретроспективи її становлення й розвитку.

- ознайомлення з теорією народонаселення - системою наукових знань, що дає цілісне уявлення про народонаселення, вивчає взаємозв'язок й взаємодію між соціально - економічним розвитком у цілому й розвитком народонаселення як його органічною частиною, що розкриває закони й закономірності розвитку народонаселення й конкретних демографічних процесів.
1. Зміст предмета й функцій демографії як науки.

2. Короткий нарис історії демографічної науки.

3. Основні поняття теорії народонаселення.

4. Загальний закон розвитку народонаселення.

5. Система законів народонаселення.

6. Зв'язок народонаселення й економіки. Трудові ресурси.

7. Співвідношення соціального й біологічного в розвитку народонаселення.
1. Зміст предмету й функцій демографії як науки.

Слово "демографія" переводиться із грецького як опис народу. Термін "демографія" з'явився в 1855 році в назві книги французького вченого А. Гийяра "Елементи статистики людини, або Порівняльна демографія". Спочатку "демографія" вживалась як синонім статистики населення, як вид практичної діяльності по збору даних, опису й аналізу змін у чисельному складі й відтворенні населення.

Як самостійна суспільна наука демографія вивчає закономірності й соціальну обумовленість народжуваності, смертності, одруження й припинення шлюбу, відтворення подружніх пар і родин, відтворення населення в цілому як єдності цих процесів. Вона досліджує зміни статево-вікової, соціальної структур населення, взаємозв'язок демографічних процесів і структур.

Демографія розробляє методи опису, аналізу й прогнозу демографічних процесів і структур.

У практичному плані в область демографічних досліджень входить опис демографічної ситуації, аналіз тенденцій і факторів демографічних процесів у країні в цілому, на окремих її територіях, у групах населення в різні періоди. На підставі вивчення особливостей народжуваності й смертності в різних поколіннях, у різних соціальних групах і на різних територіях, демографія оцінює їх найбільш імовірну зміну в майбутньому, розробляючи демографічні прогнози.
Одиниця спостереження в демографії - людина. Протягом життя поступово змінюються її психологічні й фізіологічні особливості, може змінитися її родинний стан, рід занять, кваліфікація, місце проживання, утворення, суспільне становище, знання мов і т.д. Зі зміною тих або інших характеристик окремих людей змінюються й характеристики населення в цілому. Таким чином, зміна конкретних ознак індивідів час від часу змінює й склад народонаселення і його чисельність.

Народонаселення є динамічним поняттям і вивчення механізму його руху вимагає залучення додаткових підстав для його аналізу: економіки, політики, культури, духовного життя.


Таким чином, демографія у вузькому сенсі - це статистика, вирахування населення, а в широкому - соціальна демографія, що вивчає як економічні й соціальні наслідки демографічних явищ, так й їхні причини.
Соціальна демографія розглядає населення в його природному й соціальному середовищах.
Об'єктом демографії як науки є населення (людська популяція), що самооновлюєься в процесі свого відтворення.
Предметом сучасної демографії служать закономірності відтворення населення як людської популяції або соціально - біологічної сукупності, що відновлюються в процесі свого розвитку в суспільно - історичній обумовленості.
Виділимо основні функції демографічної науки:

1. Демостатична функція, що забезпечує вирахування населення й реєстрацію фактів його руху.

2. Теоретична функція, покликана розробляти методологічні основи демографічної науки, визначати й уточнювати категоріальний апарат, формулювати закономірності й механізми відтворення народонаселення.

3. Прогностична функція обумовлює науковий характер процесів демографічного прогнозування.

4. Прагматична (практична) функція демографії полягає у вибірці реальних програм демографічної політики, що відповідає об'єктивним обставинам соціально - економічній і політичній ситуації в країні.
Предмет демографії має свою внутрішню структуру, що включає кілька більших блоків.

1. Теоретичні демографічні науки: теоретична, описова, регіональна, географічна й інша демографічна науки.

2. Теорія відтворення народонаселення.

3. Облік населення (статистика населення).

4. Методики демографії (демографічний аналіз).

5. Прикладні демографічні дослідження й соціально - демографічне прогнозування.

6. Демографічна політика, пов'язана з відтворенням населення.
2. Короткий нарис історії демографічної науки.

Перші дослідження закономірностей демографічних явищ були проведені наприкінці XVІІ століття. Епоха Відродження принесла із собою нову філософію й нову систему цінностей. У цих умовах спроба застосувати для аналізу соціальних явищ математичного методу стала закономірної.

У книзі Дж. Граунта "Природні й політичні спостереження, зроблені над бюлетенями смертності" (16662 р.) пропонується підхід, коли за допомогою чисел ставало можливим вивчати суспільство. Аналіз даних про природний рух населення дозволив зробити висновок про існування когось порядку в протіканні демографічних процесів.

В XVІІІ столітті вживають перші досвіди вирахування населення по країнах й у світі в цілому, здійснюються деякі спостереження над змінами народжуваності й смертності.

В XVІІІ столітті знання про народонаселення одержали помітний розвиток, у них стала намічатись спеціалізація. Однак незважаючи на важливість цих робіт, вони носили обмежений характер, що було зв'язано й з вузько практичним їхнім застосуванням (страхова справа), і з відсутністю аж до XІ століття систематичної й всебічної інформації про населення. Наприкінці XVІІІ - першій половині XІ століть у більшості європейських країн і США були закладені основи організації сучасних переписів населення, що мало величезне значення для становлення демографічної науки.

Демографія як самостійна наука сформувалася наприкінці XXІ - початку XX вв. у результаті узагальнення й осмислення даних конкретних демографо-статистичних спостережень. Родоначальницею демографії була "політична арифметика", що прагнула виявити кількісні закономірності масових суспільних явищ. Особливість демографічних явищ, що складаються з маси індивідуальних випадків, і витікаючи звідси необхідність їхнього кількісного вираження надовго визначили зв'язок демографії зі статичним описом населення. У цей період оформляються перші демографічні концепції (мальтузіанство).

Розуміння предмета й змісту демографії мінялося в міру поглиблення знань, змісти й диференціації наук. До середини ХХ століття було усвідомлено, що демографія не зводиться лише до статистики так називаного природного руху населення й міграції, а має об'єктом певну область дійсності, що не вивчає ніяка інша наука, - поновлення поколінь людей, тобто процеси взаємодії народжуваності, смертності, одруження й відтворення населення в цілому.

Наприкінці ХХ століття в демографії формується підхід, що відповідає широкому розумінню відтворення населення як сукупності трьох форм руху - соціального (зміна соціальних структур, соціальна й професійна мобільність і т.д.); природного (народжуваність і смертність) і просторового (міграція). Таким чином, об'єктом сучасної демографії починає вважатися самовідтворення народонаселення як сукупності різноманітних соціальних спільностей, що виступають суб'єктами відповідних суспільних відносин.

Така коротка характеристика змісту етапів становлення й розвитку наукового демографічного знання. Виділення й відокремлення демографії як науки насамперед виявилося не у формуванні предмета дослідження, а в обчисленні специфічної проблеми дослідження.
3. Основні поняття теорії народонаселення.

Народонаселення - центральна категорія досліджуваної теорії - формувалася на основі практичних потреб людей. Коли демографічні дослідження проводилися в рамках державознавства, а чисельність населення розглядався як показник мощі держави, у народонаселенні бачили сукупність громадян держави або жителів певної території. Це визначення зберігається й понині, але вже не відповідає потребам практики. Зараз на порядок денний постали завдання пояснення законів відтворення населення й не тільки по кількості, але й по якості.

Існуючі в 60 - 80-і роки визначення народонаселення можна розділить на три більші групи на підставі того, яка ознака населення береться за системостворюючу. У першу групу входять визначення, що приймають за основу проживання на певній території. До другої групи можна віднести ті визначення, у яких основним вважається ознака природного відтворення сукупності людей. До третьої групи - визначення, у яких народонаселенням називається сукупність людей, що здійснюють свою життєдіяльність у рамках певних соціальних спільнот, тобто основною ознакою виступає наявність системостворюючих суспільних зв'язків.

Визначення сутності народонаселення пов'язане з виявленням основних сторін його відтворення. У цей час можна виділити дві точки зору, засновані на "широкому" й "вузькому" підході до аналізу його відтворення. До першої групи відносяться визначення населення як матеріального компонента життя суспільства, суб'єкта всіх суспільних відносин, до другого - визначення народонаселення як демографічної системи, що характеризується тільки з погляду поновлення поколінь. Під "народонаселенням" у загальній теорії народонаселення розуміється історично складне й безупинне відновлення в процесі виробництва й відтворення безпосереднього життя сукупності людей, головний матеріальний компонент людського суспільства, суб'єкт соціальних зв'язків. На кожному етапі розвитку суспільства народонаселення виступає як конкретно - історична сукупність людей, що визначає його соціально - тимчасову характеристику. Вона доповнюється ще однією загальною характеристикою - просторово - територіальною. Невід'ємна ознака народонаселення - рух, це вираження й спосіб його існування. Виділяють три види руху народонаселення: безперервне поновлення його в ході зміни поколінь (відтворення), просторовий рух (міграція), соціальний рух (соціальна мобільність). Центральна роль визначення народонаселення як суб'єкта, що відтворюється і об'єкта трудової діяльності обумовлена тим, що вона є найбільш істотною ознакою, що виділяє населення з іншої природи.

Науки, що утворять систему знань про народонаселення, розробляючи свої визначення населення, відштовхуються від цього його визначення, виділяють у даній категорії специфічні риси, істотно важливі з погляду власного предмета.

Якість народонаселення - одне із центральних понять системи знань про народонаселення. Якість населення - соціальна категорія в конкретно - історичних умовах, тобто в системі певного рівня розвитку економіки й економічних відносин з погляду розвитку особистості й прогресу суспільства. Якість населення насамперед обумовлено рівнем розвитку виробництва, тому вихідною категорією для його вивчення виступає якість працівника. Певна якість працівника є первинним для формування якості всього населення, оскільки непрацююче населення можна представити або як колишніх працівників, або як майбутніх, потенційних працівників.

Якість народонаселення може характеризуватися швидкістю адаптації населення до умов, що змінюються, життєдіяльності людини. Якість народонаселення виражає його визначеність як специфічного матеріального об'єкта, як системи, як відносно стійке ціле. Воно відбиває його своєрідність як суб'єкта відтворення безпосереднього життя й виступає через систему відносин населення до умов його існування, відносин усередині системи народонаселення. Якість народонаселення виражається через спосіб життя населення, його показники.

До якісного ставиться досить широкий спектр характеристик населення: освітній рівень, професійна й кваліфікаційна структура, структура зайнятих у матеріальному виробництві й у невиробничій сфері, питома вага міського й сільського населення, культурний рівень, здоров'я, тривалість життя, показники міграційної рухливості й т.д.



4. Загальний закон розвитку народонаселення.

Всеобщий закон развития народонаселения неразрывно связан и основывается на всеобщих экономических законах развития средств производства, возвышения потребностей, экономии времени и др.

Развитие народонаселения как всеобщий закон включает закономерные изменения его количественных и качественных характеристик на протяжении всей человеческой истории. Основными процессами развития народонаселения выступают процессы воспроизводства и социальной мобильности, изменения различных качественных структур населения – образовательной, квалификационной профессиональной, а также характеристики изменения здоровья населения. Анализ исторических систем отношений развития народонаселения, единства его количественных и качественных характеристик приводит к пониманию этого развития как перехода от одного исторического типа народонаселения к другому. Механизм этого перехода можно представить следующим образом: развитие производительных сил ↔ изменение технико- и социально-экономических отношений ↔ изменение системы отношений развития народонаселения ↔ изменение качественных характеристик ↔ численный рост населения. Всеобщий закон развития народонаселения – это закономерный переход от одного исторического типа народонаселения к другому, обусловленный развитием социально – экономических отношений. В определении всеобщего закона развития народонаселения подчеркивается: 1) развитие народонаселения идет поступательно, т.е. каждая последующая ступень основывается на предыдущей, это преемственное развитие типов социально – экономических отношений; 2) определенное развитие населения как субъекта производства материальных благ и населения взятых в единстве; 3) формы проявления всеобщего закона развития народонаселения – различные демографические структуры. Изучать развитие народонаселения можно только путем сопоставления различных ступеней исторического движения народонаселения и исследования его специфических законов.

5. Система законів народонаселення.

Закони народонаселення - внутрішні, істотні, стійкі, постійно повторювані взаємозв'язки об'єктивних процесів розвитку народонаселення. Дія законів народонаселення обумовлено законами розвитку суспільства в цілому й насамперед економічними законами. Класифікацію законів населення можна провести по двох принципах: тривалості дії законів і сфері дії законів. По тривалості дії закони діляться на загальні (властиві населенню взагалі), загальні (для ряду етапів розвитку суспільства), специфічні (характерні тільки для одного етапу розвитку), а також закономірності - стадіальні й регіональні.

За принципом охоплення сфер життєдіяльності - на соціально - демографічні (отражающие зв'язки населення з економічним і соціальним рівнем розвитку); геодемографические (зв'язку населення з географічним простором, тобто ці закони регулюють міграцію); биодемографические (зв'язку біологічного змісту відтворення населення як живих істот собщественной формою їхнього відтворення як членів суспільства). На кожному етапі історичного розвитку діють як загальні, так і специфічні закони народонаселення. Загальні закони виражають зв'язок й історичну наступність розвитку народонаселення даного етапу розвитку суспільства з усіма іншими етапами; всі щаблі історичного розвитку народонаселення зв'язуються загальними законами в єдиний процес. Аналіз дії загальних законів розвитку продуктивних сил, піднесення потреб й інших загальних законів дає методологічну основу дослідження загальних законів народонаселення. Найважливішу роль серед загальних законів грає розглянутий раніше загальний закон розвитку народонаселення. Серед законів народонаселення можна умовно виділити підсистеми законів, що охоплюють найбільш загальні характеристики відтворення населення:

1. Закони просторового руху населення (розміщення населення, міграційна рухливість);

2. Закони соціального руху населення (зміна професійної, освітньої, кваліфікаційної структури населення);

3. Закони "природного" руху населення (вони звуться демографічних законів і займають особливе місце в системі законів народонаселення. До них ставляться закони відтворення населення, зміни поколінь, зміни історичних типів відтворення населення й ін.)


Закон відтворення населення - процес безперервного поновлення поколінь людей у результаті взаємодії народжуваності й смертності, що протікає в рамках історично певних соціальних відносин. (Докладніше буде розглянутий у лекціях: Смертність, народжуваність, Родина). Багато питань системи законів народонаселення ще вимагають наукового дозволу. Пізнання законів народонаселення відкриває можливості їхнього використання в практичній діяльності людей для прогнозування тенденцій і напрямків розвитку населення, вироблення науково обґрунтованої демографічної політики.

Зв'язок народонаселення й економіки. трудові ресурси Населення й економіка - дві взаємозалежні й взаємообумовлені системи. Економіка не може розвиватися без населення. Народонаселення виступає як найважливіший фактор економічного розвитку суспільства. Це обумовлено тим, що воно носій науково - технічного прогресу, знань і виробничого досвіду, уміння й навичок до праці. Найважливішою характеристикою населення є його чисельність, і саме вона значною мірою визначає місткість ринку й, в остаточному підсумку, обсяги виробництва; необхідність і можливість розвитку й удосконалювання виробництва. Чисельність населення обумовлює й ефективність виробництва. Уповільнення росту населення, що виражається в зменшенні припливу молоді у виробничу сферу, може затримати зміна професійного складу зайнятого населення. Це порозумівається тим, що літнє населення менш мобільне, чим молоде, менш сприйнятливе до змін знарядь праці й технологій. Уповільнення припливу молоді у виробництво може стримувати й освоєння нових територій. Зв'язок народонаселення й економіки не тільки пряма, але й зворотна. Стан населення як фактора економічного росту не може не визначатися економікою країни. Найважливіші його характеристики: народжуваність, смертність, міграція, брачность і багато чого іншого в історичній перспективі підлеглі й опосередковані характером розвитку економіки. Населення, таким чином, виступає основою й суб'єктом виробництва.

Однак виробничою діяльністю займається не все населення, а лише його активна частина - працююче населення. Джерелом його формування є трудові ресурси. У зв'язку із цим особливу увагу при вивченні проблем розвитку народонаселення повинне бути приділене трудовим ресурсам. Трудові ресурси - частина населення, що володіє необхідним фізичним розвитком, розумовими здатностями й знаннями для роботи в різних галузях виробництва. Розвиток трудових ресурсів значною мірою визначається народонаселенням. Воно виступає природною базою їхнього формування. Населення й трудові ресурси є єдиним цілим, але в той же час вони - дві самостійні сукупності, взаємозалежні у своєму становленні, існуванні й розвитку. Трудові ресурси суспільства формуються за рахунок населення країни. Люди, що утворять народонаселення й трудові ресурси, у значній своїй частині належать і до тієї й до іншої сукупності.

Спільність народонаселення й трудових ресурсів обумовлена рухливістю границь між ними, проявляється у взаємозв'язку полового складу населення й формування трудових ресурсів.

Розходження народонаселення й трудових ресурсів полягає в тім, що останні є цілком, що відокремилася частиною, населення. У його основі лежить насамперед те, що якщо все населення являє собою тільки споживачів матеріальних і духовних благ, те трудові ресурси виступають як їхні виробники, або реально функціонуючі, або готуються до такої діяльності.

Причини розбіжності темпів росту населення й населення в працездатному віці:

1. Зміна чисельності всього населення визначається народжуваністю в даному році; населення працездатного віку - народжуваністю, що мала місце 16 - 18 років тому;

2. Динаміка смертності: смертність населення в значно більшій мері змінює чисельність усього населення й у меншій мері чисельність населення в працездатному віці;

3. Міграція впливає на формування трудових ресурсів.

Важливу роль у розвитку виробництва грає рухливість населення й трудових ресурсів. Вона усуває роздробленість, осілість, замкнутість, сприяє розширенню виробничого досвіду, обміну трудовими навичками, сприяє розвитку нових потреб.

Оцінюючи сучасну рухливість населення, не можна не визнати, що суспільство поки ще не опанувало цим інструментом розвитку трудових ресурсів. Підтвердженням тому є факти переміщення працівників від вищої кваліфікації й нижчої.

Співвідношення соціального й біологічного в розвитку народонаселення Проблема співвідношення соціального й біологічного в розвитку населення має різні аспекти. Насамперед її можна розглядати стосовно до процесу відтворення й розвитку населення в цілому, тоді перше й найважливіше питання - питання про природу самого населення, про те, яким (соціальн або біологічним) є народонаселення як явище.

Іншим аспектом розгляду є аналіз цієї проблеми в контексті дослідження окремих демографічних процесів - народжуваності, смертності, міграції. Для обґрунтування своїх висновків демографія може звертатися до результатів і методів інших наук, у тому числі й біології. Такий обіг, використання даних про біологію людини необхідно при вивченні практично всіх демографічних процесів й явищ. Однак зрозуміти закономірності масових демографічних процесів й явищ. Однак зрозуміти закономірності масових демографічних процесів можна лише звернувшись до аналізу громадського життя. Наприклад, тільки в ній можна знайти пояснення того факту, як зниження народжуваності й смертності в індустріально розвинених країнах, що відбувалася протягом останніх 200 - 300 років. Зрозуміти, чому для різних країн різні показники детности й тривалості життя, неможливо, не знаючи, як змінився спосіб життя людей, як змінилися насамперед умови виробництва й вимоги, які вони пред'являють до працівників, до всього населення. Зрозуміти це, отже, неможливо, не знаючи законів соціального життя людей і тих складних зв'язків й опосередкувань, через які ці закони пов'язані з відтворенням населення, з демографічними процесами.

Хоча індивідуальні народження й смерті, з мільйонів яких складаються масові демографічні процеси народжуваності й смертності, за формою є подіями біологічними, самі ці процеси повністю соціальні. Спроба оголошення їх "природними", біологічним процесами порозумівається змішанням індивідуального й біологічного рівнів, розглядом процесу відтворення в статиці. Якщо ж брати цей процес у динаміку, то стає очевидним, що всі процеси, що характеризують життя народонаселення як особливого соціального утворення, є соціальними, а біологічні, физико - хімічні й інші процеси, із протіканням яких зв'язане відтворення населення, "поглинені" соціальними.

Розвиток людського організму визначається насамперед генетичною спадковістю. Однак діяльність людини визначається умовами життя даного суспільства. У зв'язку із цим біологічне в механізмі демографічного розвитку є лише підставою й одночасно одним із засобів здійснення відповідної діяльності, мети, інтенсивність й інші характеристики якої є соціально обумовленими. У цей час усе більше розширюється фронт досліджень плідності як біологічного фактора народжуваності, що визначає собою рамки дії соціально - економічних закономірностей, а також особливостей її реалізації в населениях, що відрізняються друг від друга пристроєм соціальних організмів, особливостей економіки, образа й складу життя, географічної середовища, національними рисами й т.д. Зменшення народжуваності у світі, зниження середнього числа дітей у родині й відповідно збільшення розриву між плідністю й фактичної детностью - всі ці явища можуть бути пояснені тільки на основі визнання соціальної природи демографічних процесів.

Що стосується смертності, те її соціальна природа як масового процесу ще більш очевидна. Смерть - процес біологічний, але людство ще далеко не вичерпало біологічного потенціалу життя. Як би, однак, не обстояло справа з величиною біологічного потенціалу життя, його реалізація є процес, соціальний по своєму змісті. Саме соціальні умови у вирішальному ступені визначають можливості протистояти дії ендогенних (генетичних й інших) факторів захворюваності й смертності. У числі цих соціальних умов - фактори, що регулюють працю й відпочинок людей, розвиток охорони здоров'я, розміри й типи поселень, особливості самосохранительного поводження населення й т.д.



Останнє, про що хотілося б сказати, говорячи про співвідношення соціальне й біологічного - це питання про їхню взаємодію в індивідуальному народженні. До сфери біологічного тут можна віднести фізіологічні механізми зачаття й розвитку плода в організмі матері, сам момент народження. З іншого боку, народження дитини є результатом рішення, прийнятого його родителями, тобто соціально обумовлено. Воно биологично по своєму механізмі, але соціально по своїй суті, цілям, виконуваним їм суспільним функціям, що задовольняють потребам.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка