Лекція 5 Функціонування ландшафтної екосистеми



Скачати 100.47 Kb.
Дата конвертації04.12.2016
Розмір100.47 Kb.
Лекція 5

Функціонування ландшафтної екосистеми


    1. Добова, сезонна, річна, багаторічна динаміка

    2. Флуктуації й сукцесія ландшафтних екосистем

    3. Еволюція ландшафтної екосистеми




      1. Добова, сезонна, річна, багаторічна динаміка

Динаміка геосистеми – це зміна в часі значень її окремих характеристик, станів, набору й інтенсивності процесів, структур. Динаміка, на відміну від еволюції, не приводить до безпосереднього формування принципово нової геосистеми.

Різні характеристики геосистеми змінюються з різною швидкістю:



  • вологість і температура поверхневих обріїв ґрунту - протягом годин;

  • видовий склад біоценозів - десятки років;

  • морфологія рельєфу - сотні й тисячі років.

Характерний час (ХЧ) – інтервал, протягом якого певна властивість або процес геосистеми проявляє свої основні особливості.

Про величину ХЧ динамічних процесів геосистеми прийнято розрізняти динаміку:



  1. Добову (високочастотну) – аналізуються характеристики геосистеми, ХЧ яких менше доби,

  2. Сезонну (внутрішньорічну, річну, середньочастотну) - аналізуються процеси із ХЧ від однієї доби до року,

  3. Багаторічну (низькочастотну) – із процесами, ХЧ яким більше року.

В основі кожного із цих масштабних рівнів динамічних змін геосистем лежать власні провідні фактори:

- для добової динаміки - оборот Землі навколо своєї осі,

- сезонної - навколо Сонця,

- багаторічної - комплекс факторів астрономічної природи (цикли сонячної активності), внутріпланетарної (тектонічні рухи) і внутррішньогеосистемні.



Основні принципи визначення динамічних змін у ландшафтної екосистемі

Стан геосистеми представляється крапкою в н-мірному просторі її характеристик й описують його до-значеннями цих характеристик. Якщо протягом деякого проміжку часу значення всіх характеристик залишаються постійними, стан геосистеми на змінюється. Динаміка геосистеми проявляється в послідовності зміни її станів. Графічно її можна описати фазовою діаграмою (фазовим портретом), на якій крапки, що відповідають послідовним станам геосистеми, з'єднуються лініями. Для двомірного простору характеристик типові фазові діаграми наведені на мал.4. (стр.144).

По фазових діаграмах визначають істотні риси динаміки геосистеми. Так, траєкторія змін станів, для якої характерна близькість початкового й кінцевого станів, свідчить про циклічність динамічних змін, спіралевидна траєкторія вказує на процес відновлення геосистеми після збурювання, траєкторія східчаста (майже параболічна) - відповідає спрямованому динамічному процесу (тренду), що може привести до руйнування геосистеми й формуванню її нового типу (еволюційної зміни).

Сукупність всі можливих станів, у яких може перебувати геосистема, називається її простором станів. Формально він являє собою безліч всіх крапок до-мірного простору характеристик геосистеми, у яких вона може перебувати. Число станів геосистеми в цьому просторі значно, причому відмінності між окремими його крапками (станами) можуть бути настільки несуттєвими, що враховувати їх необов'язково й неможливо. Тому при дослідженні динаміки геосистеми простір її станів підрозділяється на окремі частини – області станів; уважається, що зміни геосистеми в межах однієї такої області несуттєво з погляду завдань дослідження.

В залежності від критеріїв, по яких визначається істотність-неістотність відмінностей між окремими станами геосистеми, їхній простір на окремі області можна поділити по-різному:


  • по відповідності станів геосистеми її природній нормі можна розрізняти нормальні, критичні, анормальні області станів.

  • по можливості виконання геосистемнойїпевної соціально-економічної функції - припустимі, гранично-припустимі, неприпустимі;

  • по стійкості - стійкі й нестійкі.


Фактори динаміки ЛТС:

  1. Сучасні тектонічні рухи.

  2. Зміни зволоженості

  3. Антропогенні фактори. Характер антропогенної трансформації залежить від виду антропогенного фактора й ландшафтно-екологічних особливостей регіону. Так, при масовому зрошенні ландшафтів степової зони України практично повсюдно розширюються ареали геосистем із солонцюватими ґрунтами, іноді - із засоленими. Землеробство тут приводить до зменшення площ геосистем із сильногумусними чорноземами, а при значному насиченні сівозмін просапними культурами - до досить інтенсивного зсуву границь геосистем си слабосмитими ґрунтами убік геосистем з нееродованими ґрунтами.

  4. Фактор «боротьби за простір»: геосистеми, краще інших пристосовані до існуючих умов зовнішнього середовища, здатні захоплювати площу в геосистем, менш стійких у цих умовах ( щоперебувають біля границь ніші). Це може привести до зсуву ландшафтних границь між ними.



2.Флуктуації й сукцесія ландшафтних екосистем

Дослідження багаторічної динаміки геосистем базується на концепції сукцесії. У певному регіоні існує не одна єдино можлива клімаксна асоціація, а трохи різних відповідно з місцевими особливостями рельєфу й субстрату (екосистеми заплав мають власний клімакс й у своєму розвитку прагнуть до нього; для вапнякових схилів характерний інший клімакс, для плакорів - третій і т.д.).



Багаторічна динаміка геосистеми обумовлена комплексом факторів різної природи – тектонічними рухами, кліматичними циклами різної періодичності, коливаннями рівня ґрунтових вод, віковими змінами деревостій, змінами положення базисів ерозії й т.д. У ході багаторічної динаміки змінюються як окремі стани геосистеми (ландшафтна флуктуація), так і послідовні й циклічні зміни різних видів геосистем іншими (ландшафтна сукцесія). Такі зміни ще не є еволюційними, тому що мають зворотний характер і не приводять до формування принципово нових для даного регіону видів геосистем (необхідна ознака еволюції). Ландшафтна сукцесія є проміжною між динамічною й еволюційною формами тимчасових змін геосистем. Вона може як підготовляти еволюцію, так й утримувати геосистему від еволюційних змін, іти всупереч загальним еволюційним закономірностям.

Основні відмінності між флуктуацією й сукцесією:

При флуктуації:

  • зміни не спрямовані,

  • тривалість відхилень не значна (1-3 року),

  • проявляються в змінах рослинності геосистем, частково – у ґрунтах. Так, спостереження над луговим співтовариством показали циклічність років з домінуванням бобових (4 рази на 30 років), на зміну яким у наступному році приходили злаки. Особливо істотно змінюються видовий склад і продуктивність фітоценозів при повторенні кілька років підряд екстремальних умов (посухи або дощів). У такі роки домінантна роль від одного виду часто переходить до іншого, хоча в основному при флуктуаційні змінах цього не відбувається.

  • причини Ф. – відмінності гідрометеорологічних умов окремого років. У ландшафтах з континентальним кліматом у деякі роки ці умови можуть настільки відхилятися від середньорічної норми, що в цей рік геосистеми перебувають у кліматичних умовах, властивих більше південній або північній зонам. Такі коливання кліматичних факторів приводять до зміни водного, а з ним і сольовим режимом ґрунту. У степах, для ґрунтів яких властивий непромивний тип водного режиму, в окремі роки цей режим може бути навіть різко промивним, і тоді відбувається активне винесення солей за межі ґрунтового профілю й зони аерації. Коливання рівня ґрунтових вод також приводить до погодовїй мінливості ґрунтових і деяких інших елементарних ландшафтно-екологічних процесів. Зі змінами по роках водно-повітряного, температурного й сольового режимів ґрунту й діяльності мікроорганізмів змінюються темпи нагромадження мортмаси, швидкість її мінералізації й синтезу гумусу.

При ландшафтній сукцесії:

  • тривала послідовність змін станів геосистеми, орієнтована на досягнення деякого оптимального для даних умов стану (прогресивна, або автохтонна сукцесія) або внаслідок дії деякого зовнішнього фактора може йти убік, зворотну оптимуму (ретрогресія, або аллохтонна сукцесія).

  • більші зміни у всіх компонентах ландшафту.

Концепція ландшафтної сукцесії виходить із того, що для певних умов навколишнього середовища існує такий варіант структури геосистеми, при якому вона максимально позбавлена впливи факторів, що лімітують. Така геосистема називається клімаксової для даних умов. Інші геосистеми відрізняються від її фактором, що визначив їхнє відхилення від клімаксового стану, і ступенем цього відхилення. Такі геосистеми і їхні стани називаються серійними.

Геосистеми і їхнього стану з максимально трансформованими фактором структурами називаються ініціальними. Ними, наприклад, є геосистеми оголених піщаних субстратів, поверхонь відшарування гірських порід, арен мінеральних вицвітань солей, перезволожені субстрати й т.д. Від цих геосистем беруть свій початок відповідні сукцесійні ряди, уздовж яких геосистеми закономірно змінюють один одного в напрямку клімаксу. Зміни уздовж одного сукцесійного ряду обумовлені дією тільки одного певного фактора або сукупною дією деякого їхній фіксованого набору. Відповідно до лімітуючим факторам й їх характерним постійним сполученням виділяються різні сукцесіоні ряди.



Літоморфні ряди. Ініціальними для них є примітивні геосистеми без ґрунтово-рослинного покриву з оголеним кам'янистим субстратом. Залежно від літології останнього виділяються різні серії літоморфного ряду: масивна-скельна серія, вапнякова, щебнева й т.д. У процесі прогресивної сукцесії відбувається все більше перекриття субстрату дрібноземом і ґрунтом, внаслідок чого його літологічні особливості на грунтотворчих і фітоценотичних процесах відбиваються усе менше. Тому на деякій стадії сукцесії різні серії сходяться до одного ряду (мал. 39 стор. 158).

Псаммоморфні ряди починаються з геосистем оголеного сухого піщаного субстрату.

Делювіальні ряди починаються із суглинних, глинистих, супіщаних субстратів, які залишаються після змиву ґрунту, утворяться при пролювіально-делювіальнї акумуляції матеріалу й т.д.

Гідроморфні ряди починаються від перезволожених субстратів із прісними або слабомінералізованими водами. Залежно від генезису ініціальних геосистем виділяються різні гидроморфні серії ряду: алювіальна (у заплавах), літоральна (узбережжя морів, лиманів), плакорна (верхівкові болота), мочариста/мочажна (на схилах у місцях виклинцьовування ґрунтових вод).

Ксероморфні ряди – уздовж них геосистеми сухих місць розташування змінюються більше зволоженими. Ці ряди часто починаються від схилів південної експозиції із ксерофітними рослинними угрупованнями.

Галоморфні ряди – ініціальними для них є геосистеми без ґрунтово-рослинного покриву, у яких на поверхню виходять відкладення солей. Залежно від хімізму цих відкладень можна виділити різні галоморфні ряди - хлоридно-натрієві, сульфатні, карбонатні й т.д.

Для кожного із цих рядів що лімітують є один певний фактор: збіднення живильними елементами для лите-, псаммо- і делювіального рядів, достаток води - для гідроморфного, її недолік - для ксероморфного, достаток солей - для галоморфного ряду. Від основних (спрямованих до клімаксової) рядів можуть відгалужуватися вкорочені другорядні ряди. Вони формуються в тому випадку, якщо на тлі дії основного фактора, що лімітує, підлеглу роль починає грати деякий інший фактор. Для геосистем України такими факторами часто є осолонцевування ґрунту, її карбонатність, низька кислотність (ряди алкаломорфні, карбоморфні, ацидоморфні й т.д.).

На певних стадіях прогресивної сукцесії до однієї геосистемі можуть сходитися кілька лінійних рядів (ландшафтна конвергенція), відходити від її трохи різних (ландшафтна дивергенція) і можливі, але дуже рідко, варіанти перемикання сукцесійної динаміки геосистеми з одного ряду на іншій (ландшафтна тригерность). Коли в ході сукцесії з'являється геосистема із широкою нішею - конвергенція, з вузької - дивергенція.
Загальні закономірності ландшафтної сукцесії від ініціальних геосистем до клімаксним:


  1. Зростають диференціація ґрунтового профілю, запаси гумусу в ній;

  2. Ґрунт стає менш залежної від грунтотворчої породи й від ґрунтових вод, а рослинність - від ґрунту;

  3. Зростає потужність пухких відкладень, літологичний склад яких стає більше важким;

  4. Мікроклімат усе більше визначається геогоризонтної вертикальною структурою геосистеми, чим рельєфом;

  5. Водний режим геосистем стає збалансованим, зволоженість змінюється убік мезоморфного ступеня;

  6. Кругооберти мінеральних елементів стають більше замкнутими, внаслідок чого в геосистемі втримується більше біогенних елементів;

  7. Сповільнюється внутрішньогеосистемний обмін речовин, тому накопичується більше мортмаси;

  8. Трофічна мережа геосистеми стає більше розгалуженою ;

  9. Відношення продуктивності до подиху прагне до 1.

Тривалість окремих стадій ландшафтної сукцесії питання відкритий. Час проходження сукцесії рослинними угрупованнями:

    • Тундрові екосистеми - 1000-3500 років,

    • Степові екосистеми на лесах (Україна) - 100-150 років.

    • Вторинні сукцесії (після вирубки, пожеж) для екосистем тундри, степу, лугів, злакових прерій - 20-40, ялинових лісів - 120-150, дібров - 180-200 років.

Зміна рельєфу, геологічної будови приводять до кардинальної необоротної перебудови структури геосистеми (еволюційний характер змін), зміни ґрунтово-рослинного покриву й водного режиму геосистеми є оборотними й забирають менший час. Це дозволяє вважати геосистеми, які відрізняються ґрунтово-рослинним покривом і водним режимом, але однакові по геологічній будові й рельєфу, такими, які ставляться до однієї сукцесійній системі. З топографічної точки зору ці системи підрозділяють на плакорні, склоновиі, терасові, заплавні, подово-западинні й ін.

Дослідження ландшафтної сукцесії важливо й у практичному відношенні. Так, лісівники США штучно затримують сукцесію на необхідній стадії (на стадії домінування сосни, що має більшу промислову цінність, чим широколистяні породи, які неї поміняють). На Україні методи рекультивації земель включають штучне прискорення сукцесій шляхом підсіву в ініціальні геосистеми рослин, які в природних умовах з'являються на заключних сукцесійних стадіях.


3.Еволюція ландшафтної екосистеми

Загальні закономірності ландшафтної еволюції:



  1. Прогресивність - еволюційні зміни спрямовані на формування нових геосистем, а не на повторення тих, які вже були, і збереження існуючих.

  2. Необоротність - геосистеми, які існували раніше, у ході еволюції повторитися не можуть. Якщо повторення мають місце - це свідчить про сукцесії, а не еволюції.

  3. Поступовість (етапність) – зміни геосистем еволюційного характеру; вони не раптові, а відбуваються через ряд щаблів (етапів). У палеогеографії М. Ф. Веклич обґрунтував таксономічну схему палеогеографічних етапів, що має 16 рівнів, різних по тривалості. Найбільшим є еон (550-590 *106 років), що складається з етапів нижчого порядку – аж до мініетапів-IV, тривалість яких 40-50 років.

  4. Тривалість - при еволюції формування нових геосистем забирає значний час (як мінімум 500-600 років, за іншим даними, кілька тисяч років). Раптова кардинальна перебудова структури геосистеми внаслідок стихійних процесів (зсуви, виверження вулканів) до еволюції геосистем не ставиться, а розглядається як катастрофічна.

  5. Спадковість - кожен новий етап еволюції геосистеми нерозривно пов'язаний з попереднім. При еволюційних змінах новостворена геосистема не є чимсь абсолютно новим. У вертикальній структурі можуть бути «реліктові» обрії ґрунту, види рослин, перекриті шари гірських порід. У цілому при ландшафтній еволюції стар і нове взаємодіють між собою й з них утвориться деякий цілісний сплав - нова геосистема.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка