Лекція 4 : психологія малих соціальних груп. (2 години) І. Науково-методичне обгрунтування теми



Скачати 295.13 Kb.
Дата конвертації23.05.2017
Розмір295.13 Kb.


МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

лекції по курсу соціальної психології

зі студентами ІІ курсу стоматологічного факультету
Лекція 4: ПСИХОЛОГІЯ МАЛИХ СОЦІАЛЬНИХ ГРУП.

(2 години)


І. Науково-методичне обгрунтування теми.

Інтерес соціальної психології до малих груп настільки великий, що у певному значенні всю традиційну соціальну психологію можна розглядати як соціальну психологію малих груп (Г.М. Андреева).

На шляхах дослідження малої групи лежать відповіді на багато актуальних сьогодні питань:


  • Якими є механізми функціонування малих груп?

  • Як ефективно підбирати групи і координувати дії їхніх членів?

  • В чому ключі до майстерного управління ними?

Закономірності, які при цьому виявляються, знаходять застосувапння і в таких традиційних для соціальної психології галузях, як спорт, армія, освіта та виховання, психотерапія, молодіжна субкультура, сім’я і т.д.

Дослідження малих груп відкривають можливість проведення досить строго контрольованого експерименту, здійснення якого у ряді інших областей соціальної психології дуже утруднено. Виявлення закономірностей функціонування малих груп сприяє кращому розумінню процесів, що протікають у великих групах, що набагато менш доступні безпосередньому емпіричному дослідженню. Найбільш істотна причина неослабного інтересу фахівців до тематики малих груп — це запити різних областей соціальної практики, обумовлені різноманіттям викликів з боку динамічно змінного миру. У США понад три чверті всіх досліджень малих груп фінансується промисловими фірмами та військовими відомствами. Вивчення соціальних груп набуло значення у зв’язку із ускладненням виробництва та проблемами його організації. Групові процеси цікавлять замовників із прагматичної точки зору – для вдосконалення методів управління групами, і через них – окремим індивідом. Потрібна мобілізація спільних зусиль людей, причому найчастіше – такою є специфіка сучасної праці – у складі невеликих об’єднань.


ІІ. Навчальні цілі заняття.

В межах даної лекції студенти мають



  • розуміти значення психології малих соціальних груп (β-I),

  • знати критерії визначення соціальниї групи як „малої” (β-II),

  • класифікувати малі групи (β-II),

  • розуміти структуру взаємостосунків у малих групах, в якості елементів групової структури розглядаються соціальний статус, соціальна роль та групова норма (β-II),

  • знати такі важливі складові будь-якої малої групи, як феномени «групового тиску» (в тому числі, явище конформізму як соціально-психологічний феномен) та «групової згуртованості» (β-II),

  • знати особливості групової сумісності та територіальності (β-II),

  • проаналізувати психологічний клімат у лікувально-профілактичній установі (β-III).


ІІІ. Цілі розвитку особистості (виховні цілі).

Студенти отримують знання про основні чинники, що діють в малих соціальних групах і на цій основі можуть формувати здатність до роботи в команді. Також формується розуміння значення психологічного мікроклімату у лікувально-профілактичній установі та роль лікаря у його підтриманні.


ІV. Міждисциплінарна інтеграція.



Дисципліни

Знати

Вміти

1

Попередні (забезпечуючі) дисципліни




„Основи психології. Основи педагогіки”

Психологія особистості




2

Наступні дисципліни




„Терапевтична стоматологія”

Знати структуру малої групи







„Нервові хвороби”

Розуміти значення стерильності слова і поведінки в лікувально-профілактичній установі для підтримання нервового здоров’я хворих

Вміти проводити профілактику ятрогеній

3

Внутрішньопредметна інтеграція




„Соціальна психологія особистості”

Розуміти значення малої соціальної групи для впливу на особистість





V. План та організаційна структура лекції.



Основні етапи лекції та їх зміст

Цілі в рівнях абст­рак­ції

Тип лекції. Засоби активізації студентів. Матеріали методичного забезпечення

Роз­по­діл ча­су

1

Підготовчий етап




Визначення актуальності теми, навчальних цілей лекції та мотивація




Див. пп. І і ІІ

15%

2

Основний етап




1. Значення дослідження малих груп.

2. Поняття малої групи.

3. Класифікація малих груп.

4. Структура взаємостосунків в малих групах.

4.1. Соціальний статус.

4.2. Соціальні ролі.

4.3. Феномен групового впливу. Явище конформізму.

5. Групова згуртованість.

6. Міжособистісна сумісність.

7. Територіальність.

8. Психологічний клімат у лікувально-профілактичній установі.


β-IІI

Тематична лекція.

Лекція із застосуванням наочності. Засоби наочності: комп’ютер, проектор, презентація



80%

3

Заключний етап




Резюме лекції, загальні висновки. Відповіді на можливі запитання. Завдання для самопідготовки студентів.




Навчальна літ-ра, питання (див. п. VIII б)

5%


VI. Зміст лекційного матеріалу.

а) розгорнутий конспект змісту теми

1. Значення дослідження малих групп.


Інтерес соціальної психології до малих груп настільки великий, що у певному значенні всю традиційну соціальну психологію можна розглядати як соціальну психологію малих груп (Г.М. Андреева).

Малі групи сталі вивчатись достатньо інтенсивно лише у 30-х роках завдяки зусиллям К. Левіна. Найважливішим методом аналізу психологічного «групового поля» виявилось створення ним у лабораторних умовах груп із наперед заданими характеристиками і подальше дослідження функціонування цих груп.

На шляхах дослідження малої групи лежать відповіді на багато актуальних сьогодні питань:


  • Якими є механізми функціонування малих груп?

  • Як ефективно підбирати групи і координувати дії їхніх членів?

  • В чому ключі до майстерного управління ними?

Закономірності, які при цьому виявляються, знаходять застосувапння і в таких традиційних для соціальної психології галузях, як спорт, армія, освіта та виховання, психотерапія, молодіжна субкультура, сім’я і т.д.

У дослідженнях в США на поч. XX століття було показано, що у присутності інших людей і, особливо при взаємодії із ними, зростає швидкість дій та продуктивність окремого індивіду. Цей ефект отримав назву ефекту соціальної фасилітації. Було показано також наявність і протилежного ефекту – певного стримування, гальмування дій індивіду під впливом присутності інших, зокрема, погіршується якість дій окремого індивіду. Цей ефект отримав назву ефекту соціальної інгібіції.

Найбільш істотна причина неослабного інтересу фахівців до тематики малих груп — це запити різних областей соціальної практики, обумовлені різноманіттям викликів з боку динамічно змінного миру. У США понад три чверті всіх досліджень малих груп фінансується промисловими фірмами та військовими відомствами. Вивчення соціальних груп набуло значення у зв’язку із ускладненням виробництва та проблемами його організації. Групові процеси цікавлять замовників із прагматичної точки зору – для вдосконалення методів управління групами, і через них – окремим індивідом. Потрібна мобілізація спільних зусиль людей, причому найчастіше – такою є специфіка сучасної праці – у складі невеликих об’єднань.

2. Поняття «малої групи».


Інтуїтивно мала група «схоплюється» як те первинне середовище, в якому особистість робить свої перші кроки і продовжує далі свій шлях розвитку. Проте у соціальній психології досить гостро продовжує стояти питання, які ж групи слід розглядати як «малі». Одна із причин цього полягає у відсутності єдиного теоретичного підходу.

Тим не менш, можна відзначити ряд ознак, специфічних для малих груп. Особливістю, що відрізняє малу групу від складних та великих груп, є її відносна структурна простота. Це означає, що у малій групі є авторитетний керівник (у формальній групі) або лідер (у неформальній групі), навколо якого поєднується решта членів групи. Якщо з’являються інші лідери, і частина членів групи починає підтримувати цих лідерів, цінності і норми, які ними вводяться, то така мала група нерідко розпадається на кілька груп, які вступають поміж собою вже у міжгрупові стосунки.

Крім того, в якості основи при визначенні малої групи звичайно береться факт безпосередньої, особистісної, контактної взаємодії та взаємозалежності між членами групи, яка припускає, що «стосунки між будь-якими двома членами групи є функцією стосунків між іншими її членами» (Шихирев, 1999).

Ці досить широкі визначення можуть уточнюватись за рядом параметрів. Р. Браун відносить до числа ознак малої групи усвідомлення її саме як цілого іншими особами, які перебувають поза групою. Відзначається усвідомлення своєї приналежності до групи індивідом, який до неї входить, через усвідомлення факту деякої психічної спільності із іншими членами групи, усвідомлення «Ми», на відмінність від «Вони». Також в якості ознак групи відзначається розділення функцій в межах групи, їх певна фіксація, інституціоналізація групи, наявність в групі певної ієрархії. Р. Кеттел взяв за основу властивість групи – бути засобом задоволення потреб індивіду: «група – це сукупність індивідів, в якій існування всіх використовується для задоволення якихось потреб кожного».

Вибір визначення малої групи пов’язаний також із питанням про її розміри. Прийнято говорити про нижню і верхню кількісні межі малої групи.

Згідно із думкою багатьох вчених, мала група «починається» із діади: начальник та підлеглий, чоловік та дружина, лікар та хворий. Це дещо своєрідна «група», оскільки в ній відсутня третя особа – спостерігач. Тим часом, цей новий «третій елемент» може додати дещо істотне до однієї із позицій, наприклад, у конфлікті, сам при цьому не будучи включеним до конфлікту. Діади і тріади називають ще «мікрогрупами».

Стсовно верхньої межі думки розходяться, пропонуються різні числа (від 5 до 20 чоловік), у тому числі: «магічне число» 7±2 (об’єм оперативної пам’яті людини), достатність для виконання конкретної діяльності (число невизначене), оптимальність з точки зору управління групою (5-9 чоловік). Відзначається, що зі збільшенням об’єму групи (особливо понад 12 чоловік) в ній зростає кількість підгруп («клік») і, відповідно, посилюється ймовірність протидії рішенням керівника з боку їхніх лідерів, утрудняється координація загальногрупових зусиль.

3. Класифікація малих групп.


Групи можна класифікувати за кількома основаннями, що розрізняються між собою, та за дихотомічним принципом.

Групи формальні і неформальні. Ті й інші відносяться до категорії природних груп. Формальні (офіційні, організовані) групи є елементарними осередками соціальної організації, виникнення яких обумовлено необхідністю реалізації відповідних організаційних функцій, їхня поява викликана потребами організації і нею задана. Неформальні (неофіційні, спонтанні) групи зароджуються мимовільно, стихійно, як в надрах організованих груп, так і поза ними, в процесі спілкування індивідів, будучи результатом взаємних психологічних (емоційних) симпатій. За певних обставин спонтанна група може набути статусу організованої, наприклад, наукові школи. В той же час, буває, що обопільне емоційне тяжіння індивідів стає переважаючим в житті формальної групи, так що вона «до деякої міри починає нагадувати дуже щасливу сім’ю» (Р. Стенфорд, А. Роак, 1974). Якщо зникають мотивації, які цементують таку групу, то вона неодмінно розпадається.

Відкриті і закриті групи. Відкриті групи доступні впливу оточуючого її соціального середовища, суспільства. В сучасному світі практично майже будь-яка мала група є відкритою, що випливає хоча б із того її визначення, що обговорювалось вище. Час від часу виявляється існування груп, які можна віднести до категорії закритих внаслідок їхньої «вирваності» зі світу людей, іноді протягом довгого часу. Такою є сім’я старообрядців Лыковых із документальної повісті В. Пескова «Таежный тупик». Кілька людей на нежилому острові (Робінзон і П’ятниця) – також закрита група.

Групи членства і референтні групи. Група членства є просто місцем перебування індивіда у соціумі. Із великої кількості груп, членом яких є людина, лише небагато які виступають для неї як референтні. Норми і цінності референтної групи індивід внутрішньо поділяє, співвідносить із ними свої установки, і робить це незалежно від членства у ній. Властивість референтності має пряме відношення до інтеграційних процесів у групі, сприяє збереженню її цілісності, стабільності та подальшому її відтворюванню.

Не обов’язково індивід вже належить до своєї референтної групи. Наприклад, підліток, якого не приймають у дуже значущу для нього більш дорослу компанію друзів старшого брата, може орієнтуватися на групові норми даної компанії, копіювати якісь елементи одягу, форми поведінки, лексику членів цієї своєї референтної групи. Зусилля індивіду спрямовані на побудову своєї поведінки у очікуванні отримання доступу в групу із більш високим соціальним статусом. Це «передбачаюча соціалізація».



Групи лабораторні та природні. До лабораторних відносяться групи, спеціально створювані для виконання експериментальних завдань у лабораторних умовах. Йдеться, як правило, про групи, які укомплектовані випадковими особами на час експерименту та із його закінченням припиняють своє існування — так звані «п’ятдесятихвилинні», за виразом М. Шоу, групи. До природних груп відносяться ті, що функціонують у реальних життєвих ситуаціях; це переважно групи, що вже склалися, із певною історією, нерідко характеризуються досить високим рівнем соціально-психологічного розвитку.

Групи можна класифікувати за стійкістю. У стійких групах формуються специфічні групові структури, які дозволяють говорити про них як про цілісні утворення. Стихійні, або дифузні групи виникають випадково і існують короткочасно: натовп, публіка, черга та ін.

Класифікація малих груп за специфікою взаємостосунків у природних життєвих групах. Відповідно, англійський психолог М. Аргайл виділив п’ять можливих різновидів груп: а) сім’я; б) підлітково-юнацькі групи; в) робочі групи; г) комітети та групи з вирішення проблем; д) тренінгові і терапевтичні групи. Аргайл так характеризує ці групи:

а) У сім’ї переплетені елементи формальної взаємодії (виконання членами сім’ї відповідних соціальних ролей, виконання певних функціональних обов’язків і т.д.) та неформальних стосунків (як із позитивним знаком у вигляді проявів тепла, ласки, інтимності, так і з негативним знаком – наприклад, у формі фізичної агресії щодо дітей або дорослих).

б) Підлітково-юнацькі групи (дружні об’єднання однолітків) — мають виражену дозвільну орієнтацію, переважає розвиток емоційних стосунків, що породжуються афіліативною мотивацією та взаємними симпатіями людей.

в) На протилежність ним, робочі групи – групи із чіткою трудовою спрямованістю та домінуючими стосунками ділового характеру, щодо яких емоційні зв’язки грають супідрядну роль.

г) Певну схожість із робочими групами у специфіці переважаючих внутрішньогрупових стосунків знаходять комітети та групи з вирішення проблем, проте вони виділені М. Аргайлом окремо — як групи, чиє основне завдання полягає у прийнятті ефективних рішень. Від членів подібних груп вимагається володіння рядом спеціальних умінь, пов’язаних із організацією інформаційного обміну, досягненням внутрішньогрупової згоди, здійсненням міжособистісного впливу і т.п.

д) Тренінговиє і терапевтичні групи, на думку М. Аргайла, є деякою штучною реальністю, створеною психологами та психотерапевтами, проте вони є корисними для членів таких груп у плані подолання емоційних порушень та розвитку навичок соціальної взаємодії.


4. Структура взаємостосунків в малих групах


Внутрішня структура малої групи є єдністю ідеологічних та психологічних стосунків, що складаються із елементів моральної свідомості, естетичних, релігійних переконань, котрі спираються на цінності, традиції, групові цілі, інтереси та емоційні стосунки.

В якості основних елементів групової структури можна розглядати соціальний статус, соціальну роль та групову норму. Крім того, важливими складовими будь-якої малої групи є феномени «групового тиску» та «групової згуртованості».


4.1. Соціальний статус.


Робота людей у суспільстві виконує безліч функцій, одна із яких – служити ідентифікатором, тобто розміщувати людей на різних сходинках соціальних сходів, надавати їм різного статусу. Соціальний статус – це становище суб’єкта у системі міжособистісних взаємин, яке визначаюче його права, обов’язки та привілеї.

Як правило, впливом та привілеями в соціумі користуються ті особи, які наділені: а) знаннями і навичками, необхідними для виконання значущих задач; б) можливістю контролювати економічні ресурси; і в) владою над іншими людьми. Тому не дивно, що найвище положення у суспільстві займають висококваліфіковані фахівці та управлінці вищої ланки, за якими слідують інженерно-технічні працівники, фахівці більш низької кваліфікації та управлінці нижчої ланки, потім йдуть «білі» та «сині комірці», а замикають цей ряд некваліфіковані робітники та обслуговуючий персонал. Позиції індивідів у системі офіційних відносин фактично повністю зафіксовані у штатному розкладі соціальної організації.

В малій групі найвищим статусом характеризується її лідер та керівник.

4.2. Соціальні ролі.


Соціальна структура складається із системи взаємопов’язаних ролей, які є необхідними для виконання соціальною системою своїх функцій. Соціальною роллю називають очікувану поведінку людини, обумовлену її статусом. Роль – це коло функцій та видів поведінки, які вважаються підходящими для даного члена групи і реалізуються у певному соціальному контексті. Більшість соціальних ролей має реципрокну (зв’язану) будову, наприклад, лікар – пацієнт, продавець – покупець, дитина – батько.

Для успішного оволодіння тією чи іншою соціальною роллю та її виконання людині необхідні знання про зміст даної ролі, прийняття ролі, а також відповідна мотивація щодо виконання ролі.

Що вимагається від людини як носія певної ролі перш за все? В першу чергу їй потрібно знати, що можна робити, і чого не можна робити. Починаючи із раннього дитинства, особистість отримує від оточуючих певні знання про зміст різних ролей – офіційних та неофіційних. Дитині пояснюють, як слід поводитися вдома, на вулиці, у громадському транспорті, в гостях. Людина також отримує інформацію, спостерігаючи за іншими людьми, через засоби масової комунікації. Під час вступу до школи, училища, вишу, на роботу або на службу до армії новачка знайомлять із вимогами, які пред’являються до його нової соціальної ролі. В одних випадках ці вимоги викладені найбільш загальним чином, в інших — більш деталізовані. Останнє найчастіше відноситься до професійно-функціональних ролей, що визначаються посадовими інструкціями, в яких указані основні завдання даного працівника, його обов’язки і права, ступінь відповідальності, офіційні взаємозв’язки із іншими членами організації по вертикалі та горизонталі, основні вимоги до його професійних знань та навичок. Нечіткість посадових інструкцій різних категорій працівників (і рядових, і керівних) негативним чином позначається на їхньому психічному стані, викликаючи фрустрації і провокуючи конфліктні ситуації. Не сприяє це й ефективності праці. Однак навіть повне знання вимог, що стосуються соціальної ролі, – це тільки лише крок на шляху до її виконання. Таке знання саме по собі ще не викликає у людини бажання та уміння діяти вказаним чином.

Якість виконання людиною певної ролі багато в чому залежить не лише від того, наскільки вона розуміє її специфіку, але і якою мірою вона приймає дану роль і засвоює її (інтерналізує). Про інтерналізовану соціальну роль можна говорити тоді, коли зовнішні вимоги, що висуваються перед індивідом, стають його власними вимогами до самого себе. Є психологічна мудрість у англійській приказці: «Найважче – зрозуміти, в чому полягає твій обов’язок, тоді виконати його значно легше». Слід підкреслити значення відповідальності як властивості особистості, що визначає її ставлення до своїх рольових обов’язків. Можуть бути різні рівні усвідомлення працівниками окремих видів їхніх посадових обов’язків. Одні із них усвідомлюються особистістю як невіддільні від її соціальної ролі та власного «Я», а інші – як периферійні, які не зачіпають його «Я». Звідси випливає і різний ступінь реалізації обов’язків: те, що краще усвідомлюється, краще і виконується.



Спонукають людину до освоєння тієї чи іншої соціальної ролі і її виконання зовнішні та внутрішні чинники. Зовнішні спонуки — це своєрідний психологічний тиск людей, значущих для людини. Однак відносно більше значення мають внутрішні мотиви - задоволення якихось бажань можливе через оволодіння людиною певною роллю, яка дає йому певні права та пільги; оволодіння роллю дозволяє їй набути соціально-психологічної захищеності, отримати визнання та ін.

Рольові конфлікти. Іноді особистість на шляху до виконання ролі опиняється у конфліктній ситуації. Виділяється кілька типів рольових конфліктів.

В одних випадках рольові конфлікти є зовнішніми, породжуються боротьбою між членами групи за престижні групові ролі, викликаються рольовими переміщеннями індивідів всередині групи.

В інших випадках конфлікт носить внутрішньоособистісний характер: індивід усвідомлює брак знань, здібностей, мотивації і т.п., які необхідні для ефективного виконання ролі, або виявляє, що його роль сильно відрізняється від тих ролей, із якими йому раніше доводилось мати справу.

Наприклад, буває, що керівник усвідомлює, що його організаційна роль в ситуації, що склалася, вимагає рішучих дій зі зміцнення дисципліни серед підлеглих – перш за все, накладення різних стягнень, але при цьому йому може бути властивою неприязнь до подібних дій. Тут суб’єктивне «Я» вступило у конфлікт із вимогами соціальної ролі. Такий конфлікт називають особистісно-рольовим.

Ще приклад. Жінка — науковий співробітник, працює над докторською дисертацією. Це вимагає від неї чимало часу і сил. Але, маючи сім’ю, вона також хоче бути хорошою, дбайливою матір’ю і дружиною. Якщо жінка рівною мірою орієнтована і на професійне зростання, і на сім’ю, то виникає конфлікт між ролями. В цьому випадку вимоги різних соціальних ролей, виконуваних особистістю, перешкоджають їхній успішній реалізації. Подібний конфлікт називають міжрольовим.

Іноді референтність двох різних за своїми нормами і традиціями груп для однієї й тієї ж особистості може приводити її у стан маргінальності. При прагненні належати до обох груп, особистість повністю жодною із них не приймається. Це може приводити маргінальну особистість до серйозних міжрольових конфліктів, які негативно впливають на її психіку.

Результатом рольового конфлікту може бути відмова індивіда від якоїсь із несумісних ролей, спроби ввести в оману певну групу осіб стосовно виконання їхніх очікувань, відхід з даної ситуації (зміна місця роботи, проживання, розлучення). Рольові конфлікти призводять до підвищення ступеню напруженості особистості із фізіологічними та психічними проявами, аж до захворювань – неврозів, психосоматичних розладів. У будь-якому випадку рольові конфлікти позначаються на ефективності функціонування групи, знижуючи, наприклад, її продуктивність.

Набір ролей у різних групах, в залежності від специфіки групи, може бути різним. Можна виділити формальні ролі, що визначаються в організації, та ролі неформальні, що виникають у процесі взаємодії людей.

Тривале виконання індивідом якоїсь формальної ролі впливає на особистість – сприяє більш яскравому прояву одних властивостей особистості та маскуванню інших. Це особливо добре помітно на прикладі професійних ролей. Властивості особистості, що сформувались у процесі виконання нею професійній ролі, стають рисами вдачі, «професійним характером» (Платонов; Гуревич). Іноді високий ступінь інтерналізації професійної ролі та її тривале виконання можуть призводити до «професійної деформації» особистості, коли професійні стереотипи дій, стосунків стають настільки характерними для людини, що вона і в інших соціальних ролях ніяк не може вийти за межі стереотипів, що склалися, перебудувати свою поведінку відповідно до умов, що змінилися.

Прикладами неформальних ролей є ролі типу: «душа компанії», «козел відпущення», «домашній клоун», «добродійний мораліст» та ін. Поява неформальних ролей передбачає тривалі взаємозв’язки. У специфічних групах, наприклад, у науковому колективі, описують ролі критика, ерудита, генератора ідей [Ярошевський, 1978]. В літературі описується кілька ролей, що є відносно інваріантними для більшості груп. До їх числа відносяться ролі: лідера, новачка та «козла відпущення». Роль лідера буде детально розглянута пізніше. Щодо ролі новачка фахівці [Moreland & Levine, 1989] сходяться на думці, що від виконавців цієї ролі можна очікувати проявів тривожності, пасивності, залежності та конформності, і що ті з них, хто ефективно гратиме цю роль, мають шанс заслужити прихильність ветеранів групи. З приводу ролі «козла відпущення» у літературі [Levine & Moreland, 1990] стверджується, що її походження часто викликається нездатністю членів групи інтегрувати свої власні позитивні і негативні якості у цілісний і прийнятний образ себе. Для того, щоб вирішити ці внутрішні конфлікти, вони проектують свої негативні якості на виконавця ролі «козла відпущення». Виконавець цієї ролі виконує, таким чином, корисну для групи функцію, слугуючи об’єктом емоційної розрядки її членів, «громовідводом».

4.3. Феномен групового впливу. Явище конформізму.


Із незапам’ятних часів відомо, що на індивіда легше і ефективніше впливати через групу. У кожній групі існують певні групові норми, що спрямовують дії учасників, дозволяють групі досягти корисного результату і дають можливість застосовувати санкції щодо форм поведінки, які є неприйнятними для даної спільноти.

Групова норма розуміється як деяке правило, стандарт, прийняті правила поведінки, регулятор стосунків, що розгортаються у групі.

В звичайній мові слово «конформізм» означає «пристосуванство» і на рівні буденної свідомості має певний негативний відтінок. У соціально-психологічній літературі говорять про феномен конформності або «соціального впливу», а саме: про прийняття чи заперечення індивідом певного стандарту, думки, властивої групі, про міру підпорядкування індивіда груповому тискові. Феномен конформності має місце, як у групах, що склалися, так і у випадкових соціальних групах.

Відношення між упевненістю досліджуваного у своїй відповіді та його упевненістю у відповідях групи залежить від великої кількості змінних.

Звертає на себе увагу суперечливість образу конформіста. З одного боку, деякі риси конформіста безумовно позитивні: добрий, чуйний, готовий допомогти і т.п., з іншого – вважається, що він наділений цими якостями, оскільки дурний, невротичний і т.д. Інакше кажучи, він «позитивно слабий». Навпаки, нонконформіст є «негативно сильним»: він егоїстичний, упевнений в собі, інтелектуальний, а ставлення до нього можна визначити як приховане захоплення. В житті неможливо виділити типи конформіста і нонконформіста у «чистому» вигляді, звичайно вони сполучаються у різній пропорції.

Таким чином, «груповий тиск» виконує наступні функції в групі: а) допомагає групі досягти її мети; б) допомагає групі зберегти себе як ціле; в) допомагає членам групи виробити «реальність» для співвіднесення із нею своїх особистих думок; г) допомагає членам групи визначити своє ставлення до соціального оточення, що забезпечує адаптацію в соціумі.

5. Групова згуртованість


Згуртованість визначається як «солідарність», «мораль», «клімат», «відчуття спільності» і т.п., у контекст її обговорення включаються різні інші феномени, наприклад, міжособистісна аттракция або групова інтеграція.

К. Левін визначав групову згуртованість як «тотальне поле сил, що формує у учасників відчуття приналежності до групи і бажання у ній залишитися».

Згідно із Д. Картрайтом (Cartwright & Zander), згуртованість є результуюча сил, або мотивів, що спонукають індивідів до збереження членства у даній конкретній групі.

А. і Б. Лотт, визначають згуртованість, як «групову властивість, похідну від кількості та сили взаємних позитивних установок» [Lott & Lott, 1965]. По суті, йдеться про симпатію, тобто атракцію.

Один зі способів розуміння групової згуртованості спирається на уявлення про «завдання», для вирішення якого група створюється. Міра групової згуртованості – це ступінь ідентифікації членів групи із спільним завданням

Разом із тим, багато дослідників дотримується думки про те, що основою групової згуртованості є емоційна сторона системи міжособистісних стосунків у групі (при соціометрії виводиться «індекс групової згуртованості»). У ряді робіт особливого значення надається характеру групових цілей. Іноді згуртованість аналізується на основі частоти та міцності комунікативних зв’язків.

А.В. Петровским и соавт. розвивається стратометрична концепція групової активності, де згуртованість групи розглядається як ціннісно-орієнтаційна єдність її членів.

Таким чином, при розгляді феномену згуртованості слід, очевидно, враховувати специфіку групи. Якщо група орієнтована на вирішення професійних завдань, то емоційна сфера грає другорядну роль (але все-таки грає, особливо у напружених умовах діяльності). В інших випадках емоційна сфера може грати більш важливу роль у забезпеченні групової згуртованості.


6. Міжособистісна сумісність.


Психологічна сумісність членів групи є найважливішим чинником соціально-психологічного клімату. В якості рівнозначних слів використовуються такі, як «узгодженість», «консолідація», «гармонізація» та ін. Виділяють два основних види психологічної сумісності: міжособистісну (соціально-психологічну) та психофізіологічну (не кожен вид спільної діяльності вимагає психофізіологічної сумісності, наприклад, синхронізації темпу спільної діяльності).

Міжособистісна сумісність – це оптимальне поєднання психологічних особливостей партнерів (звичайно діади), що сприяють оптимізації їхнього спілкування та діяльності (типів поведінки, спільність соціальних установок, потреб та інтересів, ціннісних орієнтацій). Феномен, протилежний сумісності, це несумісність, а почуття, що нею викликаються, – антипатія. Міжособистісна сумісність може бути заснованою на принципах схожості та взаємодоповняльності.

7. Територіальність.


Будь-яка група є включеною, як правило, у цілком конкретне фізичне середовище, перебування в якому описується в літературі рядом специфічних понять, що відображають реальність соціально-психологічної феноменології просторової поведінки людей, такої як територіальність, особистий простір, просторове розташування членів групи.

Згідно із загальноприйнятою точкою зору [Кричевский и Дубовская, 1991], під територіальністю розуміється займання особистістю чи групою певного фізичного (можливо і географічного) простору та контроль над ним та об’єктами, що в ньому знаходяться.

У експериментах И. Альтмена і Д. Тейлора вивчався феномен соціального проникнення. Пари досліджуваних підбирались за принципом сумісності (партнери доповнювали один одного у потребі домінувати) або несумісності (партнери рівною мірою прагнули домінувати), проживали в умовах двотижневої ізоляції у спеціальному приміщенні. Виявилось, що члени несумісних діад демонстрували сильно виражені моделі територіальної поведінки, що розвивались лише із часом: вони поступово розділяли експериментальне приміщення на сфери впливу, чітко позначаючи стілець, ліжко і частину столу, яким вони віддають перевагу. І, незважаючи на дуже активне вербальне спілкування, що між ними зав’язувалось і часто набувало конфліктного характеру, не вторгались в просторову сферу один одного. Що ж до сумісних діад, то у поведінці їх членів зразу ж виявлявся високий рівень територіальності. Потім, однак, він поступово знижувався, і люди починали користуватися простором і предметами один одного. На думку авторів, передчасне ослаблення міжперсональних меж, що мало місце у несумісних діадах, є свідченням нездатності їхніх членів утворити ефективне ціле. В той же час успішні соціальні зв’язки, типові для сумісних діад, були, навпаки, результатом поступового послаблення цих меж.

Один із різновидів територіальності – особистий простір. Особистий простір – це область безпосереднього оточення особистості, яка нею активно охороняється, і вторгнення до якої викликає стан дискомфорту [Hayduk, 1983; Holahan, 1986]. На відміну від територіальності особистий простір не пов’язаний із якою-небудь фізичною (географічної) областю, він має безпосередній стосунок лише до тіла суб’єкта. Його межі строго не фіксовані і змінюються залежно від психологічних та соціальних стосунків суб’єкта із іншими людьми.

Вторгнення одного із членів групи в особистий простір кого-небудь із партнерів в разі небажаності подібних дій може викликати негативні реакції з боку «потерпілого».

Встановлено, що особистий простір помітно зменшується під впливом, так званої, ситуаційної знеособленості. Вона має місце, коли взаємодія людей протікає в межах певних рольових стосунків (наприклад, деякі моменти взаємодії хворого та лікаря) або в умовах скупченості і тісноти, що додає ситуації спілкування певною мірою знеособлений характер і супроводжується вимушеним зменшенням особистого простору.



Небажане вторгнення у особистий простір викликає стрес і позначається на своєрідності поведінкових реакцій. Так, небажана близька присутність іншої людини збільшує кількість таких жестів, як погладжування волосся, потирання рук, що свідчить про напруження або неспокій; посилює прагнення вийти із ситуації небажаного сусідства, позначається на фізіологічних реакціях. Встановлено також, що небажане вторгнення у особистий простір здатен стимулювати агресивну поведінку людини.

В більшості ситуацій люди тяжіють до тих, хто викликає у них симпатію і з ким вони хочуть спілкуватися, в той же час, вважаючи за краще триматися на відстані від тих, хто їм несимпатичний і не викликає бажання спілкуватись.


8. Психологічний клімат у лікувально-профілактичній установі.


Психологічна атмосфера – це короткочасний стан групової свідомості, що короткочасно виявляється у груповому настрої та групових думках. Неодноразовий прояв однакової психологічної атмосфери робить її психологічним кліматом. Психологічна атмосфера більше пов’язана із груповими емоціями, на відміну від психологічного клімату, який більше пов’язаний із груповими почуттями.

Основою соціально-психологічного клімату у лікувально-профілактичній установі є стиль «стерильності слова і поведінки», тобто створення таких умов, у яких би не було можливості для виникнення ятрогеній – невротичних станів внаслідок невірного вислову чи поведінки лікаря, медсестри або молодшого медперсоналу. Такі особливості особистості хворих, як тривожна недовірливість, схильність до зниження настрою та вольових зусиль у боротьбі із хворобливими проявами, егоцентризм та претензійність, «умовна бажаність» хвороби сприяють виникненню невротичних станів.

Певну користь у профілактиці виникнення психогеній у лікувальних установах відіграв «лікувально-охоронний режим», що отримав розповсюдження в 40-50-ті роки під назвою «досвід Макаровськой лікарні»: створення затишку і тиші у палатах, спокійно-ділового стилю спілкування лікарів і хворих із акцентом на зміцнення гальмівних процесів нервової системи хворих, в тому числі, і хворих із соматичними захворюваннями. Крім психотерапевтичних ефектів, використовувалось затемнення у палатах, медикаментозна терапія із застосуванням снодійних при лікуванні ряду хвороб, особливо «кортико-вісцерального генезу» (виразкової хвороби, гіпертонії і т.ін.).

При всій доцільності створення такого спокою для пацієнтів, все ж таки однобічність «гальмівної» методики викликала деякі заперечення, особливо у зв’язку із надмірним захопленням снодійними засобами. До того ж виникала небезпека пасифікації установок хворих, які не виявляють після виписки з лікарні належної протидії хворобі через виниклу звичку до тепличних умов. Обставини реального життя були значно більш жорсткими, і адаптація до них була б більш успішною при застосуванні лікувально-активуючого режиму.

В 1952 році психотерапевт И.3. Вельвовский прийшов до висновку, що охоронні і активуючі методи профілактики і лікування скоріше доповнюють один одного.

Психологічний клімат лікувально-профілактичної установи повинен будуватися не лише на негативних характеристиках режиму, що організується (тут не застаріває вислів старогрецьких лікарів: «Не зашкодь!»), але й на створенні позитивних активаторів здоров’я (психотерапія, фізіотерапія, ландшафтотерапія, фонова та функціональна музика, культтерапія, лібротерапія, «лікувальне читання» і т.п.).


СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНА СХЕМА

лекції 4 „Психологія малих соціальних груп”




VІІ. Матеріали активізації студентів під час викладання лекції.

Питання.

Що таке соціальна фасилітація та соціальна інгібіція?

Якими є нижня та верхня кількісні межі малої групи?

Що таке «команда», і що для неї характерне?

Як можна класифікувати малі групи?

Які особи користуються відносно більшим впливом та привілеями в соціумі?

Які особливості властиві особам із більш високим статусом?

Чим відрізняється особистісно-рольовий конфлікт від міжрольового конфлікту?

Яких психологічних проявів можна очікувати від виконавця ролі «новачка»?

Що таке групова норма?

Що таке конформність як соціально-психологічний феномен? Опишіть експериментальні умови, в яких вона виявляється.

Від яких чинників залежить ефективність групового впливу?

Порівняйте особистісні особливості конформіста, нонконформіста, негативіста і самостійного суб’єкта.

За допомогою яких понять можна описати феномен групової згуртованості?

Що впливає на групову згуртованість?

Які чинники сумісності значущі при діловій взаємодії та при «вільному спілкуванні»?

Які відмінності в територіальній поведінці демонструють члени сумісних та несумісних діад?

Як може проявлятися у поведінці «потерпілого» небажане вторгнення до його особистого простору? Чи відбувається взаємодія хворого і лікаря у ситуації ситуаційної знеособленості?

Що таке психологічна атмосфера і психологічний клімат? Який режим є кращим у лікувальній установі – охоронний або активуючий?

Ілюстративний матеріал

Ілюстрації в структурі презентації.


VІІІ. Матеріали для самопідготовки студентів.

а) по темі, що викладена в лекції

Література

Г. М. Андреева. Социальная психология. – М.: Наука, 1999. – 375 с.

А.Л. Гройсман. Медицинская психология. - М.: Магистр, 1995.

Б.Д. Карвасарский. Медицинская психология. Учебник. – М., 2004.

Р.Л. Кричевский, Е.М. Дубовская. Социальная психология малой группы: Учебное пособие для вузов. — М.: Аспект Пресс, 2001. - 318 с.

Д. Майерс. Социальная психология : Учеб. пособие: Пер. с англ. / Д. Майерс. – СПб.: Питер, 1997. – 684 с.

П.И. Сидоров, А.В. Парняков. Введение в клиническую психологию: Учебник для студентов медицинских вузов. - Т.2 — М.: Академический Проект, Екатеринбург: Деловая книга, 2000. - 381с.

Психологическая энциклопедия / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 1096 с.

Социальная психология: Учебн. пос. / Отв. ред. А.Л. Журавлев. – М.: ПЕР СЭ, 2002. – 351 с.

П.Н. Шихирев. Современная социальная психология. – М., 1999. – 448 с.



Питання

Відповіді на які актуальні питання лежать на шляхах дослідження малих груп?

Що таке соціальна фасилітація та соціальна інгібіція?

За якими ознаками можна визначити малу групу?

Якими є нижня та верхня кількісні межі малої групи?

Що таке «команда», і що для неї характерне?

Як можна класифікувати малі групи?

Які особи користуються відносно більшим впливом та привілеями в соціумі?

Які особливості властиві особам із більш високим статусом?

Чим відрізняється особистісно-рольовий конфлікт від міжрольового конфлікту?

Яких психологічних проявів можна очікувати від виконавця ролі «новачка»?

Що таке групова норма?

Що таке конформність як соціально-психологічний феномен? Опишіть експериментальні умови, в яких вона виявляється.

Від яких чинників залежить ефективність групового впливу?

Порівняйте особистісні особливості конформіста, нонконформіста, негативіста і самостійного суб’єкта.

Що таке «кредит ідіосинкразії» і хто із членів групи його отримує?

За допомогою яких понять можна описати феномен групової згуртованості?

Що впливає на групову згуртованість?

Які чинники сумісності значущі при діловій взаємодії та при «вільному спілкуванні»?

Які відмінності в територіальній поведінці демонструють члени сумісних та несумісних діад?

Як може проявлятися ув поведінці «потерпілого» небажане вторгнення до його особистого простору? Чи відбувається взаємодія хворого і лікаря у ситуації ситуаційної знеособленості?

Що таке психологічна атмосфера і психологічний клімат? Який режим є кращим у лікувальній установі – охоронний або активуючий?



б) по темі наступної лекції („Процес групового функціонування”).

Література

Г. М. Андреева. Социальная психология. – М.: Наука, 1999. – 375 с.

А.Л. Гройсман. Медицинская психология. - М.: Магистр, 1995.

Б.Д. Карвасарский. Медицинская психология. Учебник. – М., 2004.

Р.Л. Кричевский, Е.М. Дубовская. Социальная психология малой группы: Учебное пособие для вузов. — М.: Аспект Пресс, 2001. - 318 с.

Д. Майерс. Социальная психология : Учеб. пособие: Пер. с англ. / Д. Майерс. – СПб.: Питер, 1997. – 684 с.

П.И. Сидоров, А.В. Парняков. Введение в клиническую психологию: Учебник для студентов медицинских вузов. - Т.2 — М.: Академический Проект, Екатеринбург: Деловая книга, 2000. - 381с.

Психологическая энциклопедия / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 1096 с.

Социальная психология: Учебн. пос. / Отв. ред. А.Л. Журавлев. – М.: ПЕР СЭ, 2002. – 351 с.

П.Н. Шихирев. Современная социальная психология. – М., 1999. – 448 с.



Питання

Якими можуть бути причини виникнення групи?

Які стадії проходить група-команда у своєму розвитку?

Який специфічний вплив на розвиток внутрішньогрупових стосунків робить чинник екстремальності умов існування?

Дайте коротку характеристику класифікації типів влади (за Френчем і Ревеном).

Як лікар може використовувати ці типи влади у своїй професійній діяльності?

Охарактеризуйте значення мотиву афіліації у лідерів.

Що таке лідерство?

Дайте конспективну характеристику основним теоріям походження лідерства.

Яка відмінність існує між лідерами, «орієнтованими на стосунки» та лідерами, «орієнтованими на задачу»?

Дайте характеристику стилям лідерства (за К. Левіним).

В чому полягають переваги і недоліки автократичного, демократичного та вільного стилів лідерства?

Чому керівник повинен мати риси лідера?

Чим відрізняються лідерство і керівництво?

За якими характеристиками можна провести «особистісний вододіл» між більш ефективними та менш ефективними керівниками?

Дайте характеристику лідерським компонентам моделі керівництва.

Чим процес групового прийняття рішень відрізняється від процесу індивідуального прийняття рішень?

Доведіть, що групова дискусія може мати більший вплив на зміну індивідуальних думок, ніж просте інформування.

В чому полягає відмінність між нормалізацією групи та поляризацією групи як результатами групової дискусії?

Чи підтверджується тенденція до нормалізації групи у випадку, коли групове рішення включає момент ризику?

Що таке «дифузія відповідальності» при прийнятті групового рішення?

Що таке «огруплення мислення», якими є його симптоми та причини?


Розробив:

Асистент кафедри

медичної психології та психіатрії,

кандидат психологічних наук Борисенко О.І.





База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка