Лекція №3. Тактика лікаря при невідкладних станах, зумовлених психічними та наркологічними захворюваннями. Основи психофармакотерапії. (2 год.)



Скачати 324.72 Kb.
Дата конвертації10.11.2016
Розмір324.72 Kb.


ЛЕКЦІЯ №3. Тактика лікаря при невідкладних станах, зумовлених психічними та наркологічними захворюваннями. Основи психофармакотерапії. (2 год.)
Такі стани як епілептичний статус, психомоторне збудження, біла гарячка чи виражений абстинентний синдром можуть привести до непоправного, якщо своєчасно і кваліфіковано не надати допомоги. На жаль, за останні роки спостерігається тенденція до почастішання “невідкладних станів” психіатричного і наркологічного генезу, тому лікар любого фаху повинен в достатній мірі орієнтуватись в цій проблемі, бо запізнення чи некваліфікована допомога може закінчитись летально для хворого.
Епілептичний статус – стан, що загрожує життю і вимагає невідкладної терапії. Він характеризується великою кількістю приступів, порушенням свідомості в міжприступний період і розладами всіх функцій організму. Найбільш небезпечним для життя є статус тоніко-клонічних приступів.

Сприяють виникненню статусу: недостатня терапія,різке зниження доз протиепілептичних засобів, а також гострої інфекції, інтоксикації, черепно-мозкової травми, погрішності в дієті, нервові потрясіння, вживання алкоголю.

Об’єм невідклданої допомоги залежить від того,де трапився епілептичний статус: на вулиці, в транспорті, на виробництві. Якщо статус розвинувся вдома, треба терміново викликати “швидку”. А до її приїзду хворого повернути на бік, попередити западання язика, з рота видалити слиз, рвотні маси і вийняти зубні протези.


  1. Медична допомога по можливості передбачає: а) зняття судорог; б)

забезпечення прохідності дихальних шляхів, попередження асфікції

(від аспірації слизу чи западання язика); в) підтримка серцевої

діяльності; г) боротьба з набряком мозку.

Протисудорожні заходи: Діазепам (седуксен, реланіум) – 20 мг- 4 мл 0,5% розчину + 16 мл 40% р-ну глюкози в/венно (поволі !) можна і в/м’язево ввести седуксен, коли трудно в/венно. В/м’язево вводять літичну суміш: промедол – 2% - 1 мл + аналгін 25% - 2 мл + дімедрол – 1% - 2 мл, + новокаїн – 0,5%-2мл.

Як дегідратуючі засоби використовують фуросемід (лазікс) – 2% - 1-2 мл в/м’язево.

Серцеві засоби: корглікон, строфантин в/венно. (протипоказана камфора, коразол).

Повторно седуксен застосовують через 1,5 – 2 год ( не більше 6-8 мл на добу), літичну суміш – через 3-4 год (не більше 4 рази на добу).

Для боротьби з набряком мозку: в/венно фуросемід по 2-4 мл або суміш маннітолу (30 г) із сечовиною (30г) із розрахунку 0,5 г на 1 кг маси хворого (30% р-н) в/в.

Як дезінтоксикаційне: реополіглікін – 200-400 мл чи гемодез – 100-200 мл (в/венно крапельно).

Інтенсивна терапія проводиться в машині швидкої допомоги: повторна санація верхніх дихальних шляхів. В/венно барбітурати: 40 мл 2,5% р-ну гексеналу чи тіопенталу натрію, чи 5-10 мл 4% р-ну аміталу натрію.

В клінічних умовах при повторенні приступів використовують інгаляційний наркоз в поєднанні з гексеналом чи тіопенталом натрію, але в меншій концентрації (в 0,5-1% р-ні в/венно крапельно).

При повторенні приступів можна додати оксибутират натрію – 100-150 мг/кг маси тіла (в ампулах 10 мл – 20% р-ну = 2000 мг).

В умовах реанімаційного відділення реанімаційні заходи проводяться при участі реаніматолога і анестезіолога. Через шлунковий зонд, в залежності від типу приступів вводять різні антиепілептичні засоби – фенобарбітал 0,1 г, діазепам 0,01г, карбамазепін 0,2-0,4 г, діфенін 0,1 г.

Для лікування гострої інтракраніальної гіпертензії з метою дегідратації – манніт, сечовина, гліцерин. Гліцерин приймають через рот по 30-50 мл 4-6 разів на добу, запиваючи фруктовими соками; кортикостероіди – в/м’язево 1-2 мл преднізолону 3% (30-60 мг). Суха плазма 1 г/кг, Еуфілін.

Корекція кислотно-лужної рівноваги: 4% р-н бікарбонату натрію, 3,66% р-н трисаміну.

Для нормалізації електролітного балансу: іони калію у вигляді панангіну до 60-80 мл на добу – амп. по 10 мл.

При гіпертермії: охолодження магістральних судин і голови льодом, обтирання тіла рзчинами спирту і ефіру; в/м’язево літичні коктейлі: 50% - 2,0 аналгін чи 2% - 10,0 амідопірин + 0,5% новокаїн 10 мл + дімедрол 1% 2 мл + 0,1% р-н атропіну 0,5 мл.

При продовженні статусу – спинно-мозкова пункція, краніоцеребральна гіпотермія з допомогою апарату “Холод-2”, “Флюідотерм”. Понижують температуру на поверхні мозку до 30%С (визначають у зовнішньому слуховому проході, де вона на 1,5 градусів вища від інтракраніальної), нейрохірургічне втручання із видаленням епілептичної зони чи локальним охолодженням мозку (орошення хлоретилом).


Психомоторне збудження. Розрізняють такі види збудження:

  • Галюцинаторно- рухове збудження, що виникає під впливом страхітливих галюцинацій, часто з раптовим переходом від захисту до нападу

  • галюцинаторно-маячне – виникає при напливі страхітливих галюцинацій чи переважанні маячних ідей переслідування, отруєння, впливу. Збудження супроводжується афектом тривоги, страху. Хворі напружені, озлоблені, по-маячному трактують все, що відбувається навкруги, всюди бачать небезпеку, ворогів, що готові їх знищити, раптово кидаються бігти, наносять пошкодження собі,нападають на навколишніх

  • тривожне – загальне рухове збудження (ажитація) в поєднанні із тривогою і страхом

  • кататонічне – рухове збудження із переважанням рухових і мовних стереотипів (одноманітне повторення хворим одних і тих же слів чи рухів)

  • панічне (психогенне) – беззмістовне рухове збудження, що виникає при раптових дуже сильних потрясіннях, катастрофах, в ситуаціях, що загрожують життю

  • епілептичне (епілептиформне) – рухове збудження, що спостерігається при дисфорії чи присмерковому стані свідомості

  • еретичне – рухове збудження хворих олігофренією, що виражається в беззмістовних, часто руйнівних діях і супроводжується криками, іноді з нанесенням собі пошкоджень

  • екстатичне – варіант кататонічного збудження. Хворі приймають театральні пози, співають, декламують вірші, на лиці вираз захоплення, екстазу. Мова високопарна, непослідовна. Збудження може перериватись епізодами ступору чи субступору

  • імпульсивне – варіант кататонічного. Хворі здійснюють несподівані вчинки, агресивні, раптово схоплюються, кудись біжать, намагаються вдарити навколишніх, впадають в несамовиту лють. В мові переважають ехолалії

  • гебефренічне – дурачкуватість, гримасування, абсурдний, беззмістовний регіт. Хворі стрибають, кривляються, недоречно жартують

  • маніакальне – надмірне прагнення до діяльності із незавершенням і немотивованими переходами до іншого, поєднується із підвищеним афектом, прискоренням мислення і мови

  • меланхолічне (депресивне) – пигніченість і туга поєднуються з вираженим руховим неспокоєм і тенденцією до самопошкодження

  • деліріозне – виникає частіше вночі, в період напливу страхітливих зорових, а також тактильних і слухових галюцинацій, як правило, імперативних. Афект страху, хворий прагне втекти від страхітливих видінь, проганяє комах, в пошуках спасіння кидається по кімнаті, прагне вистрибнути через вікно

  • аментивне – здебільшого проходить в межах ліжка. Хворі розгублені, мова уривчаста, висловлювання розірвані. Рухи метушливі, хаотичні. Хворий одноманітно крутить тілом, розмахує руками і т.д.

  • психопатичне – часто обумовлюється психогенією, цілеспрямоване, дуже різноманітне за проявами. При утримуванні збудження посилюється, зміст мови (викрики, погрози, сварка) змінюється залежно від дій навколишніх подій, що відбуваються. Спостерігається при істеричних приступах чи істерично звуженій свідомості. Збудження супроводжується афективно насиченими уявленнями і яскравими театральними жестами і рухами.

Допомога при збудженні.

Головне завдання медичного працівника при наданні допомоги

збудженому хворому до прибуття транспорту для його перевезення в психіатричну лікарню заключається в створенні безпеки для хворого і навколишніх. З хворим залишаються лише особи, що забезпечують нагляд, а в разі необхідності і утримування. Спостерігаючі повинні бути біля хворого, щоб своєчасно стримати його (наприклад, при спробі вистрибнути через вікно). Заховати усі гострі чи ріжучі предмети. Для транспортування виділяють супроводжуючих (фельдшер, медсестра), кількість яких визначається станом хворого.

Використання нейролептиків (аміназіну, тізерціну), особливо парентерально,поза стаціонаром, первинному хворому вимагає великої обережності.

Лікування в стаціонарі: збуджених хворих розміщують в палатах таким чином, щоб вони якомога менше індукували один одного. Зокрема, хворих з однотипним збудженням, особливо маніакальних і психопатичних осіб, не слід утримувати в одній палаті. При різкому збудженні, необхідні термінові дії для мобілізації хворого. Найбільш раціонально утримувати хворого в ліжку. Для цього достатньо 3 (в крайньому разі) 4 чоловіки. Один тримає ноги вище колін, другий – руки ближче до кистей, третій – плечі. Не можна утримувати хворого за груди (небезпека перелому ребер) чи тиснути на живіт.

При виборі медикаментів для зняття збудження лікар повинен враховувати характер збудження.

При кататонічному і гебефренному збудженні показані нейролептики з вираженою седативною і антипсихотичною дією: 2-5 мл 2,5% р-ну аміназіну, 2-4 мл 2,5% тізерціну, лепонекс – 100-200 мг всередину. При відсутності ефекту доцільно поєднувати аміназін з в/м’язевим введенням 2-3 мл 1% р-ну мажептілу.

Галюцинаторно-маячне збудження: нейролептики аміназін,тізерцін, лепонекс. При стійкому маячному збудженні комбінують аміназін з 3-5 мл 0,2% р-ну тріфтазіну (стелазіні). Якщо в клінічній картині переважає вербальний галюциноз і явище психічного автоматизму, то, крім аміназіну, можна ввести 2-3 мл 0,5% р-ну галоперідолу.

Маніакальне збудження: Показані нейролептики седативної дії: аміназін, тізерцин, хлорпротіксен (2-6 мл 2,5% р-ну). При недостатній ефективності цих засобів можна додати галоперідол (в комбінації з аміназіном 2,5% - 1 мл чи хлорпротіксеном табл. 0,05/0,015) чи лепонекс – табл. 0,1 (к. 0,025).

Меланхолічне (депресивне) збудження. При переважанні тривожно-депресивного афекту вводять 4-12 мл 1% р-ну амітріптіліну. При необхідності додають хлорпротіксен, сонапакс чи лепонекс. Коли переважає ажитація, безсоння, неспокій, то раціонально призначити тізерцін.

Епілептичне збудження. Показаний седуксен (2-4 мл 0,5% р-ну), аміназін чи тізерцін (2-5 мл 2,5% р-ну). Паралельно використовують дегідратаційні і протисудорожні засоби.

Деліріозне і аментивне збудження. Лікування, особливо у хворих старечого віку, проводиться під контролем серцевосудинної і дихальної систем, а також печінки і нирок. Поряд із психотропними засобами використовують кордіамін, коразол, камфору, строфантін. Седуксен вводять в/м’язево по 10-20 мг (2-4 мл 0,5% р-ну), аміназін – невеликі дози ( не більше 200 мг на добу) і лтише при вираженому психомоторному збудженні. Необхідна також дезінтоксикаційна терапія. В/венне введення 4-5 мл 25% р-ну сульфату магнію з 5-10 мл 40% р-ну глюкози, під шкіру – 500 мл ізотонічного розчину хлориду натрію. Великі дози вітамінів С. РР, В1, В6, В12.

Психопатичне збудження. Показані неулептіл (20-50 мг/добу), великі дози транквілізаторів: еленіуму (50-80 мг на добу), седуксену (40-60 мг/добу). В більш тяжких випадках використовують також в/м’язево аміназін, тріфтазін, галоперідол.
Купування алкогольного делірію.

В останні роки терапія алкогольного делірію базується на патогенетичних принципах. Мова іде про застосування різних авріантів інфузної терапії, Її починають якомога раніше. Вона: 1) ліквідовує метаболічні порушення і порушення водно-електролітного балансу; 2) усуває гемодинамічні порушення; 3) нормалізує дихання; 4) попереджує чи ліквідовує порушення функції нирок і печінки; 5) попереджує набряк легень; 6) знімає гіпертонію і 7) лікує інтеркурентні захворювання.

При деліріях, особливо важких, завжди спостерігається порушення кровообігу в дрібних судинах, і введені ліки підшкірно чи в/м’язево всмоктуються повільно. Тому перевагу слід надавати в\венним вливанням.

Перед інфузією знімаємо рухове збудження, для чого в/венно вводять діазепам (седуксен по 10-40 мг одноразово до 60-70 мг/добу). Збудження можна зняти фенобарбіталом (0,3 г 1-2 рази на добу чи барбамілом (0,5-0,6 г 2-3 рази на добу).

Якщо не пройшло збудження, в/венно вводять 25 мг аміназіну крапельно на 500 мл ізотонічного розчину хлориду натрію, одночасно в/м’язево вводять діпразін 2,5%-2 мл (піпольфен) 50 мг чи дімедрол амп. 1% - 1 мл (10-30 мг).

Для усунення метаболічних порушень і порушення обміну електролітів використовують гемодез (в/венно крапельно 40-80 крап/хв по 400 мл х 2-3 на добу). Для усунення ацидозу в/венно вводять 300-500 мл 5% р-ну гідрокарбонату натрію. Доцільно в/венно ввести 10-15 мл 25% р-ну сульфату магнію. Для ліквідації гіпокаліємії – в/венно вводять хлорид калію 4% р-н 40-80 мл на 500 мл 5% р-ну глюкози. (2.5 – 500 мл).

При артеріальній гіпотонії (серцева недостатність) показані кардіотонічні засоби – строфантін, корглікон. При вираженому колапсі в/венно струйно 0,5% - 1% р-ну адреналіну чи 0,2% р-ну норадреаліну. При симптомах набряку легень терапію починають з інгаляції кисню.

Крім серцевих глікозидів (строфантіну, корглікону) використовують (100-150 мг в/венно), хлорид кальцію (10%-10 мл в/венно) еуфілін (5-10 мл 2,4% р-ну в/венно повільно), гормони – гідрокортізон (100-150 мг на 100 мл 5% р-ну глюкози в/венно), преднізолон (30-60 мг 1-2 мл в/венно струйно).

При появі симптомів набряку мозку і збереженій функції нирок в\венно крапельно вводять 30% р-н сечовини (1 г на 1 кг) або 20% р-н манітолу (1-1,5 г/кг). Патологічні зміни сечі вимагають введення лазіксу по (4-8 мл 1% р-ну в/венно струйно через кожні 4 год), всього до 40 мл (400 мг/добу). Одночасно використовують сульфат магнію (10 мл 25% р-ну 2 рази на добу); еуфілін (4 мл 2,4% р-ну через кожні 4 год), кокарбоксилазу (100-150 мг в/венно); глюкокортикоіди – преднізолон (до 500 мг/добу), гідрокортізон (до 500 мг/добу), а також холод на голову.

Для боротьби із гіпертермією призначають амідопірін – 10 мл 4% р-ну чи анальгін – 2 мл 50% р-ну в/венно. Одночасно використовують фізичні методи охолодження – знімають ковдри, кладуть пухирі з льодом на ділянку магістральних судин. При відсутності ефекту використовують “літичну суміш”: аміназін + піпольфен + промедол в/м + анальгін (чи амідопірін).

При пораженні печінки вводять глюкозу (10-20% р-н із розрахунку сухої речовини 3 г/кг з інсуліном – 1 од. інсуліну на кожні 4 г глюкози), віт.С, метіонін, сірепар (2-3 мл в/м), глюкокортикоіди – преднізолон, гідрокортізон – 2-4 мг/кг/добу. При появі олігурії – вводять лазікс (4-6 мл 2% р-ну в/венно струйно через 4-6 год).

Тривалість інфузійної терапії триває 12-36 год, в особливо важких випадках – декілька діб. Показом до припинення терапії є нормалізація соматичного стану (сон, АТ, частота пульсу і дихання, діурез).

В усіх випадках одночасно з інфузійною терапією вводять вітаміни в великих дозах: В1 (500-1000 мг – 10-20 мл 5%р-ну), В6 – 500-1000 мг (10-20 мл 5% р-ну), С – до 1000 мг (20 мл 5% р-ну), РР – 300-500 мг (30-50 мл 1% р-ну). Добова доза вітамінів ділиться на 3-4 ін’єкції. Тривалість 1-2 неділі при деліріях і до 1 місяця і більше при алкогольних енцефалопатіях.

При менш важких формах делірію після купування збудження (седуксен, оксибутират натрію, барбаміл) інфузійна терапія проводиться в скороченому об’ємі: гемодез чи реополіглюкін, глюкоза 5% р-н з інсуліном (1 од. на 4 г глюкози).

При проведенні інфузійної терапії можна застосувати суміш Е.А.Попова (0,3 – 0,4 фенобарбіталу + 30-40 мл спирту +100-120 мо води).

Основи психофармакотерапії.
Психотропні засоби

Перший психотропний засіб – хлорпромазін (аміназин) запропонований в 1952р. французькими вченими Delay і Deniker. Це початок ери психофармакотерапії, який зайняв перше місце, потіснивши інші методи, що використовувались раніше.



Класифікація психотропних засобів.

Виділяють3 класи:



1.Психолептики – виявляють заспокійливу і антипсихотичну дію.

І. Нейролептики:

1а) нейролептики переважно з седативною дією: аміназин,тізерцин, сонапакс, неулептіл, хлорпротиксен, лепонекс;

1 б) нейролептики переважно антипсихотичної дії: трифтазин, мажептил, френолон, карбідін, галоперидол, еглоніл, рисполепт, клопіксол, флюанксол;

1в) нейролептики пролонгованої дії: фторфеназин-деканоат (модітен-депо), флушпірілен, семап, орап, галоперидола деканоат, піпортіл.


  1. Транквілізатори:

2а) транквілізатори переважно седативної дії: еленіум, нозепам, нітразепам, феназепам, амізіл, мепротан;

2б) транквілізатори із стимулюючим типом дії: триоксазін, рудотель, седуксен, гідазепам.



  1. Нормотіміки: солі літію.


ІІ. Психоаналептики – виявляють антидепресивну, тимолептичну, активуючу і тонізуючу дії:

1. Антидепресанти:

1а) антидепресанти із переважно седативною дією: амітриптилін, фторацизін, піразидол, азафен, оксилідін, ципраміл, золофт;

1б) антидепресанти з переважно стимулюючою дією: меліпрамін, нуредал, трансамін, індопан, прозак.



  1. Психостимулятори: фенамін, сіднофен, сіднокарб, сапарал.

  2. Ноотропні засоби: аміналон, пірідітол(енцефабол), антогам, фенібут, пірацетам (ноотропіл), ацефен.


Ш. Психодислептики (психотоміметики, галюциногени): дієтиламід лізергінової кислоти, ЛSД-25, мескалін, гашиш, фенілциклідін.
Психофармакологічна дія.

  1. Нейролептики.

Стара назва нейроплегіки, великі транквілізатори. Це психотропні засоби,здатні на фоні ясної свідомості викликати своєрідне пригнічення емоційно-вольової і психічної активності. У хворого виникає відчуття спокою, ослаблення внутрішньої напруги, зменшення чи зникнення психомоторного збудження ,наступає загальмування з характерною байдужістю до навколишнього і своєї психопатологічної симптоматики. Більшість нейролептиків, як побічну дію, мають здатність викликати екстрапірамідні розлади.

1а. Нейролептики з переважно седативною дією:

Аміназин: седативна дія, зменшення рухової активності і деяке розслаблення скелетної мускулатури, сильна центральна адрено- і холінолітична дія (понижує АТ) + периферична адренолітична дія, слабка антигістамінна дія, зменшення проникливості капілярів (протизапальна дія), потенціювання дії наркотиків, снотворних, аналгезуючих,місцевоанестезуючих і протисудорожних засобів; пониження систолічного і діастолічного артеріального тиску, депресогенна дія.

Це один з найбільш сильних седативних засобів для зняття психомоторного збудження. Антипсихотична дія несильно виражена.

Аміназин посилює синдроми, пов’язані із загальмованістю, посилює ступор, субступор, депресію, апато-абулічний синдром. Природно, що він протипоказаний при цих станах.

Покази: різні види психомоторного збудження (шизофренія, хронічні

параноїдні і галюцинаторно-параноїдні стани. МДП, ажитація

при депресії, страх, тривога, безсоння при психозах).

Неврологічна клініка: підвищення м’язевого тонусу.

Хірургія: аміназин входить до складу літичних сумішей для гібернації. Акушерство-гінекологія: рвота вагітних.

Онкологія: променева терапія і хіміотерапія.

Дерматологія: свербіння, сверблячі дерматози.

Протипокази: Пораження печінки, нирок, порушення функції кровотворення, виразкова хвороба шлунку і 12-типалої кишки, тромбоемболія, коматозні стани, в т.ч. отруєння барбітуратами, алкоголем, наркотиками, гострі травми головного мозку (збудження).

Побічні дії і ускладнення: колапс (в 1-ші 2 години після прийому), нездужання, сухість в роті, важкість в ділянці серця і епігастральній ділянці, екестрапірамідні розлади (паркінсонізм, акатизія, дискінезія), алергічні реакції, токсичний гепатит, агранулоцитоз, тромбофлебіти, нейролептична депресія.

Середня добова доза (СДД) – 600-800 мг.

Форма випуску (ФВ) – драже) 0,025 – 0,05 – 0,1. Амп. 2,5% - 1-2-5 мл.



Тізерцин – близький до аміназину.

Особливості: за здатністю потенціювати дію наркотичних і аналгезуючих засобів і за гіпотензивною дією в 3-4 рази сильніший від аміназину. Протирвотна і холінолітична дії слабші ніж в аміназину. Протигістамінна дія сильніша від аміназину і приблизно така, як в діпразину. Депресогенний ефект мінімальний. Це один з найменш токсичних нейролептиків. Краще переноситься ніж аміназин.

Покази, протипокази – див. “Аміназин”.

СДД – 600-800 мг.

ФВ - драже 0,025; Амп. 2,5%-1мл.

Сонапакс (тіоридазин, мелеріл).

Має заспокійливу дію з помірним стимулюючим і м’яким тимолептичним ефектом.

Вибіркова антипсихотична дія адресована в основному до станів тривоги, страху, напруженості, що поєднуються із іпохондрією, нав’язливостями, фобіями, сенестопатіями.

Покази: не стільки важкі психотичні стани, скільки різноманітні психопатологічні прояви більш м’якого регістру, зокрема неврозоподібні стани.

СДД – 200-600 мг

ФВ – драже по 0,01; 0,025 і 0,1.



Неулептіл. Більш типовий нейролептик, ніж сонапакс, бо його власне психотропна дія близька до аміназину і характеризується чітким гальмівним впливом без стимулюючого компоненту + слабка загальна антипсихотична дія.

Покази: перш за все різні психопатичні і психопатоподібні стани, порушення поведінки, незалежно від їх нозологічної приналежності.

Поведінка нормалізується при використанні і інших нейролептиків в міру редукції продуктивної симптоматики чи афективних розладів. У неулептіла ця сторона дії є основною і ніби перекриває всі інші сторони психотропної активності.

В літературі цей препарат відомий як “коректор поведінки”. В той же час для зняття психомоторного збудження він непридатний, а добре знімає озлобленість, напруженість, дратівливість, вибуховість.

СДД – 30-50 мг.

ФВ – капсули по 0,01. Краплі всередину 4% розчин, 1 кр.=1мг.


Хлорпротиксен (труксал) – найбільш типовий нейролептик і за психотропною активністю близький до тизерцину. Його терапевтичний ейект складається із гальмівної без депресивної дії, помірного антипсихотичного і вибіркового седативного впливу на стани психомоторного збудження.

Його прямий вплив на галюцинації і маячні синдроми знаходяться приблизно на рівні аміназину, але він значно менш токсичний.

СДД – 200 – 400 мг.

ФВ – табл. 0,015; 0,025 і 0,05;

амп. 2,5 % - 1 мл.

Лепонекс – (клозепін, азалептін) – один з останніх нейролептиків, седативної дії, втілених в практику.

Покази, як і у аміназину, тізерцину, хлорпротиксену, тобто всі види збудження.

Особливість цього засобу – практично повна відсутність екстрапірамідних побічних явищ. Це особливо цінна якість у випадках цереброорганічної недостатності, коли нейролептична терапія лімітована їх побічними діями (неврологічними розладами, перш за все екстрапірамідними порушеннями).

Відрізняючись від інших нейролептиків хімічною будовою і фармакологічними властивостями, лепонекс виявляє лікувальну дію там, де в результаті тривалого застосування виникла адаптація до препарату, і, відповідно, резистентність до його дії.

Найширше лепонекс використовують при синдромах, що протікають із психомоторним збудженням. Заспокійливий ефект розвивається швидко і не менш виражений, ніж при використанні аміназину, тізерцину чи хлорпротиксену.

На відміну від аміназину, лепонекс не має депресогенної дії.

СДД – 200-600 мг.

ФВ – табл. 0,025 і 0,1; амп. 2,5%-2 мл.


1б. Нейролептики переважно антипсихотичної дії.

Трифтазін (стелазін) – найбільш типовий представник цієї групи. Його психотропні властивості складаються:

  • нейролептичний ефект + помірний стимулюючий компонент

  • сильний загальний антипсихотичний вплив

  • вибіркова антипсихотична дія широкого спектру до продуктивної психосимптоматики: маячення, галюцинації, синдром психічного автоматизму.

Тифтазін має сильний протирвотний ефект. Порівняно з аміназином

виявляє слабкий адренолітичний ефект, менш потенціює дію снотворних засобів; не має протигістамінної, спазмолітичної і протисудорожної активності.

Порівняно з аміназином,трифтазін виявляє більш виражений вплив на продуктивну психосимптоматику (в 10 раз сильніше).

Трифтазін не викликає скованості, загальної слабкості. Хворі, навпаки, стають більш пожвавленими, легше включаються в трудові процеси.

СДД – 30-100 мг.

ФВ – табл. 0,005 і 0,01; амп. – 0,2% - 1 мл.



Мажептіл – один із найбільш сильних антипсихотичних засобів. Формула психотропної активності визначається найбільш різким активуючим, розгальмовуючим компонентом, найбільш сильна обриваюча, антипсихотична дія направлена на поліморфну симптоматику, особливо на кататоно-гебефренічні розлади.

За силою антипсихотичної дії мажептіл можна порівняти лише з інсуліно-шоковою терапією.

Одночасно мажептіл викликає і виражені екстрапірамідні розлади.

СДД – 20-150 мг.

ФВ – табл. 0,001 і 0,01;

амп. 1% - 1 мл.



Етаперазін – за антипсихотичною дією поступається першим двом засобам.

Особливості :



  • за протирвотною дією в 10 раз сильніший від аміназину (входить в аптечку військовослужбовця);

  • володіє і стимулюючим ефектом,тому показаний при ступорозних і субступорозних, апато-абулічних станах, аутизмі, в’ялості, холодності, негативізмі;

  • вибіркова дія на галюцинаторно-маячні розлади і особливо вербальний галюциноз.

СДД –30-80 мг

ФВ – табл. 0,004; 0,006; 0,01.



Френолон – близький до етаперазіну.

Особливості:



  • майже повна відсутність власне нейролептичних властивостей;

  • виражений стимулюючий, активуючий вплив, особливо вибіркова дія на стани загальмованості;

  • антипсихотична дія слабо виражена;

  • менш токсичний, ніж аміназин.

СДД – 20-60 мг.

ФВ – табл. 0,005;

амп. – 0,5% - 1 мл.

Галоперидол – один з найактивніших нейролептиків, малотоксичний. За фармакодинамікою близький до трифтазіну, але активніший. Має слабку адренолітичну дію, потенціює дію снотворних, барбітуратів, наркотичних засобів.

За протирвотною дією в 50 раз сильніший від аміназину.

Вибіркова дія на галюцинації, маячні ідеї.

Покази: всі психопатологічні стани, що супроводжуються галюцинаторно-маячними проявами.

Побічні дії: часті екстрапірамідні порушення.

СДД – 10-60 мг

ФВ – табл. 0,0015; 0,003; 0,005.

Амп. 0,5 % - 1 мл.



Еглоніл – (догматіл, сульпірід) – лише з певними обмовками можна віднести до нейролептиків. Він вдало поєднує у собі властивості нейролептиків і антидепресантів, тобто тимонейролептик.

Не має гальмівного впливу, а, навпаки, виявляє стимулюючий ефект, тому показаний перш за все при станах, що супроводжуються в’ялістю, загальмованістю, анергією, апатією.

Вибіркова антипсихотична дія має порівняно широкий діапазон, перш за все галюцинаторно-маячні і афективні (в основному, депресивні) розлади.

Цінна особливість еглонілу – відсутність екстрапірамідних розладів при його приміненні.

СДД – 200-1600 мг.

ФВ - табл. 0,2; капс. 0,05;

амп.- 5% - 2 мл.
Респолепт (рисперидон, нейриспін) – атиповий антипсихотичний засіб нового покоління. Показаний при гострих і хронічних психозах з позитивною симптоматикою (маячення, галюцинації, психосенсорні порушення), та тривожно-депресивними розладами. Ефективний і щодо дефіцитарної симптоматики при шизофренії.

СДД - 2-6 мг;

ФВ – табл. 0,001; 0,002; 0,003; 0,004.
Клопіксол – похідне тіоксантену Сприяє швидкій і чіткій редукції патопсихосимптоматики і маніакальних станів при шизофренії та інших захворюваннях.

ФВ: випускають в 2-х формах. Клопіксол-акуфаз для лікування гострих і загострень хронічних психозів в ампулах 1 мл (50 мг).

Клопіксол-депо – амп. 1 мл. (200 мг) і 1 мл (500 мг).

Клопіксол – табл. 0,002; 0,01; 0,025.

СДД – 20-40 мг.
Флюанксол – антипсихотичний препарат, похідне тіоксантену. На відміну від клопіксолу, не володіє седативним ефектом. Ефективний при лікуванні шизофренії, суттєво знижує рівень тривоги і депресії. Виявляє лікувальний ефект як при позитивній, так і негативній симптоматиці.

СДД – 10-20 мг. (при шизофренії).

ФВ – табл. 0,001; 0,005;

Флюанксол-депо – амп. 1 мл (20 мг) і 1 мл (100 мг).


1 в. Нейролептики пролонгованої дії (дюранти, ретардовані або депо-препарати).

Встановлено, що не менше 50% хворих навіть при найбільш акуратній організації амбулаторного лікування припиняють прийом або приймають нерегулярно рекомендовані їм ліки.

Ці труднощі при проведенні тривалої терапії,особливо в амбулаторних умовах,можна усунути (або хоч зменшити) шляхом втілення в практику препаратів пролонгованої дії.

Найбільш широко використовується фторфеназін-деканоат (модітен-депо). За фармакодинамікою близький до трифтазіну:



  • поєднання вираженої вибіркової дії на галюцинаторно-маячну симптоматику із достатньо вираженою глобальною антипсихотичною дією;

  • стримує прогредієнтність процесу;

  • легка активізуюча дія;

  • деяка загальноседативна дія.

Особливість побічної дії – екстрапірамідні розлади наступають на 2-6 день після ін’єкції.

Покази - див. “трифтазін”.

ФВ – амп. 2,5% - 1 мл на олії.

Доза – 12,5 – 75 мг в/м 1 раз в 1-3 неділі.


Флушпірілен (ІМАП – інтрамускулярний антипсихотик).

За спектром фармакологічної дії близький до галоперідолу.

Покази – див. “галоперідол”.

ФВ – сусп. в ампулах 0,2% - 2 мл. Вводять по 2-6 мг в/м 1 раз /тиждень.


Пімозід (Орап – оральний антипсихотик).

За фармакодинамікою близький до галоперідолу і флушпірілену

ФВ – таблетки 0,01

СДД – 1-5-8 мг / 1 раз на добу.


Семап – тривалість дії до 7 діб, максимальна дія спостерігається на 1-3 день. Психотропний ефект складається із слабкої антипсихотичної + помітної стимулюючої + легкої седативної дій.

Доза – 40-60 мг. 1 раз в 7 днів.

ФВ – табл. 0,02 і 0,1.
Галоперидола деканоат .

ФВ – амп. по 1 мл (відповідає 50 мг галоперидолу звичайного) – 1 раз в 4 неділі в/м.


2.Транквілізатори (малі транквілізатори).

Із сучасних психотропних засобів транквілізатори використовуються

найширше. В США 1/3 населення у віці 18-74 роки приймають транквілізатори.

На відміну від нейролептиків, не мають антипсихотичних властивостей (тобто не діють на продуктивну психосимптоматику), лише послаблюють страх, нав’язливості, напруженість, тривогу і іншу невротичну симптоматику. Не викликають екстрапірамідних розладів.

Назва trangnilare означає робити спокійним, незворушливим.

Відомо багато синонімів цієї групи психотропних засобів: антифобічні, анксіолітичні, атарактики, малі транквілізатори і ін.

Шість основних видів дії:


  • власне транквілізуюча

  • седативна

  • активуюча

  • снотворна

  • міорелаксантна

  • протисудорожна.


2 а. Транквілізатори переважно седативної дії

Переважають гальмівні, заспокійливі впливи. Це виражаєтьсяу

зворотному розвитку невротичних, неврозо- і психопатоподібних порушень, що протікають з дратівливістю, збудливістю, вибуховістю, гнівливістю, озлобленістю, експлозивністю, а також тривогою, страхом.

Першим із цієї групи був синтезований в 1954 р.



Мепротан (Мепробомат, андаксін) і скоро завоював хорошу оцінку клініцистів.

Має заспокійливу, слабку транквілізуючу, помірну гіпнотичну і антифобічну дії.

За силою дії слабший, ніж похідні бензодіазепінів (еленіум і ін.) М’якість дії дає можливість застосувати цей засіб, коли протипоказані більш сильні транквілізатори (седуксен та інші), що викликають сонливість, релаксацію.

Побічні дії: рідко алергічні реакції (висипання), диспептичні явища, іноді атаксія, порушення координації рухів.

Вимагає обережності призначення водіям, бо засіб викликає м’язеву релаксацію, сповільнення реакції, як і всі інші засоби цієї підгрупи.

ФВ – табл. 0,2; 0,4.


Амізіл – втілений в практику зразу після мепротану. На відміну від інших транквілізаторів володіє вираженою холінолітичною (т. атропіноподібною) дією.

Це засіб м’якої дії.

Побічні дії: порушення акомодації, сухість слизових, тахікардія, атаксія. Протипоказаний при глаукомі.

ФВ – табл. 0,002.



Еленіум (хлордіазепоксід, лібріум, напотон) – 1-й представник діазепінового ряду. Його дія складається із а) сильного гальмівного впливу і б) сильної загальнотранквілізуючої дії.

Покази: всі варіанти гіперстенічного типу невротичних, неврозоподібних, психопатичних і психопатоподібних порушень із підвищеною збудливістю;



  • нав’язливі фобічні і іпохондричні стани

  • судорожні стани.

Побічні дії: як у мепротану + порушення менструального циклу,затримка ейякуляції, зниження libido і потенції.

ФВ – табл. 0,005; драже 0,005; 0,01 і 0,025.

Амп. По 0,1 + розчинник (10 мл) для парентерального введення.
Оксазепам (тазепам, нозепам), теж похідне бензодіазепіну, зараз широко використовується. Це транквілізатор м’якої седативної дії. М’ягкість дії дозволяє застосувати його у працюючих пацієнтів, у хворих з важкими соматичними і неврологічними захворюваннями, у хворих похилого віку і дітей.

ФВ – табл. 0,01.


Нітразепам (радедорм, еуноктін), близький до оксазепаму (навіть слабший від нього), але володіє вибірковим ефектом – сильною снотворною дією. Не викликає привиканняі і неприємних відчуттів. Сон близький до фізіологічного, не порушує формули сну.

ФВ – табл. 0,05 і 0,01, за 25-40 хв. перед сном.


Феназепам – найновіший представник бензодіазепінового ряду. Один з найсильніших транквілізаторів. Виявляє сильну дію на нав’язливості, фобії, іпохондричні синдроми, що резистентні до інших транквілізаторів. Має сильну седативну дію, снотворний ефект (як нітразепам). Виражена протисудорожна і вегетостабілізуюча дії. За силою седативної і протитривожної дії може конкурувати з нейролептиками.

Побічна дія: міорелаксація, а при церебральній недостатності і передозуванні – атаксія.

Покази випливають із фармакодинаміки (див. вище).

ФВ. – табл. 0,0005; 0,001 і 0,0025.



2 б. Транквілізатори із стимулюючим типом дії.

Тріоксазін – розглядається як “денний” заспокійливий засіб. Має заспокійливу + активізуючу дії, покращує, підвищує настрій і самопочуття без сонливості і інтелектуальної загальмованості.

В той же час загальнотранквілізуюча дія виражена слабо (приблизно як у мепротану).

Не пригнічує моно- і полісинаптичні рефлекси – нема міорелаксації. Можна призначити при потребі водіям.

Покази: невротичні розлади із гіпостенічними явищами у вигляді адинамії, в’ялості, загальмованост,: психастенія із тривожно-помисловим настроєм, нерішучість, невпевненість, відчуття власної неповноцінності. Викликає бадьорість, приплив сил.

Побічна дія: може порушувати нічний сон, викликати неприємні сновидіння.

ФВ – табл. 0,3.


Медазепам (рудотель, мезапам) – похідне бензодіазепінового ряду. Активуючий вплив менш виражений, ніж у тріоксазіну, а загальний транквілізуючий ефект сильніший (=еленіуму).

Покази: ті ж + важкі невротичні, неврозоподібні стани, нав’яливості, фобії, що вимагають поєднання заспокійливого і активуючого впливів.

ФВ – табл. 0,01.
Діазепам (седуксен, валіум, реланіум) – типовий представник діазепінового ряду і використовується найбільш широко. В ньому добре поєднуються виражені гальмівні і стимулюючі впливи, причому останні хоч і переважають, але досить гармонійно поєднуються із заспокійливим ефектом.

Загальна транквілізуюча дія досить сильно виражена. Разом із феназепамом відносяться донайбільш сильних транквілізаторів.

Гальмівний вплив діазепаму проявляється лише в 1-ші дні, а потім змінюється відчуттям бадьорості,деяким підвищенням настрою, активністю, хорошою працездатністю.

Виявляє добру регулюючу дію на порушені вегетативні функції. Ряд авторів відмічає хороший ефект при дисфункціях ВНС, коли в/венне введення часто “на голці” обриває діенцефальний криз.

В діазепаму добре виражена протисудорожна дія (в 10 разів сильніша, ніж в еленіуму).

Завдяки стимулюючій дії діазепам виявляє хороший ефект при астено-депресивних, астено-іпохондричних і інших невротичних синдромах, тобто при гіпостенічних проявах.

Незамінним виявився діазепам для невідкладної допомоги при епілептичному статусі, білій горячці, алкогольній абстиненції і ін.

Побічні дії: м’язева слабість, в великих дозах – сонливість; у соматично хворих і старечому віці – мимовільний сечопуск, дефекація, порушення конвергенції, дизартрія, атаксія.

Можлива психологічна залежність (через 2 міс. перерва на 3 неділі). Реланіум – табл. 0,002; 0,005 і 0,01 (Польща).

ФВ – табл. 0,005; амп. 0,5% - 2 мл.

СДД – 15-45 мг.
Гідазепам – “денний” транквілізатор, має виражену транквілізуючу і протисудомну дії, добре усуває синдром абстиненції при алкоголізму, ефективний для підтримуючої терапії в період ремісії у хворих алкоголізмом.

ФВ – табл. 0,02 і 0,05.

СДД - 60 -100 мг.
ІІ. Психоаналептики.


  1. Антидепресанти.

В дії антидепресантів виділяють щонайменше 3 компоненти: основна

антидепресивна дія – це основний антипсихотичний ефект і додаткова дія: седативна і стимулююча.

По механізму дії антидепресанти ділимо на 2 групи:

А) тимолептики (трициклічні антидепресанти): усувають депресію у хворих, покращують їх настрій. На емоційну сферу здорових людей не впливають: меліпрамін, амітриптилін, фторацизін, азафен, піразідол, оксилідін і ін.

Б) тимоаналептики (інгібітори моноамінооксидази (МАО): підвищують настрій не тільки у хворих, але і у здорових осіб на фоні загальної стимуляції: нуредал (ніаламід), трансамін, індопан, іпразід і ін.
Різниця між препаратами цих підгруп полягає в механізмі дії. Трициклічні антидепресанти блокують один з механізмів інактивації моноамінів – зворотного захоплення норадреналіну (НА) пресинаптичним волокном, що сприяє накопиченню НА та інших моноамінів. Інгібітори МАО блокують моноамінооксидазу, що викликає дезамінування та інактивацію моноамінів, в тому числі НА, дофаміну, серотоніну, що містяться в ЦНС.

Виходячи із механізму дії, випливає:

1) недопустимість одночасного призначення засобів із цих 2-х груп (можливий гіпертонічний криз, психомоторне збудження і навіть смерть);


  1. після застосування інгібіторів МАО трициклічні антидепресанти можна застосувати лише через 14 днів, а інгібітори МАО після прициклічних – через 2-3 дні.

Клінічно виділяють 2 підгрупи антидепресантів:

А) антидепресанти із стимулюючою дією (меліпрамін і ін.)


1 а. Антидепресанти із седативною дією.
Амітриптилін – відноситься до групи трициклічних антидепресантів.

Один з найбільш сильних антидеперсантів. Має сильну антидепресивну + сильну заспокійливу дії. Відзначається виразною холінолітичною дією.

Покази: Не стільки класичні загальмовані депресії, скільки тривожно-депресивні стани різної етіологічної приналежності. Не викликає загострення галюцинаторно-маячної симптоматики (як наприклад, меліпрамін).

Ефективний і при нейролептичній депресії. Можна комбінувати з іншими антидепресантами трициклічного ряду (не можна з інгібіторами МАО), нейролептиками, транквілізаторами. Побічна дія випливає із його холінолітичного (атропіноподібного) ефекту.

ФВ – табл. 0,025,

амп. – 1% - 2 мл .

СДД – 150-250 мг в 3-4 прийоми упродовж дня і перед сном.

Нарощувати дозу слід швидко, упродовж 2-3 днів, а не упродовж тижня, як рекомендовано в старій літературі, щоб уникнути резистентності.


Фторацизін. Переважає седативна дія, антидепресивні властивості виражені помірно. Займає проміжне місце між антидепресантами і нейролептиками. Має здатність корегувати екстрапірамідні розлади нейролептиків. Є небажана холінолітична дія.

ФВ – табл. 0,01 і 0,025;

амп. – 1,25% - 1 мл.

СДД – 250-300 мг.


Піразидол –оригінальний вітчизняний антидепресант чотирициклічної будови. За силою дії близький до амітрипиіліну. Володіє балансуючою дією: при загальмованих депресіях діє активуюче, а при тривожних – заспокійливо.

Майже відсутня холінолітична дія, що дозволяє застосувати його у хворих із соматичною патологією, ослаблених, старших людей, при глаукомі, аденомі простати.

ФВ – табл. 0,025 і 0,05

СДД – 150-300 мг.


Азафен – дещо слабкіший, ніж піразидол. Добре зарекомендував себе при станах, що супроводжуються зниженим настроєм з астенією та іншою неврозоподібною симптоматикою, емоційною лабільністю. Цінна особливість – немає холінолітичної дії.

ФВ – табл. 0,025;

СДД – 150-200 мг.
Ципраміл – це антидепресант із седативною дією, інгібітор зворотного захоплення серотоніну. Не поступається класичним трициклічним антидепресантам, а, навпаки, швидше наступає терапевтичний ефект.

ФВ – табл. 0,02 і 0,04;

СДД – 20-40 мг.
Золофт – інгібітор зворотного захоплення серотоніну і з седативною дією.

Покази: тривожні депресії і “чисті” депресії, обсесивно-компульсивні розлади, панічні та посттравматичні стресові розлади.

ФВ – табл. 0,5 і 0,1.

СДД – 150-200 мг.




1 б. Антидепресанти із стимулюючою дією
Імізін (меліпрамін) – трициклічної будови.

Антидепресивна дія досить виражена (=амітриптіліну) + стимулюючий ефект. Найбільш ефективний при ендогенних депресіях в рамках біполярного афективного розладу, шизофренії.

Володіючи вираженим стимулюючим ефектом, показаний при загальмованих депресіях.

Якщо депресія супроводжується тривогою чи зв’язана з іншими психопатологічними феноменами (як при шизофренії), можливе загострення маячення, галюцинацій.

Побічна дія зв’язана із холінолітичним ефектом (див. вище).

Несумісний з інгібіторами МАО.

Всі препарати цієї підгрупи призначаються в 1-ій половині дня ( із-за можливого безсоння).

ФВ – табл. 0,025;

амп. – 1,25% - 2 мл

СДД – 150-200 мг.


Петіліл – трициклічний антидепресант. Крім антидепресивної дії має виражений тимоаналептичний ефект. Добре переноситься хворими.

ФВ – табл.0,025.

амп. – 2,5 % - 1 мл .

СДД – 200-300 мг.

До цієї підгрупи відносять інгібітори МАО. У всіх переважає стимулююча дія над антидепресивною (проміжне місце між антидепресантами і психостимуляторами).

Використовується сьогодні мало препаратів інгібіторів МАО: менша порівняно з трициклічними антидепресивна активність, більш виражена токсичність, тяжкі реакції несумісності з рядом ліків і продуктами харчування (сир, копченості, боби, вино).


Нуредал (ніаламід). Використовується при неглибоких депресіях, що поєднується із в’ялістю, загальмованістю, безініціативністю, при різних нозоологічних формах. Побічна дія зв’язана з холінолітичним ефектом.

ФВ – табл. 0,025

СДД – 200-350 мг.

Трансамін – близький до нуредалу. Помірна антидепресивна + стимулююча дії.

ФВ – табл. 0,025.

СДД – 25-60 мг.
Індопан – має виражений стимулюючий ефект.

ФВ – табл. 0,005 мг.

СДД – 20-40 мг.

Прозак (флуоксетин, продеп,) – препарат з високою антидепресивною активністю і стимулюючою дією. Впливає вибірково на зворотне захоплення моноамінів (серотоніну), не блокує ні холіно-, ні адренорецепторів. Мало токсичний.

Покази: ендогенна і реактивна депресія, нервова булімія, обсесивно- компульсивний розлад.

ФВ – табл. 0,02; капс. 0,02.

СДД – 20 мг при депресіях

20-60 мг обсесивно-компульсивний розлад, нервова булімія.

2. Психостимулятори
Психостимулятори – це лікарські препарати, під впливом яких вибірково стимулюється психічна діяльність і покращується розумова і психічна працездатність, поліпшується настрій і зменшується відчуття втоми, голоду і спраги, зменшується сонливість.

Упродовж декількох десятиліть класичними психостимуляторами вважались фенамін, мериділ (центедрин), але зараз вони в психіатричній клініці не використовуються із-за небезпеки привикання.



Сіднокарб – оригінальний препарат, один з найбільш ефективних і небезпечних психостимуляторів. Викликає стимуляцію ЦНС, що сприймається хворим як природне відчуття бадьорості, приплив енергії, підвищення працездатності.

Покази: астенічні стани, що протікають із загальмованістю, в’ялістю, апатією, іпохондричність, зниження працездатності, ступорозні, субступорозні і апато-абулічні стани.

Прояви шизофренії сіднокарб посилює, що можна використати для штучного загострення процесу і подолання резистентності до психофармакотерапії.

На відміну від фенаміну, менш токсичний, не викликає тахікардії, підвищення артеріального тиску, дія розвивається поступово, немає ейфорії і рухового збудження. Призначають в 1-й половині дня.

ФВ – табл. 0,005; 0,01; 0,025.

СДД – 20-30 мг.


Сіднофен – близький за хімічною структурою до сіднокарбу.

Особливості: психостимулююча дія виражена слабше, більш м’яко, не викликає явищ гіперстимуляції, дратівливості, загострення психотичної симптоматики. Має антидепресивну дію. Немає соматичних протипоказів. Не можна комбінувати з антидепресантами, а також застосовувати при тривожно-депресивних станах.

ФВ – табл. 0,005;

СДД – 20-30 мг до 60-70 мг.


Сапарал – отримують із аралії манчжурської.

Покази: астенічні, астено-депресивні стани, гіпостенічна форма неврастенії, гіпотонія, розумова і фізична перевтома.

ФВ – табл. 0,05.

СДД – 100-150 мг.


Кофеїн – є стимулятором ЦНС. Його призначають per os по 50-100 мг 2-3 рази на добу. Мало токсичний засіб, добре переноситься хворими.

Протипокази: гіпертонія, атеросклероз, глаукома.

ФВ – табл. 0,1 і 0,2;

амп. 10 % і 20 % - 1-2 мл.

Загально тонізуючу дію виявляють ряд препаратів рослинного і тваринного походження, так звані адаптогени. Вони підвищують працездатність, поліпшують самопочуття, збільшують витривалість при фізичних і психічних навантаженнях, сприяють адаптації організму до постійних змін довкілля.
Настойка жень-шеню

ФВ – флакони по 40 і 50 мл.

По 15-25 крапель до їди 2-3 рази на день.
Настойка лимоннику

ФВ – флакони по 50 мл.

По 20-25 крапель 2-3 рази на день до їди.
Настойка заманихи

ФВ – флакони по 50 мл.

По 30-40 крапель 2-3 рази на день до їди.
Екстракт левзеї рідкий

ФВ – флакони по 50 мл.

По 20-30 крапель 2-3 рази на день.

Настойка аралії

ФВ - флакони по 50 мл.

По 30-40 крапель 2-3 рази на день.
Пантокрин – рідкий екстракт неокостенілих рогів (пантів) морала або плямистого оленя.

ФВ – флакони по 30 і 50 мл, по 10-40 крапель 2-3 рази на день до їди

амп. – 1 мл.

табл. – 0,15.


3. Ноотропні засоби

Ноотропи стимулюють синтез білків і нуклеїнових кислот, виявляють антигіпоксичну дію, нормалізують біоенергетику в нервових клітинах при органічних ураженнях ЦНС або резидуальній органічній недостатності.



Аміналон – (гамалон) – гамма-аміномасляна кислота, виявляє позитивний вплив на обмінні, енергетичні процеси в тканинах головного мозку, посилює постачання, утилізацію глюкози, підвищення дихальної активності.

Покази: церебрастенічні і енцефалопатичні прояви різної етіології, органічні ураження ЦНС, розумова відсталість.

ФВ – табл. 0,25

СДД – 0,5-1,5


Пірідітол (енцефабол) – синтезований на основі вітаміну В6.

Має стимулюючу і антидепресивну дію.

Покази: див. “Аміналон”.

Побічні дії: безсоння, дратівливість.

ФВ – табл. 0,05; 0,1; 0,2.

СДД – 0,2-0,6


Пантогам

Крім метаболічної дії має протисудомну дію, знижує моторну збудливість нейронів, підвищує розумову діяльність. Мало токсичний.

Покази: Джексонівська епілепсія, паркінсонізм, тремор, нейролептичний синдром, заїкання у дітей, поліморфні і малі напади епілепсії.

ФВ – табл. 0,25 і 0,5

СДД – 1,5-3.0

Пірацетам (ноотропіл) – покращує регіонарний кровоток в ішемізованій ділянці мозку, посилює синтез ядерної РНК в нейронах, покращує пам’ять, полегшує процес навчання. Дуже мало токсичний. Широко використовується в геронтології, педіатрії, дня купування абстинентних явищ і деліріозних станів при алкоголізмі, гострому отруєнні алкоголем, морфіном, барбітуратами.

ФВ – капс. – 0,4; табл. – 0,2; амп. – 20 % - 5 мл

СДД – 2,0-3,0

Ацефен виявляє помірний стимулюючий вплив, активізує обмінні процеси, покращує синаптичну передачу в гіпоталамусі та інших ділянках мозку.

ФВ – табл. 0,1

СДД – 0,3-0,4
Церебролізин – гідролізат тканини мозку. Сприяє покращенню обміну речовин у нервових тканинах. Використовується при органічних ураженнях ЦНС.

ФВ – амп. 5 % - 1 і 2 мл

На курс лікування 20-40 ін’єкцій.
Кавінтон (вінпоцетин) – розширює судини мозку, покращує кровообіг і постачання його киснем, а також сприяє засвоєнню глюкози, зменшує агрегацію тромбоцитів.

ФВ – табл. 0,005

амп. 5 % - 1 і 5 мл для в/венного введення.

Ніцерголін (серміон) - проявляє альфа-адреноблокуючу дію, спазмолітичну активність щодо кровоносних судин, особливо мозку.

Покази: гострі і хронічні розлади мозкового кровообігу через атеросклероз, тромбоз судин мозку, як і розлади периферичного кровообігу, ішемічні ураження зорового нерва.

ФВ – табл. 0,001

Амп. По 0,004


Пентоксифілін – покращує постачання киснем мозку, покращує мікроциркуляцію і реологічні властивості крові, зокрема зменшує агрегацію тромбоцитів, понижує в’язкість крові.

ФВ – табл. (драже) 0,1

амп. 2 % - 5 мл.
Побічні дії психотропних розладів

Побічні дії найчастіше спостерігаються при застосуванні нейролептиків і великих доз антидепресантів.

Найбільш поширеними є неврологічні побічні дії і ускладнення.

Виділяються такі синдроми:

Акінетогіпертонічний, чи медикаментозний паркінсонізм, гіперкінетогіпертонічний, гіперкінетичний і дискінетичний синдроми.

Акінетогіпертонічний синдром буває від легкого невираженого гіпокінезу (зміна почерку і модуляції глосу, рідке кліпання) до значної паркінсонічної знерухомленості.

Симптоматика: маскоподібне лице, рідке кліпання, скованість рухів.

Тонус м’язів кінцівок підвищений, вони ригідні, с-м “зубчатого колеса”. Можуть викликати такий стан нейролептики і великі дози антидепресантів.

Гіперкінетогіпертонічний синдром: на фоні акінезії і м’язевої гіпертонії виникають різні гіперкінетичні розлади (тремор, гіперкінези), акатізія (непосидючість, почуття “неспокою в ногах”), тасікінезія (потреба рухатись, міняти положення).

Гіперкінетичний синдром проявляється найчастіше у вигляді акатизії і тасікінезії, а також в різноманітних гіперкінезах (хореєформних, атетоїдних, оральних).

Дискінетичний синдром частіше виникає на ранніх етапах нейролептичної терапії і може проявлятись у вигляді пароксизмальних кризів. Із них найчастіше бувають оральні дискінезії (синдром Куленкампфа-Тарнова) і окулогірні кризи.

Оральні: напруження м’язів язика, ковтальних і жувальних м’язів, виникає непереборне бажання висунути язик, який ніби не поміщається в роті.

Окулогірні: болісне завертання очей.

У випадку генералізації дискінезії можуть проявлятися у вигляді ексімоторних кризів, коли виникають міоклонії, дистонії. Поза іноді з відтінками демонстративності. Рухи при цьому атетозоподібні і хореоподібні. Гіперсалівація, тахікардія, вегетативні чи вегетосудинні порушення.

Лікування: навіть при початкових проявах екстрапірамідного синдрому слід призначити коректори (циклодол, паркопан і ін).

Пароксизмальний дискінетичний синдром знімають антипаркінсонічними коректорами + кофеїн натрія бензоат (2 мл 20% підшкірно) + аміназін (25-50 мг в/м’язево). Одночасно в/венно глюкоза + віт.С і В1, р-н кальція хлориду в/венно, седуксен в/м’язево.



Лікувати хронічні екстрапірамідні розлади важко. Використовують великі дози вітамінів, глюкозу, інсулін (малі дози), ноотропи (ноотропіл, аміналон).



База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка