Лекція 3 : соціальна психологія особистості. (2 години) І. Науково-методичне обгрунтування теми



Скачати 256.1 Kb.
Дата конвертації18.04.2017
Розмір256.1 Kb.


МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

лекції по курсу соціальної психології

зі студентами ІІ курсу стоматологічного факультету
Лекція 3: СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ.

(2 години)


І. Науково-методичне обгрунтування теми.

Аналіз історії лише в одній сфері людської діяльності – в економіці – показує, що людство по мірі розвитку засобів виробництва та їхнього ускладнення невблаганно рухається від зовнішніх форм спонукання всередину, до мотиваційного ядра особистості, її базових цінностей, все більш включаючи їх у діяльність. В будь-якій культурі і країні у найбільш просунутих сферах діяльності хороший і шуканий працівник нині повинен не просто виконувати роботу, він повинен любити її і ставитись до неї творчо. На черговому рубежі століть і тисячоліть все більш очевидною стає стародавня істина, що «людина є мірою всіх речей». В даний час в сучасному суспільстві інтерес до проблем можливостей людської особистості настільки значний, що практично всі суспільні науки звертаються до цього предмету дослідження: проблема особистості стоїть в центрі і філософського, і соціологічного знання; нею займається і етика, і педагогіка, і генетика.


ІІ. Навчальні цілі заняття.

В межах даної лекції студенти мають



  • ознайомитись із структурою та функціями спілкування (β-II),

  • розуміти значення соціальної психології особистості та специфіку соціально-психологічного дослідження особистості (β-I),

  • проаналізувати основні зарубіжні соціологічні та соціально-психологічні концепції особистості (β-II),

  • знати характеристики соціально-психологічної моделі особистості, такі, як Я-концепція, самооцінка і самоповага, соціально-психологічний статус, ідентифікація, соціальні уявлення та сукупність соціальних установок (атитюдів) (β-II),

  • отримати уявлення про соціалізацію як процес та результат засвоєння і активного відтворення індивідом соціального досвіду, здійснюваний у спілкуванні та діяльності (β-I),

  • засвоїти індивідуальні соціально-психологічні особливості особистості на матеріалі факторних та клінічних типологій (β-II),

  • ознайомитись із порушеннями поведінки та розладами характеру особистості (β-I).


ІІІ. Цілі розвитку особистості (виховні цілі).

Виховний потенціал даної навчальної теми полягає в розвиткові у студентів багатьох складових соціальної перцепції, розуміння важливості неформальної структури взаємодії.


ІV. Міждисциплінарна інтеграція.



Дисципліни

Знати

Вміти

1

Попередні (забезпечуючі) дисципліни




„Основи психології. Основи педагогіки”

Психологія особистості







„Філософія”

Проблема людини у сучасній науці




2

Наступні дисципліни




„Терапевтична стоматологія”

Знати складові особистості хворого







„Психіатрія”

Розлади поведінки та характеру особистості




3

Внутрішньопредметна інтеграція




„Психологія малих соціальних груп”

Розуміти значення структури особистості для взаємодії у малих соціальних групах







„Методологія і методи соціальної психології”

Знати методи соціальної психології, що можуть бути використані для дослідження особистості

Вміти аналізувати особистість хворого


V. План та організаційна структура лекції.



Основні етапи лекції та їх зміст

Цілі в рівнях абст­рак­ції

Тип лекції. Засоби активізації студентів. Матеріали методичного забезпечення

Роз­по­діл ча­су

1

Підготовчий етап




Визначення актуальності теми, навчальних цілей лекції та мотивація




Див. пп. І і ІІ

15%

2

Основний етап




1. Загальна характеристика проблеми особистості в соціальній психології.

1.1. Значення соціальної психології особистості.

1.2. Специфіка соціально-психологічного дослідження особистості.

2. Основні зарубіжні соціологічні та соціально-психологічні концепції особистості.

3. Основні характеристики соціально-психологічної моделі особистості.

3.1. Я-концепція.

3.2. Самооцінка і самоповага.

3.3. Статус особистості.

3.4. Ідентифікація.

3.5. Соціальні установки (атитюди).

4. Соціалізація особистості.

5. Індивідуальні соціально-психологічні особливості особистості.

5.1. Факторно-аналітичні типології.

5.2. Клінічні типології.

6. Розлади поведінки та характеру особистості.


β-IІI

Тематична лекція.

Лекція із застосуванням наочності. Засоби наочності: комп’ютер, проектор, презентація



80%

3

Заключний етап




Резюме лекції, загальні висновки. Відповіді на можливі запитання. Завдання для самопідготовки студентів.




Навчальна літ-ра, питання (див. п. VIII б)

5%


VI. Зміст лекційного матеріалу.

а) розгорнутий конспект змісту теми

1. Загальна характеристика проблеми особистості в соціальній психології.

1.1. Значення соціальної психології особистості.


Розглянемо, якими способами одна людина чи соціальна група можуть спонукати іншу людину чи групу зробити що-небудь. Таких способів всього чотири, хоча їх поєднання і пропорції такі ж різноманітні як і комбінації чотирьох початкових компонентів («літер») генетичного коду.

Історично перший спосіб – фізичний примус, насильство, загроза смерті, найбільш яскравий приклад – рабовласницьке суспільство, сучасні концтабори. Другий спосіб – політичний, за допомогою соціальних норм, законів, традицій і т.п., також тісно пов’язаних із загрозою насильства. Третій – економічний, мобілізація економічних, матеріальних потреб людини, починаючи із елементарних і закінчуючи потребами, які відповають сучасним стандартам якості життя. Нарешті, ідеологічний – за допомогою психологічного, морального, ідейного впливу, апеляції до етичних норм, почуттів власної гідності, обов’язку, совісті і т.п.

Аналіз історії лише в одній сфері людської діяльності – в економіці – показує, що людство по мірі розвитку засобів виробництва та їхнього ускладнення невблаганно рухається від зовнішніх форм спонукання всередину, до мотиваційного ядра особистості, її базових цінностей, все більш включаючи їх у діяльність. В будь-якій культурі і країні у найбільш просунутих сферах діяльності хороший і шуканий працівник нині повинен не просто виконувати роботу, він повинен любити її і ставитись до неї творчо.

На черговому рубежі століть і тисячоліть все більш очевидною стає стародавня істина, що «людина є мірою всіх речей».

В даний час в сучасному суспільстві інтерес до проблем можливостей людської особистості настільки значний, що практично всі суспільні науки звертаються до цього предмету дослідження: проблема особистості стоїть в центрі і філософського, і соціологічного знання; нею займається і етика, і педагогіка, і генетика.

Конкретне дослідження в соціальній психології має вид «технологічного» ланцюжка: модель людини – метод – інтерпретація. Звідси зрозуміле значення розуміння особистості в соціальній психології: фактично це початковий пункт соціально-психологічного дослідження.


1.2. Специфіка соціально-психологічного дослідження особистості.


Перш ніж розпочати аналіз проблем, пов’язаних із проблемою особистості у соціальній психології, необхідно уточнити той «розріз», який є специфічним саме для соціальної психології.

Уже в різних визначеннях предмету соціальної психології закладено суперечність суджень щодо того, яке місце в соціальній психології повинна зайняти проблема особистості. Один з підходів завданням соціальної психології вважає переважно дослідження саме особистості, хоча при цьому і додається, що особистість має розглядатись у контексті групи. Інший підхід ґрунтується на тому, що для соціальної психології особистість – не головний об’єкт дослідження, оскільки сам «задум» існування цієї особливої галузі психологічного знання полягає у тому, щоб вивчати «психологію групи». Іншими словами, для соціальної психології важливо встановити відмінність свого підходу до особистості від підходу до неї у двох «батьківських дисциплінах»: соціології та психології.

Система соціологічного знання має справу переважно із аналізом об’єктивних закономірностей суспільного розвитку, головний фокус інтересу тут — макроструктура суспільства, насамперед, такі одиниці аналізу, як соціальні інститути, закони їхнього функціонування та розвитку, структура суспільних відносин, а, отже, і соціальна структура кожного конкретного типу суспільства. В.А. Ядов відзначає, що для соціології особистість «важлива не як індивідуальність, а як знеособлена особистість, як соціальний тип, як деіндивідуалізована, деперсоніфікована особистість».

Складнішою є справа із розділенням проблематики особистості у соціальній та загальній психології. Відмінності у трактуванні особистості торкаються найбільше уявлення про структуру особистості. Певному уявленню про структуру особистості відповідають методи опису особистості. Найменше згоди існує у питанні про те, включаються чи ні до особистості індивідуальні психологічні особливості. Відповідь на це питання різна у різних авторів. Як відзначає И.С. Кон, одні розуміють під особистістю конкретного суб’єкта діяльності в єдності його індивідуальних властивостей та соціальних ролей, а інші розуміють особистість «як соціальну властивість індивіду, як сукупність інтегрованих в ньому соціально значущих рис».



Соціальна психологія, користуючись визначенням особистості, що його дає загальна психологія, з’ясовує, яким чином, тобто насамперед в яких конкретних групах, особистість, з одного боку, засвоює соціальні впливи (через яку із систем її діяльності), а, з іншого боку, яким чином, у яких конкретних групах вона реалізує свою соціальну сутність (через які конкретні види спільної діяльності).

Відмінність такого підходу від соціологічного полягає не в тому, що для соціальної психології не важливо, яким чином в особистості представлені соціально-типові риси, а в тому, що вона виявляє, яким чином сформувалися ці соціально-типові риси, чому в одних умовах формування особистості вони проявлялись повною мірою, а в інших – виникли якісь інші соціально-типові риси всупереч приналежності особистості до певної соціальної групи. Для цього більшою мірою, ніж у соціологічному аналізі, тут робиться акцент на мікросередовище формування особистості. В більшій мірі, аніж у соціологічному підході, тут враховуються такі регулятори поведінки та діяльності особистості, як вся система міжособистісних стосунків, всередині якої вивчається також їхня емоційна регуляція.

Від загальнопсихологічного підходу такий підхід відрізняється не тим, що тут вивчається весь комплекс питань соціальної детермінації особистості, а в загальній психології – ні. Відмінність полягає у тому, що соціальна психологія розглядає поведінку та діяльність «соціально детермінованої особистості» у конкретних реальних соціальних групах, індивідуальний внесок кожної особистості у діяльність групи, причини, від яких залежить величина цього внеску у спільну діяльність. Точніше, вивчаються два ряди таких причин: ті, що кореняться у характері та рівні розвитку тих груп, в яких особистість діє, і тих, що кореняться у самій особистості, наприклад, в умовах її соціалізації (Г.Андреева).

2. Основні зарубіжні соціологічні та соціально-психологічні концепції особистості


У теорії дзеркального «Я» (Ч. Кулі, Дж. Мід) особистість розглядається як функція від повністю соціально обумовленого «Я» людини. Стрижень особистості – її самосвідомість – не що інше, як результат соціальної взаємодії, в ході якої індивід навчився дивитись на себе як на об’єкт, очима інших людей. Ця теорія розроблялась на основі ідеї В. Джемса про «соціальне Я» людини, яка зводилась до того, що людина має стільки «соціальних Я», скільки існує осіб та груп, думка яких її цікавить. Розвиваючи ці погляди, Ч. Кулі вважав ознакою істинно соціальної істоти здатність виділяти себе із групи та усвідомлювати своє «Я». Дж. Мід ввів поняття «стадій» формування «Я» – як стадій прийняття ролі іншого, інших, «узагальненого іншого»; ці стадії розглядаються як етапи перетворення індивіда на рефлектуюче соціальне «Я» та вироблення навичок ставлення до самого себе як до соціального об’єкту.

Близькі погляди захищались у рольовій теорії (Я. Моренно, Т. Парсонс), де особистість розглядається як функція від сукупності соціальних ролей, які виконуються у суспільстві та різних групах. Засвоюючи соціальні очікування та правила виконання ролей, людина стає особистістю.

У теоріях соціальної установки (Ф. Знанецький, Р. Мертон) особистість розглядається як результат установок, часом неусвідомлених, які суспільство формує самим фактом постійного повсякденного впливу («тиск») на індивіда. Накопичуючи різноманітні установки, людина звикає бути особистістю, у неї складається і принципова установка на те, щоб «бути особистістю».

Ряд соціологічних та психологічних теорій розглядає особистість як сукупність соціогенних потреб та орієнтацій, які формуються суспільством, а також окремими соціальними групами, до яких індивід хоче належати і яким віддає перевагу. За рахунок цього існує різноманіття особистостей.

У психологічній концепції необіхевіоризму (Е. Толмен, Дж. Хоманс, П. Блау) особистість розглядається як результат навчання правилам життя та поведінки у суспільстві. Особистість – це «соціальний стан» людини, сукупність реакцій на соціальні стимули. «Проміжним змінним» несоціологічного характеру (що знаходяться між стимулом та реакцією) відводиться другорядна роль як таким, що не піддаються науковому аналізу.

У психоаналізі провідна роль у соціальній поведінці дорослої особистості віддається враженням раннього дитинства, які стали несвідомими, але продовжують чинити вплив на її сприймання та реакції.


3. Основні характеристики соціально-психологічної моделі особистості.


До соціально-психологічної моделі особистості можуть бути віднесений такі характеристики, як Я-концепція, самооцінка і самоповага, соціально-психологічний статус, ідентифікація, соціальні уявлення та сукупність соціальних установок (атитюдів).

3.1. Я-концепція.


Я-концепція (образ Я) – це відносно стала, більш чи менш усвідомлена, така, що переживається як неповторна, система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він вибудовує свою взаємодію із іншими людьми та ставиться до себе. Я-концепція виступає як ідеальна представленість в собі, як в іншому, як установка стосовно самого себе. Формується Я-концепція в процесі соціалізації та самовизначення.

Щоб зрозуміти, що таке Я-концепція, спробуйте дати 5 відповідей на питання «Хто я?». Взяті разом, ці відповіді і дадуть те, що називається вашою Я-концепцією.

Для кожної людини поняття особистості включає характеристики, загальні для всіх людей, специфічні риси та унікальні індивідуальні аспекти. Загальні категорії: стать і соціальні відносини (наприклад, женщина, мужчина, дочка, син, розведена людина); до більш специфічних можуть бути віднесені: професія або покликання (студент, музикант, медик, продавець, атлет), політична або ідеологічна приналежність (феміністка, захисник навколишнього середовища, демократ, республіканець), відмінні риси, до яких, принаймні, деякі люди ставляться із неприязню (бездомний бродяга, занадто товста людина, гомосексуаліст, наркоман), релігійна або етнічна приналежність (католик, латиноамериканець); до унікальних аспектів відносяться, наприклад, ім’я, Я-концепція. Ці різні категорії визначають, чим ми схожі або не схожі на інших людей, вони тісно пов’язані із світом міжособистісних взаємин.

Я-концепція стала важливим предметом соціально-психологічного дослідження, оскільки вона організує наше мислення і керує нашою соціальною поведінкою.


3.2. Самооцінка і самоповага.


Самооцінка – це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей. Від самооцінки залежать взаємостосунки людини із оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів та невдач. Самооцінка може бути адекватною (високою або низкою) або неадекватною (завищеною або заниженою, крихкою або ригідною).

Самооцінка може змінюватись в залежності від успіхів та невдач, внаслідок виховних впливів.



Самоповага – це глобальний рівень самосприймання, що включає, крім часткових самооцінок, ступінь самоприйняття. Наша самоповага є результуюче сприймання власної значущості, яке впливає на оцінку нами наших особистісних якостей та здібностей (D.G. Myers, 2, 2002).

3.3. Статус особистості.


Початково статус означав правове становище юридичної особи (Г.Д. Мейн, 1885). У найбільш загальному значенні соціальний статус – це становище особистості, яке вона займає у суспільній ієрархії у відповідності із віком, статтю, походженням, професією, сімейним станом. Розрізняють природжений статус (соціальне походження, національність) та досяжний статус (освіта, кваліфікація і т.п.).

Соціальний статус слід відрізняти від особистого статусу, тобто становища, яке людина займає у первинній групі в залежності від того, як вона оцінюється в якості людської істоти. Із поняттям «статусу» тісно пов’язано поняття «ролі» як очікуваної поведінки в залежності від наявного статусу.

Кожна людина суміщає у своїй особі кілька статусів (батько, чоловік, член політичної партії, капітан спортивної команди і т.п.). Іноді різні статуси входять у суперечність, і тоді індивід змушений віддати перевагу одному статусу перед іншим (деякі соціологи називають цей стан маргінальним, тобто проміжним статусом).

3.4. Ідентифікація.


Ідентифікація (самовизначення) – це свідомий акт вияву та ствердження власної позиції у проблемних ситуаціях. Самовизначення може відбуватися в різних групах, в тому числі, у сім’ї, суспільстві, професії і т.д.

3.5. Соціальні установки (атитюди).


В західній соціальній психології для позначення соціальних установок використовується термін «атитюд», який в літературі українською мовою перекладається або як «соціальна установка», або вживається як калька із англійського «атитюд». Для терміну «установка» в англійській мові існує інше позначення— «set».

Було виділено чотири функції атитюдів: 1) пристосувальна (утилітарна, адаптивна) – атитюд спрямовує суб’єкта до тих об’єктів, які служать досягненню його цілей; 2) функція знання – атитюд дає спрощені вказівки щодо способу поведінки стосовно конкретного об’єкту; 3) функція вираження (функція цінності, саморегуляції) – атитюд виступає як засіб звільнення суб’єкта від внутрішньої напруги, вираження себе як особистості; 4) функція захисту – атитюд сприяє вирішенню внутрішніх конфліктів особистості.

Установки, наприклад, установки на певний спосіб подолання проблем, вивчаються, і у проблематичних ситуаціях можуть активуватися у вигляді набутих когнітивних схем і тенденцій поведінки. Так, діти, які бачать у сім’ї, що батьки «лікують» стрес психотропними препаратами або алкоголем, можуть навчатись відповідним установкам. У інших дітей, навпаки, формуються установки на здорову поведінку і певну поведінку із подолання стресу.

В теорії соціального судження М. Шерифа і К. Ховленда соціальна установка змінюється по єдиному закону асиміляції та контрасту, виявленому при дослідженні установки сприймання (set) у загальній психології. За наявності у суб’єкта фіксованої установки на той чи інший об’єкт, у випадку незначної різниці зі змістом установки він сприймається як такий, що повністю відповідає очікуванням – ефект асиміляції. У протилежному випадку спостерігається ефект контрасту: «не відповідний установці людини об’єкт здається їй більш відмінним, ніж це є насправді». У дослідженнях соціальної думки дія цього закону проявлялась у сприйманні позиції комунікатора: вона асимілювалась у випадку незначної розбіжності із позицією реципієнта і сприймалась як протилежна при певному перевищенні дистанції.

При вивченні атитюдів виникло одне утруднення з приводу їхнього зв’язку із реальною поведінкою. В 1934 р. Лапьєр із двома студентами-китайцями подорожував по США. Вони відвідали 252 готелі і майже у всіх випадках (за винятком одного) зустріли в них нормальний прийом, відповідний до стандартів сервісу. Ніякої відмінності в обслуговуванні самого Лапьєра та його студентів-китайців виявлено не було. Після завершення подорожі (через два роки) Лапьєр звернувся до 251 готелю із листами, в яких містилось прохання відповісти, чи може він сподіватися знову на гостинність, якщо відвідає готель у супроводі тих же двох китайців, тепер уже його співробітників. Відповідь прийшла з 128 готелів, причому лише в одному містилась згода, в 52% була відмова, в інших ухильні формулювання. Лапьєр інтерпретував ці дані так, що між атитюдом та реальною поведінкою власників готелів існує розбіжність. Цей факт отримав назву «парадоксу Лапьєра». А. Уікер дійшов висновку, що вербальні, тобто «декларовані установки можуть бути мало пов’язаними із невербальною поведінкою».

4. Соціалізація особистості


Можна дати таке визначення: соціалізація – це процес і результат засвоєння і активного відтворення індивідом соціального досвіду, здійснюваний у спілкуванні та діяльності.

Соціалізація трактується по-різному. Для одних – це навчання соціальній поведінці (у біхевіоризмі); для інших – це моделювання особистості у відповідності з вимогами культури (у необіхевіористичній концепції «запрограмованої культури» Б. Скіннера); для третіх соціалізація – це підготовка до «соціальної участі» у групах (при такому підході до предмету соціальної психології він обмежується проблемою «група-особистість», із акцентом на малих групах).


5. Індивідуальні соціально-психологічні особливості особистості.


Кожну людину можна розглядати з точки зору володіння нею певним набором базових особистісних рис, які об’єднуються у групи (кластери), або «диспозиціональні набори». У повсякденному житті ми схильні класифікувати людей, використовуючи для цього яку-небудь одиничну характеристику, наприклад, «доброзичливий», «добрий», «посередній», «товариський» і т.д., і звичайно такі одиничні характеристики дозволяють слухачу скласти собі деяке уявлення про людину в цілому.

Було чимало спроб виділити універсальний набір таких характеристик, тобто побудувати типологію особистостей. Два основні способи досягнення цього: математичний (звичайно реалізується засобами факторного аналізу) та клінічний (інтуїтивний, досвідний).

Звичайно, не слід перебільшувати значення типологічного підходу, оскільки поведінка особистості в тій чи іншій ситуації залежить не лише від її індивідуально-типологічних рис, але й від соціальної ролі, яку вона приймає та розігрує.

5.1. Факторно-аналітичні типології.


Огляд спроб типологізації, які спираються на факторно-аналітичні дослідження, показує низький ступінь згоди між дослідниками.

Френч в результаті аналізу 70 досліджень виявив, що різним аспектам особистості було дано не менше 450 назв факторів; коли він спробував їх об’єднати, то у кінцевому рахунку вийшло 50 загальних факторів.

Е.Ф. Богатта, що зробив більш менш подібну спробу, виділив лише 5 факторів: відповідальний, напористий, емоційний, розумний та комунікабельний.

P. Корсині, який розробив «Чікагський набір для Q-сортування» (Chicago Q sort), отримав 7 факторів: стиль життя (інтровертований – екстравертований), інтелект, емоційна стійкість, домінування, активність, соціальна сензитивність та настрій.

У моделі особистісних рис, початково пов’язаних із концепціями Фрейда та Юнга, стійко виділяються два виміри – екстраверсія та нейротизм. Віггінс назвав їх «Великою Двійкою» («Big Two»). У межах психолексичного підходу проводились кореляційні дослідження, в основу яких був покладений аналіз прикметників, які використовуються для опису особистісних особливостей. В результаті було отримано ще три параметри: дружелюбність, сумлінність та відвертість досвіду. Разом із першими двома вони були названі «Великою П’ятіркою» («Big Five»).

5.2. Клінічні типології.


Таким чином, на основі робіт окремих фахівців з факторного аналізу не знайдено надійних факторів. Проте дещо інша картина вимальовується, коли ми звертаємось до робіт філософів та клініцистів; якщо зробити поправку на мовні відмінності, ми виявимо у них вражаючий ступінь згоди.

Звернувшись до типологій Гіппократа-Галена, А. Адлера, К. Хорні, К. Левіна та В. Шелдона, можна помітити, що Хорні, Шелдон і Левін говорять про три фактори, тоді як двоє інших – про чотири.

На основі поглядів Гіппократа Гален описав чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик та меланхолік. Як показали дослідження И.П. Павлова, в основі цих типів лежать властивості нервової системи. Подальші дослідження темпераменту дозволили встановити ряд характерних соціально-психологічних особливостей.

Сангвініки звичайно добре пристосовуються до людей, соціальних ситуацій, які змінюються. Їхня міміка багата, рухлива, виразна.

Флегматикам, як правило, властива постійність прив’язаностей, почуттів, інтересів, поглядів. Звичайно флегматики рівні та спокійні, рідко виходять із себе, не схильні до афектів. Інертність флегматика долається стимуляцією його до активності.

Сангвініки та флегматики є достатньо врівноваженими у стосунках із іншими людьми, рідко йдуть на міжособистісну конфронтацію, тверезо оцінюють своє місце і роль у групових та соціальних процесах. Вони прагнуть досягати своїх особистих цілей за допомогою рівних і рівноправних стосунків із членами спільноти, до якої вони належать, а також за рахунок дотримання своїх формальних обов’язків. При цьому сангвініки, як правило, прагнуть керувати своїми діями та вчинками за допомогою здатності глибоко і правильно розбиратися у міжособистісних обставинах, які склалася. Флегматики ж прагнуть досягати соціальної згоди та безконфліктності за допомогою емоційно спокійного, а часом і байдужого ставлення до фактів міжособистісних протиріч і конфліктів, що з-за цього виникають.



Холерики відрізняються підвищеною вразливістю, збудливістю, великою емоційністю. У них послаблений інстинкт самозбереження і головують інстинкти домінування, підтримання гідності та дослідницький. Вони знаходять спокій лише у найбільш напруженій діяльності. Часто виглядають самовпевненими, зарозумілими. Вони бувають необачно поспішні у словах та діях, конфліктно нестримані, із перепадами настроїв. Холерики є найбільш конфліктними особистостями, які вічно з’ясовують стосунки із іншими людьми. Вони не переносять ніякого групового чи авторитарного тиску зі сторони, хоча і виявляють в той же час досить високу товариськість та соціальну активність. На поривчастість холерика потрібно реагувати тактовністю і стриманістю.

Меланхоліки є нетовариськими, їм властива боязнь розширення контактів, хворобливе сприйняття невдач у соціальному спілкуванні та взаємодії. Підвищену емоційну вразливість, печаль меланхоліка можна нейтралізувати оптимізмом.

Характеристики темпераментів можуть бути узагальнені у двох більш глобальних параметрах: екстраверсія та інтроверсія.



Екстраверсія (extra – зовні) вказує на зосередженість інтересів індивіду на зовнішньому світі, зовнішніх об’єктах, іноді за рахунок своїх внутрішніх інтересів. Екстравертам властиві імпульсивність поведінки, активність у жестах, товариськість, прояв ініціативи (іноді зайвої), соціальна адаптованість, відкритість внутрішнього світу.

Інтроверсія (intro – всередину) характеризується фіксацією уваги особистості на своїх власних інтересах, внутрішньому світі. Для інтровертів характерна нетовариськість, замкнутість, соціальна пасивність, схильність до самоаналізу, труднощі соціальної адаптації.

Динамічні характеристики нервової системи пов’язані із домінуючими інстинктами. Інстинкти — це фіксована у генетичному коді програма пристосування, самозбереження і продовження роду, ставлення до себе та інших. Звичайно один чи кілька інстинктів домінують над іншими.

Західні психологи виділяють сім типів людей за переважанням того чи іншого інстинкту: егофільний, генофільний, альтруїстський, дослідницький, домінантний, лібертофільний, дігнітофільний.

При переважанні одного із інстинктів отримують певний пріоритет і тенденції розвитку особистості.


6. Розлади поведінки та характеру особистості


Широкомасштабні епідеміологічні дослідження, проведені у кількох західних країнах, показують, що рівень поширеності проблем поведінки у населення в цілому досягає 8-12%. Останні дані свідчать про разюче підвищення поширеності розладів поведінки за останні десятиліття, що набуло розмірів епідемії у багатьох західних країнах.

На дескриптивному рівні термін «розлад поведінки» використовується, часто невизначено, для позначення комплексу соціально руйнівних патернів поведінки, що спостерігається у дітей або підлітків. Ця поведінка, яка розглядається як неприйнятна у більшості соціальних контекстів, включає неслухняність, відкриту непокору, вербальну та фізичну агресію, гіперактивність, імпульсивність, брехливість, крадіжки, нехтування заняттями, вандалізм та зловживання психоактивними речовинами. Цей малюнок поведінки звичайно спостерігається у різноманітних соціальних ситуаціях.

Виділяють два стійкі центральні синдроми, які звичайно називають агресивністю та делінквентністю. При описові агресивної антисоціальної поведінки сюди відносять також гіперактивний розлад із дефіцитом уваги (ГРДУ), опозиційно-зухвалий розлад. Опозиційно-зухвалий розлад (ОЗР) характеризується стійкою неслухняністю, негативізмом, провокуванням та неприйняттям авторитетів. Розлади поведінки характеризується повторними порушеннями основних прав інших людей і головних правил соціальної поведінки. Розлади поведінки часто включають важливі ознаки ОЗР і ГРДУ, але є більш важким порушенням, ніж ОЗР, оскільки багато симптомів можуть мати серйозні юридичні наслідки.

Результати останніх досліджень показують, що у більшості агресивних, антисоціальних дітей поведінкові проблеми починаються у відносно ранньому віці і часто зберігаються й у дорослому віці.

Заходи первинної профілактики знижують ранні прояви агресії у дітей і покращують соціальне пристосування у осіб в юності та ранньому дорослому віці.

Термін розлади характеру використовується як родовий термін, що вказує на розлади особистості. Такі розлади являють собою будь-які міцно вкорінені, негнучкі, дезадаптивні патерни сприймання, мислення та ставлення до свого оточення і до себе. Вони можуть викликати значуще погіршення соціального функціонування або суб’єктивний дистресс.

Робак визначив характер як схильність до гальмування спонук і обмеженого переслідування своїх особистих вигод у світлі якогось ціннісного принципу. Це тлумачення характеру враховує поняття емоційного контролю, афілиативної орієнтації та емоційної цінності віддалених цілей.

Найтиповіший приклад розладів характеру — стан, що традиційно позначається як психопатична (соціопатична) особистість. Сучасні огляди емпіричних досліджень психопатичної особистості розмежовують первинну і вторинну психопатію. До первинного типу відносяться особи із низьким рівнем тривожності, відчуття провини та нездатністю встановлення теплих стосунків; вторинний тип характеризується високим рівнем невротичності, відчуття провини і тривоги та здатності до формування міжособистісних стосунків.


СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНА СХЕМА

лекції 3 „Соціальна психологія особистості”




VІІ. Матеріали активізації студентів під час викладання лекції.

Питання.

Якими способами одна людина чи соціальна група можуть спонукати іншу людину чи групу зробити що-небудь?

Дайте 5 відповідей на питання «Хто я?».

Що таке самооцінка, і які варіанти вона може мати?

Що таке самоповага?

Які характерні риси мають люди із низькою самоповагою?

Чи відрізняються соціальний статус і особистий статус?

Що таке атитюд, і які функції він виконує?

Що таке соціалізація?

Як реагувати на небажані особливості поведінки флегматиків, холериків, меланхоліків?

Які типи людей можна виділити за переважанням певних інстинктів?

Дайте характеристики соціально значущим розладам поведінки.



Ілюстративний матеріал

Ілюстрації в структурі презентації.


VІІІ. Матеріали для самопідготовки студентів.

а) по темі, що викладена в лекції

Література

Г.М. Андреева. Социальная психология. – М.:Наука,1994. – 375 с.

Р.Л. Кричевский, Е.М. Дубовская. Социальная психология малой группы: Учебное пособие для вузов. — М.: Аспект Пресс, 2001. - 318 с.

В.Г. Крысько. Социальная психология: Курс лекций. – 3-е изд. – М.: Омега-Л, 2006. – 352 с.

Я. Лаак, Г. Бругман. Big 5: Как измерить человеческую индивидуальность: Оценки и описания. — М.: Книжный дом «Универси­тет», 2003. – 112 с.

Д. Майерс. Социальная психология : Учеб. пособие: Пер. с англ. / Д. Майерс. – СПб.: Питер, 1997. – 684 с.

П.И. Сидоров, А.В. Парняков. Введение в клиническую психологию: Учебник для студентов медицинских вузов. - Т.2 — М.: Академический Проект, Екатеринбург: Деловая книга, 2000. - 381с.

Социальная психология: Уч. пос. для вузов / Под ред. А.Л. Журавлева. – М., 2002. – 351 с.

П.Н. Шихирев. Современная социальная психология. – М., 1999. – 448 с.

Питання

Якими способами одна людина чи соціальна група можуть спонукати іншу людину чи групу зробити що-небудь?

В якому напрямку відбувається зміна способів впливу в ході історії?

Які існують два основні підходи до вивчення особистості із соціально-психологічної точки зору?

Які зарубіжні соціально-психологічні теорії особистості ви знаєте? Дайте їм коротку характеристику.

Що таке Я-концепція, і які компоненти в ній можна виділити?

Дайте 5 відповідей на питання «Хто я?».

Перерахуйте чинники, які детермінують Я-концепцію.

Що таке самооцінка, і які варіанти вона може мати?

Що таке самоповага?

Які характерні риси мають люди із низькою самоповагою (за Розенбергом)?

Чим відрізняються соціальний статус і особистий статус?

Що таке атитюд, і які функції він виконує?

Дайте характеристику законам асиміляції та контрасту. Як вони виявляються при сприйнятті позиції коммуникатора?

В чому сутність «парадоксу Лапьєра»?

Що таке соціалізація?

Які параметри особистості входять до «Великої П’ятірки»?

Як реагувати на небажані особливості поведінки флегматиків, холериків, меланхоліків?

Які типи людей виділяються за переважанням певних інстинктів? Дайте короткі характеристики.

Яку модель для характеристики особистості як індивідуальності використовує К. Хорні?

Дайте характеристики соціально значущим розладам поведінки.

Що таке розлади характеру? В чому відмінність осіб із первинною та вторинною психопатією?



б) по темі наступної лекції („Психологія малих груп”).

Література

Г. М. Андреева. Социальная психология. – М.: Наука, 1999. – 375 с.

А.Л. Гройсман. Медицинская психология. - М.: Магистр, 1995.

Б.Д. Карвасарский. Медицинская психология. Учебник. – М., 2004.

Р.Л. Кричевский, Е.М. Дубовская. Социальная психология малой группы: Учебное пособие для вузов. — М.: Аспект Пресс, 2001. - 318 с.

Д. Майерс. Социальная психология : Учеб. пособие: Пер. с англ. / Д. Майерс. – СПб.: Питер, 1997. – 684 с.

П.И. Сидоров, А.В. Парняков. Введение в клиническую психологию: Учебник для студентов медицинских вузов. - Т.2 — М.: Академический Проект, Екатеринбург: Деловая книга, 2000. - 381с.

Психологическая энциклопедия / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 1096 с.

Социальная психология: Учебн. пос. / Отв. ред. А.Л. Журавлев. – М.: ПЕР СЭ, 2002. – 351 с.

П.Н. Шихирев. Современная социальная психология. – М., 1999. – 448 с.



Питання

Відповіді на які актуальні питання лежать на шляхах дослідження малих груп?

Що таке соціальна фасилітація та соціальна інгібіція?

За якими ознаками можна визначити малу групу?

Якими є нижня та верхня кількісні межі малої групи?

Що таке «команда», і що для неї характерне?

Як можна класифікувати малі групи?

Які особи користуються відносно більшим впливом та привілеями в соціумі?

Які особливості властиві особам із більш високим статусом?

Чим відрізняється особистісно-рольовий конфлікт від міжрольового конфлікту?

Яких психологічних проявів можна очікувати від виконавця ролі «новачка»?

Що таке групова норма?

Що таке конформність як соціально-психологічний феномен? Опишіть експериментальні умови, в яких вона виявляється.

Від яких чинників залежить ефективність групового впливу?

Порівняйте особистісні особливості конформіста, нонконформіста, негативіста і самостійного суб’єкта.

Що таке «кредит ідіосинкразії» і хто із членів групи його отримує?

За допомогою яких понять можна описати феномен групової згуртованості?

Що впливає на групову згуртованість?

Які чинники сумісності значущі при діловій взаємодії та при «вільному спілкуванні»?

Які відмінності в територіальній поведінці демонструють члени сумісних та несумісних діад?

Як може проявлятися ув поведінці «потерпілого» небажане вторгнення до його особистого простору? Чи відбувається взаємодія хворого і лікаря у ситуації ситуаційної знеособленості?

Що таке психологічна атмосфера і психологічний клімат? Який режим є кращим у лікувальній установі – охоронний або активуючий?


Розробив:

Асистент кафедри

медичної психології та психіатрії,

кандидат психологічних наук Борисенко О.І.





База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка