Лекція 2 Змістовий модуль 2 (ПФ. С. 81. Пр. О. 81.). Мистецтво Стародавнього Сходу Тема Мистецтво східних цивілізацій: Межи річчя (Месопотамія), Стародавній Єгипет, к раїн и Давнього Сходу



Скачати 252.34 Kb.
Дата конвертації02.01.2017
Розмір252.34 Kb.
ЛЕКЦІЯ 2
Змістовий модуль 2 (ПФ.С.81.ПР.О.81.). Мистецтво Стародавнього Сходу
Тема 1. Мистецтво східних цивілізацій: Межиріччя (Месопотамія), Стародавній Єгипет, країни Давнього Сходу

Мета: - розглянути умови та змістовні засади зародження та розвитку мистецтва цивілізацій Давнього Сходу; розкрити основні риси архітектурних і образотворчих канонічних форм зображення, культову роль мистецтва.
ПЛАН
1. Особливості культури і мистецтва східних цивілізацій.

2. Етапи розвитку і специфіка мистецтва Межиріччя.

3. Періодизація розвитку та особливості мистецтва Стародавнього Єгипту.

4. Роль і значення канону в мистецтві Єгипту. Канонічні зображення фараонів. Канон в архітектурі.

5. Особливості розвитку мистецтва в країнах Давнього Сходу (Іран, Індія, Китай, Японія).

1. Особливості культури і мистецтва східних цивілізацій

Цивілізації починають формуватися там, де були найбільш сприятливі природно-географічні умови (наявність рік, грунтів тощо). Переходу до форм цивілізаційного життя сприяли поява соціальної структури суспільства, спеціалізація діяльності людини в суспільстві, що вело до соціальної та майнової диференціації населення. Культура давніх цивілізацій формувалась як землеробська культура, основними признаками такої культури є:



  • традиційність;

  • релігійно-міфологічні засади;

  • втрата синкретизму;

  • ієрархічність;

  • канонічність;

  • орієнтування на консервативність;

  • войовничий характер;

  • нероздільність від письмового типу.

Культуру і мистецтво давніх цивілізацій Сходу характеризує наявність прагматично-раціонального підходу, виокремлення людини від природи, усвідомлення власної значущості.
2. Етапи розвитку і специфіка мистецтва Межиріччя
На Близькому Сході в IV ст. до н.е. між річками Тигр та Євфрат виникла цивілізація Месопотамії, або Межиріччя. ЇЇ культурну традицію дослідники за часом поділяють на три культурно-історичні відтинки, які відповідають періодам існування трьох давніх держав, що послідовно замінювали одна одну в цьому регіоні: Шумеру, Вавилону та Ассирії.


Хронологічна періодизація розвитку мистецтва Межиріччя


Археологічні

періоди

Хронологічні

межі

Періоди розвитку

мистецтва

Хронологічні

межі

Характерні

риси

Убайд


4000 – 3500 рр. до н.е.

Найдавніший

період

5 – кінець 4 тис. до н.е.




Урук

Джемдет-Наср
Ранньодинас-тичний

Аккадський

Пізньошу-

мерський

включно з

періодом

III династії

Уру

3500 – 3000 рр. до н.е.


3000 - 2800 рр. до н.е.
2800 - 2400 рр. до н.е.
2400 – 2200 рр. до н.е.

2200 - 2000 рр. до н.е.

2100 - 2000 р рр. до н.е.



Мистецтво

Межиріччя

кінець 4 – 2 тис. до н.е.






Старовави-

лонський
Касситсь-

кий


Післякас-

ситський


2000 - 1600 рр. до н.е.
1600 - 1200 рр. до н.е.

1200 - 627 рр. до н.е.




Мистецтво Передньої Азії -
- мистецтво

Сіро-Фінікії,

хеттів і

хурритів
- мистецтво Ассирії




2 – сер. 1 тис. до н.е.
13 – 10 ст. до н.е.

9 – 7 ст. до н.е.








Нововави-

лонський,

або халдей-

ський

626 - 538 рр. до н.е.

- мистецтво Урарту

- нововави-

лонське

мистецтво



7 – 6 ст. до н.е.






Від найдавнішого періоду пізнього неоліту збереглася в основному розписна кераміка (посудини, чаші, блюда тощо), яка була знайдена в могилах і являлась предметами культу, звідси особлива ретельність роботи і вишуканість розпису на поверхні виробів. Головним елементом прикрашання став ритм, орнамент мав певну динаміку, був створений з декількох знаків, які були пов’язані з погребальним обрядом і переслідували магічну мету. В цей час ще немає професійного мистецтва: художня творчість не відділена від виробничого процесу.



У V тис. до н.е. зроблені перші найдавніші печатки, яки мали назву гліптика (від фр. і грец., у перекладі – „вирізаю”) – мистецтво різьби по каменю. Печатки виготовлялись з м’якої породи каменя, раковин, кістки; форма була різноманітна – розетка, напівсферична, чотирьохкутна, уздовж поверхні просвердлений отвір. З одного боку вони покрити узором (геометричний орнамент або символічне зображення); іноді зустрічаються зооморфні печатки (в вигляді тварини або її голови), їх роль – амулети.
Шумер. На відміну від єгипетських, кліматичні умови Месопотамії були більш суворими: повені, піщані бури, сирий вологий клімат. Все це повною мірою відбилося на світосприйнятті давніх жителів Дворіччя. Їх міфологію наскрізь проймають відчуття жаху та безнадії перед нездоланними силами злого фатуму. Тут не зустрінеш притаманної єгиптянам мрії про безтурботне життя в потойбічному світі. Боги шумеро-аккадців жорстокі й заздрісні до людей. Усі думки, усі прагнення месопотамців концентрувалися на тій дійсності, яку відкриває перед ними земне життя. Але це життя не світле, не радісне, а тривожне, сповнене таємниць і боротьби. Це вони першими сформували поняття: „Пам’ятай про смерть!” Тобто поспішай насолоджуватись кожною миттю життя, бо воно скороминуще, а після смерті вже не буде нічого радісного.
На кінець IV тис. до н.е. шумери чітко розрізняли дві сфери діяльності – внутрішню і зовнішню. Якщо внутрішня стосувалася їжі та задоволення інших тілесних потреб, то зовнішня торкалася предметів суспільного життя, включаючи й зв’язок з богами через жерців.
До певної міри можна стверджувати, що шумерська культура була колискою не лише месопотамської, але й культури всього людства. Вважається, що саме шумери винайшли колесо та гончарне коло, першими навчилися виплавляти бронзу та виготовляти кольорове скло, створили першу професійну армію та перші правові кодекси. Шумерські астрологи встановили, що рік складається з 365 діб і поділили його на 12 місяців згідно з рухом Сонця по екліптиці через 12 сузірь зодіакального кола.
Культура шумерів відзначалася високим розвитком мистецтв, ремесел, особливо визначними були архітектурні досягнення давніх месопотамців. На відміну від Єгипту, Дворіччя було бідним на камінь, тому будували тут із цегли. Саме шумери почали будувати типові для Месопотамії архітектурні пам’ятки – східчасті вежі – зіккурати, які були невід’ємною частиною месопотамських храмів (окрім зіккурату на широких територіях храмів, огороджених стінами, були й інші будівлі). Храми присвячувалися різноманітним богам шумерського пантеону, ворожу щодо людей несамовитість яких необхідно було „задобрювати” численними жертвами та ритуалами. Серед цих ритуалів особливе значення мав потужний крик жерця до перебуваючи на небі богів, які відгукувалися „жахливим блиском” (блискавкою) та „царським криком” (громом). Тому зіккурати мали бути достатньо високими й міцними, щоб не впасти від могутніх відповідей богів. Зіккурати зводилися в три-чотири виступи, інколи кількість „сходинок” доходила до сімох. У верхній частині споруди містилося святилище, яке вважалося „домівкою бога”.
Велику роль у культурі Месопотамії відіграла писемність. Шумери винайшли клинопис – найпоказовіше і найважливіше з того, що було створено давньомесопотамською цивілізацією. Клинописні значки наносилися паличкою на табличку з сирої глини, а потім ця табличка випалювалася й могла зберігатися дуже довго. З літературних пам’яток шумерів до нас дійшли численні міфи (про створення світу, про всесвітній потоп), найдавніший варіант епосу про Гільгамеша. Однак літературні записи, як і в Єгипті, були привілеєм вузького кола високих посадових осіб, які одні мали право оволодівати складним мистецтвом клинописного письма.
Культура Вавилонії перейняла естафету від шумерської культури та цивілізації, ставши її останньою фазою. Вавилон – перше місто світового значення в історії людства. Він уславився багатьма архітектурними спорудами, скульптурою, рельєфами. Згідно з однією з клинописних табличок, у Вавилоні було 53 храми великих богів, 55 невеликих храмів верховного бога Мардука, 300 малих святилищ земних та підземних богів, 600 святилищ небесних богів, 180 жертовників богині війни та кохання Іштар та 200 жертовників присвячених іншим богам. Найвідомішою спорудою міста була Есагіла – 90-метрова вежа – зіккурат на честь бога Мардука.
Відомою пам’яткою давньовавилонської культури є двометровий кам’яний стовп, на якому записано закони царя Хаммурапі. Верхню частину стовпа прикрашає рельєф. Тут зображений бородатий бог сонця Шамаш, який передає символи влади – берло та магічну обручку – цареві Хаммурапі. Вони пильно дивляться один одному в очі, що посилює єдність композиції.
Вже після звільнення від ассирійського панування Вавилон пережив останній період свого розквіту, який за рівнем розвитку матеріальної культури перевершив усі попередні культурні надбання Сходу і Заходу. Цар Навуходоносор ІІ оточив місто міцними мурами. У верхній частині міська стіна була такою широкою, що на ній могли роз’їхатися дві бойові колісниці. В мурах на всі сторони світу розміщувалися ворота, від яких до центру міста йшли широкі гарні вулиці, забудовані палацами та храмами. Головні ворота, присвячені богині Іштар, було облицьовано кахлями з рельєфними зображеннями тварин. За наказом Нувуходоносора ІІ було збудовано й друге з сімох чудес світу – славнозвісні сади Семіраміди.
Ассирійці (держава Ашшур) підходили до культурних надбань своїх попередників так само, як це свого часу зроблять римляни з грецькою культурою. Вони трансформували релігію, культуру та мистецтво Вавилонії, внесли в них новий пафос могутності, державності. Ассирійське мистецтво було цілком сповнене пафосом сили, уславлювало міць, перемоги та завоювання своїх царів. У ньому домінували не релігійні, а мілітарно-світські засади і мотиви.
Ассирійському періоду притаманне будівництво палаців та фортець, а не культова архітектура. Відомим далеко за межами Ассирії виразом державної могутності був палац царя Саргона ІІ поблизу Ніневії. Вхід до нього сторожували крилаті бики з людськими бородами, добрі міфологічні створіння – шеду, що повинні були охороняти оселю царя від всіляких видимих і невидимих ворогів.
У рельєфах та розписах ассирійських палаців переважають світські сюжети. Головною особою тут виступає сам володар. До нас дійшли численні портрети ассирійських царів: Саргона ІІ, Ашшурбанапала (Сарданапала), Ашшурнасірпала ІІ та ін. Цар завжди грізний та величезний, його фігура важка, руки й ноги налиті дужими мускулами. Особливої майстерності добилися ассирійські митці у зображенні сцен полювання, де реалістично показано різноманітних тварин: коней, верблюдів, левів. „Вмираюча левиця” з палацу Ашшурбанапала – шедевр світової ваги. Ця левиця, вражена кількома стрілами, намагається піднятися в останньому відчайдушному зусиллі. Її паща, що розкрилася у передсмертному рику, розставлені трикутником передні лапи та виразна діагональ напівповаленого тіла – витвір великого різьбаря.
Мистецтво і вся культура Месопотамії мали величезний вплив на мистецтво та культуру сусідніх держав: Ірану, Урарту, Палестини. У Біблії зафіксовано насторожливо-захоплене ставлення давніх євреїв до гордих та величних міст Вавилону та Ніневії, жах перед величністю цих країн та їх володарів.
3. Періодизація розвитку та особливості мистецтва Стародавнього Єгипту
Однією з найбільш давніх вважається цивілізація Стародавнього Єгипту.
Наприкінці IV тис. до н.е. у північно-східній частині Африки, в долині річки Ніл (яку єгиптяни називали Хапі) сформувалася ранньорабовласницька держава Та-Кемет (х єгипетського – „чорна земля”). Цьому передувала багатовікова боротьба за владу в країні невеликих самостійних політичних утворень („номів”). Ця боротьба нарешті закінчилася приблизно на межі IV і ІІІ тис. до н.е. об’єднанням усіх номів, яких було 40, у дві великі держави: Верхній та Нижній Єгипет. Врешті решт перша з них силою підкорила другу і весь Єгипет об’єднався під владою одного фараона (Менеса) – так було засновано І династію фараонів, а всього, зі підрахунками жерця Мане фона, у Єгипті за період його існування як самостійної держави змінилося 30 династій фараонів.
За традицією розвиток єгипетського мистецтва поділено на таки періоди:



Хронологічна періодизація розвитку мистецтва Давнього Єгипту


Назва періоду


Хронологічні межі

Характерні риси мистецтва

Додинастичний

період (два етапи

розвитку: I і II

додинастичні

культури)

кінець V – IV тис. до н.е.




Раннє царство

(I і II династії)


б. 3000 – 2800 рр. до н.е.




Давнє царство

(III - IV династії)


28 - 23 ст. до н.е.




Середнє царство

(XI – XII династії)


21 - 18 ст. до н.е.




Нове царство

(XVIII – XX династії)
- період Амарни (XVIII династія)


16 - 11 ст. до н.е.
1351 – 1334 рр. до н.е.




Пізнє царство

(XXI – XXXII династії)


11 - 4 ст. до н.е.






4. Роль і значення канону в мистецтві Єгипту. Канонічні зображення фараонів. Канон в архітектурі
Зрозуміти сутність мистецтва Давнього Сходу можна лише тоді, коли брати до уваги, що вони були щільно пов’язані з релігією, можна навіть стверджувати, були її складовою частиною. Давні єгиптяни обожнювали природу та земну владу. Їх життя настільки залежало від примх природи, що вони у кожному її явищі вбачали прояв божественних сил. Найбільшими богами вважалися життєдайне сонце Ра та годівник Хапі, повінь якого приносила людям добрі врожаї, а відтак – ситість, спокій, злагоду. Своїх богів стародавні єгиптяни уявляли звіролікими (Анубіс – бог з головою шакала, Апіс – бог-бик, Сохмет – богиня-левиця, Тот – бог з головою ібіса, Хнум – бараноголовий бог). Звідси в єгиптян був звичай священних тварин утримувати при храмах, після смерті бальзамувати і ховати на спеціальних кладовищах. Фараон вважався живим втіленням вічно живого бога Озіріса, який вершив суд над душами померлих, і сином бога сонця Амона Ра. На його честь зводилися палаци, статуї, храми. Він був оточений цілою армією придворної челяді, яка повинна була задовольняти будь-які примхи живого бога.

За релігійними переконаннями єгиптян, існувала особлива субстанція – двійник душі Ка. Щоб Ка жила вічно, треба було дотримуватися певних правил. По-перше, для подальшого існування Ка було необхідно якомога довше і краще зберігати тіло померлої людини (бальзамування тіла і перетворювання його в мумію). По-друге, скульптурні статуї мали портретну схожість, щоб Ка могла спізнати свого власника.

За життя людина має якесь помешкання. Так само помешкання було потрібне і небіжчику. Для цих потреб будувалися „заупокійні оселі” – гробниці. Вельможі будували для себе не дуже великі приміщення, які своєю формою нагадували лави (арабською – „мастаба”). Для фараонів зводилися більш монументальні споруди.
В епоху Давнього царства було споруджено пам’ятники, що вважаються одним з сімох чудес стародавнього світу – піраміди. Першу піраміду було збудовано архітектором Імхотепом фараонові ІІІ династії Джосеру (тип цієї піраміди ще не є класичним).

Найвідомішими є піраміди трьох фараонів IV династії: Хуфу (Хеопса), Хафра (Хефрена) та Менкаура (Мікеріна). Найбільшою з них є піраміда Хуфу. Заввишки її розмір сягає 146 м, а довжина кожної з чотирьох траней основи – 230 м. На її спорудження пішло 2 млн 300 тис. кам’яних блоків, кожен з яких важить від 2 до 30 т. Причому точність підгонки блоків така, що між ними неможливо просунути лезо ножа. Будівництво піраміди тривало 20 років. Таких грандіозних споруд архітектура Єгипту більше не знала. Пізніше фараони будували для себе значно скромніші гробниці, які намагалися заховати у скелях чи під землею. Такий тип особливо розповсюдився у період Середнього царства, коли Єгипет опинився роздрібним на окремі номи, і номархи не могли будувати собі занадто величезних гробниць.


Поховання царів та вельмож утворювали великі „міста мертвих”. На честь набіжчиків споруджувалися заупокійні пам’ятники та храми. Так, біля трьох великих пірамід височіє велетенський кам’яний сфінкс – лев з головою людини. За переказами обличчя Великого сфінкса є портретом фараона Хафра (загальна висота сфінкса – 19,8 м, розмір рота – 2,32 м, розмір вуха – 1,97 м). Поміж лапами сфінкса колись стояв храм.
З часом розквітає храмове будівництво. За часів Нового царства на честь бога сонця Амона-Ра зводяться грандіозні храми: південний – Луксорський і північний – Карнакський. Великий гіпостильний (великий колонний) зал храму в Карнаці займає площу 5,5 тис. кв.м. Всього в ньому 134 колони, а кожна з 12 центральних колон цього залу, иіж якими міститься вхід, має висоту 21 м і 10 м у обхваті. На верхній площадці такої колони змогли б одночасно розміститися більше ста осіб. Відомим є і храм Абу-Сімбел, фасад якого прикрашають чотири двадцятиметрові фігури фараона ХІХ династії Рамзеса ІІ.
Статуї богів і фараонів сприймалися як реальні тіла, в які вселяються душі богів і померлих людей. Наївний потяг продовжити життя людини після її фізичної смерті спонукав давніх єгиптян до створення максимально наближених до „оригіналу” реалістичних образів, в яких померлі могли б жити далі. У зв’язку з цим розвивалися такі поняття, як пропорція, гармонія, канон (непорушне правило). Для образотворчого мистецтва ще в епоху Давнього царства було розроблено систему „гармонійного пропорціювання” зображення. Модулем цієї системи, яка поширювалася не тільки на окремі фігури, але й цілі композиції, був числовий дріб „золотого перетину” – співвідношення, яке в результаті давало число 1, 618... Оскільки пропорційні співвідношення мали універсальний характер, поширюючись на усі сфери культурного життя, і сприймалися як відбиття гармонійного устрою Всесвіту, вони вважалися священними і трималися в таємниці. Саме єгипетські канони скульптури початково правили за взірець давнім грекам.
В період Нового царства, коли на престол вступив фараон Аменхотеп IV, він будує гігантськи комплекси в Карнаці, традиційному центрі культу Амона-Ра, - Гемпаатон і Хутбенбен на честь бога Атона – такій форми сонячного диска, яка є видимою. Нові храми були збудовані в стилі утрируваного реалізму, оздоблені гігантськими осиричними колосами царя і його жінки Нефертіті, які виконав скульптор Бак. Аменхотеп IV проголосив себе прихильником Атона – давнього другорядного бога світла, чиїм символом був сонячний диск. При цьому зберігалося шанування старих богів; навіть нові храми Атона були споруджені поблизу храму Амона в Карнаці. Спочатку культ Атона задумувався як шанування однієї з іпостасей більш могутнього Ра, служителі якого підтримували фараона в боротьбі з жерцями Фів. На 5 – 6 році правлення Аменхотеп IV змінив своє ім’я (воно перекладається як „Амон задоволений”) на Ехнатон – „бажаний Атону”; змінюються також імена ближчих рідних фараона, наприклад Нефертіті стала Нефернефруатон. Отцем фараона проголошується бог Атон, який зображується в вигляді сонячного диска з уреєм і багатьма протягнених до Землі промінів, що увінчані долонями, які тримають символ життя „анх”. Фараон переносить столицю, для чого будує нове місто – Ахетатон, його розвалини знайдені біля сучасного єгипетського міста Ель-Амарна, звідси назва всього цього періоду – „амарнський”.

Ехнатон довів до крайності культ своїх власних статуй, котрі вважалися проявом його божественної сутності, в них можна бачити відступ від ідеальної натури при зображенні правителя. Ехнатон має жінкоподібну фігуру і своєрідну форму черепа, яка передувалася за наслідком його донькам. Він уявляється не воїном-завойовником або приборкувачем диких звірів, мисливцем, але отцем, чоловіком. Його часто зображують з доньками на колінах або коли він ніжно обіймає жінку, іноді в сценах з родиною. Побутові сцени становляться улюбленими в зображенні життя фараона та його родини, також зустрічаються зображення його взаємовідносини з жінкою Нефертіті. Є припущення, що Ехнатон страждав водянкою (синдромом Фрёдиха), ознаки чого ми бачимо на усіх портретах, створених скульптором Тутмосом Молодшим. В цієї період вперше в єгипетському мистецтві з’являються світські образи царя (хрести анх) і цариці, які зображені в світської і невимушеної обстановці (звісні портрети Нефертіті).

В Ахетатоні Ехнатон створив благодійний клімат для розвитку мистецтв оригінального стилю, в якому сполучалися динамика, гнучкість ліній і почуттєвість, що не співпадало з попереднім монументальним каноном. Надмірна реалістичність амарнського мистецтва іноді переходить в натуралізм.

Період амарни продовжувався біля 20 років, після смерті Ехнатона місто з його храмами і майстернями (в однієї було знайдено черепок з ім’ям скульптора Тутмоса Молодшого) місто було зруйноване і пізніше засипане пісками.

За декілька років після смерті Ехнатона трон був переданий його зятеві Тутанхамону, який повернув культ бога Амона і столицю Мемфіс.

Але значення періоду амарни занадто велике: мистецтво цього періоду впливало на подальшій розвиток єгипетського мистецтва. Амарна стала переломною епохою для всієї культури Давнього Єгипту.


В Давньому Єгипті розвивався й живопис: стіни храмів та гробниць прикрашалися орнаментом або розписами. Це були картини з повсякденного життя давніх єгиптян або відтворюючі обставини військових походів. Живописний канон також формував свої правила зображення: наприклад, фігура розміщувалася за принципом – профіль – фас – профіль, колір жіночого тіла був жовтий, чоловічого – червонуватий тощо.
Не випадково тому завершення історії давньоєгипетського мистецтва ще одним яскравим явищем, а саме – живописними портретами, яки заміст масок клались у могилу померлих. Ці портрети за місцем знахідки отримали назву Фаюмських і можуть сприйматися прототипом середньовічної ікони, бо вони виконані на дощі в техніці енкаустики. Сам принцип зображення свідчить вже про нове розуміння людини.
До гробниць клали багато побутових речей. Вважалося, що небіжчик зможе ними користуватися, коли його Ка з’єднається з тілом і воно прокинеться для нового життя. Золото, срібло, драг оцінне каміння, коштовні меблі, пишний одяг, ювелірні прикраси – все це можна було знайти в могилах фараонів. Показовою стала знахідка у 1922 р. підземної гробниці фараона XVIII династії Тутанхамона. Тут археологам вдалося добути безліч пам’яток декоративно-ужиткового мистецтва давніх єгиптян: інкрустовані золотом та дорогоцінним камінням скриньки, золоті букети, берла, обручки, чаші. На обличчі фараона знаходилася золота маска, оздоблена коштовним камінням.


5. Особливості розвитку мистецтва в країнах Давнього Сходу (Іран, Індія, Китай, Японія)
Іран – країна давньої та високо розвинутої цивілізації. Ще на початку ІІ тис. до н.е. тут було створено власну писемність і оригінальну культура, яка удосконалювалася протягом кількох тисячоліть. В історії Стародавнього Ірану виділяють такі етапи:

  • час виникнення і розвитку еламської цивілізації (з кінця IV до кінця VII ст. до н.е.);

  • лідійська епоха (VII – середина VI ст. до н.е.);

  • ахеменідський період (з середини VI ст. до 330 р. до н.е.);

  • парфянський час (середина ІІІ ст. до н.е. – 224 р. н.е.).

Мистецтво класичного ахеменідського Ірану було, насамперед, придворним. Перські царі Кір ІІ, Камбіз, Дарій І та їх наступники будують грандіозні палацові ансамблі в Пасагардах, Персе полі, Сузах. Відомим пам’ятником Пасагард є гробниця Кіра ІІ, яка збереглася до нашого часу. Сім широких сходин ведуть до поховальної камери. Ця гробниця стала взірцем для будівництва більш пізніх ритуальних споруд (наприклад, гробниці Мавсола у Галікарнасі, від якої пішла назва „мавзолей” і яка вважалася одним із сімох чудес світу).


За часів Дарія І розпочалося будівництво Персе поля та в Сузах. Було зведено кілька пишних палаців, які своїм виглядом затьмарили палаци ассирійських царів. Нововведенням тут стала ападана – тронний зал з багатьма легкими та стрункими колонами 20 м заввишки. Ці колони завершувалися тяжкими капітелями у вигляді фігур биків. Ападана символізувала міць та велич царя і призначалася для важливих державних прийомів.

Ахеменідська держава уславилася не лише архітектурою, але й декоративно-ужитковим мистецтвом: торевтикою (карбування на металі) та гліптикою (різьба по дорогоцінному та напівдорогоцінному каменю). Сюжетами тут були сцени жертвоприношень, боротьби царя-героя з різними фантастичними чудовиськами, воєнних тріумфів і полювання.


Давня Індія. Вже в сиву давнину про Індію знали як про „країну мудреців”. Вона підтримувала щільні зв’язки з багатьма країнами Сходу та античним світом доби еллінізму. Досягнення індійської культури і цивілізації мали великий вплив на китайську, іранську, арабську, а через неї – і на європейську культуру та науку.
У ІІІ тис. до н.е. уздовж течії р.Інд виникли перші центри добре розвиненої культури (Хараппська цивілізація), яка підтримувала торгівельні зв’язки з Месопотамією. У ІІ тис. до н.е. після колонізації півострова арійськими племенами починається цілком нова доба в розвитку індійської культури. Вважається, що вже тоді було створено літературну мову санскрит (що значить „упорядкований”) з 55 літер. Нею було написано найдавніші релігійно-філософські пам’ятки Індії – веди.
Найдавніші пам’ятки архітектури та мистецтва Давньої Індії було створено в епоху Хараппської цивілізації, але яскраві їх зразки відносяться до Кушано-гуптської епохи (І ст. до н.е. – VI ст. н.е.). У міжчассі цих двох індійських культур для будівництва використовувалося переважно дерево. Тому стародавні архітектурні споруди не збереглися.

З початку нової ери у будівництві активно використовують камінь. У цей час індійці споруджують печерні комплекси, храми, ступи – кам’яні будови, в яких, начебто, переховувались реліквії Будди. З печерних комплексів нової ери найвідомішими є споруди у Карлі та Еллорі.


Великих досягнень добилися індійські скульптори та художники. Були створені навіть спеціальні школи скульптури. Більшість скульптурних пам’яток має культовий характер. Це зображення численних індуїстських богів, Будди, добрих та злих духів. Поряд з релігійною існувала і світська скульптура. З пам’яток давньоіндійського живопису треба назвати розписи у печерах Аджанти. На фресках зображено сцени з життя Будди, з повсякденного побуту індійських царів.
Давній Китай. Історія культури Стародавнього Китаю охоплює тривалий період, що нараховує близько п'яти тисячоліть свого існування. Хронологічні межі культурної історії Давнього Китаю визначають у часовому відтинку від кінця ІІІ – початку ІІ тис. до н.е. (II ст. до н.е. - до III ст. н.е.), коли в басейні річки Хуанхе виникли перші землеробські культури, і до 220 р. н.е., коли відбувся занепад імперії Хань. У цю епоху входить культура Китаю періоду династії Шан (Інь) і династії Чжоу, а також культура імперії Цинь і Хань. Найбільшого розквіту культура Стародавнього Китаю досягла в періоди Цинь і Хань, коли вперше відбулося об'єднання розрізнених давньокитайських царств у єдину Китайську державу.
Найдавніші пам'ятки мистецтва Китаю сходять до ІІІ тисячоліття до н.е. - часу існування первісно-общинного устрою. Найбільш великі з ранніх землеробських поселень знайдені на території сучасних провінцій Ганьсу, Хенань, Шаньсі, Шеньсі, Цзянсу і Чжецзян. Відкрита тут неолітична культура так званої фарбованої кераміки найбільш яскраво характеризується керамікою типу Яншао, названої так за первісним місцем розкопок, проведених в 20-х роках ХХ ст. в провінції Хенань.
У похованнях і на місцях стародавніх жител було виявлено багато знарядь і розписних лощених судин. Розписні керамічні посудини найрізноманітніших форм виконувалися від руки або на гончарному крузі і розписувалися. Вази, чаші і похоронні урни, зроблені на гончарному крузі, відрізняються правильністю форм, тонкістю і красою візерунка, великою досконалістю виконання, тоді як судини, виконані від руки, грубіше і часто позбавлені розпису. Розписний орнамент мав магічне значення і був, ймовірно, пов'язаний з представлені ямі древніх китайців про сили природи. Круглі судини на трьох ніжках («чи») і деякі інші, які зустрічалися серед кераміки Яншао, зберегли свою форму і культове призначення в Китаї протягом багатьох століть.
У період Шан (Інь) з'явилися перші укріплені поселення. Розкопками поблизу Аньяна, які відюулися у 1928 - 1937 рр., були виявлені залишки великого міста, можливо, столиці держави Шан (Інь). Місто мало правильне планування по кварталах. Будівлі зводилися на штучній земляний платформі. Історичні та археологічні дані дозволяють зробити висновок, що в період Шан (Інь) вже були вироблені деякі архітектурні прийоми і форми, які лягли в основу подальшого розвитку давньокитайського зодчества.
У ІІ тисячолітті до н.е. найдавніша релігія китайців отримала подальший розвиток. Її зачатки можна простежити вже в культурі Яншао. Ця релігія виражалася в боготворінні явищ і сил природи: сонця, місяця, землі, гір і річок. Небо вважалося верховним божеством. Ці уявлення знаходили відображення в ієрогліфічній писемності і в образотворчому мистецтві. Величезне значення придбав також культ предків, у зв'язку з яким був розроблений строгий ритуал поховання. У шанских похованнях знайдено багато різних предметів з кераміки, бронзи, нефриту.
У період Чжоу виробилося міське планування, яке в своїй основі продовжувало існувати в Китаї і надалі, зазнаючи лише невеликі зміни. Зміни відбувалися також і в мистецтві і проявлялися в наростанні більшої строгості в узорах і формах. У похованнях цього періоду особливо багато знайдено відшліфованих дисків «бі», які символізували небо, древнім китайцям воно уявлялося плоским і круглим, диски робилися з різноманітних порід нефриту і декорувалися.
У середини І тис. до н.е. в господарському і культурному житті Стародавнього Китаю сталися великі зміни. У 5 ст. до н.е. держава Чжоу розпалася на ряд окремих царств, у зв'язку з чим цей період отримав назву Чжаньго, тобто «Царств, які борються». Найбільш грандіозною архітектурною спорудою цього часу є Велика китайська стіна, початок побудови якої відноситься до 4 - 3 ст. до н.е. Стіна будувалася за північному кордоні Китаю і призначалася для захисту країни від набігів кочівників, а також захищала поля від пісків пустелі.

Свого найвищого розвитку архітектура і образотворче мистецтво Стародавнього Китаю досягли в 3 в. до н.е. - 3 ст. н.е. (Період династій Цинь і Хань), коли країна була об'єднана у велику централізовану державу. Китай цього часу являв собою потужну імперію, до складу якої були включені раніше незалежні численні племена і держави. Територія Китаю під час династії Цинь (256 - 206 рр. до н.е.) і в період династії Хань (206 р до н.е. - 220 р н.е.) охоплювала широкий простір аж до кордонів Кореї і Індо -Кітая. Встановилися торгові відносини з рядом інших країн, у тому числі з Середньою Азією, Сирією, Іраном, Римською імперією.


Від періоду Цинь до нашого часу майже не дійшло пам'яток; про ханьске мистецтво, навпаки, можна скласти досить цілісне уявлення. Період Хань - час блискучого розквіту культури Стародавнього Китаю. У цей час отримує особливий розвиток монументальне мистецтво - скульптура та живопис. У ханьском мистецтві ясно видна вже повсюдна тенденція до єдності стилю, пов'язана з об'єднанням держави і встановленням в Китаї широкого культурного спілкування.
Японія. Витоки японського мистецтва сходять до 4 тис. до н. е. Історія мистецтва Японії ділиться на кілька періодів, давній період отримав назву епоха Хейан. Острівне положення Японії привело до відносної ізольованості японського етносу і збереженню його однорідності аж до сучасності. Особлива увага до життя природи була пов'язана із залежністю від її стихій (тайфуни, землетруси), це вплинуло на ставлення до неї як до живої. Тому все в природі уявлялося японцям втіленням духів, божеств - Камі, які впливали на життя людей. Камі підносили подарунки, присвячували ритуальні співи і танці. Шанування духів природи, давні магічні обряди є основою національної релігії сінто («Шлях богів»). Важливим компонентом синтоїзму також був культ предків. Вважалося, що кожен рід мав свого прабатька. У перші століття нашої ери синтоїзм був основою духовного життя японського суспільства. У 6 столітті з Китаю через Корею починається поширення буддизму, в Японії він офіційно стверджується в 538 році.
З часів Давнього періоду японської культури збереглися головним чином вироби з кераміки. Під час археологічних розкопок було знайдено безліч різноманітних за формою судин різного призначення, вони були виліплені від руки і обпалені в простій ямі. Їх форми виходили шляхом викладання спіраллю джгута з глини. При випалюванні посудину обмотували трав'яною мотузкою, яка, після вигорання залишала декоративний слід. Звідси і пішла назва цієї кераміки, а потім і самої епохи - Дзьомон («слід мотузки»). До періоду дзьомон відносяться і глиняні фігурки - догу, що уособлювали сили природи і, ймовірно, служили оберегами. Зазвичай їх розмір не перевищував 25 см.
300 р. до н.е. е. - 200 г. н. е. позначаються в японській історіографії терміном яйої. У цей період з'являється кераміка утилітарного призначення, виконана на гончарному крузі.

Період з 3 до початку 6 століття японські історики позначають словом «кофун» («курган»), так як велике значення в цей час набуло зведення курганних усипальниць представників знаті. Кургани були пов'язані з культом предків, і навколо них стали будувати огорожі з глиняних циліндрів - ханива. Назва «ханива» («глиняне коло») походить від техніки їх виготовлення: вологу глину розкочували в циліндр, який різали на шматки і виймали з них середину; отримані кільця складали в стовпчик один на одного, загладжуючи шви. Така огорожа з глиняних стовпчиків оточувала магічний простір, всередині якого розміщували скульптуру, виготовлену аналогічним способом. Скульптура відтворювала людей за різними заняттями, тварин, будинки, начиння.


Найбільш значний пам'ятник давнього періоду - архітектурний комплекс синтоїстського святилища в Ісе, виникнення якого відноситься до перших століть нової ери. Він розташований в гірській лісистій місцевості і складається з двох святилищ: внутрішнього - Найк, присвяченого богині Аматерасу, і зовнішнього - Геку, присвяченого божеству злаків Тоёуке. Кожне складається з безлічі будівель, виконаних з ретельно обробленого незабарвленого дерева. Будівлі підняті на стовпах над рівнем землі і оточені чотирма рядами огорожі. Їх архітектурні форми сходять до древніх комор, де зберігався урожай.
(Більш широкий розгляд і аналіз проблем мистецтва Давнього Ірану, Давньої Індії, Давнього Китаю і Давньої Японії виносяться на практичне заняття).
Питання до самоперевірки:
1.В чому полягають особливості розвитку давніх східних цивілізацій та їхнього мистецтва?

2.Надайте визначення поняття «канон», які риси притаманні канону в мистецтві Межиріччя і Давнього Єгипту? В чому полягають відмінності між ними?

3.Якими архітектурними спорудами характеризуються основні історичні періоди мистецтва Давнього Єгипту?
Домашнє завдання:
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА КАТЕГОРІЇ ТЕМИ:

Зіккурат, піраміда, сфінкс, канон, модуль, мастаба, заупокійний культ, ушебті, гліптика, папірус, клинопис, ієрогліф.
ОСНОВНІ ПАМ’ЯТНИКИ МИСТЕЦТВА: Зіккурат в Урі, ассирійські рельєфи, ворота богині Іштар, стела царя Хаммурапі, голова Саргана, піраміди у Гізі, Великий Сфінкс, писець Каї, зображення Ехнатона і Нефіртіті, пам’ятки декоративно-ужиткового мистецтва із гробниці Тутанхамона, храм Хатшепсут, храми в Луксорі, Карнакі, абу-Симбелі, статуї Рамзеса ІІ
Основна література:

1. Афанасьева В., Дьяконов И., Луконин В., Матье М. Искусство Древнего Востока (Серия:

«Памятники мирового искусства»). - М., 1968. – 96 c.

2. Афанасьева В., Луконин В., Померанцева Н. Искусство Двуречья. Искусство Древнего

Египта (Малая история искусств). – М.: Искусство, 1976. – 376 с.

3. Искусство Древнего мира. Энциклопедия. – М., 2002. – 351 с.

4. История искусства зарубежных стран. Первобытное общество. Древний Восток.

Античность / Под ред. М.В.Доброклонского. – М.: Изобразит.иск-во, 1980. – 384 с.

5. Матье М.Э. Искусство Древнего Египта. – Л.-М., 1961. – 591 с. (Перевидання: Л., 2001. –

800 c.).


6. Флиттнер Н.Д. Культура и искусство Двуречья и соседних стран. – Л., 1958. – 298 с.

(Перевидання: СПб., 2008. – 358 с.).


Додаткова література:

1. Дандамаева М.М. Древняя Месопотамия (Серия: «Твой Эрмитаж»). - СПб, 2004. - 107 с.

2. Історія світової та української культури: Підручн. для вищ. закл. освіти /

В.А.Греченко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко – К.: Літера ЛТД, 2005. – 464 с.

3. Картер Г. Гробница Тутанхамона / Пер. с англ. – М., 1959. – 261 с.

4. Керам К. Боги, гробницы, ученые / Пер. с нем. – СПб. – Н.Новгород, 1994. – 367 с.

5. Петракова А.Е. Искусство Древнего Востока. Уч.-метод. пос. - СПб., 2010. - 144 с. // Електронний ресурс:

http://www.e-reading.bz/bookreader.php/1023271/Petrakova_-_Iskusstvo_Drevnego_Vostoka.html

6. Популярная художественная энциклопедия: Архитектура. Живопись. Скульптура.

Графика. Декоративное искусство / Гл. ред. В.М.Полевой. В 2-х кн. – М.: Сов. энцикл.,

1986. – Т.1. – 447 с., т. 2. – 432 с.

7. Пунин А.Л. Искусство Древнего Египта. Раннее царство. Древнее царство (Серия: «Новая



история искусства»). - СПб, 2008. - 464 с.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка