Лекція 2 Тема лекції. Фонетичні закономірності в давньогерманських мовах. План



Скачати 90.06 Kb.
Дата конвертації05.05.2017
Розмір90.06 Kb.
Лекція. Лекція 2

Тема лекції. Фонетичні закономірності в давньогерманських мовах.

План.

  1. Індоєвропейська мова – основа, її основні риси та гіпотези „прабатьківщини” індоєвропейців.

  2. Порівняльно-історичний метод в германістиці.

  3. Фонетичні особливості давньогерманських мов:

а) фіксація наголосу на першому складі;

б) перший пересув приголосних в германських мовах (Закон Якоба Грімма);

в) умлаут та аблаут в давньогерманських мовах;

г) закон Вернера та закон ротацизму.

ґ) давньогерманське подовження приголосних та закон Гольцмана.

Зміст лекції


  1. Індоєвропейська мова – основа, її основні риси та гіпотези „прабатьківщини” індоєвропейців.

Історично германські мови виникли із індоєвропейської прамови, яка існувала за кілька тисячоліть до н.е. Це була мова певної сукупності етнічно споріднених індоєвропейських племен. В останній період свого існування вона була вже досить розвинена і мала порівняно складну будову. Її фонетичну систему характеризували такі риси:

  1. Індоєвропейська прамова мала 5 голосних, кожна з яких могла бути короткою або довгою: a - o - e - i - u / ā - ō - ē - ī - ū;

  2. Вона мала 12 дифтонгів, що складалися з голосного (короткого або довгого) і нескладового i/u : ai, oi, ei, au, ou, eu та ін;

  3. Iє прамова мала складотворні сонорні звуки : m, r, l, n;

  4. У мові-основі було також якісне чергування голосних, в основному е – о;

  5. Серед приголосних переважали проривні :

b – pbhphdtdhthgkghkh …. ; але зовсім не було африкат;

  1. Іє мова-основа мала тонічний тобто музикальний наголос.

Граматична будова іє промови мала такі характерні риси:

  1. слова в цій мові вже ділилися на повнозначні й не повнозначні;

  2. повнозначні слова поділялися на імена та дієслова;

  3. у групі імен вже виділилася група займенників;

  4. у структурі слова виділявся корінь, основотворчий суфікс та афікс (іє слова = корінь + осново творчий суфікс + афікс);

  5. форми відмінювання імен і дієслів утворювалися за допомогою суфіксів та флексій;

  6. мова-основа індоєвропейців мала граматичні категорії роду, числа, відмінка, особи, часу.

  7. речення в іє прамові будувалися із слів та словосполучень.

Найважливіші писемні пам’ятки давніх іє мов (хеттської, ведійської, грецької) датуються ІІ тисячоліттям до Н.Х. На підставі різниці між ними вчені прийшли до висновку, що іє мовна спільність, ймовірно, існувала в ІV тисячолітті до Н.Х.

Важливою проблемою германістики є „прабатьківщина” індоєвропейців, тобто первісне місце їхнього розселення. Однак в цій проблемі немає одностайної думки серед вчених. Одні вважають такою „прабатьківщиною індоєвропейців степи західної Азії, другі – південно-східну Європу, зокрема Причорномор’я, треті – Центральну Європу і т.д.”

Ще одну теорію первісного розміщення іє мовної спільноті з її подальшим розчленуванням запропонували російські вчені В’ячеслав Вс Іванов та Тамаз Гамкрелідзе. Вивчивши найдавніший тематичний словник іє мов та зіставивши результати аналізу з даними археології, історії, міфології, вони дійшли висновку, що напередодні розпаду іє мови її носії жили в місцевості на півночі Азії.


  1. Порівняльно-історичний метод в германістиці

За допомогою порівняльно-історичного методу відтворюють ті мовні явища минулого, які не дійшли до нас в писемних пам’ятках. Так реконструкцію здійснюють планомірно, порівнюючи пізніші фати двох або кількох мов, що відомі з писемних пам’яток. Це дає змогу складати порівняльні граматики споріднених мов.

У застосування порівняльно-історичного методу обов’язковими є такі :

а) генетична спорідненість мовних явищ;

б) наявність фонетичних закономірностей в порівнювальних формах.

Порівняльно-історичний метод має деякі недоліки:


  1. Цей мето дає змогу точно датувати відтворюване явище;

  2. Він не охоплює більш-менш повно досліджувану мову;

  3. За цим методом аналізують тільки ті явища, які є в споріднених мовах є спільними. Він не придатний для аналізу тих явищ, які в них є різними.

  1. Фонетичні особливості давньогерманських мов

а) фіксація наголосу на першому складі

Фонетична система давньогерманських мов характеризується багатьма спільними особливостями, які властиві для цієї групи мов. Це дозволило германістам зробити важливий висновок, що всі германські мови виникли в доісторичну епоху від прагерманської мови-основи. До найбільш важливих фонетичних явищ давньогерманських мов належать:



  1. фіксація наголосу на першому складі;

  2. перший пересув приголосних;

  3. закон Вернера;

  4. Ротацизм;

  5. західногерманське подвоєння приголосних;

  6. аблаут і умляут.

Характерною рисою давньогерманських мов була фіксація наголосу на 1 складу. В найдавніші часи в усіх іє мовах наголос був нефіксований і міг падати на будь-який склад, як, наприклад в укр. мові. В германських мовах наголос поступово закріплювався на 1 складі. Це явище відігравало важливу роль у розвитку всіх германських мов. Завдяки цьому всі граматичні закінчення опинилися на ненаголошеному складі, що пізніше призвело до їх редукції, а відтак і до зникнення. Показовою в цьому випадку може бути сучасна англійська мова, в якій зникла частина флексій:

гот. slépan – д. а. slǽpan – а. to sleep

Перший пересув приголосних (закон Грімма)

Якоб Грімм [1785-1863] досліджував, при допомозі порівняльно-історичного методу германську групу мов. В історію мовознавства Якоб Грімм увійшов як автор 4-ох –томної „Німецької граматики”. Насправді, це 1-ша історична граматика, що ґрунтується на аналізі мовного матеріалу германських мов. Перший том граматики присвячений фонетиці, другий – морфології, третій – словотвору, четвертий – синтаксису німецької мови.

Основною заслугою Якоба Грімма в германістиці є виявлені ним закономірності звукових переходів – перший пересув приголосних в германських мовах. Цей фонетичний закон відрізняє германські мови з-поміж інших іє мов і називається ще законом Грімма.

І індоєвропейським дзвінким придиховим bh – ah –gh відповідали германські дзвінкі b – d – g.

ІІ індоєвропейським дзвінким b – d – g відповідали германські глухі Ϸ – t – k;

ІІІ індоєвропейським дзвінким p – t – k відповідали глухі щілинні f – Ϸ – h.

Схематично перший пересув приголосних можна подати ще в такому вигляді:

Індоєвр    bh  -  dh  -  gh

Герман.    b   -   d   -   g

Індоєвр   b   -   d   -   g

Герман    p   -   t   -   k

Індоєвр  p   -   t   -   k

Герман   f   -   Ϸ -   h
[bh - dh  - gh]

b p

d t

g k

[b - d - g]

p f

t Ϸ

k h

Приклади на І пересув приголосних

іє bh > г. b скр. bhratar

гот. broϷar

д. в. н. bruoober

н. bruober

а. brother

іє t > г. Ϸ скр. bhratar

гот. broϷar

д. а. broϷоr

іє t > г. Ϸ лат. tres

ст.ел. три

гот. Ϸrеis

а. three

d > t: ст.ел. древо

гот. trin

а. tree

d > t: лат. duo

укр. два

гот. twai

а. two

іє dh > г. d скр. madhvan

рос. медведь

укр. ведмідь

Закон Вернера

Данський мовознавець Карл Вернер [1846-1896] уважно вивчивши всі нюанси першою пересуву приголосних зробив деякі поправки до нього. Ці поправки отримали назву Закон Вернера. Суть його полягає в тому, що при переході іє. t у герм. Ϸ  у деяких випадках замість Ϸ може з’явитися d, наприклад:

лат. pater – д.а. fæder – гот. foder


лат. pater –гот. foder [t > d] – закон Вернера

лат. pater – а. father [t > Ϸ] – закон Грімма

І таких невідповідностей в давньогерманській фонетиці зустрічається багато. Всі вони підпадають під закон Вернера.

Закон ротацизму
Суть закону ротацизму полягає в тому, що індоєвропейський s часто переходив у давньогерманських мовах в R. Така фонетична закономірність дістала назву закону ротацизму (від назви грецької літери ρ [ро]). Фонетичний перехід іє s в герм R відбувається, на думку деяких вчених поступово через кілька проміжних ступенів, зокрема: s > z > z > Ř > R. Наприклад: гот. was (був) – нім. war, англ. were.

Умляут та аблаут

Умляут – це чергування кореневих голосних [a], [o], [u] з голосними переднього ряду [ä], [ö], [ü]. Умляут виступає завжди як засіб творення граматичних форм, зокрема множини іменників в німецькій мові. Це фонетичне явище властиве сучасній німецькій мові і деколи скандинавським. У давньоанглійській мові умляут зник ще в дописемний період. В німецькій мові умляут виник тільки в середньоверхньонімецький період, наприклад:

a > ä : д. в. н. gasti → c. в. н. geste – н. Gäste

o > ö : д. в. н. mohti → c. в. н. möhte – н. möchte

u > ü : д. в. н. turi → c. в. н. tür (двері)

В результаті умляуту в німецькій мові виникають нові голосні фонеми : ä, ö, ü. В сучасній німецькій мові умляут в основному виступає як граматичний засіб творення множини іменників: Vater – Väter; Mutter – Mütter; Bruder – Brüder; Nacht – Nächte.

[англ. father – fathers]

Аблаут – це чергування кореневих голосних для творення відповідних граматичних форм. Це фонетичне явище перейшло у спадок сучасним іє мовам від спільноіндоєвропейської мови. Питання про походження індоєвропейського аблауту і досі залишається дискусійним. Найпоширенішою є думка, що аблаут виник у зв’язку з різними умовами наголошення коренів слова. Залишки аблауту збереглися, наприклад, і в українській мові:

везти – возити – віз [е – о – і]

А чергування голосних за аблаутом у германських мовах має тісний зв’язок з морфологічною будовою. На ньому повністю побудоване утворення форм сильних дієслів. Давня система чергування чітко проявляється вже у формах дієслів готської мови. Наприклад:

гот. diban – gaf – gebum – gibans

нім. Geben – gab – ―― – gegeben

англ. to give – gave – given



гот.: і – a – e – i

нім.: ē – ā – ―― – ē Таким чином, чергування голосних за аблаутом в

англ.: i – a – i аналізованих мовах має такий вигляд.

Давньогерманське подовження приголосних та закон Гольцмана

Це фонетичне явище було характерне тільки для західногерманських мов. Воно відбувалося за таких обставин:

t > tt : гот. satjan > д. а. settan [англ. to set]

l > ll : гот. wiljam > д. а. willan [англ. will]



Закон Гольцмана (1870р.):

герм. ww → гот. goww : tviggwa

д.ек. ggr : tviggr

герм. jj → гот. ddj : twaddje

д.ек. ggj : twaggja

Література



Дрогомирецький П.П. Основи індоєвропейського мовознавства компаративістики : навчально-методичний посібник / П.П. Дрогомирецький, О.Б. Гуцуляк. – Івано-Франківськ : Симфонія форте, 2012.

Жлуктенко, Ю. О. Вступ до германського мовознавства : підручник / Ю.О.Жлуктенко, Т.А.Яворська. – К. : Вища шк., 1974





База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка