Лекція 2 : психологія спілкування. (2 години) І. Науково-методичне обгрунтування теми



Скачати 250.03 Kb.
Дата конвертації02.01.2017
Розмір250.03 Kb.


МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

лекції по курсу соціальної психології

зі студентами ІІ курсу стоматологічного факультету
Лекція 2: ПСИХОЛОГІЯ СПІЛКУВАННЯ.

(2 години)


І. Науково-методичне обгрунтування теми.

Спілкування є необхідною умовою будь-якої спільної діяльності і являє собою процес встановлення та розвитку контакту між людьми, обміну інформацією, сприймання учасниками спілкування один одного та їхньої взаємодії. За останні десятиліття вивчення проблеми спілкування стало од­ним із провідних напрямків досліджень у психології в цілому, та соціальної психології, насамперед. За визначенням В.В. Знакова, спілкування це форма взаємодії суб’єктів, яка із самого початку мотивується їхнім прагненням виявити психічні якості один одного, та в ході якої формуються міжособистісні стосунки між ними. У спільній діяльності міжособистісне спілкування людей підпорядковано спільній меті — вирішенню конкретної задачі. Отже, вирішення будь-яких спільних завдань неможливе без ефективного спілкування. Важливу складову процесу спілкування становить його пізнавальна, зокрема, перцептивна сторона.

Взаємодія людини із оточуючим світом відбувається в системі об’єктивно існуючих відносин, які складаються між нею, живою й неживою природою, іншими людьми. Зв’язок із зовнішнім світом існує і у тварин, але лише для людини цей зв’язок виступає як ставлення до оточуючого. Людина є суб’єктом численних та різноманітних відносин; у всьому їх різноманітті розрізняють відносини міжгрупові (соціальні, суспільні) та міжособистісні (психологічні). Міжособистісні відносини – це взаємозв’язки між людьми, що об’єктивно переживаються та різною мірою усвідомлені. Відносини залежності, підкорення, співпраці, взаємодопомоги та інші неминуче й закономірно виникають у будь-якій реальній групі людей. Інтерактивна сторона спілкування полягає у взаємодії тих, хто спілкується, тобто в обміні при спілкуванні не лише словами, але й діями, вчинками. Це вже не просто спілкування, а спільна діяльність, спрямована на реалізацію спільних для групи цілей, це і взаємний вплив одна на іншу контактуючих особистостей.
ІІ. Навчальні цілі заняття.

В межах даної лекції студенти мають



  • ознайомитись із структурою та функціями спілкування (β-II),

  • детально розглянути комунікативну функцію спілкування, що включає вербальну та невербальну складові (β-I),

  • в межах вивчення невербального спілкування ознайомитись із видами невербальної комунікації (кінесика, пара- та екстралінгвістика, проксеміка, такесика, візуальне спілкування) (β-I),

  • розглянути психологію міжособистісного пізнання із перцептивної сторони, де аналізується соціально-психологічна спостережливість та різні види сензитивності (спостережлива, теоретична, номотетична, ідеографічна) (ά-III),

  • розглянути чинники формування першого враження про людину у процесі спілкування (β-I),

  • розглянути механізми міжособистісного пізнання (інтерпретація, ідентифікація, рефлексія, проекція) (β-II),

  • ознайомитись із явищем каузальної атрибуції, що проявляється в умовах дефіциту інформації, та із його конкретними проявами (ефекти «ореолу», «первинності та новизни», «поблажливості», «пріоритету», «логічної помилки», «стереотипізації») (β-I),

  • розглянути явище стереотипізації в єдності із явищем категоризації (β-II),

  • вивчити індивідуальні відмінності у спілкуванні, що обумовлені різним досвідом спілкування, віком, статтю, темпераментом, установками, особистісними властивостями та професійною діяльністю (β-I).

  • розглянути такі важливі моменти міжособистісних взаємин, як атракція, емпатія та когнітивний баланс (β-II),

  • при аналізі структури взаємодії проаналізувати неформальну структуру взаємодії, породжувану індивідуальними мотивами, цінностями, особливостями сприймання, заснованими на міжособистісній привабливості, прихильності людей один до одного (β-I),

  • знати два основних види взаємодії: кооперацію та конкуренцію (β-I),

  • вивчити моделі поведінки - комплекс знаків, що утворює разом загальний зразок, серед яких найбільш важливими є етикетні приписи та стратегії поведінки (β- III),

  • засвоїти закономірності навичок спілкування та психологічного впливу в процесі взаємодії (β-I).


ІІІ. Цілі розвитку особистості (виховні цілі).

Виховний потенціал даної навчальної теми полягає в розвиткові у студентів багатьох складових соціальної перцепції, розуміння важливості неформальної структури взаємодії.


ІV. Міждисциплінарна інтеграція.



Дисципліни

Знати

Вміти

1

Попередні (забезпечуючі) дисципліни




„Основи психології. Основи педагогіки”

Мова та мовлення. Діяльність.




2

Наступні дисципліни




„Терапевтична стоматологія”

Знати особливості спілкування лікаря і хворого


Використовувати невербальну складову та психологічні закономірності для підвищення ефективності професійного спілкування

3

Внутрішньопредметна інтеграція




„Соціальна психологія особистості”

Враховувати структуру особистості в процесі спілкування





V. План та організаційна структура лекції.



Основні етапи лекції та їх зміст

Цілі в рівнях абст­рак­ції

Тип лекції. Засоби активізації студентів. Матеріали методичного забезпечення

Роз­по­діл ча­су

1

Підготовчий етап




Визначення актуальності теми, навчальних цілей лекції та мотивація




Див. пп. І і ІІ

15%

2

Основний етап




1. Загальна характеристика спілкування.

2. Функції спілкування.

3. Комунікативна сторона спілкування.

4. Психологія міжособистісного пізнання.

5. Механізми міжособистісного пізнання.

6. Індивідуальні відмінності у спілкуванні.

7. Психологія міжособистісних взаємин.

8. Транактний аналіз взаємодії.

9. Інтерактивна сторона спілкування.

10. Моделі поведінки.

11. Поняття психологічного впливу та чинники його ефективності.


β-IІ

Тематична лекція.

Лекція із застосуванням наочності. Засоби наочності: комп’ютер, проектор, презентація



80%

3

Заключний етап




Резюме лекції, загальні висновки. Відповіді на можливі запитання. Завдання для самопідготовки студентів.




Навчальна літ-ра, питання (див. п. VIII б)

5%


VI. Зміст лекційного матеріалу.

а) розгорнутий конспект змісту теми

1. Загальна характеристика спілкування.

Спілкування є необхідною умовою будь-якої спільної діяльності і являє собою процес встановлення та розвитку контакту між людьми, обміну інформацією, сприймання учасниками спілкування один одного та їхньої взаємодії.

За останні десятиліття вивчення проблеми спілкування стало од­ним із провідних напрямків досліджень у психології в цілому, та соціальної психології, насамперед.

За визначенням В.В. Знакова (1994): Спілкування – це форма взаємодії суб’єктів, яка із самого початку мотивується їхнім прагненням виявити психічні якості один одного, та в ході якої формуються міжособистісні стосунки між ними. У спільній діяльності міжособистісне спілкування людей підпорядковано спільній меті — вирішенню конкретної задачі.


2. Функції спілкування.


Під функціями спілкування розуміються ті ролі або завдання, які виконує спілкування у процесі соціального буття людини. Функції спілкування багатоманітні. В.К. Панферовым (1987) запропоновано розрізняти шість функцій спілкування:

1) комунікативна функція – здійснення взаємозв’язку людей на рівні індивідуальної, групової та суспільної взаємодії;

2) інформаційна функція полягає в обміні інформацією між комунікантами;

3) когнітивна функція полягає в осмисленні значень на основі уявлень, уяви та фантазії;

4) емотивна функція спілкування проявляється в емоційному зв’язку індивіда із дійсністю;

5) конативна функція полягає в управлінні та корекції взаємних позицій комунікантів – уточнюються мета, мотиви і програми поведінки, взаємна стимуляція та взаємний контроль поведінки;

6) креативна функція спілкування полягає у розвиткові людей та формуванні нових стосунків між ними через механізми взаємовпливу – наслідування, емоційне зараження, переконування та навіювання.

3. Комунікативна сторона спілкування.


Комунікативна сторона спілкування включає обмін інформацією між учасниками спільної діяльності. Основними засобами комунікації є різні знакові системи. Звичайно розрізняють вербальну комунікацію, де в якості знакової системи використовується мовлення, та невербальну комунікацію, де використовуються немовленнєві знакові системи.

При вербальній комунікації використовуються повідомлення, виражені у словах (усно, письмово або у друкованій формі). Найважливішим засобом такої комунікації є усне мовлення. Сприймаючи використовувану лексику, граматичні конструкції, фонетичні особливості, підтекст та ін., той, хто сприймає, може визначити використовувані ціннісні орієнтації, смаки, соціальний статус, ділові та особисті якості, вік та інші особливості.

Разом із вербальними формами комунікації люди використовують і невербальні форми, які іноді підтримують вербальні повідомлення, а іноді і суперечать їм. Невербальна комунікація передбачає передачу інформації без використання мови слів. Іноді невербальні форми комунікації навіть перевершують за своєю дієвістю вербальні форми. Елементи невербальної поведінки можуть використовуватись людиною для того, щоб сформувати у оточуючих те чи інше враження про себе.

Невербальна комунікація має кілька форм – кінесику, паралінгвістику, проксеміку, такесику та візуальне спілкування. Іноді окремо розглядається як специфічна знакова система сукупність запахів, якими можуть обмінюватися партнери по спілкуванню.



Кінесика є оптико-кінетичною системою, що включає жести, міміку, пантоміміку. Ця загальна моторика різних частин тіла відображає емоційні реакції людини. Кінесика майже завжди видає стан людини, навіть якщо вона намагається приховати його. Висловлюється припущення, що існує від 50 до 60 основних типів рухів тіла.

Лицеві експресії (міміка) можуть грати важливу роль в міжособистісному спілкуванні. Виразів обличчя описано більше 20  000. Більше двох тисяч років тому давньоримський оратор Цицерон називав обличчя «дзеркалом душі». Проте не можна не відзначити, що люди здатні контролювати вираз свого обличчя, і це утрудняє розпізнавання їхніх дійсних емоційних станів.

Однозначні і сильно виражені емоції нескладно диференціювати, а змішані і слабковиражені психічні стани розпізнаються набагато важче.



Рухи тіла людини, її пози і жести, разом із виразом обличчя, поглядом також можуть нести про неї ту чи іншу інформацію. Так, за ходою можна судити про фізичний стан людини, її настрій. В особливостях пози і жестикуляції виявляються і особистісні риси, і наміри, і емоційні стани людини.

Постава — це манера надавати фігурі певного вигляду, поєднання положення корпусу і голови. Розрізняють струнку, підтягнуту, сутулувату, напружену, розкуту, згорблену поставу і т.д.; за активністю – мляву і бадьору. Найбільш точно оцінюють поставу закрійники, тренери, педагоги-хореографи і т.д. За нею той, хто сприймає, може визначити стан здоров’я, чи займається людина спортом, психічний стан, вік, риси вдачі (упевненість в собі, зарозумілість, упокорювання, догоджання та ін.) і деякі властивості темпераменту.

Поза – це положення тіла у просторі. Результати експериментальних досліджень свідчать, що за позами можна визначити психічний стан людини, деякі риси її вдачі, культурний рівень, ставлення до людей, етнічне походження і т.д.

Хода – це манера ступати людини при ходінні. В ході знаходять віддзеркалення темперамент (темп ходьби — швидкий чи повільний), фізіологічне самопочуття (утома, бадьорість та ін.), рід занять (хода балерини, моряка), перенесені хвороби, вік (стареча хода), психічний стан (винувата хода) і т.д.

Пара- та екстралінгвістика – це системи знаків, що являють собою «додатки», до мовлення, які посилюють її семантичне значення. Паралінгвістичними знаками називають різні системи вокалізації – тембр голосу, його тональність, гучність і т.ін. До екстралінгвістичних знаків відносять сам темп мовлення, ритм, розподіл пауз, включення до мовлення сміху, плачу, зітхань, позіхання, покашлювання.



Проксеміка або «просторова психологія» (за Е. Холлом) – це спеціальна галузь, що займається нормами організації спілкування у просторі та часі.

Такесика – дотики. Етнографи поділяють людські культури на «контактні» і «неконтактні». Тактильні особливості включають різні дотики (рукостискання, погладжування, поплескування, поцілунки). За ними можна визначити темперамент об’єкту міжособистісного пізнання, рівень його емоційно-вольового регулювання, ставлення до співрозмовника, культурний рівень, етнічну приналежність і т.ін.

Візуальне спілкування («контакт очей») — початково пов’язувалось лише із ситуаціями інтимного спілкування. Проте пізніше було встановлено, що знаки, представлені поглядом та рухами очей, включені до більш широкого діапазону ситуацій спілкування.

4. Психологія міжособистісного пізнання


Перцептивна сторона спілкування означає процес взаємосприймання та пізнання партнерів по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння. Синонімічними поняттями є «розпізнавання людей», «читання облич», «фізіогноміка».

В процесі сприймання людини важлива роль належить соціально-психологічній спостережливості – властивості особистості, що дозволяє їй успішно вловлювати малопомітні, але істотні для розуміння особливості. В основі соціально-психологічної спостережливості лежать різні види сенситивності.

Перша зустріч із новою людиною, знайомство із нею вже призводять до формування у нас деякого першого враження про неї. Значення такого враження важливе. В залежності від нього ми відповідним чином реагуємо на цю зустріч, вдаємось до певних дій. На основі першого враження здійснюються (або не здійснюються) подальші контакти між учасниками соціальної ситуації.

5. Механізми міжособистісного пізнання.


Соціальне пізнання відбувається відповідно до імпліцитної теорії особистості, що є у кожного. Імпліцитна теорія особистості – це когнітивна структура, що склалася і характеризує найбільш значущі психологічні особливості інших людей. У ній акумулюється життєвий досвід, знаходить своє відображення життєва позиція сприймаючого, його соціальні установки та інші моменти, що зумовлюють сприймання та пізнання.

В основі механізму інтерпретації лежить фундаментальна властивість людини порівнювати себе (свою особистість, поведінку і стан) із іншими людьми. Механізм інтерпретації є найбільш простим, але йому належить провідне місце у процесі міжособистісного пізнання.

У психології це поняття є багатозначним. В міжособистісному пізнанні ідентифікація є ототожненням себе із іншою людиною. У випадку, коли механізм інтерпретації не спрацьовує, сприймаючий усвідомлено ставить себе на місце сприйманого, ідентифікується із ним. Суб’єкт як би занурюється у смислове поле об’єкту, в умови його життя.

Рефлексія у процесах спілкування визначається як знання та розуміння того, як інша людина знає і розуміє мене самого. У спілкуванні це виглядає як своєрідний подвоєний процес дзеркальних віддзеркалень один одного, послідовне взаємовідображення. Результатом рефлексії іншої людини є потрійне віддзеркалення, в якому представлена думка суб’єкта про себе, його віддзеркалення у свідомості іншої людини та віддзеркалення нею уявлення іншої людини про першу (про суб’єкта). Саме від цього залежить справжнє взаєморозуміння, особистісний розвиток.

Соціальне пізнання може бути не лише адекватним, але й не повністю адекватним. Розглянемо деякі механізми такого роду.

В умовах дефіциту інформації люди починають приписувати один одному причини та зразки поведінки, яких насправді нема. Приписування відбувається або на основі схожості поведінки із якимось зразком з минулого досвіду, або на основі аналізу власних мотивів, передбачуваних у аналогічній ситуації. Так чи інакше, виникає ціла система способів такого приписування – каузальна атрибуція. При цьому значною є роль «першого враження», упереджень та установок.

До механізмів каузальної атрибуції відносяться ефекти «ореолу», «первинності та новизни», «поблажливості», «пріоритету», «логічної помилки», «стереотипізації».

Сприймаючи різні об’єкти навколишнього світу, ми, перш за все, ідентифікуємо їх у відповідності із певними ознаками. При цьому, виходячи із наявних у нас знань, ми класифікуємо дані об’єкти. Коли йдеться про людей, то ми відносимо сприйману людину до одного із відомих нам типів людей, тобто має місце соціальна категоризація.

Хоча категоризація є абсолютно необхідною для організації матеріалу сприймання, в той же час, ця розумова операція таїть в собі певну небезпеку для адекватної думки про певний об’єкт. Соціальні об’єкти сприймаються більш спотворено, аніж фізичні. Ми не лише сприймаємо і категоризуємо, але й приписуємо людині деякі особистісні властивості, здібності, мотиви, соціальні цінності, тобто здійснюємо процес стереотипізації. Так, багато хто з нас вважає, що політики схильні до компромісів, військових відрізняє прямолінійність, а вродливих людей – самозакоханість. Це – приклади соціальних стереотипів. Широко поширеними є етнічні (або культуральні) стереотипи, відповідно до яких певні психологічні властивості приписують представникам тих чи інших націй.



Механізм проекції – це перенесення на пізнаваних людей психічних особливостей самого суб’єкта сприймання. Відбувається приписування, як позитивних, так і негативних рис, властивостей, яких насправді у об’єкта немає.

6. Індивідуальні відмінності у спілкуванні.


В цілому, чим більшим і різноманітнішим є досвід спілкування суб’єкта із людьми різних соціальних груп, тим точніше він сприймає оточуючих. На точність сприймання та розуміння людини впливає вік. Жінки у порівнянні із чоловіками точніше ідентифікують емоційні стани та міжособистісні стосунки, достоїнства і вади особистості, емоційно більш схильні до проникнення у внутрішній світ співбесідника. Деякі характеристики темпераменту впливають на процес пізнання іншої людини. Установка сприймати інших людей із деякої позиції, визначеної для даної людини, може бути стійкою і коливається в межах від негативно-жорсткої (ефект озлоблення) до м’якої і доброзичливої (ефект поблажливості). Особистісні особливості, розуміння себе і адекватна самооцінка впливають на процес пізнання інших людей. Самокритичність дозволяє більш адекватно сприймати навколишніх людей. Авторитарні досліджувані у порівнянні із демократично налаштованими висловлюють більш жорсткі думки про сприйманих осіб. Люди, які за психічною організацією є більш складними і сенситивними, більш глибоко і детально описують і оцінюють сприйманих осіб. Різні види професійної діяльності передбачають різний обсяг спілкування із людьми.

7. Психологія міжособистісних взаємин.


Взаємодія людини із оточуючим світом відбувається в системі об’єктивно існуючих відносин, які складаються між нею, живою й неживою природою, іншими людьми. Зв’язок із зовнішнім світом існує і у тварин, але лише для людини цей зв’язок виступає як ставлення до оточуючого.

Суспільні відносини досліджуються соціологією. Такі відносини будуються не на основі симпатій чи антипатій, але обумовлені об’єктивно і носять безособовий характер. Якщо тут і здійснюється якась взаємодія між індивідами, то сутність її зводиться до взаємодії їх як носіїв певних «соціальних ролей», які вони виконують у своїй соціальній групі. Тут виділяють відносини економічні, політичні, ідеологічні та ін. Важливою складовою частиною всієї системи соціальних відносин є міжособистісні (інтерперсональні) відносини. Міжособистісні відносини – це взаємозв’язки між людьми, що об’єктивно переживаються та різною мірою усвідомлені. Відносини залежності, підкорення, співпраці, взаємодопомоги та інші неминуче й закономірно виникають у будь-якій реальній групі людей.

До важливих моментів міжособистісних взаємин відносяться явища атракції, емпатії та когнітивного балансу.



Атракція (від англ. attraction – тяжіння, привабливість) – це процес формування привабливості якоїсь людини та продукт цього процесу. Виділяють рівні атракції: популярність, симпатія, дружба, любов. Тяжіння може бути одно- та двонаправленим.

Емпатія – це явище, що розуміється як «проникнення переживаннями», уміння розпізнавати емоції оточуючих, відгукуватись на них. Тут мається на увазі не раціональне осмислення проблем іншої людини, а прагнення емоційно її зрозуміти та емоційно відгукнутися на її переживання. Це не означає, що людина тим самим повністю схвалює лінію поведінки партнера і підтримує її. Вона її розуміє і приймає, але свою поведінку може будувати інакше. Роджерс наводить дані про те, що емпатична здатність людини не пов’язана із академічними або діагностичними уміннями.

Особливий розділ досліджень міжособистісних стосунків складає вивчення когнітивного балансу, тобто умов збереження у людини логічної картини людських відносин.


8. Трансактний аналіз взаємодії.


Теорія трансакцій (трансактний аналіз Е. Берна) – концепція структурного опису взаємодії. Відповідно до неї, вступаючи в контакт, люди перебувають в одному із базових Его-станів: Дитина, Батько або Дорослий. Позиція Дитини стисло може бути визначена як позиція «хочу», позиція Батька — «треба», а позиція Дорослого — поєднання «хочу» і «треба».

Успіх спілкування залежить від того, чи відповідають один одному Его-стани комунікантів. Ефективність взаємодії вища, якщо трансакції співпадають. Так, сприятливими для спілкування є такі пари Его-станів, як «Дитина-Дитина, «Дорослий-Дорослий», «Батько-Батько».


9. Інтерактивна сторона спілкування.


Інтерактивна сторона спілкування полягає у взаємодії тих, хто спілкується, тобто в обміні при спілкуванні не лише словами, але й діями, вчинками. Це вже не просто спілкування, а спільна діяльність, спрямована на реалізацію спільних для групи цілей, це і взаємний вплив одна на іншу контактуючих особистостей.

Виділяють два основних види взаємодії: кооперація та конкуренція. Іноді із кооперації виділяється «допомагаюча поведінка», що характеризує прагнення надати допомогу іншій людині.



Кооперація – це основний вид взаємодії, за якого відбувається об’єднання, сумація зусиль учасників. Рівень кооперації зростає в міру того, як люди усвідомлюють свою взаємозалежність і необхідність довіри один до одного.

Конкуренція – це суперництво, змагання між учасниками інтерактивної групи, де виграш можливий лише для однієї сторони. Прикладом може бути гра в шахи. Ситуація конкуренції може за певних умов призвести до атмосфери недовіри, підозріливості, відчуження і навіть соціального конфлікту.

10. Моделі поведінки.


У повсякденному житті ми сприймаємо вигляд та дії іншої людини не як сукупність знаків, але як цілісний образ, що включає в себе слова, інтонації, жести, костюм та інші елементи поведінки. Виражаючи свою позицію, ми також робимо це одночасно різноманітними засобами. Цей комплекс знаків утворює разом загальний зразок, модель (патерн) поведінки.

Серед моделей поведінки є такі, які стають предметом спеціального вивчення і об’єктом соціального контролю. Це етикетні приписи та стратегії поведінки.



Етикетні приписи фіксують увагу на зовнішніх формах поведінки. Слово етикет походить із французької мови і у дослівному перекладі означає ярлик, етикетка. У «Словнику з етики» етикет трактується як сукупність правил поведінки, що стосуються зовнішнього виявлення відношення до людей (поводження із оточуючими, форми звертання і вітань, поведінка у громадських місцях, манера та одяг).

Інший тип моделей поведінки – стратегії поведінки. На відміну від етикетних зразків, що несуть у собі символічний сенс, стратегії «працюють», тобто наділені практичною корисністю.

Дві основні стратегії психологічного впливу можна позначити як монологічна та діалогічна.

Суб’єкт впливу, який застосовує монологічну стратегію, поводиться так, неначе лише він є повноправним суб’єктом і носієм істини, а реципієнт – лише об’єкт впливу.



Діалогічна стратегія виходить із визнання суб’єктивної повноцінності та принципової рівноправності взаємодіючих партнерів і тому прагне абстрагуватись від всіляких відмінностей між ними.

Одна іх стратегій - повідомлення зворотного зв’язку. Зворотний зв’язок – це інформація, яку ми даємо іншим, і яка містить нашу реакцію на їхню поведінку.


11. Поняття психологічного впливу та чинники його ефективності.


Психологічний вплив – це спрямована передача інформації від однієї людини до іншої з метою зміни психологічних характеристик, поведінки та інших особливостей партнера по спілкуванню. Трансльована інформація може бути у вербальній та невербальній формі. Роль психологічного впливу на практиці дуже значна (наприклад, за його допомогою можливо у реальному житті управляти людьми). У змістовному плані психологічний вплив може бути педагогічним, управлінським, ідеологічним і т.д.

Є властивості особистості, що дозволяють їй успішно справляти вплив. В цілому ефективність спроб людини реалізувати вплив і владу над іншими зростає, якщо вона виявляється привабливою і викликає довіру; якщо вона формулює свої повідомлення так, щоби в них виражались позиції двох сторін, щоб вони були орієнтовані на дії та відрізнялися від існуючих переконань членів аудиторії.

Звичайно психологи виділяють три наступні процеси, завдяки яким люди опиняються під тим чи іншим впливом. Це поступливість, ідентифікація та інтерналізація. Одна й та ж поведінка може бути похідною будь-якого із цих процесів або ж їх поєднання. Припустимо, ви говорите іншій людині, щоб вона щось зробила, й та це робить. Поведінка даної людини може бути наслідком її поступливості, ідентифікації або інтерналізації.

Дослідники приділяють багато уваги розгляду різних комунікативних бар’єрів. Головним бар’єром називають тенденцію до передчасної оцінки повідомлення, його схвалення або несхвалення, замість того, щоб в процесі обміну думками зберігати нейтральну позицію. До можливих бар’єрів, що перешкоджають ефективному спілкуванню, відносять різницю у освіті, досвіді, мотивації та ін. Одним з комунікативних бар’єрів може бути мотивація захисту. Утрудняють спілкування значні відмінності у тезаурусі (в запасі та характері інформації), зокрема, у зв’язку із професійними відмінностями. Успішному міжособистісному спілкуванню можуть перешкоджати різні завади. Іноді відправник інформації неправильно її кодує, наприклад, виражає своє повідомлення невідповідними словами, тобто не розв’язується семантична проблема комунікації. Часом необережне слово або необдумана фраза можуть болісно зачепити адресата комунікації і викликати у нього гостру емоційну реакцію заперечення та протидії. Ситуація може перетворитись на конфліктну.

Одна із головних проблем, з якою стикається комунікатор, полягає у необхідності привернути увагу адресата інформації до майбутнього повідомлення. В цілому для привернення уваги має значення новизна та значущість повідомлення. Тому комунікатору важливо мати ясне уявлення про коло обізнаності адресата інформації та про ієрархію його ціннісних орієнтацій.

В межах взаємостосунків обопільний вплив існує в тій мірі, в якій кожен може впливати на досягнення іншим його цілей. Чим більшим ступенем співпраці характеризуються взаємостосунки, тим більше виявляється взаємозалежність і тим більший вплив люди можуть справляти один на одного.

Психологія відзначає три основні форми мовного впливу: повідомлення, переконування та навіювання. Повідомлення емоційно нейтральне, це передача інформації. Переконування звернуто до мислення. Навіювання звернуто до емоційної сфери. Мета переконування і навіювання – змусити повірити в те, що говориться. Крім того, розглянемо тут деякі техніки нейролінгвістичного програмування, маніпуляцію та комплімент.

В основі переконування лежить два процеси переробки інформації реципієнтом: раціональний та евристичний. Раціональна переробка передбачає розгляд змісту, оцінку сили та раціональності аргументів. При евристичній переробці інформації отримувач повідомлення змінює (або ні) свої установки в залежності від сигналів, представлених у ситуації.

Під навіюванням (суггестією) розуміється цілеспрямований, неаргументований вплив, заснований на некритичному сприйманні інформації. Ефективність навіюючого впливу підвищується при престижності суб’єкта, повторення впливу у різних модифікаціях та підкріплення змісту логічними і переконливими (з точки зору реципієнта) доказами. Настороженість руйнується вагомими аргументами. Якщо опір реципієнта високий, то докази мають зачіпати почуття.

У нейролінгвістичному програмуванні розроблені, зокрема, техніки «дзеркалювання» та «синхронії». Процедура «дзеркалювання» (віддзеркалювання) полягає у запозиченні та копіюванні у партнера його рухів тіла, поз, жестів, міміки, тону голосу, вимови слів та речень. Ефект «синхронії» проявляється у зв’язку між тілесними ритмами слухаючого і говорячого. Синхронія максимальна у стані згоди і мінімальна при конфлікті.

В.М. Погольша визначає маніпуляцію як вид психологічного впливу, що використовується для досягнення одностороннього виграшу. До ознак такого впливу відносяться прагнення поставити партнера по спілкуванню у залежність, обман і лицемірство (нав’язливість, прагнення догодити, відчуття недомовленості), заклик до об’єднання проти когось, інтриги. Деякі люди за своїми особистісними якостями тяжіють до маніпуляторства. Для виявлення такої якості розроблено шкалу маніпуляторства, що отримала назву «шкали макіавеллізму» (скорочено Мак-шкала).

Одне із положень теорії катастроф стверджує, що швидкість занурення в катастрофу має тенденцію зростати. Ресурсу стає все менше і менше. Але занурення можна зупинити компліментом – підтримкою («Ви сильна і розумна людина, я упевнений, ви знайдете вихід»). Комплімент - це люб’язні, приємні слова, схвальне зауваження або відгук, коротше кажучи – похвала. Комплімент звичайно складається із однієї-двох фраз («Коротко та ясно, тому і прекрасно»), але дуже яскравих і змістовних. Компліменти мають бути яскравими, розумними, обов’язково доброзичливими, різноманітними. Комплімент, як і переконування, і навіювання, впливає тим сильніше, чим вища довіра до того, хто говорить.


СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНА СХЕМА

л
екції 2 „Психологія спілкування”



VІІ. Матеріали активізації студентів під час викладання лекції.

Питання.

Що таке спілкування?

Що таке невербальна комунікація?

Що таке соціально-психологічна спостережливість?

Які чинники впливають на формування першого враження про людину?

Які індивідуальні особливості впливають на спілкування?



Ілюстративний матеріал

Ілюстрації в структурі презентації.


VІІІ. Матеріали для самопідготовки студентів.

а) по темі, що викладена в лекції

Література

Г.М. Андреева. Социальная психология. – М.:Наука,1994. – 375 с.

О.И. Даниленко. Пособие по социальной психологии. – Б.и.

П.М. Ершов. Искусство толкования. Ч.1. Режиссура как практическая психология. – Дубна: Феникс, 1997.

Б.Д. Карвасарский. Клиническая психология: Учебник. – М., 2004.

М.Н. Корнєв, А.Б. Коваленко. Соціальна психологія. – К., 1995. – 303 с.

Д. Майерс. Социальная психология : Учеб. пособие: Пер. с англ. / Д. Майерс. – СПб.: Питер, 1997. – 684 с.

Психологическая энциклопедия / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 1096 с.

П.И. Сидоров, А.В. Парняков. Введение в клиническую психологию: Учебник для студентов медицинских вузов. - Т.2 — М.: Академический Проект, Екатеринбург: Деловая книга, 2000. - 381с.

Социальная психология: Уч. пос. для вузов / Под ред. А.Л. Журавлева. – М., 2002. – 351 с.

Ю.Г. Тамберг. Как научиться говорить комплименты. М.: Флинта Наука, 2007. – 136 с.

П.Н. Шихирев. Современная социальная психология. – М., 1999. – 448 с.



Питання

Що таке спілкування?

Які функції виконує спілкування?

Що таке вербальна комунікація?

Що таке невербальна комунікація?

Що таке соціально-психологічна спостережливість?

Які чинники впливають на формування першого враження про людину?

Що таке імпліцитна теорія особистості?

В чому полягає сутність механізмів інтерпретації, ідентифікації, рефлексії?

Що таке каузальна атрибуція?

Дайте характеристику ефектам каузальної атрибуції («ореолу», «первинності і новизни», «поблажливості», «пріоритету», «логічної помилки»).

Що таке соціальна категоризація?

Що таке соціальна стереотипізація? Якими є функції соціальних стереотипів?

Як пов’язані категоризація і стереотипізація?

Що таке психологічна проекція?

Які індивідуальні особливості впливають на спілкування?

Чим відрізняються суспільні відносини та міжособистісні стосунки?

Що таке атракція, і які чинники можуть на неї впливати?

Що таке емпатія? Як не самоусунутись із емпатії, коли допомогти страждаючій людині неможливо?

На чому ґрунтуються формальна та неформальна складові структури взаємодії?

Дайте характеристику кооперації. Що може покращити кооперацію?

Що таке конкуренція, і до яких наслідків вона може призводити?

Який момент є важливим у конфліктній ситуації, що пов’язана із критикою?

Що таке етикет і якими є його характерні особливості?

Що таке стратегії поведінки?

Як правильно давати зворотний зв’язок партнеру по спілкуванню (за Е. Мелибруда)?

Які комунікативно-особистісні властивості дозволяють успішно здійснювати вплив?

Які засоби посилення мовленнєвого впливу ви знаєте?

Що може бути комунікативними бар’єрами?

Перерахуйте умови, які полегшують та сприяють ефективній комунікації.

Дайте характеристику переконуванню як формі мовленнєвого впливу.

Що таке маніпуляція, і як поводитись із маніпулятором?

Що таке комплімент, і які вимоги до нього висуваються?

б) по темі наступної лекції („Соціальна психологія особистості”).

Література

Г.М. Андреева. Социальная психология. – М.:Наука,1994. – 375 с.

Р.Л. Кричевский, Е.М. Дубовская. Социальная психология малой группы: Учебное пособие для вузов. — М.: Аспект Пресс, 2001. - 318 с.

В.Г. Крысько. Социальная психология: Курс лекций. – 3-е изд. – М.: Омега-Л, 2006. – 352 с.

Я. Лаак, Г. Бругман. Big 5: Как измерить человеческую индивидуальность: Оценки и описания. — М.: Книжный дом «Универси­тет», 2003. – 112 с.

Д. Майерс. Социальная психология : Учеб. пособие: Пер. с англ. / Д. Майерс. – СПб.: Питер, 1997. – 684 с.

П.И. Сидоров, А.В. Парняков. Введение в клиническую психологию: Учебник для студентов медицинских вузов. - Т.2 — М.: Академический Проект, Екатеринбург: Деловая книга, 2000. - 381с.

Социальная психология: Уч. пос. для вузов / Под ред. А.Л. Журавлева. – М., 2002. – 351 с.

П.Н. Шихирев. Современная социальная психология. – М., 1999. – 448 с.

Питання

Якими способами одна людина чи соціальна група можуть спонукати іншу людину чи групу зробити що-небудь?

В якому напрямку відбувається зміна способів впливу в ході історії?

Які існують два основні підходи до вивчення особистості із соціально-психологічної точки зору?

Що таке Я-концепція, і які компоненти в ній можна виділити?

Дайте 5 відповідей на питання «Хто я?».

Що таке самооцінка, і які варіанти вона може мати?

Що таке самоповага?

Які характерні риси мають люди із низькою самоповагою (за Розенбергом)?

Чим відрізняються соціальний статус і особистий статус?

Що таке атитюд, і які функції він виконує?

Дайте характеристику законам асиміляції та контрасту. Як вони виявляються при сприйнятті позиції коммуникатора?

В чому сутність «парадоксу Лапьєра»?

Що таке соціалізація?

Які параметри особистості входять до «Великої П’ятірки»?

Як реагувати на небажані особливості поведінки флегматиків, холериків, меланхоліків?

Які типи людей виділяються за переважанням певних інстинктів? Дайте короткі характеристики.

Яку модель для характеристики особистості як індивідуальності використовує К. Хорні?

Дайте характеристики соціально значущим розладам поведінки.
Розробив:

Асистент кафедри

медичної психології та психіатрії,

кандидат психологічних наук Борисенко О.І.





База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка