Лекція 18. Огляд місця події та трупа на місці його виявлення успішне розкриття злочинів, викриття злочинців багато в чому залежить



Скачати 230.38 Kb.
Дата конвертації31.12.2016
Розмір230.38 Kb.
Лекція 18. ОГЛЯД МІСЦЯ ПОДІЇ

ТА ТРУПА НА МІСЦІ ЙОГО ВИЯВЛЕННЯ

Успішне розкриття злочинів, викриття злочинців багато в чому залежить від того, наскільки вміло, своєчасно і доброякісно будуть про­ведені первинні слідчі дії і, зокрема, найважливіша з них – огляд місця події. Огляд місця пригоди взагалі, а при розслідуванні вбивств тим більше, є необхідною і разом з тим складною слідчою дією.

Значення огляду місця пригоди і трупа надзвичайно велике. Воно визначається перш за все тим, що огляд є найважливішим джерелом отримання доказів. Один з засновників вітчизняної криміналістики професор Н.П. Макаренко (1925) писав, що огляд місця події є “наріжним каменем слідчих дій”.

Успіхи розслідування злочинів проти життя і здоров’я громадян часто знаходяться в прямій залежності від якості огляду місця події.

Результати вивчення кримінальних справ про вбивства, припи­нених у зв’язку з невстановленням винних, показали, що якість розслідування цих справ була дуже низькою. Зокрема, у 17 % вивчених справ огляд місця пригоди проводився несвоєчасно, у 27 % випадків оглядалось лише місце виявлення трупа, а оточуюча місцевість чи обстановка не оглядались, а у 17 % цих справ труп на місці його знаходження взагалі не оглядався.

Відомо, що ряд важливих доказів по справі може бути отриманий лише при огляді місця події (виявлення знаряддя травми, слідів чи залишків крові, сперми, волосся тощо).

Типовий недолік в роботі слідчого і криміналіста на місці пригоди – невміння виявити і зібрати всі наявні сліди злочинця.

Наприклад. В одному з хуторів були вбиті двоє похилих людей, третій – нанесені тяжкі тілесні ушкодження. Злочинці шукали в будинку золото. Огляд місця події виявився складним через захаращеність при­міщення і завершився тим, що не були знайдені придатні для іден­ти­фікації сліди. Проте через кілька тижнів виявилось, що один із звину­ва­чуваних на допиті показав, що шукав золото і в пральній машині. При додатковому огляді на внутрішній поверхні панелі пральної машини були знайдені відбитки пальців його рук.



Місце події – це територія чи приміщення, де безпосередньо відбулася пригода, що підлягає слідчому огляду. Виключенням є випадки знайдення трупа не на місці скоєння злочину, наприклад, убивства, а в іншому місці, оскільки факт його виявлення завжди розглядається як подія, отже місце його знаходження також буде місцем події. Межі, в яких треба проводити огляд місця пригоди, в кожному конкретному випадку визначає слідчий, виходячи з обставин даної події.

Огляд місця події – слідча дія, направлена на безпосереднє сприйняття, вивчення обстановки місця події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з’ясування характеру пригоди, що сталася, вияснення особистості злочинців і мотивів скоєння злочину (Д.П. Рассейкін, 1967). В.П. Колмаков (1969) зазначає, що головна мета огляду місця пригоди – з’ясування всіх обставин, які мають значення для встановлення істини у справі. Огляд місця події повинен бути об’єктивним, планомірним, повним і ретельним.

Поверхневий, формальний огляд матеріальних слідів і обстанов­ки може позбавити слідство суттєвої інформації, затягнути чи зробити неможливим розкриття злочину.

Наприклад. Декілька років тому в одному з районних центрів з танців уночі повертались двоє братів. Вранці труп одного з них виявили біля дороги. На тілі було багато колотих ран. Пере­доручивши огляд міс­ця пригоди спеціалісту, слідчий погодився з висновком судово-медичного експерта про те, що смерть настала від пошкодження висхідно­го відділу аор­ти колюче-ріжучим знаряддям. Хоча брати пішли з танців зов­сім тве­ре­зі, другий з них не міг дати про те, що трапилось, ніяких пояснень. Злочин залишався нерозкритим. Згодом при вивченні матеріа­лів цієї справи привернув увагу запис в короткому протоколі огляду про те, що одяг потер­пілого забруднений місцями речовиною синього кольору. Виявилось, що спинка піджака була покрита смугами синього барвника. Експертиза вста­новила, що це синя нітрофарба, яку використо­вують для фарбування сіль­госп­машин. В світлі цієї нової інформації знову вивчили колоті рани на тілі померлого. Виявилось, що вони розташовувались на однакових від­станях одна від одної. Згодом було встановлено, що п’яний комбайнер си­ло­созбирального комбайна їхав по дорозі без світла, не побачив молодих людей і наїхав на них. Пошко­дження покійному були нанесені зубцями жатки комбайна. Другий брат отримав удар, від якого втратив свідомість, через що нічого не пам’ятав.

Проведення огляду місця події та трупа на місці його вияв­лення регламентується певними статтями карно-процесуального кодек­су України: 190, 191, 192, 315, 127, 1281.

Відповідно до ст. 190 КПК України “з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, слідчий проводить огляд місцевості, приміщення, предметів та документів. Про результати огляду слідчий складає протокол”.

Звідси випливає, що огляд – це процесуальна дія, причому це первинна і невідкладна слідча дія, тобто вона проводиться слідчим, який при цьому є головною самостійною фігурою і цілком відпо­відає за його організацію і результати. Все, що роблять чи вияв­ляють на місці пригоди, заносять у протокол, який складає слідчий під час огляду.

Згідно з ст. 227 КПК України прокурор також має право оглянути місця пригоди, а ст. 315 передбачає огляд місце пригоди судом.

Протокол є основним засобом фіксації результатів огляду місця події. В ньому не повинно бути ніяких висновків, але докладно описані всі дії слідчого, все виявлене в процесі огляду в тому вигляді, в якому спостерігалось в момент огляду, пере­ра­хо­ване та описане все вилучене під час огляду. До протоколу додаються фотознімки, плани, схеми місця пригоди, відбитки слідів тощо (див. нижче). В кінці протоколу вказується, куди відправлений труп, які речові докази вилучені.

Згідно із ст. 191 КПК України, яка називається “Порядок проведення огляду”, огляд проводиться в присутності не менше двох понятих і, як правило, удень. Поняті – це особи, які запро­шуються слідчим чи органом дізнання для участі в проведенні певних дій, передбачених процесуальним законодавством: огляду, обшуку, виїмки, проведення слідчого експерименту, ексгумації трупа тощо. Виконання обов’язків понятого є повинність кож­но­го громадянина. Понятими можуть бути не менше, як двоє повнолітніх громадян, які не зацікавлені в кінцевому результаті справи. Вони засвідчують факти, зміст і наслідки дій, при виконанні яких вони були присутні.

При огляді приміщення повинна бути присутня ще й особа, яка займає дане приміщення або відповідальний представник установи, організації чи підприємства. Наприклад, огляд магазину в зв’язку з крадіжкою повинен проводитися у присутності завіду­вача магазину або іншої матеріально-відповідальної особи чи представника відповідного торгу.

Огляд місця події повинен проводитися своєчасно: чим раніше після злочину, тим краще, оскільки сліди з плином часу можуть бути знищені. Такий огляд бажано проводити вдень при достатньо­му природному освітленні. Огляд уночі має ряд негативних момен­тів. Якщо огляд місця пригоди проводиться вночі, що було вик­ли­кане його невідкладністю, то він повинен бути проведений повторно в денний час з метою заповнення прогалин, допущених уночі.

Відповідно до цієї ж 191 статті КПК України “слідчий може запро­сити для участі в огляді спеціалістів, не зацікавлених у ре­зуль­татах справи”. Найчастіше таким спеціалістом є кри­мі­наліст – фахівець у галузі методів, техніки і тактики розкриття злочинів, який добре орієнтується у виявленні та вилученні різних слідів злочину, може дати їм правильну оцінку. За спеціаліста нерідко запрошують інженера з техніки безпеки, лікаря чи будь-якого іншого фахівця.

Ст. 191 КПК України передбачає також, що “в необхідних випадках слідчий проводить вимірювання, складає план і креслення оглянутого місця та окремих предметів, а також за можливістю фотографує їх”. Зазначені дії виконує не хто інший, як слідчий. Плани, креслення, фотознімки додаються до протоколу. Вони підписуються слідчим і особами, які брали участь в огляді, а також особами, в присутності яких проводився огляд.

Ст. 192 КПК України стосується огляду трупа, в якій зазначено, що “зовнішній огляд трупа слідчий проводить з участю судово-медичного експерта і в присутності двох понятих. Коли не­мож­ливо викликати судово-медичного експерта, то запро­шуєть­ся найближ­чий лікар”. Із змісту цієї статті випливає, що лікар є обов’язковим учасником огляду трупа на місці його знаходження, причому спеціальність лікаря не має значення. Перш за все це повинен бути фахівець – лікар судово-медичний експерт, а при його відсутності – лікар будь-якої спеціальності: патологоанатом, трав­­ма­толог, терапевт, невропатолог, фтизіатр, стоматолог, пе­діатр тощо. Ось чому судова медицина вивчається студентами всіх факультетів медичних вузів.

Дуже бажано, щоб в огляді місця пригоди при наявності трупа брав участь саме судово-медичний експерт, а не просто лікар, оскільки практика доводить, що участь лікаря, який не є спеціаліс­том в галузі судової медицини малоефективна.

Наприклад. В одному з районів слідчий запросив для участі з огляді трупа місцевого терапевта. Припускали, що після спільної випивки разом з чоловіком, гр-ка X. повісилася на настінному бра за допомогою ременя від штанів. Під час огляду лікар-терапевт заявив, що з урахуванням висоти розташування бра неможливо досягти такого тиску на органи шиї, щоб це викликало задушення. Подвійна странгуляційна борозна на шиї X. також свідчила про те, що потерпіла не позбавила себе життя сама. На підставі цього чоловіка звинуватили у вбивстві дружини. Проте, оскільки інших доказів убивства не було, розслідування не просувалось. Слідчому разом з прокурором-криміналістом довелось організовувати слідчий експеримент за участю судового лікаря та криміналіста-трасолога, відновивши обстановку на місці події. За допомогою манекена було встановлено, що при певному розташуванні брючного ременя на шиї може залишитися подвійна странгуляційна борозна. Висота настінного бра та довжина ременя були достатніми, щоб при сидячому положенні померлої і певному нахилі тіла створився тиск, достатній для задушення.

Зовнішній (первинний) огляд трупа людини є складовою части­ною огляду місця події. Такий огляд з участю судово-медичного експерта або лікаря не підмінює експертизу чи розтин трупа для визна­чення причини смерті та вирішення інших питань.

Нерідко слідчий проводить огляд трупа без лікаря. Це може призвести до неприємних наслідків і помилок. Наприклад, улітку 1981 р. у р.Дніпро поблизу м. Києва були виявлені частини розчленованого трупа людини. Ті, хто робив огляд місця події та частин тіла без участі лікаря, вирішили, що труп розчле­нований підводними крилами теплохода. Проте при судово-медичному дослідженні частини тулуба, яке проводилось на третій день, були знайдені перев’язані нитками кишки, а через кілька днів у міському відділі міліції при огляді речей, в яких бу­ли виявлені частини трупа, на пошивці знайдений номерок пра­льні. За цим номерком знайшли міську пральню, а через неї і вбивцю.

Судово-медичний експерт чи лікар будь-якого профілю при учас­ті в огляді місця події виступають як спеціалісти (фахівці), але не як експерти, оскільки ніяка експертиза на місці пригоди не про­водиться. Спеціальні медичні знання лікаря роблять слідчу дію, зокрема огляд місця пригоди, більш якісною і більш резуль­тативною.

Як учасник слідчої дії лікар не складає будь-яких документів, що відображають його діяльність. Все, що робиться і виявлено на місці події, як вже згадувалось, фіксується слідчим у протоколі ог­ляду. Лікар допомагає слідчому в його складанні, зокрема, при описанні трупа, різних слідів.

Після закінчення огляду місця події та трупа з ознаками насиль­ної смерті слідчий зобов’язаний винести постанову про призна­чення судово-медичної експертизи чи скласти направлення і поставити перед експертом конкретні питання для їх вирішення.

Завданням огляду місця події є з’ясування комплексу пи­тань, які допомагають розкрити злочин, а саме:

1. Чи мав місце злочин у даному випадку, чи такого не було, в чому сутність розслідуваної пригоди.

2. Чи злочин скоєний там, де відбувається огляд місця події, чи в іншому місці.

3. Якими шляхами проникли на місце події і залишили його особи, що брали участь у розслідуваній пригоді.

4. Скільки було осіб на місці події, які їх характерні ознаки, хто саме був там.

5. Яку мету ставили собі учасники пригоди.

6. На протязі якого часу знаходились на місці події учасники пригоди, зокрема – злочинець і потерпілий.

7. Коли відбулася подія, яка розслідується.

8. Які предмети чи сліди залишив злочинець на місці пригоди.

9. Які сліди з місця події могли залишитися на злочинцеві.

10. Хто і звідки міг бачити чи чути те, що відбувалося на місці пригоди.

11. Виявлення, збирання, фіксація, попереднє дослідження і оцінка та вилучення різних слідів і речових доказів тощо.

За результатами огляду місця події слідчий оперативно:

• висуває версії про пригоду, організовує їх перевірку;

• висловлює припущення про особу, що здійснила злочин;

• організовує невідкладні заходи щодо розшуку і затримки злочинця;

• планує хід розслідування, в тому числі проведення різних експертиз тощо.

Розрізняють 2 основні методи огляду місця події: об’єк­тивний і суб’єктивний.



Об’єктивний метод огляду – це повний послідовний ретель­ний огляд, дослідження і опис всіх ділянок місця пригоди та об’єк­тів, на яких можна виявити різні сліди і вивчення яких мо­же дати важливі дані для розслідування справи. При об’єк­тив­ному огляді місця події піддається детальному огляду все, що є на місці і відноситься до події, яка розслідується. Звер­таєть­ся увага на так звані “негативні” обставини (тобто об­ставини, що суперечать звичайному розвитку подій: при наявності ран на трупі, відсутня кров під ним чи навколо нього; відсутність певних пошкоджень одягу при наявності ушкоджень тіла під одягом; невідповідність відстані від землі до місця прикріплення мотузка, що утворює зашморг і здавлює шию трупа, довжині тіла трупа з піднятими угору руками; відсутність трупних плям на поверхні нижчележачих частин трупа при наявності їх на верхній частині тіла тощо). Від одного об’єкта переходять до наступного тільки після повного огляду і описання першого.

Суб’єктивний метод огляду – це огляд місця події, який прово­диться тільки за очевидними, явними слідами злочинця (тобто, по слідах, залишених суб’єктом злочину). Ці сліди від­но­сяться як до особи злочинця, так і до його дій на місці скоєння зло­чину (це можуть бути сліди волочіння, доріжка крапель крові, слі­ди транс­портного засобу тощо). Суб’єктивний метод засто­со­вують у випад­ках, коли сліди на місці пригоди настільки свіжі і явно виражені, що йдучи по них, можна іноді знайти злочинця і затримати його. При цьому методі часто використовують пошукову собаку. Суб’єк­тив­ний метод огляду є неповним, обмеженим межами слідів, залишених злочинцем. Тому він може застосовуватись лише в поєд­нанні з об’єктивним методом: після огляду суб’єктивним методом слідчий повинен здійснити об’єктивний, повний і деталь­ний огляд місця події.

В криміналістичну практику увійшов так званий вузловий метод огляду місця пригоди, коли місце здійснення злочину роз­би­вають на окремі ділянки (вузли) і кожна з них оглядається одна за одною. Вузловий метод огляду місця події являє собою один з варіантів об’єктивного методу.

В.П. Колмаков (1969) виділяє ще 2 методи огляду місця події: метод орієнтування, який полягає в загальному ознайом­ленні з будовами чи ділянками місцевості, де відбулася подія, що розслідується, і оглядовий метод, який полягає в попе­ред­ньому вивченні обстановки тільки в запланованих межах огляду. При цьому виявлені сліди зберігають від пошкоджень, зміни, втрати.

Процес огляду місця події повинен здійснюватись за двома стадіями: статичною та динамічною.



Статична стадія огляду полягає в тому, що огляд, вивчення і фіксація обстановки і всіх предметів, які знаходяться там, відбу­ваються без зміни їх первинного положення та переміщення. Статична стадія дає можливість найповніше уявити загальну обстановку місця події, провести його фотографування, окремих предметів і слідів ще до їх переміщення, порушення чи вилучення в процесі огляду. При цьому торкатися руками чи пінцетом до виявлених предметів чи слідів не можна.

Динамічна стадія огляду відрізняється тим, що в процесі огляду місця події предмети раціонально переміщують, кожний окремо візуально досліджують з різних боків, виявляють різні сліди, що можуть бути на них або під ними тощо. Наприклад, перевертання трупа для виявлення і дослідження в динаміці трупних плям з метою встановлення давності настання смерті. Це можна прово­дити тільки після статичного огляду, коли розта­шу­вання і стан предметів зафіксовані. При цьому з предметами та слідами треба поводитись обережно, щоб не пошкодити їх і не залишити на них слідів своїх рук. Для цього треба працювати в резинових рукавич­ках і брати предмети за кінці, ребра чи кути.

Статична і динамічна стадії взаємозв’язані, є частинами єдиного процесу огляду, тобто процесу пізнання істини на місці події.

По прибутті на місце події та в процесі його огляду лікар має такі завдання, які підлягають вирішенню при наявності людського тіла, а саме:

1. Визначити – живою чи мертвою знайдена людина. Якщо відсутні абсолютні ознаки смерті і підозрюється уявна смерть, лікар повинен надати необхідну допомогу.

2. Якщо людина мертва, то визначити давність настання смерті. Час настання смерті вирішується за ступенем вираженості суправітальних реакцій та ранніх трупних явищ.

3. Зафіксувати в протоколі положення та позу трупа, зазна­чи­ти, чи немає ознак їх зміни після смерті. Положення та поза трупа мають певне діагностичне значення.

4. Перевірити, чи немає знаків боротьби і самооборони на трупі або навколо нього, в тому числі описати стан одягу.

5. Виявити та описати зовнішні пошкодження на трупі, визначити, яким знаряддям вони могли бути заподіяні.

6. Виявити сліди крові та виділень, волосся або інші сліди і речові докази на трупі або навколо нього, в тому числі знаряддя травми, допомогти слідчому правильно їх вилучити та упакувати.

Місце пригоди повинно оглядатися в певному порядку. Він залежить, головним чином, від трьох моментів:

• від того, де сталася подія – в приміщенні чи на дворі (на відкритій місцевості);

• від характеру (властивостей, виду) пригоди: вбивство, само­губство, нещасний випадок, утоплення, транспортна травма, отруєння тощо;

• від наявності чи відсутності трупа людини.

При огляді місця події, розташованого в приміщенні, спочатку досліджують і описують вхід до нього (стан дверей, замків, вікон, кватирок, скла тощо); прикидають план приміщення, роблять огля­до­ву фотозйомку; визначають сторонній запах (чадного газу, алко­го­лю, інших речовин); спостерігають порядок чи безлад в примі­щенні, якщо безлад – то в чому він полягає, наприклад, перекинуті чи поламані стільці, розкидані речі тощо. Далі ведуть пла­но­мірний, послідовний огляд з правого боку (проти годин­ни­кової стрілки або навпаки), обходячи все приміщення, а потім ог­ля­дають предме­ти в центрі приміщення. Досліджують і опи­су­ють сліди злочину, забруднення, плями, недокурки, відірвані гґу­дзики, залишки їжі, недогризки тощо, де, як вони розташовані чи знаходяться, в якому стані тощо. Закінчують огляд місця події оглядом трупа.

При огляді на місцевості робота слідчого і учасників огляду, як правило, зводиться до зовнішнього огляду трупа і дослідження місцевості навколо нього, де можуть бути знайдені сліди злочинця, транспортних засобів, куріння, прийняття їжі тощо. При цьому важливо встановити, чи є місце виявлення трупа людини місцем її смерті, знайти речові докази. В протоколі зазначають погодні умови, температуру повітря тощо.

У криміналістичній літературі рекомендують огляд місцевості робити, ходячи по спіралі чи по концентричних колах, розши­рю­ючи з кожним колом радіус огляду. Огляд місця події може здійсню­ватись від центру до периферії або навпаки. Під “центром” розуміють ділянку або місце, де зосереджені основні об’єкти, на які були направлені злочинні дії чи стали наслідком злочинних дій (труп людини, місце злому, місце згґвалтування, перекинутий автомобіль тощо). При необхідності місце події розділяють на окремі частини, сектори (тобто – вузли).

Починати можна з огляду трупа або з навколишньої міс­цевості.

З трупа починають огляд тоді, коли щось заважає відкласти цей огляд на пізніший час, на кінець завершення огляду місця пригоди, а саме: в людних місцях (вокзалах, ярмарках, виставках, на спортивних змаганнях, пляжі тощо); на дорогах і магістралях, коли труп заважає рухові; коли літом труп самостійно спливає або його витягають з води, і він дуже швидко розкладається.

Огляд місця події треба починати з оточуючої труп міс­цевості, тобто з периферії, коли: ніщо не заважає огляду; центр місця пригоди не визначений; можлива втрата слідів і інших речових доказів, що знаходяться на периферії, водночас як збереження слідів у центрі не викликає небезпеки; при підході до центру можуть бути зіпсовані або повністю знищені сліди, що є на периферії.

Після ретельного огляду навколишньої обстановки, як правило, приступають до огляду трупа. Порядок зовнішнього первинного огляду трупа на місці події такий:

1. Відзначають, оглядають і описують місце розташування трупа.

2. Фіксують його місце знаходження відносно навко­лиш­ніх предметів чи обстановки.

3. Описують його загальний вигляд, статеві, антропометричні та вікові особливості.

4. Зазначають положення та позу трупа. Поза іноді буває дуже характерна, що дає можливість припустити ту чи іншу причину смерті або вид насилля. Наприклад, характерна поза “калачиком” при смерті від дії низької температури (холоду), дуже характерна “поза боксера” чи “поза фехтувальника” при дії на тіло людини полум’я (мертву чи живу немає значення), буває типова поза при вбивстві під час зґвалтування (розсунуті ноги, підняті спідниця чи плаття, певний безлад в одязі тощо), спокійна поза при смерті від хвороб, характерна поза при подвійному самогубстві, при повішенні тощо.

5. Оглядають і описують одяг, його стан, пошкодження і забруднення на ньому, вміст кишень. Знімати одяг з трупа на місці пригоди не рекомендують. Одяг трупів невідомих осіб повинен бути збережений з метою ототожнення його і особи.

6. Досліджують трупні явища – спочатку ранні, потім пізні, якщо вони є, з метою визначення давності настання смерті. При можливості проводять певні суправітальні реакції.

7. Оглядають і описують пошкодження на відкритих частинах тіла (локалізація, властивості, форма, розміри, стан країв, кінців і дна ран, сторонні включення, накладання навколо них тощо) для встановлення знаряддя травми і пошуку його на місці події. Відсутність ушкоджень також зазначають у протоколі.

8. Після обережного перевертання трупа чи його переносу описують ложе трупа (поверхню, на якій він був виявлений): саме ложе, проектовану зону силуету трупа і зону трупних ви­ділень (слідів крові, калу, сечі, продуктів його розкладання тощо).

9. Виявляють, фіксують у протоколі та вилучають речові докази (знаряддя травми, сліди крові, сім’яної рідини, волосся тощо).

У процесі огляду місця події і трупа на місці його виявлення лікар може висловлювати слідчому чи іншим представникам слід­чих органів свої думки, міркування, висновки. Але не можна вислов­лювати сумнівних думок, краще в таких випадках взагалі нічого не казати.

На місці події слідчий і лікар повинні діяти спільно, допома­гати один одному. В цьому запорука успішного розслідування кожного злочину, направленого проти життя чи здоров’я громадян.

При огляді місця події особливо ретельно треба шукати, фік­сувати і описувати в протоколі огляду різні сліди, перш за все людини. В цьому активну роль повинен відіграти лікар.



На місці пригоди залишаються такі сліди.

Сліди нігтів рук людини. Їх можна знайти на різно­ма­ніт­них пластичних предметах, але найчастіше на тілі людини (чи трупа) як ознаку боротьби чи самооборони. Вони іноді розта­шо­вані групами, утворюються при вбивствах шляхом задушення руками, при згґвалтуванні та інших статевих злочинах в ділянках стегон жертви, навколо рота тощо Сліди нігтів – це лінійні, дуго­подібні (серпоподібні) садна, які дають можливість конста­ту­вати спричи­нення ушкоджень пальцями, іноді – встановити вид насильства.

Сліди пальців рук людини (папілярні візерунки) можуть залишатися на різних гладеньких чи блискучих об’єктах: на склі, фарфорі, фаянсі, пластмасі, нікельованій поверхні дверних ручок, полірованих і лакованих деталях меблів тощо. Вони дають можливість встановити особу злочинця шляхом використання даних кримінальної реєстрації або шляхом порівняльного дослі­дження відбитків пальців рук осіб, яких підозрюють у скоєнні даного злочину. Дактилоскопія відноситься до обов’язків криміна­лістів. Відбитки пальців знімають слідокопіювальною плівкою або особ­ливою пастою, яка застигає у вигляді плівки.

Сліди ніг людини – сліди босих чи взутих ніг. По слідах босих ніг можна ідентифікувати особу, яка їх залишила (на підошві, як і на долоні, є своєрідні папілярні узори). Сліди взуття дають мож­ливість ототожнити взуття, але не особу. Найбільш цінні об’ємні сліди взуття. Сліди ніг дають можливість визначити ходу, довжину та ширину кроку, його кут, кут постави стоп. За цими даними можна ідентифікувати особу. За особливостями слідів ніг, залишених злочинцем на місці пригоди, можна зробити й інші висновки, наприклад, про його зріст (довжина ступні людини дорівнює 1/7 частині її зросту), про кульгавість (якщо лівий крок коротший, ніж правий, то людина кульгає на ліву ногу), про вагу тощо.

Сліди зубів (укуси) можуть виникнути на тілі людини під час бійки, боротьби, самозахисту, при статевих злочинах. Слід від укусу розташовується по двох зустрічних дугоподібних лініях у вигляді невеликих саден чи ран, оточених синяками. Іноді трапля­ють­ся відкуси кінчика або крила носа, частини губи, краю вушної раковини, кінчика пальця. Нерідко сліди зубів можна знайти на харчових продуктах: маслі, сирові, шоколаді, яблуках тощо, а іноді навіть на милі (Ю.С. Сапожников, 1966). Зуби людини часто мають індивідуальні особливості, які відобра­жаються у слідах. За ними можна іноді ідентифікувати особу.

Сліди крові є найчастішим супутником подій, пов’язаних з насильною смертю людини, зокрема, вбивств. Всі плями крові поділяють на бризки, краплі, потьоки, калюжі, помарки, відбитки, затьоки і комбіновані. Правильне і повне описання їх та фіксація на місці пригоди мають велике значення для слідства.

Бризки – плями, які утворюються при попаданні крові на поверхню під гострим кутом. Вони численні, дрібні, мають форму знаку оклику або грушоподібну форму з вузьким витягнутим кінцем, який вказує на напрямок руху крапель крові. Бризки виникають при артеріальній кровотечі (ланцюжок плям майже однакових розмірів з відносно рівномірними інтервалами, які при фонтануванні крові можуть розлітатися на відстань до 2,5 м), при ударах по закривавленому тілі чи предмету, по накопиченню крові, при розчленуванні трупа, при різкому струшуванні закривавленого предмета чи зброї. Характерне віялоподібне розташування бризок може вказати на місце знаходження кровоточивого чи закривав­леного об’єкта.

Краплі – плями, що утворюються при вертикальному падінні крові під власною вагою на горизонтальну поверхню з невеликої висоти. Мають форму круга. Розміри та особливості цих плям залежать від висоти падіння. Кругла форма діаметром до 1 см і рівні краї свідчать про висоту падіння 10-15 см, діаметр краплі 1-1,5 см і дещо зазубрені краї вказують на висоту 30-50 см, виражена зазубреність країв плями з радіальними виростками при діаметрі 1,5-2 см буває при падінні з висоти 60-80 см. Якщо висота падіння 1,5-2 м і більше, то діаметр плями може бути близько 2,5 см, краї променисті, при цьому відбувається вторинне розбриз­кування: кров розплескується, утворюючи навкруги дрібні додат­ко­ві крапельки у вигляді крапок, смуг, променів. При значно більшій висоті падіння плями втрачають круглу форму. Краплі крові, які падають під час руху людини, яка йде чи біжить, утворюють плями у вигляді знаків оклику, гострі кінці яких вказують на напрямок руху. Якщо об’єкт рухається дуже швид­ко, то краплі, що падають, розбиваються на бризки. Краплі крові свідчать про кровотечу, переміщення поране­ної людини або перенесення трупа. Ці сліди допомагають визначи­ти напрямок руху, його темп, місця зупинок.

Потьоки кровісліди від крові, яка текла, тобто такі плями, які формуються при стіканні її донизу по похилій чи вертикальній поверхні під власною вагою. Вони бувають у вигляді доріжок крові, які дещо ширші у верхній частині, ніж у нижній, де кров скуп­чується і підсихає у вигляді булавоподібного потовщення. Це дає можливість зробити висновок про напрямок потьоку. За напрямком потьоку можна також визначити положення по­раненої людини в момент травми, іноді – послідовність по­ра­нень, приблизну кількість крові, що витекла, зміну положення тіла чи предмета в момент утворення потьоку.

Калюжі – плями різноманітної форми та величини на горизон­тально розташованих поверхнях, які не вбирають або мало всмок­тують вологу. Вони утворюються внаслідок витікання значної кіль­кос­ті крові з ран і розтікання її навкруги. Якщо кров натікала посту­пово з незначної висоти, то калюжа матиме чіткі краї без слі­дів розбризкування. При стіканні крові з деякої висоти спосте­рігають розплескування, від країв калюжі відходять променисті відгалу­ження, навколо багато бризок. По формуванню згортка крові та кількості сироватки, що відділилася, можна орієнтовно зробити висно­вок про давність кровотечі. Калюжа може вказувати на місце поранення чи настання смерті, на кількість витеклої крові, іноді – на положення пораненого. Сухий залишок 1 л крові важить 211 г.

Помарки крові – плями невизначеної форми, що утворю­ють­ся внаслідок сковзного дотикання кровоточивого чи закри­вавленого об’єкта до якогось предмета. Такі, наприклад, плями крові на ганчірці, папері чи рушнику від витирання забруднених кров’ю рук чи інших предметів. Іноді вони мають довгасту форму, перерив­часті. За формою помарок крові тяжко визначити дже­ре­ло їх виник­нення чи походження. Однак, інколи можна обг­рун­товано зробити припущення про те, що помарки залишилися від витирання закри­вавленого певного предмета чи знаряддя.

Відбитки крові – сліди, що залишились на якій-небудь по­верхні від доторкування (статичного контакту) до неї закривав­леним предметом. Часто цей слід повторює форму, величину, рельєф предмета, який дотикався. На місці пригоди частіше за все трап­ляють­ся відбитки пальців рук, долоні, підошви взуття, інших предметів. Вони можуть сприяти встановленню особи злочинця чи предмета, який відобразився.

Невидимі чи приховані сліди крові на місці пригоди можна виявити за допомогою люмінолу. Приміщення чи плями затіняють і сліди, схожі на кров, обробляють розчином люмінолу за допомо­гою пульверизатора. Кров’яні плями короткочасно самос­тійно сві­тяться блакитним кольором за рахунок енергії, яка виді­ляєть­ся при хімічній реакції ферментів крові з компонентами розчину. Свіжа кров світиться слабко, засохла – значно краще. Метод не руйнує субстанцію крові і дає можливість проводити її подальше дослідження.



Сліди сперми на місці події треба шукати на різних пред­ме­тах, одязі й тілі людини при всяких статевих злочинах. На всмоктуючих тканинах підсохлі плями сперми мають невизначену форму, звивисті краї, жорсткуваті, нагадують накрохмалені ділян­ки. На темних тканинах плями сперми білясті, на світлих – сіруваті з жовтим відтінком. Іноді на поверхні плям можна бачити сіро-білі лусочки. На невсмоктувальних тканинах чи предметах сліди сперми – у вигляді блискучих накладень сірувато-білого кольору, іноді з жовтуватим відтінком.

Сліди слини знаходять на недокурках цигарок, сигарет, кла­па­нах конвертів, поштових марках, кляпах, краях посуди, яку ви­ко­ристовували для пиття, на залишках їжі в місцях відкусу, у вигляді плювків. Оскільки слина містить групові антигени АВО, то дослідження її в судово-медичній лабораторії дає можливість, на­­прик­лад, визначити групу крові курця, вирішити питання – од­ним чи кількома особами залишені недокурки, доказати викорис­тання ганчірки, рушника, хустинки чи інших предметів у якості кляпа, встановити автора анонімних листів тощо. Недокурки треба збирати тільки пінцетом, щоб на них не потрапили чужі групові антигени за рахунок пото-жирових виділень особи, яка вилучає речові докази. Кожний недокурок кладуть в окремий конверт чи пакет.

Сліди поту виявляють на головному уборі, гребінцях, одязі (комір, манжети), внутрішній поверхні взуття. Знайдення поту і визначення в ньому групових антигенів системи АВО сприяє встановленню належності досліджуваних предметів одягу конкрет­ному суб’єктові, а також вирішенню інших питань, наприклад, підтвердити можливість перебування певної особи на місці пригоди.

Сліди калу і сечі нерідко знаходять на місці, де був здійс­нений злочин. У такому випадку виникає питання, чи не належать вони злочинцю. Кал дає можливість визначити, яку їжу і за який час до скоєння злочину вживав зловмисник. За кольором калу можна іноді зробити висновок про деякі захворювання (безбарвний кал – при жовтяниці, забарвлений кров’ю – при дизентерії тощо). По взаєморозташуванню кала і сечі можна визначити стать особи, яка залишила ці сліди.

Волосся на місці пригоди може бути виявлене на різних знаряддях травми, в руках трупа, на одязі чи тілі підозрюваних і потерпілих, на гребінцях, на транспортних засобах тощо. Воно підлягає вилученню і дослідженню в лабораторних умовах, що дає можливість установити ряд важливих питань. При пошуках волосся необхідне добре освітлення, бажано користуватись лупою з широким полем зору. Об’єкти, схожі на волосся, беруть пінцетом з резиновими наконечниками, щоб їх не пошкодити. Вилучені об’єкти кладуть в окремі паперові пакети (на зразок аптечних для порошків).

Сліди волочіння людини являють собою безперервні чи пе­ре­­рив­часті смуги, властивості та особливості яких залежать від характеристики поверхні, по якій тіло піддавалось волочінню: на м’якій поверхні вони вдавлені, на твердій – поверхневі. Сліди волочіння трапляються при транспортних травмах, при вбивстві, коли злочинець не може сам перемістити мертве тіло в певне місце іншим способом. В межах смуги можуть бути виявлені кров, частинки одягу трупа, предмети, які випали з кишень його одягу чи одягу злочинця тощо. Плями крові розташовуються впродовж смуги з однієї чи обох сторін. За напрямком бризок чи потьоків крові можна визначити напрямок волочіння, а за їх ве­ли­чиною та особливостями зробити висновок, з якої висоти па­дала кров. Поряд з смугою волочіння тіла можуть знаходитися слі­ди ніг, взуття злочинця. Напрямок руху можна визначити ще й на підставі того, що стебла трави чи іншої рослинності по­хилені або зламані у той бік, куди тягнули труп. Прослід­кувавши хід смуги волочіння, можна знайти місце, де схований труп.

Сліди від предметів, що використовувалися як засоби пе­ресування: сліди велосипеда, коляски, воза, саней, мотоцикла, ав­то­­машини, трактора, інших транспортних засобів, відбитки кінця па­лиці, лижі тощо, на місці пригоди повинні бути докладно описані, сфотографовані, а при можливості – вилучені їх гіпсові зліпки.

Вишукуючи та описуючи різноманітні сліди на місці пригоди, лікар чи судово-медичний експерт повинен піклуватися про те, щоб вони не були зіпсовані чи знищені. Разом з тим, не можна на місці події залишати власні сліди.



Таким чином, огляд місця події та трупа на місці його вияв­лен­ня є складною, багатогранною первинною слідчою дією. Пра­вильне і кваліфіковане проведення його з дотриманням про­це­суаль­них норм має виключно важливе, нерідко – незамінне зна­чення для успішного розслідування злочинів, особливо направ­лених проти життя людини.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка